Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

ТЕМА 5 Інфляція та грошові реформи 135

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого

напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення

такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається

темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від

рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на:

- повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

* Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін

не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопи-

ченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін.

Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в

обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це

тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює

інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних

наслідків, маловідчутна для економічних агентів. Вона не тільки

спричиняє в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом

економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на

такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство

не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися

нею для досягнення своїх поточних цілей. Економіці більшості

індустріальних країн нині притаманна повзуча інфляція.

* Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін

досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи

зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що

призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного

процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне

напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери

економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає

виходити з-під контролю та стає важкопередбачуваною.

Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати

товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну

спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на

продаж товарів за іноземну валюту. Тобто в умовах галопуючої інфляції

гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково

перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу.

Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом,

оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю

136 ГРОШІ ТА

вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного

процесу настають "емісійні шоки". Це призводить до того, що галопуюча

інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

* Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи

зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють

вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять

1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається

політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці,

викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх сек-

торах економіки, поширюються бартерні операції, порушується

фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні

процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної

та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає

різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції

(функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх

власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує

банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають

свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава

випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету

постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших

надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням

видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все

нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.

Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться

зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у

свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві.

На останній стадії інфляції (гіперінфляції) зростання емісії стає вже не

тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіпер-

інфляції зазнала, наприклад, Німеччина, де 1922 р. ціни зросли на 5470%,

а 1923 р. - в 1 300 000 000 000 разів. У 1950-1970 роки гіперінфляцію

пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і роки - Югославія та

Ізраїль. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло

й Україну.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна

ТЕМА 5 Інфляція та грошові реформи 137

виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто

діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити

такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч

(наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція

тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які

викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана

в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розви-

вається під впливом зазвичай немонетарних чинників. За такого підходу

і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові види

інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного

інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

* Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням

товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не

відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується

підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що

визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще

називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто

велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші

порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг (табл. 5.1). За цих

умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом

товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці

колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років

терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки

"інфляція попиту" відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов

воєн та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує

видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії

"інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит

перевищує межі максимального використання виробничих потужностей.

А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за

надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої

економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки

немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що

спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її

Ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної

Плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження

продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку,

зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами

підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою

138

ГРОШІ ТА КРЕДИТ

Таблиця 5.1.

Основні причини та особливості перебігу інфляції попиту та

витрат

ТЕМА 5 Інфляція ma грошові реформи 139

витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва пред-

метів споживання, високі непрямі податки тощо (табл. 5.1). В усіх цих

випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому

рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання

попиту, а отже, і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані

чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що за

попереднього попиту теж підштовхуватиме ціни вгору.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням

заробітної плати. Якщо підвищення останньої випереджає зростання

продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску

продукції, то зростають витрати виробництва на одиницю продукції і

підвищуються ціни. Якщо спостерігається підвищення цін, стає

неминучим зниження реальних доходів населення. Для того, щоб

зберегти їх рівень, необхідно у виробничій сфері підвищувати грошові

доходи працівників, або у бюджетній сфері - підвищувати надходження

з бюджету. Як наслідок - зростає собівартість продукції підприємств,

що знову призводить до підвищення цін на товари і послуги, тобто

поступово розкручується інфляційна спіраль "зарплата-ціни".

Наведений приклад демонструє тісний взаємозв'язок чинників інфляції

попиту і витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати приводить

до надлишкової грошової маси в економіці, а це в свою чергу завжди

породжує підвищений попит, з іншого - підвищення заробітної плати

збільшує витрати виробництва, що сприяє зростанню товарних цін [7].

По суті, інфляція попиту та інфляція витрат є двома проявами одного

й того ж явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості

економіки. Тому поділ інфляції на два види, це скоріше прояв наукового

аналізу, ніж реальність.

Яскравий приклад - інфляційне зростання цін в Україні, де в один

клубок переплелися майже всі різновиди інфляції. Спостерігається ціла

низка чинників, які виключають один одного, надаючи інфляційному

розвиткові особливої складності.

5.7.5. Показники вимірювання інфляції

Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують

макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни

в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових

відносинах і розподілі сукупного доходу.

140 ГРОШІ ТА КРЕШг

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін

за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на

практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

> індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує

динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває

населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів

продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір

товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на

структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських

поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є

продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги,

медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у

багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань

споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника

враховують поки що понад 60 найменувань.

Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:

де р

і р

- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів

відповідно;

- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

Цей показник широко застосовується у практиці регулювання

державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування

цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення

правових спорів тощо.

Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він

має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується

за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом

тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно

змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення

"споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку

часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали,

дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати

структуру "кошика".

ТЕМА 5 Інфляція та грошові реформи 141

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від

підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже

купівельну спроможність грошей. Показник купівельної спроможності

- величина, обернена до індексу споживчих цін.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також

індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує

інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня

цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс

Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до

ВВП країни, називають дефлятором ВВП:

(5.2)

де q

- обсяг виробництва у розрахунковому році.

Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати

щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше

враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж

попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні

відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі,

так і капітальні блага, які купують підприємства та держава.

Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг,

які купують споживачі.

2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише

вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари

не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні

товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору

товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною

структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати

рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс

споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні

матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В

інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину

Динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є

ланками одного ланцюга.

Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного

«споживчого кошика», в який входить тільки набір продовольчих і

непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машино-

142 ГРОШІ ТА КРЕДИТ

будування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується

окремо.

Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково,

оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить

вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї

проміжної продукції.

Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час

визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний

характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну

продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім

динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що

зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним

сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який

впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.

Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції

визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.

І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний

індекс інфляції можна розраховувати за формулою:

Крім індексу інфляції, розраховують також показники темпу зростання

(Т

зр

) і темпу приросту інфляції (Т

пр

(5.5)

де І

інф0

- рівень індексу інфляції у базисному році;

інф1

- рівечь індексу інфляції у звітному році.

Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом

статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа

місяця, наступного за звітним. Повідомлені засобами масової інформації

з посиланнями на Держкомстат України ці показники є офіційними і

можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум

або для прийняття управлінських рішень.

(5.4)

(5.3)

ТЕМА 5 Інфляція та реформи 143

5.1.4. Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в

Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього

СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в

Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального

життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних

до ринкових методів управління. Специфіка цього періоду зумов-

лювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму

та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в

економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно

високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку

військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних

виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат,

порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний

«спадок» у вигляді 117,0 млрд.крб. вкладів населення в банках,

переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асорти-

менту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною

мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, почи-

наючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР

створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання

життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х pp.

кожен 4-й карбованець, а 1985-90 pp. - кожен 3-й не мав товарного

покриття [5, с.249].

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву

платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало

причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже

незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали

стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів,

зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції,

розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на «чорному»

ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток при-

хованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною еконо-

мікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних

144 ГРОШІ ТА КРЕДИТ

процесів в Україні (1991-1995 pp.) мав специфічні особливості і був

викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних

чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є

те, що в 1992-1993 pp. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та

10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими

обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду,

Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою

економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія

досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року).

Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості

суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів,

на видачу дотацій державними підприємствами тощо. А в 1993 р. обсяги

кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30

трлн. крб. [8].

Вплив емісійного процесу на розвиток інфляції в Україні має декілька

особливостей, які необхідно розглянути.

За планування державного монополізму, відсутності ринкової

конкуренції політика цінової лібералізації, що проводилася починаючи зі

січня 1992 p., фактично зводилася до адміністративного підвищення цін,

за допомогою якого держава вирішувала передусім власні бюджетні

потреби.

Виходячи з вищенаведених аргументів, емісійний процес не був першо-

причиною інфляції, а емісія була вимушеною. Вона виникла після

адміністративного підвищення цін. була його результатом. При цьому

слід врахувати і те, що впродовж 1991-1993 років в Україні не існувало

чіткого розмежування між державними фінансами та кредитною сис-

темою. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного,

незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну

політику, що диктувалась урядом переважно з політичних міркувань.

Важливим чинником інфляції і безпосередньо зростання емісійних

процесів можна вважати монетизацію дефіциту бюджету У

перехідний період. Під монетизацією дефіциту бюджету (його

емісійним покриттям) розуміють фінансування видатків держави, які

перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення кількості грошей

в обігу [14].

Зростання дефіциту бюджету та його емісійне покриття як основа

інфляції у перехідний період України не є випадковістю.