Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
381Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
жать об’єктивно!суб’єктивні чинники, які пов’язані з організацією соціаль!
но!педагогічного середовища.
І.Трус визначив шляхи реалізації моделі, на основі яких пропонуємо
технологію соціальнопедагогічного супроводу підлітків з акцентуаціями
характеру. Вона передбачає сім етапів.
Перший етап – діагностика психічного і соціального здоров’я підлітка.
З цією метою соціальний педагог використовує тести Смішека, проводить
анкетування вчителів!предметників стосовно особистісних якостей «важ!
ких» підлітків. Використовує зібрану класним керівником інформацію про
педагогічні аспекти статусу учня, визначені на основі власних спостере!
жень наставника класу, його розмов з педагогами і батьками. Залучає вчи!
телів!предметників до участі в експертних опитуваннях на етапі діагности!
ки. Упродовж етапу адміністрація школи допомагає соціальному педагогу
залучити класних керівників та вчителів!предметників до проведення ос!
новних діагностичних заходів.
Другий етап – аналіз отриманої у ході діагностики інформації, офор!
млення її результатів, визначення кількісних і якісних характеристик ак!
центуацій, забезпечення учасників процесу соціально!педагогічного суп!
роводу необхідною інформацією стосовно конкретних учнів і груп.
Третій етап – спільна з психологом за участі дирекції навчального
закладу розробка рекомендацій для підлітків, педагогів, класних керів!
ників, батьків. Соціальний педагог ініціює проведення педагогічної ради
школи, на засіданні якої обговорюються і затверджуються плани комп!
лексної допомоги «важким» підліткам. Розробляє педагогічні рекомен!
дації для груп підлітків кожного окремого типу акцентуацій. Окремо такі
рекомендації готуються для підлітків, класних керівників, учителів!пред!
метників та батьків.
Згідно з матеріалами засідання педради класний керівник планує конк!
ретні форми навчально!виховної роботи в класі, проводить батьківські збори
класу з відповідним тематичним спрямуванням, пропонує батькам психоло!
го!педагогічні рекомендації з метою встановлення таких взаємостосунків із
дітьми, які б сприяли відновленню тих позитивних якостей, що переважали
у підлітка до появи акцентуацій характеру.
Вчителі!предметники у цей час розробляють індивідуальні стратегії
виховних підходів, сформованих на основі діагностики, до конкретних
учнів та їх груп.
Четвертий етап – консультування всіх учасників супроводу стосов!
но шляхів і способів вирішення проблеми підлітка з акцентуаціями ха!
рактеру. З цією метою використовуються як групові, так й індивідуальні
382 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
консультації з педагогами, батьками, адміністрацією школи, у ході яких
здійснюється відповідна психолого!педагогічна просвіта, обговорюють!
ся можливі варіанти вирішення проблем «важкого» підлітка. Класний ке!
рівник та вчителі!предметники беруть активну участь у групових та інди!
відуальних консультаціях, які проводить соціальний педагог.
П’ятий етап – виконання рекомендацій кожним учасником супро!
воду. Соціальний педагог у цей час проводить заплановані психоко!
рекційні заходи, індивідуальні консультації для підлітків з метою про!
будження в них бажання саморегуляції та самовдосконалення. Допомагає
вихованцям у пошуку необхідних для вирішення назрілих проблем
фахівців. У власній практичній діяльності реалізують розроблені реко!
мендації класні керівники. Серед форм реалізації поставлених завдань
соціально!педагогічного супроводу в цей час можна виділити:
а) бесіди, заняття!практикуми, виховні години на теми виховання
характеру, самоорганізації та саморегуляції;
б) конкурси, змагання КВК, предметні тижні, екскурсії, відвідуван!
ня виставок, театру; колективний перегляд кінофільмів із метою пробуд!
ження і розвитку творчого потенціалу.
Шостий етап – аналіз виконання психолого!педагогічних рекомен!
дацій у ході соціально!педагогічного супроводу; визначення причин
успіхів і невдач.
Сьомий етап – проектування подальшого розвитку підлітка на ос!
нові відкоректованих під час аналізу форм, методів та засобів соціально!
педагогічного супроводу.
Тактики соціальнопедагогічного супроводу підлітка з акцентуаціями
характеру:
1) Тактика «Виведення шляху розвитку системи із самої системи».
Не «форсувати» взаємини із підлітком до проникнення у світ його захоп!
лень. Постаратися шляхом начебто стихійного, випадкового залучення в
ситуації вибору до виконання творчих завдань визначити внутрішньоін!
тенційну спрямованість клієнта, щоб згодом, спираючись на неї, знайти
оптимальний шлях найближчої перспективи її розвитку. Для виконання
цього завдання соціальному педагогу необхідна тісна співпраця з учителя!
ми!предметниками, класним керівником та батьками. Їх спостереження
можуть допомогти, образно кажучи, вловити світлий промінчик світу за!
хоплень вихованця.
2) Тактика «Світла енергетика». Будьте конгруентні у стосунках із
клієнтом, тобто сприймайте його на основі позиції: «Ти подобаєшся мені»,
383Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
а не «Ти будеш подобатися мені, якщо ...» Погасіть у собі внутрішню не!
приязнь до дитини. Для цього згармонізуйте перший і другий комуніка!
тивні плани. Пам’ятайте, що досить однієї миті для того щоб у ситуації
дисгармонізації їх ваш співрозмовник устиг вловити у вашому погляді
порожнечу відчуження, неприязні та холоду, яких уже не в силі будуть прик!
рити ніякі «теплі» слова.
3) Тактика «Співробітництво» передбачає активну роль підлітка у сис!
темі його взаємодії із соціальним педагогом, учителем!предметником. Це
означає, що у стосунках із підопічним необхідно тонке відчуття міри. Не
слід створювати враження нав’язування себе у співрозмовники. Для цього
кожну розмову чи бесіду слід так будувати, аби створювалося враження її
незавершеності. Певна цікава для підлітка інформація повинна бути лише
оконтурена або перервана і «випадково» забута. Згодом вона у спогадах
підлітка виявить свою «незакінченість», приверне увагу до себе і примусить
піти на повторний контакт із педагогом. Так можна налагодити регулярне
спілкування з клієнтом, яке й започаткує процес співробітництва з метою
соціально!педагогічної корекції.
4) Тактика «Уникнення негативних суґестивних комплексів». Не
фіксуйте увагу клієнта на його невдачах. За умови, коли цього не можна
уникнути, давайте комплексну оцінку їх причин. Паралельно формуйте
засобами неспецифічної психічної реактивності позитивний суґестивний
комплекс, основою для якого можуть слугувати відомі слова англійсько!
го письменника Чарльза Діккенса: «Немає ще на світі такого пагорба,
вершини якого наполегливість, врешті!решт, не досягне».
5) Тактика «Право унікальності». Не попрікайте підлітка в його не!
досконалості. Не порівнюйте з кимось із найближчого оточення. Кожна
людина унікальна у своїй внутрішньоінтенційній сутності. Розвивається
на основі власної внутрішньої природи та її закономірностей. Їй, зважаю!
чи на відомий афоризм, нікого не потрібно обганяти у світі, крім самої
себе. Право власної унікальності заперечує будь!яке насильство зовнішніх
чужих форм і сутностей.
Соціально!педагогічний супровід підлітків у неконтрольованих об!
ставинах, які формуються у мікрорайонах проживання вихованців, ви!
магає, насамперед, збору відповідної інформації.
Технологія створення «Банку даних дітей шкільного віку, які знахо
дяться в складнішій життєвій ситуації». Соціальний педагог готує проект
наказу директора загальноосвітнього навчального закладу з метою створен!
ня оперативних груп для збору в мікрорайонах необхідних даних і відповід!
384 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
ного їх оформлення. Запланований захід може стати складовою соціальної
паспортизації класів. До складу оперативних груп, роботу яких організовує
соціальний педагог, входять члени дирекції школи, психолог, медичний
працівник, класоводи, вихователі, класні керівники. Під час шкільних за!
нять дітей попереджають про заплановане відвідування сімей, у яких вони
проживають. Таким чином, створюються сприятливі умови для найповні!
шого вивчення обставин їх сімей. Згодом складаються списки дітей, які
знаходяться в складній життєвій ситуації. До такої категорії школярів заз!
вичай відносять: дітей, які залишаються без догляду батьків; дітей!інвалідів;
дітей, неповноцінних у фізичному та психічному розвитку; дітей – жертв
екологічних і техногенних катастроф, стихійних лих; дітей вимушених пе!
реселенців; дітей, що проживають в екстремальних умовах; дітей – жертв
насильства; дітей, що проживають у бідних сім’ях; дітей з відхиленнями у
поведінці; дітей, життєдіяльність яких об’єктивно порушена в результаті
обставин, що склалися, і які не можуть подолати ці обставини самостійно
або з допомогою сім’ї.
Під час відвідування групою збору інформації сім’ї на кожну дитину
і сім’ю, в якій вона проживає, заводиться картка. У неї заносяться такі
дані: тип сім’ї (повна, неповна, багатодітна, опікунська, криміногенна і
т.п.); детальні відомості про батьків та осіб, які їх заміняють (освіта, місце
роботи, посада тощо); особливості побутових умов; стан здоров’я школя!
ра та його батьків чи опікунів; основні причини неблагополуччя в сім’ї;
характер відхилення в поведінці та розвитку учня. На основі цього визна!
чається найнеобхідніша допомога, якої потребує дитина та сім’я, у якій
вона проживає, найближчим часом.
Картки підлітків, які перебувають на внутрішкільному обліку, можна
виділити, наприклад, жовтим кольором; ті, які на обліку у Центрі соціаль!
ної служби для молоді, – зеленим; ті, які на обліку в кримінальному відділі
міліції у справах неповнолітніх, – червоним.
За умови, коли у ході розмови сім’я підопічного виявить бажання по!
кращити виховання дитини, з нею укладається соціально!педагогічний кон!
тракт терміном від півроку до двох років (за прикладом методу відомої гол!
ландської програми ІНСТАП), в якому обумовлюються відповідні обов’яз!
ки та завдання, що ставляться перед батьками чи опікунами і соціально!
педагогічною службою школи.
Особливої уваги наразі потребує соціально!педагогічна діяльність у
навчальних закладах інтернатного типу, оскільки вона вимагає особливих
педагогічних основ життєвого самовизначення дитини, спрямованих на
385Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
нейтралізацію деприваційних умов розвитку вихованців та реалізацію їх
внутрішньоінтенційної спрямованості.
За даними Державного комітету статистики України, у 2001 році за!
гальна кількість дітей!сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу!
вання, становила в Україні 100 678 осіб. Кількість таких дітей у школах!
інтернатах для дітей!сиріт у порівнянні з минулими роками збільшилася
на сьогодні майже у півтора раза. Свідченням уваги держави та громадсь!
ких організацій до проблеми правового та соціального захисту дітей!сиріт
та дітей, позбавлених батьківського піклування, є видання таких держав!
них документів, як: Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001
р., Указ Президента України № 1153 від 17.10.1997 р. «Про затвердження
заходів щодо поліпшення становища дітей!сиріт та дітей, які залишилися
без піклування батьків».
Педагогічна наука і практика останнім часом довела, що найпрогре!
сивнішою формою соціально!педагогічної реабілітації та соціалізації на!
званої категорії дітей є їх виховання у прийомних сім’ях. Однак, оскільки
наразі це практично здійснити неможливо, то найближчим часом основ!
ною формою соціалізації таких дітей залишатиметься державна система
інтернатного виховання, хоч на основі досліджень Л.М.Артюшкіної та
А.О.Поляничко доведено, що виховання дитини в умовах сімейної депри!
вації і «закритого» навчального закладу закономірно призводить до її соц!
іальної депривації (Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Специфіка профес!
ійної діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи!інтернату
для дітей!сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування // Практич!
на психологія та соціальна робота. – 2004. – № 2. – С. 43). Як стверджують
автори, аналіз досліджень формування особистості вихованців інтернатів
дозволяє з’ясувати прояви соціальної депривації, насамперед, у міжособи!
стісних стосунках дітей з однолітками (самоствердження, комплекс «Ми»,
суперництво); з дорослими (рентні відносини: дорослий сприймається як
обслуга); з особами протилежної статі (ранні сексуальні стосунки, викрив!
лені сексуальні уподобання, невміння налагоджувати сімейні взаємини). У
майбутньому для них стають властивими очікування рентних відносин; не!
довіра до людей, світу загалом; невдячність, заздрісність, очікування не!
приємностей з боку навколишніх; проекція власного життєвого досвіду на
своїх дітей (Я.О.Гошовський, І.В.Дубровіна, Т.М.Землянухіна, М.І.Лісіна,
А.М.Прихожан, М.Н.Толстих). Для дітей!сиріт та дітей, які залишилися
без піклування батьків, нерідко характерні невпевненість у собі, неусвідом!
лення власної самоцінності, відсутність життєвої перспективи. У багатьох
випадках у них формується комплекс безнадійності та безпорадності. Їм
386 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
важко визначити сенс і мету свого життя, сформувати потребу жити для
когось, що засвідчує розвиток екзистенційної депривації – глибинного по!
чуття втрати смислу життя в поєднанні з відчуттям порожнечі.
Соціальному педагогу інтернатного закладу доводиться розв’язувати
завдання, дещо відмінні від тих, які стоять перед його колегою у звичайно!
му загальноосвітньому навчальному закладі. Це пов’язано з тим, що в шко!
лах!інтернатах формується особливий тип особистості, для соціалізації якої
необхідне своєчасне подолання кризових ситуацій та розв’язання проблем
вихованця на основі самоусвідомлення ним ставлення до самого себе, ото!
чуючих та навколишнього середовища. Наставнику необхідно вчити дітей,
які, будучи позбавленими батьківського тепла та ласки, нерідко встигнув!
ши зневіритися і втратити будь!яку надію у своєму житті, сприймати життя
оптимістично. На думку Л.М.Артюшкіної та А.О.Поляничко, у центрі ува!
ги соціального педагога повинна бути соціалізація вихованця інтернату,
інтеграція його у суспільство як альтернатива відособлення, «випадання» із
унормованих соціальних стосунків. Тобто дитину необхідно вчити бути «ар!
хітектором» власного життя, який відчуває впевненість у майбутньому і здат!
ний виявляти повагу та довіру не лише до самого себе, а й до всього світу.
Значно легше досягнути цього, коли створено соціальнопедагогічний комп
лекс школиінтернату. Його структура може мати такий вигляд: 1) медико!
психолого!педагогічна служба, 2) служба спортивно!оздоровчого та куль!
турного дозвілля, 3) служба професійної і соціальної адаптації, 4) служба
профілактики правопорушень.
Керівництво названими службами може здійснювати заступник ди!
ректора з соціально!педагогічної роботи, якщо в навчальному закладі є
така посада, або в протилежному випадку, соціальний педагог за умови
широкої підтримки директора школи.
До складу медико-психолого-педагогічної служби доцільно, окрім со!
ціального педагога та представників адміністрації школи, ввести шкільного
психолога, логопеда та відповідального медичного працівника. Будучи ос!
новною, ця служба покликана займатися діагностуванням соціально!педа!
гогічних ситуацій та мікроклімату як у загальношкільному, так і в класних
колективах, вивченням внутрішньоінтенційної спрямованості дітей, ство!
ренням та вишукуванням можливостей для реалізації її позитивних виявів.
У випадку необхідності служба організовує та проводить медико!психоло!
го!педагогічні консиліуми, залучаючи до них необхідних та причетних
фахівців, представників обслуговуючого персоналу.
У службі спортивно-оздоровчого і культурного дозвілля працюють со!
ціальний педагог, заступник директора з виховної роботи (старший вихова!
387Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
тель), педагог!організатор дитячого колективу, вчителі, які відповідають за
фізкультурно!оздоровчу роботу, завідувач шкільною бібліотекою, керівни!
ки гурткової роботи. Вони створюють таке виховне середовище, яке покли!
кане активізувати процес соціалізації вихованця. Служба сприяє залучен!
ню школярів до корисних форм дозвілля, ініціює проведення багатьох із
них: зустрічей з цікавими людьми, проведення свят Врожаю, Квітів, Зустрічі
зими, Нового року, Проводів зими, Зустрічі весни, Рідної мови, Перемоги,
Творчості тощо.
Доцільним в умовах інтернатного навчального закладу буде обгово!
рення з вихованцями таких проблем: «Нетлінні вічні цінності», «Для чого
приходить людина в життя», «Щастя як пташка в польоті», «Храм душі
людської», «Доля – це характер», «Відчуття себе не тільки в ближньому, а
й у далекому», «Чому бій виграє тільки той, хто остаточно вирішив його
виграти?», «Глибинні джерела сил людських», «Ціна і цінність», «Відчут!
тя в собі найвищого свого «Я», «Як учитися любити себе, аби не втрачати»,
«Шлях до самого себе справжнього», «Щоб перестати воювати з кимось,
підпиши мир із самим собою», «Скільки в людині доброти, стільки в ній і
життя», «Людина живе на землі не для багатства, а для щастя», «Щасливий
той, хто знайшов свою справу в житті», «Здоровий жебрак щасливіший від
хворого короля», «Таємниця кохання – вияв людської краси», «Сім’я –
клітинка загальнодержавного організму», «Якщо ти егоїст, краще не ство!
рюй сім’ї», «Егоїзм – першопричина раку душі» і т.д.
У службу профілактики входять соціальний педагог, шкільний пси!
холог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь), вчи!
тель історії та права. В міру необхідності до її роботи залучають інших
фахівців. Служба здійснює спостереження над вихованцями, особливо
схильними до правопорушень. З метою запобігання останніх організовує і
проводить відповідні профілактичні заходи. Представники служби допо!
магають дітям у навчанні, корекції поведінки, залученні їх до організації та
проведення корисного дозвілля.
У службі професійної орієнтації та адаптації працюють соціальний
педагог, шкільний психолог, заступник директора з виховної роботи (стар!
ший вихователь). У разі потреби залучаються інші фахівці. Служба ініціює
проведення зустрічей із людьми різних професій, надає групові та індивіду!
альні консультації з питань професійної орієнтації. Підтримує постійні
зв’язки з районними або міськими центрами соціальних служб для молоді
(ССМ), особливо з її консультпунктами з питань профорієнтації та працев!
лаштування і такими соціалізованими формуваннями, як молодіжна біржа
праці та агентства зайнятості тощо. Робота служби особливо пожвавлюєть!
388 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
ся в кінці навчального року, коли виникає необхідність надання широких
інформаційно!консультативних послуг із правових, соціальних, психологі!
чних питань для випускників загальноосвітнього інтернатного закладу. У
цей час спеціалісти обласних, районних та міських ССМ працюють у тісно!
му контакті з центрами зайнятості. Для соціально незахищеної категорії
молоді, зокрема випускників інтернатних навчальних закладів, «бронюють!
ся» робочі місця.
Соціальний педагог, працюючи у складі служби професійної орієн!
тації та адаптації, попередньо значну увагу приділяє професійній діагностиці
на основі особистісно орієнтованого підходу. Щоб робота виявилася
плідною, йому необхідна допомога психолога, вихователів груп та вчителів!
предметників.
Технологія проведення професійної орієнтації випускників шкілінтер
натів у процесі співпраці служби професійної орієнтації та адаптації школи
з Центром зайнятості ССМ. На основі консультацій із шкільним психо!
логом, розмов із випускниками, вихователями груп, вчителями!предмет!
никами, керівниками секцій та гуртків, власних психолого!педагогічних
спостережень соціальний педагог визначає особливості характеру, ціннісних
орієнтацій, захоплень, спрямованості, фізичних і розумових даних учня
випускного класу. На основі ціннісних орієнтацій особистості можна виз!
начити мотиви професійного вибору, які тісно пов’язані з інтересами, уст!
ремліннями і потребами школяра. Використовуючи методи спостережен!
ня, анкетування, тестування, бесіди, аналізу продукції навчальної і прак!
тичної діяльності учнів, узагальнення незалежних експертних оцінок, у ході
професійної діагностики визначаються такі якості особистості, як: темпе!
рамент, задатки, здібності, спрямованість. Згодом у співробітництві зі
шкільним психологом або психологом у Центрі зайнятості доцільно про!
вести комп’ютерне тестування. Старшокласникам, які сідають поряд із пси!
хологом перед комп’ютером, попередньо пояснюють як користуватися відпо!
відною програмою, після чого учасники тестування натисканням на клавіш
відзначають свої варіанти відповідей на запитання і завдання комп’ютер!
ної програми. Працюючи і паралельно консультуючись із психологом, ко!
жен із майбутніх випускників незабаром отримує надруковані на принтері
рекомендації стосовно сфер професійної діяльності. З метою тестування
можна й використати звичайні тести, яких на сьогодні багато у спеціалізо!
ваній літературі. Наступним етапом профорієнтації є профконсультація.
Ділячись досвідом її проведення, Л.Тисячникова рекомендує попередньо
відправляти майбутніх випускників на консультації до шкільного лікаря (в
дитячу консультацію) та до шкільного психолога, оскільки частина про!
389Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
фесій висуває підвищені вимоги до здоров’я та психологічних особливос!
тей претендентів на їх здобуття. Психолог може рекомендувати певні за!
ходи з метою корекції тих чи інших якостей особистості, організувати
необхідні психокорекційні ігри, психологічні практикуми.
Профконсультація може утруднюватися тим, що серед учнів випуск!
них класів зустрічається немало тих, які вагаються у виборі майбутньої
професії. У цьому випадку необхідно визначити причину вагань, а пізніше
усунути її. На наступному етапі доцільно провести ознайомчо!інфор!
маційні консультації, які покликані значно поглибити знайомство з особ!
ливостями вибраної професійної діяльності. У цей час слід налаштувати
юного клієнта на співробітництво. На ці консультації слід запрошувати
представників професій, про які мріють випускники. Бажано, аби запро!
шені не тільки досконало володіли фахом, який вони представляють, а й
уміли змістовно і цікаво його представити.
Співробітничаючи із центром зайнятості, соціальний педагог отримує
можливість використовувати матеріали його відеотеки. Окремі відео програ!
ми доцільно використати у школі!інтернаті під час проведення профкон!
сультацій для старшокласників. Особливо необхідними для учнів випускних
класів є довідково!рекомендаційні профконсультації, які передбачають пе!
регляд спеціалізованої довідкової літератури, газетних реклам, оголошень
про прийом на навчання у навчальні заклади різних рівнів акредитації. До!
помагатимуть юнакам та дівчатам у виборі професії запропоновані соціаль!
ним педагогом та шкільним бібліотекарем списки рекомендованої літерату!
ри, телепередач та радіопередач, перегляд відповідних статтей журналів та
газет, відвідування різноманітних підготовчих курсів.
Позитивну роль у профорієнтаційній роботі також відіграє залучення
старшокласників до діяльності, наближеної до вибраної професії. Сприяти!
ме цій справі проведення тематично відповідних екскурсій. Навіть за умови,
що вони виступають колективною формою професійно спрямовуючої діяль!
ності, на базі їх можна застосувати індивідуальний підхід. Наприклад, під час
організації екскурсії на виробництво вихованців можна попередити, що при!
ходити всім необов’язково, а тільки тим для кого екскурсія цікава.
Під кінець навчального року в навчальному закладі інтернатного типу
бажано проводити День профорієнтації, на який запросити представників
різноманітних професій. Юристи в цей день могли б провести в класах кон!
сультації з трудового законодавства, спеціалісти Центру зайнятості ССМ –
профконсультації, психологи та соціальні педагоги – психолого!педагогічні
консультації. Після загальних бесід названі фахівці могли б запропонувати
індивідуальні консультації для бажаючих.
390 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Важливу роль у процесі соціалізації учня в загальноосвітньому закладі
інтернатного типу відіграє учнівське самоврядування, оскільки воно сприяє
формуванню у вихованців досвіду соціальних відносин та спілкування. Під
самоврядуванням у соціальній педагогіці розуміють вирішення питань ви!
ховної організації або первинних колективів їх членами у межах повнова!
жень, делегованих керівниками. Приклади ефективного учнівського само!
врядування представлені у творчих доробках Я.Корчака та А.Макаренка.
Технологія створення дитячої системи самоврядування Я. Корчака. Вико!
ристовувалася у 30!і роки XX століття у Варшавському будинку сиріт. Поляга!
ла, передусім, в організації спільного життя дорослих і дітей на основі дотри!
мання як вихованцями, так і персоналом обов’язкових правил. Формування
її починалося з пропаганди громадської думки через газету. У цей час Я.Кор!
чак виступав як одностайний виразник суспільних вимог. На другому етапі
запроваджувалася система чергувань і започатковувався розвиток співгоспо!
дарювання і співуправління, що безпосередньо сприяло передачі частини
організаційних функцій старшим вихованцям і активу. На третьому етапі ство!
рювався дитячий товариський суд, який покликаний був забезпечувати ме!
ханізм реалізації прав дитини та затверджених законодавчо!правових норм
життя. Саме на цьому етапі відбувався максимально активний розвиток сис!
теми самоврядування. Четвертий етап починався з виборів до сейму або ради
самоврядування. Створений самими дітьми для вирішення власних проблем
сейм був вищим представницьким органом законодавчої влади у дитячому
будинку. На цьому етапі самовиховна активність дітей набувала свідомо орга!
нізаційних форм. У цей час й складалася структура дитячого самоврядування
із законодавчими, виконавчими і контролюючими органами. Законодавчі
функції виконував сейм та частково судова рада, контролюючі – товариський
суд, виконавчі – опікунська комісія, відповідальна за чергування, плебісцит,
газету. Провідна роль у цій системі самоврядування належала газеті, плебіс!
циту та товариському суду.
Роль дитячого самоврядування у соціалізації вихованців дитячих бу!
динків та шкіл!інтернатів є предметом дослідження сучасних вітчизня!
них та зарубіжних педагогів: С.Бадори, В.Бондаря, Л.Дробот, Б.Кобзаря,
Л.Кузьменка, Є.Пустовойтова, В.Чугуєвського, Л.Чумак та ін. Особливу увагу
привертає позиція польської дослідниці С.Бадори, яка вважає однією з го!
ловних умов ефективної організації самоврядування рівноправне, автентич!
не партнерство, незалежне від сфери повноважень дітей. Водночас, дослід!
ниця попереджає про небезпеку фіктивного самоврядування, яке здатне не
тільки загальмувати ініціативу і самодіяльність дітей, а й призвести до зак!
ріплення фальшивого образу демократії.