Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

121

Глава 5. Когнітивний напрямок в соціальній психології

2. Брунер Дж. Психология познания. За пределами непосред?

ственной информации / Пер. с англ. – М.:Прогресс, 1977.

3. Валлон А. От действия к мысли. – М., 1956.

4. Донцов А.И., Емельянова Т.П. Концепция социальных

представлений в современной социальной психологии. – М., 1995.

5. Колберг Л., Пауэр Ф., Хиггинс Э. Подход Лоренса Колберга

к нравственному воспитанию // Психологический журнал. – 1992. –

№ 3. – С. 173?175.

6. Московичи С. Общество и теория социальной психологии //

Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Под ред.

Г.М. Андреева, Н.Н. Богомоловой, Л.А. Петровской – М.: Изд?во

Моск. ун?та, 1984. – С. 208?228.

7. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психо?

логии масс: Пер. с франц. – М.: Центр психологии и психотерапии,

1998. – 480 с.

8. Московичи С. От коллективных представлений к соци?

альным // Вопросы социологии. – 1992. – Т.1. – № 2. – С. 83?95.

9. Московичи С. Социальные представления: исторический

взгляд // Психологический взгляд // Психологический журнал. –

1995. – Т. 16. – № 1. – С. 3?18, № 2. – С. 3?14.

10. Найссер У. Познание и реальность: смысл и принципы ког?

нитивной психологии. – М., 1981.

11. Солсо Р.Л. Когнитивная психология: Пер. с англ.– М: Три?

вола, 1996. – 600 с.

12. Флейвелл Джон Х. Генетическая психолгия Жанна Пиа?

же: Пер. с англ. – М.: Проосвещение, 1967.

13. Холл К.С., Линдсей Г. Теории личности. – М., 1997.

14. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб., 1997.

15. Шихирев П. Современная социальная психология: Учебн.

Пособие для студентов вузов – М.: КСП Академический проект,

Изд?во ин?та психологии РАН, 1999. – 448 с.

16. Якимова Е.В. Теория социальных представлений в соци?

альной психологии: дискуссии 80?90?х годов. Научно?аналитичес?

кий обзор. – М. ИНИОН РАН, 1996. – 115 с.

122

Глава 6. Психоаналітичний напрямок

Загальні питання

Хоча багатьма дослідниками підкреслюється послаблення

впливу психоаналітичних теорій на розвиток психологічної дум?

ки, все ж неможливо було б дати оцінку сучасним соціально?пси?

хологічним теоріям, не визначивши в них належним чином ста?

тусу психоаналізу. Неможливо заперечити той факт, що вплив

Фрейда на західну цивілізацію ХХ століття був глибоким і

міцним. У всій історії людства дуже небагато ідей здійснили та?

кий широкий вплив на культуру суспільства як ідеї, розроблені в

психоаналітичній теорії.

Психоаналітична теорія базується на уявленні, згідно якого

люди є складними енергетичними системами. У кожної людини є

певна обмежена кількість енергії, яка підтримує психічну активність.

Фрейд стверджував, що будь?яка активність людини (мислення,

пам’ять, уявлення) визначається інстинктами. Вплив останніх на

поведінку може бути як прямим, так і непрямим, замаскованим. У

пошуках розгадки внутрішньої природи людини Фрейд звертаєть?

ся до дитинства. Він робить акцент на тому, що переживання ран?

нього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої

людини. “Психоенергетична людина” формується в ранньому ди?

тинстві. У спробах вирішити конфлікт між інстинктами і безкомп?

ромісною реальністю у неї в цей період формується “его” – опосе?

редковане кільце між соціальними обмеженнями і інстинктами. Лю?

дина знаходиться не тільки у постійному внутрішньому, але й зов?

нішньому конфліктові зі своєю групою і суспільством, які, в свою

чергу, виникають як результат відтворення лібідних зв’язків індив?

іда зі своїми батьками. Сім’я є прототипом для всіх наступних со?

ціальних зв’язків, а батьки – прообразом майбутнього лідера. Со?

ціальні інститути – це засіб захисту людини від його власних агре?

сивних, ворожих, безсвідомих імпульсів. Поведінка людини детер?

мінується скоріше генетичними і історично попередніми умовами,

ніж актуальною ситуацією. Вона регулюється розподіленням пси?

хічної енергії в системі особистості.

123

Глава 6. Психоаналітичний напрямок

Соціально?психологічні теорії, що побудовані на психоаналі?

тичній моделі, виділяють якийсь один аспект цієї концепції. Наприк?

лад, Біон розглядає групу як аналог індивіда і наділяє її власними

потребами і мотивами (Ід), цілями, механізмами їх досягнення (Его)

і межами дії (суперего). Вона проходить на різних етапах через кон?

флікти, які пов’язані з особливостями розвитку. Думка про те, що

індивід проектує на групу свій досвід стосунків у сім’ї, лежить в ос?

нові тримірної теорії міжособистісних відносин Шутца.

Соціальнопсихологічна

психоаналітична концепція Шутца

Згідно з цією теорією типи відносин людей в групі можуть

бути класифікованими на основі трьох соціальних потреб: потре?

би у включенні в соціальну спільноту, потреби в контролі (жес?

том, словом) і потреби в позитивній емоційній оцінці. Атмосфе?

ра в групі залежить від здатності і можливостей членів групи за?

довольняти ці основні потреби.

Останнім часом прибічники психоаналітичного напрямку в

соціальній психології приділяють більше уваги інтерперсональним

зв’язкам. В цілому в соціальній психології вплив ідей фрейдизму

не дуже великий, хоча в неофрейдистській моделі людини моти?

ваційний її аспект досліджено досить ретельно зі своєї, зрозуміло,

точки зору. Пояснення малої популярності моделі “психоенерге?

тичної людини”, можливо, потрібно шукати в невизначеності ка?

тегоріального апарату, в труднощах, що пов’язані з їх операціона?

лізацією, недоступності основних теоретичних посилок для тра?

диційних форм емпіричної перевірки. Крім того, ця модель вима?

гала повернення до старих положень. Крім того, індивідуально?пси?

хологічний підхід виявився недостатнім у дослідженні соціально?

психологічної реальності.

Однак, слід зауважити, що логіка дослідження соціально?пси?

хологічного об’єкта – психічного відображення системи соціаль?

них зв’язків і відношень штовхала прибічників цього напрямку звер?

нутись до інших схем у поясненні моделі “суспільство?людина”. До

таких, перш за все, відносяться неофрейдисти.

124

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Уже через 20 років після появи фрейдизму від нього відділилось

багато напрямків, що між собою конкурували. Це були так звані

“відступники” (К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні), які відділились від Фрей?

да, покинули його школу і створили власні теорії. Були також і такі

“спадкоємці” фрейдівської школи, яких не можна назвати відступни?

ками від нього, оскільки вони ніколи не були правовірними фрейдис?

тами, а лише безпосередньо спирались на роботи Фрейда (Е. Еріксон).

Найбільших змін у поглядах послідовників психоаналітично?

го напрямку зазнало поняття “его”. Права “его” було суттєво роз?

ширено, і його роль була визначена інакше. “Его” не тільки не підпо?

рядковувалось “ід”, воно стало більш незалежним, воно було на?

ділено власною енергією і функціями, які не зводились до енергії і

функцій “ід”. Більш того, багато хто з неофрейдистів висловлював?

ся з приводу того, що “его” є незалежним від тих конфліктів, які

виникають у сфері “ід”.

Як відомо, з точки зору Фрейда, “его” завжди підпорядковано

“ід” і не може бути вільним від його імпульсів. В новому варіанті

психоаналізу “его” може функціонувати незалежно від “ід”, що бе?

зумовно, є значним відходом від ортодоксальної позиції.

Ще однією суттєвою новацією неофрейдизму можна назвати

переоцінку впливу біологічних факторів на розвиток особистості

на користь підсилення ролі соціальних і психологічних сил. Було

переглянуто також роль психосексуальності і поняття Едипова ком?

плексу. Згідно з новою точкою зору, вплив цих факторів є мінімаль?

ним. Розвиток особистості визначається не психосексуальними, а

переважно психосоціальними факторами. Соціальний вплив у ди?

тячому розвитку має значно більше значення, ніж сексуальність.

Соціальнопсихологічна концепція К. Юнга

Одним із лідерів неофрейдистської его?психології, який най?

більше зробив для розвитку соціальної психології, був Карл Гус

тав Юнг (1875?1961). Свою теорію він назвав аналітичною тому,

що в ній надається великого значення протиборчим силам всере?

дині особистості і прагнення до знайдення самості (індивідуаль?

ності) шляхом процесу індивідуації (інтеграції).

125

Глава 6. Психоаналітичний напрямок

Юнг розійшовся з Фрейдом за такими позиціями:

1. Він відкинув фрейдовське поняття Едипова комплексу, по?

яснюючи прив’язаність дитини до матері чисто житейськими по?

требами дитини і здатністю матері їх задовольняти. Він не запере?

чував зовсім наявності сексуальної енергії в дитячому віці, але звів

сексуальність до положення одного з багатьох потягів у психіці.

2. Ще одна суттєва різниця між позиціями Фрейда і Юнга сто?

сується уявлення про направленість сил, які визначають особистість

людини. З точки зору Фрейда, людина є продуктом своїх дитячих

переживань. Для Юнга ж людина визначається не тільки минулим,

але й своїми цілями, очікуваннями і надіями на майбутнє. На його

думку, формування особистості не завершується до п’яти років. Лю?

дина може змінюватись і досить значно протягом всього свого життя.

3. Відмінність між позиціями Фрейда і Юнга полягає в тім, що

Юнг зробив спробу проникнути у безсвідоме глибше, ніж це вда?

лось зробити Фрейду. Він добавив ще один вимір у розумінні без?

свідомого: вроджений досвід людства як виду, який успадковано ним

від своїх предків (колективне безсвідоме). Розробкою концепції

колективного безсвідомого Юнг зробив суттєвий внесок в розви?

ток соціальної психології.

Юнг виділяє два рівні безсвідомого: особисте безсвідоме і ко?

лективне безсвідоме.

Особисте безсвідоме – це сфера безсвідомого, яка містить в собі

утворення, які раніше знаходились на рівні свідомості, але потім

були забуті або витіснені із свідомості. Цей рівень складається зі

споминів, імпульсів і бажань, нечітких сприйнять та іншого особис?

того досвіду. Він не є глибоким, події, що там знаходяться, легко

можуть бути відтвореними у свідомості.

Зміст особистого безсвідомого згруповано в певні тематичні ком?

плекси: емоції, спомини, бажання і тому подібне. Ці комплекси вияв?

ляються у свідомості у вигляді певних домінуючих ідей – ідеї сили або

ідеї неповноцінності – і таким чином здійснюють вплив на поведінку.

Нижче рівня особисто безсвідомого лежить більш глибокий

рівень – колективне безсвідоме. Колективне безсвідоме – це

найбільш глибокий рівень психічної діяльності, який вміщує в собі

вроджений досвід минулих поколінь людей, а також предків?тва?

126

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

рин. Колективне безсвідоме не є відомим людині. Воно вміщує в

собі акумульований досвід минулих поколінь, включаючи досвід

предків?тварин. Колективне безсвідоме вміщує в собі універсаль?

ний еволюційний досвід і складає основу особистості людини.

Досвід, що знаходиться в колективному безсвідомому є дійсно без?

свідомим, томущо ми не можемо усвідомити його, згадати якимось

чином, як це можливо зі змістом особистого безсвідомого.

Вроджені тенденції всередині колективного безсвідомого отри?

мали назву архетипів. Вони є внутрішніми детермінантами психіч?

ного життя людини і направляють дії людини в певне русло, яке

чимось схоже з тим, як поводились в подібних ситуаціях наші пред?

ки?тварини. Архетипи виявляються у свідомості у вигляді емоцій і

деяких інших психічних явищ. Вони пов’язані з такими важливи?

ми моментами життєвого досвіду, як народження і смерть, основні

стадії життєвого шляху (дитинство, юність), а також з реакцією на

смертельну небезпеку.

Юнг досліджував міфологію і художню творчість деяких ста?

родавніх цивілізацій з метою виявлення архетипічних символів, які

лежать в їх основі. Виявилось, що існує значна кількість таких сим?

волів, які властиві всім архаїчним культурам, навіть таким, які були

дуже розділеними у просторі і часі, що є свідченням про те, що кон?

такт між ними був неможливим. Юнгу вдалось також виявити у

сновидіннях пацієнтів дещо таке, що він визнав як сліди подібних

символів. Це ще більше підкріпило його впевненість у існуванні ко?

лективного безсвідомого.

Частіше за інших зустрічаються такі чотири архетипи: персо?

на, аніма та анімус, тінь і Я (самість).

Персона – це маска, яку кожен з нас надіває, спілкуючись з інши?

ми людьми. Вона представляє нас такими, якими ми хочемо, щоб

нас сприймало суспільство. Персона може не співпадати з істиною

особистістю індивіда. Поняття персони у Юнга аналогічно понят?

тю рольової поведінки в соціальній психології.

Архетипи аніма і анімус відображають те, що кожна людина несе

в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма

відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус

– чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість

127

Глава 6. Психоаналітичний напрямок

інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, при?

мітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловік і жінка зас?

воювали певні емоційні і поведінкові тенденції протилежної статі.

Архетип тіні – це деяка зворотна, темна сторона Я. Вона най?

більше глибоко укорінена у тваринному майбутньому людини. Юнг

вважав її своєрідним нащадком нищих форм життя. Тінь являє со?

бою сукупність всіх наших аморальних, пристрасних і абсолютно

неприйнятних бажань і вчинків. Юнг писав, що тінь підштовхує нас

створити щось таке, чого ми у нормальному стані ніколи собі не доз?

волимо. Коли з нами трапляється щось подібне, ми схильні це пояс?

нювати тим, що на нас “щось найшло”. Це “щось” і є тінь, найбільш

примітивна частина нашої природи.

“Я” (самість) – це найбільш важливий архетип в теорії Юнга.

Він являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані і

об’єднані всі інші елементи. В разі досягнення інтеграції всіх аспектів

душі, людина відчуває гармонію і цілісність. Отже, в розумінні Юнга

розвиток самості – це головна ціль людського життя.

Юнг ввів поняття двох типів особистісної орієнтації, або життє?

вих установок: екстраверсія і інтроверсія. Екстраверти рухливі, швид?

ко утворюють зв’язки і прихильності; рушійною силою для них вис?

тупають зовнішні фактори. Інтроверти споглядальні, прагнуть до са?

мотності, їх інтерес зосереджено на них самих. Юнг виділив також

чотири психологічних функції: мислення, почуття, відчуття і інтуї?

ція. Мислення і почуття є раціональними функціями, відчуття і інтуї?

ція – ірраціональними. Результатом комбінації двох видів особистіс?

них орієнтацій і чотирьох психологічних функцій є вісім різних типів

особистості (наприклад, екстравертний мислительний тип).

Розглядаючи питання розвитку особистості, Юнг особливо

виділив рух у напрямку саморегуляції через зрівноваження і інтег?

рування різних елементів особистості. Для описання процесу об’єд?

нання всіх аспектів особистості навколо самості, який відбувається

протягом всього життя, Юнг використав термін “індивідуація”. Про?

цес індивідуації дозволяє самості стати центром особистості, а це, в

свою чергу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.

Відійшовши від теорії Фрейда, Юнг збагатив наукові уявлен?

ня про зміст і структуру особистості. Його розуміння безсвідомого

128

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

як багатого і життєво необхідного джерела мудрості викликало нову

хвилю інтересу до його теорії у сучасників. Юнг один з перших виз?

нав позитивний внесок релігійного, духовного і навіть містичного

досвіду у розвиток особистості. В цьому полягає його особлива роль

як попередника гуманістичного напрямку в персонології.

Егопсихологія Еріка Еріксона

Теорії, в яких переглянуто класичний психоаналіз в напрямку

визначення его?процесів і коментування їх розвитку, отримали на?

зву “его?психології”. “Его?психологія” радикально відрізняється від

класичного психоаналізу тим, що описує людей як більш раціональ?

них, як таких, що приймають усвідомлені рішення.

Найбільш цікавою в цьому відношенні є концепція психосоці?

ального розвитку Е.Еріксона (1902?1994), в якій важливе значення

у формуванні особистості надається соціальному оточенню і зако?

номірностям формування “Я” в цьому оточенні.

Хоча Еріксон стверджував, що його теорія – це є подальший

розвиток концепції Фрейда, проте він рішуче відійшов від класич?

ного психоаналізу. На відміну від Фрейда, модель Еріксона є пси

хосоціальною, а не психосексуальною. Еріксон вважав, що осо?

бистість виростає з результатів розв’язання соціального конфлік?

ту, який виникає у взаємодії у вузлових точках розвитку, наприк?

лад, при годуванні у немовлячому віці або при навчанні різним на?

вичкам в середньому дитинстві. В цьому відмінність поглядів Е.Ер?

іксона від підходу З.Фрейда, який надавав особливого значення

психосексуальному визріванню як детермінанті особистості. Хоча

Еріксон і погоджувався з Фрейдом в тім, що ранній досвід має вик?

лючне значення, він розглядав розвиток особистості як динаміч?

ний процес від народження до смерті. Як і Фрейд, Еріксон вважав,

що задоволення інстинктів є однією з рушійних сил життя, але не

меншого значення він надавав синтезу его – упорядкуванню та

інтегруванню досвіду. Еріксон розширив теорію психосексуально?

го розвитку Фрейда, щоб включити в неї те, що він назвав психо

соціальним розвитком. Тим самим акцентувались впливи культу?

ри і суспільства на розвиток, а не вплив задоволення, яке отри?

129

Глава 6. Психоаналітичний напрямок

мується від стимуляції ерогенних зон. У Фрейда і Еріксона різні

погляди на природу і розв’язання психосексуальних конфліктів. Ме?

тою Фрейда було розкрити сутність і особливості впливу на осо?

бистість неусвідомленого психічного життя, а також пояснення того,

як рання травма може привести до психопатології в зрілості. Ерік?

сон, навпаки, бачив свою задачу в тім, щоб привернути увагу до здат?

ності людини долати життєві труднощі психосоціального характе?

ру. Його теорія ставить всередину якості “его”, тобто його пози?

тивні якості, які розкриваються в різні періоди розвитку. Еріксон

перемістив акцент від “ід” на “его”. З точки зору Еріксона, “его” скла?

дає основу поведінки і існування людини. “Его” – це автономна

структура особистості, основним напрямком якої є соціальна адап?

тація; паралельно йде розвиток “ід” і інстинктів. В той час як Фрейд

вважав, що “его” бореться, намагаючись розв’язати конфлікт між

інстинктивними потягами і моральними обмеженнями, Еріксон до?

водить, що “его” – автономна система, яка взаємодіє з реальністю

за допомогою сприйняття, мислення, уваги і пам’яті. Приділяючи

особливу увагу адаптивним функціям “его”, Еріксон вважав, що

людина, взаємодіючи з оточенням в процесі свого розвитку, стає

все більше і більше компетентною.

Ключовим поняттям теорії Еріксона є придбання егоідентич

ності, яке відбувається в різних культурах по?різному. Згідно з Ері?

ксоном, для сучасної молоді розвиток его?ідентичності, Я?образа і

Я?концепції стало більш важливим і значною мірою витіснило фрей?

дівську тему сексуальності. Сексуальності в теорії Еріксона теж

відводиться важливе місце, але тільки як одній з проблем розвитку,

яка повинна бути вирішеною в свій час.

Центральним для теорії особистості у Еріксона є положення

про те, що людина протягом життя проходить через декілька уні?

версальних для всього людства стадій. Процес розгортання цих

стадій регулюється у відповідності з епігенетичним принципом доз?

рівання. В книзі “Дитинство і суспільство” Еріксон розділив життя

людини на 8 окремих стадій психосоціального розвитку “его”. Ці

стадії є результатом епігенетично розгорнутого плану особистості,

який передається генетично. Епігенетична концепція розвитку (від

грец. “після народження”) базується на уявленні про те, що кожна

130

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

стадія життєвого циклу наступає в певний для неї час (“критичний

період”), а також про те, що повноцінна особистість формується

тільки шляхом проходження в своєму розвиткові послідовно всіх

стадій. Крім того, кожна психосоціальна стадія супроводжується

кризою ? поворотним моментом в житті індивідуума, який виникає

як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і со?

ціальних вимог, які пред’являються до індивідуума на цій стадії.

Психологічний розвиток відбувається в результаті взаємодії між біо?

логічними потребами індивіда і вимогами суспільства.

Характерні для індивідуума моделі поведінки обумовлені тим,

яким чином розв’язується кожна з проблем, або як долається криза.

Конфлікти відіграють життєво важливу роль в теорії Еріксона. Кож?

на психосоціальна криза вміщує як позитивний, так і негативний

компонент. Якщо конфлікт розв’язано задовільно, то тепер “его”

вбирає в себе новий позитивний компонент, що гарантує здоровий

розвиток особистості в подальшому. Навпаки, якщо конфлікт зали?

шається нерозв’язаним або отримує незадовільне розв’язання, тим

самим “его” наноситься шкода, і в нього вбудовується негативний

компонент. Задача полягає в тім, щоб людина адекватно розв’язу?

вала кожну кризу, і тоді у неї буде можливість підійти до наступної

стадії розвитку більш адаптивною і зрілою особистістю.

Психосоціальна адаптація, якої досягає людина на кожній стадії

розвитку, в більш пізньому віці може змінити свій характер, іноді доко?

рінно. Наприклад, діти, які в дитинстві були позбавлені любові і тепла,

можуть стати нормальними дорослими, якщо на більш пізніх стадіях їм

приділялась додаткова увага. Однак характер психосоціальної адаптації

до конфліктів відіграє важливу роль у розвитку конкретної людини. Роз?

в’язання цих конфліктів має кумулятивний характер і те, яким чином

людина пристосовується до життя на кожній стадії розвитку, впливає

на те, як вона справляється з наступним конфліктом.

На спосіб розв’язання індивідом конфліктів впливають ус?

тановки його батьків, мікросередовище. Існують також культурні

відмінності в способах розв’язання проблем, які притаманні

кожній стадії. Наприклад, ритуал посвячення в юнаки існує у всіх

культурах, проте він широко варіює як за формою проведення,

так і за своїм впливом на людину. Більш того, Еріксон вважає,