Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

150

ставлення до працівників державної й особливо кооперативної

торгівлі, кооператорів, взагалі до підприємливих керівників у сфе-

рах промисловості, сільського господарства, транспорту тощо.

Важко позбутися свідомо сформованих за багато десятиліть пріо-

ритетів і стереотипів, основою яких є пересічна свідомість.

У більшості західних країн ділова етика внесена до програми

шкіл бізнесу, коледжів, інститутів і університетів, навчальних по-

сібників тощо. Як у державних, так і в комерційних навчальних

закладах України, включаючи школи бізнесу, приватні інститути,

слід ввести спеціальні курси (рис. 6.1).

Існує немало етичних критеріїв цивілізованого підприємницт-

ва, проте особливе місце належить чесності й добропорядності у

ділових відносинах. Ще О. Уайльд зазначав, що спокуса найбіль-

ше розкладає мораль і культуру людини. Завдяки підприємниць-

кій діяльності виробляється основна частина багатства багатьох

країн світу, а ті підприємці, які перебувають біля джерел цього

багатства, найбільше зазнають впливу спокуси. Проте, незважаю-

чи на ці принади, чесність і порядність є невід’ємними рисами су-

часного бізнесу. Без цих критеріїв у відносинах між фірмами, бан-

ками і окремими людьми цивілізоване сучасне підприємництво,

основою якого є кредит, було б неможливим. Мільйони тонн нафти

і нафтопродуктів, акції та інші цінні папери на мільйони доларів,

марок, ієн тощо щороку продають на основі усних угод без свідків.

Товари на мільярди доларів продають щороку на основі нефор-

мальних контрактів. Більшість оптових і роздрібних фірм довіря-

Відносини зі

споживачами

Відносини зі

службовцями

Відносини з

партнерами

Відносини з

конкурентами

Економічне

середовище

і стандарти

Відносини з

суспільством

Відносини з

державою

Етика:

 звичаї

 морально-етичні

критерії і цінності

суспільства

 рівень культури

і виховання

 загальноприйняті

правила в бізнесі

 кодекс честі

Право:

 закони

 підзаконні акти

та інші

нормативні

документи

 комерційний

кодекс

 рішення судів

Підприємець

Рис. 6.1. Етичні та правові критерії підприємництва

Розділ 6

151

Особисті т ц ра бізнес яêос і підприєм я та êóльтó

ють своїм постачальникам заповнювати супровідні документи на

замовлені ними обсяги постачальних товарів за загально-

визнаними цінами. Принцип «гарантуємо повернення грошей у

разі незадоволення клієнта» досить поширений у багатьох солід-

них магазинах, торговельних фірмах і виробничих корпораціях

Заходу. На Русі відомим був звичай «бити по руках», що свідчило

про формальне укладення угоди. Подібна практика сучасного

підприємництва є наслідком тривалого процесу розвитку бізнесу,

в ході якого відпрацьовано найоптимальніші етичні й моральні

принципи.

Підприємницька діяльність була свого роду дзеркалом суспіль-

ства. За словами одного американця, діяльність корпорації відо-

бражує мораль суспільства, в якому вона функціонує. Вона нага-

дує людину, тобто може бути чесною і виконувати закони, водно-

час може бути націленою на наживу, сумнівну щодо надійності й

порядності, шахрайську. В нашій ще досить молодій підприємни-

цькій діяльності вже немало випадків, коли ділові люди за бага-

тьма етичними критеріями не є цивілізованими бізнесменами. Це

негативно позначається не лише на самих підприємцях, а й за-

вдає величезної шкоди ставленню суспільства до створюваного

підприємництва.

На Заході в пресі або в спеціальних ділових виданнях регу-

лярно наводяться приклади неетичного підприємництва конкрет-

них фірм і корпорацій, діяльність яких, що не порушує закону,

тим самим кваліфікується як неетична, оскільки вступає у супе-

речності з критеріями чесності та порядності.

Про рівень етичних критеріїв свідчать деякі запитання, які за-

дають слухачам у школі бізнесу, зокрема, такі:

 Чи етично, якщо лікар виписує рецепт на дорогі ліки, які мож-

на придбати лише в аптеці, співвласником (власником) якої він є?

 Чи етично використовувати видавцем яскраву гостросюжетну

картинку на обкладинці, що привертає увагу покупців, проте не

відповідає змісту?

 Чи етично для кінозірок або спортсменів рекламувати продук-

цію, яку вони не носять (якщо це одяг)?

 Чи етично обирати собі професорів, коли ви наперед знаєте, що

вони некомпетентні, але водночас досить ліберальні під час іспитів?

(У США це питання має практичне значення, оскільки більшість

студентів досить відповідально ставляться до навчання);

 Чи етично для сенатора їздити за рахунок платників податків

у Європу ніби для розслідування питань державної ваги, тоді як

реальною причиною поїздки є проведення кількох днів на курор-

тах французької Рив’єри?

 Чи етично для конгресмена голосувати за законодавство як

сприятливе для корпорації, акціями якої він володіє?

152

Американські фірми і групи професійних бізнесменів розроб-

ляють власні етичні кодекси для своїх службовців.

Щодо наших перспектив, то насамперед слід переймати амери-

канський досвід для підвищення цивілізованості наших підпри-

ємців. Проте ті якості, що були притаманні нашим народам (ділова

кмітливість, порядність і особливо сумлінність), розвіяні вітрами

перетворень після НЕПу. Академік Л.І. Абалкін зазначав, що ми

досить довго боролися з інтелігентністю в усіх соціальних сфе-

рах — від землеробів до професорів, із вищими від середніх здіб-

ностями і вмінням, з «нездоровими інстинктами», на яких трима-

лося все наше життя.

Слід звернути увагу на те, що, переймаючи американський до-

свід підприємництва, потрібно враховувати не лише організацій-

ні, фінансові, маркетингові аспекти або високу техніку менедж-

менту у США, а й передусім культурно-моральні й етичні стан-

дарти. Без цього наше підприємництво матиме вигляд похмурої

пародії на американське.

Відносини зі споживачами. Підприємці не можуть існувати

без споживачів, які витрачають величезні суми грошей на товари і

послуги. У США, як і в нас, ці витрати становлять 65 % валового

національного продукту. Водночас споживачі також не можуть

обійтися без підприємців. В американській практиці існують два

поняття, без розуміння яких нашим слухачам важко уявити, як

налагоджені відносини між бізнесом і споживачами.

Це насамперед суверенітет споживача, який полягає у тому, що

він своїм ставленням до різних товарів і послуг практично ними

управляє, істотно впливає на підприємницьку систему. В умовах

нашого дефіциту важко зрозуміти багато питань, пов’язаних з су-

веренітетом споживача.

Друге поняття — це консюмеризм (від англ. — споживацтво).

Термін «товариство споживачів» з’явився наприкінці 60-х років,

коли президент Дж. Кеннеді звернувся з посланням до Конгресу з

приводу захисту основних прав американських споживачів (права

на захист від шкідливих і небезпечних товарів, права на адекват-

ну й об’єктивну інформацію щодо продуктів і послуг — рекламу,

інструкції-цінники тощо, права вибору продуктів і послуг на осно-

ві конкурентних цін, права донесення всіх скарг і побажань гро-

мадськості до державних органів).

Відносини зі службовцями. У країнах з розвиненою еконо-

мікою є досить багато проблем, що виникають між підприємцями і

службовцями фірми. Насамперед це незадоволення умовами пра-

ці та її оплати. Велика увага приділяється проблемам однакових

можливостей на отримання роботи, просування службовими схо-

динками тощо.

Розділ 6

Проблема незадоволення службовців і робітників у цих країнах

досить поширена. Причини найрізноманітніші: монотонність, без-

153

ес Особисті яêості підприємця та êóльтóра бізн

думність, рутинність операцій, відчуженість працівника, пробле-

ми мотивації тощо.

Отже, на підприємця сьогодні впливають правові та етичні

норми, а також потреби споживачів.

Що таке Єдиний комерційний кодекс, який регулює всю під-

приємницьку діяльність у США?

Прийнятий у 1962 р. Єдиний комерційний кодекс становить

основи господарського права в США, водночас він не є законом у

загальноприйнятому розумінні, оскільки не повністю схвалений

законодавчими органами всіх штатів. Кодекс складається з таких

розділів: продаж, торговельні папери, банківські депозити та ін-

касові операції, акредитиви, комплексне відчуження майна,

складські посвідчення-коносаменти, інші товаросупровідні доку-

менти, цінні папери, забезпечення угод, продаж належних пла-

тежів, договірних прав, паперів на нерухомість. Він не охоплює

всіх галузей комерційного права.

Дійсно, американські закони дають простір підприємцям і біз-

несменам для укладання найсміливіших і найнесподіваніших

угод. Водночас є багато законів, які надають необмежені права

споживачам і тримають у жорстких межах підприємців. Напри-

клад, будь-яка людина або фірма може звернутися до суду з позо-

вом на підприємця, який продав неякісну продукцію або зашко-

див навколишньому середовищу. Це положення, як дамоклів меч,

висить над бізнесом.

6.7. Кóльтóра підприємництва

Осмислення того факту, що внутрішньофірмове середовище є

синтезом різних груп — професійних, кастових, етнічних, які вно-

сять власні своєрідні норми, цінності і зразки поведінки у станов-

лення внутрішньокорпоративної управлінської культури, привело

теоретиків західного менеджменту до усвідомлення важливості

пізнання умов асиміляції різних культур, можливого культурного

пристосування різних субкультур.

Тривалий час економічна культура залишалася на периферії

бізнесу, що не в останню чергу було зумовлено конфліктом інтере-

сів робітників і адміністративно-управлінського апарату корпора-

ції, нерівністю їх соціального стану і відмінністю у статусі.

Економічна культура сприймається як важливий елемент ді-

лового життя сучасної корпорації, невід’ємна частина системи

ефективного внутрішньофірмового управління. У сучасній концеп-

ції менеджменту економічну культуру корпорації розглядають як

вирішальний чинник формування внутрішньокорпоративного ме-

ханізму прийняття рішень, середовищеутворювальну основу дія-

154

Розділ 6

льності фірми, що забезпечує єдність дій співробітників, контроль

і стимулювання поведінки працівників фірми.

Стрімкий розвиток орендних, кооперативних, акціонерних, па-

йових підприємств висуває великі вимоги до етичних стандартів

прошарку підприємців, що народжується. В зв’язку з цим особливо

важливо критично осмислити і використати в практичній діяль-

ності краще з того, що накопичено західноєвропейською, амери-

канською, японською традиціями корпоративної культури, ство-

рити на вітчизняних підприємствах такі організаційні умови, які

б сприяли сприйняттю цієї культури, перетворенню вільного під-

приємництва у сферу цивілізованого бізнесу.

Виділяють такі організаційні культури: бюрократичні і під-

тримувальні інноваційні; функціональні і дисфункціональні;

сильні і слабкі; формалізовані і неформалізовані; регульовані і

нерегульовані; загальні і субкультури частин фірми; виявлені і

приховані. Залежно від особливостей організації, утвореного в

ній стилю управління, той чи інший тип корпоративної культури

формує певну поведінку робітників, їх ціннісну орієнтацію та

переконання, стимулює залучення персоналу до спільної діяль-

ності.

Організаційна культура японських, американських і західно-

європейських компаній, незважаючи на активні інтеграційні про-

цеси останнього часу, має низку особливостей, пов’язаних з націо-

нальними традиціями, політичним устроєм, вірою тощо. Вони

формують своєрідний комплекс думок, переконань, еталонів пове-

дінки, настрою, символів, способів ведення бізнесу і створюють

неповторний образ компанії.

Якщо організацію (фірму) розглядати як сукупність двох чи-

сельностей — ролей, виконання яких необхідне для функціону-

вання організації, і людей — членів організації, то для японських

корпорацій характерна пріоритетність чисельності людей. Інакше

кажучи, під час здійснення кадрової політики японські керівники

спочатку формують штат організації, а потім визначають коло

функцій, які можуть забезпечити ці люди.

В американських організаціях персонал — групи різних рів-

нів — формується на контрактній основі. Членів групи добирають

відповідно до професійної компетентності, а не на основі персо-

нальних зв’язків, і єдність груп забезпечується через систему вза-

ємовідносин типу «контракт», за яких кожний, хто входить до її

складу, укладає строковий договір, що чітко визначає його права й

обов’язки у межах певного колективу.

Розглядаючи японське підприємство як соціальну групу, мож-

на виділити таку його специфічну рису. Велике значення має

формування у співробітників установки на підприємство як на

сім’ю. Ця установка культивується через посилення інтеграції

приватного життя співробітників з підприємством. Підприємство

155

Особисті яêості підприємця та êóльтóра бізнес

не тільки використовує працю персоналу, а й підпорядковує кор-

поративним цілям його особисте життя, враховуючи вільний час

членів сімей.

Конкурентні переваги японських фірм ґрунтуються не тільки на

соціокультурній традиції, а й на активному формуванні у праців-

ників високої трудової моралі і вдосконаленні їхньої кваліфікації.

Участь в інноваційному процесі потребує від працівника нових

технічних знань, здібностей, докладного аналізу проблем, що ви-

никають у виробництві.

Що ж до трудових відносин, то на японських фірмах культиву-

ється система «найму на все життя». Шведська модель цих відно-

син хоча й належить до європейської культурної тенденції, проте

також виходить із принципу підтримки стабільної зайнятості, що

наближає її до японської установки на високу зайнятість персона-

лу, незважаючи на істотні відмінності в методах її підтримки.

На межі 80-х років феномен організаційної культури опинився

в центрі уваги американських фахівців і підприємців. На їхню

думку, найбільший успіх у 90-х роках мали корпорації, які можна

назвати «навчальними організаціями». Йшлося про підприємства,

що постійно пристосовуються до змінної реальності, співробітники

яких можуть самостійно мислити, визначати проблеми і шукати

шляхи вирішення їх. Керівники таких підприємств повинні орга-

нізовувати роботу так, щоб кожний співробітник мав змогу при-

ймати оперативні рішення з поточних проблем. Водночас, що бі-

льше делегується повноважень, то істотнішою є потреба у високій

культурі підприємництва.

Для підтримання і розвитку культури підприємницької діяль-

ності корпорацій спрямовуються багатомільярдні інвестиції. Так,

у 1993 р. американські корпорації витратили майже 8 млрд дола-

рів на програми впливу на мислення персоналу з використанням

нетрадиційних форм такого впливу (гіпноз, медитація, психологі-

чне розвантаження тощо). У цій галузі діють сотні консультатив-

них фірм. В усіх ділових журналах є рубрики, присвячені питан-

ням культури підприємництва, курси організаційної культури

введено практично в усіх школах бізнесу.

Велика роль у формуванні культури підприємництва належить

лідерам. Більшість керівників компаній стоять у витоків корпора-

тивної культури, втілюють морально-етичні цінності корпорації.

Успіх своєї діяльності Дж. Уелч — голова ради директорів компа-

нії «Дженерал електрик» пов’язує з щоденним дотриманням шес-

ти правил: реальність така, якою вона є, а не якою була і якою

вам хочеться її бачити; будь чесним і відвертим з усіма; будь ліде-

ром, а не менеджером; змінюйся так, як цього потребуватимуть

обставини; якщо немає ринкових чинників успіху, не вступай у

боротьбу за ринок; керуй своєю долею — або це за тебе зробить

хтось інший.

156

У кожній країні спостерігаються відмінності у вимогах до ви-

щих керівників корпорацій. В англійських фірмах головне — здат-

ність менеджера працювати з великою кількістю людей; в амери-

канських — до менеджера ставляться вимоги високої самодис-

ципліни, підвищеної працездатності, готовності взяти на себе пер-

сональну відповідальність; в Японії — важливо вміти бути коор-

динатором, а не розпорядником у процесі прийняття рішень.

Зразкові компанії в США, приділяючи увагу підготовці й ефек-

тивному використанню вищих керівників, одночасно розглядають

саме рядовий персонал як основне джерело досягнення успіхів

щодо якості і продуктивності. Кожного працівника цінують як по-

тенційного носія ідей, а не просто як діючу пару робочих рук.

Розділ 6

1. Як здійснюються вибір і планування кар’єри в бізнесі? 2. За якими кри-

теріями визначають особисті якості й здібності підприємця? 3. Чи можна на-

вчитися підприємництву? 4. Схарактеризуйте основні етичні критерії в бізне-

сі. 5. Розкрийте основні вимоги до культури в підприємництві.

Запитання і завдання

для самоперевірки

157

Розділ 7

РИНКОВЕ

СЕРЕДОВИЩЕ

В АГРОПРОМИСЛОВІЙ

СФЕРІ, ЙОГО

ВИВЧЕННЯ

І ПРОГНОЗУВАННЯ

нозó вання

7.1. Сóть ринêовоãо середовища

в аãропромисловій сфері

в аãропромисловій сфері, йоãо вивчення і проã Ринêове середовище

Україна нині перебуває на етапі актив-

ного реформування ринкового середови-

ща, яке дає змогу зупинити руйнацію еко-

номіки, стабілізувати систему господарю-

вання та започаткувати елементи сталого

розвитку суспільства. Основним стриму-

вальним чинником у цьому процесі є брак

досвіду, часу та інвестицій. Великі труд-

нощі створюють також відсутність належ-

ної правової бази, яка кореспондується з

основними принципами ведення бізнесу в

розвинених країнах, розбіжність стандар-

тів на продукцію тощо. Проте основним

досягненням останніх років є розуміння

шляхів подальшого розвитку, які ґрунту-

ються на основних складових ринкової

економіки: конкуренція, лібералізація, відкри-

тість ринків, закономірна послідовність

державної політики, відсутність дискри-

мінації або недобросовісної конкуренції.

Будь-яка організація перебуває і функціонує в

середовищі. Діяльність усіх без винятку організацій

можлива тільки в тому випадку, якщо середовище

дає змогу її здійснити, оскільки середовище органі-

зації є джерелом її життєвої сили. Воно містить у

собі потенціал, що дає можливість органі-

зації функціонувати, а отже, існувати і

виживати у відповідному проміжку часу.

158

Розділ 7

Однак середовище може також бути і джерелом проблем і навіть

краху організації, якщо воно не забезпечує необхідного функціо-

нування її.

Ринкове середовище для більшості українських підприємств на

національному ринку сьогодні не є дуже сприятливим. Негативно

впливають на діяльність вітчизняних виробників низька плато-

спроможність значної частини населення, засилля іноземних то-

варів не завжди високої якості, несприятлива банківська політи-

ка, відсутність протекціонізму з боку держави. Це призводить до

того, що більшість вітчизняних підприємств мають певні пробле-

ми зі збутом власної продукції.

Тому, щоб ефективно конкурувати на ринку, підприємство має

ґрунтуватися на вивченні відносин, які можна схарактеризувати

за допомогою системи «середовище — підприємство». Більшість

існуючих сьогодні концепцій управління поділяють підхід до під-

приємства як відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими

елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами,

банками, і дає йому змогу підтримувати більш-менш стійке стано-

вище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Вплив середовища на підприємство залежить від його таких

характеристик:

1) складність середовища — визначається кількістю його ком-

понент, які впливають на функціонування організації та інтен-

сивністю взаємодії між ними;

2) динамічність середовища — характеризується кількістю

змін середовища за одиницю часу та подібністю змін;

3) невизначеність середовища — визначається кількістю інфор-

мації про компоненти та зміни в середовищі, а також її якістю.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між се-

редовищем і структурою було проведено Т. Барнсом і Дж. Стал-

кером. Вони ідентифікували два крайніх типи середовища: ста-

більне (яке залишається відносно сталим у часі) і нестабільне (для

якого притаманні невизначеність та швидкі зміни).

Концепцію Т. Барнса і Дж. Сталкера розвинули професори Гар-

вардського університету Лоуренс і Лорш, погоджуючись з тим, що

чинники середовища впливають на організацію, однак вважали,

що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні оди-

ниці тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і дове-

ли, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне

унікальне середовище, відповідно до якого і має здійснюватися

його організаційна побудова. Їх дослідження дають змогу дійти

таких висновків:

1. Середовище організації не є однозначно стабільним або не-

стабільним. Організація зазвичай має справу з багатьма середо-

вищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з

159

різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні під-

розділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.

2. Успішна організація вирішує проблему побудови раціональ-

ної організаційної структури пристосуванням структури своїх

окремих підрозділів до вимог їх власного унікального ринкового

середовища (рис. 7.1).

Ринêове середовище в аãропромисловій проãнозóвання сфері, йоãо вивчення і

Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і

впровадити цю стратегію в життя, керівництво повинно мати чітке

уявлення як про ринкове середовище організації, його потенціал і

тенденції розвитку, так і місце, що посідає в ньому організація.

При цьому внутрішнє середовище вивчають для того, щоб розкри-

ти сильні та слабкі місця організації, а зовнішнє — насамперед

для розкриття тих загроз і можливостей, які організація має вра-

ховувати під час визначення своїх цілей і шляхів досягнення їх

(рис. 7.2).

Ринкове

середовище

Підсистема

Техніко-економічне

середовище

Підсистема

Наукове

середовище

Підсистема

Інтегрована система

Рис. 7.1. Графічна інтерпретація концепції Лоуренса — Лорша

Ринкове середовище

Внутрішнє середовище Зовнішнє середовище

Аналіз виробничого

потенціалу (цільова оцінка):

 організація маркетингу

 персонал

 рівень організації вироб-

ництва й управління

 рівень забезпечення

ресурсами

 фінанси, інвестиції,

кредитування та інші

підсистеми

Проміжне середовище

(прямого впливу):

 споживачі

 конкуренти

 постачальники

 партнери

 організації

 конкуренти

 профспілки

 місцеві органи влади

Середовище

непрямого впливу

(загальне):

 економічне

 політичне

 технологічне

 соціально-

демографічне

 екологічне

Рис. 7.2. Чинники ринкового середовища