Остапчук М.В., Рибак А.І. Системи технологій (за видами діяльності)

Подождите немного. Документ загружается.

пропускається через повітряно-ацетиленове полум'я. Розм'якшені частки

пластику попадають на захищену поверхню, і покривають її суцільним

рівним шаром.

446

Фізичні властивості пласма наведено в табл. 10.1.

10.3. Гума і гумові технічні вироби

Гума є важливим конструкційним матеріалом для виробництва технічних

виробів. У машинобудуванні гумові вироби застосовують для рухомих

пристроїв, (шин, приводних пасів, транспортних стрічок), у магістралях для

транспортування рідин, газів, (напірні і всмоктувальні рукави, сполучні

шланги, трубки), як опори, буферів, ізоляції, ущільнювачів (сальники,

манжети, прокладкові пластини, кільця) і ін.

Найважливіша властивість гуми — висока еластичність (пружне

подовження), яке при розтяганні досягає 700-800%, гарна вибр о стійкість

(поглинання коливань), водостійкість, підвищена хімічна стійкість проти

кислот і їхніх розчинів, достатня механічна міцність. Ці властивості

досягаються вулканізацією гумових сумішей (сирої гуми).

Вихідні матеріали для гумових виробів. Гумові суміші складаються на основі

каучуку, вміст якого в різних виробах змінюєся від 5 до 95%. Суміші містять

також пом'якшувачі, наповнювачйі що вулканізуючі речовини,

протистарителі, барвники.

Каучук. Розрізняють натуральний і синтетичний каучуки. Натуральний

каучук одержують із молочного соку каучукогених рослин. Синтетичний

каучук — речовина, за властивостями близька до натурального. Його

одержують синтезом органічних речовин. Промислові види синтетичного

каучуку, яких нараховується кілька десятків, розрізняються між собою як за

вихідною сировиною і способами виробництва, так і зі складом і фізико-

механічними властивостями. Виробництво синтетичного каучуку складається

з двох основних процесів: одержання каучуко-генів (бутадієн, стирол,

хлоропрен, акрилонітріл, ізобутилен і ін.) і наступна полімеризація в

каучукоподібний продукт. Сировиною для одержання каучукогенів є

нафтопродукти, природний газ, ацетилен, деревина та ін. При полімеризації

каучукогени з низькомолекулярних речовин перетворюються у

високомолеку-лярні з'єднання з типовими для натурального каучуку фізико-

ме-ханічними і технологічними властивостями. Виробництво технічного

каучуку вперше у світі розроблено російським хіміком С.В. Лебедєвим в

1910 р.

Пом'якшувачі (стеарин, олеїновая кислота) підвищують пластичність сирої

гуми і м'якість гумових виробів.

447

Наповнювачі підвищують твердість і міцність гумових виробів. До них

відносяться сажа, окис цинку, крейда, каолін і ін., а також рукавні тканини,

кордові тканини (бавовняні, віскозні, капронові, найлонові), застосовується

також корд зі сталевих дротиків.

Як вулканізуючу речовину звичайно застосовують сірку. Для вулканізації

відформовані напівфабрикати із сирої гуми нагрівають до температури

близько 140 °С. При цьому сіра вступає в з'єднання з каучуком і

напівфабрикат утрачає пластичність і стає еластичним. Формування може

сполучатися з нагріванням. Сірка, взаємодіє з каучуком, викликає утворення

сітчастої (просторової) структури макромолекул каучуку, прискорювачі вул-

канізації (каптакс, тіурам і ін.) разом з оксидом цинка не тільки скорочують

час вулканізації, але і забезпечують можливість вулканізації, при кімнатній

температурі. Для виготовлення м'якої гуми (автомобільні камери, м'ячі й ін.)

у каучук вводиться (1...3)% сірки; при вмісті сірки (4...7)% виходить тверда

гума.

Протистарителі (парафін, вазелін і ін.) уповільнюють процес окислювання

каучуку, підвищують стійкість і подовжують терміни служби гумових

виробів.

Виготовлення гумових виробів складається з готування гумових сумішей

(сирої гуми), вулканізації й обробки виробів. Змішування компонентів

забезпечує рівномірний розподіл у каучуку всіх складових частин, воно

виробляється на вальцях чи в закритих змішувачах. Отримана сира гума

уявляє однорідну пластичну масу, якій легко придають потрібну форму. Для

одержання листової гуми сиру гумову суміш обробляють на каландрах,

робочим органом яких є пустотілі нагріті прокатні вальці з видбіленного

чавуна. На каландрах також здійснюють обкладку тканин сирою гумою,

стиснення аркушів гуми і промазаних гумою тканин, обробка просоченого

корду, тощо. З листової заготівлі при потребі роблять розкрій на різальних

машинах або на вирубних пресах.

Гумові профілі (трубки, шнури, тощо) одержують шприцюванням —

видавлюванням сирої гуми на черв'ячному пресі через матрицю. Вироби

складної форми одержують методом пресування і лиття під тиском. Отримані

напівфабрикати піддають вулканізації й обробці.

Ебоніт. При збільшенні кількості сірки до 35% виходить твердий матеріал

ебоніт. Він широко застосовується для виготовлення електротехнічних

виробів, особлив о стійких до дії кислот, наприклад акумуляторних баків, а

також у хімічній промисловості.

448

Таблиця 10.1.

Основні властивості пластмас

Найменування

пластмас

Густина

кг/м

Ударна

вязкість

КС, н/дм

Межа

міцності при

розтяганні ,

н/мм

Відносне

подовження

при розриві,

Твердість за

Брінелем,

НВ

Тепло-

стійкість за

Мартеном С

Водо-

поглинання

за 24 год,

г/дм

1 2 3 4 5 6 7 8

Полиетілен 920 16 100 150 - 50...60 0,01

Поліпропілен 900 - 300...350 500...700 - температура

плавління

160-170°

Поліізобутилен 930 - 15...20 1000 - 100 0,00

Полістирол 1000 16-22 350 2 15...20 80 0,95

Фторопласт-4 2300 100 140...200 250...500 3...4 250 0,00

Фторошіаст-3 2100 20-30 350...450 70...200 10...13 70 0,0

Вініпласт

листовий

1400 160-180 400 20 13 65 0,02

Пластикат

листовий

1350 - 100 150 - -

Органічне скло

1,2

1200 500 3,0 21 80 0,3

ІІоліформаль

дегід

1400 6-12 700 100 0,4

Преспорошок

загального

призначення

1400 5,0 300...450 - 20...25 125 0,1

Гетинакс

листовий

1300 13 800 - 25 150 0,5

Текстоліт

листовий

1400 20 500...800 - - 135 0,3-0,6

Асботекстоліт 1600 25 800 - 30...45 250 2,0

Стеклотекстоли

1700 45-125 1100...2700 - - 180 2,0

Деревношарові

пластики

1300 809 3000 - - - до 25

Амінопласти,

преспорошки

1400 5 400 0,5 30 100 0,6

Шпаруваті

амінокислоти

1400 8 - - - - 3-4

Капрон 1150 до 160 500...800 150...200 10...12 55 1.5-5

Целулоїд

технічний

1300 100-125 360...470 .10...17 5 50 2...2,5

Способи одержання виробів з ебоніту ті ж, що і для гуми. Ебоніт добре

обробляється на металорізальних верстатах. Основні властивості полімерних

виробів наведено в табл. 10.1.

10.4. Виробництво добрив

Для нормальниго росту та розвитку рослин необхідно, щоб у грунті була

достатня кількість азоту, фосфору, кальцію, калію, магнію, заліза, бору, йоду,

цинку, молібдеру, марганцю, міді тощо. Недостача, як і надлишок цих

елементів у грунті, впливає на розвиток рослин, а через них і на людський

організм.

(Мінеральними добривами називають солі, які містять елементи, необхідні

для нормального росту рослин, мінеральні добрива вносять у грунт для

отримання стійких і якісних урожаїв сільськогосподарських культур. За

рахунок внесення мінеральних добрив у грунт урожай сільськогосподарських

культур збільшуєть на (50...70)%. Крім того, добрива поліпшують якість

продукції — збільшують вміст цукру в цукрових буряках і винограді,

крохмалю в картоплі, білка в зерні, збільшують міцність волокон льону,

конопель і бавовни. Поряд з цим мінеральні добрива поліпшують стійкість

рослин до засухи, холоду та захворювань.

Сировина для виробництва мінеральних добрив — природні мінерали,

відходихімічної та металургійної промисловості. Мінеральні добрива

виробляють із природніх фосфатів, солей калію тощо. Джерелом сировини

для виробництва азотних добрив є атмосферний азот.

В основі класифікації мінеральних добрив покладено такі ознаки: агрегатний

стан, вид поживного елемента, фізико-хімічні властивості тощо.

За агрегантим станом. Усі добрива поділяються на рідинні та тверді.

До рідинних добрив належить амоніачна вода. Тверді добрива виробляють у

вигляді гранул і дрібних кристалів. Добрива у вигляді кристалів мають ряд

недоліків: легко вимиваються водою, злежуються під час зберігання тощо.

Гранульовані добрива мають Достатню міцність, повільно розчиняються в

ґрунтових розчинах.

Добрива — це неорганічні й органічні речовини, застосовувані в сільському

господарстві і рибальстві для підвищення врожайності культурних рослин і

рибопродуктивності ставків. Мінеральні добрива, добуті з надр чи

промислово отримані хімічні

451

сполуки, містять основні елементи живлення (азот, фосфор, калій) і важливі

для життєдіяльності мікроелементи (мідь, бор, марганець і ін.). їх

підрозділяють на прості (одинарні, однобічні, однокомпонентні) і

комплексні. Прості мінеральні добрива містять тільки одні з головних

елементів живлення. До них відносяться азотні, фосфорні, калійні добрива і

мікродобрива. Комплексні добрива містять не менш двох головних

живильних елементів. У свою чергу, комплексні мінеральні добрива

поділяють на складні, складні-змішані і змішані.

Азотні добрива. Виробництво азотних добрив базується на синтезі аміаку з

молекулярного азоту і водню. Азот одержують з повітря, а водень із

природного газу, нафтових і коксових газів. Азотні добрива уявляють собою

білий чи жовтуватий кристалічний порошок (крім ціанаміду калію і рідких

добрив), добре розчинні у воді, поглинаються чи слабко поглинаються

ґрунтом. Тому азотні добрива легко вимиваються, що обмежує їхнє засто-

сування восени як основне добриво. Більшість з них має високу

гігроскопичність і вимагає особливого упакування і збереження.

За випуском і використанням в сільському господарстві найголовніші з цієї

групи — аміачна селітра і сечовина, що складають близько 60% всіх азотних

добрив. Азотні добрива використовують під усі сільськогосподарські

культури.

Найбільш розповсюджені азотні добрива і їхні властивості наведено в

таблиці 10.2.

Фосфорні добрива. Фосфор — один з найважливіших елементів живлення

рослин, тому що входить до складу білків. Якщо азот у ґрунті може

поповнюватися фіксацією його з повітря, то фосфати — тільки внесенням у

ґрунт у виді добрив.

Таблиця 10.2.

Склад і властивості азотних добрив

Добриво Хімічний

склад

Вміст

азоту. %

Форма

азоту

Вплив на

грунт

Гігро-

скопічність

Натрієва селітра NaNO

Не менш

Нітратна Підлужує Слабка

Аміачна

селітра

34 Нітратна і

ямояійня

Підкисляє Дуже

Ca(NO

)

Не менш

17,5

Нітратна Підлужує Дуже

сильна

Аміак рідкий NH

82 Амонійна Підкисляє Дуже

сильна

452

Головні джерела фосфору — фосфорити, апатити, вивіаніти і відходи

металургійної промисловості — томасшлак, фосфат-шлак. Усі фосфорні

добрива — аморфні речовини, білувато-сірого чи жовтуватого кольору.

Основні з них — суперфосфат і фосфоритне борошно.

За мірою розчинності ці добрива підрозділяють на такі групи:

1) Розчинні у воді, легкодоступні для рослин — суперфосфати простий і

подвійний, амонізований, збагачений;

2) Важкорозчинні (не розчинні у воді і майже не розчинні в слабких

кислотах), вони не можуть безпосередньо використовуватися рослинами —

це фосфоритне і кісткове борошно.

Фосфоритне борошно — тонко розмелений природний фосфорит, з'єднання

якого важкодоступні рослинам. Це добриво застосовують на кислих

підзолистих, торф'яних, сірих лісових ґрунтах, а також на деградованих і

вилужених чорноземах і червоноземах.

Найбільш розповсюджені фосфорні добрива і їхні властивості наведено в

таблиці 10.3.

Таблиця 10.3.

Фосфорні добрива та їх властивості

Добриво Хімічний склад Форма

фосфорної

кислоти

Вплив на

грунт

Суперфосфат

простій

Гранульо-

ваний

Са(Н

РО

)

+ 2CaSO

+ Н

Водо-

розчинна

Підкисляє

Суперфосфат

подвійний

Гранульо-

ваний

Са(Н

РО

)

+Н

О Водо-

розчинна

Підкисляє

Преципітат СаНРО

)

+Н

О Розчиняється

в лимонно-

кислому

Слабко

нейтралізує

кислотність

Калійні добрива. Калій — необхідний елемент для рослин. В основному він

знаходиться в молодих зростаючих органах, клі-

453

тинному соку рослин і сприяє швидкому нагромадженню вуглеводів.

Багато калійних добрив уявляють собою природні калійні солі, що

використовуються в сільському господарстві в розмеленому виді. Значні

розробки їх знаходяться в Західній Україні.

Значна кількість хлору в багатьох калійних добривах негативно впливає на

ріст і розвиток рослин, а взміст натрію (у калійній солі і сильвініті) погіршує

фізико-хімічні властивості багатьох ґрунтів, особливо чорноземних,

каштанових і солонцевих.

На бідних калієм легких ґрунтах і торфовищах усі без винятку

сільськогосподарські культури мають потребу в калійних добривах. Недолік

калію в ґрунті заповнюється головним чином внесенням гною. Калій не

застосовують на солоних і солонцюватих ґрунтах, тому що він погіршує їхні

властивості. Калій легко розчиняється у воді і при внесенні поглинається

колоїдами ґрунту, тому він малорухомий, однак на легких ґрунтах легко

вимивається.

Калійні добрива підрозділяються на три групи:

1) Концентровані, що є продуктами заводської переробки калійних руд —

хлористий калій, сірчанокислий калій, калійно-магнієвий концентрат,

сульфат калію-магнію (калімагнезія);

2) Сирі калійні солі, що являють собою розмелені природні калійні руди —

каініт, сильвініт;

3) Калійні солі, що одержані змішуванням сирих калійних солей з

концентрованими, звичайно з хлористим калієм — 30-ти і 40%-ві калійні

солі.

Як калійні добрива використовують також трубну золу і цементний пил.

Найбільш розповсюджені калійні добрива і їхні властивості наведено в табл.

10.4.

Таблиця 10.4.

Калійні добрива та їх властивості

Добриво Хімічний

склад

Гідроскопічність Вплив на ґрунт

Калій хлористий з NaCl Малогідроскопічн

Підкисляє

Калій

сірчанокислий

(сульфат калію)

Негідроскопічна Підкисляє

454

Комплексні добрива. їх підрозділяють за складом: подвійні (азотно-

фосфорні, азотно-калійні, фосфорно-калійні) і потрійні (азотно-фосфорно-

калійні); за способом виробництва: складні, складно-змішані (комбіновані) і

змішані добрива. До складних добрив промислового виробництва відносять

(калієва селітра, амофос, діамофос). їх одержують при хімічній взаємодії

вихідних компонентів, складно-змішані (нітрофос, нітрофоска, нітроамо-фос,

нітроамофоска, фосфорно-калійні, рідкі комплексні й ін.) — у єдиному

технологічному процесі з простих чи складних добрив. Змішані добрива

одержують змішуванням простих.

Складні і складно-змішані добрива характеризуються високою

концентрацією живильних речовин, тому застосування таких добрив

забезпечує значне скорочення витрат господарств на їхнє транспортування,

змішування, збереження і внесення.

До числа недоліків комплексних добрив відноситься те, що пропорції у вмісті

NPK у них варіюють у незначних межах. Тому при внесенні, наприклад,

необхідної кількості азоту, інших живильних елементів вноситься менше чи

більше, ніж потрібно.

У незначній кількості застосовують і багатофункціональні добрива, що

містять, крім основних живильних елементів, мікроелементи і

біостимулятори, що специфічно впливать на грунт і рослини.

Органічні добрива — це перегній, торф, гній, пташиний послід (гуано), різні

компости, органічні відходи міського господарства (стічні води, опади

стічних вод, міське сміття), сапропель, зелене добриво. Вони містять

найважливіші елементи живлення, в основному в органічній формі, і значну

кількість мікроорганізмів. Дія органічних добрив на врожай культур

позначається протягом (3...4) років і більше.

Гній — основне органічне добриво в усіх зонах країни. Він уявляє собою

суміш твердих і рідких виділень сільськогосподарських тварин з підстилкою

і без неї. У гної містяться всі живильні речовини, що необхідні рослинам, і

тому його називають повним добривом. Якість гною залежить від виду

тварин, складу кормів, кількості і якості підстилки, способу нагромадження і

умов її збереження.

В залежності від способів розміщення худоби розрізняють гній підстілковий

(твердий), що одержаний при розміщенні худоби на підстилці, і

безпідстілковий (напіврідкий, рідкий).

Підстилковий гній містить близько 25% сухої речовини і близько 75% води.

У середньому в такому гної 0,5% азоту, 0,25% фосфору, 0,6% калію і 0,35%

кальцію. У його склад входять та-

455

кож необхідні для рослин мікроелементи, зокрема (ЗО...50) мг марганцю,

(3...5) мг бора, 3-4 мг міді, (15...25) мг цинку, (0,3-0,5) мг молібдену на 1 тн.

Крім живильних речовин, гній містить значну кількість мікроорганізмів (в 1 т

(10... 15) кг живих мікробних кліток). При внесенні гною ґрунтова

мікрофлора збагачується корисними групами бактерій. Органічна речовина

служить енергетичним матеріалом для ґрунтових мікроорганізмів, тому після

внесення гною в ґрунті відбувається активізація азотфіксующих і інших

мікробіологічних процесів.

Гній має багатобічну дію як на ґрунт, так і на рослину. Він підвищує

концентрацію вуглекислого газу в ґрунтовому і приґрунтовому повітрі,

знижує кислотність ґрунту і рухливість, підвищує насиченість його

підставами. При систематичному його внесенні збільшується зміст гумусу і

загального азоту в ґрунті, поліпшується його структура, краще поглинається

й утримується волога.

Безпідсітілковий {рідкий) гній накопичується в значній кількості на великих

тваринницьких фермах і комплексах при безпідстильному утриманні худоби

і застосуванні гідравлічної системи збирання екскрементів. Такий гній уявляє

собою рухливу суміш калу, сечі, залишків корму, води і газоподібних речо-

вин, що утворяться в період збереження. За змістом вологи його розділяють

на напіврідкий (до 90%) та рідкий (90...93%).

Кількість і якість безпідстилочного гною залежить від виду і віку тварин,

типу годівлі, способу розміщення худоби і технології нагромадження гною.

Значна частина живильних речовин у цьому добриві знаходиться в

легкодоступній для рослин формі (до 70% азоту в аміачній формі), що

обумовлює більш сильну його дію в порівнянні з підстилковим гноєм у рік

внесення і слабке в наступні роки. Фосфор і калій з підстилкового гною

засвоюються рослинами так само, як і з мінеральних добрив.

Пташиний послід. Це швидкодіюче органічне добриво. Живильні речовини в

ньому добре засвоюються рослинами. Курячий послід містить (0,7... 1,9)%

азоту, (1,5...2)% Р

НРО

, (0,8... 1)% і 2,4% СаО.

Пташиний послід використовують як підгодівлю зернових і технічних

культур, розчиняють його в (8... 10) частинах води і вносять у ґрунт

культиваторами-рослиноживильниками.

Торф. Це добриво уявляє собою суміш напіврозкладених в умовах

надлишкового зволоження залишків рослин, в основному

456

болотних. Торф може бути низького ступеня розкладання (до 20%),

середнього (20...40)% і високого (більш 40%). Широко застосовують його у

сільському господарстві як добриво. Розрізняють три типи торфу:

верхівковий, низинний і перехідний.

Верховий торф утворюється на бідних живильними речовинами піднесених

позначках рельєфу (мохи, пухівки, шейхцерия болотна, підбел, багно, осока

болотна й ін.). Верховий торф характеризується підвищеною кількістю

органічної речовини, високою кислотністю, значною поглинальною

здатністю і хМалим змістом живильних речовин. Застосовують цей торф

головним чином як підстилку і для компостування.

Низинний торф утворюється на багатих живильними речовинами знижених

частинах рельєфу (осоки, гіпнові мохи, очерет, хвощ, таволга, шабельники

тощо.). Низинний торф містить більше живильних речовин і менше

органічної речовини, чим верхівковий. Найбільше доцільно його

використовувати для готування різних компостів.

Перехідний торф займає проміжне положення між верхівковим і низинним.

За кількістю золи торфи підрозділяють на нормальні (до 12%) і високозольні

(більш 12%).

Торф'яні компости. Торф застосовують в основному для готування

компостів. При компостуванні з гноєм торф швидше розкладається і повніше

використовується рослинами. Добре компостується торф (верхівковий і

перехідний) з вапном. Гарні результати одержують при додаванні до торфу

20 кг фосфоритного борошна на 1т торфу. Торфофосфоритні компости

особливо ефективні на супіщаних ґрунтах, а торфовапнові — на кислих.

Торф використовують на полях зрошення, де його компостують з осадом

стічних вод. Широко застосовують також торфофекальні компости. Ці

компости вважаються сильнодіючими.

Осади стічних вод. їх одержують при очищенні стічних вод міст на очисних

спорудах. Вологість свіжого осаду складає близько 97%. Для зниження

вологості до 80% вони проходять етап природного сушіння на мулових

майданчиках і маханічного зневодження на вакуум-фільтрах із

застосуванням реагентів (хлорне залізо і вапно), а для зниження вологості до

(25...30)% — проходять термічне сушіння в барабанних печах.

Осади з мулових майданчиків можна використати під усі культури, але

найбільше доцільно їхнє застосування під овочеві і силосні культури,

цукровий буряк. Осади після термічного

457

сушіння, що містять більше вапна і заліза, бажаніше вносити під чуйні на

вапно культури.

Сапропель {прісноводний мул) — уявляє собою відкладену в прісноводних

водоймах суміш землі з напіврозкладеними рослинними і тваринами

залишками. Містить органічні речовини (до 15...30)% і більше, азот, фосфор,

калій, вапно, мікроелементи, деякі вітаміни, антибіотики, біостимулятори.

Найбільша кількість живильних речовин спостерігається в мулі водойм, що

знаходяться біля населених пунктів. Сапропелі застосовують як у чистому

виді, так і у виді компостів із гноєм, фекаліями і гнойовою рідотою.

Зелене добриво. Воно уявляє собою зелену масу рослин-сиде-ратів, що

заорюється в ґрунт у щілинах, збагачення її живильними речовинами,

головним чином азотом, поліпшенням водяного, повітряного і теплового

режимів. Найбільше значення зелене добриво має на малопрлодуктивних

дерново-підзолистих, піщаних, суглинних і супіщаних ґрунтах, а також на

зрошуваних землях і у вологих районах.

Найважливіша умова підвищення ефективності зеленого добрива — це

правильне сполучення його з іншими органічними і мінеральними добривами

і хімічною меліорацією ґрунтів. Такий спосіб добрива широко

застосовується, тому що він дешевий (часто не вимагає транспортних

засобів), і за хімічним складом зелене добриво близьке до гною.

Бактеріальні добрива. Препарати, що містять корисні для рослин бактерії,

відносяться до бактеріальних добрив. Вони здатні поліпшувати живлення

сільськогосподарських культур.

Виробництво мінеральних добрив містить у собі виробництво азотних,

калійних і фосфатних добрив. Мінеральні добрива є найбільш ефективним

способом підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва.

У той же час, в Україні з — за неплатоспроможності споживачів, мінеральні

добрива вносяться у ґрунт в 6 разів менше, ніж у більшості країн Європи

(близько 50 кг на гектар). Потреба агропромислового комплексу України в

мінеральних добривах складає (у перерахуванні на 100% корисної речовини),

по азотних добривах — близько 3 млн. т. у рік, фосфорних — 2, 3 млн. т.

калійних — 1,9 млн. тонн, мікродобривах — від 0, 35 тис. тонн молібдену до

48, 6 тис. тонн цинку.

Азотні добрива. З усіх продуктів хімічної промисловості України аміак й

азотні добрива (карбамід, аміачна селітра, сульфат амонію) мають

найбільший експортний потенціал. Домінуюче

458

місце в експортних постачаннях хімічної продукції із України багато років

займає карбамід (84...86%).Україна постачає на світовий ринок близько 10%

карбаміду. Випуск азотних добрив зосереджений на шести підприємствах:

ОАО "Азот" (Черкаси), ОАО "Дніпроазот" (Дніпродзержинськ), ОАО

"Стірол" (Горлівка), ОАО Ровенському "Азот", Північнодонецькому

державному виробничому об'єднанні "Азот" і Одеському припортовому

заводі. Основною сировиною для виробництва є природний газ, що по-

ставляється в основному з Росії (РАО "Газпром") і Туркменіста-ну (була

"ITERA"). Потреба галузі в природному газі оцінюється в 6847 млрд. куб. м.

Потужності по виробництву азотних добрив складають 3, 6 млн. т. Було

зроблено 2, 9 млн. т. при потребі 3,4 млн. т., у тому числі для сільського

господарства 2,1 млн. т.

Калійні добрива. Потужність України по виробництву калійних добрив

складає 245, 4 тис. т. Обсяг виробництва в 1996 році — 41,8 тис. т.

Експортується калімагнезій і нітроамофос (Росія, країни СНД) і імпортується

хлористий калій (Білорусія). Основним споживачем, більше 90% продукції

калійної промисловості є сільське господарство, що використовує її як

добрива, на рівні 5-10% — у хімічній і інших галузях промисловості. Потреба

сільського господарства України в калійних добривах складає за деякими

оцінками 1310 тис. т. оксиду калію на рік. На сьогодні ця потреба