Остапчук М.В., Рибак А.І. Системи технологій (за видами діяльності)

Подождите немного. Документ загружается.

вистилають канали зрошувальних мереж.

Вироби з поліетилену на повітрі стійки при температурах від +60 до -60 °С.

При нагріванні до (300...400) °С поліетилен розкладається з утворенням

рідких і газоподібних продуктів.

Поліпропілен — продукт полімеризації пропілену СН

- СН = СН

, який

одержують при розкладанні нафтопродуктів і виробляється приблизно тими

ж способами, що і поліетилен. Настільки ж схожі способи переробки

поліпропілену і поліетилену у виробах.

Вироби з поліпропілену міцні і стійкі до нагрівання (до 150 °С), але не

настільки морозостійкі (до -35 °С). З поліпропілену виробляють труби для

гарячої води, плівку, синтетичне волокно, тощо.

434

Поліізобутилен — продукт полімеризації ізобутілену СН

= С (СН

)

. Він

легкий і еластичний як гума, дуже стійкий до кислот і лугів. У промисловості

його застосовують у складі композицій з іншими полімерами з

наповнювачами. Так, наприклад, із суміші (65...85)% поліетилену і (15. ..35)%

поліізобутилену в кабельній промисловості виробляють ізоляцію для

проводів високочастотних установок. Поліізобутилен з наповнювачами —

тальком чи азбестом — застосовують для захисних покрить хімічної

апаратури.

Полістирол — продукт полімеризації стиролу С

- СН = СН

настільки ж

важливий, як поліетилен. Він водостійкий, має значні діелектричні

властивості, хімічно інертний. Полістирол переробляють у вироби (деталі

радіо — і електроапаратури, хімічної апаратури, лабораторного посуду)

литтям під тиском, екструзією. Недолік полістиролу —мала теплостійкість.

Для її підвищення полістирол змішують з наповнювачами.

Полімери галогенопохідних етилену. Фторопласти — похідні етилену, де всі

атоми водню замінені галогенами. При заміні водню фтором утвориться

сполука CF

= CF

, звідси — назва тетрафторети-лен (гетра — від грецьк.

"чотири"). Полімеризацією його одержують політетрафторетілен,

розповсюджений у техніці за назвою фто-рогшаст-4. Якщо в етилені три

атоми водшо замістити атомами фтору, а четвертий атомом хлору, то вийде

сполука CF

= CFC1 — три-фгорхлоретилен (три атоми фтору), при

полімеризації якого одержують політрифторхлоретіліен, частіше називаний

фторопласт-3.

Фторопласт-4 у виробах уявляє собою білу речовину зі слизькою поверхнею.

Він не змочується водою, має винятково високі діелектричні властивості, а за

хімічною стійкістю перевершує всі відомі матеріали, включаючи благородні

метали; може витримувати довгостроково температури до 250 °С.

Фторопласт-4 — білий порошок, при нагріванні не розм'якшується, а при

температурі 327 °С спікається і переходить із кристалічного в аморфний

стан; при подальшому нагріванні залишається твердим аж до температури

розкладання (близько 415 °С). Тому звичайні для більшості пластмас способи

переробки у вироби — лиття під тиском, екструзія, гаряче пресування — до

фторопласта-4 не застосовують.

Вироби з порошку фторопласта-4 одержують холодним пресуванням і потім

спіканням, після чого застосовують ту чи іншу обробку. Пресують у сталевих

прес-формах при тиску (30...35) МПа. Пресові вироби запікають при

температурі близько 375 °С. Якщо треба одержати пластичний вироб, то його

гар-

435

тують у воді; при цьому зберігається аморфна структура. При повільному

охолодженні значна частина речовини полімеру одержить кристалічну

будову і підвищену крихкість. Деталі з фторопласта-4 можна зклеювати і

зварювати. Для одержання плівок заготівлю з фторопласта-4 струганням

перетворюють у стружку, яку розгортають у плівку гарячими вальцями.

З фторопласта-4 роблять сальникові прокладки, манжети, електротехнічні і

радіотехнічні деталі, деталі хімічної апаратури (крани, труби); ним ізолюють

високочастотні кабелі, що працюють при підвищених температурах.

Фторопласт-3 у виробах має вид напівпрозорого рогоподібного матеріалу. За

багатьма механічними властивостями він перевершує фторопласт-4. Хімічна

стійкість фгоропласта-3 дуже висока, хоча він і уступає фторопласту-4.

Фторопласт-3 термопластичний і переробляється у вироби способами,

звичайними для термопластів. Фторопласт-3 має приблизно те ж застосуван-

ня, що і фторопласт-4.

Полівінілхлоридні пластмаси. Полівінілхлорид (поліхлорвініл) одержують

при полімеризації хлорвінілу CF

= CFC1. Після полімеризації поліхлорвініл

(скорочено ПХВ) уявляє собою тонкий білий порошок; він стійкий проти

кислот, лугів, не розчинюється у воді, бензині, має високі ізоляційні

властивості. Вініпласт у виді плівок, аркушів, труб, стрижнів одержують при

обробці порошкового ПХВ.

Для одержання листового вініпласту плівки набираються в пакети і пресують

на поверхових пресах. По іншому способі з пакетів впресовують аркуші

шляхом екструзії на машинах із плоскою щілинною голівкою (товщиною до

10 мм).

Плівка і листи ПХВ застосовують для виготовлення сепараторів,

акумуляторів і електролізних ванн, для захисних покрить хімічної апаратури.

Труби і стрижні з ПХВ одержують екструзією. З них обробкою на верстатах і

зварюванням виробляють різні деталі хімічної апаратури.

Пластиката. Для одержання гнучкості і пластичності деталей із ПХВ до нього

додають до (30-60)% пластифікаторів. З такої суміші екструзією чи на

вальцях одержують заготівлі пластикату ПХВ, оболонки (шланги)

електричних кабелів, а також електроізоляційні прокладки. Його наносять на

тканини, одержуючи текстовініт (шпрендировану тканину), використовують

для виготовлення одягу, взутгя, оббивного матеріалу для меблів.

436

Полімери вінілового спирту і його похідних. Полівінілацетат одержують при

полімеризації вінілацетату СН

= СНОСОСН

; він уявляє собою безбарвну

склоподібну речовину, має низьку теплостійкість, тому для виробів

застосовується мало і лише з наповнювачем. Основну масу полівінілацетату

переробляють на полівініловий спирт.

Полівініловий спирт — твердий порошок, полімер вінілового спирту

СН

= СН - ОН, у вільному стані не існує. Тому полівініловий спирт

одержують омиленням полівінілацетату в спиртовому розчині під дією

їдкого натру або сірчаної кислоти. Із полімеру з пластифікатором

(найчастіше гліцерином) одержують речовину, що подібна до гуми, і

використовують для виробництва шлангів, приводних пасів, транспортерних

стрічок. Основну масу полівінілового спирту використовують для

виготовлення синтетичного волокна високої міцності або переробляють на

ацетали.

Ацетали — (похідні ацетальдегіду) полівінілового спирту одержують

шляхом конденсації з альдегідами. При конденсації з формальдегідом

(формаліном) одержують формвар — гнучкий і прозорий матеріал, для

ізоляції проводів електричних машин.

З оцтовим альдегідом той же полімер дає ацетали альбам, а з масляним —

бутвар. Ці речовини входять до складу лаків і клеїв. Наприклад, на основі

бутвара і фенольних смол одержують клей марок БФ-2, БФ-6. Крім того, з

альпака з добавкою наповнювачів роблять грамофонні пластинки.

Поліакрилати. До цієї групи пластмас відносяться полімери на основі

акрилової кислоти СН

= С (СН

) СООН і їхніх похідних. Поліакрилати

одержують способами блокової чи емульсійної полімеризації.

Блоковий полімер добре відомий за назвою органічне скло. Цей полімер

термопластичний, міцний і легше скла, тому з нього роблять вікна літаків і

кораблів. Органічне скло має високу прозорість, пропускає ультрафіолетові

промені, має високий коефіцієнт переломлення і тому його застосовують для

виготовлення оптичних приладів.

Емульсійні поліакрилати і поліакрилати, що отримані методом безперервної

полімеризації, переробляють у вироби екструзією і литтям під тиском. На

основі акрштонітрона виготовляють синтетичне волокно — нітрон.

Поліформальдегід. Поліформальдегід одержують полімеризацією

формальдегіду СН

О. Він уявляє собою білий, легко офар-

437

бшоємий матеріал, що має в основному (75%) кристалеву будову, і визначає

знижену хладотекучість матеріалу. Поліформальдегіду властива також

висока міцність, підвищена ударна в'язкість, пружність, водостійкість і

морозостійкість, малий коефіцієнт тертя (0,2 зі сталлю при сухих поверхнях).

Поліформальдегід переробляють екструзією, литтям під тиском і іншими

придатними для тер-мопластів способами. З нього виготовляють деталі для

хімічного машинобудування: вкладиші, підшипники, труби, клапани, тощо.

10.2.3. Пластмаси на основі продуктів поліконденсації і ступеневої

полімеризації

Поліконденсацією називають хімічний процес сполуки однакових чи

різнорідних молекул з утворенням високо-молекулярних сполук. У ході

реакції виділяється побічна низькомолекулярна речовина: вода, аміак,

хлористий водень та ін. Тому сполука елементарної ланки полімеру не

відповідає сполуці вихідних мономерів.

Ріст ланцюга носить ступеневий характер: пари молекул утворюють димери;

димери, приєднуючи третю молекулу, утворюють тримери і т.д. У той же час

димери, тримери й інші полімери можуть з'єднуватися в ланцюзі. Реакція

поліконденсації перебігає за допомогою каталізаторів.

При ступеневій полімеризації побічні продукти не утворюються (сполука

елементарної ланки полімеру відповідає сполуці вихідного мономера);

молекули збільшуються від перескоку атому водню чи групи атомів від

однієї молекули до іншої. В ролі каталізаторів застосовують воду, іноді з

лугом чи кислотою, що сприяє рухливості атома водню.

Фенопласти. Фенопластами називають пластмаси, отримані на основі

фенолоальдегідних смол, частіше з наповнювачами.

Фенолоальдегідні смоли одержують поліконденсацією фенолу С

ОН чи

його похідних (крезолу С

СН

ОН, ксиленолу С

(СН

)

ОН або

резорцину С

Н(ОН)

з формальдегідом СН

О чи з фурфуролом С

У залежності від співвідношення фенолу й альдегіду одержують два роди

фенолоальдегідних смол: новолачні і резольні.

Новолачні смоли одержують при поліконденсації з надлишком фенолу

(відношення фенолу до альдегіду в молях — 6:5 чи 7:6) і при кислому

каталізаторі (соляна, щавелева й інші кислоти). Новолачні смоли

термопластичні, вони розчиняються в спирті й ацетоні; випускають їх у

порошковому виді.

438

Резольні смоли одержують при поліконденсації з надлишком альдегіду

(відношення альдегіду до фенолу 6:5 чи 7:6) і при лужному каталізаторі

(їдкий натр, їдке калі). Резольні смоли термореактивні: при нагріванні вони

стають неплавкими і нерозчинними. Продукти термічної реакції резольних

смол називають резитами. Особливість резитів, що відрізняє їх від

термопластів, — відсутність плинності (деформації під навантаженням), що

визначає в звичайних умовах стабільність форми і розмірів виробів. Ця

властивість резитів — одне з найважливіших, як і для інших матеріалів, з

яких виготовляють деталі в машинобудуванні. Однак резити тендітні,

особливо з мінеральними наповнювачами. Щоб перебороти їх крихкість,

фенолоальдегідні смоли сполучають з термопластами (поліамідами,

синтетичним каучуком та ін.). Ударна в'язкість прес-порошків на основі

сполучених смол складає (9... 12) замість 2-2,5 для простих резитів.

Резольні смоли одержують не тільки шляхом резольної конденсації, але й

обробкою новолачних смол формальдегідом чи уротропіном (CH

)

. їх

застосовують у виді порошку й емульсії в обробній промисловості, а також

як зв'язну основу в сполученнях з іншими матеріалами для пресування, для

лиття різних виробів і для виготовлення клеїв і лаків.

Литі фенолоальдегідні смоли без наповнювачів — резити — у промисловості

застосовуються мало і використовуються головним чином у галантереї.

Формувальний матеріал на основі резольної смоли з наповнювачами —

азбестом, чи піском графітом — зветься фаоліт. З фаоліта роблять кислотно

стійкі труби, ванни й листи. Підготовлені до переробки у вироби сполуки

називають пресматеріаламй. Сполучна смола для складання пресматеріалів

застосовується у виді порошку, розчинів смоли (лаків) і емульсії.

Пресматеріали за родом наповнювача поділяють на преспо-рошки

(порошкоподібний наповнювач), волокніти (довговолокнистий наповнювач) і

шаруваті фенопласти із шарів (листові наповнювачі).

Преспорошки з фенопластів на основі новолачної смоли з деревинним

борошном широко застосовують для виготовлення деталей

електроосвітлювальної і телефонної апаратури, для залізних виробів та інших

побутових приладів.

Фенопласти на основі резольной смоли і порошкових деревинних і

мінеральних наповнювачів з гарними діелектричними

439

властивостями застосовують для деталей в електротехніці і радіотехніці. За

мірою заміни деревинного борошна мінеральними наповнювачами росте

водостійкість і теплостійкість виробів, але зменшується їхня міцність.

Волокніти — волокнисті наповнювачі на основі резольньїх і новолачних

смол, особливо відрізняються ударною в'язкістю виробів (КС до 22). Для

звичайних наповнювачів у волокнітах використовують бавовняні очоси і

довговолокнисту бавовну, а також азбестове чи скляне волокно. Бавовняні

волокніти застосовують для різних корпусних та інших виробів, до яких

пред'являються вимоги підвищеної міцності й ударної в'язкості.

Азбестові волокніти на основі резольних смол (асборезити) мають високі

фрикційні властивості і термічну стійкість їх використовують для

виготовлення гальмових колодок, а також деталей машин і приладів, що

піддаються перегріву.

Стекловолокніти — міцні і добрі діелектрики. З них пресують великі корпуси

в машинобудуванні і приладобудуванні, кузови автомобілів, спортивних

човнів і судів.

Шаруваті фенопласти — прошарованні пластики, що представляють

композиції із шарів зв'язної смоли, які чергуються, і листового наповнювача.

В залежності від виду наповнювача шаруваті пластики одержують своє

найменування: гетинакс (наповнювач — папір), текстоліт (наповнювач —

бавовняна тканина), асботекстолит (наповнювач — азбестова тканина),

склотекстоліт (наповнювач — скляна тканина), деревинношаруваті пластики

(ДСП) (наповнювач — деревинний шпон).

Шаруваті наповнювачі просочують смолою, сушать і ріжуть за розмірами. З

готових листів у поверхових пресах гарячим способом пресують плити, а в

пресформах — інші заготівки чи деталі.

Гетинакс застосовують в електротехніці і радіотехніці в листах і плитах для

панелей, електроізоляторів, ізолюючих шайб, прокладок, а також у вигляді

труб і циліндрів у трансформаторах.

Текстоліт особливо підходить для зубчастих коліс, вкладишів підшипників, а

також як електроізолятор в електричних машинах і трансформаторах. У

порівнянні з гетинаксом він жорсткіший і стійкий до 130 °С.

Асботекстоліт відрізняється теплостійкістю і добрими фрикційними

властивостями; його застосовують для виготовлення деталей, які труться:

дисків зчеплення і гальмових колодок.

Склотекстоліт винятково міцний і відмінний електроізолятор

440

(див. табл. 10.1); відповідно і його застосування — при високих

навантаженнях і температурах (до 350 °С).

Амінопласти. Амінопластами називають пластмаси на основі карбамідних

смол, що одержані поліконденсацією карбаміду (сечовини) CO(NH

)

чи

меламіну C

з формальдегідом. Кар-бамідні смоли безбарвні, тому

можна легко одержати амінопласти світлих тонів і пофарбовані в будь-які

кольори. їх застосовують, здебільшого, для одержання шаруватих

амінопластів, а також для преспорошків, шпаропластів і клеїв.

З порошкових амінопластів (частіше з целюлозою) виготовляють телефонні і

радіодеталі, автомобільну арматуру та ін.

Шаруваті амінопласти використовують для обробки кают пароплавів,

залізничних вагонів та ін. За наповнювача застосовують папір, а також

деревинний шпон. Декоративний лист наповнювача фарбюють чи наносять

потрібний малюнок на лист. Кар-бамідні смоли використовують для

впресовування схем, креслень, географічних карт для кращої збережності у

виробничих і польових умовах.

Полі ефірні смоли. Ефіри — це похідні від взаємодії органічних кислот і

спиртів. Поліефірні смоли одержують поліконденсацією основних кислот —

фталевої С

(СООН)

та ін. — з багатоатомними спиртами —

гліцерином (СН

ОН)

СНОН і ін. З поліефірних смол найбільше

поширення одержали гліфталеві смоли з гліцерину і фталевого ангідриду.

Гліфталеві смоли термореактивні, однак вони твердіють при відносно

високих температурах і повільно. Тому ці смоли в основному застосовують

при виробництві лаків з леткими і швидко висихаючими (твердіючими)

масляними розчинниками.

Епоксидні смоли. Ці смоли одержали дуже широке поширення в техніці.

Вдале сполучення механічних, фізичних, хімічних та інших властивостей

визначає їх застосування. Епоксидні смоли одержують при конденсації

еніхлоргідрину з СН

- СН - СН

С1 дифенілопропаном

С(СН

ОН)

. \ О /

Низькомолекулярні смоли уявляють собою в'язкі рідини, що можуть твердіти

на холоді при добавлені затверджувача чи при нагріванні; при цьому вони

дуже реакціиноздатні, у них високі ад-гезійні (клеючі) властивості.

Застосовують їх для покриття, склеювання металів, скла, пластмас, для

герметизації, тощо; у складі компаундів (з різними наповнювачами —

сталевим порошком, пилоподібним кварцовим піском та ін.) застосовуються

для закла-

441

дення раковин у металевих виливках. Епоксидні смоли добре сполучаються з

іншими полімерами; одержують, наприклад, епоксидно-фенольні смоли, що

визначають підвищену теплостійкість, епоксидно-поліефірні (підвищена

ударна в'язкість) та ін.

Поліаміди. Поліамідами називають смоли, що містять у ланцюзі амідні групи

- СО - NH -. Різні поліаміди одержують поліконденсацією і східчастою

полімеризацією. Наприклад, найлон 6-6 одержують шляхом поліконденсації

гексаметілендіаміну H

N(CH

)

і адипінової кислоти

НООС (СН

)

СООН; капрон — при ступеневій полімеризації капролактаму

C5HWCOHN.

Поліаміди мають значну жорсткість (яка до того ж збільшується при витяжці

до 4...5 разів), достатню твердість, дуже високу в'язкість (при стандартних

іспитах не руйнуються, а згинаються), гарні діелектричні властивості,

водостійкість. Поліаміди застосовують для виготовлення деталей машин

методами лиття під тиском, для електроізоляції проводів нанесенням на них

розплавленої смоли, для виготовлення волокна шляхом продавлюванням

смоли через філери, для виготовлення плівок і клею. З волокон роблять

панчішно-шкарпеткові вироби, рибальські сіті, буксирні канати та ін.

Армовані (зміцнені) пластмаси. Кращими зв'язуючими для армованих

пластмас є епоксидні смоли і поліефіри, а також фено-лобутварні смоли

(клей марки БФ-4 і БФ-6), сполучені епоксидо-фенольні смоли й ін., що

твердіють при невисоких температурах і тисках. За наповнювача

застосовують волокна і тканини (скляні, азбестові чи органічні), частіше —

скляні волокна.

З армованих пластмас виготовляють корпуси приладів і апаратів, ванни,

труби, двері, корпуси човнів і суден. Скловолокнисті анізотропні матеріали

(СВАМ) використовують також при виготовленні будівельних стінових

панелей, перекриттів.

Кремнійорганічні полімери. Органічні сполуки, в основний ланцюг яких

входять неорганічні елементи (кремній, титан, фосфор, бор), називають

елементоорганічними сполуками. Найбільше промислове застосування

мають кремнійорганічні смоли. Основний ланцюг їхніх молекул складається

з атомів кремнію і кисню:



SiSiSi

Зв'язок між атомами кремнію і кисню називається силоксано-вий. Цей зв'язок

має більшу термічну стійкість, ніж зв'язок між

442

атомами вуглецю, тому кремнійорганічні сполуки (як і всі елементоорганічні

сполуки) відрізняються високою теплостійкістю. Основним недоліком цих

сполук є відсутність еластичності, однак комбінування основного

силоксанового ланцюга з бічними органічними відгалуженнями дає

теплостійкі й еластичні кремнійорганічні сполуки.

Кремнійорганічні полімери випускають у виді лаків, застосовуваних у якості

електроізоляційних і жаростійких покрить, мастильних матеріалів, які

працюють при високих і низьких температурах, а також у виді пластмас і

кремнекаучуків.

З кремнійорганичних пресматеріалів типу волокиту, текстоліту і

склотекстоліту виготовляють електроізоляційні вироби. Ці вироби

відрізняються високою теплостійкістю, механічною міцністю і

водостійкістю.

Кремнекаучуки за еластичністю і вібростійкістю подібні до гуми, однак

відрізняються від неї морозостійкістю і підвищеною теплостійкістю (до 250

°С).

10.2.4. Пластмаси на основі природних полімерів

Целулоїд. Целулоїд є найстаршою пластмасою (відомий з 70-х років XIX

століття) і уявляє собою твердий розчин нітрату целюлози в камфорі.

Целюлоза [-С

(ОН)

— головна основа кліток рослин.

При обробці целюлози (бавовняної чи деревинної) азотною кислотою в

присутності сірчаної одержують нітрат целюлози [- C

(ONO

) -]

який уявляє собою білу волокнисту речовину, схоже на целюлозу, але

вибуховий Для одержання шаруватого целулоїду нітрат целюлози

обробляють перемішуванням зі спиртовим розчином камфори при

температурі (80...90) °С. Отриману масу фільтрують на фільтрпресах для

вилучення домішок, потім масу знову поміщають у мешатіль і роблять

відкачку спирту. Далі, масу пропускають через гарячі вальці, куди подаються

також барвники (чи освітлювані — для одержання прозорого целулоїду) і

наповнювачі (якщо потрібно). Пластини провальцьованої маси накладають

одну на одну, пресують на блоках-пресах при температурі до 90 °С і тиску до

15 МПа. Отримані блоки на стругальних верстатах стругають в листи ножем

шириною у весь блок. Листи містять ще близько 12% спирту, тому

недостатньо тверді. Для вилучення спирту їх сушать гарячим

443

повітрям, а потім правлять у поверхових пресах для гладкості, перекладаючи

латунними чи сталевими полірованими листами.

Целулоїд випускають таких основних сортів: технічний (прозорий, білий) і

галантерейний. Технічний целулоїд застосовується для виготовлення шкал

вимірювальних приладів, лінійок, косинців, кінострічок, тощо,

галантерейний целулоїд — для галантереї й іграшок. Для цього листи з

целулоїду штампують при температурі його розм'якшення — (80...90) °С.

Галаліт. Галаліт виготовляють на основі казеїну, що є продуктом споживання

знежиреного молока спеціальними ферментами чи кислотами. Для

одержання виробів з галаліту казеїн замішують на водяних розчинах чи фарб

порошків із пластифікаторами, ретельно розминають на вальцях, потім

пресують в аркуші чи пластини, затвердюють формаліном (дубленим) і

сушать. Застосовуючи замість барвників спеціальні освітлювачі, одержують

прозорий галаліт.

Галаліт відрізняється доброю обробляємістю, але тендітний і гігроскопічний;

йде, на виготовлення ґудзиків і інших галантерейних виробів, у тому числі

імітації виробів з коштовної природної сировини.

Асфальтопічні пластмаси. Ці пластмаси є найбільш дешевими. Сполучними

при їхньому виробництві служать бітуми і кам'яновугільний пек, а

наповнювачами — бавовняні очоси, інфузорна земля та ін. Асфальтопічні

пластмаси стійки у воді і кислотах; з них роблять акумуляторні баки,

кислототривкі труби і ємкості теплоізолятори та ін.

10.2.5. Переробка полімерів у вироби

З полімерних матеріалів роблять усілякі вироби будь-якої форми, а також

нитки, плівки, аркуші, труби, зерна. Специфічні фізичні і технологічні

властивості полімерів визначають своєрідні методи їхньої переробки у

вироби і напівфабрикати. Основними методами переробки полімерів є

екструзія, звичайне лиття, лиття під тиском, звичайне пресування, литьове

пресування, вакуумне і пневматичне формування, вальцювання, спінювання,

зварювання, гаряче напилювання, стругання в аркуші, а також обробка на

верстатах зняттям стружки.

Екструзія. При обробці методом екструзії одержують стрижні, труби, аркуші

і плівки в основному з термопластичних полімерів, рідше з термореактивних.

Екструзія складається у вичав-

444

люванні полімеру через мундштук з отвором, перетин якого визначається

формою виробу.

Методом екструзії переробляється основна маса поліетилену та інших

термопластів. Застосовується також для переробки термореактивних смол і

композицій.

Плівки й інші вироби з деяких термопластів (наприклад, поліетилену,

полівінілхлориду, полістиролу, целулоїду) одержують, роздуваючи труби.

Ємності (сулії, фляги й ін.) роблять у рознімних формах, у яких нагрітий

відрізок труби роздувають повітрям.

Для одержання плівки термопласт із робочого циліндра 8 екс-трузійної

машини надходить у голівку і витискується через кільцеподібну щілину, що

утворена мундштуком і донором 5, у результаті чого виходить труба. Ця

труба роздувається повітрям, що надходить до голівки по магістралі через

дорн (зазначене знизу стрілкою), потім проходить холодильник, що обдуває

її зовні холодним повітрям (зона 4), напрямні ролики 2, що захоплюють 1.

Ролики, що захоплюють, складають трубчасту плівку в сплюснений плоский

рукав, що потім зрізується по краях і у виді подвійної стрічки намотується на

рулон шириною 1400 мм. Пресування пластмас здійснюють на гідравлічних

пресах у закритих прес-формах і одержить аркуші, плити. Пресування буває

холодним, гарячим, ливарним засобом контактного накладання армуючий

матеріал укладають у форму 1 і змочують пензлем чи пульверизатором

рідким сполучником 2 (іноді в кілька шарів). Після чого композицію

покривають целофановим листом 3 і накочують роликом до стінок форми

для вилучення повітря, вирівнювання виробу і забезпечення тісного

контакту. Далі йде процес ствердіння сполучника при кімнатній температурі

чи при деякому нагріванні.

У якості армуючого наповнювача застосовують найчастіше склотканину і

скловолокно, у якості сполучника — фенольні, епоксидні і насичені

поліефірні смоли.

До цього способу прибігають також при попереднім просоченні наповнювача

сполучними; у цьому випадку операція змочування смолою відпадає.

За способом мішка підготовка й укладання компонентів здійснюється

аналогічно способу контактного формування. Застосування мішка,

найчастіше гумового, забезпечує кращий контакт між сполучниками і

наповнювачем, а також краще вирівнювання виробу. При накладенні шарів

мішок l знаходяться поза

445

формою. Для формування при отвердінні притискна плита 2 міцно кріпиться

до верхнього зрізу форми, і в мішок подається повітря чи пара, під тиском

яких і перебігає ствердіння смоли.

Спінювання. Спінювання полімерів дає коміркові конструкційні матеріали

малої об'ємної маси (до 0,05 г/см

). За своєю будовою вони можуть бути

коміркові (пінистими), з несполуче-ними осередками, наповненими газами і

шпаруватими, що мають сполучені шпари, як у губці.

Для спінювання застосовуються фенолоальдегідні і сечевино-альдегідні

смоли, полістирол, поліетилен, полівінілхлорид, ацетат целюлози, а також

натуральний і синтетичний каучуки.

Зі спінених полімерів роблять плавучі засоби, теплоізоляцію й

електроізоляцію, звукопоглинаючі деталі, губки, матеріали для подушок,

пакування меблів, тощо.

Існує кілька методів одержання пінопластів. Широко застосовують метод, що

складається у введенні газоутворювачів (по-рофірів) у пластик; порофіри при

нагріванні виділяють гази.

Зварювання. Зварювання пластмас можливе для всіх термо-пластів. Для

зварювання застосовують гаряче (250...300) °С повітря, що нагрівається

електричним струмом чи газовим полум'ям, струмами високої частоти або

ультразвуком. Поверхні при зварюванні очищають, вирівнюють і стискають

(тиск до 0,2...0,3 МПа). При нагріванні в граничному шарі макромолекули

переходять у пластичний стан, здобувають рухливість, що сприяє взаємній

дифузії і зварюванню частин.

Пластмаси, що мають високі діелектричні властивості (поліетилен,

поліпропілен, поліізобутилені полістирол), не зварюються струмами високої

частоти. Для зварювання твердого полівінілхлориду (вініпласту)

застосовують також нагрівання тертям, а для м'якого (пластикату) —

нагрівання паяльником, гарячою стрічкою, тощо.

Поверхневі покриття. Полімери широко використовують для поверхневих

покрить на металі, дереві, папері, пластмасам з метою захисту від корозії й

ерозії і для прикрас. Покриття поділяють на ті, що висихають при

випаровуванні розчинника і що поліме-ризуються і ті, що окислюються з

утворенням плівки на повітрі.

Покриття з термопластів наносять також способом гарячого напилювання,

при якому пластик у виді чи пасти порошку під тиском повітря