Козак Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств
Подождите немного. Документ загружается.
клієнтів і капітал банку в одній країні не впливають (або май
же не впливають) на успіх його дій в інших країнах.
У числі конкурентів можуть бути і МПК, але дія їх конку
рентних переваг у більшості випадків обмежується межами
тієї країни, в якій ця компанія діє. Таким чином, міжнародна
361
Ðîçä³ë 10. ̳æíàðîäíà êîíêóðåíö³ÿ ³ êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü
Ñèëè êîíêóðåíö³¿ âèíèêàþòü
âíàñë³äîê ñïðîá àóòñàéäåð³â
çàâîþâàòè ïîêóïö³â ñâ
ïðîäóêö³¿
Ñèëè
êîíêóðåíö³¿
âèíèêàþòü çà
íàÿâíîñò³
ðèíêîâî¿ ñèëè
³ êîíòðîëþ
çà óìîâàìè
óãîä ç áîêó
ïîñòà÷àëüíèê³â
Ñèëè
êîíêóðåíö³¿
âèíèêàþòü çà
íàÿâíîñò³
ðèíêîâî¿ ñèëè ³
êîíòðîëþ
çà óìîâàìè
óãîä ç áîêó
ïîêóïö³â
Ñèëè êîíêóðåíö³¿ âèíèêàþòü
âíàñë³äîê ñïðîá âõîäæåííÿ íà
ðèíîê íîâèõ ñóïåðíèê³â
ÑÓÏÅÐÍÈÖÒÂΠ̲Æ
ÊÎÍÊÓÐÓÞ×ÈÌÈ
ÏÐÎÄÀÂÖßÌÈ
Ñèëè êîíêóðåíö³¿
âèíèêàþòü âíàñë³äîê³
íàìàãàííÿ ñóïåðíèê³â
çàéíÿòè êðàùó ïîçèö³þ
íà ðèíêó ³ îòðèìàòè
ïåðåâàãó íàä
êîíêóðåíòàìè
Ïîñòà÷àëüíè-
êè êëþ÷îâèõ
ðåñóðñ³â
ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÜÍÎ
Íβ ÍÀ ÐÈÍÊÓ
Ô²ÐÌÈ
Ïîêóïö³
Ô²ÐÌÈ Ç ²ÍØÈÕ
ÃÀËÓÇÅÉ, ßʲ
ÏÐÎÏÎÍÓÞÒÜ
ÒÎÂÀÐÈ-ÇÀ̲ÍÍÈÊÈ
Рис. 10.1.Модель "п'яти сил" конкуренції
Джерело: Michael E. Porter “How Competitive Forces Shape Strategy”.
Harvard Business Review. Vol. 57.N2 (March — April 1979) pp. 137 — 145.
галузь являє собою ніби набір галузей (кожна в межах своєї
країни). Звідси і термін “множиннонаціональна” конку
ренція. До числа таких галузей, де конкуренція традиційно
має таку форму, входять багато які типи торгівлі, виробництво
продуктів харчування, оптова торгівля, страхування життя,
ощадні банки, виробництво простих металовиробів та їдких
хімічних речовин.
На протилежному кінці спектра — глобальні галузі, в
яких конкурентна позиція фірми в одній країні суттєво впли
ває на її позиції в інших. Тут конкуренція проходить на
дійсно глобальній основі, конкуруючі фірми покладаються на
переваги, які випливають з їх діяльності в усьому світі. Фірми
комбінують переваги, яких вони досягли в країні базування, з
тими, яких вони домоглися завдяки присутності в інших
країнах. Наприклад, ефект масштабу, здатність обслуговува
ти клієнтів у різних країнах або репутація, яку можна утвер
дити в іншій країні. Такі галузі практично є в кожній країні.
Більшість (якщо не всі) фірм, які конкурують у цих галузях,
місцеві, тому коли конкуренція в кожній країні йде за власни
ми правилами, іноземним фірмам добитися конкурентної пе
реваги дуже важно.
Міжнародна торгівля в цих галузях має скромні масшта
би, а то і взагалі відсутня. Якщо фірма належить іноземній
компанії (що рідко трапляється), контроль з боку іноземного
власника зі своєї штабквартири дуже незначний. Власник не
вирішує такі питання, як забезпечення робочих місць у за
рубіжному філіалі, місце проведення необхідних досліджень
(всередині країни чи за кордоном). Національний філіал кон
тролює всю або майже всю діяльність, яка необхідна для забез
печення конкурентного статусу. В таких галузях, як торгівля
або виробництво металовиробів бурхливих дебатів про торго
вельні проблеми, як правило, не виникає [75, с.72–75].
Таким чином, можна зробити висновок, що конкуренція, в
тому числі й міжнародна, є найважливішим регулятором ринку.
362
Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ
Однак вона діє стихійно і має суперечливий характер. З одного
боку, вона сприяє зростанню виробництва, підвищенню якості
продукції і найбільш повному задоволенню потреб споживачів;
але, з іншого боку, вона може призвести до порушення
стабільності суспільного виробництва, що виявляється у надви
робництві товарів або в нестачі їх. Бажаючи вижити в конку
рентній боротьбі, виробники об’єднуються у великі монополії,
що шкодить розвитку здорової конкуренції та веде до застою
виробництва. Усе це породжує негативні соціальні наслідки:
безробіття, різке диференціювання доходів населення.
10.2. Ñóòí³ñòü ì³æíàðîäíî¿ êîíêóðåíòîñïðîìîæíîñò³
Кожне підприємство, яке виходить на ринок з власною
продукцією, намагається досягти переваги над іншими
підприємствами. Можливості підприємства в досягненні такої
переваги визначаються таким поняттям, як конкурентоспро
можність.
Сучасний світовий ринок характеризується, у більшості
випадків, переважанням пропозиції над попитом. Як правило,
певний товар пропонують одночасно багато постачальників на
умовах, які мало чим відрізняються один від одного. В цій си
туації споживач надає перевагу більш конкурентноспромож
ному товару, тобто товару, який на одиницю своєї вартості
(ціни) задовольняє більше потреб і виготовлений на вищому
рівні, ніж товари конкурентів.
Таким чином, конкурентоспроможність товару — це су
купність якісних і вартісних характеристик товару, яка забез
печує задоволення конкретної потреби споживача. При збуті
традиційних товарів успіх у конкуренції може бути у вигляді
розширення збуту продукції фірми за рахунок скорочення
продаж інших фірм. При збуті принципово нових виробів
успіх фірми в конкуренції проявляється в скороченні по
тенційних можливостей збуту інших компаній. В обох випад
363
Ðîçä³ë 10. ̳æíàðîäíà êîíêóðåíö³ÿ ³ êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü
ках фактор успіху фірм у конкуренції визначається рівнем її
конкурентоспроможності [82, с.18].
Міжнародна конкурентоспроможність проявляється в до
сягненні фірмою конкурентних переваг у міжнародному су
перництві, що визначається такими основними принципами:
Конкурентна перевага випливає з поліпшувань, ново
введень та перемін. Фірми отримують перевагу перед міжна
родними суперниками тому, що вони уловлюють нову основу
для конкуренції або знаходять нові і більш ефективні засоби
для ведення конкуренції постарому. Наприклад, фірма “Соні”
була першою фірмою, яка застосувала транзистори у радіоп
риймачах. Фірма “Боїнг” стала піонером у висуванні концепції
родини авіалайнерів і перша у своїй галузі стала наполегливо
конкурувати на глобальній основі. Фірма “Ямаха” перейшла
до автоматизації виробництва фортепіано, які раніше виготов
лялися ручним способом. Фірми “Сендуїк” та “Атлас Копко”
першими запропонували шведський метод ведення гірських
розробок.
Нововведення можуть проявитися в новій конструкції ви
робу, новому виробничому процесі, новому підході до марке
тингу або новому способі навчання чи організації.
Деякі нововведення створюють конкурентні переваги, ко
ли фірма знаходить зовсім нову потребу в покупців або знахо
дить той сегмент ринку, який суперники обійшли увагою. На
приклад, японські фірми досягли переваг у багатьох галузях
завдяки тому, що звертали увагу на менші, компактні і менш
продуктивні варіанти виробів, до яких їх іноземні конкуренти
ставилися зневажливо, вважаючи їх менше важливими і мен
ше прибутковими.
Конкурентна перевага стосується всієї системи ство
рення цінностей. Система створення цінностей — це весь
набір видів діяльності, які втягуються в процес створення ви
робу та його використання і який охоплює ланцюжки ціннос
тей фірми, постачальників, посередників, покупців. Конку
364
Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ
рентна перевага часто приходить як результат досягнення но
вих шляхів у справі формування всього ланцюжка цінності і
управління нею.
Гарним прикладом у цій справі може бути італійська ком
панія з виробництва одягу “Бенеттон”. У цій фірмі випуск
продукції відбувається через мережу незалежних виробничих
одиниць, які належать фірмі і тісно пов’язані з роздрібними
торговцями, які мають від них дозвіл на продаж товару і вико
ристовують найсучасніші інформаційні системи. У всіх лан
ках системи цінностей фірма “Бенеттон” перепланувала свої
форми діяльності, щоб звести до мінімуму запас товарів, забез
печити швидку доставку і зробити можливим швидкий відгук
на віяння моди.
Наявність у даній країні постачальників і споживачів
світового класу є важливою позитивною якістю і асоціюється
з міжнародною перевагою в численних галузях.
Конкурентна перевага підтримується тільки завдяки
безперервним поліпшенням. Мало є таких конкурентних пе
реваг, яких не можна було б скопіювати. Наприклад, корейські
фірми зрівнялися з японськими фірмами у здатності вести ма
совий випуск стандартних кольорових телевізорів. Бра
зильські фірми зрівнялися з італійськими у виробництві взут
тя на кожний день завдяки оволодінню відповідною техно
логією і дизайном.
Якщо фірми (і національні галузі промисловості) залиша
ються нерухомими, то їх випереджають суперники.
Деякі фірми можуть утримувати десятиліттями
закріплені конкурентні позиції, спираючись на переваги пер
шопрохідця, стійкі відношення з клієнтом та ін. Але з часом
більш динамічні суперники знаходять спосіб обійти ці перева
ги завдяки більш ефективному способу ведення справи. На
приклад, британські, а потім і американські фірми за деякий
десяток років втратили свої позиції майже вікової давності на
ринку верстатів, коли іноземні суперники скористалися но
365
Ðîçä³ë 10. ̳æíàðîäíà êîíêóðåíö³ÿ ³ êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü
вою комп’ютерною технологією. З аналогічної причини
німецькі фірми втратили лідерство у фотоапаратах, коли
японські фірми більш напористо розпочали створення апа
ратів класу однооб’єктивних зеркалок і запровадження елек
троніки. А в суднобудуванні японським фірмам довелося по
ступитися значною часткою, коли процес вдосконалення
уповільнився, і корейські фірми скопіювали їх стратегію при
більш дешевій робочій силі.
Разом з тим, колись досягнута перевага підтримується
тільки шляхом безперервного пошуку інших, ефективніших
способів ведення справи і постійного внесення змін у по
ведінку фірми.
Підтримка переваги потребує вдосконалення її дже
рел. Конкурентна перевага компанії може випливати з будь
якої діяльності в ланцюжку цінностей, починаючи з розроб
лення виробу і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням.
Джерела переваги розрізняються у відношенні здатності
зберігати довгочасну дію. Такі переваги дають: вартість основ
них фондів, які діють у фірмі, порядок у поводженні з
власністю і розраховані на разове використання проектної
концепції. Усі такі переваги легко скопіювати.
Переваги ж більш високого порядку і більш довгочасної
дії подібні до фірмених знаків, які міцно утвердилися, і які є
результатом багаторічних зусиль по завоюванню ринку або
спеціальних прийомів у питаннях поводження з власністю.
Наприклад, корейським фірмам, які випускають вироби елек
троніки, ще доведеться розробити міцні переваги. Вони ведуть
конкуренцію головним чином на підставі рівня заробітної пла
ти робітників, і використовують японське виробниче устатку
вання та японські й американські деталі. Американські ком
панії, які займаються крупномасштабним випуском
комп’ютерів, навпаки, володіють значно більш придатними до
довгочасного утримання перевагами і які включають еко
номію, що виникає внаслідок накопичення великих вкладень
366
Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ
у НДДКР, здатність розробляти власне програмне забезпечен
ня ЕОМ тощо.
Переваги нижчого порядку є, як правило, статичними і па
сивними. Вони можуть бути відтворені шляхом простого
наслідування. Іноземні конкуренти копіюють виробничий
процес і купують те ж саме виробниче устаткування. Такі пе
реваги не можуть довго утримуватися. Наприклад, корейська
промисловість стикається з жорстким суперництвом з боку
Таїланду і Філіппін через свою нездатність швидко рухатися
від трудомістких інфраструктурних проектів до проектів, які
більше пов’язані з технологією, а також до обробних
підприємств.
Більш тривалі конкурентні переваги залежать від во
лодіння добре підготовленими людськими ресурсами і
внутрішніми технічними можливостями.
Підтримання переваг потребує, щоб фірма постійно,
раніше ніж її суперники, робила кроки у бік розширення своїх
джерел переваг і особливо в бік їх удосконалення.
Навпаки, ризикована справа — покладатися на переваги
менш складних властивостей. Якщо національна галузь про
мисловості перестає прогресувати в бік більш передових форм
конкурентних переваг, її, скоріш за все, перегонять. Наприклад,
італійські вироби побутових приладів досить успішно конкуру
вали за рівнем витрат виробництва при продажу приладів се
реднього розміру і компактних прикладів, які вироблялися в
Італії, і на базі управлінських контрактів — при продажу через
широкі мережі магазинів. Вони надто довго покладалися на цю
стратегію. Останнім часом німецькі конкуренти зміцнюють свої
позиції на основі створення більш диференційованих виробів і
утвердження репутації фірмових знаків.
Для підтримання конкурентних переваг фірма повинна
відмовлятися від своїх старих переваг на користь нових. Якщо
вона цього не зробить, то це зробить будьякий конкурент.
Керівник компанії повинен створити таку обстановку, в якій
367
Ðîçä³ë 10. ̳æíàðîäíà êîíêóðåíö³ÿ ³ êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü
розширення і вдосконалення переваг розглядається як дещо
нормальне і очікуване.
Підтримання переваг врешті потребує глобального
підходу до стратегії. Фірма не може довго підтримувати пере
вагу в міжнародній конкуренції, якщо не використовує і не
розширює свої переваги, які пов’язані з базуванням у своїй
країні за допомогою глобального підходу до стратегії. Такий
підхід доповнює переваги, пов’язані з базуванням у своїй
країні і допомагає звести навіть пов’язані з цим же несприят
ливі моменти. Наприклад, німецькі хімічні компанії застосо
вують у широких масштабах виробництво за рубежем і розки
дану по всьому світу збутову мережу для того, щоб закріпити
своє лідируюче становище. Те ж саме роблять швейцарські
фармацевтичні компанії, шведські виробники вантажівок і
японські фірми, які випускають побутову електронну техніку
[75, с.622–628].
10.3. ̳æíàðîäíèé ðèíîê ³ ðèíêîâ³ í³ø³
Міжнародна конкурентоспроможність окремих
підприємств, галузі і національної економіки проявляється
тоді, коли вони виходять на міжнародний ринок з власною
продукцією. Тому слід розглянути питання про сутність рин
ку взагалі і особливості його функціонування в міжнародному
масштабі.
Сутність ринку різні автори визначають дещо порізному.
Саме поняття ринку може розглядатися з двох сторін:
як система соціальноекономічних відносин щодо
обміну вартостями;
як місце, де здійснюється такий обмін.
Ринок забезпечує обмін споживчими вартостями в усіх
соціальноекономічних системах і способах господарювання з
часу виникнення товарного виробництва.
368
Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ
Він характеризується такими ознаками:
доступність для будьякого споживання всіх товарів
без будьяких обмежень;
свобода реалізації товарів виробника і свобода вибору
товарів споживачами;
статус товаровиробників у виробників продукції і по
слуг — можливість продажу їх на самостійно встанов
люваних основах.
Невід’ємною ознакою ринку є також наявність трьох його
суб’єктів: виробників товарів, посередників і споживачів.
Пріоритетне місце в цій системі належить споживачеві, кот
рий визначає, який товар і в якій кількості виробляти.
Щодо структури ринку, то вона є продуктова (ресурсна),
елементна (технологічна) і територіальна (просторова).
Продуктова (ресурсна) структура включає:
перелік та частку всіх видів товарів, які реалізуються на
ринках;
склад постачальників і покупців та їх частку в товаро
обороті;
кількість оптових (роздрібних) одержувачів певного то
вару і частку кожного з них в обсязі споживання тощо.
Така структурна оцінка має важливе аналітичне значення
і дуже потрібна у практичній роботі суб’єктів ринкових відно
син і державних органів, які займаються регулюванням ринку.
У найбільш розвинутих формах ринку прослідковується
його елементарна структура, яка має такий склад:
ринок засобів виробництва;
ринок предметів споживання;
ринок науковотехнічної інформації;
інноваційний ринок;
ринок праці;
грошовокредитний і валютний ринки.
Такий склад елементів ринку зумовлений рядом причин:
поперше, необхідністю реалізації продуктів трьох ос
новних циклів суспільного виробництва (науково
369
Ðîçä³ë 10. ̳æíàðîäíà êîíêóðåíö³ÿ ³ êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü
технічного, інноваційного і виробничого), кожний з
яких має свою фазу обміну;
подруге, розчленуванням продукту виробничого цик
лу на засоби виробництва і предмети споживання, які
мають також різних споживачів і різні форми обороту
продукції;
потретє, відділенням ринку інвестицій від ринку за
собів виробництва у зв’язку з тимчасовим відривом
вкладених капіталів від одержаних готових до ре
алізації основних фондів. В результаті обмін між влас
никами фінансових ресурсів і тих, хто потребує капіта
ловкладень, відокремлюється від обміну засобів вироб
ництва. Інвестиційні засоби перетворюються на особ
ливий товар з власною ціною;
почетверте, наявністю працездатного населення, яке
безпосередньо не володіє власністю на засоби вироб
ництва, а має право власності лише на свою робочу си
лу, що зумовлює існування ринку праці. Винятком є
лише та частина населення, яка володіє певною части
ною засобів виробництва, і члени кооперативів. На рин
ку праці відбувається обмін робочої сили на грошові за
соби, які еквівалентні матеріальним і духовним благам,
які необхідні для її відтворення;
поп’яте, об’єктивною необхідністю існування грошо
вих еквівалентів як особливого товару, споживча
вартість якого виникає завдяки його здатності бути
обміненим на інший товар.
Усі “елементні” ринки знаходяться в тісній і нерозривній
взаємодії, тому що відтворювальний процес на фазі обміну не
може відбуватися без будьякого з них [88, с.18].
Територіальна структура складається з ринків різних мас
штабів — місцевих, регіональних, національних і міжнарод
них. Це пояснюється наявністю різних можливостей вироб
ництва того чи іншого товару в даному регіоні, з одного боку,
а з другого — потребами споживачів у цьому регіоні. (В дано
370
Çîâí³øíüîåêîíîì³÷íà ä³ÿëüí³ñòü ï³äïðèºìñòâ