Писаревський І.М. і колектив авторів. Туризм як національний пріоритет

Подождите немного. Документ загружается.

111

культури. ТЕУ, яке відповідало за екскурсійну справу і маршрути з пасивним

і активним способом пересування, свою роботу будувало на плановій основі,

у зв'язку з чим цю форму туризму називали плановим. За зрив планових

показників керівники відомств і їх підрозділів могли отримати партійне

стягнення аж до зняття з роботи. Плановий туризм (профспілковий) за своєю

суттю ставав соціальним (тобто розвивався за рахунок дотацій держави і

профспілок), а значить, будучи однією з форм відпочинку (рекреації) для

народу, ні про які надзвичайні події не могло бути і мови. В той же час якість

впорядкування і обладнання маршрутів з активним способом пересування в

50-і роки ХХ століття багато в чому залишали бажати кращого, не говорячи

вже про те, що в групах не передбачалася наявність штатного медпрацівника,

що не могло не відбитися на стані групи у разі аварійної ситуації. Проте,

туристській громадськості ці факти були не відомі (а точніше – не доступні).

Зовсім інакше йшла справа з самодіяльним туризмом. Ставши з 1 квітня

1949 р. де-юре спортивним (він був включений в Єдину Всесоюзну

спортивну класифікацію), самодіяльний туризм був приписаний, як вже

писалося вище, до Всесоюзного комітету у справах фізичної культури і

спорту, який ніколи раніше питаннями організації туризму не займався. Але

при цьому від туризму відокремили альпінізм. Бурхливий розвиток

спортивного туризму закономірно привів до створення 23 жовтня 1959 р.

Всесоюзної федерації туризму. Але із-за високої аварійності в гірському

туризмі, а також із-за загибелі в Карпатах туристів-лижників з Молдавії і

москвичів на Кольському півострові, профспілкові функціонери вирішили,

що задля свого спокою і зменшення неспокою в партійних органах необхідно

розпустити Федерацію, що і було благополучно реалізовано 17 березня

1961 р. постановою Секретаріату ВЦСПС. 30 березня 1961 р. постановою

Центральної ради Союзу спортивних товариств і організацій були розпущені

всі секції туризму, а в грудні цього ж року туризм був виведений із

спортивної класифікації. Зокрема цією постановою маршрути підвищеної

складності пропонувалося використовувати тільки для господарської і

112

наукової цілей, тобто для широких мас вони були практично заборонені. До

постанови додавалося 5 додатків: «Правила організації самодіяльних

туристських подорожей на території СРСР»; «Положення про громадських

інструкторів туризму»; «Положення про класифікаційні нормативи по

туризму»; «Програма і учбовий план підготовки керівників походів

вихідного дня» – тобто ваша доля, туристи, ходити в легкі походи по своїх

адміністративних областях.

Дані постанови ставили під сумнів само існування спортивного туризму,

що прийняв на той час в СРСР масовий характер і що не має аналогів в

світовій спортивній практиці. Заборона проведення туристських походів не

могла стати виходом з становища, що склалося, оскільки самодіяльний

туризм почав набувати неофіційного характеру, що лише збільшувало

вірогідність подальшого травматизму на маршрутах. Такий стан справ

викликав бурю обурення серед туристської громадськості. Листи в ЦК КПРС

писали робочі і студенти, лауреати Державних премій, професори, академіки,

військовослужбовці – все ті, кому була небайдужа доля спортивного

туризму. Такий натиск індивідуальних і колективних листів набув дію. У

зв'язку з ситуацією, що склалася, ВЦСПС вирішив провести реорганізацію

системи управління туризмом. 20 липня 1962 р. Президія ВЦСПС прийняла

постанову «Про подальший розвиток туризму». Система ТЕУ була

реорганізована в систему Центральної ради по туризму з республіканським і

обласним підпорядкуванням.

Знов створеній організації було передано розвиток спортивного туризму

нарівні з плановим. Була введена нова класифікація нормативів по туризму

із затвердженням почесного звання «Майстер туризму СРСР». Це звання

проіснувало до 19 березня 1965 р., коли зусиллями громадськості і учених

спортивний туризм знов був включений в Єдину Всесоюзну спортивну

класифікацію (ЄВСК).

Повернення спортивного туризму в ЄВСК висунуло на перший план

питання про безпеку проведення спортивних походів. В значній мірі

113

зниження кількості надзвичайних подій було досягнуте введенням з

29 жовтня 1966 р. «Положення про громадські туристські кадри» і введенням

системи навчання, чого не було ні в одному виді спорту, окрім альпінізму.

Унікальність спортивного туризму в СРСР полягала в тому, що

теоретична і практична підготовка проводилася для всіх категорій

складності: від походів вихідного дня (ПВД) і отримання значка «Турист

СРСР» до походів вищих категорій (5-ї і 6-ї) складності. У той час

проводилася триступенева підготовка: початкова туристська підготовка –

ПТП, середня туристська підготовка – СТП і вища туристська підготовка –

ВТП. Цю підготовку проходили як учасники, так і керівники походів по всіх

видах туризму.

Особливе місце займала підготовка інструкторів туризму трьох рівнів –

молодший інструктор, інструктор, старший інструктор. Ці інструктора по

своїй туристській кваліфікації мали право працювати інструкторами на

планових маршрутах турбаз. Великий внесок до розвитку інституту

інструкторів туризму внесли С.Н.Болдирев (1910-1978 р.р.), І.В.Васильєв

(1903-1977 р.р.), Е.А.Косарев (1919 р.), П.И.Лукоянов (1919-2007 р.р.),

Ю.А. Штюрмер (1930-2003 р.р.) і багато інших.

Для з'ясування готовності спортивних груп до походів проводилися

змагання по техніці туризму. Для їх проведення готувалися суддівські кадри

по всіх видах туризму.

У цей час велике значення в боротьбі за скорочення травматизму в

походах відводилося також маршрутно-кваліфікаційній комісії (МКК),

положення про яку було затверджене 20 липня 1962 р. На МКК покладалися

наступні функції:

− надання допомоги туристським групам по вибору маршрутів і

підготовці до проведення походу;

− перевірка підготовленості тургруп до подорожей (тобто випуск на

маршрут, перевірка групи на місцевості);

− розгляд звітів про походи і видача довідок про здійснені подорожі;

114

− розбір нестандартних ситуацій і випадків порушення «Правил

організації туристських подорожей на території СРСР»;

− розгляд матеріалів для надання спортивних звань і розрядів з туризму.

Питання безпеки торкнулися не тільки спортивного туризму, але і

планового. Тут неоціниму допомогу надав родоначальник всієї рятувальної

служби в горах СРСР, творець (1958 р.) перших контрольно-рятувальних

пунктів (КСП), автор настільної книги рятувальників «Рятувальні роботи в

горах», Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР і Російської

Федерації Кропф Фердинанд Алоїзовіч. Саме йому належить ідея маркіровки

планових стежок і маршрутів. Разом з Шимановським В.Ф. (1925-2004 р.р.) і

Штюрмером Ю.А. він провів велику роботу зі створення в 1972 р. єдиної

туристської рятувальної служби на території СРСР, яка надалі увійшла до

підпорядкування відділу безпеки туристських походів і подорожей

Управління самодіяльного туризму ЦСТЕ ВЦСПС. До речі, завдяки

Кропфу Ф.А., який приділяв особливу увагу підготовці кадрів рятувальників,

Всесоюзна рада ДСО профспілок затверджує в 1963 р. жетон «Рятувальний

загін», а в 1968 році – «Почесний знак рятувального загону». Володарями

жетона «Рятувальний загін» за період понад 40 років було нагороджено

близько 10 тис. людей, які сходили на гори. Посильну допомогу в роботі

штатної КСС надавали громадські контрольно-рятувальні загони (КСО).

Піонерами в створенні тимчасово-діючих громадських КСО в СРСР у 1982 р.

були харківські туристи. Їх високий рівень спортивної майстерності дозволив

контролювати не тільки групи КФК, але і учбові групи Школи туризму, яка

проводила свої учбово-тренувальні походи (УТП) у період міжсезоння (квітень-

травень) в районах Західного і Центрального Кавказу. Особливою популярністю у

харків'ян користувався район Приельбрус'я з гордим двоголовим Ельбрусом

(С. 5621 м, З. 5642 м), де неодноразово працювали громадські КСО. Наскільки

небезпечний цей гірський район навіть для підготовлених туристів свідчать дані

статистики, які були надані начальником Ельбруської територіальної КСС

Тіловим Б.О. (табл. № 2.2.1 і 2.2.2).

115

Таблиця 2.2.1 – Дані про надзвичайні випадки в Ельбруському районі з

туристами і альпіністами за 1998 – 2003 рр.

Смерть Нещасний випадок Смерть

Нещасний

випадок

№

п/п

Роки

Туристи

Альпіністи

Туристи Альпіністи Всього Всього

1 1998

– 2 – 10 2 10

2 1999

6 2 1 12 8 13

3 2000

– 11 2 7 11 9

4 2001

3 13 10 1 16 11

5 2002

4 6 8 12 10 20

6 2003

8 3 18 9 11 27

РАЗОМ: 21 37 39 51 58 90

Таблиця 2.2.2 – Причини надзвичайних ситуацій з туристами і

альпіністами в Ельбруському районі

№

п\п

Причини Смерть

Нещасний

випадок

Всього

1 2 3 4 5

1 Зрив на льоду 20 28 48

2 Зрив на скелях 3 20 23

3 Падіння в тріщину 13 3 16

4 Льодовий обвал 8 8 16

5 Виснаження і захворювання:

серцева недостатність

гостра гіпоксія

–

Замерзання 4 8 12

7 Поразка ударом блискавки 3 – 3

8 Втрата орієнтування – 3 3

9 Падіння великого каменя 1 2 3

10 Камнепад – 2 2

Дані Ельбруського ПСО МНС Російської Федерації (філія ЮР ПСО)

116

Закінчення табл. 2.2.2

1 2 3 4 5

11 Відхилення від маршруту із-за поганої

погоди

– 2 2

12 Падіння – 1 1

13 Зірвавши в річку при переході 1 – 1

14 Схід лавини 1 – 1

15 Обмороження – 1 1

16 Сніжна сліпота – 1 1

17 Одиночне ходіння 1 – 1

РАЗОМ: 58 90 148

Для того, щоб мати загальне враження про положення справ з летальним

результатом у спортивному туризмі, наведемо загальні статистичні дані,

опубліковані в книзі Лукоянова П.І. «Безпека в лижних походах і

надзвичайних ситуаціях зимових умов». Відомості про туристів, загиблих у

спортивних походах за 1975 -1990 рр., подані в табл. 2.2.3.

Таблиця 2.2.3 – Кількість загиблих в походах по всіх видах туризму за

1975 – 1991 рр.

Види туризму

Роки

Гірський Водний

Пішохід-

ний

Лижний

Спелеоло-

гічний

Всього

1 2 3 4 5 6 7

1975 15 17 9 2 2 45

1976 23 5 2 8 2 40

1977 12 22 3 10 3 50

1978 19 19 5 1 – 44

1979 10 18 1 2 1 32

1980 20 18 15 – – 53

1981 41 14 3 14 1 73

1982 14 8 3 9 2 36

1983 15 13 11 7 9 55

1984 12 14 1 2 2 31

1985 18 17 18 – 7 60

117

Закінчення табл. 2.2.3

1 2 3 4 5 6 7

1986 31 11 20 1 1 64

1987 32 20 8 – 2 62

1988 9 17 7 19 4 56

1989 44 16 10 2 4 76

1990 35 24 11 6 1 77

1991 17 5 2 1 1 26

Всього 350 253 127 83 41 854

З наведених даних видно, що більше всього втрат в гірських походах –

41% від загального числа загиблих. На другому місці водний туризм –

29,6 %, потім йдуть пішохідний – 14,9 %, лижний – 9,7 % і спелеологічний

туризм – 4,8 %.

Якщо аналізувати надзвичайні ситуації (НС), що відбулися в

спортивному туризмі за період з 1987 по 1991 рр., то, згідно інформації

відділу безпеки туристських походів і подорожей Управління самодіяльного

туризму , цей аналіз виглядає таким чином (див. табл. 2.2.4).

Таблиця 2.2.4 – Надзвичайні ситуації у спортивних туристських походах в

1987-1991 р.р.

Рік

1987 1988 1989 1990 1991 Всього

№

п/п

Вид туризму

Н/в

См

Тр

Н/с

См

Тр

Н/в

См

Тр

Н/в

См

Тр

Н/в

См

Тр

Н/в

См

Тр

1 Пішохідний

2 Лижний

–

3 Гірський

133

137

4 Водний

5 Велосипедний

–

6 Спелеотуризм

РАЗОМ:

282

299

144

Інформація Центральної ради з туризму і екскурсій;

Н/в - Нещасний випадок; См – смерть; Тр – травма.

118

Не обійшли НВ і харківські групи. З 1960 по 1991 рр. (тобто за 31 рік) у

харків'ян загинуло в походах 8 осіб: 7 гірських туристів, 1 лижник

(6 чоловіків, 2 жінки), а з 1992 по 2007 рр. (тобто за 15 років) – 4 гірських

туристи (2 чоловіки, 2 жінки).

Проаналізувавши дані туристської літератури і нещасні випадки з

харківськими групами за 25 років роботи автора цих рядків в Обласній раді з

туризму і екскурсій, а також на планових і спортивних маршрутах, які свого

часу розглядалися під час проведення республіканських і всесоюзних

семінарів голів МКК, кадрових і видових комісій, працівників КСС можна

констатувати, що причинами їх був ряд порушень, що допускалися при

проходженні маршруту. Основними з них були наступні:

- грубі порушення графіка руху (швидкісне проходження маршруту з

максимальним денним і загальним кілометражем, без днювання і днів

відсидки (запасних) за несприятливих метеорологічних умов; неправильна

тактика при подоланні локальних перешкод; не дотримання належних

термінів акліматизації; порушення контрольних термінів – 20 %;

- навмисна самовільна зміна затвердженого маршруту, як правило, у бік

ускладнення – 15 %;

- істотні медичні помилки через елементарний непрофесіоналізм

(неправильний діагноз, неправильне транспортування постраждалого і т. п.) – 15 %;

- порушення вимог безпеки при русі по закритому льодовику,

каміннянебезпечним і лавинонебезпечним схилам, сніжних карнизах,

сніжних мостах; неправильне облаштування нічлігів і привалів – 35 %;

- брак фізичної підготовки – 15 %.

Практика роботи МКК говорить про те, що більшість помилок,

здійснених туристськими групами при проходженні маршруту, полягають в

тактиці, а саме в розробці плану походу, графіка руху, у виборі правильної

(оптимальною) лінії руху на місцевості. Детальніше вони полягають в

наступному:

119

- відсутність оптимального під'їзду на початку маршруту або від'їзду при

його закінченні;

- різкий набір висоти на початку маршруту;

- тривалі переходи в перші дні походу;

- завищення часу денних переходів;

- включення складних перевалів або технічно складних локальних

перешкод на початку маршруту;

- відсутність врахування фізико-географічних і природно-кліматичних

особливостей району здійснення походу;

- неправильний розподіл похідно-господарських обов'язків (тобто без

урахування можливостей і інтересів учасників групи);

- відсутність запасних і аварійних варіантів на випадок об'єктивних і

суб'єктивних обставин, що склалися під час походу. Вказані тактичні

помилки можуть бути чреваті наслідками, які так чи інакше призводять до

аварійних ситуацій, внаслідок чого в кращому разі група сходить з маршруту

або, що ще гірше, в групі з'являється серйозно травмований учасник, а

деколи і трагічно загиблий турист. Чим обертаються тактичні помилки на

маршруті, можна судити по нижче наведеній табл. 2.2.5.

Таблиця 2.2.5 – Тактичні помилки, допущені при підготовці до

походу та їх наслідки

№

п/п

Помилки, допущені при підготовці до

походу

Наслідки помилок під час здійснення

походу

1 2 3

Недостатнє вивчення фізико-географічних і

природно - кліматичних особливостей

району здійснення походу.

Проходження по запасному варіанту або

схід з маршруту через: незнання місцевого

магнітного схилення, внаслідок чого може

бути вихід за краї карти; втрату

орієнтування; попадання в характерні для

даного району погодні умови (циклони);

різке зниження температури, велика

кількість опадів; мала вода та ін.

2 Неправильна тактична побудова маршруту. Проходження по запасному варіанту або схід

з маршруту.

3 Недооцінка технічної складності локальних

природних перешкод.

Аварійна ситуація при проходженні

локальних природних перешкод.

4 Неправильний підбір учасників групи: слабка

фізична і морально-психологічна підготовка

учасників; слабка теоретична і технічна

підготовка учасників в даному виді туризму;

недостатній туристський досвід *

Можливе створення конфліктної

ситуації в групі за екстремальних умов.

120

Закінчення табл. 2.2.5

1 2 3

5 Неправильний підбір продуктів по

калорійності, ваговим показникам і

різноманітності

Розвиток дистрофії у учасників групи з

тяжкими наслідками

6 Неправильний вибір загального і

спеціального спорядження

Виникнення аварійної ситуації при

проходженні локальних перешкод

7 Недостатній набір картографічного

матеріалу і неточне копіювання карт

Вихід на невраховані перешкоди,

проходження яких може привести до

загибелі окремих учасників і всієї групи

У практиці проведення Всесоюзних семінарів з пішохідного туризму

спостерігалися випадки, коли претенденти на участь у поході 4-ї категорії

складності в гірсько-тайговій місцевості не мали достатнього досвіду

подолання локальних перешкод, що характерні для подібних регіонів.

Наприклад, на зборах у Східних Саянах претендент мав досвід походів 2-ї

категорії складності по Криму і 3 к.с. – по Карпатах. А бажано було б мати

хоч би досвід участі в поході 3-ї категорії складності по гірсько-тайговому

ландшафту Приполярного Уралу. На думку автора, в питаннях підбору

учасників на маршрут не повинно бути формального підходу, так як

Карпатська «трійка» за складністю перешкод не адекватна «трійці» в районах

Східних й Західних Саян, Хамар-Дабана, а тим більше Гірського Алтаю.

Окрім вказаних тактичних помилок при підготовці маршруту, в процесі

походу керівник групи може допустити і таку помилку, як неправильна

розстановка учасників «на стежці», що також може привести до аварійної

ситуації. Найбільш поширеними з цих помилок є: відсутність того, хто

замикає групу, розміщення слабких в кінці групи, нерівномірне

комплектування екіпажів, неправильна розстановка людей на

каміннянебезпечних і лавинонебезпечних схилах.

Особливу роль в профілактиці нещасних випадків має навчально-

методична література, видаваною ЦРІБ «Турист» ЦСТЕ. Багатьом туристам

відомі такі автори, як Аппенянський А.І., Варламов В.Г., Веретенников Є.І.,

Дрогов І.А., Каценельсон М.Д., Котов Г.Г., Луговьєр Д.А., Севастьянов Р.І.,

Сергєєв В.І., Соколов В.А., Тихомиров В.Д., Федотов Ю.Н.,