Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
151
Глава 8. Соціальноекологічна теорія У. Бронфенбреннера
здійснюється їх взаємодія. Якщо скористатися екологічною мо?
деллю У. Бронфенбреннера, яку він зробив для дослідження со?
ціальних впливів на особистість (Bronfenbrenner, U. (1979). The
ecology of human development. Cambrige. MA. Harvard University
Press), то найближчим оточенням, через яке індивід засвоює
культуру, є мікросистема, тобто це всі ті, з ким він вступає в
близький контакт. Для більшості людей первинною мікросис?
темою культури є сім’я, за нею йдуть друзі і школа. Інші компо?
ненти ? це організації охорони здоров’я, релігійні групи, ігрові
групи у дворі, інші соціальні групи, до яких належить осо?
бистість. Всі вони мають суттєве значення у формуванні особи?
стості, детермінуючи ті чи інші якості. Наприклад, розвиток
дівчинки в сім’ї може підтримуватись чуттєвістю матері по
відношенню до перших кроків дочки на шляху незалежності. У
свою чергу, виявлення дитиною незалежності може спонукати
матір до пошуків засобів підтримання розвитку такої поведін?
ки. Коли індивід включається в яке?небудь соціальне оточення
або виключається з нього, мікросистема змінюється. Наприк?
лад, дитина може перейти в іншу школу, відмовитись від якого?
небудь виду діяльності і зайнятись іншим.
Мікросистема
Мікросистема – це надзвичайно складний, різноманітний
світ. Сукупність різних груп, які складають сферу спілкування
індивіда, їх особливості, відмінності у рівні соціального розвит?
ку, в практиці соціальних зв’язків і відносин всередині них, в
різній психологічній атмосфері пред’являють особистості певні
вимоги. Безпосереднє середовище – друзі, знайомі, сім’я, все,
що складає сферу міжособистісного спілкування, здійснює
вплив на розвиток особистості, формує її якості. Специфіка без?
посереднього оточення індивіда полягає в тому, що воно опосе?
редковує вплив соціальної системи як цілого на особистість,
відбиває суспільні відносини, конкретизуючи їх, персоніфіку?
ючи. Мікросистема – це рівень життєвого середовища, яке най?
частіше досліджується соціальними психологами.
152
РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Мезосистема
Мезосистема, або другий рівень культури, з яким взаємодіє
індивід, утворюється взаємозв’язками двох або більше елементів
мікросистеми. Так, суттєвий вплив на розвиток здійснюють фор?
мальні і неформальні зв’язки між сім’єю і школою або сім’єю, шко?
лою і групою однолітків. Наприклад, постійне спілкування батьків з
учителями може позитивно вплинути на успішність дитини в школі.
Аналогічним чином, уважне ставлення учителів до цієї дитини, най?
швидше, позитивно вплине на її взаємостосунки з членами сім’ї.
Екзосистема
Екзосистема, або третій рівень взаємозв’язків індивідів з їх
соціальним оточенням, має відношення до тих рівней соціаль?
ного середовища або суспільних структур, які знаходяться поза
сферою безпосереднього спілкування індивіда. Екзосистема –
це та частина культури суспільства, яка включає в себе елемен?
ти навколишнього середовища, в якому особистість не грає ак?
тивну роль, проте воно здійснює на неї вплив. Сюди входять
організації, а також події, від яких залежать умови мікросисте?
ми. Наприклад, закони, рішення, які приймаються державними
або іншими інститутами, можуть суттєво впливати на умови
життя дитини, її сім’ї, однолітків, з якими вона спілкуєтьься.
Отже, екзосистема впливає на індивіда не безпосередньо, а че?
рез мікросистему. Можна навести безліч прикладів, починаючи
із формального соціального середовища, наприклад, місця ро?
боти батьків або місцевих відділів охорони здоров’я або пол?
іпшення побутових умов, і закінчуючи неформальним оточен?
ням, таким, як розширена сім’я дитини або друзі його батьків.
Наприклад, заклад, в якому працює мати, може дозволити їй
декілька днів на тиждень працювати вдома. Це дасть можливість
матері проводити більше часу з дитиною, що опосередковано
вплине на її розвиток. В той же час можливість приділити ди?
тині більше уваги зніме з матері напруження і тим самим підви?
щить продуктивність її праці.
153
Глава 8. Соціальноекологічна теорія У. Бронфенбреннера
Макросистема
Макросистема – це соціальний рівень культури суспільства. Це, так
би мовити, зовнішній рівень, який безпосередньо не включений в певне
соціальне оточення індивіда, а пов’язаний з ним через посередництво
інших рівнів. Макросистема включає ідеологію, закони, традиції, норми
того суспільства, в якому живе індивід. Вона об’єднує в собі основи осв?
ітянських, економічних, релігійних, політичних і соціальних цінностей.
Вона встановлює еталони зовнішньої привабливості і статеворольової
поведінки для чоловіків і жінок, вона впливає на стандарти статеворо?
льового виховання і стосунків. Хоча вплив всіх цих факторів здійснюєть?
ся на всіх чотирьох рівнях взаємозв’язків індивіда і соціального середо?
вища, але найбільш значну роль вони відіграють на рівні макросистеми.
Це відбувається тому, що макросистема має здатність впливати на всі
інші рівні. Наприклад, та чи інша освітянська програма, яка приймаєть?
ся на державному рівні, може здійснити великий вплив на ріст рівня
освіти і соціальний розвиток багатьох поколінь. Або, наприклад, прави?
ла, згідно з якими діти із затримкою розвитку можуть вчитись в класах
основного потоку звичайної школи, здійснюють суттєвий вплив на рівень
освіти і соціальний розвиток як на дітей з порушенням розвитку, так і на
здорових дітей. В свою чергу, успіх або неуспіх цього педагогічного екс?
перименту може сприяти або, навпаки, заважати подальшим спробам
адміністрації поєднати ці дві групи дітей.
Культурні сили, які дозволяють виділити макросистему на
рівень життєвого середовища, утворюються частково історичними
подіями, частково – послідовністю людського розвитку. Враховую?
чи історичну перспективу, пов’язану зі змінами культурних ціннос?
тей, ми зможемо краще зрозуміти ті зрушення в батьківських, сімей?
них і соціальних настановленнях, які впливають на розвиток про?
тягом людського життя. Всі ці рівні впливів на особистість взаємо?
пов’язані, здійснюють активний вплив один на інший. Інтереси сус?
пільства полягають в тому, щоб забезпечити переведення ціннос?
тей соцієтального рівня до індивідів через вплетення цих цінностей
у безпосереднє оточення, бо тільки у сфері безпосереднього міжо?
собистісного спілкування діють механізми, які здатні забезпечити
154
РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
процес інтеріоризації, тобто переведення зовнішніх соціальних
зв’язків у внутрішні психологічні властивості.
Отже, соціоекологічний підхід визначає життєдіяльність лю?
дини як складний процес, в ході якого індивід реконструює своє ба?
гаторівневе життєве середовище, відчуваючи вплив всіх елементів
цього середовища і взаємозв’язків між ними.
Висновки
Модель екологічних систем, яку запропонував американський
психолог Урі Бронфенбреннер, можливо є найвпливовішою модел?
лю особистісного розвитку на сьогоднішній день. Згідно з цією мо?
деллю розвиток людини – це динамічний процес, що йде у двох на?
прямках. Зростаючий індивідуум активно реструктурує своє бага?
торівневе життєве середовище і в той же час відчуває вплив з боку
елементів цього середовища, взаємозв’язків між ними, а також з боку
більш широкого оточення. За Бронфенбреннером, екологічне сере?
довище розвитку людини складається з чотирьох систем, що вкла?
дено одна в одну, які часто зображаються у вигляді концентричних
колець. Він називає ці системи мікросистемою, мезосистемою, ек?
зосистемою і макросистемою. Характерною особливістю його мо?
делі є гнучкі прямі і зворотні зв’язки між цими 4 системами, через
які і здійснюється їх взаємодія.
Питання для обговорення
та закріплення матеріалу
1. Які рівні соціального середовища виділено У. Бронфенбрен?
нером в його моделі “людина – суспільство”?
2. Як Ви розумієте взаємозв’язок між мікросистемою, мезоси?
стемою, екзосистемою і макросистемою?
3. На якому рівні соціального середовища індивіди здійсню?
ють безпосередні взаємовідносини?
4. Які зв’язки в розвитку людини можна характеризувати як
реципрокний процес?
5. З чого складається макросистема і як вона впливає на осо?
бистість?
155
Глава 8. Соціальноекологічна теорія У. Бронфенбреннера
Основні терміни і поняття
Соціально?економічна модель, реципрокний процес, модель
екологічних систем, мікросистема, мезосистема, екзосистема, мак?
росистема, рівень життєвого середовища.
Література
1. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психо?
логия личности: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс,
2001. – 301 с.
2. Бронфенбреннер У. Два мира детей: дети США и СССР. –
М., 1976.
3. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2000. – 992 с.
157
РОЗДІЛ ІІІ.
СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
ОСОБИСТОСТІ
Глава 9. СоціальноBпсихологічний
аспект дослідження особистості
В сучасному суспільстві інтерес до проблеми особистості лю?
дини є настільки великим, що практично всі суспільні науки звер?
таються до цього предмету дослідження.
Оскільки суспільні відносини існують як форма діяльності і
поведінки реальних, конкретних індивідів, які є носіями і суб’єкта?
ми суспільних відносин, остільки властивості, соціальні якості ре?
альних людей, які виявляються в їх взаємодії, визначають власти?
вості цілісної суспільної системи. Ось чому шляхи формування осо?
бистості визначають подальший розвиток суспільства. У зв’язку з
цим проблема особистості набуває не тільки теоретичного, а й прак?
тичного значення. Цим пояснюється її актуальність.
158
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
Поняття “особистість”
В самому широкому розумінні поняття „особистість” вжи?
вається для визначення соціальності людини. В сучасній науці
вживаються поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність” і
“особистість”, які за своїм обсягом співпадають, бо означають
одну і ту саму істоту – Homo sapiens, тобто людину. Поняття
“індивід” підкреслює, що мова йде про одиницю, яка належить
певному цілому (в даному випадку – людському родові). В по?
нятті “особистість” відображено те, що ця одиниця (індивід) має
властивості, які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної
діяльності із собі подібними.
Отже, в понятті “особистість” підкреслюються загальні для люд?
ства риси. Особистість – це соціальні якості людини. Поняття “інди?
відуальність” означає те, що ці соціальні, загальні для людей риси,
виявляються дуже своєрідно в кожному індивідові, що кожний індивід
є унікальністю.
Отже, підсумовуючи можна сказати, що “особистість” – це ха?
рактеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом
соціального оточення “Особистість” – це поняття, яке означає все
те, що є в людині надприродного, історичного. Особистістю не на?
роджуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки вход?
женню людини в суспільство, тобто в процесі соціалізації.
Людство знає більш як 40 випадків виховання немовлят в лігвах
звірів. Ніхто з тих немовлят не став людиною. Всім відома історія з
індійськими дівчатами Амалою і Камалою, яких знайшли в лігві
вовків. Одній було 2 роки, а другій – 7. Вони тільки анатомічно були
схожими на людей, особистісні якості у них були відсутні (мовлен?
ня, людський вияв емоцій і т.ін.).
Особистість є об’єктом багатьох наук: філософії, соціології, пси?
хології, етики, естетики, педагогіки, біології, медицини і т.ін.
Кожна з цих наук вивчає особистість в своєму специфічному
аспекті. Соціологія розглядає особистість як соціальний тип. Со?
ціальна психологія досліджує особистість як представника певної
соціальної групи. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні
впливи, які здійснюються на особистість, перетворюються у її
159
Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості
внутрішні умови, які разом з біологічними задатками обумовлюють
активність особистості, що творить її унікальність.
Особистість не тільки цілеспрямована, але й самоорганізуюча
система. Об’єктом її уваги і діяльності є не тільки зовнішній світ,
але і вона сама, що виявляється у почутті “Я”, яке є уявленнями про
себе, самооцінкою, програмою самовдосконалення, здатністю до са?
моспостереження, самоаналізу і саморегуляції. Бути особистістю –
це означає здійснювати вибір, який виникає в існуючій необхідності,
а також оцінювати наслідки прийнятих рішень.
У дослідженні особистості виділяють 3 основних періоди до?
слідження:
– філософсько?літературний;
– клінічний;
– експериментальний.
Перший починається зі стародавньої історії, продовжується в
розробках філософів Нового часу (Декарт), французької і німець?
кої філософії ХVIII ст. (Гельвецій, Гольбах, Кант, Гегель), в екзис?
тенціалізмі кінця XIX ст. (Кьєркегор), а також першої половини ХХ
ст. (Хайдеггер, Сартр) та ін.
Основними проблемами особистості в філософсько?літератур?
ний період були питання про моральну і соціальну природу люди?
ни, її вчинки і поведінку, свободу і відповідальність та інше.
В перші десятиріччя ХІХ ст. проблема особистості починає до?
сліджуватись також лікарями?психіатрами, які стали проводити си?
стематичні спостереження особистості хворого, вивчати історію його
життя для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. Отримані дані
пов’язувались з діагностикою природи людської особистості.
В центрі уваги психіатрів опинились особливості особистості,
які виявлялись у хворої людини. В подальшому було встановлено,
що ці особливості є помірно вираженими практично у всіх здоро?
вих людей, а у хворих вони є гіпертрофованими.
В перші десятиліття ХХ ст. вивченням особистості стали займа?
тись також професійні психологи, які до цього часу звертали увагу
лише на дослідження пізнавальних процесів і станів людини. Вони
намагались зробити свої дослідження експериментальними, ввели
математико?статистичну обробку даних з метою перевірки гіпотез і
160
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
отримання достовірних фактів. Важливою задачею цього періоду ви?
вчення особистості стала розробка надійних і валідних тестових ме?
тодів оцінки нормальної особистості. Піонерами експериментально?
го напрямку в дослідженні особистості були англійські психологи
Реймонд Кеттел і Ганс Айзенк, а в Росії – Олександр Лазурський.
У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі
вивчення особистості пов’язані з теоретичними розробками пред?
ставників школи Л.С. Виготського. Значний вклад у вирішення про?
блеми особистості внесли О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, Г.С. Кос?
тюк, П.Р. Чамата.
Наприкінці 30?х років ХХ ст. в психології особистості почалась
активна диференціація напрямків дослідження, в результаті чого
уже у другій половині цього віку склалось багато різних підходів і
теорій особистості.
Як відомо, в структурі предмета двох споріднених соціальній
психології дисциплін – соціології і загальної психології – є спе?
ціальні розділи теорії особистості (“соціологія особистості” та
“психологія особистості”), в яких особистість розглядається з
позиції специфіки соціологічного та загальнопсихологічного
підходів. В соціальній психології є розділ “Соціальна психологія
особистості”. Отже, проблема особистості є комплексною, а її ви?
рішення можливе тільки сумісними зусиллями всіх наукових дис?
циплін, які до неї звертаються, зокрема всією сукупністю психо?
логічних наук. Однак слід взяти до уваги те, що комплексний
підхід до дослідження особистості можливий лише за умови до?
сить точного визначення свого аспекту кожною з наук, яка ви?
вчає особистість. Якщо йтиметься про соціальну психологію осо?
бистості, то для неї є важливим визначити межі між соціально?
психологічним та соціологічним і психологічним аспектами до?
слідження особистості. Що стосується соціологічного аспекту, то
головною проблемою соціологічного аналізу особистості є про?
блема соціальної типології особистості, тобто знання про те, як в
особистості втілюються значимі для соціальної спільноти (гру?
пи) характеристики і як вони, в свою чергу, представляють осо?
бистість в різних масових діях. Відмінність загальнопсихологіч?
ного підходу від соціально?психологічного полягає в тому, що со?