Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

251

Глава 12. Сучасні теоретичні підходи у вирішенні проблеми соціалізації особистості

Психоаналізом було висунуто постулат, згідно якого джерело

розвитку індивіда і суспільства потрібно шукати в дитинстві, або

постулат детермінації сучасного минулим. Позитивний внесок фрей?

дизму в дослідження проблеми “дитина – суспільство” полягає в

стимулюванні широкого висвітлення світу дитинства, подальшої ак?

тивізації досліджень механізмів, інститутів, методів соціалізації ди?

тини, виявленні нових, більш глибоких і складних питань в цьому

процесі. Проте фаталістична трактовка ролі дитинства в розвитку

особистості, зведення складних процесів соціалізації до окремих еле?

ментів догляду за дитиною, або “пелюшковий детермінізм” (як його

інколи називають), виявився неспроможним у вирішенні питань,

пов’язаних з глибинними механізмами взаємодії у системі “дитина

– суспільство”. У подальших дослідженнях було встановлено, що

засоби догляду за малюком самі по собі не дозволяють передбачити

майбутній характер дорослої людини.

На відміну від робіт цього типу, які у відповідності з фрейдис?

тськими установками вивчали головним чином методи безпосеред?

нього догляду за малюком, сучасні дослідження охоплюють досить

широке коло тем. Ці теми можна розділити на чотири групи:

1) вивчення специфічних закономірностей розвитку людини в

даному конкретному суспільстві, а також того, як ці особливі зако?

номірності впливають на процес соціалізації дітей;

2) як саме діти засвоюють культуру свого народу, в чому ви?

значається специфічність механізмів і процесів інкультурації;

3) дослідження взаємозв’язку між вихователем дітей та іншими ас?

пектами соціальної структури і культури даного суспільства: хто і як

визначає цілі і засоби виховання, як взаємодіють один з одним окремі

інститути соціалізації, як контролюються і коректуються її результати.

4) вивчення взаємозв’язку між певним стилем виховання дити?

ни і соціальним характером, рисами особистості дорослої людини.

Дослідження за зазначеною тематикою спираються на тезу про

соціальну детермінацію розвитку людини. Останнє поділяється

всіма сучасними науковцями, які займаються проблемою “дитина

– суспільство”. Протягом декількох десятиліть було здійснено ба?

гато цікавих досліджень, в яких аналізувалось питання соціокуль?

турних детермінант виховання дітей.

252

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Значний внесок у розвиток теорії соціальної обумовленості

формування особистості дитини було зроблено американською дос?

лідницею, видатним вченим, Маргарет Мід (1901?1978). Вона була

першим етнографом, для якої світ дитинства став основним і голов?

ним предметом дослідження. На протилежність фрейдистам, М.Мід

доказує, що дитинство не є деміургом культури; напроти, культурні

традиції, розвиваючись за власними законами, визначають зміст ди?

тинства. В будь?якому суспільстві дитина народжується з деякими

універсальними біологічними передумовами, проте кожна культу?

ра використовує ці “ключі” по?своєму. А тому порівняльне вивчен?

ня цілей, засобів і методів соціалізації дітей не тільки прояснює спе?

цифіку кожної окремої культури, але й дозволяє глибше зрозуміти

і проконтролювати наші власні методи соціалізації. Новаторство

М.Мід полягає не тільки в постановці питання, але й в методах до?

слідження (метод безпосереднього включеного спостереження, ди?

тячі малюнки, ігри, кіно? і фотокамери). Важливою заслугою М.Мід

було подолання типового для наук про людину андроцентризму,

тобто схильності розглядати і приймати за норму перш за все пове?

дінку чоловіків. М.Мід, досліджуючи відмінності в поведінці і со?

ціалізації хлопчиків і дівчат, показує їх соціально?структурні і куль?

турні детермінанти, які до цього традиційно “списувались” на уні?

версальні властивості біологічного статевого диморфізму.

Слід зазначити, що в першій половині ХХ ст. пануючими були

дві точки зору на проблему “дитинство – суспільство”. Перша (якої

дотримувались психологи) – це погляд на процеси індивідуального

розвитку як такі, що відбуваються у незмінному соціальному світі.

Друга (її дотримувались в основному соціологи, історики, етногра?

фи) – це точка зору на те, що можна досліджувати зміну в соціально?

му світі без врахування зрушень у змісті і структурі життєвого шляху

індивіда. Ці дві точки зору (1 – в незмінному світі індивід, який

змінюється, 2 – незмінний індивід у світі, який змінюється) визнава?

лись такими, які взаємно доповнюють одна одну. Згодом стало зро?

зумілим, що така постановка питання є незадовільною, що потрібно

вивчати індивіда, який розвивається у світі, який змінюється.

В роботах соціальних психологів 60?80 рр. в аналізі пробле?

ми “дитина – суспільство” було акцентовано увагу на тому, що

253

Глава 12. Сучасні теоретичні підходи у вирішенні проблеми соціалізації особистості

зовнішній соціальний світ, в якому здійснюється процес соціа?

лізації дитини, є складним, багатофакторним і мінливим. Зок?

рема, дослідженнями американського соціального психолога

У.Бронфенбреннера, який у співдружності з радянськими вче?

ними вивчав особливості соціалізації дітей в СССР і США , було

виявлено, що нормативно?педагогічні установки і принципи не

співпадають повністю з реальною педагогічною практикою. Ре?

зультати цього дослідження були опубліковані в книзі “Два мира

детства: Дети в США и СССР”. – М, 1976.

В результаті соціально?класової диференціації людської

діяльності тривалість індивідуального життєвого шляху, конкрет?

ний зміст його етапів суттєво варіюють в різних суспільствах і у

представників різних соціальних прошарків. Індивіди, які нале?

жать до імущих прошарків, мають більше шансів на тривале жит?

тя. Їх дитинство, період, коли індивід не приймає участі у вироб?

ництві, теж триваліший. Ще ширшими є соціально?історичні ва?

ріації змістовних вікових властивостей і процесів та відношення

людей до окремих періодів життя, зокрема дитинства. Ніщо не

може змінити інваріантну послідовність циклів дитинства, дорос?

лості і старості. Проте тривалість і зміст кожного з них суттєво

залежить від соціальних факторів. Ця залежність має не тільки

кількісний, але й якісний характер.

Як вважають антропологи, є певна філогенетична зако?

номірність, згідно з якою в процесі біологічної еволюції зростає

значення індивіда і його вплив на розвиток виду. Це виявляєть?

ся, по?перше, в нарощуванні тривалості періода індивідуально?

го існування, протягом якого накопичується індивідуальний

досвід, який здійснює вплив на подальшу еволюцію, і, по?друге,

в нарощуванні варіативності (морфологічної, фізіологічної і пси?

хічної) всередині виду.

Це продовжується і в людській історії. Окрім загального

продовження тривалості життя людини порівняно з іншими ан?

тропоїдами, змінюється співвідношення і тривалість її етапів.

Зокрема, підвищується значення підготовчого етапу життєдіяль?

ності, відбувається продовження дитинства як періоду первин?

ного навчання і соціалізації.

254

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Збільшення самого періоду дитинства, в основному за ра?

хунок отроцтва, нижня і верхня межа якого стає все більше роз?

митою, викликало інтерес у сучасників до проблеми “дитина –

суспільство”. Зі збільшенням періоду дитинства інколи пов’я?

зується факт зростання обсягу і значимості відмінностей між

поколіннями. “Несхожість” дитячого і дорослого світів в нашо?

му сьогоденні супроводжується певним “розмиванням” звичних

критеріїв “дорослий – дитина”, що може посилювати між цими

двома групами суперечності в соціальних установках до широ?

кого кола соціальних проблем.

Інтерес до дослідження проблеми “дитина – суспільство” ви?

кликано також таким явищем, як динамікою інститутів (агентів)

соціалізації і розвитком юнацької субкультури, появою таких особ?

ливостей в цих факторах, які не спостерігались раніше. Динаміка

освітянських інститутів соціалізації виявилась не стільки у галузі

структурної перебудови системи освіти, скільки у зміщенні цінно?

стей суспільної свідомості, в наголошенні самоцінності особистості

дитини. Ця динаміка освітянських інститутів відбувається на фоні

більш пізнього включення підростаючого покоління в сферу ви?

робництва і розширення агентів соціалізації (формування само?

діяльних організацій і інших неформальних об’єднань, в тому числі

різних групових форм асоціальної поведінки). Факт примножен?

ня агентів підліткової соціалізації має велике значення для змін,

які відбуваються в цьому процесі.

Все це сприяло активізації досліджень закономірностей со?

ціалізації не тільки дітей, але й інших вікових груп. В результаті

цього сучасна тенденція в аналізі соціалізації виявляється також

в тому, що в якості об’єктів дослідження все частіше вибирають?

ся не тільки дитинство і отроцтво, але й інші вікові етапи. Реалі?

зується ідея про безперервність процесу соціалізації. Нова тен?

денція в теорії соціалізації виявляється також в тому, що замість

спроб створити загальну теорію соціалізації, яка характерна для

традиційного підходу до соціалізації, все більшої переваги набу?

вають дослідження окремих моделей соціалізації – статевороль?

ової, економічної, політичної, етнічної, релігійної та ін. І це є за?

кономірною стадією накопичення знань у розвитку науки.

255

Глава 12. Сучасні теоретичні підходи у вирішенні проблеми соціалізації особистості

Висновки

Останні два десятиліття теорія соціалізації переживає “друге

народження”. Це стало можливим завдяки виникненню певних со?

ціальних та теоретичних передумов.

Соціальні передумови полягають в суспільних змінах, які

відбуваються в нашому суспільстві в період його трансформації.

Ці зміни впливають на всі складові і хід соціалізації особистості.

Сутнісною характеристикою життя в сучасному світі стає ситуа?

ція швидких змін. Прискорення темпів соціальної динаміки, пере?

творення старих і виникнення нових соціальних структур, транс?

формація ідеалів і цінностей неминуче задають нових параметрів

протіканню соціалізації, пред’являючи до його суб’єкта нові ви?

моги у формуванні моделей соціальної поведінки, конструюванні

персональної системи цінностей і ідентифікаційних структур осо?

бистості. Процес соціалізації відбувається в умовах невизначених

соціальних ситуацій, багатоманітності принципів організації, видів

діяльності, соціальних ролей і групових норм. Така ситуація ви?

магає одночасного виявлення особистістю двох протилежних со?

ціально?психологічних особливостей – соціальної лабільності, що

забезпечує постійну адаптацію людини до соціальних змін, і роз?

винутої персональної ідентичності, яка складає внутрішній “стри?

жень” особистості, що є опорою для її самовизначення.

Серед теоретичних джерел нових підходів і тенденцій в теорії

соціалізації найважливішими є наступні.

1. Стрімкий розвиток когнітивістської орієнтації в останнє

двадцятиріччя відкрив нові перспективи в дослідженні соціалі?

зації. На основі досліджень в галузі когнітивної соціальної пси?

хології базується висновок про те, що індивід є творцем соціаль?

ного простору, ненормованого в момент свого становлення. Нор?

мативні моделі, які засвоює індивід в процесі соціалізації, зміню?

ються через їх смислову інтерпретацію ще до того, як він засто?

совує їх в певних ситуаціях.

2. Розвиток ситуаціоністських теорій, в яких акцентується увага

на суб’єктивній інтерпретації ситуації і її впливові на людину, обумо?

вило зміни у поглядах на соціалізацію. З точки зору ситуаціоністсь?

256

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

кого підходу, соціалізація – це процес, який включає готовність осо?

бистості до переходу в нові і нові ситуації соціального розвитку.

3. Розвиток когнітивістських і ситуаціоністських теорій в

соціальній психології обумовили появу нових характерних тен?

денцій в теорії соціалізації, головною з яких є домінування кон?

структивістського підходу в аналізі соціалізації. Конструктиві?

стський підхід суттєво відрізняється від традиційного “диспо?

зиціонізму”, який у поясненні процесу соціалізації акцентує

увагу на особистісних властивостях як стійких утвореннях, що

жорстко обумовлюють поведінку індивіда. Конструктивістський

підхід, навпаки, повинен вирішувати проблему знаходження ха?

рактеристик особистості, які забезпечують майбутній успіх. В

процесі соціалізації формуються передумови для виконання

задач наступного етапу розвитку людини.

4. Нові підходи до вирішення проблем соціалізації обумовлені

також зростанням інтересу різних галузей гуманітарного знання до

проблеми взаємовідносин “суспільство – дитина”. Цей інтерес ви?

кликано насамперед збільшенням самого періоду дитинства, в основ?

ному за рахунок отроцтва, нижня і верхня межа якого стає все більше

розмитою. З цим пов’язується факт зростання обсягу і значимості

відмінностей між поколіннями. “Несхожість” дитячого і дорослого

світів в нашому сьогоденні супроводжується певним “розмиванням”

звичних критеріїв “дорослий – дитина”. Це сприяло активізації до?

сліджень закономірностей соціалізації не тільки дітей, але й інших

вікових груп. В результаті цього сучасна тенденція в аналізі соціалі?

зації виявилась в тому, що в якості об’єктів дослідження все частіше

вибираються не тільки дитинство і отроцтво, але й інші вікові етапи.

Реалізується ідея про безперервність процесу соціалізації.

Основні терміни та поняття

Трансформаційні процеси в суспільстві, рівні соціальної транс?

формації, соціальна лабільність, персональна ідентичність, інтерп?

ретаційна парадигма, когнітивна соціальна психологія, ситуаціонізм,

когнітивна революція, конструктивізм, концепція напружених сис?

тем, світ дитини, “пелюшковий детермінізм”, дитяча субкультура.

257

Глава 12. Сучасні теоретичні підходи у вирішенні проблеми соціалізації особистості

Питання для обговорення

та закріплення матеріалу

1. Поясніть причини “другого народження” теорії соціалізації.

2. Як пов’язані трансформаційні процеси нашого суспільства

з новими підходами і тенденціями в теорії соціалізації?

3. В чому Ви вбачаєте нові підходи і тенденції в сучасній теорії

соціалізації?

4. В чому полягає різниця між традиційним і сучасним підхо?

дом до вирішення проблем соціалізації особистості?

5. Назвіть основні теоретичні джерела нових підходів в теорії

соціалізації.

6. Як вплинула когнітивна революція 70?х рр. на розвиток

теорії соціалізації?

7. Яке значення має “інтерпретаційна парадигма” для соціаль?

но?психологічного аналізу?

8. Як пов’язана психологічна теорія ситуацій з новими тен?

денціями в дослідженні соціалізації особистості?

9. Дайте оцінку диспозиціонізму в теорії соціалізації.

10. В чому полягає сутність конструктивістського підходу в

теорії соціалізації особистості?

11. Яке місце в теорії соціалізації займає проблема “дитина –

суспільство”?

12. Яке місце в суспільстві і в житті окремого індивіда займає

“світ дитинства”?

13. Назвіть основні етапи дослідження проблеми “дитина – сус?

пільство” в історії науки.

14. Які тенденції сучасної теорії соціалізації обумовлені

зміною меж вікових етапів розвитку особистості, зокрема,

збільшенням періоду дитинства?

Література

1. Андреева Г.М. Психология социального познания. – М.: Ас?

пект?Пресс, 2000. – 288 с.

2. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психо?

логия личности. – М.: Аспект?Пресс, 2001. – 301 с.

258

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

3. Бронфенбреннер У. Два мира детства: Дети США и

СССР. – М., 1976.

4. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ф. Психология жизненных си?

туаций. – М., 1998.

5. Бурлачук Л.Ф., Михайлова Н.Б. К психологической теории

ситуаций. // Психол. журнал. – 2002. – Т. 23. – № 1. – С. 5?17.

6. Волович А.С. Особенности социализации выпускников

средней школы. Автореф.дис. …канд. наук . – М., 1990.

7. Кле М. Психология подростка: Психосексуальное разви?

тие. – М., 1991.

8. Кон И. Ребенок и общество: (Историко?этнографическая

перспектива). – М.: Наука., 1988. – 270 с.

9. Мид М. Культура и мир детства. – М., 1988.

10. Налчаджян А.А. Социально?психологический возраст (про?

блемы становления личности). – Ереван., 1988.

11. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст (пробле?

мы становления личности). – М., 1994.

12. Росс Л., Нисбеттр. Человек и ситуация. Уроки социальной

психологии. – М.: Аспект?Пресс, 2000. – 429 с.

13. Субботский Е.В. Детство в условиях разных культур //

Вопр. психол. – 1979. – № 6.

14. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советс?

кая энциклопедия, 1983. – С. 629.

259

РОЗДІЛ IV.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ

МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСОБИСТОСТІ

Як уже було відмічено, сучасною тенденцією розвитку теорії

соціалізації є фактична відмова більшості спеціалістів від подаль?

ших досліджень у напрямку загальної теорії соціалізації і перехід

до створення окремих моделей соціалізації: статеворольової, про?

фесійної, етнічної та ін. Деякі науковці пояснюють це свідчен?

ням кризи теоретичного соціально?психологічного знання в ціло?

му. З цим можна погодитись, якщо застосувати поняття „криза”

в тому розумінні, що воно означатиме етап розвитку науки, на

якому теорія, вичерпавши попередні можливості, повинна звер?

татись до нових парадигм, які просуватимуть її вперед. На сучас?

ному етапі теорія соціалізації, накопичивши певну кількість за?

гальнотеоретичних положень, може рухатись далі за умови їх „за?

земління” на рівні емпіричних досліджень. Теорія соціалізації,

як і соціальна психологія взагалі, є прикладною за своєю приро?

260

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

дою. Багато положень, що вже досліджено соціальними психоло?

гами, надають можливість застосування їх в реальному житті. Так

з’являються окремі моделі соціалізації, які є теоретико?емпірич?

ними теоріями і в своїй сукупності являють систему більш гли?

бокого пізнання процесу соціалізації. На сучасному етапі най?

більшого поширення і більш глибокого дослідження набули такі

моделі соціалізації особистості: політична соціалізація, економі?

чна соціалізація, статеворольова соціалізація.