Гром В.М., Цибульський В.І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Галицькі і волинські землі. Роман Мстиславович – творець

Галицько–Волинської держави. Монгольська навала на Русь.

Король Данило Галицький та його нащадки. Зростання політичної

могутності Великого князівства Литовського та боротьба за руські

землі. Соціально–економічний розвиток українських земель у

другій половині ХІV – ХVІ ст. Литовські статути. Кревська унія.

Наступ католицизму. Виникнення українського козацтва.

Запорозька Січ та її роль в історії українського народу. Люблінська

унія. Утворення Речі Посполитої. Полонізація українських земель.

Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гніту.

Українські православні братства. Острозька Академія.

Тема 3. Національно – визвольна боротьба XVI – XVII cт.

Держава Богдана Хмельницького

Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ ст. Берестейська

унія. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Повстання 20–30-х

рр. ХVІІ ст. Ординація 1638 р. Причини, характер, рушійні сили

Національно-визвольної війни середини XVII cт. Богдан

Хмельницький. Основні періоди війни. Перші перемоги.

Зборівський договір. Битва під Берестечком. Білоцерківський

договір. Розгром польського війська під Батогом. Жванецька

кампанія. Переяславська рада та „Березневі статті” 1654 р.

Адміністративно-територіальний устрій козацько-гетьманської

держави. Органи влади. Господарство, фінанси, політика,

дипломатична діяльність. Збройні сили. Військові дії у 1654-1657

рр. Віленська угода. Нова коаліція України з Семиградом, Швецією

та Бранденбургом. Смерть Б.Хмельницького та оцінки його

діяльностіі.

Тема 4. Козацько-гетьманська держава у 2-й половині

XVIІ – XVIIІ cт.

Гетьманування І.Виговського. Гадяцька угода. „Переяславські

статті” 1659 р. Андрусівське перемир’я. Поділ України на

Лівобережну та Правобережну. Руїна. Петро Дорошенко. „Вічний

мир”. Підпорядкування Москві Української Православної церкви.

Гетьман І.Мазепа. „Коломацькі статті”. Спроба відродження

української державності. Причини невдачі. Полтавська битва.

Смерть І.Мазепи. Пилип Орлик і його „Конституція”.

Гетьманування І.Скоропадського та інкорпораційна політика

царизму. Утворення Малоросійської колегії. Наказний гетьман

П.Полуботок. Гетьман Д.Апостол. Останній гетьман України

К.Розумовський. Обмеження української автономії російським

царизмом і ліквідація Запорозької Січі. П.Калнишевський.

Скасування Козацької державності.

Змістовий модуль 2. Україна у ХІХ – ХХІ ст.

Тема 5. Україна під владою Росії та Австрії. Національне

відродження у XIХ – на початку XХ cт.

Адміністративно-територіальний устрій та правове становище

українських земель у складі Росії та Австрії. Особливості соціально-

економічного розвитку. Буржуазні реформи. Суспільно-політичне

життя. Початки українського національного відродження. „Руська

трійця”. Кирило-Мефодіївське товариство”. Революційні події 1848-

1849 рр. у західноукраїнських землях. Т.Г.Шевченко. Суспільно–

політичні рухи у другій половині ХІХ ст. Українські Громади.

П.Чубинський і М.Вербицький – творці національного гімну „Ще

не вмерла Україна”. Русифікаторська політика царизму. „Просвіти”.

Перші політичні партії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

І.Франко. Революційна українська партія. М.Міхновський.

Український рух у період російської революції 1905-1907 рр. ТУП.

Перша світова війна і Україна. Українські січові стрільці.

Тема 6. Національна революція та боротьба за українську

державу у 1917-1921 рр.

Становище в Україні після повалення царизму. Утворення

Центральної Ради. М.Грушевський. Український національний

конгрес. Українізація війська. Взаємовідносини ЦР і Тимчасового

уряду. І Універсал, проголошення автономії. Створення

Генерального секретаріату. В.Винниченко, С.Петлюра. ІІ Універсал.

Тимчасова інструкція російського уряду. З'їзд народів Росії у Києві.

Жовтневі події у Петрограді. ІІІ Універсал, проголошення

Української Народної Республіки. Всеукраїнський з’їзд Рад.

Проголошення радянської влади в Україні. Ультиматум РНК Росії.

Вторгнення більшовицьких військ в Україну. Крути. ІV Універсал

ЦР, проголошення незалежності УНР. Брестський мир і Україна;

відновлення влади ЦР. Криза ЦР навесні1918 р. Гетьманський

переворот. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського.

Утворення Директорії. Падіння Гетьманщини. Відновлення УНР.

Революційні події у Галичині. Проголошення ЗУНР. Акт злуки

22.01.1919 р. Об'єднання українських земель. Друга війна Росії

проти УНР. Проголошення більшовицької УСРР. Боротьба за владу

в Україні у 1919-1920 рр. Селянський повстанський рух. Н.Махно. І

Зимовий похід. Варшавський договір. Радянсько-польська війна

1920 р. Утвердження радянської влади в Україні. Ризький мирний

договір. ІІ Зимовий похід. Основні підсумки та уроки Української

національної революції.

Тема 7. Україна у 1920 – 1930 рр. ІІ Світова війна

Міжнародна діяльність УСРР на початку 1920–х рр. Соціально–

економічне і політичне становище України. Перехід до НЕПу.

Голод 1921–1923 рр. Українська Холодноярська Республіка.

Створення СРСР і Україна. Політика коренізації, її особливості та

наслідки. Досягнення і прорахунки українізації. Згортання

українізації. Початок репресій в Україні. Індустріалізація.

Колективізація. Перші п’ятирічки, їхні особливості та наслідки.

Голодомор 1932–1933 рр. Сталінські репресії у 1930-х рр.

„Розстріляне відродження”.

Західноукраїнські землі в складі Польщі, Румунії,

Чехословаччини. Створення та діяльність ОУН. Українське питання

напередодні ІІ Світової війни. Проголошення незалежності

Карпатської України. Августин Волошин. Пакт Молотова–

Ріббентропа. Початок Другої світової війни. Вступ Червоної Армії

на територію Західної України. Радянізація Західної України. Напад

Німеччини на СРСР. Воєнні операції 1941–1942 рр. Проголошення

30.06.1941 р. незалежності України. Окупаційний режим в Україні.

Рух Опору. Діяльність ОУН. Боротьба УПА. Радянські партизани.

Бойові дії в Україні у 1943–1944 рр. Вклад українського народу в

розгром нацистської Німеччини.

Тема 8. Україна у 2-й половині 1940-х – 1980-х роках.

Проголошення державного суверенітету

УРСР на міжнародній арені. Створення ООН. Адміністративно–

територіальні зміни. Переселення і депортації. Операція „Вісла”.

Відбудова народного господарства. Голод 1946–1947 рр.

Радянізація західної України. Боротьба ОУН–УПА з радянською

репресивною машиною. Культурно–ідеологічні процеси, наступ

сталінщини.

Україна після Сталіна. „Політична відлига”. Критика культу

особи Сталіна. Реформи М.Хрущова, їх суперечливий і

непослідовний характер. Соціально-економічний розвиток.

Шістдесятники. Звільнення П.Шелеста. В.Щербицький – опора

застою. Новітня русифікація. Політичні репресії. Посилення реакції

у духовному житті, спотворення історії України. Розгортання

правозахисного і дисидентського руху.

Горбачовська перебудова та її наслідки для України.

Чорнобильська катастрофа. Національне пробудження українського

народу. Викриття злочинів тоталітаризму. Формування громадських

організацій. ТУМ. Народний Рух України. Прийняття Декларації

про державний суверенітет.

Тема 9. Україна – суверенна держава

Проголошення Акту незалежності України. Розгортання

державотворчих процесів. Референдум 1 грудня і вибори

Президента. Становлення владних структур. Державна символіка.

Труднощі творення національної економіки. Економічна і політична

криза. Проблема Криму і ядерного роззброєння. Конституційний

процес. Запровадження гривні. Характерні риси суспільно-

політичного і національно-релігійного життя наприкінці ХХ - на

початку ХХІ ст. Зовнішня політика. Українсько-російські

відносини. Євроатлантична інтеграція. Україна на початку третього

тисячоліття. Наростання суспільно–політичнх суперечностей.

Помаранчева революція та її наслідки.

Методичні рекомендації до вивчення змістових

модулів

Змістовий модуль 1. Історія України від найдавніших

часів до кінця Х V ІІІ ст.

Тема 1. Україна давня. Київська Русь у ІХ – ХІІ ст.

1. Доба первісного суспільства. Трипільська культура.

2. Кочові народи і античні міста-держави у Північному

Причорномор’ї та у Криму.

3. Походження і розселення слов’ян.

4. Київська Русь у IX ─ XІI ст. Поява етноніма "Україна".

Джерела і література: 3, 5, 7, 13, 22, 27, 36, 40

1. Доба первісного суспільства. Трипільська культура

Пам’ятки найдавніших людських поселень в Україні сягають

800-150 тис. років тому. Найдавнішими археологи вважають

стоянки поблизу сіл Королеве та Рокосове на Закарпатті. Із періоду

давнього кам’яного віку - палеоліту - відомі стоянки на Десні

(Мізин), Дніпрі (Кодак, Кирилівка), Дністрі (Лука-Врублівецька,

Молодове), в Донбасі (Амвросіївка), у Криму та ін. Найдавніші

поселення на території Рівненщини датуються періодом 40-35 тис.

років тому.

У добу пізнього палеоліту (35-11 тис. років тому) сформувався

сучасний тип людини - Homo Saрiens (людина розумна). З того

періоду в Україні відомо близько 500 стоянок. Поступово

формувється сучасний клімат і ландшафт; збільшується кількість

населення та зростають людські можливості, особливо з

прирученням собак, із винайденням лука й стріл.

Ще глибших змін людство зазнало в період нового кам’яного

віку - неоліту (VІ-ІІІ тис. до н.е.), коли відбувся перехід від

збиральництва й полювання до відтворюючих форм господарства:

землеробства та скотарства. Удосконалюється техніка обробки

каменю, освоєно його свердління та шліфування. Винайдено

ткацтво та гончарство. Цей надзвичайно важливий період в історії

людства називають "неолітичною революцією".

Відому землеробську цивілізацію створили племена

Трипільської культури, які проживали на території від Карпат

до Дніпра. У період найвищого розвитку (ІV-ІІІ тис. до н. е.) вони

будували добре укріплені села на 600-700 чол. Найбільші

протоміста трипільців (зокрема, на Черкащині) налічували до 30-40

тис. мешканців.

Гончарний посуд мав характерний орнамент жовтого, чорного і

білого кольору. Використовували кам’яні знаряддя праці, вироби з

міді. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, просо, велику рогату

худобу. Користувалися ралом. Поклонялися культу Матері та

жінки-берегині.

До сих пір остаточно не з'ясовані причини зникнення цієї

культури, а також не припиняються дискусії про етнічну

приналежність трипільських племен. Першовідкривач цієї культури

Вікентій Хвойка вважав трипільців предками українського народу,

натомість сучасні археологи стверджують, що ці племена прийшли

на наші землі із Передньої Азії через Балкани.

2. Давні кочові народи та античні міста-держави

Поява та поширення заліза у ІІ-І тис. до н. е. започаткувала нову

еру в історії людства - залізну, що призвело до нових якісних змін у

господарському та суспільно-політичному житті. У цей період на

наших землях панівне становище займали кочові народи -

кіммерійці, скіфи, сармати.

Приблизно до VІІІ-VІІ ст. до н. е. кіммерійці заселяли степ від

гирла Дунаю до Кубані і першими опанували мистецтво їзди на

конях та виробництво зброї із заліза. У них були царі і військова

знать, використовувалась праця рабів. Кіммерійці - перший народ,

засвідчений у письмових джерелах (Гомер та ін.).

Скіфи заселяли у VІІ–ІІІ ст. до н.е. землі від Дону до Дністра.

Поділялися на скіфів-орачів, скіфів-скотарів, царських скіфів.

Останні жили між Дніпром і Доном і зосередили у своїх руках усю

політичну владу, заснували державу Скіфію. Скіфи вели жваву

торгівлю з античними колоніями Північного Причорномор’я.

Близько 514 р. до н.е. на скіфів напав перський цар Дарій.

Застосувавши стратегію “спаленої землі”, вони змусили його

відступити. Наприкінці V - на поч. ІV ст. до н.е. скіфи підкорили

фракійців. У цей період скіфська держава досягла найвищої

могутності. За царя Атея ( IV ст. до н.е.) скіфи карбували власну

монету. У 339 р. до н.е. кочівникам завдав поразки Філіп

Македонський і цим була підірвана їх могутність. Більшу частину

Скіфії завоювали сармати. Частина скіфських племен відійшла у

Крим, де вони проживали до ІІІ ст. н.е.

Найповнішу розповідь про скіфів залишив нам із V ст. до н.е.

“батько історії” - Геродот. Про мистецтво, зокрема, про так званий

“звіриний стиль” та про вірування і міфи цього народу відомо

також із скіфських курганів (Чортомлик, Куль-оба, Гайманова

Могила, Товста Могила, Солоха та ін.). У кургані Товста Могила

знайдена найвидатніша пам’ятка скіфської доби - золота пектораль.

Сармати ("оперезані мечем") - збірна назва кочових племен, які

прийшли з Поволжя у ІІІ ст. до н.е. та панували у

Причорноморських степах до ІІ-III ст. н.е. Сармати частково

асимілювали скіфів. Вони не знали хліборобства, жили на возах.

Велику роль у їхньому суспільстві відігравали жінки. Сармати

торгували з грецькими містами-колоніями, робили напади на

сусідні народи. Ударів сарматської важкоозброєної кінноти не

могло витримати жодне військо.

У VІІІ-VІІ ст. до н.е. почалась “велика грецька колонізація”.

Поступово у Північному Причорномор’ї були створені античні

поліси: Борисфеніда та Ольвія в пониззі Південного Бугу, Тіра й

Нікосій у гирлі Дністра, Херсонес і Керкінітіда у західному

Криму, Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія,

Кіммерік та ін. на сході Кримського півострова тощо. У 107 р. до

н. е. на Боспорі спалахнуло повстання рабів і залежних виробників

на чолі зі скіфом Савмаком.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством,

виноградництвом, рибним промислом, добуванням солі. Були

розвинені різноманітні ремесла: металургія, ковальство, ткацтво,

гончарство та ін. Торговельні шляхи пов’язували античні міста-

колонії з Європою й Азією. Експортували пшеницю, рибу, сіль,

шкіри, рабів та ін. Найвищого розвитку поліси досягли у V-ІІІ ст. до

н.е. Розпочинаючи з ІІІ ст. до н.е., Грецію охопила криза, викликана

розкладом рабовласництва, війнами, нападами кочівників. На

Північне Причорномор’я почала претендувати Македонія,

Понтійське царство, згодом ця територія потрапила під владу

Римської імперії. Наприкінці ІІІ - у IV ст. н.е. античні міста-держави

фактично перестали існувати. Навала готів у середині ІІІ ст. н.е.

послабила, а навала гунів у 70-х роках IV ст. - остаточно зруйнувала

Боспорське царство.

3. Походження і розселення слов’ян

Слов’яни належать до індоєвропейських народів, батьківщиною

яких вчені визнають різні райони Європи та Азії. Київський

літописець Нестор відзначав, що найдавнішими слов’янськими

землями були нижня течія Дунаю та Панонія. Так було покладено

початок теорії дунайської прабатьківщини слов’ян.

У середньовіччі серед західноєвропейських учених ХІV-ХVІІІ ст.

стала популярною скіфо-сарматська теорія слов’янського

етногенезу. Згідно неї предки слов’ян – скіфи й сармати – прийшли

із Середньої Азії й отаборились у південній частині Східної Європи.

Звідси розселилися на північ, захід і південний захід.

У ХІХ–ХХ ст. найповнішого обґрунтування набула Дніпро-

одерська теорія, за якою слов’янська прабатьківщина

розміщувалася між Одером і Дніпром, сягаючи на півночі

Балтійського моря, а на півдні - Карпатських гір і Дунаю.

У писемних джерелах слов’яни згадуються у І–ІІ ст. н.е. (Пліній

Старший, Тацит, Птоломей та ін.) як венеди. Вони проживали від

р. Вісли до Балтійського узбережжя. Венеди вміли будувати

будинки, знали військовий порядок, були добре озброєні і хоробро

воювали.

Готський історик Йордан та візантійські автори VІ ст. н. е.

писали про слов’ян, що мешкали у Південній і Центрально-Східній

Європі: склавинів та антів. Останні заселяли землі поміж Дніпром

і Дністром. Частина дослідників вважають антів предками

українського народу. Так, зокрема, стверджував М.Грушевський.

Візантійські автори зображували антів високими, світловолоси-

ми, дужими людьми. Анти легко переносили голод і спеку, різні

нестачі та злигодні. Їхні племена були об’єднані у союзи; анти не

керувалися однією людиною, а жили у народоправстві. Йордана

доніс до нас розповідь про поразку антського правителя Божа у

війні з готами приблизно у 375 р. У VІ ст. анти постійно

загрожували Візантії, вдираючись у межі імперії. Остання писемна

згадка про антів датується 602 р.

У період т. зв. ”великого переселення народів” (ІІ -VІ ст. н. е.),

пов’язаного із навалою готів, гунів, аварів та ін., слов’яни

розселилися на європейських просторах від Балтійського до

Адріатично-го моря.

У ІІ-ІV ст. н.е., внаслідок просування на південь германських

племен готів, цілісність слов’янської території була порушена, що

сприяло їх поділу на східних і західних. На зламі ІV-V ст. під

ударами гунів, та згодом під натиском аварів та ін. кочових народів,

слов’яни почали просуватися на південь, до Дунаю, північно-

західного Причорномор’я, що привело до формування їх південної

групи. Слов’яни заселили Балканський півострів і низку островів

Середземного моря, утримуючи при цьому власні землі в

Центральній та Східній Європі. Таким чином, утворилося три

основні групи слов’ян: східні, західні і південні.

Східнослов’янські союзи племен у VII-ІХ ст. заселяли

значну частину сучасної території України. Про це дізнаємося із

“Повісті минулих літ” Нестора-літописця. Так, землі між річками

Горинню, Прип’яттю й Дніпром займали древляни. На південь від

них, у Подніпров'ї, жили поляни. На лівому березі Дніпра - в

басейні Десни - сіверяни. Між Дніпром і Бугом проживали уличі.

Між Дністром і Прутом на південний захід від уличів - тиверці. У

Закарпатті - хорвати (білі). У верхів’ях західного Бугу жили

бужани і волиняни. Попередньо у літописі згадуються дуліби,

яких підкорили авари.

Скандинави називали східнослов’янські землі Гардарікою, що

означає “країна укріплень”. Численні поселення слов’ян

розташувались, як правило, на відстані 30-40 км одне від одного,

були укріплені частоколом, тут проводились племінні сходи та

культові обряди, вони ставали центрами ремесла й торгівлі. На

території Рівненської області по берегах річок Горинь, Случ, Стир

відомо більше 80 могильників, поселень та городищ тієї доби.

4. Київська Русь у IX – XIІ ст.

Поява етноніма "Україна"

У VІІІ-Х ст. відбулося об’єднання східнослов’янських союзів

племен (полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів, бужан,

волинян та ін.) навколо Києва та поступово сформувалася

ранньофеодальна держава - Русь. Становлення держави східних

слов'ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним

результатом внутрішньої еволюції їхнього суспільства.

Основними теоріями походження Русі є норманська і

антинорманська. Норманську теорію вперше розробили німецькі

історики Г.Байєр, Г.Міллер і А.Шлецер, які у XVIII ст. працювали в

Академії наук у Петербурзі. Вони вважали, що держава у східних

слов’ян виникла завдяки діяльності норманів (варягів), виходців із

Скандинавії. Антинорманська теорія теж оформилася у ХVІІІ ст.

(М.Ломоносов).

Крім того, існують ще інші теорії, наприклад, хозарська

(О.Пріцак); візантійська (церковні історики) тощо. Очевидно,

Руська держава формувалася століттями місцевим (автохтонним)

населенням. На цей процес впливали і нормани, і візантійці, і

хозари, і болгари та інші народи.

Дискусійним є також питання про походження назви “Русь”.

Термін “Русь” може мати різне походження: етнічне (від назви

народу), географічне (від назви території, річки, місцевості тощо),

соціальне (від певної групи населення) тощо. У вузькому розумінні

слова цей термін означав землю полян, тобто Середнє Подніпров’я,

а у широкому розумінні – територію всієї держави, куди

поширювалася влада київських князів.

Розвиток Русі. Київська Русь у своєму розвитку пройшла кілька

етапів і залишила помітний слід у світовій історії. Її можна вважати

праукраїнською державою. Як правило, історію Русі розпочинають

від князювання Олега, але у хронологічній послідовності необхідно

насамперед згадувати його попередників, можливо, князів із

династії Києвичів, а також правління Аскольда і Дира у ІХ ст.

Візан-тійські джерела зафіксували перші походи Русі на Царгород у

860-х рр. Відомо також, що князь Аскольд став першим київським

князем, який прийняв християнство разом із підписанням мирної

угоди із Візантією.