Лондоні вимагав повернення Польщі колишніх польських територій на Сході; натомість
радянський уряд категорично відмовився задовольнити ці територіальні вимоги, покликаючись
на “волевиявлення” населення анексованих земель у вересні 1939 р. Польський уряд намагався
апелювати до США та Великобританії, але Вашінгтон і Лондон не виявили відвертого бажання
протистояти Москві у цьому питанні. Ні одна зі сторін не брала до уваги, однак, існування на
цій території українського націоналістичного підпілля, яке мало свою візі ю політичного
майбутнього західноукраїнських земель – у складі відновленої самостійної і соборної
української держави. Попередні розмови між українським і польським підпіллям не привели до
жодного результату: Армія Крайова твердо стояла на тому, щоб повернути “креси” до
передвоєнного стану, тоді як УПА визнавала виключно український характер цих територій.
Польські запевнювання проповне урівноправнення українців у відновленій Речі Посполитій не
могли послужити підставою для компромісу: українська сторона з міжвоєнного досвіду надто
добре знала вартість таких обіцянок. Непримиренна постава обидвох супротивниківпривела до
найтрагічнішого моменту в українсько-польських стосунків – “Волинської різні” —взаємної
кривавої етнічної чистки, жертвами якої по обидвох сторонах впало тисячі мирних жителів.
Залишається спірним, хто розпочав ці акції. Українська сторона стверджує, що польські
акції почалися у 1941-1942 рр. на територіях, що межували з етнічно польскими землями –
Грубешові, Холмі, Володаві та ін. районах на захід від р. Буг і Сян – а у серпні-вересні 1943 р.
перекинулися на схід у райони Галичини і Волині. На Волині польсько-український антагонізм
посилювався через співпрацю польських загонів з червоними партизанами та використанням
німцями польської поліції у протиукраїнських акціях. УПА, відповідно за цією версією,
втяглася у конфлікт лише у відповідь на ці акції
18
. Польські історики відділяють окреми факті
вбивства українського населення у 1942 р., що ніби-то було спровоковане німцями, та масову
різню на Волині, що виконувалася, правдоподібно, з наказу УПА. Як пізніші заяви
бандерівських лідерів, так і зміст окремих документів українського підпілля дозволяє
припустити існування такого наказу
19
– однак текст його так і не був виявлений. У кожному
випадку, організований, масовий і систематичний характер антипольських акцій,дозволяє
припускати, що вони були заплановані “зверху”. Польске населення на “кресах” становило
меншість (5-7% у 1943 р.) і започаткування масового терору проти українців для нього було
рівнозначно самогубству
20
.
Не виключено, що частина цих конфліктів могла бути спровокована німцями або
радянськими партизанами. Але перекидання вини на зовнішні чинникибуло б спокусливим, але
18
Див., наприклад: Косик В. Цит. праця. С. 395-396.
19
Лебедь М. Цит. праця. С. 39; Motyka G. Od Wolynia do akcij "Wisła". Więż. Marzec 1998. N 3 (473). Rok XLI. S.
110-111.
20
Torzecki R. Polacy i ukraińcy... S. 257-261.