142
Не дивлячись на деяку умовність, МГВ достатньо просто визначається
експериментально і тому використовується в агрономічній практиці. За
допомогою величини МГВ розраховується кількість труднодоступної для рослин
вологи. Така волога характеризує вогкість стійкого зав'ядання рослин, яка в
піщаних легких ґрунтах складає 0,1-1%, а в глинистих досягає 10-15%.
Над шаром міцно зв’язаної вологи розташовується плівкова рихло зв’язана
вода. Її найбільший можливий вміст в ґрунтах характеризується максимальною
молекулярною вологоємністю (ММВ), яка у піщаних ґрунтів не перевищує 5-7%,
а у глинистих 25-30%. У міру подальшого накопичення вологи зв'язок молекул з
ґрунтовими частинками стає все слабкішім і рихло зв’язана вода переходить у
вільну.
Максимальна кількість вологи, яку ґрунт здатний утримати в порах, зазорах
між ґрунтовими агрегатами і капілярах, називається повною вологоємністю (ПВ).
Така вологоємність реалізується в природі тільки у тому випадку, коли
накопичена волога підпирається знизу ґрунтовими водами. В цьому випадку
повна вологоємність досягається після повного насичення ґрунту, коли вода, що
знов прибуває, починає стікати з поверхні ґрунту по ухилу.
Якщо такого водопідпірного горизонту немає, тоді частина вільної вологи
провалюється в нижні горизонти, а волога, що залишилася, характеризує
якнайменшу (НВ) або гранично-польову вологоємність (ППВ). У добре
оструктурених ґрунтах НВ досягає 30-35% від маси сухого ґрунту, в піщаних
ґрунтах вона не перевищує 10-15%. Волога, відповідна якнайменша
вологоємності, утримується в ґрунті в основному за допомогою капілярних сил.
В стані граничної польової вологоємності ґрунт володіє
найсприятливішими умовами для розвитку рослин, оскільки вона забезпечує
оптимальну кількість вологи і ґрунтового повітря для рослин. За допомогою ППВ
розраховують необхідну для поливу кількість вологи, яка рівна різниці між ППВ і
фактичною вогкістю ґрунту. Слід зазначити, що оптимальний зміст вологи з
погляду розвитку рослин має певний діапазон. Він рівний (0,65-1) від ППВ. При