Криволапчук В.О., Бондарчук М.Т., Зленко С.М. та інш. Соціально-психологічні аспекти виявлення і попередження корупції та інших правопорушень серед працівників міліції

Подождите немного. Документ загружается.

ронця, головну небезпеку такої ненормативної і, в першу чергу, проти-

правної поведінки серед працівників ОВС, що найчастіше пов’язується

із виникненням і розвитком соціальних деформацій, становлять випад-

ки правопорушень, корупції, хабарництва, сексуальної розбещеності і

таке ін.

7.2. Психологічні індикатори наявності професійної деформації

Для практичного вирішення завдання щодо попередження ризи-

ків протиправної, в тому числі і корупційної поведінки працівників

ОВС, особливого значення набуває пошук та виявлення психологічних

та психофізіологічних корелятів [56, 57] (індикаторів) як професійної

надійності персоналу, так і їх антагоністів – індикаторів таких негатив-

них змін поведінкових реакцій виконавців (проявів ПД), що унеможли-

влюють безконфліктність їхньої професійної діяльності і призводять до

неприпустимих дій та вчинків.

Сукупність конкретних проявів ПД, які розкривають співробіт-

ника у службовій діяльності, ставленні його до безпосереднього соціа-

льного оточення, самого себе, об’єднуються в чотири «специфічні ком-

плекси»: процесуальний нігілізм, психологічна нестійкість, звинувачу-

вальний нахил та психологічний захист [55, 52]. Тож попередній ви-

сновок про наявність у працівника ПД може бути зроблений при появі

наступних особливостей поведінки (індикаторів проявів ПД):

1. Упереджене ставлення до об’єкта службової діяльності, вини-

кнення професійного стереотипу цього об’єкта.

2. Довільно-суб’єктивне тлумачення правослухняної поведінки,

умисне (невипадкове) порушення нормативно-правової регламентації

службової діяльності.

3. Перенесення стилю службового спілкування з об’єктом, окре-

мих професійних методів та прийомів на позаслужбові сфери – іденти-

фікація з професією.

4. Професійне огрубіння особистості – звуження кола інтересів та

потреб, їх змістовне спрощення аж до примітивізму, службова діяль-

ність стає самодостатньою, єдиною сферою активності особистості.

5. Зміни в образі «Я» – системі уявлень працівника про самого

себе, завищена професійна самооцінка, поблажливість у професійній

оцінці колег, хвороблива реакція на критику, жорстка орієнтація на

особистий досвід, презумпція власної непогрішимості [55, 52].

Вочевидь, для виявлення і змістовної конк етизації таких ебез-

печних форм ПД, що мають наслідком не просто ненормативну, але

вже й протиправну поведінку особистості, зокрема, наявності підозри

про мо лив сть корупційних діянь, необхідно не просто використову-

вати і враховувати специфічні саме для цих вид в протиправної поведі-

р н

ж і

100

нки індикатори (див. далі), але й суттєво розширити коло інформацій-

но-діагностичних показників, наприклад, застосувати інструментальну

методику опитування за допомогою поліграфа з відповідними,

об’єктивно зареєстрованими показниками [58–64].

7.3. Орієнтуючі ознаки корупції, сигнали небезпеки

Накопичений досвід боротьби з корупцією визначає хоча й не

повний, але достатній, у діагностичному відношенні, набір проявів

(ознак) поведінки корумпованого працівника. У повсякденному житті

деякі з таких ознак вважаються нейтральними або навіть позитивними,

у тому числі і під кутом зору особливостей професійної діяльності пра-

цівника органів внутрішніх справ. Тому досягнення мети отримання

первинної інформації щодо корумпованих посадових осіб може забез-

печуватися на декількох напрямах.

Управлінням внутрішніх розслідувань ФБР Міністерства юстиції

США був розроблений список з попереджувальними ознаками, за яки-

ми співробітники підрозділів по боротьбі із корупцією можуть виявити

причетність чиновника державної установи чи працівника правоохо-

ронних органів до участі в 11 протизаконних діяннях, зраді інтересів

служби в корисних інтересах. На думку розробників, збір інформації

відносно фігуранта може здійснюватися шляхом вивчення:

− способу життя посадової особи, кола знайомств, його контактів

з комерційними структурами, представниками злочинного середовища;

− відомостей про придбання посадовою особою нової машини,

яхти (катера), котеджу, іншої нерухомості, мобільного телефону,

коштовностей, золота, предметів мистецтва на великі суми грошей,

ванн з підводним масажем, оформлення ландшафту, будівництво ба-

сейну, а також здійснення дорогих поїздок на відпочинок;

− відомостей про численні рахунки посадової особи у банках;

− інформації про причетність посадової особи до регулярного

«обналичивания» великих сум грошей;

− відомостей щодо прискореної виплати кредиту;

− сигналів про оформлення власності посадової особи на інших

осіб чи родичів;

− інформації щодо придбання акцій;

− сигналів про ухилення посадовця від сплати податків;

− сигналів щодо пошуку посадовою особою незаконних шляхів

для розвитку виробничої діяльності (прибуття представників іноземних

фірм, створення спільних підприємств на даному об’єкті з пропозиція-

ми про здійснення злочинних угод, фінансових афер);

101

− сигналів щодо причетності посадової особи до вивозу (у тому

числі у спробах) сировинних ресурсів, готової продукції, кольорових

металів під виглядом відходів виробництва;

− інформації про причетність посадової особи до організації за-

мовлень на поставку валюти, зброї, наркотиків;

− відомостей про причетність посадової особи до організації за-

купівлі товарів по імпорту, придбання котрих не має комерційної чи

технологічної перспективи;

− сигналів про незаконні поставки (придбання сировини, устатку-

вання, підозрілі фінансові операції), контракти, договори укладених

посадовою особою;

− повідомлень про підозрілі контакти працівників правоохорон-

них органів з представниками злочинного середовища, його лідерами;

− відомостей про виділення великих кредитів банками без будь-

якої гарантії їх повернення;

− сигналів про фінансові махінації посадової особи, спрямовані

на організоване розкрадання грошових коштів, що знаходяться у роз-

порядженні державних і комерційних структур.

За результатами оперативно-аналітичного пошуку в підрозділах

по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю повинні форму-

ватися бази даних, інформація яких використовується для:

− наступної оперативної перевірки посадових осіб;

− проведення оперативно-профілактичних заходів;

− впровадження оперативних працівників та негласних співробіт-

ників у відповідне середовище з метою посилення оперативних пози-

цій, необхідних для виявлення корупціонерів.

Вітчизняний досвід протидії корупції та, зокрема, боротьби із ор-

ганізованою злочинність, свідчить про необхідність орієнтуватися та

враховувати ряд інших її ознак:

− безпосередня участь посадових осіб і державних службовців,

народних депутатів у комерційній діяльності для отримання особистого

чи корпоративного прибутку;

− використовування службового положення для «перекачування»

державних коштів до комерційних структур та «обналичивание» грошей;

− надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релі-

гійної, національної, кланової тощо) з відверненням державних ресурсів;

− використовування службового положення для впливу на засоби

масової інформації з метою отримання особистої чи корпоративної ви-

годи;

− використовування посадовими особами та державними службо-

вцями підставних осіб та родичів у комерційних структурах;

102

− використовування службового положення для маніпулювання

(викривлення, ненадання, затягування термінів тощо) інформацією з

метою отримання особистої чи корпоративної вигоди;

− бюрократичний «рекет» (кримінальний), виражений у вимаган-

ні матеріальних коштів у комерційних структур для їх «перекидання»

до інших підприємницьких організацій, політичних партій, громадсь-

ких фондів та інших адресатів (не пов’язані с прямою особистою виго-

дою);

− лобіювання при прийнятті нормативних актів на користь заці-

кавлених груп;

− зловживання службовим положенням (кримінальне) в процесі

приватизації, здачі в оренду, ліцензуванні, квотуванні та інших елемен-

тів введення ринкових відносин;

− надання державних фінансових та матеріальних ресурсів до ви-

борчих фондів окремих претендентів.

Таким чином, на додаток до суто психологічних, аналіз широкого

кола ознак, специфічних для корупційних діянь посадових осіб, в тому

числі і працівників органів внутрішніх справ, дає підстави розглядати

окремі ознаки соціального, професійного та службового характеру (у

повсякденному житті й у процесі виконання службових обов’язків) як

застережні сигнали (індикатори) наявності корумпованості конкретно-

го працівника органів внутрішніх справ.

Загальні індикатори корупції:

− стиль життя, який кидається у вічі, вимагає великих витрат і до-

сягнення якого неможливо пояснити; демонстрація, чи, напроти, при-

ховування атрибутів матеріального благополуччя;

− тісні приватні контакти між працівником та громадянами, піль-

ги від третіх осіб (особливі умови при здійсненні покупок, резервуван-

ня місць у ресторанах, запрошення від громадян на приватні або служ-

бові заходи);

− опір, без пояснення причин, проти зміни кола виконуваних за-

вдань або переведення на іншу роботу, особливо коли це пов’язано з

підвищенням по службі чи більш високим окладом, або, принаймні, та-

кими перспективами;

− робота за сумісництвом без відповідного дозволу керівництва;

− нетипова поведінка (наприклад, через шантаж або докори сум-

ління);

− замкненість, різкі зміни у стосунках з колегами та керівництвом;

− збільшення дистанції у відношенні до керівництва;

− нехтування чи несподівана зміна пріоритетів щодо виконуваних

завдань;

103

− проблеми соціального характеру (наприклад, зловживання

спиртним);

− вихваляння службовими та приватними зв’язками;

− поява спонсорів при вирішенні особистих питань.

Крім загальних індикаторів, існують і такі, які можна вважати

типовими емпіричними індикаторами довільно-суб’єктивного тлума-

чення нормо-слухняної поведінки, і, які необхідно розглядати вже як

такі, що безпосередньо свідчать про можливу присутність корупції.

Сигнали тривоги:

− зловживання, перевищення, незастосування (у випадках, що пе-

редбачають таке застосування) владних повноважень;

− особисте встановлення або сприяння забороненим зв’язкам з

об’єктом діяльності;

− використання недозволених засобів, методів та прийомів при

вирішенні службових завдань;

− недотримання інструкцій;

− накопичення «невеличких відхилень» від норм у службовій дія-

льності;

− розбіжності між реальним ходом справи та пізніше оформле-

ною документацією;

− нетипові рішення без обґрунтувань;

− різниця в оцінці та прийнятті рішень у однотипних справах, але

стосовно різних громадян;

− надання дозволу (наприклад, звільнення від фінансової відпові-

дальності осіб) в обхід інших відповідальних інстанцій;

− викривлення чи приховування певної документації;

− надзвичайно короткий термін розгляду справи при окремих по-

зитивних рішеннях;

− надання переваги інтересам певних громадян;

− намагання впливати на рішення, які не відносяться до власної

компетенції і при яких йдеться про інтереси третіх осіб;

− замовчування неправильних дій, особливо протизаконних;

− розділення доручень для отримання умов самостійного прийн-

яття рішень;

− відмова від збору альтернативних пропозицій;

− значні або повторні перевищення передбачених фінансових меж;

− закупки за неринковими цінами; безглузді витрати;

− занадто часті «арифметичні помилки», виправлення у звітах про

виконану роботу;

− копітке доопрацювання справи;

− часті «відрядження» до окремих регіонів;

104

− ухилення від контролю на тих ділянках роботи, де він особливо

необхідний;

− відсутність реакції на події та випадки, що викликають підозру.

До тривожних сигналів також відносять натяки колег, чутки,

анонімні повідомлення. Однак використання такої інформації для по-

переднього аналізу і прогнозування можливості корупційної поведінки

працівника вимагає особливої уваги і продуманості для запобігання

етичних проблем. В той же час, такі сигнали слід вважати тим більш

загрозливими, небезпечними, у тих випадках, коли вони повторюються

та акцентуються на конкретних особах, що потребує їх ретельної пере-

вірки та аналізу.

7.4. Додаткові індикатори службової діяльності

В практиці службових розслідувань виділяється окрема група до-

даткових застережливих індикаторів, що характеризують працівника

поліції (міліції) за конкретними напрямами його службової діяльності, і

які, найчастіше, є об’єктами службових розслідувань, зокрема:

− застосування зброї;

− перевищення меж необхідної оборони і зловживань при вико-

ристанні силових методів впливу;

− наявність скарг, включаючи інспекторські зауваження і інші за-

ходи дисциплінарного впливу;

− втрата спецобладнання і технічного оснащення;

− факти одержання травм і тілесних ушкоджень на службі;

− відпустки через хворобу терміном більш 5-ти днів або періоди-

чно повторювана протягом тривалого часу відсутність на службі через

хворобу терміном на 1–2 дня.

Враховуючи цілеспрямовану кадрову політику МВС України

щодо зміцнення законності, запобігання злочинним проявам та коруп-

ційних діянь, резонансних надзвичайних подій серед особового складу,

з метою об’єктивної оцінки негативної інформації відносно працівників

ОВС доцільно застосовувати сучасну й апробовану технологію вияв-

лення прихованої чи викривленої інформації за допомогою поліграфа.

Зокрема, таке спеціальне психофізіологічне обстеження за допомогою

поліграфа передбачене пп. 1.6 та 3.8 Інструкції щодо застосування

комп’ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх

справ України, затвердженої наказом МВС України від 28.07.2004 р.

№ 842. Для практичної реалізації зазначених пунктів Інструкції в ДНДІ

розроблені методичні рекомендації «Здійснення поліграфних обсте-

жень при проведенні службових розслідувань за фактами надзвичайних

подій серед особового складу ОВС України».

105

Розділ 8. МЕТОДИ ТА СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ІНФОРМАЦІЇ

ЩОДО КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ

ПРАЦІВНИКАМИ ОВС

8.1. Визначення особливо ризикованих галузей роботи,

аналіз ризиків, робочі процеси

8.1.1. Під таким, що підпадає під небезпеку корупції, слід роз-

глядати кожен організаційний підрозділ та кожну посаду, завдяки рі-

шенню якої третя організація або особа поза федеральними органами

управління (окрема особа, підприємство, спілка, об’єднання та інші

інституції отримують матеріальну або нематеріальну перевагу або їх

уберігають від втрат, і коли третя організація або особа є в змозі нада-

ти перевагу посадовій особі, на яку остання не має законних або та-

рифних прав.

8.1.2. Під такою, що підпадає під небезпеку корупції, слід роз-

глядати кожну посаду, що пов’язана з такими видами діяльності:

− часті зовнішні контакти – також і через контрольну та нагля-

дову діяльність;

− розпорядження бюджетними коштами у великому обсязі, на-

дання державних замовлень або субсидій;

− повноваження щодо надання додаткових виплат, концесій, до-

зволів та ін., визначення та стягнення податків;

− робота з конфіденційною внутрішньою інформацією, не роз-

рахованою на сторонніх (якщо для сторонніх це може означати суттє-

ву вигоду або можливу втрату, або небезпеку для професійного існу-

вання, або ж небезпеку для подальшого існування відповідної інсти-

туції).

8.1.3. На практиці перевірка необхідності аналізу ризиків на

особливо ризикованих посадах призводить до двоступінчастого про-

цесу:

а) перевірка небезпеки та дієвості наявних запобіжників.

б) при стверджувальній відповіді – щодо необхідності прове-

дення аналізу наявних ризиків:

визначення ризикованих трудових процесів та вже наявних за-

побіжників (аналіз ризиків);

пропозиція або розпорядження про додаткові превентивні заходи.

8.1.4. Для аналізу ризиків можуть мати значення такі питання:

Чи відповідає посада одній або кільком ознакам діяльності, за-

значеним у пункті 8.1.2?

Чи були вже випадки корупції на цій посаді?

Чи намагалися сторонні вплинути на рішення власника цієї посади?

106

Чи існує інформація про випадки корупції на схожих посадах в

інших органах влади?

Чи чітко врегульовані трудові процеси на даних посадах?

Чи пов’язана посада з певною свободою діяльності та прийняття

рішень?

Чи залежать повноваження щодо прийняття рішень від розмірів

завдання або інших цінностей?

Чи є дії та прийняті посадовою особою рішення останніми в лан-

цюгу вирішення проблемного завдання?

Чи є службовий та фаховий нагляд недостатнім?

Чи є на певній посаді особиста цілісність єдиним бар’єром проти

корупції?

Які внутрішні контрольні інстанції існують?

Чи передбачений при пошуках рішення принцип більшої кількос-

ті очей?

Чи передбачені записи для пошуків рішення іншими організацій-

ними підрозділами?

Чи забезпечена прозорість пошуків рішення, наприклад, завдяки

комп’ютеризованому контролю процесів, системі звітів, чіткість вре-

гулювання компетенцій, точність та повнота документації (протоколи,

зауваження, звіти, відповідне ведення документації)?

Чи відомі порушення встановлених правил та інструкцій?

Чи мають місце скарги ревізійних інстанцій щодо певної поса-

ди? [15, 26–27].

8.2. Характеристика та джерела інформації,

щодо корупційних діянь, що вчиняються

співробітниками органів внутрішніх справ

Правопорушення співробітників міліції, пов’язані з корупцією,

потребують своєчасного виявлення та відповідного реагування з боку

працівників підрозділів внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ

(розкриття та розслідування, виявлення та ліквідації причин і умов

вчинення правопорушень тощо).

Своєчасність попередження, виявлення та реагування на такі

правопорушення в значній мірі залежить від умілого використання

інформації щодо самих фактів корупційних діянь та співробітників,

які їх скоюють.

Процес збору (отримання), обробки, аналізу та використання та-

кої інформації носить специфічний характер у результаті того, що

об’єктом таких дій є співробітники органів внутрішніх справ, які самі

є суб’єктами правоохоронної діяльності. Ця ж обставина визначає і

всю гостроту розглядуваної проблеми в цілому.

107

Іншим завданням працівників підрозділів внутрішньої безпеки є

забезпечення оперативності надходження такої інформації, аналіз мо-

рально-психологічного стану службової діяльності в органах та під-

розділах внутрішніх справ, які вони контролюють.

Таким чином, ефективність діяльності співробітників підрозді-

лів внутрішньої безпеки щодо протидії корупції в органах внутрішніх

справ цілком залежить від повноти та оперативності надходження, а

також якості обробки відповідної інформації, своєчасного реагування

уповноважених на це працівників та попередження корупційних діянь

на стадії підготовки, усунення причин й умов,

що їм сприяють.

Коло джерел інформації, щодо корупційних діянь співробітни-

ків органів внутрішніх справ та інших правопорушень, пов’язаних з

корупцією, досить широке та різноманітне. До найбільш загальних з

них слід віднести:

− публікації в пресі;

− виступи по радіо та на телебаченні;

− матеріали, отримані в ході досудового слідства чи розгляду в

судах кримінальних справ (показання потерпілих, свідків, підозрюва-

них, обвинувачених, підсудних, засуджених);

− матеріали профілактичної та оперативно-розшукової діяльнос-

ті служби безпеки та правоохоронних органів;

− заяви, скарги та пропозиції громадян;

− матеріали запитів уповноважених державних органів, установ

та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевір-

ку осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової

таємниці;

− матеріали перевірок, які проводять органи митної служби;

− інформація, заяви або повідомлення представників влади, гро-

мадськості чи окремих громадян, працівників правоохоронних, конт-

ролюючих органів;

− матеріали, отримані в установленому законом порядку в ре-

зультаті проведення оперативно-розшукових заходів;

− інші можливі джерела.

Інформація про корупційні діяння може бути отримана поштою,

за телефоном або в результаті особистого подання громадянином за-

яви чи скарги.

У випадках особистого подання громадянами заяви про злочин

вони повинні бути оформлені відповідно до вимог ст. 95 КПКУ («За-

яви і повідомлення про злочини»), а саме:

− у разі усної заяви складається протокол, який підписують за-

явник та посадова особа, яка прийняла заяву. При цьому заявник у пи-

108

письмовій формі попереджається про кримінальну відповідальність за

відомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

(ст. 383 Кримінального кодексу України – «Завідомо неправдиве по-

відомлення про вчинення злочину»), про що відмічається в протоколі;

− у разі подання письмової заяви, остання повинна бути підпи-

сана особою, від якої вона подається. Слід пересвідчитися в особі за-

явника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і

відібрати від нього відповідну підписку.

У тих випадках, коли заявник додає до заяви якісь матеріали

(документи, аудіо- чи відеозаписи), то в в заяві, яку він подає, або в

протоколі робиться відмітка з поясненням заявника про походження

матеріалів, умови запису та про технічні засоби, які використовува-

лись при виготовлені аудіо- чи відеодокументів.

Посадова особа, яка прийняла заяву, повинна прослухати (пере-

глянути) аудіо- чи відеоматеріали з дотриманням вимог не пошко-

дження їх у процесі перегляду чи прослуховування, після чого, при

необхідності, зробити відповідну розшифровку запису, упакувати та

опечатати матеріали за підписами заявника, своїм та понятих, які мо-

жуть бути запрошені з цією метою.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб

щодо корупційних діянь повинні бути викладені в письмовій формі.

Інформація щодо корупційних діянь може бути отримана також

у ході проведення спеціальних заходів, таких як: спостереження, опи-

тування, вивідування, оперативний огляд тощо. Така інформація оці-

нюється за критерієм важливості, повноти, відносності, достовірності

та своєчасності. Вона потребує оцінки, аналізу та перевірки з метою

прийняття правильного рішення щодо шляхів її реалізації.

Як свідчать результати анкетування працівників правоохорон-

них органів Республіки Білорусь,

найчастіше (67,4 % респондентів)

таку інформацію вони отримують з оперативних джерел, 53,8 % – в

ході здійснення оперативно-розшукових заходів, або в процесі прове-

дення дізнання чи розслідувань здійснених злочинних дій, 48,3 % –

отримували інформацію від громадян, що звернулися із заявою у пра-

воохоронні органи, 38,5 % – внаслідок проведення оперативно-

технічних заходів, 17,5 % – від ЗМІ, 12,6 % – з офіційних повідомлень

підприємств, установ та організацій [4].

Таким чином, інформацію щодо корупції, частіше всього, пра-

цівники правоохоронних органів отримують в процесі здійснення

оперативно-розшукової діяльності чи в ході дізнання, чи розслідуванні

(безпосереднє виявлення), а також від громадян. Відомості щодо кору-

пції із офіційних джерел і ЗМІ надходять значно рідше, що пояснюєть-

ся (і підтверджується) високою латентністю корупційних проявів.

109