Остапчук М.В., Рибак А.І. Системи технологій (за видами діяльності)

Подождите немного. Документ загружается.

забезпечується тільки на 12, 8%. І це при тому, що Україна має достатню

сировинну базу. Калійні руди в Україні зосереджені тільки в Прикарпатті.

Зараз експлуатуються два калійний родовища: Калуш — Голинське (Івано-

Франківськая область) — використовуються потужності калійного заводу

концерну "Оріана" і Стебніковське (Львівська область) — державне горно-

хімічне підприємство "Сірка". Промислово освоєно тільки близько 30%

розвіданих запасів. Запаси калійних солей на розвіданих і развідуємих

площах складають близько 7, 2 млрд. т. Найбільші з них — Стебніцьке (1, 2

млрд. т.), Марково-Розсель-нянське (1 млрд. т.), Бориславське (1 млрд. т.),

Белина Велика (384 млн. т.) — яке може розроблятися відкритим способом.

Прогнозні запаси руди складають більш 15 млрд. т., тобто Україна має значні

запаси для виробництва калійних добрив. Калійний завод концерну "Оріана"

(Івано-Франківська обл.) здійснює комплексну переробку всіх компонентів

сировини. Комбінат робить крім мінеральних добрив аеросил, соляну

кислоту, гіпохлорит, хлор, карбомідні смоли, хлористий магній, карналіт.

Сировиною

459

для Калушського концерну "Оріана" служать полімерні руди Ка-луш-

Голинського родовища. Концерн "Оріана" поєднує дев'ять юридично

самостійних підприємств, що знаходяться в місті Калуш. Головним

підприємством концерну є завод з виробництва хлористого вінілу. Крім

нього в концерн входять завод калійних добрив; завод побутової хімії і

товарів народного споживання завод каустичної солі і хлору, завод хімічного

захисту рослин, ремонтно-механічний завод, завод будматеріалів. В серпні

1997 року були відкриті два нові підприємства в складі концерну: фабрика по

виробництву поліпропіленової нитки і завод з виробництва поліетилену.

Державне горно-хім)ічне підприємство "СІРКА" (Стебніковський калійний

завод) випускає 400 тис. т. меленого каініту зі змістом 10% оксиду калію. У

1991 році був освоєний випуск композиційного калійно-магнієвого добрива.

У зв'язку з низьким змістом живильних речовин у каініті (всього 10%

ДО2ОБ) збут цієї продукції дуже обмежений.

Фосфорні добрива. Для вирощування стабільних врожаїв

сільськогосподарських культур необхідно забезпечити внесення фосфорних

мінеральних добрив у ґрунт порядку 2, 2 млн. Середньорічна потужність

українських підприємств складає близько 1, З млн. т. при виробництві 790

тис. т. Основною причиною недови-користання потужностей є недостатня

кількість фосфоровмісткої сировини, складнощі по забезпеченню сировини і

збуту продукції при недостатній платоспроможності як постачальників

сировини так і споживачів продукції, слабкий рівень технічної оснащеності

(морально застаріле і фізично зношене устаткування). При виробництві

фосфорних добрив використовується фосфоровмістка сировина: апатитовий

концентрат, фосфорне борошно, суперфос-форна кислота; жовтий фосфор,

зкстракційна і термічна фосфорна кислота. Жодне з наявних фосфорних

родовищ (розташовані в Донецькій, Івано-Франківській, Харківській,

Чернігівській і Житомирській областях) — не експлуатуються. Фосфорні

добрива в Україні виробляються на чотирьох підприємствах: вінницьке ПО

"Хімпром", сумське ПО "Хімпром", Одеський суперфосфатний і

Константинівський хімзавод. Константинівський хімзавод випускає крім

міндобрив і сірчаної кислоти багато видів іншої хімічної продукції, з них

38% — на експорт. Виробничі потужності використовуються на 50%.

Вінницький ПО "Хімпром" випускає суперфосфат для сільського

господарства. Одеський суперфосфатний випускає простий і гранульований

суперфосфат. Сумський "Хім-

460

пром" випускає простий і знефторений суперфосфат у гранульованому виді.

Для забезпечення роботи цих підприємств необхідно близько 1700 тис. тонн

апатитового концентрату, постачальником якого була і залишається Росія.

Переробка органічних відходів в добрива та біогаз. Найбільш перспективне, з

точки зору одержання агрохімічної (виробництво добрив), екологічної

(знезаражування і дезодорація) і енергетичної (виробництво палива й

електроенергії) ефективності, є технологія переробки гною в анаеробних

умовах у спеціальних герметичних реакторах — метантенках, виконаних, як

правило, з металу. Завдяки діяльності метаноутворюючих бактерій у

безкиснево-му середовищі при температурі (39...40) чи (53...55) °С в реакторі

відбувається процес збражування гною з утворенням пального газу,

основними компонентами якого є метан (60...65)% і вуглекислий газ

(35...40)%. З 1 т гною вологістю 92% протягом (10... 15) діб можна одержати

близько 20 м біогазу з теплотворною здатністю (23...25) МДж/м. З цієї

кількості приблизно 50% витрачається на підтримку заданого

температурного режиму роботи метантенка, інше складає товарний біогаз,

який можна використовувати на нестатки господарства. Зброжена в

метантенку маса уявляє собою легкоусвоююче рослинами і позбавлене

збудників хвороб і насінь бур'янів рідке висококонцентроване органічне

добриво, що містить макро- і мікроелементи, амінокислоти і фітогормони, що

стимулюють ріст рослин. Це добриво застосовується на ґрунтах усіх типів

для овочевих, плодово-ягідних, кормових культур, газонів, квітників,

декоративних чагарників і т.п. Особливо ефективне застосування зброжених

добрив для кореневих і поливальних рослин, підгодівлі овочевих і інших

сільськогосподарських культур (при 3...4-разовій підгодівлі, але не частіше

одного разу в десять днів), при цьому врожайність підвищується в (2...3)

рази.

10.5. Виробництво миючих засобів

10.5.1. Миючі засоби

Природа миючих засобів. Миючими засобами називають складні органічні

сполуки, що застосовуються в чистому виді чи з добавками для прання

виробів з текстильних волокон і миття різних предметів домашнього побуту.

Ці засоби полегшують також відбілювання і фарбування тканин,

виготовлення емульсій і суспензій при одержанні харчових товарів,

барвистих сполук, очи-

461

щення і здрібнювання руд і інших природних матеріалів, підвищують

антифрикційну здатність мастильних матеріалів, тощо.

Основною (активною) частиною миючих засобів є миючі речовини. Вони

уявляють собою органічні сполуки, що мають значну поверхневу активність,

здатність створювати піну і напівколоїдний розчин у воді. Завдяки

поверхневій активності вони знижують поверхневий натяг води, збільшуючи

тим самим її змочувальну здатність. У молекулі миючих речовин мається

довгий вуглеводний ланцюг R, що для випадку мила на основі стеаринової

кислоти містить 17 атомів вуглецю і коротку частину у виді реакційної

солеутворюючої (карбоксильної) групи.

Полярна частина молекули обумовлює розчинність мила у воді, неполярна

(гідрофобна) — утрудняє, гальмує розчинення і прагне витиснути молекулу

мила з миючого розчину на поверхню. У зв'язку з цим мило в розчині

концентрується головним чином на поверхні миючого розчину. При

збовтуванні воно утворить піну, що сприяє вилученню забруднень з миючого

розчину і характеризує наявність у розчині невитраченої миючої речовини.

На поверхні миючого розчину мило знижує поверхневий натяг води, у

результаті чого вода легше змочує інші тіла, проникає в тріщини і сприяє

вилученню забруднень. Співвідношення довжини неполярної і полярної

частин у молекулі обумовлює різну розчинність миючої речовини у воді. Зі

збільшенням довжини вуглеводневого ланцюга знижується розчинність, але

підвищується твердість миючої речовини. Наприклад, мило на основі

стеаринової кислоти тверде, має низьку розчинність у воді кімнатної тем-

ператури. При додаванні жирних кислот з меншою кількістю вуглецевих

атомів поліпшується розчинність мила. Миючі засоби містять звичайно від 8

до 20 вуглецевих атомів у неполярній частині, утворюють напівколоїди,

тобто знаходяться в розчині як у виді молекул, так і у виді більш великих

часток (агрегатів).

Мило містить карбоксильну групу — СООН, здатну взаємодіяти із солями

кальцію і магнію, що містяться у твердій воді. Це приводить до утворення

нерозчинного "вапняного мила" , що осідає на тканині і негативно

позначається на її міцності. При виробництві інших видів миючих речовин

карбоксильну групу блокують чи заміняють на іншу реакційну полярну

групу. Таким чином, властивості миючих речовин залежать від виду і

довжини вуглеводної частини і природи активної групи. Кут-воднева частина

миючих речовин може містити радикал аліфа-

462

тичний (СН

- GH

-CH

...CH — скорочено алкіл) чи ароматичний,

наприклад бензольний залишок (арил). Бензол містить лише шість

вуглецевих атомів, тому в ароматичний цикл уводять трохи вуглеводневих

груп (алкільний залишок). Миючі речовини з таким радикалом називають

алкіларильними.

Миючі речовини в залежності від будови вуглеводного радикала й активної

групи поділяють на такі типи:

1. Алкілкарбонати (мила) загальною формулою RCOONa.

2. Алкілсульфати (первинні та вторинні).

3. Алкілсульфонати.

4. Алкиларилсульфонати (бульфонати).

5. Алкіламонійхлориди катіоноактивні миючі речовини. Мило одержують

переробкою жирової сировини, сульфати і

сульфонати є синтетичними миючими речовинами. Перелічені миючі

речовини називають йоногеними (йоноутворюючими). У водяному розчині

вони дисоціюють на іони.

Мило, сульфати і сульфонати є аніоноактивними, тому що утворюють

поверхнево-активний негативно заряджений іон. Менш поширені неіоногенні

миючі речовини. Вони у воді не дисоціюють, але розчиняються завдяки

наявності в молекулі значного числа гідрофільних груп. Неогенні миючі

речовини бувають природного походження (сапоніни з мильного кореня,

кінського каштана й інших рослин) і синтетичні — препарати отримані з

окису етил єна і фенолів, жирних спиртів.

Сутність миючого процесу. Миюча дія обумовлена здатністю миючих

речовин адсорбуватися на поверхні води і твердих тіл, підвищувати їх

змочення, утворювати піну і стійкі суспензії часток у воді. Як відомо,

забруднення уявляють собою суміш твердих часток (пилу, сажі, солі і ін.) і

жирових, а також потових плівок, що прилипла до поверхні тканин і інших

предметів. Щоб вилучити забруднення необхідно: відокремити забруднення

від поверхні, що очищається; перевести грязьові частки в миючий розчин;

утримати їх у миючому розчині до його зміни й усунути можливість

повторного осадження на очищаємій поверхні.

Труднощі вилучення забруднень водою пов'язано з гідрофобністю поверхні

часток забруднень.

Щоб відокремити (відірвати) забруднення миюча рідина повинна мати

здатність змочувати, (містити мила чи інший поверхнево-активний миючий

засіб). Миюча рідина легко проникає в шпари тканин і інших матеріалів, у

тріщинки часток забруднень,

463

а також між забрудненнями і поверхнею, що відмивається. Частки бруду

набухають, дробляться, обволікаються плівкою мила, при цьому

зменшуються зчеплення часток бруду між собою і поверхнею, що

очищається. При незначному механічному впливі (перетиранні руками чи в

пральній машині) частки забруднень легко відокремлюються і переходять у

розчин, де знаходяться у взваженому стані. У процесі відриву забруднень від

очищаємої поверхні відбувається одночасно їхнє здрібнювання, емульгуван-

ня (перехід жирової частини забруднення в розчин) і суспензуван-ня

(розподіл твердих часток забруднень у миючому розчині).

У процесі прання в миючий розчин попадає значна кількість пухирців

повітря. При цьому вони обволікаються плівками мила. Пухирці повітря,

укладені в мильну плівку мають малу густину, прагнуть спливти на

поверхню. При спливанні на поверхню мильного розчину міцність плівок

навколо пухирців повітря збільшується, тому що вони покриваються другим

шаром молекул мила, що розташовані на границі роз'єднання води і повітря.

Зіштовхуючись, вони створюють піну. Концентрація мила в плівці внаслідок

нагромадження молекул мила вище, ніж у миючому розчині. Піна сприяє

механічному віднесенню забруднень. При збовтуванні миючого розчину

частки забруднень, покриті піною вилучаються із поверхні тканини.

Таким чином миючий розчин добре змочує забруднення, полегшуючи їхнє

набрякання, здрібнювання і перехід у зважений стан у розчині. Механічний

вплив, підвищена температура і піна полегшують здійснення миючого

процесу.

10.5.2. Сполуки і властивості миючих засобів

Сполуки миючих засобів. Миючи засоби уявляють склад композиції,

основною частиною яких є миючі речовини. Миючий ефект засобу залежить

від здатності миючої речовини змочувати, диспергувати (подрібшовати) і

емульгувати забруднення. Мила господарські мають порівняно невисокий

миючий ефект. Вони містять переважно тільки миючі речовини (натрієві чи

калієві солі жирних кислот). У зв'язку з тим що синтетичні миючі речовини в

чистому виді не мають високої миючої здатності, їх застосовують у суміші з

корисними добавками: нейтральними і лужними солями (електролітами),

відбілювачами, стабілізаторами піни й ін.

Лужні солі (сода кальцинована, триполійфосфат, тринатрій-фосфат,

гексаметафосфат, силікат натрію) поліпшують емульгу-

464

ючу здатність і колоїдну структуру миючих розчинів, сприяють одержанню

більш міцних плівок миючої речовини навколо часток забруднення,

пом'якшують воду і утворюють сприятливе (слабко-, помірковано- чи

сильновапняне) середовище для прання виробів з різних волокон.

Наприклад, для прання бавовняних і лляних тканин ефективно вводять в

засоби сильновапняні добавки — соду, три-натрійфосфат. Гексаметафосфат

утворить у миючому розчині слабокисле середовище, сприятливе для прання

вовняних тканин. Нейтральні солі (сульфат натрію) є наповнювачами і

поліпшують структуру колоїдних розчинів миючих засобів.

При введені відбілювачів до складу синтетичних миючих засобів не потрібно

підсинювання білизну. Стабілізатори піни (алко-лоламіди) поліпшують і

стабілізують ціноутворення миючих засобів. Для усунення повторного

осадження забруднень до складу синтетичних миючих засобів уводять

карбоксиметилцелюлозу (КМЦ).

Властивості миючих засобів. Споживчими властивостями миючих засобів є

миюча, піноутворююча й антидесорбійна здатність, рН середовища миючої

речовини. Миюча здатність — комплексний показник оцінки споживчих

властивостей миючих засобів. її визначають за ступенем відновлення білизни

забрудненої тканини після однієї чи декількох прань у миючому розчині

визначеної консистенції. Миюча здатність може бути виражена відношенням

білизни (коефіцієнта відображення) випраної тканини до білизни

(коефіцієнту відображення) більш незабрудненої тканини (у процентах).

Миюча здатність залежить від поверхневої активності миючої речовини, його

здатність емульгувати жирові і масляні забруднення, жорткості води,

температури, рН середовища й ін.

У м'якій (не утримуючих солей Са, Mg, Fe) воді найбільш високу миючу

здатність виявляє жирове мило. Гарну миючу здатність мають первинні

алкільсульфати й алкіларільсульфона-ти. Більш низьку миючу здатність

мають вторинні алкільсульфати, алкільсульфонати, катіоноактивні, неогенні

синтетичні миючі речовини. Зі збільшенням жорсткості води миюча

здатність мила може бути втрачена цілком, у той час як у синтетичних

миючих речовин вона зменшується лише наполовину, а в присутності еле-

ктролітів майже не змінюється.

Піностворююча здатність миючих розчинів характеризується висотою стовпа

піни, а також піно стійкістю, тобто відношенням висоти чи об'єму стовпа

піни через визначений проміжок часу

465

після її утворення до первісної висоти стовпа піни. У воді мило утворює

більш рясну і стійку піну, ніж синтетичні миючі речовини. Кальцієві і

магнієві солі, що обумовлюють жорсткість води, помітно знижують

піностворюючу здатність. З появою електролітів і алкілоламідів

підвищується здатність миючих речовин утворювати рясну і стійку піну у

жорсткій воді.

Миючі речовини повинні не тільки видаляти забруднення з поверхні, але й

утримувати їх у розчині, перешкоджати повторному їх осадженню, тоюто

виявляти стабілізуючий ефект. Мила мають високу стабілізуючу дію.

Синтетичні миючі речовини виявляють порівняно слабку здатність

утримувати в миючому розчині забруднення. Дрібні частки забруднення

повторно осаджуються на поверхні, що очищається, і тканини після

багаторазових прань здобувають сірий відтінок. Для підвищення

антиресорбційної здатності миючих речовин вводять різні добавки (КМЦ).

В залежності від виду і кількості нейтральних і лужних солей миючий розчин

має різне середовище (рН) — кислу, нейтральну, слабко і сильновапняну.

Кисле і нейтральне середовища сприятливі для прання виробів з волокон

тваринного походження, лужна — для прання виробів з волокон рослинного

походження. Помірне лужне середовище (при додаванні триполофосфата) —

для прання тканин зі штучних і синтетичних волокон. У залежності від рН

середовища змінюється також миюча здатність миючих речовин. Наприклад,

аніоноактивні миючі речовини (мило, алкільсульфати і сульфонати)

виявляють миючий ефект лише в лужному і нейтральному середовищі, у

кислому середовищі вони самі закріплюються на тканині. Катіоноактивні

миючі речовини виявляють миючі дії в нейтральній і слабокислій

середовищах. Таке розходження властивостей залежить від характеру заряду

розчинених у воді активних частин молекул миючої речовини. Тому характер

заряду миючих речовин варто враховувати при виборі миючого засобу для

визначених умов прання.

10.5.3. Класифікація миючих засобів

Миючі засоби розділяються за призначенням, консистенцією, видами миючої

речовини, вмісту миючої речовини і іншими ознаками. За призначенням

миючі засоби поділяються на господарські, туалетні, спеціальні (медичні,

технічні й ін.). За консистенцією розрізняють миючі засоби тверді (кускові,

гранульовані, порошкові), мазеподібні (пасти) і рідкі. Найбільш широке

застосування

466

знайшли порошкові засоби. Зручні миючі засоби у виді гранул і паст. Рідкі

засоби легко розчиняються, добре дозуються. Вони ефективні для прання

текстильних виробів і миття посуду, автомашин, скла, тощо. Виготовлення

рідких засобів простіше і дешевше (відпадає процес сушіння), вони не

порошать, подібно порошкам, легше дозуються. В залежності від виду

миючої речовони засоби розподіляють на мила і синтетичні миючі засоби.

Вміст миючої речовини в засобі коливається від 5 до 85%. Більшість миючих

засобів господарського призначення містять (10-75)% миючої речовини.

Мило господарське уявляє собою миючий засіб, основною (активною)

частиною якого є натрієві і калієві солі жирних кислот. Мило господарське

підрозділяється за видом вихідного матеріалу, способом виробництва й

обробки, консистенцією, змістом миючої речовини. За видом вихідного

матеріалу розрізняють мила на основі жирів, жирних кислот і змішаної

жирової основи.

У виробництві мил використовують тверді жири тварини (яловичний,

баранячий, свинячий і ін.), рідкі рослинні жири (олія соняшникова,

бавовняна і ін.), саломас тобто твердий жир, що отриманий гідрогенізацією

(насиченням воднем за місцем подвійних зв'язків) рослинних рідких масел,

еоапсток (побічний продукт очищення рослинних олій).

Тверді тваринні жири містять більшу кількість насичених жирних кислот і

утворюють при варінні тверді мила, добре розчинні при підвищеній

температурі. Додавання твердих жирів рослинного походження (пальмове,

кокосове й іншіх видів олії) підвищують розчинність мил при кімнатній

температурі. Рідкі рослинні жири утворюють мазеподібні мила. Широке

застосування жирних кислот дозволяє легше і впевненно провести

миловаріння. Жирні кислоти одержують розщепленням жирів синтетично

при окислюванні парафінів і інших нафтопродуктів. Змішана жирова основа

може включати жири, жирові відходи (кухонні, стічні), еоапсток, смоляні і

нафтові кислоти. Смоляні кислоти у вигляді каніфолі (каніфольні мила)

поліпшують ціноутворення і затримують прогіркання мил. Нафтенові

кислоти знижують стійкість піни і твердість мил, роблять його більш

розчинним.

За способом виробництва відрізняють мила, що отримані омиленням

(варінням) жирової основи і нейтралізацією жирних кислот. Омилення

проводять дією водяного розчину їдкого лугу на жирову основу при

температурі (100-105) °С. Жирові речовини розпадаються на гліцерін і жирну

кислоту, що утворюють з

467

лугом сіль жирної кислоти. Нєйтральзація жирних кислот (карбонатне

омилення) — економічно більш вигідний спосіб одержання мила, тому що

прискорюється і спрощується процес утворення мила, а в якості лугів

використовують більш дешеву соду. За способом обробки відрізняють мила

клейові, висолені, шліфовані і поліровані. Клейове мило одержують

охолодженням продукту миловаріння. Воно містить (40...47)% жирних

кислот, залишки непрореагованих жирів і лугів, гліцерин і інші домішки.

Висолюють мило для вилучення домішок і збільшення утримання миючої

речовини. Для цього в киплячий мильний клей уводять поварену сіль або

каустичну воду. Розчиняючись у воді ці речовини знижують розчинність

мила. Мило відокремлюється і більш легше спливає, утворює шар більш

концентрованого, так званого ядрового мила. Злите ядрове мило після

уварювання й охолодження містить (60.. .66)% жирних кислот.

При повторному висолюванні одержують більш чисте і світле шліфоване

мило. Поліроване мило містить (70...85)% жирних кислот і має більш

однорідну структуру. Для його одержання мило здрібнюють, перетирають на

вальцях, підсушують і пресують у певні форми. За консистенцією

відрізняють мило тверде і рідке. Тверде мило підрозділяють на кускове,

порошкове у вигляді стружки.

За вмістом миючої речовини (натрієвих чи калієвих солей жирних, смоляних

і нафтенових кислот) мило поділяють на сорти. Тверде кускове господарське

мило буває 60, 66, 70 і 72%, рідке — 40% — 1-й сорт і 60% — не вищий сорт.

Порошкові мила уявляють собою здрібнене і висушене мило (68...82)% чи

сполуки, що містять (10...25)% жирних кислот у суміші з лужними солями

(сода кальцінована, тринатрійфосфат, силікат натрію). Жирове мило широко

застосовують як миюче. Однак його не можна вважати універсальним, тому

що миючий ефект жирового мила виявляється не завжди однаково.

Найкращий миючий ефект досягається при концентрації мила в зм'якшеній

воді в кількості близько (0, 2...0, 3)% (у 10 л води повинне бути розчинено 30

г мила в перерахуванні на безводне). Сильно розчинений розчин мила

внаслідок високого ступеня гідролізу має невисоку миючу дію. Жирове мило

виявляє миючу дію тільки в луговому середовищі. У кислому середовищі

воно легко розкладається з виділенням вільної жирної кислоти, що не має

миючої здатності.

У миючому розчині жирове мило частково розкладається водою на луг і

жирні кислоти, у результаті чого створюється слаб-

468

ке лужне середовище, що має руйнуючу дію на вовну, шовк, а також тканини

зі штучних і синтетичних волокон. При наявності в милі підвищеного змісту

вільного (тобто не вступила в реакцію з жиром) лугу тканини руйнуються

швидше, тому при пранні таких тканин не рекомендується користатися

звичайним господарським милом. Застосування жирового мила найбільше

ефективно при нагріванні миючого розчину до (50...70) °С. Підвищена

температура також негативно впливає на міцність виробів з вовни, шовку,

штучних і синтетичних волокон. Крім того, значна частина (близько 60%)

мила при пранні витрачається не продуктивно. Невелика частина мила

поглинається волокнами і витрачається на нейтралізацію кислотності

білизни, більш 30% мила витрачається на зм'якшення води, тобто зв'язування

кальцієвих і магнієвих солей, що містяться у воді. Нерозчинні сполуки

(вапняні мила) що утворюються в наслідок липкості осаджуються на тканині

і придають їй сіро або буровато-сірий відтінок, особливо помітний після

сушіння і прасування. Висохле на тканині лугове мило робить її більш

твердою і тендітною, помітно знижується гігроскопічність і

повітропроникність, значно швидше і інтенсивніше тканина забруднюється.

Крім того, ці сполуки прискорюють окисне руйнування волокна і барвника,

викликаючи зниження міцності тканини і соковитості фарбувань. Відмити

вапняне мило сутужніше, ніж звичайне забруднення, тому при пранні у

твердій воді частина мила витрачається на видалення вапняного мила з

поверхні матеріалу що відпирається.

Практично витрати жирового мила при пранні у жорсткій воді збільшується

приблизно в три рази в порівнянні з пранням у м'якій воді, а в морській воді

жирове мило майже не має миючої здатності. Таким чином, застосування

жирового мила у жорсткій воді приведе до непродуктивних витрат і може

викликати погіршення якості відпируваних матеріалів..

Синтетичні миючі засоби підрозділяють за призначенням, видам

синтетичного миючого речовини, консистенцією. За призначенням

синтетичні миючі засоби поділяють на 6 підгруп. Засоби для прання виробів

з бавовняних і лляних волокон містять (20...40)% миючої речовини (звичайно

сульфонола) до 55% лужних солей (трипіліфосфата, соди кальцінованої,

силікату натрію), (10... 15)% сульфату натрію, невелику кількість запашних

речовин (віддушки), відбілюючих речовин і карбоксиметилцелюлози. Ці

засоби утворюють сильнолужні миючі розчини (рН = 10... 11);

469

можуть бути порошкові, рідкі й у виді паст різних найменувань. Розроблені

рецептури трьох типів засобів для прання виробів з бавовняних і лляних

волокон: кольорових, вибільних (містять (10... 12)% перекісного

відбішовача), для прання в пральних машинах (містять підвищену кількість

миючої речовини).

Засоби для прання виробів з вовняних і шовкових волокон містять 36%

алькільсульфата, до 55% нейтральних солей (сульфату натрію), невелику

кількість лужних електролітів, відбілювачів, віддушки. У миючому розчині

ці засоби створюють середовище, близьке до нейтрального (рН=7, 3...8, 5).

Засоби для прання виробів із синтетичних волокон також утворюють

середовище, близьке до нейтрального. По сполуці вони нагадують засоби

призначені для прання вовняних і шовкових тканин, але містять підвищену

кількість карбоксиметилцелюлози й електролітів. Засоби для прання виробів

з вовни, шовку і синтетичних волокон звичайно не містять активних лугів

типу карбонатів і силікатів натрію. Помірно лужні солі (фосфат,

тріполіфосфат, динатрійфо-сфат) при невисокій температурі прання не мають

шкідливого впливу на вироби.

Універсальні засоби рекомендують для прання виробів з рослинних,

тваринних і хімічних волокон. Ці засоби не містять силь-нолужних солей

(соди кальцинованої), у результаті чого миючий розчин має помірно лужну

реакцію (рН 8.. .9, 5). Універсальні засоби бувають без відбілювачів

(звичайного типу) і з перекисним відбілювачем. Засоби для замочування і

попереднього прання містять невелику кількість миючої речовини (до 15%) і

помірно 45% лужних електролітів. Відбілювачі і віддушки в них не вводять.

Засоби для миття посуду, раковин, ванн і інших предметів домашнього

побуту уявляють собою сполуки, що добре змочують поверхні, мають високу

емульгуючу і піноутворюючу здатність. Ці засоби звичайно взаємодіють із

забрудненнями на очищаємій поверхні. До складу засобів входять миючі

речовини (синтетичні і мила), органічні розчинники, лужні й інші хімічні

сполуки.

Засоби для миття скла (віконного, дзеркал, кришталю) утримують додатково

відновшовач блиску (барвники типу метилен голубий). Засоби для миття

(очищення) килимів, оббивки меблів, штучного хутра, шкіри містять

компоненти, що сприяють утворенню рясної піни, що обволікає і розм'якшує

забруднення, при вилученні піни відокремлюються і забруднення, а виріб не

всти-

470

гає промокнути. Засоби для миття посуду, ванн і раковин можуть містити

також антисептики, що мають бактерицидні властивості. За консистенцією

відрізняють синтетичні миючі засоби: порошкові, рідкі і пасти. Найбільш

поширені порошкові засоби. Найменування синтетичних миючих засобів, як

правило, не визначають їхнього призначення і властивостей, а є довільними.

Достаток назв не завжди виправдано. Багато засобів, незважаючи на різні

найменування, незначно відрізняються за сполуками і миючою здатністю. У

зв'язку з цим розроблено типові рецептури для засобів різного призначення.

Синтетичні миючі засоби — високоефективні миючі препарати. У порівнянні

з жировим милом виробництво синтетичних миючих речовин засновано на

дешевій сировині — продуктах переробки парафіну, нафти і газів. Випуск

різноманітного асортименту синтетичних миючих речовин дозволяє

економити кошти з урахуванням властивостей відпираємих виробів і

характеру жорсткості води. Синтетичні миючі засоби легко дозуються, добре

розчиняються у воді при кімнатній температурі, не вимагають попереднього

пом'якшення води і добре відмивають забруднення у воді будь-якої

жорсткості у тому числі і морській. Синтетичні миючі засоби виявляють

миючу дію при порівняно низькій температурі (20...30) °С, добре відмивають

тканину в нейтральному, кислому і лужному середовищі, але самі не

підвищують лужності розчину. У результаті добре зберігається свіжість фар-

бування і зменшується знос тканин.

Прання синтетичними миючими засобами менш трудомістке в порівнянні з

милом. Значно нижче і витрата їх при досягненні однакового миючого

ефекту з жировим милом. Так, при вживанні жирового мила найкраща

концентрація миючого розчину в м'якій воді (0,2...0,3)%, а синтетичних

миючих препаратів (0,05...0, 2)%.