Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

На Переяславській раді, яка відбулася 17 (27) березня 1674 р. і на якій Івана

Самойловича було проголошено гетьманом обох берегів Дніпра (Михайло

Ханенко зрікся свого гетьманства і приєднався до Самойловича, а Петро

Дорошенко з Чигиринським полком ухилився від участи в раді), старшина

десяти правобережних полків присягнула на вірність цареві. Серед останніх був

і полковник Остап Гоголь, щоправда, документ, який безпосередньо зафіксував

акт присяги, містить лише назви полків, імена ж полковників там відсутні

176

Прізвища кількох цих полковників, серед них і Гоголя, бачимо в листі до царя

від 19 (29) березня, де стисло розповідається про Переяславську раду

177

. Слід

зазначити, що в літописі Самовидця помилково стверджується, ніби Остап Гоголь

уникнув участи в цій раді, бо він, за словами літописця, «не хотячи полковництва

втратити, держался при руцЪ Дорошенковой» «над Дн-Ьстром»

178

. На цю помилку

свого часу звернув увагу Микола Петровський

179

У квітні того самого року Остап Гоголь відійшов від Самойловича. Той

у відповідь призначив на подільське полковництво замість нього Михайла

Зеленського, якого незадовго перед тим сам скинув. Зеленський же в листі до

«свого» гетьмана від 5(15) травня з-під Ямполя (місто в Брацлавському воєводстві)

скаржився, що Гоголь не збирається зрікатися подільського полковництва і

відступити Могилів з прилеглою полковою територією, заявляючи, що земля на

захід від Мурафи підвладна йому

180

. За тогочасними відомостями, відступивши від

Самойловича, Гоголь переорієнтувався на Річ Посполиту

181

, яка після перемоги

під Хотином змогла відновити своє панування на більшій частині Подільського

воєводства. Можна сказати, що Гоголь вимушений був піти на такий крок:

промосковська політика Самойловича йому не подобалася, а поновити втрачені

тісні стосунки з Петром Дорошенком, який йому досі імпонував, було надто

176

СГГД. Ч. IV. С. 303; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 970; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 389-390; Источники

малороссийской истории... Ч. І. С. 251.

177

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 408-410. Див. також список правобережних полковників, яким були

надіслані датовані 9 (19) квітня царські грамоти ідентичного змісту з нагоди їхньої присяги на

цій раді; у списку значиться і Остап Гоголь (Там само. С. 420-421). Схожий іменний список

тих самих полковників подано в адресованій їм царській грамоті від 10 (20) квітня, де обіцяно

захищати підвладних їм козаків від поляків (Там само. С. 421-424).

178

Літопис Самовидця. С. 118.

174

Петровський М. Нариси історії України... С. 318.

180

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 470.

181

Там само. С. 472-474. Ось що, наприклад, писав Іванові Самойловичу його комонний

полковник Андрій Мурашко 7(17) травня із Стіни: «О Гоголе ведомо чиню твоей милости,

что поддался войску Речи Посполитой полскому, где и листы, ко мне писанные, для лутчего

уведомления посылаю к милости твоей» (Там само. С. 472). Ці листи досі не знайдені.

нелегко, адже Гоголь був під прицілом польських загонів, дислокованих поблизу

Могилева, який залишався центром Подільського полку. Склалася ситуація,

коли існували два подільські полковники: один справжній (Остап Гоголь), бо

контролював полкову територію, другий ефемерний (Михайло Зеленський), бо

перебував зі своїм «полком» на теренах Брацлавського полку.

У листі до кримського візира Субана Кази-аґи від 10 (20) червня 1674 р.

з Чигирина Петро Дорошенко писав про Могилів, що він «ще тримається»

182

Це означає, що місто і «прив’язаний» до нього полк входили до складу

території, підвладної Дорошенкові. Отож, Остап Гоголь зумів відновити своє

співробітництво з гетьманом. Це сталося після 14 травня: цим днем датований

лист до полковника Михайла Зеленського згаданого вище тодішнього польського

коменданта Могилева Александра Ловіцького (він, як відомо, в той час урядував

тут синхронно з Гоголевим полковництвом; Гоголь, до речі, незадовго перед

тим «ввів» його до міста

183

). Ловіцький дивується, що його адресат претендує на

володіння Могилевом з довколишньою територією і мотивує це тим, ніби саме

він подільський полковник

184

У третій декаді червня 1674 р. Михайло Зеленський, очевидно, за допомогою

комонного полковника Андрія Мурашка вибив Остапа Гоголя з його полком із

Могилева

185

. Перед цим Мурашко тримав місто в облозі, причому під час облоги

Гоголь був у місті, а з ним «казаков серденят человек с двесте»

186

. Зеленський

прилучив Могилів до «володінь» Івана Самойловича і став у такий спосіб

територіяльно адекватним подільським полковником.

Остап Гоголь із цією втратою миритися не збирався. Щоб повернутися

до Могилева, він почав шукати підтримки у татар і турків. Перед 1 липня до

Польщі надійшло повідомлення від анонімного польського інформатора на

теренах Подільського воєводства, з якого довідуємося, що тоді ж таки в третій

декаді червня Гоголь звернувся до Галіля-паші - бейлербея (губернатора)

цієї провінції в Османській імперії (так званий Кам’янецький ейялет

187

) - із

182

Там само. С. 501.

183

Там само. С. 468 (лист Івана Самойловича до царя від 18 (28) травня з Переяслава).

184

Там само. С. 473-474.

185

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1966. Т. XII. Cz. 2. S. 284,286; Archiwum

PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 53, k. 166.

186

Синбирский сборник. Историческая часть. Москва, 1845. Т. 30. Малороссийские дела:

Отписки за 1673-1674 год киевского воеводы к. Ю. П. Трубецкого с товарищи к царю Алексею

Михайловичу. С. 191. Див. також: Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070,

k. 707.

187

Про територію Подільського воєводства за часів турецького панування там див.:

Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki. 1672-1699. Warszawa,

1. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

проханням допомогти йому відвоювати Могилів. Той скерував його до солтана

(сина кримського хана Селім-Ґірея), який тоді стояв кошем між Кам’янцем

і Оринином (місто у Кам’янецькому повіті)

188

. Очевидно, після цього Гоголь

звернувся з тим самим проханням до калги-солтана Селамет-Ґірея (брата

кримського хана). На цю думку наводить фраза з повідомлення, де висловлено

сумнів, чи виділив калґа-солтан Гоголеві «щось зі своєї орди»

189

. До Варшави

надійшли ще два анонімні повідомлення того самого походження: одне перед 17

липня з Язлівця (місто в Червоногродському повіті Подільського воєводства)

від 3 липня, друге перед 10 липня зі Львова. Із них відомо, що Гоголь запевнив

алепського пашу з Туреччини Каплана Мустафу і калґу-солтана у своїй вірності

турецькому султанові та просив їх «взамін» за це дати йому підкріплення, щоб

самому осісти в Могилеві

190

. Оскільки згаданий паша зі своїм військом перебував

у той час під урочищем Цецора

191

в Молдавському князівстві (це військо було

авангардом турецької армії, основна частина якої прямувала з півдня до Дунаю

походом султана в Правобережну Україну - на допомогу Петрові Дорошенку

192

то можна припустити, що саме там Гоголь і засвідчив свою вірність. У тих самих

двох повідомленнях читаємо, що калґа-солтан надав Гоголеві загін у кількасот

осіб для нападу на Шаргород

193

, який перебував у руках Самойловичевих

полковників Михайла Зеленського й Андрія Мурашка

194

; напад був невдалим.

Додамо, що перед цим Гоголь зазнав невдачі і при спробі оволодіти Черніївцями

(місто на Мурафі) силою кількох сотень своїх козаків і татар, «виплаканих»

у Галіля-паші. Зеленський, Мурашко та Павло Лисиця успішно відбили цей

напад

195

. Полонений при цьому татарин Ага зізнався у Черніївцях, що Гоголь

1994. Про долю шляхти, яка після окупації цієї території емігрувала до різних воєводств Речі

Посполитої, див.: Stolicki J. Egzulanci podolscy (1672-1699). Znaczenie uchodźców z Podola w

życiu politycznym Rzeczypospolitej. Kraków, 1994; Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672—

1698 / Wydał i opracował Jarosław Stolicki. Kraków, 2002.

188

Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III-198, rkps 53, k. 166.

189

Ibid.

190

Woliński J. Materiały do dziejów wojny...IISMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 284-285.

191

Ibid. S. 286.

1,2

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання 18 (28) липня в Києві

воєводі князеві Юрієві Тру бєцькому «Киевопечерского монастыря жителя» «Степка» Матвієва,

що повернувся «с торгового промыслу» в Туреччині, Волощині і Молдавії; його розповідь про

прихід паші під Цецору «ис Турской земли» стосується останньої декади червня).

193

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 284, 286.

194

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706v.-707.

195

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 566-587; Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII.

Cz. 2. S. 285; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706 v.

перед тим зносився з Лисицею. Довідавшись про таке, «поспільство» Черніївців

у гніві нібито мало не забило насмерть Лисицю, і лише втручання Мурашка

врятувало його

196

. Можливо, саме про ці напади Гоголя на Шаргород і Черніївці

йдеться в листі царя до короля Яна III Собєського з листопада 1674 р., де сказано,

що Андрій Мурашко побив «із ратними охочими людьми» «чемерисів і волохів

(«Wołoszę»)», закликаних Петром Дорошенком

197

. Чи не Гоголь безпосередньо їх

закликав, намагаючись повернути собі Могилів?

Після Черніївців та Шаргорода Остап Гоголь за дорученням Петра Дорошенка

вирушив із дипломатичною місією до Туреччини. Про це знаємо, по суті, тільки з

козацьких літописів останніх десятиріч XVII - початку XVIII ст., але відомості в

них надто лаконічні. Григорій Грабянка пише, що Дорошенко, коли Самойлович

і князь Ромодановський взяли його в облогу в Чигирині, «в Крим и чрез Гоголя в

Цариград, горячим прошеніем посилаючи, подвигнул повторне Солтана Турского

и Хана (кримського.-М. К.)», щоб йому надали допомогу

198

. Самовидець зазначає,

що Остап Гоголь не з’явився на березневу 1674 р. Переяславську раду, бо

«держался при руці Дорошенковой». Одразу після цього він пише: «и до Турчина

чрез него (Гоголя. - М. К.) посолство отправовалося», а далі розповідає про події

на Правобережжі до від’їзду Гоголя в Царгород. Самовидець, до речі, стверджує,

що в той час «тамтою стороною за Тясмином» (тобто на південь від цієї річки

і Чигирина. - М. К.) «волній проезд посланці Дорошенкові міли в Крим и до

Царигорода»

199

; можливо, літописець мав на увазі, що Гоголь скористався цим

«проїздом», виконуючи свою посольську місію. Укладач «Краткого описания

Малороссии» запозичив сюжет про посольство Гоголя у Грабянки, додавши

тільки, що облога Чигирина тривала кілька тижнів і що Дорошенко відрядив

Гоголя вже після того, як прочув («послихав») «о марші самого турецкого

цесаря»

200

(йдеться, очевидно, про згаданий вище похід на Правобережжя).

Отже, коли саме відбулася Гоголева місія? Облога Чигирина розпочалася

25 липня (ст. ст.) 1674 р.: цього дня Іван Самойлович листом сповістив царя з-під

Чигирина, що прибув сюди, аби взяти місто

201

. 29 липня (ст. ст.) турецька армія

на чолі з султаном Мегмедом IV і великим візиром Кьопрюлю-заде Фазілем

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706 v.

1,7

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2114, s. 340 (лист зберігся у

польському перекладі).

|,#

Грабянка Г. Д"Ьйствія... С. 215.

199

Літопис Самовидця. С. 118.

200

Краткое описание Малороссии. С. 277-278.

»' Акты ЮЗР. Т. XI. С. 544-546.

І. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

Агмедом-пашею переправилася через Дністер на українське Правобережжя

202

Можна вважати, що, виконавши Дорошенкове доручення, Гоголь перетнув

Дністер разом із турками, адже він був очевидцем турецької облоги Ладижина

(місто в Брацлавському воєводстві). Зваживши на цю обставину, про яку ще

йтиметься далі, і порівнявши обидві наведені дати, доходимо висновку, що

Гоголь не міг упоратися з гетьманським дорученням і дійти з турками до Дністра

за чотири дні. Ураховуючи, що й перед 29 липня (ст. ст.) він був при турецькій

армії, Гоголь напевно не міг на початку (та й напередодні) облоги Чигирина бути

в місті.

Гадаємо, Гоголеве посольство відбулося порівняно задовго до облоги

Чигирина, яка закінчилася 10 (20) серпня

203

. Мав рацію Микола Костомаров

(одинокий серед дослідників, хто торкнувся питання про цю місію), припустивши,

що Петро Дорошенко відправив Гоголя до Туреччини після того, як не вдалася

така сама місія Дорошенкового генерального писаря Івана Мазепи. Іван Сірко

перехопив Мазепу на шляху до Туреччини і «переправив» його до Самойловича,

а той, своєю чергою, «доставив» його в Москву

204

. Відомо, що з Чигирина

Мазепа вирушив 15 (25) червня, до рук Сірка він потрапив через вісім днів, а

до Самойловича - 6 (16) липня

205

. Початок місії Остапа Гоголя можна датувати

одним із липневих днів після того, як Дорошенко довідався про захоплення або

передачу Мазепи, - до облоги Чигирина: гетьман, напевно, був зацікавлений у

якнайшвидшому здійсненні місії. Як проходило Гоголеве посольство, невідомо.

Можливо, на шляху до Туреччини він переправився через Дунай і десь на

Балканах (у Болгарії?) перестрів армію й рушив із нею на північ

206

202

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541 (із зізнання в Малоросійському приказі 29 травня

(ст. ст.) 1675 р. колишнього російського вояка Петра Татарінова, «мещеренина родом», після

його повернення з турецького полону).

203

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 515.

204

Костомаров Н. И. Руина... С. 252. Микола Костомаров при цьому не посилався на

джерела, проте немає сумніву, що інформацію про місію Остапа Гоголя він запозичив у

Григорія Грабянки, а про невдале посольство Івана Мазепи розповів на основі матеріялів,

опублікованих у XI томі «Актов ЮЗР», в укладанні якого, до речі, брав участь.

205

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 507-508. Про місію Івана Мазепи автор

пише на основі матеріялів того ж так XI тому «Актов ЮЗР».

206

У зв’язку з цим міркуванням варто завважити, що Михайло Зеленський у листі після 8 (18)

липня до переяславського полковника Дмитрашка Райчі писав: великий візир іде з військом,

а сам султан з рештою підійде пізніше (з-за Дунаю. - М. К.), щоб стати «на Цецорі» (Акты

ЮЗР. Т. XI. С. 587-588). З огляду на тогочасні дії Остапа Гоголя, прикметне таке місце втому

самому листі: Михайло Зеленський просить адресата поспішити «с войском немалым» йому

на допомогу, «потому что тот весь неприятель (турки й татари. -М.К.) не хочет ли в наш край

І. З історії української козацької старшини.

Варто вказати, що в листі, який можна датувати червнем 1674 р., Петро

Дорошенко просив калгу-солтаназблизитися з його людьми, йому «желательными,

яко то Гоголем и иными»

207

. Цікавий і такий загадковий фрагмент із зізнання в

Малоросійському приказі добре поінформованого втікача з турецького полону

Петра Татарінова від 29 травня (ст. ст.) 1675 р. Про 25 червня (ст. ст.) 1674 р. він

сказав: «Переправясь через Дунай, Гоголь, полковник Дорошенков, писал листы,

объявляя..., не верьте, де, вы поляком, потому что они с Москвою учинили мир,

збираютца на Турка. И то послыша, Турки устрашились, что им делать»

208

. Чи

не йдеться тут про одне з Дорошенкових дипломатичних доручень Гоголеві в

Туреччині? Що ж до листів, то адресовані вони були, напевне, туркам, яких він

намагався переконати в необхідності допомогти Дорошенкові, ураховуючи,

зокрема, й те, що поляки активно переконували турків (як це видно зі згаданого

червневого 1674 р. листа гетьмана до калґи-солтана), ніби Річ Посполита прагне

жити з ними в мирі і згоді

209

Михайло Зеленський недовго побув «територіяльним» подільським пол

ковником: у першій половині третьої декади липня татари, які йшли на до

помогу Дорошенкові, вибили його з теренів Подільського полку, і він утік до

Самойловича

210

. Гоголеві знову вдалося осісти в Могилеві

" й повернути собі

подільське полковництво.

Перетнувши з турецькою армією Дністер, Остап Гоголь рушив із нею по

Правобережній Україні. Це зафіксовано тільки в тих джерелах, де йдеться

про облогу султаном Ладижина

212

. Григорій Грабянка писав: «чрез намову и

присягу (обіцянка під присягою, що турки не каратимуть населення міста, якщо

воно здасться без опору. - М. К.) гетмана Дорошенка и Гоголя, полковника

подолского, при турском войску будучих, ладижинц'Ь от Войска Задніпрского

своих сил пустити, повод доброй имея чрез безбожного Гоголя и его хитростных согласников,

а то для того, чтоб всего Забожья (земель направо від Богу в межах Брацлавського і південно-

східної частини Подільського воєводства. - М. К.) наперед не прислонити (не захистити. -

М. К-), яко на то наговаривает Гоголь».

207

Там само. С. 529.

2011

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 537об.

204

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 529.

210

Там само. С. 538 (лист з Умані від тамтешнього полковника Яворівського до Івана

Самойловича від 15 (25) липня). Див. також: Woliński J. Materiały do dziejów wojny... //

SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 296; РГАДА, ф. 79, on. 1, 1674 г., № 2, с. 522.

211

Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 53, k. 248.

212

В одному анонімному повідомленні з 1674 р. читаємо, що на шляху до Ладижина турки

«з Гоголем й іншими Дорошенковими прихильниками захопили містечка Могилів, Кальник,

Стіну» (Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, к. 709 v.).

Микола Крикун

(Самойловичевого. - М. К.), з ними в облеженю бившого, зрадливе отступили».

Далі в тому самому літописі читаємо, що полковник Андрій Мурашко, котрий

очолював оборону Ладижина, зі своїми козаками сховався в замку; турки

викликали з міста «старшину», щоб та присягнула на вірність султанові, а

переконавшись, що Мурашка серед неї немає, спересердя висікли і пограбували

ладижинців, після чого взяли штурмом замок і вибили всіх його захисників

213

Отже, султан зламав дане Дорошенкові й Гоголеві слово не карати ладижинців,

на яке вони покладалися, присягаючи на вірність туркам.

До розповіді Грабянки про роль Остапа Гоголя в облозі Ладижина додає

цікаві деталі «присланный гетмана Ивана Самойловича ротмистр Анастас

Дмитриев», «гречанин» родом із Лисянки, учасник оборони міста, котрий

ЗО грудня (ст. ст.) 1674 р. свідчив у Малоросійському приказі. За його словами,

коли Андрій Мурашко здався султанові (sic!) і він сам очолив оборону міста,

турки спробували схилити його на свій бік - умовляли здати місто і перейти

до них на службу. «И салтан де с везирем, - зазначає Анастас (під цим іменем

він звичайно фігурує в розповіді), - призвав могилевского полковника Гоголя,

велели ему написать лист к нему, Анастасу, в город. И он, Гоголь, лист написал

и прислал имянем их, салтанским и везирским, к городу и велел кинуть. И он,

Анастас, взяв тот лист, велел при войске вычесть. А в листу написано: многие

де знатные люди, видя их (турків. - М. К.) многие силы, не противясь, сдались

и служат им, и чтоб он, Анастас, также ему (султанові. - М. К.) служил, и он,

султан, учинит его знатным началным человеком и будет держать в призрении».

У відповідь на цей лист Анастас «писал ... к Гоголю, что надежду он имеет на

Господа Бога и на милость великого государя (царя. - М. К.) ... и поддался он,

Гоголь, бусурману, дияволъскому угоднику, его б и держался»

214

Далі Анастас розповів, що після падіння Ладижина він невпізнаним потрапив

до рук турків, а молдавський господар Дука, який зі своїм військом був при

турецькій армії, таємно викупив його з полону. Гоголь, дізнавшись про це, подав

донесення султанові, котрий зажадав від Дуки видати полоненого. Проте Дука

відпустив Анастаса зі свого табору в супроводі вірного «турченина», і вони

втекли. Гоголь організував погоню, та коли втікачів наздогнали, туркові вдалося

врятувати Анастаса, підкупивши переслідувачів

215

Турки здобули Ладижин 9 (19) серпня

216

. Як свідчив Пьотр Татарінов у

Малоросійському приказі, 10 (20) серпня Остап Гоголь і полковник Гамалія,

211

Грабянка Г. Дійстві я... С. 217-218. За літописом Грабянки цю подію переказано в

«Кратком описании Малороссии» (С. 278-279).

214

Акты ЮЗР. 1882. Т. XII: 1675-1676. С. 4-9.

215

Там само. С. 10.

216

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221.

будучи «при войске турском» на боці Дорошенка, з-під Ладижина слали листи «по

всем местам и местечкам (Правобережжя. - М. К.), чтоб, оставив московского

государя, поддавалися к турком»

217

. А в повідомленні «з України», яке надійшло

до Польщі 7 вересня, але стосується серпня, сказано: «Гоголь і Лисиця (чи не

Гамалія? - М. К.) є при цесарі (турецькому султані. - М. К.), радять, щоб ішов

він Волинню на Дубно до Польщі»

218

Воєнна кампанія, яку король Ян Ш Собєський розпочав ранньої осені 1674 р.

з метою підкорити Речі Посполитій українське Правобережжя, у середині

листопада докотилася до земель Подільського воєводства. Над Подільським

полком, на той час вірним Петрові Дорошенку, вкотре нависла загроза ліквідації:

зовсім недалеко, в районі Бара, король розбив табір, плануючи звідти рушити,

зокрема, на Могилів і оволодіти цим містом. З Яном Собєським у воєнних справах

Гоголь зіткнувся ще 1671 р. Гадаємо, він оцінив великого коронного гетьмана,

а згодом короля, як визначного воєначальника й політика, наполегливого в

досягненні мети, чув, очевидно, і про його внутрішню порядність, про те, що на

його слово можна покластися.

Схоже, оце ставлення Гоголя до Яна III Собєського відіграло свою роль і в

його власній долі, і в долі його полку. Не маючи змоги своїми силами стримувати

натиск польського війська і не сподіваючись на відчутну допомогу від Петра

Дорошенка, який сам вирішував нелегкі завдання, Остап Гоголь зі старшиною

свого полку змушений був 22 листопада (можливо, буквально напередодні) під

Баром присягнути на вірність Речі Посполитій. Прибули вони сюди в супроводі

львівського земського писаря й полковника Міхала Жевуського, якого на чолі

загону в 1200 осіб («ludzi») король послав здобути Могилів. Гоголь без жодного

опору капітулював перед ним і віддав йому в полон невеличкий татарський загін

219

на той час дислокований у місті для вибирання стації на користь татарського

солтана Аджі-Ґірея

220

Вдалося знайти чорновий, підготовчий варіянт тексту присяги Гого

ля - непідписаний і недатований, написаний не його рукою, без заголовка

221

217

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541 об.

218

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 297.

2,9

Ibid. 1967. Т. XIII. Cz. 1. S. 230 (повідомлення (з-під Бара?) від 23-24 листопада), 247

(звістка з Варшави від 15 грудня); Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 58; РГАДА, ф. 79, on. 1,

1674 г., № 2, с. 643 (звістка з-під Бара від 24 листопада).

220

Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 58.

221

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 423, s. 225. Чернетка документа

випадково покладена між аркушами листа Яна III до Івана Сірка від 28 січня 1675 р. Свого

часу польський дослідник Януш Волінський зробив із неї копію, але недосконалу, до того ж у

сучасній транскрипції (Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 108).

1. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

Ім’я Гоголя в тексті не згадане, але, без сумніву, документ його стосується:

перед текстом є напис «Hoh», зроблений іншою рукою, - це три перші літери

прізвища подільського полковника. Документ складений польською мовою,

очевидно, в похідній канцелярії Яна ІП під Баром, напевно, 22 листопада: цим

днем датований королівський привілей Гоголеві, про який ітиметься далі, а він

сюжетно перегукується з текстом присяги.

Зваживши на унікальність присяги Остапа Гоголя (інші подібні джерела

про козацьких полковників і козацьку старшину другої, як і першої, половини

XVII ст. досі не відомі), наводимо її повністю - в перекладі і польською мовою

в посиланні (пунктуація осучаснена, крім того, додані діякритичні знаки, які

в тексті зовсім відсутні): «Присягаю Господеві Богу всемогутньому, в Святій

Трійці єдиному, що найяснішому Янові III, з Божої ласки королеві польському і

Великого князівства Литовського, і найяснішим його королівським наступникам,

також Речі Посполитій вірним буду до останньої миті мого життя і останньої

краплі крові моєї та вирікаюсь протекції турецької і татарської, ані приймати її

більше не буду, навпаки, скільки матиму сил і розуму, спрямую їх на викорінення

бусурман із держав його королівської милости, пана мого милостивого, і всім

іншим козакам, старшині і черні буду причиною і прикладом віри і щирости

щодо його королівської милости і Речі Посполитої, особливо полк Подільський

та Брацлавський і міста, мені довірені його королівською милістю, паном моїм

милостивим, у вірі і доброчесності постійній на послугу його королівської

милости, пана мого милостивого, і Речі Посполитій тримати буду і так нестиму

обов’язки, щоб при достоїнстві його королівської милости і на викорінення бу

сурман ставали аж до останньої краплі крові своєї і вірними були. Так допоможи

мені, Господи Боже, і Сина його невинна мука»

222

Згаданий королівський привілей був виданий Гоголеві одразу після того, як

він та підвладна йому старшина були приведені до присяги. У преамбулі документа

222

Przysięgam P[anu] Bogu wszechmogącemu, w Tróycy Świętey iedynemu, iż naiaśnieyszemu

Janowi III, z Bożey łaskiey Królowi polskiemu у W[ielkiego] X[ięstwa] Lith[ewskiego], у

naiaśnieyszym iego królewskim następcom, także Rz[eczy]p[ospoli]tey wiernym będę aż do

ostatnie(g)o kresu żywota mego у ostatni krople krwi moiey у wyrzekam się protectiey tureck-

iey у tatarskiey ani więcy przymować będę, owszem cokolwiek sity у rozumu mieć będę, na

wykorzenienie bisurman z państw I[ego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego] miłościwego],

obrócę у wszytkim inszym kozakom, starszyźnie у czerni do wiary у sczerości przeciw I[ego]

K[rólewskiey] M[ości] у Rz[eczy]p[ospoli]tey powodem będę у przykładem, osobliwie pułk po

dolski у bracławski у miasta, sobie od Ilego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego] m[ilościwego],

powierzone, w wierze у cnocie stateczney ku usłudze Ilego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego]

miłościwego], у Rz[eczy]p|ospoli]tey trzymać у tak sprawować będę, iakoby przy dostoieństwie

Uego) K[rólewskiey] M[ości] у na wykorzenienie bisurman aż do ostatni krople krwi swoiey

stawali у wiernymi beli. Tak mi P[anie] Boże dopomóż у Syna iego niewinna męka.

сказано: король «давно з батьківською повагою» ставиться до «урожоного»

Остапа Гоголя, полковника «могилівського», цінує його «бажання вивести

з неволі Україну й Поділля» і те, що він віддав у королівське розпорядження

«мужніх» козаків свого полку. Зваживши на все це, король призначив Гоголя

«пожиттєво єдиновладним («jednowładnym»)» подільським полковником, а

підконтрольна йому територія надалі охоплювала міста Могилів, Шаргород,

Озаринці, Ярошів, Яруга, Біле, Михайлівка, Копайгород, Лучинець, Мурафа,

Буша, Рашків, Ямпіль, Черніївці, Кам’яна Криниця, Цекинівка, Кузьмин зі

всіма приналежними до них селами й присілками. Усіх козаків на цій території

«як людей рицарських, що захищають християнську кров проти бусурман»,

привілей проголосив повністю вільними «від зверхности дідичних панів» (ішлося

про шляхту, яка до Хмельниччини володіла тут маєтками. - М. К.) і від будь-

яких повинностей. Гоголеві ж документ «доручив» скласти реєстр (список) цих

козаків, завірений його підписом, і «для пам’яті» «вимагав» внести його у книгу

Коронної метрики. Привілей також дарував Гоголеві право варити пиво й курити

горілку та збирати на терені полку «на свій пожиток» по півзлотого та осьмачці

солоду від кожного вару пива

223

Як бачимо, у привілеї сказано про призначення Гоголя «подільським»

полковником. Тим часом у тексті присяги його полк названий «Подільським і

Брацлавським», щоправда, слова «і Брацлавський» дописано над рядком після

«Подільський». Дописка, гадаємо, зроблена вже після видачі привілею: в ньому

до підвладноїГоголеві території віднесено терени не тільки Подільського, а й пів

денної частини Брацлавського полку (до неї належали сім останніх із сімнадцяти

зазначених у привілеї міст). Прикметно, що в чернетці королівського універсалу,

датованого тим самим 22 листопада, повідомлялося: Остап Гоголь зі своєю

старшиною присягнув на вірність Речі Посполитій «від полків Подільського і

Брацлавського»

224

. Можна стверджувати, що універсал був виданий після привілею

і саме з нього означення «Брацлавський» перейшло до «присяжного» документа.

У світлі цього висновку не випадкове й те, що в королівських документах з кінця

грудня 1674 р. (подібних документів за попередній місяць, від кінця листопада,

не виявлено) «Подільський і Брацлавський» полки згадуються як підпорядковані

1. З історії української козацької старшини...

223

Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana. Т. XXIX. S. 195-196; Woliński J. Materiały do

dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 228-229. В обох виданнях текст привілею на

ведений повністю. Такий самий, як і в привілеї, перелік міст, переданих королем під владу

Гоголеві, див. у листі Яна III до Міхала Жевуського від 22 листопада 1674 р. (Woliński J.

Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 229).

224

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 228.

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.