Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і

вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і

складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала

захистити Русь від ворогів.

Християнство стало офіційною державною релігією на

Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке

відбулося в Херсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило

міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело

Київську Русь в число передових європейських країн, по-

третє, сприяло розширенню економічних і культурних

зв’язків, по -четверте , стимулювало розвиток писемності,

літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло

об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного

князя, намісника Бога на землі.

Отже, князя Володимира можна назвати першим

реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і

судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство

стало переростати в ранньофеодальне.

Ярослав Мудрий (1019–1054). Після смерті Володимира

між його синами розпочалася жорстока боротьба за владу.

Старший син Володимира Святополк убив своїх братів Бориса,

Гліба і Святослава. Вирішальна битва між двома

претендентами на київський престол Святополком і Ярославом

відбулася на весні 1019 р. на річці Альті, вона закінчилась

перемогою Ярослава. З братом Мстиславом, який князював у

Тмуторокані, питання про поділ сфер впливу Ярослав вирішив

мирним шляхом, запропонувавши йому землі дніпровського

лівобережжя з Черніговом. Після смерті Мстислава 1036 р.

Ярослав остаточно об’єднав Русь.

Першочерговим завданням Ярослава Володимировича, так

само, як і його батька, був захист рідної землі від печенігів. Він

продовжив справу фортифікування південних рубежів

держави, будував нові міста (Юр’їв, Корсунь та ін). В 1036 р.,

коли величезна орда печенігів прорвала укріплення і оточила

Київ, Ярослав зібрав велике військо і вщент розгромив ворога,

відігнавши його назавжди від рубежів Руської землі.

Одночасно Ярославу Мудрому довелося дбати про захист

західних кордонів: відвойовувати у польських феодалів землі,

загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., звільнити від поляків

волинське місто Белз, разом з Мстиславом відвоювати і

возз’єднати з Давньоруською державою /1031 р./ всю Червену

Русь.

У зовнішній політиці Ярослав Мудрий віддавав перевагу

методам дипломатичних зв’язків, підкріплюючи їх

династичними шлюбами. Сам князь був одружений з дочкою

шведського короля Інгігердою, його дочка Анна була

дружиною французького короля Генріха І, Єлизавета –

норвезького короля Геральда Сміливого, Анастасія –

угорського короля Андрія. Сини Ярослава Мудрого Із’яслав,

Святослав і Всеволод завдяки шлюбам скріпили дружні

стосунки Київської Русі з Польщею, Німеччиною і Візантією.

Важливі заходи здійснив Ярослав у справі внутрішньої

організації своєї держави. За його часів було остаточно

зламано місцевий сепаратизм, стабілізувались територія і

кордони, вдосконалився державний апарат, збір данини.

Ярослав Мудрий приділяв велику увагу церкві, намагаючись

забезпечити незалежність церковної ієрархії від Візантії, в 1039

р. заснував митрополію в Києві,а в 1051 році призначає главою

руської церкви Іларіона. В столиці держави діяло 400 церков.

Він розбудував Київ - звів Золоті Ворота, собор св. Софії.

Прославився Ярослав Мудрий і виданням “Руської правди” –

першого кодексу законів. Він піклувався про розвиток освіти,

науки, мистецтва. Розвивалась економіка країни. Лише у Києві

працювали ремісники більш як 60 спеціальностей. Столиця

стала торговельним центром не тільки Київської Русі, а й

Східної Європи.

Отже, за Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту

свого розквіту і могутності. Вона стала в один ряд з

передовими країнами середньовічного світу.Завершилось

формування території, зміцніла і утвердилась централізована

влада князя, відбулася заміна родоплемінного поділу

суспільства на територіальний, проводилась активна

реформаторська діяльність, закріплена в писаному

кодифікованому праві, ширше використовувались

дипломатичні методи вирішення міжнародних проблем.

4. «Руська правда» - перший правовий документ

Давньоруської держави.

«Руська правда» – кодекс законів, який відображав панівні

феодальні відносини, що склались в першій пол. Х1 ст. В

цілому «Руська правда» репрезентує українське право. В ній не

було передбачено смертної кари, а вбивство каралося

«гривнею», тобто відшкодовувалось у грошовій формі. За

злочин проти людини, незалежно від її соціального стану,

встановлювався штраф. Наступні списки “Руської правди”

юридично закріпили розшарування суспільства. Всі штрафи

залежали від соціального стану потерпілих. В «Руській правді»

передбачалось тяжке покарання за образу честі, а також

підносилось становище жінки у суспільстві.

Перший збірник «Руської правди» був укладений

Ярославом Мудрим і датується між 1016 і 1054 рр. В ньому 17

статей. Існує ще дві редакції «Руської правди», які були

укладені пізніше (1068 р. і 1113 р.).

Досліджуючи документ, учені дійшли висновку, що цей

збірник норм права бере початок ще з родоплемінного устрою.

В його основі – Закон Руський, що ним присягалися воїни

Ігоря при укладанні договору з Візантією 944 р., і Закон

Земляний часів Володимира Святославича. Дехто включає до

збірника устави про стягнення процентів із боргів часів

Володимира Мономаха.

«Руська правда» відіграла важливу роль у соціально-

економічному розвитку суспільства, його феодалізації, поступу

державності й державного управління.

5. Правління Володимира Мономаха.

Володимир Мономах (1113–1125 рр.), ще будучи князем

у Переяславі, постійно проводив походи проти половців.

Історичні факти стверджують, що він 83 рази об’єднував сили

інших князів Русі в боротьбі проти ворогів, знищивши 200

половецьких ханів.

Утвердившись у Києві, він доповнив статті “Руської

правди”, за якими обмежувалось лихварство, ускладнювалось

перетворення вільних людей на рабів (холопів), дещо

полегшувалось становище селян.

Володимир Мономах зумів відновити єдиновладну

монархію часів Ярослава Мудрого. Найменші спроби внести

розбрат між князями, вийти з під його влади жорстоко

придушувались. Все це сприяло суспільно-економічному,

політичному зміцненню Київської Русі на поч.Х11 ст.

Ще в 1097 р Мономах став ініціатором проведення

Любецького з’їзду князів. Головними ухвалами цього з’їзду

були:

− кожен князь володіє своєю “отчиною” і зобов’язується не

зазіхати на володіння іншого;

− встановлювався союз князів для оборони від зовнішніх

ворогів;

− заборонялись приватні стосунки князів з половцями.

Проте ухвали цього та інших з’їздів князів носили

декларативний характер і були швидко порушені.

Отже, Володимир Мономах зумів тимчасово затримати

процес роздроблення Київської держави. Але дальший розви-

ток феодальних відносин і посилення окремих князівств роби-

ли це роздроблення неминучим, що остаточно відбулось після

смерті князя.

У зовнішніх відносинах він діяв дипломатичними

шляхами, укладаючи династичні шлюби.

Володимир Мономах був видатним письменником свого

часу. Йому належать високохудожній твір “Поученіє дітям”, в

якому він описує сторінки свого життя, висловлює власні

моральні засади, дає практичні поради своїм дітям, як

ефективно керувати княжим двором і державою, успішно

захищаючи її від ворога. В цьому “заповіті” князь виступає

проти зловживання владою, скривдження сиріт і убогих.

6.Історичне значення Київської Русі.

Київська Русь 1Х –поч.Х11 ст. – могутня європейська

держава, одна із найбільших в світовому колі держав

середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між

азійським сходом і европейським заходом ,стала першим

захисником европейських держав від кочових, войовничих

племен сходу.Руська держава зросла на власному фундаменті ,

хоча і використала багатий досвід сусідніх держав ,зокрема

європейських.

Київська Русь започаткувала українську державність, бо

без неї не було б усіх наступних етапів національного

державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції

Київської Русі /зокрема - мова, ментальність,звичаї,

національні кольори, символи-тризуб і т.д./ перейшли в

наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою

державотворчого етносу на центральній території великої

держави – імперії. Основа держави , її політичний,економічний

і духовний центр знаходився на території середнього

Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне

територія сучасної України повністю вміщається в рамки

середньовічної Руси-України.

Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської , а

не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні

князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва,а

Москви на той час /1Х-Х1 ст./ і сліду ще небуло.

Лекція 3.

Роздроблення Київської Русі. Галицько-Волинська

держава.

1.Причини та оцінка роздроблення Київської русі

Княжий період від середини ХІІ ст. оцінювався

радянською історіографією однозначно негативно-як

феодальна роздробленість Русі, сумний час, занепад держави.

Проте історичні факти і об’єктивний аналіз подій дозволяють

сказати про настання нового етапу в історії княжої доби з

середини ХІІ ст. – етапу децентралізації імперії. З цього часу

встановлення реального державного контролю над територією

всієї Русі могло бути досягнуте тільки шляхом послаблення

центральної влади, передачі її функцій окремим землям та

удільним князям, відбувається остаточне формування

феодальної системи.

Послаблення влади центру над регіонами супроводжується

розвитком міст, економічним піднесенням регіонів, розвитком

самобутньої культури. Стає дедалі очевиднішою політична

різниця між регіонами Київської Русі: Північно-східним –

Володимир, Суздаль, Москва; Південним –

Київ,Чернігів,Переяслав; Північним – Новгород, Псков.

Даючи загальну оцінку цьому етапові нашої історії, можна

зробити висновки, що:

1. Децентралізація, роздроблення – це явище об’єктивне,

закономірне, воно випливало з самого характеру суспільно-

економічного розвитку в Київській державі ХІІ ст. Цей

процес одержав в історії назву феодального роздроблення,

оскільки в його основі була еволюція феодалізму. У країні

формується клас землевласників – феодалів, які стають не

лише економічною, а й політичною силоюна своїх землях.

2. Київська Русь у середині ХІІ ст. зовсім не розпалася (про

що писало чимало радянських істориків ), змінилася лише

форма державного устрою. Єдину й централізовану

монархію змінила монархія федеративна. (див.: Історія

України: нове бачення. Т.1. – К., 1995, с.70).

3. Явище роздробленості суперечливе і неоднозначне.

Одночасно з відцентровими діяли сили доцентрові. Майже

всі князі обстоювали позицію відновлення єдиної Київської

держави, але кожен із них бачив великим князем себе.

Важливим фактором такого єднання була половецька

загроза.

4. Найважливіший висновок - децентралізація прискорила

і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу

в моноетнічну, а на наступному етапі – в національну

державу.

Основні причини, що викликали роздробленість:

Політичні:

 велика держава-імперія, що обіймала обширну територію,

об’єднана силою і примусом, з часом розпадається, нею

важко управляти з єдиного центру;

 сила бере верх над законом, відбуваються постійні

міжусобні війни князів за київський престол; не

врегульоване право спадкоємності;

 прагнення окремих земель до політичної самостійності і

незалежності від центру;

 відсутність серед спадкоємців династій політика-

особистості, якими були Володимир Великий, Ярослав

Мудрий , Володимир Мономах.

Економічні:

 натуральний характер господарства;

 утвердження нових економічних відносин, феодальної

власності на землю, перехід від умовного землеволодіння до

спадкового (вотчинного);

 загострення протиріччя між ростом економічної могутності

місцевої влади і намаганням центру зберегти

підпорядкованість всіх земель;

 розвиток економічної самостійності окремих регіонів, міст,

які були зацікавлені в зростанні продуктивності праці,

покращенні обробітку землі, що давало можливість

торгувати і розвиватись економічно самостійно,незалежно

від центральної влади.

Зовнішні:

 могутність і єдність держави підривали постійні війни і

набіги кочових племен і народів (найголовніші з них –

хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.);

 землі Київської Русі залишалися бар’єром між Сходом і

Заходом, витримували на собі основний удар ворога, що

послаблював їхню могутність;

 занепад Візантійської імперії та ріст могутності сусідніх

держав - Польщі, Литви, Угорщини.

З середини ХІІ ст. на території Київської Русі формується

п’ять основних політичних та соціально-економічних центри,

які намагаються проводити самостійну політику:

1. Південно-західні галицькі та волинські землі з центром у м.

Галич (з 1145 р.).

2. Південно-східні, центральні- київські, чернігівські,

переяславські, які, хоч і в складних умовах, але також

продовжують утримувати традиції українського

державотворення.

3. Північно-західні з центром у Турові, Пінську (з 1150 р.).

4. Північні - новгородські землі з центром у

Новгороді.(з 1130 р.).

5. Північно-східні землі – Ростов, Суздаль, Володимир і з

1147 р. Москва, які започатковують новий центр

формування московської державності.

Необхідно звернути увагу, що, незважаючи на

роздробленість, центром русько-українського життя

залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь,

Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим

аргументом цього є використання в письмових джерелах з

другої половини ХІІ ст. терміну – Україна (вперше згадується в

Київському літописі 1187 р.).

2. Пам’ятки архітектури та писемності

Київської Русі .

Пам’ятки архітектури:

 Церква Богородиці (Десятинна). Збудована протягом 989–

996 рр., на її утримання князь Володимир дарував десяту

частину своїх прибутків.

 Софіївський Собор. Його будівництво розпочалося 1037 р.,

тут відбувалися урочисті державні церемонії, укладалися

договори.

 Золоті Ворота, споруджені у 30-х роках XI ст.

Пам’ятки писемності:

 “Слово про закон і благодать”. Написане митрополитом

Іларіоном між 1037 і 1050 рр. В цьому творі автор поставив

питання про місце Київської Русі серед інших держав.

 “Повчання дітям” Володимира Мономаха. Твір, де автор

виклав свої політичні і філософсько-етичні погляди, зокрема,

про діяльність влади на користь людей і держави.

 “Повість минулих літ”, яку впорядкував у 1112 р. Нестор-

літописець, “Київський літопис”, “Галицько-Волинський

літопис”, які поклали початок вітчизняній історіографії.

 “Слово о полку Ігоревім”. Твір, в якому викладено історію

походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря

Святославовича проти половців.

3. Галицьке і Волинське князівства -

причини та процес обєднання.

В кінці Х ст. центром Волині і Підкарпаття стає місто

Володимир,засноване і назване імям князя Володимира

Святославовича,а управління цим краєм вперше здійснював

син великого князя Всеволод.

Після Ярослава Мудрого княжа влада на Волині часто

змінювалася,волинські землі перетворювалися у своєрідну

федерацію дрібних князівств та їх володарів. Лише

наполеглива обєднавча політика князя Романа Мстиславича з

1170 року забезпечила врешті едність Волинської землі.

Дещо іншою була на той час історія Прикарпаття. Тут ,ще

в 1084 р. утворилося три князівства, в яких правили брати

Ростиславичі,правнуки Ярослава Мудрого : Рюрик – у

Перемишльському князівстві, Василько – у Теребовлянському

князівстві, Володар – у Звенигородському князівстві.

Син Володаря /Володимирко/ обєднав

Перемишльську,Теребовлянську та Звенигородську землі і в

1144 році робить своїм столичним містом – Галич на Дністрі. З

того часу постає одна із багатьох українських столиць – Галич

і Галицьке князівство.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за

правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла /1153-

1187/,прославленого автором “Слова о полку Ігоревім”.

Цікаво,що “Великопольська хроніка” кінця Х111 ст. називає

державу Ярослава Осмомисла королівством.

В 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-

Волинське князівсво. Цей історичний акт здійснив волинський

князь Роман Мстиславович. Він зумів підпорядкувати

непокірні боярські угруповання в м.Галичі, здобув собі славу

успішними походами на половців та литовських князів;

підтримував добрі відносини з Візантією, Угорщиною,

Ватиканом. В кінці свого князювання він утвердився і на

київському престолі.

Основною передумовою об’єднання Галицької та

Волинської землі в одному князівстві були їх економічні та

культурні зв’язки. Виникненню та піднесенню Галицько-

Волинської держави сприяли наступні фактори:

1. Вдале географічне розташування:

− віддаленість від центру послаблювала вплив київської

влади;

− князівство знаходилося на перехресті важливих торгових

шляхів;

− природні умови робили цю територію важкодоступною

для кочівників.

2.Спільність боротьби двох князівств проти агресії з боку

Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського

нашестя та іга.

4. Об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича

(1199–1205) та Данила Галицького (1238–1264 рр.)

5. Багаті родовища солі, що сприяло економічному

зростанню та торгівлі князівств.

6. Спільність культурних традицій, звичаїв, обрядів.