Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі

Подождите немного. Документ загружается.

відносити до категорії Д приміщення, у яких знаходяться горючі

рідини в системах змащення, охолодження і гідроприводу

устаткування, у яких не більш 60 кг в одиниці устаткування при

тиску не понад 0,2МПа, кабельні електропроводки до

устаткування, окремі предмети меблів на місцях.

До категорії А належать: машинні, апаратні та конденсаторні

відділення аміачних холодильних установок; склади товарів побутової хімії

та легкозаймистих рідин (лаки, фарби на ацетоні, бензин побутовий,

розчинники, ацетон у склотарі та ін.); приміщення для зберігання товарів у

аерозольних упаковках; закриті склади зберігання спирту, коньяку, есенцій,

ефірів та ін. ЛЗР; склади горючих газів, бензину і карбіду кальцію.

Категорія Б включає, наприклад: відділення розмелу цукрового піску в

пудру; відділення сушіння крохмалю, розфасовки та пакування крохмалю,

розфасовки крупи, борошна та цукрового піску. До категорії В відносяться:

склади меблів, тари (ящики, пакети, сітки), готового одягу, тканин,

парфумерних товарів (духи, одеколони), галантереї, культтоварів,

радіотоварів та телевізорів, взуття, килимів, пральних порошків в

упаковках, тютюнових виробів, сірників, мила, кондитерських та

бакалійних товарів, тарного зберігання борошна і цукру, соняшникової та

інших рослинних олій, лікеро-горильчаних виробів та вина, паперу та

готових пакетів; комори овочів, картоплі, сухих продуктів, тари; комори

зберігання хутра; холодильні камери з температурою вище +10

С;

деревообробні, столярні, бондарні і лісотарні цехи, а також приміщення для

обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ. Виробництва категорії Г –

це гарячі цехи підприємств харчування, пекарні відділення, приміщення

обпалення птахів, варіння сиропів, вафельні відділення. До категорії Д

належать, наприклад: приміщення хладонових холодильних установок,

холодильні камери з температурою +10

С та нижче, відділення сульфітації

та десульфітації продукції, охолоджувані камери напівфабрикатів, готової

продукції, добового запасу сировини на фабриках-заготівельнях.

Залежно від категорії виробництва на підприємствах, в організаціях і

установах розробляються відповідні міри пожежної безпеки.

4.2.5 Класифікація пожежо- і вибухонебезпечних зон

Технологічні процеси можуть створювати пожежо- або

вибухонебезпеку. У зв'язку з цим розрізняють пожежо- і вибухонебезпечні

зони відповідно ДНАОП 0.00-1.32-1. Правила будови електроустановок.

Електрообладнання спеціальних установок.

Пожежонебезпечною зоною називається простір усередині та зовні

приміщень, у межах якого постійно або періодично знаходяться

(зберігаються або утворюються під час технологічного процесу) горючі

речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його

порушеннях у такій кількості, що потрібні спеціальні заходи в конструкції

130

електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Пожежонебезпечні

зони піділяються на класи: П-I, П-II, П-IIа, П-III (визначаються технологами

разом з електриками проектної або експлуатуючої організації). Клас П-I –

простір у приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина, що має

температуру спалаху більше +61

С у відкритому тиглі (наприклад, на

складах рослинних олій); клас П-II – простір у приміщенні, в якому можуть

виділятися і накопичуватися горючі пил або волокна (наприклад, на складах

тарного зберігання борошна і цукру, у приміщеннях для їх просіювання);

клас П-IIа – простір у приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі

речовини і матеріали (наприклад, у приміщеннях для обслуговування,

ремонту і налагодження ЕОМ, на складах тканин, паперу, меблів, змішаних

вантажів); клас П-III – простір поза приміщенням, у якому знаходиться

горюча рідина з температурою спалаху більше +61

С в відкритому тиглі або

тверді горючі речовини (наприклад, відкриті склади мінеральних мастил

або склади вугілля, торфу, деревини).

Відповідно до діючих правил, має бути забезпеченим захист будівель,

споруд і зовнішніх установок з пожежонебезпечними зонами від прямих

ударів блискавки і вторинних її проявів, а також захист у цих зонах від

іскріння внаслідок можливого розряду статичної електрики. Залежно від

класу пожежонебезпечної зони встановлений мінімальний ступінь захисту

від агресивності навколишнього середовища оболонок електричних машин,

апаратів, приладів, а також світильників. Щитки і вимикачі освітлювальних

мереж рекомендується виносити за межі пожежонебезпечних зон будь-

якого класу. Електричні машини з частинами, що нормально іскрять,

повинні знаходитися на відстані не менше 1м від місця розміщення

горючих матеріалів (речовин) або відгороджуватися від них екраном з

негорючих матеріалів. При необхідності використання (за умовами

виробництва) у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу

електронагрівальних приладів має бути забезпеченим захист від зіткнення

робочих частин, що нагріваються, з горючими матеріалами (речовинами),

при цьому самі прилади повинні встановлюватися на негорючій поверхні.

Забороняється застосування нагрівальних приладів у пожежонебезпечних

зонах будь-якого класу в складських приміщеннях. Для захисту ламп

розжарювання світильники повинні мати суцільне скло; відбивач і

розсіювач у них повинні бути виготовлені з негорючого матеріалу. Такі ж

вимоги до відбивача і розсіювача пред'являються у світильниках з

люмінесцентними лампами для пожежонебезпечних зон будь-якого класу

складських приміщень. У переносних світильниках, що використовуються в

пожежонебезпечних зонах будь-якого класу, скляний ковпачок має бути

захищеним металевою сіткою. У пожежонебезпечних зонах будь-якого

класу забороняється застосування неізольованих проводів, кабелів з

горючою поліетиленовою ізоляцією.

Вибухонебезпечною зоною називається простір у приміщенні або

навколо зовнішньої установки, в якому є присутнім вибухонебезпечне

середовище або воно може створюватися внаслідок природних або

131

виробничих факторів у кількості, що вимагає спеціальних мір у конструкції

електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Газо-, пароповітряні

вибухонебезпечні середовища створюють вибухонебезпечні зони класів 0,

1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22

(визначаються технологами разом з електриками проектної або

експлуатуючої організації). Клас 0 – простір, у якому вибухонебезпечне

середовище присутнє постійно або протягом тривалого періоду (у межах

корпусів технологічного устаткування); клас 1 – простір, у якому

вибухонебезпечне середовище може створюватися при нормальній роботі

(установка працює відповідно до розрахункових параметрів); клас 2 –

простір, у якому вибухонебезпечне середовище при нормальних умовах

експлуатації відсутнє, а якщо виникає, то рідко і продовжується недовго;

клас 20 - простір, у якому при нормальній експлуатації вибухонебезпечний

пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для

створення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де

можуть створюватися пилові шари не передбаченої або надмірної товщини

(звичайно це має місце усередині устаткування); клас 21 - простір, у якому

при нормальній експлуатації можлива поява пилу у вигляді хмари в

кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної

концентрації (простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання,

можливої появи пилових шарів); клас 22 - простір, у якому

вибухонебезпечний пил у зваженому стані може з'являтися не часто і

перебувати не довго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть

перебувати та утворювати вибухонебезпечні суміші у випадку аварії

(простір поблизу устаткування, що утримує пил, здатний звільнятися

шляхом витоку і формувати пилові утворення).

Як приклад можна вказати: машинні та апаратні відділення аміачних

холодильних установок відносяться до класу 2, простір під кожухом норії

для транспортування сухого цукру або висушеного гніта – до класу 20.

Будівлі, споруди та зовнішні установки, які мають вибухонебезпечні

зони, повинні бути забезпечені блискавкозахистом, а також захистом від

статичної електрики. Електроустаткування, особливо з частинами, що

утворюють іскри при нормальній роботі, а також апарати захисту і

керування для освітлювальних мереж рекомендується встановлювати за

межами вибухонебезпечних зон. У вибухонебезпечних зонах

використовується вибухозахищене електротехнічне устаткування, в якому

передбачені конструктивні заходи щодо зниження або усунення можливості

запалювання навколишнього вибухонебезпечного середовища при його

експлуатації. Вибухозахищене електроустаткування для роботи у

вибухонебезпечній суміші повітря з горючими газами або парами ЛЗР (має

відповідне нанесене на поверхню маркування) повинне застосовуватися

тільки для тих категорій і груп вибухонебезпечних сумішей, для яких

виконаний його вибухозахист. У вибухонебезпечних зонах класів 20, 21, 22

необхідно застосовувати електроустаткування, що має вибухозахист, який

забезпечує безпеку при роботі у вибухонебезпечній суміші повітря з

132

горючими пилом або волокнами. Встановлено необхідний ступінь захисту

від агресивності навколишнього середовища оболонок вибухозахищених

електричних машин, апаратів, приладів, а також світильників. У

вибухонебезпечних зонах можуть застосовуватися електричні світильники

тільки з відповідними рівнем вибухозахисту і ступенем захисту. Кожна

електрична машина, встановлена у вибухонебезпечній зоні, має бути

захищена від нагрівання, що перевищує допустимий рівень температури, і

перевантажень. У вибухонебезпечних зонах класів 0, 20 необхідно, а у

вибухонебезпечних зонах класів 1, 2, 21, 22 рекомендується

використовувати захисне відключення електроустановок. Забороняється

застосування неізольованих проводів, а також проводів і кабелів з

поліетиленовою ізоляцією (оболонкою) у вибухонебезпечних зонах будь-

якого класу.

Щоб уникнути пожеж або вибухів у пожежо- і вибухонебезпечних

зонах необхідно використовувати електроустаткування у відповідному

виконанні.

4.2.6 Класифікація будівель з вогнестійкості, урахування її

при забезпеченні пожежної безпеки

Залежно від межи вогнестійкості будівельних конструкцій і межи

поширення вогню по них визначається ступінь вогнестійкості будівель

(частин їх) виробничого і складського призначення.

Велику межу вогнестійкості мають конструкції з глиняної цегли

(витримують нагрівання до температури 700…900

С), особливу пожежну

небезпеку являють дерев’яні конструкції, полістирольний пінопласт

(теплоізоляція), полімерні матеріали (оздоблювальні вироби).

Розрізняють вісім ступенів вогнестійкості будівель або їх частин: I, II,

III, IIIa, ІІІб, IV, IVa, V. Найбільш високі межі вогнестійкості основних

будівельних конструкцій є у будівлях I ступеня вогнестійкості; у будівлях

кожного наступного ступеню вогнестійкості вони нижчі. Спалимі частини

будівель не мають межі вогнестійкості.

Приміщення (відділення) категорій А і Б дозволяється розташовувати

тільки в будівлях I та II ступенів вогнестійкості. Будівлі та ті їх частини, у

яких розміщаються ЕОМ, повинні мати I або II ступінь вогнестійкості.

Будівлі складів цукру при зберіганні його в тарі повинні бути не нижче III, а

при безтарному зберіганні - не нижче II ступеню вогнестійкості.

Спиртосховища слід розміщувати в заглиблених будівлях II ступеню

вогнестійкості. Одноповерхові складські будівлі зі стелажами висотою від

5,5 до 25м необхідно проектувати II ступеню вогнестійкості з витяжними

шахтами або ліхтарями на покритті для димовидалення.

Особливо небезпечні та небезпечні речовини і матеріали необхідно

зберігати в складах I або II ступеню вогнестійкості. Склади особливо

небезпечних речовин та матеріалів рекомендується розміщувати в окремих

будівлях. Малонебезпечні речовини та матеріали можна зберігати в

133

приміщеннях усіх ступенів вогнестійкості (окрім V), безпечні - у

приміщеннях або на майданчиках будь-якого типу.

Кіоски та ларки, що встановлюються у будівлях та спорудах, мають

бути виготовленими з негорючих матеріалів.

Ринки допускається розміщувати в будівлях І, ІІ, ІІІ, та ІІІа ступенів

вогнестійкості. На територіях ринків спеціалізовані магазини з продажу

твердих легкозаймистих матеріалів, ЛЗР та ГР (крім харчових продуктів),

питоме навантаження яких становить не більше 50кг/м

, допускається

розміщувати в будівлях не нижче ІІ ступеня вогнестійкості.

4.2.7 Запобігання розповсюдженню пожежі

Загальні вимоги системи протипожежного та противибухового

захисту щодо будівель і споруд регламентуються ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ.

Пожарная безопасность. Общие требования, ДБН В.1.1-7-2002.

З метою запобігання розповсюдженню вогню з однієї будівлі на іншу

між ними влаштовують протипожежні розриви.

В таблиці 11 наведені регламентовані ДБН 360-92** протипожежні

відстані між допоміжними будівлями промислових підприємств (вказані в

чисельнику), між адміністративно-побутовими і виробничими будівлями

(вказані в знаменнику).

Таблиця 11

Протипожежні відстані між будівлями

Ступінь

вогнестійкості будівлі

Відстань (м) при ступіні вогнестійкості будівель

І, ІІ ІІІ ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V

I, II 6/9 8/9 10/12

ІІІ 8/9 8/12 10/15

ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V 10/12 10/15 15/18

Протипожежні розриви слід збільшувати в порівнянні з наведеними в

таблиці даними: на 50 % для виробничих будівель з категоріями

виробництв А і Б; на 25% для будівель І та ІІ ступенів вогнестійкості з

категорією виробництва В. Відстань між стінами будівель без віконних

отворів допускається зменшувати на 20%, за виключенням будівель ІІІа,

ІІІб, IV, IVa, V ступенів вогнестійкості. Відстань між будівлями І та ІІ

ступеней вогнестійкості допускається передбачати менше 6м, якщо стіна

більш високого з них є протипожежною.

Кіоски, ларки, тимчасові споруди повинні розміщуватися на відстані

не менше 10м від інших будівель та споруд. Будівельні норми і правила

можуть передбачати більший протипожежний розрив або допускати

розміщення їх біля зовнішніх протипожежних стін без отворів.

Кіоски, інвентарні будівлі мобільного типу тощо допускається

розміщувати групами, але не більше 10 у групі та площею не більше 800м

134

Відстань між групами цих будівель, а також від них до інших будівель та

споруд слід приймати не менше 15м.

На ринках кількість кіосків, повільонів і контейнерів у одній групі не

може перевищувати 20 і 10 при двох – та однорядному розміщенні їх,

відповідно. Між групами кіосків і павільонів мають бути влаштовані

проходи (проїзди) шириною не менше 4м. Загальна площа торгівельної

групі, що складається з наметів, не може перевищувати 250м

. Розриви між

такими торгівельними групами приймаються не менше 4м. Відкриті

торгівельні місця можливо об’єднувати у групи кількістю 60 місць. При

цьому відстань між зазначеними групами, між ними та групами

торгівельних рядів із наметів приймається не менше, відповідно, 2 та 4м.

Протипожежній розрив між місцем для збору горючих відходів і

найближчим торгівельним місцем має бути не менше 15м.

Протипожежні розриви між різними об'єктами не дозволяється

використовувати для складування матеріалів, устаткування та пакувальної

тари, а також стоянки транспортних засобів і встановлення індивідуальних

гаражів. У межах протипожежних розривів, а також на відстані менше 15м

від будівель та споруд не допускається розведення вогнищ, спалювання

відходів та тари. Не дозволяється складування горючої тари біля вікон

торгівельних підприємств, житлових, адміністративних та інших будівель.

Допускається тимчасове розміщення її на відстані не менше 15м від

зовнішніх стін з отворами.

Для обмеження поширення вогню використовують протипожежні

перешкоди: протипожежні стіни, перегородки та перекриття, протипожежні

зони тощо.

Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості

наведено в ДБН В.1.1-7-2002.

Протипожежні стіни застосовують для розділу: великих виробничих

будівель на секції; розміщених в одному корпусі приміщень, що віднесені

до різних категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою;

складських та виробничих приміщень; складських приміщень на відсіки для

зберігання різних за пожежною небезпекою матеріалів; виробничих та

адміністративно-побутових приміщень, а також при малих протипожежних

розривах між будівлями. Магазини, що розміщуються на перших поверхах

будівель іншого призначення, повинні відділятись від інших приміщень

протипожежними стінами (перегородками) та відповідними перекриттями.

Протипожежні перекриття встановлюються над підвальними

приміщеннями магазинів. Протипожежними перегородками розділяють

відділи з торгівлі ЛЗР та ГР, товарами побутової хімії та в аерозольній

упаковці, целулоїдними виробами, іншими товарами з підвищеною

пожежною небезпекою та інші приміщення магазинів непродовольчих

товарів. Комори горючих товарів або товарів у горючій упаковці необхідно

відділяти від торгівельних залів протипожежними перегородками 1-го типу.

Комори, у яких зберігаються горючі товари, повинні розділятися

протипожежними перегородками 1-го типу на відсіки площею не більше

135

700м

. При наявності автоматичних засобів пожежогасіння площа відсіків

може бути збільшена вдвічі. Складські будівлі для зберігання інших

горючих матеріалів повинні розділятись протипожежними стінами на

відсіки площею не більше 1500м

Протипожежна зона являє собою вогнетривку смугу покриття та стін

шириною не менше 12 або 6м (відповідно 1 і 2 типів), що перетинає

будівлю по всій його ширині (довжині) та висоті. Ефективність

протипожежних зон збільшують застосуванням водяних завіс, що

перешкоджають поширенню вогню.

4.2.8 Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання

Для захисту електричних мереж від струмів короткого замикання та

значних перевантажень застосовують плавкі запобіжники та автомати. На

підприємствах, базах та складах використовують трубчасті запобіжники

серій НПН і ПН, у низьковольтних установках малої потужності –

запобіжники пробкові з різьбою. Застосування некаліброваних плавких

вставок для захисту електромереж забороняється. Найбільш досконалими

апаратами захисту від струмів короткого замикання та перевантажень в

електричних мережах є автоматичні вимикачі серій АЕ, ВА, АП та ін.

Номінальний струм запобіжників та автоматів повинен відповідати

навантаженню та перетину електропроводів. За умовами пожежної безпеки

апарати захисту виносять за межі вибухо- та пожежонебезпечних зон і

встановлюють на панелях силових зборок, шаф, щитів таким чином, щоб

уникнути утворення іскор та електричних дуг, короткого замикання та

замикання на «землю», спалахування оточуючих предметів.

Ізоляція повинна надійно захищати як відкриті, так і приховані

електропроводи від впливу навколишнього середовища. Відстань між

електропроводами (кабелями) та трубопроводами встановлюється при

паралельній прокладці їх не менше 0,1м, у місцях перетинання - не менше

0,05м. При наявності всередині приміщень трубопроводів з

пожежонебезпечними рідинами ці відстані повинні бути не менше,

відповідно, 0,25 та 0,1м. У всіх приміщеннях електропроводи та кабелі

повинні проходити через поверхові перекриття та стіни у трубах. Простір

між трубою та кабелем (проводом) щільно забивають азбестовою крихтою

або іншим негорючим матеріалом заради уникнення проникнення вогню та

продуктів горіння в суміжні приміщення.

Одним з основних протипожежних заходів при влаштуванні

електричного освітлення на підприємствах є правильний вибір

освітлювального устаткування залежно від параметрів навколишнього

середовища. У магазинах із продажу малолітражних балонів зі зрідженим

газом, гасу та інших горючих рідин, на складах та у коморах ЛЗР, ГР,

нітрофарб і матеріалів на основі полімерів, які виділяють вогненебезпечні

та вибухонебезпечні пари, світильники повинні бути у вибухозахищеному

виконанні. При відсутності електричного освітлення дозволяється

136

користуватися тільки вибухобезпечними ручними акумуляторними

ліхтарями.

У торгівельних і складських приміщеннях з наявністю горючих

матеріалів, товарів у горючій упаковці, а також у підсобних приміщеннях та

над прилавками промтоварних та книжкових магазинів електричні

світильники повинні мати виконання, що виключає можливість випадіння

ламп або їх розпечених осколків на горючі матеріали. Відстань від

світильників з лампами розжарювання до горючих матеріалів та

будівельних конструкцій (за винятком груп горючості Г1, Г2) приймається

залежно від їхньої номінальної потужності: 0,5, 0,8 та 1,0м при потужності,

відповідно, 100, 300 та 500 Вт. Інші види світильників повинні розміщатися

на відстані не менше 0,2 і 0,1м від будівельних конструкцій, виконаних з

горючих матеріалів груп горючості, відповідно, Г3, Г4 і Г1, Г2, та не менше

0,5м – від товарів та тари, що знаходяться у магазинах та складських

приміщеннях. Для зовнішнього освітлення необхідно використовувати

світильники в бризкозахищеному виконанні (наприклад, типу СПО-30).

Переносні світильники повинні мати скляні ковпачки, захищені сіткою. У

світильниках аварійного та евакуаційного освітлення застосовують, як

правило, лампи розжарювання. Для освітлення кіосків та ларків не можна

використовувати свічки та інши джерела відкритого вогню. Не

допускається знаходження горючих матеріалів під електрощитами і на

відстані 1м та менше від електрообладнання.

Для опалення невеликих приміщень (кіосків, ларків) можна

використовувати мастильні радіатори та нагрівальні електропанелі із

закритими нагрівальними елементами. Відстань від цих приладів до

горючих матеріалів і будівельних конструкцій приймається не менше 0,25м.

Не допускається використання електронагрівальних приладів у

приміщеннях категорій А та Б. При водяному та паровому опаленні

перевага віддається нагрівальним приладам з гладкими поверхнями,

оскільки на них осідає мало пилу і його легко видаляти. У приміщеннях

категорій А, Б, В та зі значним пилоутворенням установлення таких

опалювальних приладів є обов'язковим. У місцях перетинання спалимих

конструкцій труби опалення з температурою теплоносія вище 100°С слід

укладати у гільзи з негорючих матеріалів. Можна влаштовувати також

переділки товщиною 0,1 або 0,05м, відповідно, при паровому або водяному

опаленні. Теплопроводи та нагрівальні прилади при температурі теплоносія

вище 100

С повинні відстояти від спалимих конструкцій будівель на

відстань не менше 0,1м. Сумісна прокладка або перетинання в одному

каналі трубопроводів опалення з гарячою водою або паром та

трубопроводів з горючими і вибухонебезпечними газами та ЛЗР не

допускається. У приміщеннях складів категорій А, Б, В, у коморах та

місцях, відведених для складування горючих матеріалів, у приміщеннях для

наповнення і зберігання балонів зі стисненими та зрідженими газами

опалювальні прилади повинні мати на відстані не менше 0,1м огороджуючі

екрани з негорючих матеріалів. Повітряне калориферне центральне

137

опалення безпечне в експлуатації, оскільки підігрівання повітря

здійснюється у спеціальних пристроях - калориферах, які розміщуються в

ізольованих приміщеннях. Відстань між калорифером та будівельними

конструкціями з горючих матеріалів повинна бути не менше 1,5м при

електричному або вогневому підігріванні повітря та не менше 0,1м при

використанні у якості теплоносія води або пари.

Пожежна небезпека вентиляційних установок, що вилучають з

приміщень пари, гази та пил, обумовлена можливістю утворення у

повітроводах пожежо- та вибухонебезпечних сумішей. Джерелами

запалювання горючих речовин або вибухонебезпечних сумішей можуть

бути: загоряння ізоляції або іскріння в електродвигуні вентилятора, розряди

статичної електрики та ін. Пожежна безпека вентиляційних установок може

бути забезпечена виключенням утворення пожежо- та вибухонебезпечних

сумішей, виникнення джерел запалювання та попередженням можливості

розповсюдження пожежі повітроводами. Повітря, яке містить

вибухонебезпечні відходи та пил, слід піддавати очищенню до надходження

у вентилятор за допомогою фільтрів та пиловідділювачів. У приміщеннях

категорій А, Б, в яких можливе виділення у великих кількостях

вибухонебезпечних парів та газів або горючого пилу, повинна

передбачатись аварійна витяжна вентиляція з восьмикратним обміном

повітря. Для виключення утворення та накопичення статистичної електрики

необхідно заземлювати металеві повітроводи, устаткування припливних та

витяжних установок, а також підтримувати відносну вологість повітря в

межах 75%. Захист від розповсюдження полум'я у вентиляційних

установках досягається за допомогою вогнеперешкод, швидкодіючих

заслінок, шиберів, відсікачів, водних завіс. Повітроводи, якими

переміщаються вибухопожежонебезпечні гази, пари та пил, не повинні

знаходитися в каналах під підлогою та в підвальних приміщеннях. Не

допускається використовувати припливно-витяжні повітроводи та канали

для відведення газів від приладів опалення, газових колонок та

кип'ятильників, а також відведення газів, пилу, пари та інших речовин, які

при змішуванні можуть викликати спалахи, горіння або вибух. Горючі

матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці повинні знаходитись

на відстані не менше 0,5м від повітроводів та іншого вентиляційного

устаткування. Не можна випалювати жирові відкладання та інші горючі

речовини, що накопичились у витяжних зонтах та повітроводах. На кожну

вентиляційну установку має бути заведений журнал ремонту та

експлуатації. Перевірку вентиляційних систем слід здійснювати не рідше

двох разів на рік, а також після кожного капітального ремонту. При

використанні побутових кондиціонерів, в радіусі 1,5м від кожного з них не

повинно бути горючих конструкцій та матеріалів. У разі масового

встановлення кондиціонерів у багатоповерхових будівлях кожен апарат

повинен бути захищений зверху козирком, виступаючим за його габарити

не менше ніж на 0,15м. У приміщеннях з виробництвами категорій А та Б

не дозволяється застосування побутових кондиціонерів.

138

При експлуатації газового устаткування передбачаються заходи, що

виключають небезпеку пожеж. Газові плити необхідно встановлювати біля

стін з негорючих матеріалів на відстані від них не менше 0,06м або стін,

захищених негорючими теплоізоляційними матеріалами (штукатуркою,

покрівельною сталлю на негорючому теплоізоляційному матеріалі

завтовшки не менше 3мм), на відстані від них не менше 0,07м. Ізоляція

повинна виступати за габарити плити не менше ніж на 0,1м з кожного боку

та на 0,8м зверху. Відстань між плитою і неізольованою стіною

(перегородкою) з горючих матеріалів повинна бути не менше 1м. Проточні

водонагрівачі встановлюються на обштукатурених або ізольованих

негорючими матеріалами стінах (перегородках) на відстані від них не

менше 0,03м. При цьому ізоляція повинна виступати за габарити корпусу

водонагрівника не менше ніж на 0,1м. Газові опалювальні котли,

опалювальні апарати, ємкісні газові котли, водонагрівачі, газобалонні

установки слід встановлювати відповідно вимогам ДБН В.2.5.20-2001 і

Правилам безпеки систем газопостачання України. Меблі та інші вироби

(предмети) з горючих матеріалів розміщують не ближче 0,2м від газових

апаратів.

Трубопроводи теплових мереж у місцях перетинання перекриттів,

внутрішніх стін і перегородок необхідно укладати в гільзи з негорючих

матеріалів. У місцях перетинання металевих обгороджуючих конструкцій з

горючими полімерними покриттями такі трубопроводи повинні мати в

радіусі 0,1м теплову ізоляцію з негорючих матеріалів. У приміщеннях, де є

небезпека запалення газів, парів, аерозолів або пилу, температура

теплоізольованої поверхні трубопроводів повинна бути не менше ніж на

20% нижче температури самозапалювання зазначених речовин.

Промислова каналізація повинна мати гідравлічні затвори (шар води

не менше 0,25м) для відвернення розповсюдження вогню під час пожежі. Не

допускається, навіть в аварійних ситуаціях, скидати (зливати) у

каналізаційну мережу стоки, які містять ЛЗР та ГР, а також речовини

(наприклад, негашене вапно або карбід кальцію), взаємодіючі з водою з

виділенням теплоти або вибухонебезпечних газів.

4.2.9 Забезпечення пожежобезпеки вогневих робіт

Підвищену пожежну небезпеку створюють електро- і

газозварювальні, газорізальні та інші вогневі роботи. Для проведення таких

робіт на тимчасових місцях керівник підприємства або структурного

підрозділу оформлює наряд - допуск, який повинний бути погоджений з

керівником ДПД. У наряді – допуску зазначаються вид (тип) та кількість

первинних засобів пожежегасіння, якими має бути забезпечене місце

проведення вогневих робіт. Такі роботи можуть виконуватися тільки після

вживання заходів, які виключають можливість виникнення пожежі.

Відповідний контроль здійснюють члени ДПД. Після закінчення вогневих

робіт виконавець зобов'язаний ретельно оглянути місце їхнього проведення.

139