
Для цього потрібно: 1) виділити ґрунт, що має різний характер
зволоження, і показати його зв'язок з характером макро-, мезо- і
мікрорельєфу, з гранулометричним складом і термінами спілості грунту (у
південних районах варто вивчити характер комплексів і установити ділянки
із солонцюватими і солончаковими різновидами зональних ґрунтів; 2)
виділити ділянки еродованих ґрунтів, визначити характер і ступінь ерозії
(водяна чи вітрова ерозія) і описати райони їхнього поширення; 3) виділити
кам'янисті ділянки, визначити ступінь їхньої каменистості і описати райони
їхнього поширення; 4) виділити і визначити орієнтовно площі торфовищ,
указавши їхній тип, а в південних районах виділити солонці і солончаки,
установивши їхній характер.
Вивчення картограм.
Вивчення кожної картограми починають із з'ясування того
агровиробничогого показника ґрунту, за яким складена картограмма
(кислотність, запаси рухливих форм фосфору, калію, ступінь солонцюватості
і т.д.). Цей показник дається в назві картограми. Потім знайомляться з
масштабом картограми і роком її складання, після чого переходять до
вивчення тих умовних позначок, що показані на картограмі. Спочатку
виявляють усі контури з різними групами ґрунтів за рівнем того чи іншого
агровиробничого показника за картограмами кислотності, кількості рухливих
форм фосфору, калію і т.д.; потім зіставляють картограми з грунтовою
картою і виявляють типи, підтипи і види ґрунтів, до яких присвячені різні по
даному показнику групи ґрунтів.
Для ґрунтів південних районів по картограмі солонцюватості
підраховують площі контурів ґрунтів орнопридатних, умовно орно-
придатних і не придатних під ріллю. Для степових районів по картограмі
еродованності ґрунтів виявляють ділянки, що потребують в першу чергу
проведення протиерозійних заходів.
На закінчення використовують інші наявні картографічні матеріали
(картограми по змісту рухомих форм азоту, по потужності орного шару і т. п)