Писаревський І.М. і колектив авторів. Туризм як національний пріоритет

Подождите немного. Документ загружается.

121

Шимановський В.Д., Штюрмер Ю.А. та багато інших досвідчених туристів.

Окрім відомчого видання ЦРІБ «Турист» питання безпеки освітлювали такі

видання, як «Профіздат», «Фізкультура і спорт», «Здоров'я», «Радянський

спорт», «Освіта», «Медицина», в яких друкувалися Абалаков В.М.,

Байковський Ю.В., Берман А.Е., Власов А.А., Востоков І.С.,

Ганопольський В.І., Давидов М.Ф., Дрогов І.А., Дублянський В.І.,

Ільюхин В.В., Кодиш Е.М., Константинов Ю.С., Коструб А.А.,

Лінчевський Е.Е., Лукоянов П.Н., Марінов Б.І., Федотов Ю.Н.,

Шальков Ю.Л.,Шимановський В.Д., Штюрмер Ю.А.

У даний час особливу цінність для туристів і інструкторського корпусу

представляють підручник «Спортивний туризм», навчальний посібник

«Спортивно-оздоровчий туризм», автором яких є професор Харківської

державної академії фізичної культури, Голова Харківської обласної федерації

спортивного туризму О.Я. Булашев.

Після розпаду Радянського Союзу була порушена єдина система КСС.

Кожній незалежній державі цю проблему довелося вирішувати самостійно. У

Російській Федерації в 1990 р. був створений Російський корпус

рятувальників, який надалі був перетворений в Комітет з надзвичайних

ситуацій, а потім – в Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС). Проте

пошуково-рятувальна служба (ПСС) Росії влилася в нову структуру тільки

влітку 1992 р.

В Україні КСС спочатку ввійшла до складу Туристсько-спортивного

союзу України (ТССУ), але фінансування її діяльності здійснювалося

Кабміном України за цільовим призначенням. У 1996 р. Держкомітет

України по туризму своїм наказом від 10 червня за № 33 затвердили

«Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристської

діяльності, які спеціалізуються на організації туристських подорожей з

використанням активних форм пересування туристів». З назви цього

положення бачимо, що ця ПСС займається проблемами тільки тієї фірми або

122

організації, при якій вона створена, і ніякого відношення до спортивних груп

не має.

Сьогодні порятунком туристів займається Державна спеціалізована

аварійно-рятувальна служба пошуку і порятунку туристів Міністерства по

надзвичайних ситуаціях України (ДСАРСПП МНС України). Аналізуючи

надзвичайні випадки, події з туристами в Карпатському і Кримському

регіонах за останні роки (табл. 2.2.6), можна прийти до висновку, що назріла

ситуація, коли при ДАРСПП МНС України необхідно створити

спеціалізовану туристсько-альпіністську пошуково-рятувальну службу.

Таблиця 2.2.6 – Причини надзвичайних ситуацій з туристами в

Кримському регіоні за 2003 – 2005 рр.

Смерть

Нещасний

випадок

Безвісті

зниклі

Інші

№

п/п

Причини

2003

2004

2005

2003

2004

2005

2003

2004

2005

2003

2004

2005

Всього

Зрив і зависання на скелях

–

Травми на гірськолижних

трасах

–

Втрата

орієнтування

–

Падіння в печеру і в печері

–

Втрата орієнтування в

поганих погодних умовах

–

Застрявання на сипкому

схилі

–

Відставання від групи

–

Падіння на слизьких

каменях

–

Інші

–

РАЗОМ:

–

138

Дані КСС Криму MOUNTA IN RESCUE OF CRIMEA без урахування місцевого

населення

123

Для обслуговування комерційних туристів і альпіністів як в Криму, так і

в інших гірських районах країн світу необхідно почати підготовку корпусу

гідів-провідників. Було б також доцільно вивчити досвід роботи Центру

дитячо-юнацького туризму Російської Федерації по підготовці юних

рятувальників, Загальноросійської Асоціації гірських гідів , рятувальників і

промислових альпіністів (ОАГГРПА), а також гільдії гірських гідів.

Непрямою причиною аварійних ситуацій може служити завищення

категорії складності в тих туристських районах, які за природно-

географічними і кліматичними показниками, а також урбанізованості ніяк не

можуть бути адекватними до тих районів, які володіють всіма технічними

параметрами для походів 3 - 5 категорій складності. Наприклад, пройшовши

кримський похід 3 категорії складності (згідно з класифікацією Федерації

спортивного туризму України - ФСТУ), навряд чи група пройде без

надзвичайної випадку похід такої ж категорії в районах Хамар-Дабана або

Західних Саян, не говори вже про спробу пройти у вказаних районах похід 4-

ї категорії складності, хоча формально вони мають на це право. Свідоме

завищення ФСТУ категорийности маршрутів на території Криму і Карпат

(див. табл. 2.2.7) для отримання масових розрядів може тільки привести до

зростання нещасних випадків в районах Західного Сибіру, Алтаю, Кавказу,

Забайкалля та інших технічно складних районах. Крім того, це може

призвести до дискредитації спортивних звань і розрядів і тим самим

поставити під сумнів участь українських команд у чемпіонатах країн -

учасників СНД.

124

Таблиця 2.2.7 – Порівняльна таблиця максимальних категорій

складності спортивних походів для всіх видів туризму в Кримському і

Карпатському регіонах з 1973 по 2001 рр.

Категорія складності спортивного походу

І ІІ ІІІ ІV V

№

п/п

Вид туризму

Географічний район

України

1973 рр.

1980р.

1988р.

1992р

2001р.

1973 рр.

1980р.

1988р.

1992р.

2001р.

1973 рр.

1980р.

1988р.

1992р.

2001р.

1973 рр.

1980р.

1988р.

1992р.

2001р.

1973 рр.

1980р.

1988р.

1992р.

2001р.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Карпати

ПІШОХІДНИЙ

Крим

Карпати

ЛИЖНИЙ

Крим

Карпати

ГІРСЬКИЙ

Крим

1. Таблиця складена на підставі Переліків класифікованих туристських спортивних

маршрутів на 1973 – 1976 рр., 1977 – 1980 рр., 1989 – 1992 рр. і Переліку класифікованих

туристських спортивних походів України (постанова Президії ФСТУ ін. № 2., п. №5 від

08.12.2001 р.)

2. Х* (водний) – маршрут ІІІ к.с. З елементами IV к.с.

Дані з класифікації печер до 1980 р. в ЦМКК не надходили.

125

Закінчення табл. 2.2.7

1 2

3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Карпати

ВОДНИЙ

Крим

Карпати

ВЕЛОСИПЕДНИЙ

Крим

Карпати

АВТО-МОТО

Крим

Поділля

Буковина

СПЕЛЕОЛОГІЧНИЙ

Крим

Азовське

море

ПАРУСНИЙ

Чорне море

На закінчення додаємо ряд рекомендацій до туристських груп, які

готується до спортивного походу:

1. Строго дотримувати Правила здійснення спортивних походів

(«Правила змагань туристських спортивних походів»).

126

2. Строго дотримувати правила заповнення туристської документації. Не

допускати скорочень, писати розбірливо. Пам'ятати, що маршрутна книжка

спортивного туристського походу при особливих обставинах може стати

головним документом для слідчих органів і прокуратури.

3. При оформленні картографічного матеріалу окрім нанесення нитки

основного маршруту обов'язково потрібно показувати запасні й аварійні нитки,

місця ночівлі і дньовок з їх порядковою нумерацією і датою.

4. Мати мужність відступити і зійти з маршруту, якщо цього вимагають

обставини. Група завжди повинна повертатися у повному складі – це святий борг

керівника групи.

5. Керівник, як і учасники групи, повинні мати знання і навики по загальній

і спеціальній підготовці в тому виді туризму, в якому здійснюється похід.

6. Керівник! Пам'ятай, що категорія складності походу не самоціль! Не

думай, що ти розумніший за тих, хто допустив помилку – вчися на їх помилках,

вони дуже дорого можуть обійтися учасникам.

7. Туристські групи повинні в свій склад включати медичних працівників.

Од них часто залежить благополучний результат походу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Болдырев С.Н., Жмуров В.Н., Косарев ЕА. Сложные туристские походы. - М:

«Физкультура и спорт», 1959.- 200 с.

2. Булашев А.Я. Спортивный туризм: Учебник.- Х.: ХГАФК, 2004.- 388 с.

3. Лукоянов П.И. Безопасность в лыжных походах и чрезвычайных ситуациях

зимних условий.- М: ЦДЮТур РФ, 1998. - 140 с.

4. Маринов Б. Проблемы безопасности в горах (Сокр. перевод с болгарского).- М:

«Физкультура и спорт», 19.- 208 с.

5. Штюрмер Ю А. Профилактика туристского травматизма: Методические

рекомендации. - М: РИБ «Турист», 1992.- 96 с.

6. Франсуа Тебо. Красная карточка футболу («Курьер Юнеско», 2-1993,

(Азартный мир спорта), стр. 12-14

127

2.3. Міжнародний досвід організації зеленого туризму

Андренко Ірина Борисівна

к.е.н, доцент кафедри

туризму і готельного

господарства Харківської

національної академії

міського господарства

2.3.1. Зелений туризм як складова екологічного туризму

Сільський туризм має можливість, беручи до уваги особливості

оточуючого середовища і місцевої культури, та при далекоглядній державній

політиці, досягти екологічного, культурного і соціального балансу між

містом і селом. Для цтого треба враховувати потенційні результати

туристичного розвитку села, які, в залежності від того, чи бере цей розвиток

до уваги: природні, культурні і соціальні ознаки, можуть вести або до замаху

на стабільність оточуючого середовища або сприяти його розвитку.

Іншими словами зараз важливим стає те, що туристичні проекти та

програми розвитку мають віддавати пріоритет інтересам місцевого

населення.

Чітко визнано, що підвищення якості і розвиток місцевого туризму, що

відповідав би очікуванням туристів, не може відбуватися:

- проти волі чи без залучення місцевого населення;

- без забезпечення балансу між зберіганням природної і культурної

спадщини місцевості і її розвитком для економічних цілей.

Тому три суттєвих елементи туристичного розвитку: простір-люди-

продукти – повинні складати фундамент програм і проектів розвитку,

забезпечуючи потрійну мету:

- поліпшення умов життя, особливо в селах;

- захист оточуючого середовища і охорона культурного спадку;

- задоволення бажань туристів або відвідувачів.

128

Залишається питання – як залучити місцеве населення до справи їх

власного розвитку і виживання, використовуючи діяльність в сфері

сільського туризму.

Для того щоб сприяти інтегрованому та збалансованому розвитку

відповідних територій, існує потреба не тільки зробити більш доступним для

місцевого населення усвідомлення своїх природних, культурних і соціальних

ресурсів та масштаб їх розвитку, але також інформувати про можливості

безпосередньої участі їх в забезпеченні туристичних засобів обслуговування,

даючи інформацію, необхідну для відповідного навчання населення:

- традиційна спонтанна гостинність повинна йти бік у бік з навчанням

з питань змісту туристичних засобів обслуговування;

- особисті ініціативи повинні бути інтегровані у загальну політику

розвитку цього виду діяльності;

- індивідуальні внески повинні допомагати забезпеченню

туристичними продуктами, що дають можливість відвідувачам (споживачам)

задовольняти свої потреби в житлі, харчуванні, переміщенні і дослідженні

місцевості, культурному відпочинку.

Таким чином туризм допоможе соціально поєднати села, які будуть

намагатися розвивати туристичні послуги, згадувати своє минуле, бачити

власне коріння, відчуваючи, що вони належать до спільності.

На науковій і практичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і

направленість таких понять і явищ, як "сільський туризм" і "агротуризм".

Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та

гостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником, сільський

туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на

сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць

для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з

обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття

"сільський туризм" часто ототожнюють з "агротуризмом", але "сільський

туризм" значно ширше. Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм,

129

що передбачає використання сільського (фермерського) господарства.

Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає

винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму:

винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах

дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на

землях, що належать до дворогосподарства, наприклад в кемпінгах та

наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з форм сільського

туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство)

становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для

туриста.

Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишнього

середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність

(національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону

природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами.

Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою

екологічною свідомістю. Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм

(green tourism), природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми

екотуризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний,

рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки,

полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато

спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам,

зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка

добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих

продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих

поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів

проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам

багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та

велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і

ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але

130

сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями

використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базових мотивах

подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у

вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму

виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке

пізнання й сприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для

ночівлі та харчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове

поняття екоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощують

сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут

агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом,

знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в

Україні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як

"сільський зелений туризм". Він охопив широкий спектр форм відпочинку на

селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський

туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у

селищах і малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах

агротуризм). Визначення сільського руху як "зелений" підкреслює його

проекологічну орієнтацію.

В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою

класифікацією різновидів туризму: активний і пасивний; історичний,

культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний, розважальний,

екстремальний і т.д. Але рідко хто зможе відрізнити аграрний туризм від

сільського зеленого, а сільський зелений від екологічного. Можливо, для

більш чіткого розуміння різниці між ними необхідно звернути увагу на

професійний рівень власників об'єктів розміщення. Ми вводимо нову

класифікацію за кадровим складом. В основу цієї класифікації покладено

професійний рівень осіб, які надають туристичні послуги. До виникнення

поняття "сільський зелений туризм" туризмом в загальноприйнятому

розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та стаж роботи в