Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

301

сті, а також стабільність у цій взаємодії, яку він називає «змінною рівновагою». Спи-

раючись на праці М. Вебера та Т. Парсонса, Алмонд зосереджує увагу не на інститу-

тах, організаціях чи групах, а на вивченні ролей і структур. Під ролями він розумів вза-

ємодіючі одиниці політичної системи, а під структурами — моделі взаємодії. Він

також ввів концепцію політичної культури, яка, за його думкою, вмонтована в конкре-

тну модель орієнтації на політичні дію, і ці моделі здебільшого виходять за межі полі-

тичної системи.

На другому етапі (1960—1965 р.) Алмонд розробляє ряд структур і функцій, а

також формулює основні концепції порівняльної політології. Категорії держави, а

також правового й інституціонального апарату, які використовуються у традицій-

ній політології, змінюються політичною системою. Місце влади зайняла функція,

місце установи — роль, місце інституту — структура. Ці категорії Алмонд викори-

стовує для обґрунтування того, що політичні системи усіх країн мають загальні ха-

рактеристики: в усіх політичних системах є політичні структури; в усіх політичних

системах виконуються одні й ті самі функції; вся політична структура багатофунк-

ціональна; і, нарешті, усі політичні системи з точки зору культури є змішаними. До

цього Алмонд включає ще систему входів, виходів і зворотнього зв’язку, які були

розроблені Істоном. Але ці, Істонові, структури він вважав недостатніми і у зв’язку

із цим розробляє власні функціональні категорії. Він їх поділяє на чотири перетво-

рюючі дії на вході системи (політична соціалізація і мобілізація, формування інте-

ресів, їх об’єднання і політична комунікація) і три — на виході системи (нормотво-

рчість, застосування норм і правил, контроль за їх дотриманням). Перетворюючі дії

на виході були названі державними функціями у відповідності з традиційним поді-

лом влади. Ці категорії зробили схему Алмонда занадто однобічною, оскільки вони

базувалися лише на американських і західноєвропейських уявленнях про політику.

У свою чергу, перетворюючі дії на вході, за Алмондом, надзвичайно важливі при

характеристиці політичних систем регіонів, які розвиваються. Так, політична соціа-

лізація спонукає людей брати участь у політичному житті суспільства. Формування

інтересів — це прояв політичних інтересів і заклики до дії. Об’єднання інтересів —

поєднання цих інтересів і вимог, які формуються політичними партіями і групами

інтересів. Усі ці функції здійснюються за допомогою політичної комунікації.

На третьому етапі (1965—1969 р.) Алмонд вносить доповнення і загалом допра-

цьовує свою ранню схему в «Порівняльній політології» — книзі, яку й понині широко

використовують спеціалісти в галузі політичних наук. Суть її полягає в такому.

Класифікаційну схему, яка включає шість частин, було вмонтовано в конверсійні

процеси, які допускають перетворення: 1) вимог і підтримки, що вплітаються в полі-

тичну систему і 2) виходів у вигляді екстракційної регулюючої і дистрибутивної здат-

ностей, які випливають із політичної системи, як це видно на схемі 6.0.

Зі схеми видно, що Алмонд робить акцент не на «гармонії», а на «взаємозалеж-

ності», що його підхід не є ні статичним, ні консервативним. Він намагається пока-

зати, що його підхід динамічний, оскільки він придатний до досліджень країн, що

розвиваються. Це були наслідки його глибокого вивчення літератури про політич-

ний розвиток і конструктивного реагування на критику.

На четвертому етапі (1969—1970 рр.) Алмонд, провівши огляд своїх праць та

критичних матеріалів, запропонував дослідницький задум, який «зміг би дещо набли-

зити нас до системного використання історичного досвіду із застосуванням каузальної

схеми, яка поєднувала системно-функціональний аналіз, агрегатно-кількісний аналіз і

Ф. М. Кирилюк302

аналіз раціонального вибору у відповідні моменти при поясненні епізодів розвитку».

Це й було намаганням Алмонда зберегти свою структурно-функціональну методоло-

гію і поєднати її з іншими підходами для емпіричного оцінювання конкретних істори-

чних явищ і надати своїй теорії особливої актуальності.

Схема 6.0

Соціальне

середовище

Вимоги ре-

гулююча

Вхід

Екстрак-

ційна здат-

ність

Конверсія

Політична система

Формуван-

ня інтересів

Об’єднання

інтересів

Символічна

здатність,

підтримка

Регулююча

здатність

Соціальне

середовище

Адаптація

Контроль за

дотриманням

норм і правил

Нормотво

чість

Застосування

норм і правил

Підтримка

Конверсія

Соціальне

середовище

Вихід

Дії

Соціальне

середовище

Таким чином, ми бачимо, що Алмонд, застосувавши структурно-функціональний ме-

тод до аналізу політичних систем, пов’язав рівень системного розвитку із структурною

диференціацією суспільства і автономією його підсистем. Політичну систему Алмонд

визначає як структуру поведінки і взаємодії, яка виконує два типи функцій: входу інфор-

мації (політична соціалізація; моблілізація населення і розподіл політичних ролей; арти-

куляція інтересів; агрегація або об’єднання інтересів і політична комунікація) і виходу

інформації (законодавча діяльність як введення норм, виконавча діяльність — застосу-

вання норм, контроль за їх дотриманням). На підставі показника рівня розвитку структу-

рної диференціації суспільства Алмонд побудував типологію політичних систем із чоти-

рьох складових: англо-американська, континентально-європейська, традиційна і

тоталітарна.

Концепція політичної культури. Алмонд, характеризуючи політичну систему,

виділив два рівні її аналізу: інституціональний (традиційно визначає інститути та їхні

функції, механізм діяння держави) і орієнтаційний (виражає особливі форми відно-

шення людей до різноманітних об’єктів). За допомогою останнього ним був охаракте-

ризований особливий клас політичних явищ — політична культура, яка поєднувала

інституціональний і реальний рівні функціонування політичної системи.

Він підкреслював, що кожна політична система ґрунтується на своєрідній струк-

турі орієнтацій стосовно політичної дії. «Я визнав за необхідне назвати це політич-

ною культурою. Існує два моменти, які необхідно підкреслити у зв’язку з поняттям

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

303

політичної культури. По-перше, вона не збігається з існуючою політичною систе-

мою чи суспільством. Структура орієнтації відносно політики може сягати і, як

правило, сягає за межі політичних систем. Другий момент полягає в тому, що полі-

тична культура не є тим самим, що й загальна культура».

Проблематику політичної культури, яка стала після багатьох його праць, одним із

найважливіших аналітичних інструментів при вивченні національної політики, причин

стабільності/нестабільності політичних систем і т. д., Алмонд розробляв разом з Вер-

бою понад 30 років. Ця співпраця була започаткована виданням у 1963 р. спільної пуб-

лікації «Громадянська культура», яка в концептуальному плані несла в собі вплив тео-

рії демократичної стабільності Г. Екстайна. Згідно з останньою ефективно

функціонуюча демократія являє собою поєднання очевидних протиріч, «збалансованих

невідповідностей», наприклад, між консенсусом і розколом, між великими повнова-

женнями уряду і принципом їх відповідальності перед виборцями і т. д. Тому сам Ал-

монд визначає теорію громадянської культури як теорію демократичної рівноваги. Її

сутність полягає в тому, що демократична стабільність ймовірніша тоді, коли всілякі

політичні процеси і орієнтації знаходяться в стані рівноваги, що можливе лише при

змішаних формах політичних орієнтацій.

Алмонд і Верба у праці «Громадянська культура: перегляд концепцій» (1980)

показали, що зафіксовані моделі політичної культури з дня опублікування першої

книги зазнали значних змін, особливо у США, Великобританії, Німеччині. Це до-

зволило авторам розглядати політичну культуру як «пластичної багатомірної пере-

мінної», яка «дуже чутлива» до структурних змін, особливо демографічним, тенде-

рним, економічним, інформаційно-комунікаційним, які викликають певні політичні

трансформації (перебудова партій, політичних систем, поява нових рухів і т. д.).

Виклики положенням політичної рівноваги, які відіграють ключову роль у теорії

громадянської культури, поступають від зменшення кількості членів у традиційних

партіях і групах інтересів, недовіри до них, зниження рівня участі в голосуванні на

виборах, що в сукупності змінює учасниковий компонент громадянської культури,

а також викликає поляризацію, фрагментацію політичного порядку дня, послаблен-

ня легітимності уряду і посадових осіб тощо. Все це разом відображає поширення

відчуженості, а не лояльної підданської ментальності, яка вважалася до цього да-

ниною електронному популізму телебачення.

Розкриваючи предметно сутність політичної культури Алмонд підкреслює, що

будь-якій політичній системі притаманний «певний зразок» орієнтацій (когнітив-

них, афективних і оціночних) суб’єкта на політичні дії, який він називає політич-

ною культурою. Він виділяє декілька основних її типів: 1) приходська, в якій полі-

тичні ролі й орієнтації не відділені від релігійних, соціальних і економічних; 2)

підданська, в якій політичні ролі й орієнтації, хоча і відокремились і диференцію-

валися, але мають пасивний характер; 3) партиціпаторна (або «політична культура

участі»), відповідно з якою громадяни виступають як активні суб’єкти політичного

процесу. Реальні політичні культури є не що інше як змішання трьох згаданих ти-

пів. До змішаних культур Алмонд відносить і громадянську культуру, яка утвер-

джується в умовах сучасної передової демократії.

Алмонд у праці «Порівняльна політологія сьогодні» (2000) великого значення надає

характеристиці рівнів політичної культури. Він виділяє три таких рівні орієнтації гро-

мадян, які притаманні політичній культурі кожної нації: їх відношення а) до політичної

Ф. М. Кирилюк304

системи; б) до політичного процесу, в т. ч. до процесу визначення політичного курсу і

в) до результатів і наслідків реалізації політичного курсу (табл. 1).

Таблиця 6.1

Ракурси політичної культури Приклади

Система Національна гордість

Національна ідентичність

Легітимність уряду

Принципи побудови

Процес Роль громадян

Розуміння політичних прав

Роль уряду

Політичний курс Пріоритети політичного курсу уряду

Рівень політичної системи

По-перше, вчений зазначає, що орієнтації системного рівня відображають уявлення

громадян та їхніх лідерів про цінності та організації, які скріплюють політичну систе-

му. Важливість цих орієнтацій визначається тим, що через них проходять базові при-

хильності політичній системі і нації. Чи ідентифікують себе громадяни з нацією і чи

приймають вони загальну систему управління? — так ставить питання Алмонд.

Він ілюструє рівень політичної культури на почутті національної гордості і підкрес-

лює, що така гордість найсильніше проявляється у тих націй, які мають тривалу історію,

зокрема, США, Австралія. Під час політичної напруги подібне почуття загальної іденти-

чності і спільної національної історії часто солідаризує людей. В інших випадках, зазна-

чає Алмонд, етнічна належність, мова або історія розділяють народ, що, в свою чергу,

може призвести до конфлікту і розколу.

Алмонд особливо підкреслює, що успіх політичного процесу залежить також від

легітимності політичної системи. Рівень легітимності високий тоді, коли громадяни

вважають себе зобов’язаними підкорятися закону. Якщо вони не вбачають підстав для

підкорення законам або слідують їм через острах, рівень легітимності низький. Він

підкреслює, що б не лежало в основі легітимності — традиція, ідеологія, громадянська

участь або особлива політика, — вона завжди утворює той фундамент, на якому буду-

ється взаєморозуміння між громадянами і політичною владою.

У політичних системах з низьким рівнем легітимності або там, де проголошені ос-

нови легітимності, не прийняті суспільством, люди часто вдаються до насильства для

вирішення політичних незгод.

Легітимність може бути підірвана там, де громадяни:

1) не погоджуються з межами політичної системи (Алмонд наводить приклад

Північної Ірландії та Югославії); .

2) заперечують або зовсім відкидають принципи рекрутування лідерів і визна-

чення політичного курсу;

3) втрачають віру в те, що в процесі політичних торгів лідери роблять все від них за-

лежне для прийняття законів, які вимагаються, або в те, що керівництво країни дотриму-

ється чинного законодавства.

По-друге, Алмонд пише, що в орієнтаціях рівнів процесу відображаються уяв-

лення про те, як повинна діяти політика, відношення індивідів до політичного про-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

305

цесу, а також чого чекають люди від політичного процесу. Цю орієнтацію, заува-

жує він, можна з’ясувати, поставивши таке питання: «Якщо Ви англієць, або нігері-

єць, що Ви думаєте про систему управління або інститути політичної влади, і що

вимагається від Вас як громадянина?». Отже, ми бачимо, що до рівня політичного

процесу відносяться, насамперед, позиції з питання про форми правління і як полі-

тична система узгоджується з ними.

У тісному зв’язку з такими характеристиками знаходиться такий аспект політич-

ної культури, як уявлення громадян про свою політичну роль. Алмонд наводить три

різні моделі, які визначають роль громадян у політичному процесі. При цьому він ді-

лить громадян на три категорії: учасники, піддані і парафіяни.

У першій моделі учасники реально або потенційно включені в політичний про-

цес. Вони поінформовані про політичне життя і висувають вимоги до політичної

системи і залежно від виконання цих вимог надають свою підтримку політичним

лідерам.

При другій моделі піддані пасивно підкоряються державним чиновникам і зако-

нам, але не голосують і активно не втягнуті в політичне життя.

При третій моделі парафіяни мають досить смутні уявлення про уряд і політику.

Це неграмотні сільські жителі, які проживають у віддалених місцевостях, або прос-

то люди, які ігнорують політику та вплив на їхнє життя. Ці три моделі Алмонд

проілюстрував на табл. 6.2.

Таблиця 6.2

100

Учасники

Піддані

Учасники

Піддані

Парафіяни Парафіяни

Парафіяни

Відношення, %

Демократич-

на індустріа-

льна політич-

на система

Авторитарна

індустріальна

політична сис-

тема

Авторитарна

перехідна по-

літична систе-

ма

Демократична

доіндустріа-

льна політич-

на система

Ще одна значима риса політичної культури рівня процесу — уявлення громадян

про інші групи і про власну групову приналежність. Чи довіряють індивіди своїм

Ф. М. Кирилюк306

співгромадянам? Чи вважають вони, що суспільство поділяється на соціальні класи,

конфесіональні групи чи етнічні громади? Чи ідентифікують вони себе з особливи-

ми фракціями чи партіями? Що вони думають про групи, до яких не належать? Ко-

ли між людьми існує довіра, вони більш схильні до спільної боротьби за досягнен-

ня політичних цілей, а лідери груп виявляють велику готовність до утворення

коаліцій. Керування великими націями вимагає формування широких коаліцій, то-

му там необхідний високий рівень довіри між лідерами, що дозволяє вести перего-

вори і забезпечувати їхню чесність.

Альтернативою довіри є ворожість, що може зруйнувати міжгрупові і міжосо-

бистісні відносини. Трагічні приклади етнічних, релігійних та ідеологічних конфлі-

ктів у багатьох країнах (наприклад, у Руанді, Лівані, Північній Ірландії й колишній

Югославії) показують, як просто ворожість може перерости в насильство й агреси-

вні дії. Запаси поваги до людського життя і достоїнства в сучасному світі вкрай не-

великі.

По-третє, Алмонд вважає, що орієнтації рівня політичного курсу стосуються то-

го, чого очікують громадяни і їх лідери від політичного рівня уряду. На досягнення

яких ціле повинна бути спрямована урядова політика і як ці цілі можна досягнути?

На політичне життя також впливають уявлення громадськості про те, що таке нор-

мальне суспільство, і як його досягнути. Одним із компонентів цього аспекту полі-

тичної культури, підкреслює вчений, є уявлення про те, яким саме повинно бути за-

гальне втручання уряду в життя суспільства та економіку. «Чи належить уряду

керувати економікою?» або «чи повинна економічна активність регулюватися на

планових чи ринкових засадах?», «чи повинен уряд проводити інтервенціоністську

політику в соціальній сфері?» та багато інших питань ставить Алмонд. Відповіді на

них та їх вирішення, особливо вирішення проблеми протистояння соціалістичних і

ринкових типів господарювання відрізняють людей в їх уявленнях про спрямова-

ність управлінської діяльності.

Розглядаючи проблеми політичної культури Алмонд виходить із переконання в то-

му, що в стабільних демократичних політичних системах політичні структури і полі-

тична культура підкріплюють одна одну. Але з точки зору позицій щодо питань дер-

жавної політики, а ще глибше — уявлень про легітимність політичних порядків,

політичні культури можуть бути консенсусними або конфліктними. У консенсусних

політичних культурах зазвичай існує злагода між громадянами з приводу відповідних

механізмів прийняття політичних рішень, а також з приводу найважливіших проблем,

які необхідно вирішувати усім суспільством. У конфліктних політичних культурах

уявлення про громадян різко протилежні, причому такі розходження часто стосуються

як легітимності режиму, так і шляхів вирішення найважливіших проблем.

Алмонд особливо підкреслює, що якщо в країні глибокі розходження в політич-

них установках і вони зберігаються впродовж тривалого часу, в ній можуть розви-

нутися особливі субкультури. В рамках таких субкультур громадяни можуть до-

тримуватися різко відмінних між собою поглядів на окремі найважливіші політичні

питання, скажімо, на питання про національні кордони, про природу режимів або

про правильну ідеологію. Зазвичай, представники різних субкультур вступають у

різні політичні партії, входять в різноманітні групи за інтересами, читають різні га-

зети тощо. Але якщо, наголошує вчений, політичні субкультури нашаровуються на

етнічні, національні або релігійні розходження, як у Північній Ірландії, Боснії або

Лівані, відповідні розходження можуть набувати стійкого і загрозливого характеру.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

307

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

АЛМОНД Г., ВЕРБА С.

ГРАЖДАНСКАЯ КУЛЬТУРА И СТАБИЛЬНАЯ ДЕМОКРАТИЯ

Глава 11

Настоящая книга — это исследование политической культуры демократии и тех социальных

структур и процессов, которые поддерживают демократию. Вера в неизбежный триумф человече-

ского разума и свободы, порожденная эпохой Просвещения, была дважды потрясена в последние

десятилетия. Развитие фашизма и коммунизма после Первой мировой войны породило серьезные

сомнения насчет неизбежности демократии па Западе, и все еще нельзя с определенностью утвер-

ждать, что народы континентальной Европы найдут стабильные формы демократических процес-

сов, подходящих для их культур и социальных институтов. [...] Сравнивая политические культуры

пяти современных демократий, мы будем использовать несколько концепций и классификаций, ко-

торым необходимо дать определения. Мы предпочитаем говорить о «политической культуре» на-

ции, а не о «национальном характере» или «модели личности», о «политической социализации»

, а

не о детском развитии или восприятии детьми общих понятий не потому, что мы отбрасываем пси-

хологические и антропологические теории, политические взгляды и позиции с другими компонен-

тами личности, и не потому, что мы отбрасываем теории, акцентирующие связь между детским

развитием вообще и вхождением детей в политические роли и воспитанием ими политических

взглядов и позиций. На самом деле это исследование было бы невозможным без предварительной

работы историков, социальных философов, антропологов, социологов, психологов и психиатров,

которые поставили проблему отношения между психологическими и политическими характери-

стиками нации. В частности, большое влияние на данное исследование оказали «культурно-

личностные» или «психокультурные» исследования политических феноменов. [...]

Мы используем термин «политическая культура» по двум причинам.

Во-первых, если мы собираемся определить отношение между политическими и неполи-

тическими позициями и моделями поведения, нам необходимо отделить первые (политиче-

ские) от последних (неполитических), даже если граница между ними не столь четкая. Термин

«политическая культура» в таком случае относится именно к политическим ориентациям —

взглядам и позициям относительно политической системы и ее разных частей и позициям от-

носительно собственной роли в этой системе. Мы говорим о политической культуре так же,

как могли бы говорить об экономической культуре или религиозной культуре. Это совокуп-

ность ориентации относительно определенной совокупности социальных объектов и процес-

сов.

Но мы выбрали политическую культуру вместо других социальных аспектов, так как это по-

зволяет нам использовать концептуальные схемы и подходы антропологии

, социологии и психо-

логии. Мы обогащаем наше мышление, используя, например, такие категории антропологии и пси-

хологии, как социализация, культурный конфликт, культурная интеграция. Аналогичным образом

наши возможности понимать происхождение и трансформацию политической системы возрастают,

когда мы используем структуру теории и спекуляций, касающуюся общих феноменов социальной

структуры и процессов.

Мы осознаем тот факт, что антропологи используют термин «культура» во многих смыс-

лах, и, внося его в словарь политической науки, мы рискуем привнести его двусмысленность

вместе с его преимуществами. Мы подчеркиваем, что используем термин «культура» только в

одном смысле: психологических ориентации относительно социальных объектов. Когда мы

говорим о политической культуре какого-либо общества, мы подразумеваем политическую

систему, усвоенную в сознании, чувствах и оценках населения. Люди вовлечены в нее так же,

Політична соціалізація — процес засвоєння індивідом упродовж його життя політичних знань,

цінностей, норм суспільства, до якого він належить. Вона охоплює весь процес становлення людини як

суб’єкта політичних відносин і політичної діяльності, насамперед шляхом оволодіння особою політичними

знаннями, цінностями, нормами, орієнтирами політичної поведінки.

Антропологія — наука про походження та еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні

варіації фізичної будови людини.

Ф. М. Кирилюк308

как они социализированы в неполитические роли и социальные системы. Конфликты полити-

ческих культур имеют много общего с другими культурными конфликтами; и процессы инте-

грации в политическую культуру становятся понятнее, если мы посмотрим на них в свете

разъединяющих и объединяющих тенденций культурных изменений вообще.

Такое определения политической культур помагает избежать распространения таких общих ан-

тропологических понятий, как «культурный этнос»

, и принятия самогенности, которая подразумева-

ется в определении. Это позволяет нам сформулировать гипотезы об отношении между различными

компонентами культуры и проверить эти гипотезы эмпирически

Используя концепцию политической социализации, мы можем идти дальше простого

принятия подхода психокультурной школы относительно общих моделей развития детей и

политических установок взрослых. Мы можем соотнести специфические взрослые политиче-

ские установки и поведенческие предрасположенности детей с восприятием опыта политиче-

ской социализации.

Политическая культура нации — распределение образцов ориентации относительно политиче-

ских объектов среди членов нации. Перед тем как определить это распределение, нам необходимо

систематизировать индивидуальные ориентации относительно политических объектов. Другими

словами, нам нужно определить и обозначить модусы [модели] политической ориентации и классы

политических объектов. Наши определения и классификации типов политических ориентации сле-

дуют подходу Парсонса и Шилза. «Ориентации» относятся к интернализованным аспектам соци-

альных объектов и отношений. Ориентации включают:

1) «когнитивные ориентации», т.е. знания и веру относительно политической системы, ее

ролей и обязанности относительно этих ролей, того, что система берет из окружающей \ среды

и что отдает (что «на входе» и что «на выходе» системы);

2) «аффективные ориентации», или чувства, относительно политической системы, ее ро-

лей, ее работы и вовлеченных в нее людей;

3) «оценочные ориентации», суждения и мнения о политических объектах, которые

обычно представляют из себя комбинацию ценностных стандартов и критериев, информации

и чувств.

Классификацию объектов политической ориентации начнем с «общей» политической сис-

темы. Мы имеем здесь дело с системой в целом и говорим о таких чувствах, как патриотизм

или отчужденность, таких знаниях и оценках нации, как «большая» или «маленькая», «силь-

ная» или «слабая», и политики, как «демократическая», «конституциональная» или «социали-

стическая». Мы различаем ориентации относительно «себя» как политического актора [деяте-

ля]; содержание и качество норм личных политических обязательств, содержание и качество

чувства персональных отношений с политической системой. Трактуя компоненты политиче-

ской системы, мы различаем, во-первых, три широких класса объектов: 1) специфические ро-

ли или структуры, такие как законодательные органы, исполнители или бюрократия; 2) роле-

вые обязанности, такие, как монархи, законодатели, администраторы; 3) конкретная

общественная политика, решения или обстоятельства, порождающие решения. Эти структуры,

обязанности и решения могут быть классифицированы шире: вовлечены ли они в политиче-

ский, «на входе», или в административный, «на выходе», процессы. Под политическим, или

«входным», процессом мы подразумеваем поток требований общества к политике и конверта-

цию [обращение] этих требований в авторитетную политику. Прежде всего в этот «входной»

процесс вовлечены политические партии, группы интересов

и средства массовой коммуника-

ции. Под административным процессом, или процессом «на выходе», мы понимаем процесс,

посредством которого политика осуществляется и подкрепляется. В этот процесс прежде все-

го включены такие структуры, как бюрократии и суды.

Мы понимаем, что любое такое разграничение ограничивает реальное содержание

политического процесса и многофункциональность политических структур. В более ши-

роком смысле политика делается в основном в бюрократиях и в судах; и структуры, ко-

торые мы обозначили «на входе», такие, как группы интересов, политические партии,

Етнос — етнічна спільність; вид стійкого соціального угруповання людей, який виник вторично і

представлений плем’ям, народністю, нацією.

Емпірично — дослідним шляхом.

Групи інтересів — об’єднання людей, які, виходячи з певних потреб, висувають вимоги до інших груп

суспільства чи суспільства в цілому, щоб підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

309

часто связаны с элементами администрации и системы принуждения. Но мы говорим

здесь о разнице в акцентах, которая имеет большую значимость в классификации полити-

ческих культур. Различие, которое мы видим в культуре участия и подданнической куль-

туре, состоит в присутствии или отсутствии ориентации относительно специализирован-

ных структур «на входе». Для нашей классификации политических культур не столь

важно, что эти специализированные «входные» структуры также вовлечены в исполни-

тельную или принудительную функции и что специализированная административная

структура вовлечена в исполнение функций «на входе».

Важно для нашей классификации то, на какие политические объекты и как ориентирова-

ны индивиды и включены ли эти объекты в «восходящий» поток «делания» политики или в

«нисходящий» поток политического принуждения.

То, что мы сказали об индивидуальных ориентациях относительно политики, может быть

объединено в простую таблицу (табл. 5.1).

Таблица 5.1

Система

вообще как

объект

Объекты

«на входе»

системы

Объекты

«на выходе»

системы

Отношение

к себе как

к объекту

Знания

Чувства

Оценки

Таблица 5.1 позволяет систематизировать политические ориентации индивидов, если мы

установим следующее:

1. Каким знанием обладает индивид о своей нации и о политической системе вообще, о ее

истории, размере, расположении, силе, «конституциональных» характеристиках и т.д.? Како-

вы его чувства относительно этих системных характеристик? Каковы его белее или менее

осознанные взгляды и суждения о них?

2. Что знает индивид о структуре и ролях разнообразных политических элит и о полити-

ческих предложениях, инициативах, которые вовлечены в «восходящий» поток «делания» по-

литики? Каковы его чувства и взгляды относительно этих структур, лидеров и политических

предложений и инициатив?

3. Что знает индивид о «нисходящем» потоке политического принуждения, о структурах,

индивидах и решениях, вовлеченных в этот процесс? Каковы его чувства и взгляды относи-

тельно их?

4. Как осознает себя индивид в качестве члена политической системы? Что знает он о

своих правах, возможностях, обязанностях и о доступе к влиянию на систему? Как ощущает

он эти свои возможности? Какие нормы участия и исполнения усваивает и использует он при

формировании политических суждений и взглядов?

Характеристика политической культуры нации по сути представляет собой заполнение

табл. 1.2. для репрезентативной выборки населения. Политическая культура — это разнооб-

разные, но устойчиво повторяющиеся, когнитивные, аффективные и оценочные ориентации

относительно политической системы вообще, ее аспектов «на входе» и «на выходе», и себя

как политического актора.

Таблица 1.2

Политические

культуры

Система

вообще

как объект

Объекты

«на входе»

системы

Объекты

«на выходе»

системы

Отношение

к себе как

объекту

Патриархальная 0 0 0 0

Подданническая 1 0 1 0

Участия 1 1 1 1

Ф. М. Кирилюк310

Патриархальная политическая культура (или политическая культура местных общин).

Если эти четыре типа повторяющихся ориентации относительно специализированных поли-

тических объектов не выделяются (отсутствуют) и мы обозначаем их нулями, то такую поли-

тическую культуру мы называем патриархальной. Политические культуры африканских пле-

мен и автономных местных общин, описанные Колеманом, подпадают под эту категорию. В

этих обществах нет специализированных политических ролей. Лидеры, вожди, шаманы — это

смешанные политико-экономико-религиозные роли. Для членов таких обществ политические

ориентации относительно этих ролей неотделимы от религиозных или социальных ориента-

ции. Патриархальные ориентации также включают в себя относительное отсутствие ожиданий

перемен, инициируемых политической системой. Члены патриархальных культур ничего не

ожидают от политической системы. Так, в централизованных африканских племенах и княже-

ствах, на которые ссылается Колеман, политическая культура в основном патриархальная, хо-

тя развитие каких-либо более специализированных политических ролей в этих обществах мо-

жет означать появление более дифференцированных политических ориентации. Даже

крупномасштабные и более дифференцированные политические системы могут иметь в осно-

ве патриархальную культуру. Но относительно чистый патриархализм более вероятен в про-

стых традиционалистических системах, где политическая специализация минимальна. Патри-

архальная культура в более дифференцированных политических системах скорее аффективна

и нормативна, чем когнитивна. Это означает, что люди в племенах Нигерии или Ганы могут

смутно осознавать существование центрального политического режима. Но их чувства отно-

сительно этого режима неопределенные или негативные, и они не интер-нализовали [не вос-

приняли] формы отношений с ним.

Подданническая политическая культура. Второй важный тип политических культур, показан-

ных в таблице 1.2, — это подданническая культура. В ней существуют устойчивые ориентации от-

носительно дифференцированной политической системы и относительно того, что система дает

«на выходе», но ориентации относительно специфических объектов «на входе» системы и относи-

тельно себя как активного участника очень слабы

Субъект такой системы (подданный) осознает

существование правительственной власти и чувственно ориентирован на нее, возможно гордясь

ею, возможно не любя ее и оценивая ее как законную или нет. Но отношение к системе вообще и к

тому, что она дает «на выходе», т.е. к административной стороне политической системы или «нис-

ходящему потоку», это отношение в основе своей пассивное, это ограниченная форма знания и

участия, которая соответствует подданнической культуре. Мы говорим о чистых подданнических

ориентациях, которые наиболее вероятны в обществах, где нет сформировавшихся и дифференци-

рованных от других элементов системы структур «на входе». Подданнические ориентации в поли-

тической системе, имеющей развитые демократические институты, скорее будут аффективными и

нормативными, чем когнитивными. Так, французский роялист знает о существовании демократи-

ческих институтов, но он не считает их легитимными.

Политическая культура участия. Третий основной принцип политических культур —

культура участия — такая культура, в которой члены общества определенно ориентированы

на систему вообще, а также как на политические, так и на административные структуры и

процессы; другими словами, как на «входной», так и на «выходной» аспекты политической

системы. Индивидуальные члены такой политической системы могут быть благоприятно или

неблагоприятно ориентированы на различные классы политических объектов. Они склоняют-

ся к тому, чтобы ориентироваться на «активную» собственную роль в политике, хотя их чув-

ства и оценки таких ролей могут варьироваться от принятия до отрицания.

[...] Гражданская культура — это прежде всего культура лояльного участия. Индивиды не

только ориентированы «на вход» политики, на участие в ней, но они также позитивно ориен-

тированы на «входные» структуры и «входные» процессы. Другими словами, используя вве-

денные нами термины, гражданская культура — это политическая культура участия, в кото-

рой политическая культура и политическая структура находятся в согласии и соответствуют

друг другу.

Важно, что в гражданской культуре политические ориентации участия сочетаются с патриар-

хальными и подданническими политическими ориентациями, но при этом не отрицают их. Инди-

виды становятся участниками политического процесса, но они не отказываются от своих поддан-

нических или патриархальных ориентации. Более того, эти более ранние политические ориентации

не только поддерживаются ориентациями участия, но они также и соответствуют ориентадиям уча-

стия. Более традиционные политические ориентации имеют тенденцию ограничивать обязательст-