Кацинська Л.Л. Години спілкування: педагогічні технологи та досвід. Класному керівнику 5-6 класів
Подождите немного. Документ загружается.
Ведучим. Я сам дуже полюбляю все печене і думаю, що серед нас
немає жодної людини, яка б не любила тістечка. А ось як вони
виготовляються, ми дізнаємось у наших учасниць, і давайте їх будемо
відразу ж оцінювати.
(Учасниці розповідають про коржі, а журі оцінює).
Ведуча. Наступне завдання нашим учасницям — захистити своє
приготовлене блюдо.
Ведучий. Є дуже багато українських страв. Серед них — борщ,
вареники, галушки, голубці, гарбузова каша, гречаники, деруни,
капусняк, затірка, кисіль, капуста... Всіх назв не перерахуєш!
Ведуча. А ось зараз ми побачимо, що тут у наших господинь!
(Кожна команда захищає своє українське блюдо. Журі оцінює).
Ведучмй.
"Без пісні не родить жито, без пісні трава не росте, без пісні
не можна жити, без пісні не можна любити" Цс — слова з пісні. А зачитав
я їх тому, що зараз учасники наших команд повинні будуть проспівати
українську пісню.
Ведуча. На Україні ні одне свято не обходиться без пісні. А в нас
сьогодні теж свято і, звичайно, потрібна пісня.
(Звучать українські пісні. Журі оцінює.)
Ведучмй. Українська література багата на приказки, прислів'я,
загадки. А сьогодні ми б хотіли почути від вас, дорогі наші учасники,
прислів'я, загадки, вірші про їжу, про страви, про овочі і фрукти...
Ведуча.
Я хотіла
б,
для прикладу, зачитати декілька приказок: "Воду
жаліти — кашу не зварити", "Був би обід, а ложка знайдеться", "Хліб та
вода — козацька їда".
А зараз прошу наших учасниць зачитати свої приказки, загадки,
вірші.
(Читають. Журі оцінює.)
Ведучмй.
Для наступного конкурсу нам потрібна допомога із залу.
Хлопець повинен підійти до столу і з'їсти миску борщу. Потрібно три
хлопці. Дається виделка, столова і чайні ложки. Хто перший що візьме
— тим і буде їсти. Конкурс — на швидкість. Просимо сміливців!
Ведуча. А ось і сміливці! Ну, що ж — розпочали!
(Хлопці їдять борщ. Цей конкурс для розваги.)
Ведуча. Чи не найбільше уваги при приготуванні до свята
звертається на сервіровку столу. Потрібно, щоб все було акуратно, щоб
поставлений посуд відповідав виду блюда. А скільки ще прикрас можна
приготувати до столу з овочів та фруктів!
Ведучмй.
І саме зараз настав час, щоб наші учасниці показали своє
вміння і фантазію в цьому.
100
Для виготовлення прикрас пропонується все, що є під рукою —
овочі: варена картопля, буряк, морква; фрукти: консервовані яблука,
груші, сливи... отож, розпочинайте "майструвати"!
(Учасниці майструють. Журі оцінює)
Ведуча. А зараз — перевіримо кмітливість та математичні здібності
наших учасниць. Проведемо вікторину. Адже для того, щоб приготувати
ту чи іншу страву, потрібно знати ще й кількість продуктів.
Ведучий. Учасникам роздаються запитання, задачі. Потрібно дати
правильну відповідь. (Журі оцінює правильність відповідей).
Ведуча. Яке б не було свято, стіл надзвичайно прикрасить букег.
Якщо немає живих квітів — використовують засушені, складаючи з них
чудові композиції.
Ведучий. Просимо наших учасниць показати і в цьому своє вміння.
Складіть, будь-ласка, композицію з квітів. Виявляйте свою фантазію!
(Журі оцінює).
Ведучий. А зараз вам потрібно буде скласти слово з побутової
лексики з запропонованих букв.
Ведуча. Цей конкурс на швидкість. Розпочали!
(Роздаються карти з буквами. Журі оцінює.) (Підсумовуються усі
бали.)
Ведуча. Переможець вечора —
Ось підійшов до кінця наш вечір. Залишилось тільки привітати
переможця.
Ведучий. Ми їм даруємо цей подарунок.
Ведуча. Спасибі вам за вашу щирість, за участь у нашому святі —
"Святі української кухні".
Ведучий. Ходіть ви до хати страви наші куштувати, з жита та
пшениці гарні паляниці! Всіх частуємо!
24. "ОБРАЗУ ХЛІБА ВКЛОНІМОСЯ"
(Вчитель Бойчук Г.Я.)
(діти заходять в зал. Попереду 3 дівчинки. Середня з хлібом на
рушнику).
1. Гостей дорогих, ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром!
2. Для людей відкрита хата наша біла
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
3. Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щиро,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.
101
Ведуча: Шановна родино! Сьогодні ми зібралися, щоб поговорити
про те, що завжди було турботою
і
радістю людини, чому вона віддавала
свій труд і талант. Про тс, що для "кожного з нас звичне, звичне, як
сонячне світло чи дихання. І такс ж необхідне. Про тс, без чого не уявити
ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому — про хліб.
1. Ти вседержителю в небі, на морі, і суші
Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів,
День мій грядущий, день проминулий і сущий.
Благослови, і освяти, і освіги,
2. Візьму я в руки хліб духмяний
Він незвичайний, він святий.
Ввібрав і пісню й працю в себе
Цей хліб духмяний на столі
Йому до ніг вклонитись треба,
Він скарб найбільший на землі!
(Вклоняються)
Ведучим:3
давніх-давен народ наш цінував над усе хліб, сіль
і
чест ь.
Хліб — то багатегво, сіль — то гостинність і щирість, а честь — то
людська гідність, за яку предки наші стояли і нам заповідали, навіть не
маючи шматка хліба ані дрібки солі. І нам, спадкоємцям заповідали
стояти на цьому.
Пісня: "Древнє місто моє" виконують батьки.
Ведуча:Сьогодні ми попробуємо всі разом розповісти про ті звичаї,
традиції, які пов'язані з хлібом. Звідки ж прийшов до нас хліб? Хто перши
скуштував його?
1. Далекий — далекий час. В печері біля вогню сидить старійшина
племені. Чоловіки повернулися з полювання ні з чим. А запаси вичерпані.
Що буде з плем'ям? На світанку старійшина вирядився шукати їжу.
Довелось іти далеко, бо поблизу стоянки всі їстивні корені уже зібрали.
Сонце піднімалось все вище. Старійшина продовжував пошуки. І раптом
на протилежному схилі побачив він незнайомі рослини. На їхніх стеблах
погойдувались колоски. Що в них?
2. Мій пращур брів із пролісу густого,
Як звір, голодний, бо не вполював,
Остання сила гаснула у нього,
І падаючи між високих трав.
Хапавсь у порятунку за стеблинку,
Здавалось, на самісінькім краю.
І ненароком у руці живинку,
102
Відчув, затис, як знахідку свою.
Тоді можливо і з'явилось жито
Коли мій пращур залишився жити
Коли на сито пальців — перше свято.
Зерно просіяв і наситивсь ним!
3. Певно так багато тисяч років тому, людина відкрила хлібні
рослини.
В
усіх кінцях світу вчені археологи знайшли стародавні стоянки-
людини, а в них зерна. В Середній Азії, в Північній Америці — зерна
пшениці, в країнах Сходу - рису. В Південній Америці — кукурудзу. Які
б хлібні рослини не відкривала людина, знахідка виявилася щасливою.
Борознисті зерна давали відчуття ситості, допомагали пережити тяжку
зимову пору, коли так бракувало харчів. ГІо хлібне зерно вирушали всім
племенем, аби зібрати їх багато. У ті часи їх ще не вміли вирощувати.
Як же цього навчилися?
4. Поранений мисливець провів поглядом товаришів і, накулыуючи
почвалав до стійбища. Та не пройшов і половини дороги сів на траву.
Біля стежки загледів паросток хлібної рослини. Неподалік ще один. Де
вони тут узялись? - подумав мисливець? Може виросли з опущених
збирачами зернин? І посміхнувся: прийде ж такс в голову? Але думка не
давала спокою.
5. Наступного ранку він роздобув пучку насіння і розкидав його на
галявині. Минула кілька
днів.
Паростків не було. Мисливець уже перестав
сподіватись, аж ось 3 зернини проросли. Вони потрапили у м'яку
розпушену землю. "Ось воно що?" зметикував мисливець. Він розпушив
палицею землю, розкидав насіння. Що вийде? Цього разу проросли всі
зернята. Звичайно, щоб навчитись вирощувати рослини, треба було, ще
багато чого осягнути, але початок покладено.
6. Відтоді життя людини пішло по іншому. Хлібне зернятко
прив'язало її до землі. Вона вже не блукала по лісах і луках у пошуках
їжі, а поселялася біля хлібного поля. Поселення з року в рік розросталась,
вдосконалювалось. Обробіток грунту взяли на себе чоловіки, а жінки
збирали урожай, розтирали каменями зерно, готували борошняну юшку.
Ведучл:\\\о ж цс за камені були, на яких розтирали борошно? Через
століття прийшла
ця
давня оповідка: домашнє осідало тримається на двох
хатніх кутах і печі і жорнах.
З вирощуванням злакових наші далекі предки утрадиційнили
найпростіші знаряддя обробки зерна. Такою первинною формою були й
жорна. Прилаштовані в глухому закуткові хати, вони не мали спочинку
жодної пори року. (Показую дітям макет жорен). А про те, з чого воіги
складались
і
як на них працювали розповідає бабуся .
103
Ведучая: В давнину в кожній хаті були жорна. У 19 ст. на Україні
вони являли пережиткову форму. Появились млини, вітрила. Тяжку
працю людей було перекладено на плечі води, про що зафіксувала
народна мудрість.
Коло жорен піт втирають, а біля млина пісні співають. Здавалося
жорна назовсім увійшли в історію. Але в тяжкі роки війни вони знову
з'явились на людських обійстях. Тож мав цілковиту рацію В.Симоненко
коли писав:
Народе мій! Титане непоборний,
Що небо підпирає голубе!
Твій гордий подвиг не принизять жорна
Вони лиш возвеличують тебе!
Ведучі: Повернемося знову до тих далеких часів. Ми говорили, що
далекі предки розтирали каменями зерно і готували борошняну юшку.
Випікати хліб тоді ще не вміли та й печі не було. Та якось:
1. Важкі хмари облягли небо. Пішов дощ. Хлібороби повернулись
додому рано. Жінки заходилися нашвидкуруч готувати юшку. І
поспішаючи, розлили її трохи на розпечений у вогні камінь. Не встигли
і оком змигнути, як тісто перестало розтікатися. Що таке? Старша із
жінок схопила з каменя борошняне кружальце і хотіла була викинути
його. Але ж кожна жменька борошна дорога. До того ж від маленького
плоского кружальця так смачно пахло. Треба покуштувати! Жінка
відщипнула шматочок від рум'яного кружальця. Смачно!
Ведучмй: При розкопках стародавніх поселень учені-археологи
багато разів знаходили камінці дека на яких колись пекли хліб-круглі,
як сонце коржі. Але тісто це було тверде, не пухке. Коли ж
і
як навчилися
пекти пухкі паляниці.
2.
В
далекій Африці в старих очеретяних халупах жили раби. Вони
залишали домівку вранці, а поверталися ввечері. Один із рабів не встиг
вранці спекти тісто,
і
залишив його до вечора. А коли повернувся ввечері
з роботи то перед ним стояла миска з тістом, яке пузирилось, набухало,
росло.
День був жаркий, тісто прокисло. Бідняк хотів викинути тісто та
пожалів і змішав його з свіжим. Тісто далі почало пузиритися, рости, а
коли його спекли, як завжди на розжарених каменях, то вийшов хліб
особливий і пишний та пахучий.
Ведучмй: Звичайно безіменний бідняк і не думав про відкриття
закваски, приготування дріжджового тіста. Та значення відкриття від
цього не поменшало.
104
Є відкриття, яких не вкрила мгла,
Нехай минуть віки, тисячоліття
Та жінка та, що вперше хліб спекла.
Залишиться безсмертною навіки!
І хоч згубилось в плині літ ім'я
І пам'ятника жінці тій немає
А я її такою уявляю:
Вона як бабуся, як мама моя
Із добрими ласкавими руками
Що творять хліб, щоденно творять хліб
І все життя їх пахне колосками.
Про тс як раніше пекли хліб, розповість нам бабуся
Діти змалку привчались до хатньої роботи
і
тому однією з улюблених
ігор була їра "Печу, печу хлібчик".
1. Тяжко діставався хліб насущний у давнину. Згадаймо нашого
незабутнього. Т.Шевченка:
А я стою, похилившись,
Думаю, гадаю,
Як то тяжко той насущний
Люди добувають. •
Може тому в народі до нього ставились з такою пошаною,
передавали свою любов і дітям і внукам.
2. Жито-жито! Немала дорога від зернин розсипчастих, малих до
буханки хліба золотого, до окрайчика в руках твоїх.
Пісня про хліб — вик. учні
3. Вірш "Як пахне хліб"
Як пахне хліб? Ви знаєте, як пахне хліб?
Диханням сівача, вогнем безсонних діб
Трудом і творчістю, людським гарячим потом
Він пахне так, як пахнуть меду соти.
З труда важкого виросло зерно
Із дум і помислів — достаток благо світу
І хліб зійшов, як гімн весні і світу
Запах в печі, як молоде вино.
105
Він пахне степом, сонцем у жнива
Коли, мов князь сповзає із лопати
Вже хліб печуть і дух життя багатий
Поволі завойовує права.
Чи капустяний лист, чи лист в печі пече.
Чи хліб на двох, чи на велике місто
Та пахне він завжди единим змістом
Трудом безсонних ранків і ночей.
Учні. (Пісня "Над полями промені")
4. Ось він — хлібчик духовитий
З хрустом кірочки смачний
Ось він — теплий, мов налитий
Щедрим сонцем золотим.
І на стіл у кожен дім
Завітав, з'явився він
В нім - здоров'я наше, сила,
В ньому чарівне тепло.
Скільки рук його ростило,
Доглядало, берегло.
В нім землі твоєї соки.
Сонця в нім багато є
Уплітай за обі щоки
Виростай богатирем.
(Пригощаються хлібом).
Ведуча:1ьк, багато безсонних ранків і ночей проходить
у
селянина,
аж поки наллється соком зерно і не схилиться колос під його вагою.
Пісня "Зеренце" учні
Ведучим: Від
посіяного в землю зернятка до збирання врожаю пройде
ще багато днів і ночей.
1. "Як вродить жито, то й будемо жити" - говорили поліщуки.
Справді, бо життя селянина залежало від урожаю. Вінцем всіх трударів
були жнива. До жнив готувалися заздалегідь, бо як говорять в народі
"Прийшли жнива - іншої роботи нема".
106
Пісня "Як діждемо літа"
Кравчуки:
Зажинки починалися в різних районах по-різному, коли зерно
достигне. В одних на християнське свято Петра, іцо припадали на 12
липня, в інших на Прокопа —
21
липня, бо як говорили в на роді: "Діло
святого Петра жито зажинати".
"На Прокопа приготуй плечі до снопа" "На Прокопа вже є жита в
полі копа". Крім того зажинки мали попасти з повним місяцем і так
званими легкими жіночими днями — середою, п'ятницею, суботою.
До зажинків готувались заздалегідь: назублювали серпи, стругали
в'юрки, котрими зв'язували снопи, крутили перевесла. Зажинок починали
вдосвіта. Вмившись та помолившись ішли в поле, щоб доки зійде сонце
зробити жнив'яний починковий сніп.
В
цей день намагалися
не
сваритися,
не згадувати сумних історій, навіть на худобу не кричали, щоб жнива не
наврочити.
Перед початком роботи розстеляли на обочині білу скатертину,
клали на неї хліб-сіль
і
свячену паску, інше їство, потім ставши обличчям
до сходу господар читав молитву "Сонце праведне, святі Петре та Юрію,
наші святі душечки, виростили ви хлібець Білий, Божий на ниві, внесіть
його в наші руки. Докотись хлібцю святий житечко наше у наші клуні
стодоли. Хмари дощові, громи блискавиці обходьте ниву нашу стороною.
За ним говорила господиня "Душечки святі, охороняли ви нашу Ниву,
внесіть хлібець у наші руки. А все лихе, все зле, згинь, пропади, йди на
ліси, на болота. Потім присідали довкіл скатертини і помовчавши кілька
хвилин починали готуватись до роботи. При цьому серпа годилося
вішати на ліве плече, а в'юрка затикати під крайку.
Ставши обличчям до лану господар, а з ним і інші чоловіки знімали
головні убори. Старійшина статечно клонився і промовляв: "Боже,
благослови!
Зажинок починав господар або найстаріша жінка, за ними — решта
учасників. Нажавши дві жменьки збіжжя складали
їх
навхрест. Так званий
зажинковий хрест символізував початок жнив. Після цього жали непарну
(7,5) кість снопів, (деінде стільки, як членів родини, ставили їх колоссям
догори в коло
і
зробивши ще один зажинковий хрест розстеляли всередині
скатертину, на яку клали їжу. Це для того, щоб задобрити польових духів
і родинну злагоду. Вертаючись з поля брали з собою кілька колосочків
або двійко снопів. З них, якщо в родині були дівчата на виданні годилося
спекти коровай чи почати осінній засів. Серпа та в'юрка першого дня
залишали в полі на цілу ніч "на добрий починок". У цей час ніякої іншої
роботи не робили.
107
Пісня "Он до схід сонця" - ДІТИ.
Ведучі: Закінчити жнива потрібно було 1 серпня. В цей день
християнське свято Мокрини. Вважається, що під цю пору найчастіше
гостить негода. Тому селяни намагалися до цього дня неодмінно зібрати
збіжжя в копи. Навіть побутувала така приказка:
Не розгинаймо спини
Жнімо до Мокрини.
Бо Мокрина без дощу,
Як обід без борщу.
А
2
ссрпня на св. Іллі справляли обжинки. Ілля вважався оберії-ачсм
усіх трьох етапів жнив: зажиток, жнив, обжинків. Говорили "На Іллі
новий хліб на столі".
"То не господар, що на Іллі немає свіжого хліба на столі. А в пісні
співається "Святий Петро жито зажинає, Святий Ілля в копи складає".
Пісня про обжинки — діти.
Закінчуючи жати, залишали на краю лану жмут колосся, яке
називали бородою Іллі "Дідова борода, Спасова борода".
Діти розігрують сцену.
— А ще бороду не забудьмо зав'язати.
— Та густу ж завізуйте, щоб і на той рік було густо на полі.
(В середину кладу окраєць хліба і горщик з водою).
— Оце тобі борода, хліб, сіль і вода.
Пастушки підійдуть, та й буде їм вечеря.
Ходить Ілля по межі
Дивується бороді:
Ой чия ж то борода
Сріблом, злотом обвита
То господаря борода
Сріблом, злотом обвита
І обвита і обмита
Синім шовком оповита.
— Вим'ятим зерном з кількох колосків засівали дзьобаючи серпом і
розкидали по ниві приказуючи "Сійся, родися, жито-пшениця, всяка
пашниця, краща, ніж торік.
— А старий чоловік ставав навколішки і говорив схилявши голову:
"Роди, Боже, на всякого долю бідного, багатого, вдовиці й сироти!"
Наше жито вже в кінця
Нум, дівчата, до вінця
А вже пшениченьки на ниві кінець.
108
Будемо плести нашій княгині вінець.
(Плетуть вінок, роблять сніп і квітку).
Котився віночок по полю
Просився в господаря в стодолу
Вже я набувся на полі
Вже я на полі набувся
Буйного вітра начувся
Я недовго полежу
Знову в поле побіжу.
Вінок кладуть на голову і приспівують:
Ой добраніч, широкеє поле,
Широкое поле, жито ядренее
Добраніч, на здоров'я!
І покидали лан. Підходили до двору і говорили:
— Одчиняйте ворота, несемо вінок із самого злота.
— Виходь господарю з хати — віночка викупляти.
(Віночок кладуть на хліб, який держить господар).
— Дай же, Боже, аби ви дочекали сіяти, а ми здорові збирати.
(Господарі кроплять женців сніп і вінок водою).
Заспіваймо родино, заспіваймо,
Щоб нам жито родило.
І житечко, і овес.
Щоб зібрався рід увесь.
Пісня: "Зеленее жито" — батьки і учні.
Свято врожаю після цього не закінчувалось. Потрібно було
готуватися до осінньої сівби. Про це розказував всім пророк Ілля.
Ходить Ілля на Василя
Носить короб плетений
Туди махне — жито росте
Жито пшениця, всяка пашниця.
(Про те, як молотили розповідай дідусь ОЛіщук)
Представлення родин..
Слухаючи розповіді представників наших сімей, ми побачили, що
всі вони вихідці з села, коріння їхнє від землі, і мабуть, більшість із
присутніх, також з діда-прадіда селяни. І ця любов до рідної землі, до
стежини свого дитинства завжди у нашому серці
і
т.д. І навіть в пісні про
це співається:
109