Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

461

розвитку країн Азії, Африки, Лат. Америки, що стало поштовхом до появи концепцій

«часткової модернізації», «кутової модернізації», «кризового синдрому модернізації» як

реакції на зіткнення традиц. норм і цінностей з модернізованими інститутами. У той же

час країни, які модернізуються, зіштовхуються з проблемою політ. стабільності, яка

найбільш ефективно забезпечується авторитарними режимами (Південна Корея, Тай-

вань, Бразилія, Чилі, Філіппіки, Малайзія, Нігерія та ін.). З приводу цього С. Хантінгтон

вважає, що модернізованість політ. інститутів оцінюється не за рівнем їх демократизо-

ваності, а за міцністю й організованістю, які гарантують пристосування до соціальних

цілей, що змінюються. Осн. критеріями М. п. є: структурна диференціація — наявність

закон од. зборів, викон. органів і т. д.; можливості політ. системи (можливість адаптації

до нових проблем; можливість мобілізації людських і матер. ресурсів); здатність до са-

мозахисту, узгодженість, осн. інститутів і стадій політичної соціалізації; тенденція до

рівності — формування культури політичної участі. Осн. проблемами м. п. є: виведення

з-під політичного контролю економіки; створення відкритої соціальної структури, фор-

мування інститутів, які забезпечують взаємну безпеку, створення ефективної системи

місц. самоврядування. М. п. в перехідних суспільствах передбачає провідну роль держа-

ви і всієї політ. системи для забезпечення мобілізації ресурсів, реалізації запропонованих

перетворень швидкими темпами. Об’єктивними завданнями М. п. в умовах перехідного

стану суспільства є мобілізація мас для здійснення програм екон., соціальних і

політичних перетворень, досягнення згоди пануючих і операційних сил, концентроване

ідеол. відображення соціально-політ. цілей і прагнень. (Друкується за: М. В. Шаповален-

ко. Політологічний енциклопедичний словник.)

«Теорія справедливості» («А Тheory of Justice», 1971) — основна праця амер. філософа Дж. Ро-

лза, над якою він працював бл. 20 років.

Основним її змістом є спроба філософського обгрунтування політичних свобод,

яка спирається, з одного боку, на кантівську моральну теорію, а з іншого — є фор-

малізацією філософських теорій суспільного договору Нового часу (Модерну). Тео-

рія справедливості Ролза полемічно спрямована проти пануючих в англо-амер. мо-

рально-правовій філософії традицій обгрунтування конституційної демократії

засобами утилітаризму та інтуїтивізму.

Принципові максимізації блага утилітаризму та релятивізмові інтуїтивізму Ролз

протиставляє принципове визнання самоцінності розумного (за Кантом) індивіда та

справедливості як чесноти в соціальній співпраці цих індивідів. Принципами, які

визначають основну структуру справедливого суспільства, є принцип рівності та

принцип різниці: «... Формулювання двох принципів буде таке. Перший принцип:

кожна особа повинна мати рівне право на щонайширший план рівних основних сво-

бод, і цей план має бути сумісним із подібною схемою свобод для інших. Другий

принцип: соціальні й економічні нерівності слід залагоджувати таким чином, щоб:

а) можна було розсудливо сподіватися на їхню корисність для кожного й б) вони

пов’язувалися з відкритими для всіх посадами й постами». Формальним засобом ви-

значення і визнання цих принципів розумними (автономними) індивідами як пер-

винних для конструювання ідеальної конституції «добре впорядкованого суспільст-

ва» є первісна позиція, аналогічна природному стану класичних теорій суспільного

договору. Але, на відміну від них, первісна позиція в «Т. с.» є методологічним при-

йомом, а тому є виразно позаісторичною. Вона характеризується тим, що індивіди

перебувають у ній відокремленими від знання про свій конкретний соціальний стан

і природні особливості. Цю відокремленість Ролз називає запоною незнання (vial of

ignorance). Вона забезпечує відсутність особистої чи класової вигоди при прийнятті

рішення про встановлення основної структури суспільства, під якою розуміється су-

купність політичних та соціально-економічних інституцій, які забезпечують дієву

реалізацію базових принципів рівності й різниці за лексичним ладом («Жоден прин-

Ф. М. Кирилюк

462

цип не входить до гри, поки не вдоволено (чи не відкинуто) тих, що йому переду-

ють»). За запоною незнання розумні та незацікавлені один в одному індивіди мають

дві основні спроможності: на життєвий план, згідно з власною концепцією блага, та

на чуття справедливості, і володіють всією загальною інформацією. Цього, за Рол-

зом, достатньо для того, щоб було прийнято такий проект упорядкування суспільст-

ва, який узгоджував би різноманітність доктрин блага і виключав би привілейова-

ність тих чи інших індивідів чи груп. Принципи, прийняті в первісній або

початковій позиції, повинні відповідати п’яти основним умовам: бути загальними,

універеальними в застосуванні, відомими громадськості (умова гласності), пови-

нними накладати певне упорядкування на конфліктуючі претензії та остаточними.

Вся система принципів та інституцій, прийнятих у первісній позиції, не є, за Ро-

лзом, еквівалентом конституції певної країни, але чимось на зразок декларації прав,

які можуть застосовуватись лише з урахуванням певних конкретних умов, в яких

знаходиться те чи інше суспільство. Але вони можуть бути реалізовані, принаймні в

сучасних типах суспільного ладу, лише в демократії, яка володіє власністю, або в

ліберально-соціалістичному режимі.

Крім принципів формалізованого контрактуалізму, який є основним засобом по-

будови теорії суспільної справедливості як чесності, «Т. с.» розглядає проблеми

дистрибутивної справедливості (яка взагалі майже ототожнюється у Ролза зі справе-

дливістю як такою), природи обов’язку і совісті (зокрема, в обґрунтуванні грома-

дянської непокори), моральних почуттів (наперед усього почуття справедливості) і

таких класичних моральних вчень як гедонізм, евдемонізм та, як вже вказувалося,

утилітаризм, Інтуїтивізм і кантіанство. Широко використовуються Ролзом також

економічні (зокрема, принцип Парето) та психологічні теорії.

Принципи, викладені Ролзом у «Т. с», зініціювали широку дискусію у

філософських колах. У своїй подальшій творчості Ролз захищає свою концепцію в

цілому і уточнює та доповнює деякі її положення з урахуванням критики на адресу

його теорії справедливості. (Друкується за: Історія філософії: Словник.)

Трансформація політична — істор. процес, що постає як єдність декількох складових: транс-

формація політ. системи суспільства; трансформація «політичної людини» (особа,

еліта, колектив, організація тощо): трансформація політ. культури суспільства і осо-

би (ідеї, норми, рівень політ. відносин тощо). Т. п. завжди відбувається складно і су-

проводжується кардинальними або поступовими змінами характеру взаємовідносин

між державою і громадян. суспільством, конфліктом політ. та моральних цінностей,

особливо в перехідні періоди (революція, контрреволюція, зміна політ. та екон. ладу

еволюційним шляхом тощо). В результаті Т. п. відбуваються зміни в соціальній,

екон. та духовній структурах суспільства, які своєю чергою можуть або ди-

намізувати або гальмувати політ. зміни. У проясненні типу і динаміки Т. п. фунда-

ментальною є проблема визначення цілей, методів, засобів, об’єктів та суб’єктів

трансформації, врахування специфіки країни, що трансформується, і загальних тен-

денцій світового «розвитку. Т. п. — це значною мірою саморегульований, самоко-

ригований процес, вільний від більш жорсткої концептуальної скерованості, харак-

терної для проектів політ. модернізації. (Друкується за: М. І. Михальченко.

Політологічний енциклопедичний словник.)

Філософія політична — розділ філос. знання, предметом якого є ціннісно-світоглядні принципи ле-

гітимності політики. У попередні часи Ф. п. як самостійний розділ не виділялася, розчи-

няючись у ширшому понятті «політична наука». За сучасних умов постає потреба розрі-

зняти теорію політики, яка розробляє й вивчає принципи організації і порядок

функціонування політ. систем та структур і власне політико-філос. теорію, котра допов-

нює, й конкретизує теоретичні складові політики глибинними елементами позаполітич-

ного, узагальнено-смислового характеру. У доіндустр. період історії суспільства вито-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

463

ками легітимності політики були такі соціальні інститути, як традиція, релігія. З розвит-

ком індустріалізації відбувається перехід до світських інстанцій легітимності, джерелом

яких стає насамперед раціональність. Тепер у пошуках підтвердження своєї легітимності

політика апелює до розуму, раціонального дискурсу. Проте сама раціональність ще не

гарантує моральної цінності політики, як це досить чітко продемонструвала ще політ.

філософія Н. Макіавеллі. Але з плином часу політика все більше має потребу саме в мо-

рально-соціальних підвалинах своєї легітимності. Так, Французька бурж. революція,

крім культу розуму, висунула й цінності свободи, рівності та братерства, посилання на

які та апеляція до яких стала вважатись джерелом легітимності здійснюваної політики.

Відтоді нитки легітимності розглядаються як такі, що повинні бути і морально цінними.

Найчіткіше цю позицію відобразив І. Кант, який вважав, що теорія політики повинна

розглядатись як прикладна етика. А на думку Г. Гегеля, політика повинна збігатися з

моральністю. Поширення цієї позиції привело до становища, коли для набуття легітим-

ності політика повинна була орієнтуватися на такі засади, які або були б безпосередньо

моральними цінностями, або спроможними виступати в подібній ролі, тобто бути мора-

льно релевантними (напр.; свобода, справедливість, солідарність, рівність, демократія,

незалежність, права людини, нац. самовизначення та ін.). Обґрунтування критеріїв легі-

тимності політ. систем, відносин, діяльності саме як морально-ціннісних принципів і

стало осн. завданням сучасної Ф. п. Відтак сучасна Ф. п. може виступати як макро- і як

спец. політико-філос. теорія. Як політ. макро-філософія вона репрезентує собою підсис-

тему макроетики і на цьому рівні розробляє принципи легітимації політики загального

порядку. Гак. прикладом сучас. політ. макрофілософії є концепція егалітарного лібералі-

зму амер. філософа Дж. Ролса, яка становить підсистему його теорії справедливості. Те-

орія Ролса зробила значний вплив на сучасний політичний процес у США, виступивши

як фундамент ряду політичний спец. теорій, а також безпосередньо програм деяких по-

літ. партій та окремих політиків. У Зх. Європі в ролі політ. макрофілософії виступає тео-

рія комунікації Апеля-Хабермаса. Що ж до спец. політико-філос. концепцій Ф. п., то во-

ни присвячені питанням розробки легітимізуючих основ варіантів розв’язання окремих

політичних проблем, принципів реальної політики в різних сферах. Вони, як правило,

орієнтуються на ті чи інші макрофілос. політ. теорії. Це, наприклад, теорія відокремлен-

ня, яка розробляє моральні принципи легітимності здійснення тер. відокремлення, теорія

диференційованого громадянства та ін. Таким чином, Ф. п. відрізняється від інших дис-

циплін, що вивчають політику, тим, що вона розробляє загальні морально-ціннісні кри-

терії легітимності соціально-політ. організації, політичних інститутів, політичної діяль-

ності, політичного устрою сучасного суспільства, політичних відносин в окремих

галузях національної, соціальної, міжнародної політики, а також політичних доктрин та

політичних рішень. Практичне значення Ф. п. в нинішні часи досить велике. Так, реалі-

зація концепції прав людини на практиці в кінцевому підсумку привела до глобальних

соціально-політ. та геополіт. змін. Це стало можливим насамперед внаслідок саме мора-

льно привабливої цінності даного концепту. Зрозуміло, успіхи практичної політики не-

можливі без значного внеску власне політології, політ. психології, теорії управління, со-

ціології політики тощо. Але тільки Ф. п. допомагає подати сусп. думці політичні цілі як

морально цінні, надаючи тим самим і законності цій політиці в очах світового співтова-

риства. (Друкується за: Т. С. Пархоменка. Політологічний енциклопедичний словник.)

Питання до дискусії

1. Які корінні причини зміни методології політичних досліджень?

2. Що є спільного і відмінного між теоріями інституціоналізму і раціонального вибору?

3. Які теоретико-методологічні засади притаманні теорії справедливості Дж. Роулза?

4. В чому суть концепції соціальної інженерії К. Поппера?

Ф. М. Кирилюк

464

Теми рефератів, курсових, кваліфікаційних

та магістерських робіт

1. До питання про «старий « і «новий» інституціоналізм.

2. Сутність теорії раціонального вибору.

3. Основні методологічні засади теорії справедливості Дж. Роулза.

4. К. Поппер про світовий політичний розвиток.

Завдання для самостійної роботи

1. Розкрийте основні шляхи політичної модернізації західних суспільств. Спробуйте ви-

значити перспективи і наслідки цих шляхів модернізації.

2. Проаналізуйте основні кризи модернізації.

3. Проаналізуйте відображення політичної модернізації в працях Дж. Роулза.

4. Зробіть порівняльну характеристику теорії раціонального вибору і теорії інституціо-

налізму.

Питання до заліку

1. Загальна характеристика політичної модернізації як суспільного феномену.

2. Сутність теорії справедливості Дж. Роулза.

3. Сутність теорії політичної модернізації і розвитку С. Хантінгтона.

4. Критичний раціоналізм К. Поппера.

Питання до іспиту

1. Сутність трансформаційних і модернізаційних процесів ХХ—ХХІ ст.

2. Метод інституціоналізму в теорії справедливості Дж. Роулза.

3. Спільне і особливе в теоріях інституціоналізму і раціонального вибору.

4. Теорія політичної модернізації й розвитку С. Хантінгтона.

5. Критичний раціоналізм К. Поппера.

Рекомендована література

1. Остром В. Смысл американского федерализма: что такое самоуправляющееся обще-

ство. — М., 1993.

2. Печерська Н. В. Современный дискурс справедливости: Джон Ролз или Майкл Уол-

зер? // «Общественный науки и современность», — № 2. — 2001.

3. Поппер К. Открытое общество и его враги. — М.: Феникс, 1992. — В 2 т.

4. Поппер К. Р. Квантовая теория и раскол в физике: Из «Постскриптума» к «Логике на-

учного открытия» / Институт «Открытое общество» / А. А. Печенкин: Пер. с англ., ком-

мент., послесовие). — М.: Логос, 1998. — 190 с.

5. Поппер К. Р. Нищета историцизма. — М.: Прогресс, 1993. — 187 с.

6. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Вос-

точной Европе и Латинской Америке. / Пер. с англ. — М., 1999.

7. Ролз Джон. «Теория справедливости». — М., 1975.

8. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ в. / Пер. с англ. — М.,

2003.

РОЗДІЛ ІV

ТЕОРІЇ СВІТОВОГО

ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

ТЕМА 9

ТЕХНОКРАТИЧНО-СЦІЄНТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Формування концептуальних основ технократичних теорій у

Т. Веблена та Дж. Гелбрейта.

2. Даніел Белл про «індустріальне суспільство» як суспільство

меритократії.

3. Постіндустріальна прогностика Елвіна Тоффлера.

4. Концепції «інформаційного суспільства» Йозефа Масуди і Ма-

нуеля Кастельса.

Теорія технократії займає одне з чільних місць у сучасній політології. Еволюція

поглядів на поняття «технократія» зумовила історичні зміни не тільки в інтелектуа-

льній думці сучасного світу, сформувала окремі напрями розвитку політичної тео-

рії в XX ст. Саме явище технократії має неоднозначне трактування, його появу

пов’язують із діями різноманітних чинників історичного, соціокультурного, еконо-

мічного, політичного характеру.

Ідея технократії (техно — мистецтво, майстерність; кратос — влада)

пов’язана з уявленнями про соціальну організацію, що ґрунтується на науковому

знанні та регулюється носіями такого знання — вченими та технічними спеціаліс-

тами. Основи такої ідеї були закладені в «Державі» Платона при обґрунтуванні

влади філософів у ідеальній державі. Аналогічна проблематика була викладена

Френсісом Беконом у «Новій Атлантиді».

У творчості Анрі Сен-Сімона піднімаються питання співвідношення наукового

знання й політики, здобуття влади вченими як необхідної передумови подальшого

соціального прогресу, що свідчить про перехід розгляду ідеї технократії у наукову

площину. У працях його послідовника Огюста Конта здійснено формулювання

першого соціологічного проекту, в якому проблема компетентних носіїв влади на-

буває нової актуальності.

Учень О. Конта Герберт Спенсер у межах своєї філософсько-еволюціоністської

концепції здійснив спробу закцентувати увагу на винятковій ролі знання і науки в

майбутньому світі, обумовив можливі шляхи створення позитивістської науки й

філософії. На даному етапі філософського розвитку технократична ідея була не-

від’ємною складовою нової науки, яка, слідуючи беконівським традиціям, мала

змінити зовнішній вигляд усього людства.

Новий підхід до розробки проблеми технократії був зумовлений промисло-

вим переворотом, процесами зародження індустріального суспільства, і знайшов

своє логічне вираження в концепціях технократії американських вчених початку

XX ст.

Ф. М. Кирилюк

466

Своє характерне формулювання теорія технократії отримала саме в американсь-

кому суспільстві, яке в кінці ХІХ — на початку XX ст. виражало найбільшу готов-

ність до стрімкого індустріального розвитку і мало можливість виокремити питан-

ня економічного зростання у коло найпріоритетніших завдань держави й

суспільства загалом.

Поява теорії технократії зобов’язана передусім розвитку економіки, станов-

ленню науки та переходу філософії в якісно нову фазу руху інтелектуального

мислення. В межах технократичної теорії на певних історичних етапах розроб-

лялися різнопланові концепції, які й обґрунтовували тогочасні соціальні про-

цеси.

Особливістю теорії технократії є те, що в своїх межах вона спромоглася

об’єднати велику кількість різнопланових концепцій і привести їх до однакового

знаменника. Цей феномен був пов’язаний з відносною однорідністю об’єктів дослі-

дження та напрямків наукової розробки:

• прагматичність і визначальність практичного значення концепції в американ-

ській теорії політики;

• теоретичне обґрунтування в межах політичної теорії структурних змін в сус-

пільстві, пов’язаних із появою науково-технічної інтелігенції;

• об’єктивна необхідність бюрократизації апаратів соціального управління, удо-

сконалення їхньої діяльності;

• відношення бюрократії до рівня демократії та особистих прав і свобод гро-

мадян;

• пошук і розробка оптимального складу політичної керівної еліти американсь-

кого суспільства.

Серед усього розмаїття концептуальних розробок американських політологів

можна виділити декілька груп, що відзначалися відносно однорідними предметами,

характером та напрямами дослідження.

Першу групу складають концепції обґрунтування нової ролі технічної інтеліге-

нції в американському суспільстві. Це передусім «Теория праздного класса»

Т. Веблена, праці прогресистів (У. Ліппман, Г. Кроулі), науковий менеджмент Ф.

Тейлора, технократія Г. Скотта, «цивілізація менеджерів» Дж. Бернхема, право як

соціальна інженерія Р. Паунда. Концепції цієї групи відзначалися техніцистсько-

сцієнтичною спрямованістю і радикальним характером.

Друга група формується з концептуальних розробок діячів американської полі-

тології 50-х років. Вони відзначаються відлунням ейфорії, пов’язаної з економіч-

ними успіхами післявоєнних США, а також сміливими прогнозами майбутнього

країни. Одним із найяскравіших викликів тогочасній політичній ситуації була кон-

цепція «деідеологізації політики», яку розробляли Д. Белл, С. Ліпсет, Р. Дарендорф,

З. Бжезінський, Р. Нісбет. Однопорядковим концептуальним напрямком політології

була теорія «стадій росту» У. Ростоу.

Третю групу складають концепції, що розроблялись основними теоретиками ін-

дустріалізму Дж. Гелбрейтом та Д. Беллом. Основою цього напряму стало суджен-

ня про напрям руху США до «інтегрованого суспільства згоди», використання

структурно-функціональної методології та основних надбань соціології. Авторами

концепцій перевтілення індустріального суспільства в «інтегроване» можна назвати

Р. Тіболда, В. Доунса, Дж. Гелбрейта.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

467

1. ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ОСНОВ

ТЕХНОКРАТИЧНИХ ТЕОРІЙ У Т. ВЕБЛЕНА

ТА ДЖ. ГЕЛБРЕЙТА

Американська економіка першої третини ХХ ст. являла собою вільний, прак-

тично ніким не регульований монополістичний ринок. Поява великих монополій

(трестів, синдикатів, картелів) спричинила високу концентрацію капіталу в

окремих руках. Це, в свою чергу, давало можливість ефективно впливати на по-

літичне життя країни за допомогою наявних фінансових ресурсів. Стабільність

внутрішньоекономічної ситуації передусім пов’язувалася з невеликою кількістю

економічних суб’єктів ринку.

Тогочасні економічні досягнення давали змогу проголошувати прихід нової іс-

торичної американської ери процвітання — просперіті, фактичне вирішення усіх

соціальних негараздів. В реальності, політична, фінансова, промислова еліта США

не помічала і не могла передбачити подальшого розвитку подій, тому була повніс-

тю зосереджена на подальшому підтриманні та підвищенні динаміки та характеру

розвитку промисловості.

Т. Веблен зазначав, що в Америці утворився замкнутий елітарний клас, предста-

вники якого розкошують, можуть собі дозволити виконання майже кожного їхньо-

го бажання. Кількісно займаючи невелику частину суспільства, ця псевдоеліта ви-

рішувала свої нагальні питання завдяки своєму соціальному статусу (що визначався

кількістю капіталу), фінансовим положенням і зв’язками в структурах влади. Загро-

за суспільного катаклізму, викликаного, з одного боку, економічним піднесенням, а

з іншого — полярністю суспільного положення соціальних груп, штовхало автора

до пошуку нового механізму залагодження соціальних конфліктів. Таким способом

Веблен проголосив «бунт інженерів», що, на відміну від пролетаріату, міг, не

ушкоджуючи американських суспільних підвалин, змінити структуру суспільства.

Такий радикальний висновок мав ряд об’єктивних причин.

Стрімке економічне зростання вимагало великої кількості професійно підготов-

лених працівників, які завдяки своїм спеціальним знанням могли успішно організо-

вувати, розвивати та підтримувати економічне виробництво. Кількість інженерів, та

осіб, що удосконалювали виробничі процеси з метою зменшення собівартості кін-

цевого продукту неухильно зростала.

Це призвело до того, що інженери, які вже не могли бути зарахованими до класу

робітників, але фактично і не були власниками засобів виробництва, стали шукати

способи адекватної оцінки своєї ролі в суспільних відносинах. Американське суспі-

льство, яке традиційно поділялося на представників аграрного сектора, пролетаріа-

ту та промисловців і підприємців, створило ще одну, доволі замкнуту соціальну

групу технічно-інтелектуальних працівників, яка, досягши певної кількості, почала

реалізовувати власні корпоративні інтереси.

Теоретичне обґрунтування спроби застосування цією групою своїх спеціальних

знань, які з успіхом використовувалися на виробництві, в політичній сфері, стало

основним завданням наукової діяльності Т. Веблена. Як зазначав засновник амери-

канської теорії технократії, наука, інженерне мислення та наявні тогочасні техноло-

гії були здатні повною мірою реалізувати американську мрію. Проте економічний

та соціальний устрій, у якому використовуються наявні ресурси, не були адекват-

ними сучасності. Отже, реформування суспільного устрою за технократичною про-

Ф. М. Кирилюк

468

грамою мало початися з економічної сфери, яка, в свою чергу (і це доволі симптом-

но для американської традиції), провокувала загальносуспільні зміни.

Попри всі оптимістичні прогнози, сувора соціальна реальність поставила під

сумніви способи вирішення соціальних проблем, проголошених прогресистами.

Вихід книги Т. Веблена «Теория праздного класса» спричинила доволі бурхливу

реакцію в американському суспільстві. Підтверджуючи необхідність планування,

автор доводив, що при існуючому соціальному порядку кризи не уникнути, тому

необхідно докорінно змінити як структуру влади, так і суспільний порядок.

Ця ідея була підхоплена Дж. Бернхемом, який пізніше написав книгу «Револю-

ція менеджерів». Необхідність революції, після якої домінуючим соціальним про-

шарком стане інженерний (у Т. Веблена) та менеджеристський (у Дж. Бернхема), і

буде встановлений справедливий соціальний порядок, надефективна структура

управління, «залізна» стабільність економіки — були основними аргументами цих

авторів. Веблен проголошував майбутню зміну ролі інженерів у суспільстві й мож-

ливість останніх стати «обраною» соціальною групою для утвердження нового тех-

нократичного порядку, при якому політичні відносини будувались би на сцієнтич-

них раціональних засадах і функції соціального управління були передані

компетентним інженерам — технікам.

На відміну від Т. Веблена, Дж. Бернхем не моделював майбутню суспільну

конструкцію, а констатував факти зміни носіїв функцій управління, проголошував

перехід власності під контроль менеджерів. Наріжним каменем його концепції було

твердження про відокремлення володіння від управлінських процесів. Менеджери,

зазначав автор, керуючи і розпоряджаючися засобами виробництва, отримують над

ними повний контроль, тому власник втрачає своє значення. Отже, в американсь-

кому суспільстві, в якому з розробкою теоретичного менеджменту з’явився соціа-

льний прошарок професійних управлінців, змінилась уся система влади, владні від-

носини перейшли під контроль останніх.

Хоча обидва автори зазначали, що майбутня революція в Америці призведе до

встановлення сцієнтично-технократичного правління, на відміну від Веблена, Дж.

Бернхем доводив, що вона призведе лише до юридичного закріплення прав управ-

ління технократів, виявить справжній стан речей у суспільстві.

Прибічники технократії того періоду досить гостро критикували існуючу систе-

му державного управління. Разом з тим ті, що об’єктивно оцінювали характер роз-

витку суспільства визнавали, що їм, вузькоспеціалізованим технікам, не можуть бу-

ти довірені владні повноваження й важелі регулювання соціуму.

Поява структурованої управлінської організації в економіці, а пізніше і в полі-

тиці, чітке диференціювання соціальної групи менеджерів на три рівні та виокрем-

лення еліти професійних управлінців вимагало теоретичної аргументації цих про-

цесів у технократичній теорії. Це, в свою чергу, привело до переходу

технократичної теорії на наступний етап свого розвитку.

Управлінський апарат починає поступово відігравати все більшу роль не тільки

у виробництві або у владних структурах, а й в усьому американському суспільстві в

цілому. Широка соціальна група управлінців заявляє про себе як про винятковий

феномен індустріального суспільства, при якому людина отримує досить високий

соціальний статус не за володіння капіталом, приналежності до політичного істеб-

лішменту або творчої інтелігенції, а стверджується завдяки своїм вмінням. Тогоча-

сний управлінець вже не потребував досконалого наукового знання. Основними

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

469

вимогами до нього виступали передусім вольові якості, лідерські та харизматичні

задатки й організаторські здібності. При необхідності він мав змогу оточити себе

експертами — носіями спеціалізованого знання, які допомагали йому у формуванні

оптимального управлінського рішення. Головним завданням менеджера залишаєть-

ся контроль за виконанням доручень і розпоряджень.

Усе це корінним чином відбилось і на теорії технократії. Якщо раніше технокра-

ти (Т. Веблен) проголошували майбутній перехід влади до кваліфікованого інжене-

ра — носія знань, або менеджера, який має науковий світогляд (Дж. Бернхем), то

тепер став очевидним той факт, що сучасні технократи можуть і не володіти знан-

ням, а тільки мати ґрунтовну управлінську підготовку.

Новий етап технократичної теорії полягав у тому, що тепер технократи не вима-

гали зміни соціальної системи та передачі влади до нової соціальної групи. В межах

технократичних концепцій обумовлювався реальний факт зайняття керівних пози-

цій управлінцями-технократами, які були в змозі забезпечити ефективну соціальну

політику держави, попередити напруженість у суспільстві шляхом оптимізації дія-

льності різноманітних державних інституцій.

Такою технократичною концепцію, в якій американське суспільство під впли-

вом науково-технічного прогресу та ефективної діяльності управлінців всіх рівнів

перетворювалось на «інтегроване», тобто збалансоване й стабілізоване, була теоре-

тична розробка Джона Кеннета Гелбрейта («Нове індустріальне суспільство»,

«Економічна теорія і цілі суспільства»).

Будучи передусім економістом, працюючи тривалий час на посаді експерта при уряді

Ф. Д. Рузвельта, Гелбрейт одним із перших почав аналізувати зміну ролі управлінських

структур у суспільстві й способи їхнього впливу на соціальні процеси. Систему управ-

ління корпорацією (можна вказати і на державну установу) автор називає технострукту-

рою і виділяє ряд особливостей для теоретичного обґрунтування цього терміна.

По-перше, техноструктуру становлять керівні ланки будь-якої організації, її екс-

пертно-дорадчі органи, та ті підрозділи, що забезпечують реалізацію рішень на мі-

сцях. Тому техноструктура кількісно охоплює більшу частину працюючого складу,

за винятком великих акціонерів та робітників, що займаються фізичною працею.

По-друге, у технострутурі наявні корпоративні інтереси, вона тісно об’єднана

ім’ям тієї установи, в якій управлінці працюють, а отже, мають спільні інтереси. Це

зумовлює міцність зв’язків між її членами та готовність іти один з одним. Ця функ-

ція належить вищому менеджерському складу та управлінцям середньої руки, а во-

ни є найактивнішими членами техноструктури.

Останнє твердження зовсім не говорить про те, що відносини між власниками та

управлінцями могли стати антагоністичними. Навіть навпаки, за умови тісної спів-

праці й взаєморозуміння, перші отримували стабільні прибутки, другі — гаранто-

ване місце роботи і фінансове забезпечення. Невдоволеними могли бути тільки

представники тих соціальних групи, які з багатьох причин не були ні власниками,

ні технострутурними елементами (в основному жінки, темношкірі та люди без на-

лежної освіти й здібностей).

Перенесення цієї моделі на весь соціальний ґрунт і стало основним завданням

тогочасних технократів-теоретиків. Коло розроблюваних ними проблем охоплюва-

ло наслідки науково-технічного прогресу для суспільства, способи оптимізації

державного управління в умовах НТР, відповідність державних інститутів викли-

кам нового зрілого індустріального суспільства.

Ф. М. Кирилюк

470

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

ГЕЛБРЕЙТ Д.

НОВОЕ ИНДУСТРИАЛЬНОЕ ОБЩЕСТВО

ГЛАВА XXXIV

ПОЛИТИЧЕСКОЕ РУКОВОДСТВО

Только наивный реформатор и тупоумный консерватор воображают, что государственный ап-

парат может быть использован как орудие осуществления перемен независимо от интересов и

стремлений людей» из которых он состоит. Индустриальная система проталкивает свои требова-

ниями интересы с ловкостью и настойчивостью. Поскольку этим требованиям придается видимость

увязки с задачами общества, действия правительственного аппарата по обслуживанию нужд инду-

стриальной системы во многом выглядят как действия, направленные на решение общественных за-

дач. Да и граница между индустриальной системой и государством, как мы убедились, становится

все более искусственной и неразличимой. Техноструктура крупной корпорации имеет тенденцию

стать ответвлением тех частей федерального государственного аппарата (в особенности военных

министерств, Национального управления по аэронавтике и исследованию космического простран-

ства, Комиссии по атомной энергии и других учреждений, занимающихся вопросами развитии тех-

ники), от которых она наиболее зависит. Она солидаризуется с задачами соответствующего госу-

дарственного учреждения и приспосабливает их к своим нуждам.

В предшествующих главах кратко обсуждался вопрос о том, что нам надлежит сделать для того, что-

бы создать прогрессивное в интеллектуальном и эстетическом отношениях общество, более застрахован-

ное от опасностей и более устойчивое, равно как и более терпимое и менее нивелированное. Некоторые

мероприятия, необходимые для решения этой задачи, и в первую очередь создание более безопасных ус-

ловий для стимулирований технического прогресса и заключение соответствующего соглашения между

индустриальными государствами, явно имеют важное значение для выживания индустриальной системы;

так же как и для выживания всех других организаций, которым приходится постоянно прибегать к услу-

гам людей. Другие мероприятия — расширение тех видов государственных услуг, которые не пользуются

покровительством индустриальной системы, утверждение значения эстетической сферы жизни; создание

более широких возможностей выбора между работой и досугом, эмансипации системы образования —

требуют того, чтобы с монополией индустриальной системы на формулирование общественных задач

было покончено. Надо думать, что представители индустриальной системы не станут приветствовать по-

добные меры. Они с полным основанием будут считать, что эти меры задуманы таким образом, чтобы

индустриальная система играла менее важную роль в человеческой жизни. Но нельзя сказать, что они не-

совместимы с ее дальнейшим существованием, которое будет зависеть, как это доказывается в следую-

щей главе, от других обстоятельств.

Однако все описанные перемены не могут быть вызваны к жизни ничем, кроме как некой соци-

альной силой, полной решимости добиться осуществления. Что это за сила?

Все требуемые изменения, включая изменения взглядов, на основе которых формируется воен-

ная и внешняя политика, затрагивают область душевных эмоций и умственных интересов. Поэтому

в них, естественно, хотя отнюдь не исключительно, заинтересованы те, кого мы называем интелли-

гентами. Наиболее многочисленная группа интеллигентов, объединенных общностью профессио-

нальных занятий,— это сословие педагогов и ученых. Следовательно, именно к нему нам следует

обратиться в поисках требуемой политической инициативы. Эта инициатива не может исходить от

индустриальной системы, что, впрочем, не исключает того, что отдельные ее представители окажут

поддержку подобной инициативе. Не будет она исходить и от профсоюзов. Не говоря уже о том, что

их численность и влияние уменьшаются, у профсоюзов нет особой необходимости ставить под со-

мнение цели индустриальной системы или бороться с тенденцией к отождествлению всех общест-

венных задач с этими целями.

Эти строки пишутся в такое время, когда среди молодежи наблюдаются сильно выраженные,

хотя и довольно расплывчатые и зыбкие оппозиционные настроения. Многое в этих настроениях