Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

281

Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій

вторинності суспільної свідомості. Визнаючи закономірний

характер історичного процесу, діалектико%матеріалістична філо%

софія підкреслює активну роль діяльності людей, які не тільки

є продуктом обставин, а й активно змінюють ці обставини.

Розвиток діалектико%матеріалістичної філософії нині іде

шляхом плюралізму думок і ідей, спричинених новими соціаль%

но%культурними процесами і перетвореннями у суспільстві.

Матеріалістичному обгрунтуванню соціальної природи

пізнання, категорій і принципів діалектики як логіки і теорії

пізнання присвятили свою творчість М. М. Розенталь,

П. В. Копнін, Е. В. Ільєнков, С. Л. Рубінштейн, М. А. Ліфшиц

та інші філософи, у центрі уваги яких знаходились проблеми:

мислення, свідомість, ідеальне, категорії і принципи діалектич%

ної логіки, філософські проблеми природо%знавства.

Соціально%технократичний матеріалізм витікає з техніки і

виробничих сил у житті суспільства (К. Вітфогель, Г. Гортер,

А. Паннекун та ін.).

Представники історицизму вважають, що в неперервному

процесі історії людства можна лише в розумі, в абстракції вич%

ленити якісь інваріантні, стійкі структури. Ця концепція

найбільш чітко виявлена у працях італійських філософів%мате%

ріалістів А. Грамші, Г. Делла Вольке.

Представники структуралізму підкреслюють існування в

суспільному житті специфічних структур, яким притаманна

цілісна сукупність своїх законів, своєрідна тривалість і просто%

рова розмірність. Ця концепція представлена, наприклад, у дос%

лідницькій програмі побудови «Соціальної онтології» угорсько%

го філософа%марксиста Д. Лукача, у філософії тотожності

мислення і буття, розвинутій К. Коршем, Л. Альтюссером,

М. Годельє та ін. Необхідність розробки діалектико%матеріалі%

стичної антропології обґрунтовується у творах італійця Е. Пачі,

чеха К. Косика, поляка А. Шаффа, німця Е. Блоха та ін.

У зарубіжній філософській думці сформувалась теоретична

орієнтація, що робить акцент на цілісності як одній з методоло%

гічних особливостей діалектико%матеріалістичної філософії.

Центральне для цієї позиції поняття «тотальності», цілісності

Є. А. Подольська «Філософія»

282

кладе у підґрунтя матеріалістичного розуміння історії угорський

філософ Д. Лукач, для якого цілісне осягання історії долає про%

тиставлення думки і дії, суб’єкта і об’єкта, мислення і буття. З

точки зору Д. Лукача, не можна говорити про «діалектику при%

роди», оскільки природа є лише похідною від історичних форм

діяльності, від суспільного буття.

Альтернативна концепція соціальної філософії марксизму

була розвинута італійським філософом А. Грамші, який виходить

з принципу історизму. А. Грамші підкреслює відносність будь%

яких – і реальних, і духовних – системних утворень, їх входжен%

ня в реальний історичний процес життя. На противагу концепції

цілісних соціальних структур Д.Лукача, він вважає, що суспіль%

ство як система – це чиста абстракція, суто розумова побудова.

У реальному ж житті існує лише певний стан держави, конкрет%

них соціальних інститутів, взаємовідносини соціальних груп і

дійових осіб. За Грамші, історичний процес містить великий

спектр можливостей, серед яких людина здійснює свій вибір.

Таким чином, внаслідок цих численних підходів і рішень

склалось цілісне вчення діалектико%матеріалістичної філософії,

і воно не може бути зведено до текстів її класиків, не може

взагалі існувати за межами реального соціокультурного буття.

Питання про ставлення до марксизму є сьогодні і питанням

про істину та критерії визначення практичної істинності того

або іншого вчення, про взаємовідносини повсякденної і побу%

тової свідомості, зрештою, питанням про долю комуністичної

ідеї – центральної для марксистського світогляду.

Заперечення історичного значення філософських досягнень

Маркса, Енгельса та їх послідовників так само безпідставне, як

і проголошення їх ідей «єдиною науковою філософією». Адже

у світі реалій сучасної епохи, і особливо подій останніх років,

не підтвердились ідеї марксизму про всесвітньо%історичну місію

пролетаріату як могильника капіталізму і революційну перебу%

дову світу на принципах соціалізму і комунізму на шляху вста%

новлення всесвітньої диктатури пролетаріату.

Основний пункт марксистського вчення – соціологічна та

історична інтерпретація капіталістичного ладу, приреченого

283

Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій

через свої суперечності йти до революції, і заміна його неанта%

гоністичним ладом. Вчення Маркса претендує на науковість,

але припускається імперативів, оскільки вважає революційну

дію єдиним законним наслідком ходу історії.

Головною і найяскравішою особливістю розуміння демок%

ратії Марксом та Енгельсом є відкрито декларований, свідомо

проведений класовий принцип. Засновники марксизму завжди

підкреслювали, що їх вчення є нічим іншим, як теоретичним

виявленням класових інтересів і класової боротьби пролетаріа%

ту, велику місію якого вони вбачали у звільненні всього люд%

ства через скасування капіталізму.

Маркс зробив надзвичайно глибокий і витриманий еконо%

мічний аналіз сучасного для нього капіталістичного господар%

ства, але він не зміг зрозуміти принципову своєрідність капіта%

лізму як суспільно%економічної формації. Він не зміг побачити

у капіталізмі суспільний лад, здатний завдяки природним дже%

релам прогресувати до багатоетапного, кардинального і трива%

лого самозмінення. Марксизм абсолютизував революційний

тип перетворення, недооцінюючи еволюцію.

Маркс і Енгельс успадкували ідею Гегеля про послідовність

суспільств і режимів як послідовність етапів розвитку філософії

і людства. Саме Гегель обміркував у цілому і історію, і розвиток

людства. Цей процес усвідомлення практики людства викла%

дається в «Феноменології духу» та «Енциклопедії». Але, усві%

домивши своє призначення, людина не реалізувала його. Філо%

софсько%історична проблема, яка витікає з марксистського

вчення, зводиться до пізнання того, за яких умов історія може

реалізувати призначення людини у тому вигляді, як його усві%

домила гегелівська філософія.

Ідея суспільно!економічної формації – велике відкриття Мар%

кса. Він відшукав ключ до закономірного природно%історично%

го процесу, до його головного двигуна – розвитку виробничих

сил. Він виявив об’єктивну залежність між рівнями цього роз%

витку і станом суспільства, зміну типів його економічної орган%

ізації. Прогресивним, надзвичайно продуктивним був погляд на

ці суспільні структури як на послідовні ступені єдиної світової

Є. А. Подольська «Філософія»

284

історії. Системний і одночасно діалектичний підхід до кожної

суспільно%економічної формації дозволив побачити як її внут%

рішню цілісність, так і її протиріччя та обумовлену ними дина%

міку розвитку. Але Маркс невиправдано універсалізував сучасні

для нього форми історичного руху, без достатніх засад розпов%

сюдив їх як на минуле, так і на майбутнє.

Методологічно вузьким виявився марксистський принцип

формаційного членування історії і в той же час продемонстру%

вав значну методологічну ефективність цивілізаційний підхід.

Виявилось, по%перше, що соціалістичні революції особливо лег%

ко перемогли там, де для них начебто не існувало передумов:

капіталізм був розвинутий однобічно, недостатньо, пролетарі%

ат тільки%но починав формуватися. По%друге, замість того, щоб

продемонструвати більш високий порівняно з капіталізмом

ступінь раціональності соціально%економічної організації суспіль%

ства, соціалізм, навпаки, хронічно відстав від нього майже за

всіма показниками (темпи науково%технічного прогресу, рівень

життя, розвинутість політичної демократії, продуктивність праці).

При однакових можливостях НДР – ФРН, Угорщина – Авст%

рія, «Радянська» Прибалтика – Фінляндія набрали різних

темпів розвитку і розрив між ними зростає.

Помилка Маркса – в недооцінці здатності капіталістичного

суспільства до самозміни, а також у недооцінці своєрідності

капіталізму у ряді суспільно%економічних формацій.

До помилкових ідей Маркса та Енгельса відносяться також

теорія перманентної революції, націоналізація землі, аграрна

реформа (трудова повинність, організація трудових армій на

землі, чергування сільськогосподарської та промислової праці).

Історія довела, що людина, не пов’язана із земельною влас%

ністю, ніколи не буде добрим, хазяйновитим землевласником.

Саме ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» заважають сьогодні

відроджувати індивідуальне та колективне підприємництво,

запроваджувати денаціоналізацію виробництва, змішану еконо%

міку. Якщо взяти зовнішньо%політичний аспект проблеми, то

слід зрозуміти, що з марксистським вченням неможливо «ув%

ійти у загальноєвропейський дім», бо ідея про скасування при%

285

Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій

ватної власності на засоби виробництва принципово несуміс%

на з духовною основою західної цивілізації. За своєю природою

марксизм є експансіоністською, інтернаціональною доктриною,

вченням про перманентну революцію, а тому інстинкт самоз%

береження не дозволяє західним країнам довіряти лозунгові

«Пролетарі всіх країн, єднайтеся».

Бажання утворити правову державу, повернутися до вихі%

дних політичних інститутів сучасної цивілізації є несумісним

з декларацією про авангардну роль промислового пролетаріа%

ту, бо марксистська ідея про визначальну роль пролетаріату у

прогресі цивілізації є антиподом основного принципу політич%

ної демократії – духовної рівності всіх людей.

Маркс не завжди був логічним і чітко доказовим і в розумінні

історії та механізмів її розвитку. Матеріалістичні та ідеалістичні

витоки його вчення так і не змогли з’єднатись у щось цілісне. З

одного боку, Маркс – історик%реаліст, супротивник волюнтариз%

му, висловлював еволюціоністські ідеї, вважаючи, що нове сусп%

ільство повинно бути природним наслідком розвитку старого. З

іншого боку, у марксизмі, в його розумінні життя та історії дуже

багато від німецького трансцендентального ідеалізму, від впевне%

ності, що самосвідомість «Я» створить світ. Фіхтевське вчення

про створюючу самосвідомість оберігається у Маркса й Енгель%

са в ідею революції, у думку про конструктивність насильства,

яке творить новий світ. Марксизм закликав філософів втруча%

тися у природний хід подій. Його філософське кредо: «філосо%

фи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в

тому, щоб змінити його». Марксизм закликав присилувати час%

тину суспільства погодитися з тим, Що вона вважає нав’язаним,

супротивним природі. Свідомість, соціальна психологія, воля

людей перетворюються у марксистській теорії на самостійний

суб’єкт історичної творчості.

Ідея поштовху, комуністичної революції протилежна ідеї

саморозвитку суспільних форм. Саме віра Маркса в те, що

воля може і повинна змінити природний хід подій, прискори%

ти рух історії, давала Леніну право вважати себе ортодоксаль%

ним марксистом.

Є. А. Подольська «Філософія»

286

Принцип природного розвитку об’єкта несумісний з ідеєю

прискорення історії. Ідея скорочення терміну зародження соціа%

лізму має на увазі насильницьке повалення капіталізму, є пору%

шенням природної лопки саморозвитку буржуазної цивілізації.

Сама по собі ідея революції передбачає примушення значної

частини суспільства до нового життя за допомогою зброї і супе%

речить думці про природне визрівання нових суспільних форм.

За своєю сутністю революція є волюнтаризм, насильницьке за

допомогою диктатури пролетаріату втілення в життя того, чого

не було раніше, що люди не готові сприйняти. У Маркса та Ен%

гельса насильництво виступає в ролі творця нового життя.

Суперечності між матеріалістичними та ідеалістичними,

трансцендентальними компонентами пронизують усі сторони

марксистського вчення. Коли Маркс та Енгельс описують те, що

існує, вони послідовно стоять на позиціях матеріалізму, спира%

ючись на досвід – матеріалістичний критерій практики. Еволю%

ційний погляд на світ має у них міцне наукове підкріплення.

Коли ж вони починають думати про майбутнє, – починаються

закляття, передбачення, надії, химери.

Дійсність поставила під сумнів ортодоксально%марксистсь%

кий погляд на діалектичні суперечності, що, тлумачаться як

двигуни об’єктивного, незалежного від людей «природно%істо%

ричного» розвитку людства, переходу від однієї формації до

іншої. У наш час це врешті%решт призвело до розробки ідеоло%

гічної концепції двох типів суперечностей: антагоністичних і

неантагоністичних. Згідно з цією концепцією, антагоністичні

суперечності характерні для суспільства, де панує приватна

власність, а неантагоністичні – для розвитку соціалістичних

держав. Реальна практика жорстоко і навіть криваво заперечи%

ла ці метафізічні ідеалістичні утопії.

Насправді, діалектичні суперечності, що спонукають сусп%

ільно%історичний розвиток, це протиріччя не зовні людини, її

мислення, а в самому людському бутті, у діяльності, і насампе%

ред – у реалізації свободи.

Неплідною є і ідея Маркса про прогрес, коли боротьбу,

суспільні конфлікти необхідно доводити до «вищого ступеня

287

Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій

напруги», «до повної революції», бо через грубе «фізичне

зіштовхування людей» можна забезпечити рух до свободи і

людської гідності. Маркс заперечував «соціальні еволюції без

політичних революцій».

Ідея насильницького зруйнування існуючого ладу, експроп%

ріації експропріаторів усім своїм змістом заперечувала засади,

норми громадянського суспільства. Авторитет зброї, революц%

ійного насильниитва ніяк не можна було сполучити з автори%

тетом моральних норм, християнських заповідей. Ідея скасуван%

ня держави була спрямована не тільки проти приватної

власності, але й проти права на недоторканість житла, на

гідність, суверенітет і незалежність кожної особи, на вибір сво%

го способу життя.

Щоб приглушити кримінальний характер вчення про рево%

люцію і диктатуру пролетаріату, Маркс і Енгельс доводили

відносність моралі, моральних догм, акцентували свою увагу

насамперед на перервності морального прогресу. Вони намага%

лись довести безсилля категоричного імперативу Канта, оскіль%

ки він скроєний для всіх часів, для всіх народів, для всіх обста%

вин, а саме тому не може бути застосований ніде і ніколи.

Класики марксизму намагалися довести умовність, історич%

но%скороминучий характер моральних норм, дискредитувати в

очах трудящих правила і норми загальнолюдської моралі як

вигадку буржуазії.

Безглуздою є й ідея про класове походження моралі, закли%

ки скасувати і буржуазну свідомість, і буржуазні свободи, і бур%

жуазну мораль. Людину демократичні диктатори типу Маркса

і Енгельса сприймали як алгебричний знак, як засіб для досяг%

нення мети. Тому у марксистській теорії бракує уваги до конк%

ретної живої людської особистості, ігнорується проблема інди%

відуальності.

У творі «Витоки і сенс російського комунізму» М. О. Бер%

дяєв звинувачує марксизм у тому, що він не приділяє достат%

ньої уваги конкретній людині і базується на безумовному пріо%

ритеті соціальних форм перед особою. Проголошуючи людство

вищою святинею, цінністю, марксизм за своєю сутністю надто

Є. А. Подольська «Філософія»

288

жорстокий, бо людина визнається засобом для когось, наприк%

лад, для майбутнього людства і, врешті%решт, для якогось дуже

віддаленого понадлюдського стану. Самообожнювання людства,

за яке М. О. Бердяєв дорікає марксизмові, обертається на%

справді повною ерозією гуманізму.

Обмежено Маркс, Енгельс і їх послідовники сприймали і

релігію, релігійну філософію, ігнорували релігійну свободу

совісті. Вони скептично ставилися до парламентської буржуаз%

ної демократії, до принципу розподілу влади, до інституту про%

фесійних політиків.

Класики марксизму багато писали про вірність ідеалам

вільної особистості. Але чи можливо було зберегти свободу

особи в тому суспільстві, до якого вони закликали? У такому

суспільстві повністю подолана приватна, тобто не координова%

на планом, центром праця, скасовані всілякі прояви економіч%

ної і соціальної самосвідомості, стихії, подолана свобода вибо%

ру праці, форм побуту, заперечення сім’ї.

Маркс та Енгельс не бачили мотиваційних, соціально%психо%

логічних умов реального капіталістичного усуспільнення вироб%

ництва, вони закликали до насильницької пролетарської рево%

люції. При цьому вони не враховували, що революція призводить

не до підготовки, а до руйнування особистих передумов реаль%

ного усуспільнення, до знищення ефективної і раціональної праці,

до розриву попередньої цілісності та взаємозв’язку виробницт%

ва. Капіталізм не створює ні мотивів нового колективістського

способу виробництва, ні його суб’єктів, тобто людей, здатних

будувати нову систему економічних відносин. Класики не розг%

лядали питання, хто замінить організаторів капіталістичного

виробництва, зацікавлених у прибутках, хто потурбується про

наступне кваліфіковане керівництво, буде нести моральну відпо%

відальність за свої рішення.

Капіталізм не готує найголовнішого, тобто людських моти%

ваційних умов колективного виробництва, а Маркс та Енгельс

не звернули уваги на цей принциповий момент.

Маркс та Енгельс вважали гроші, ринок, товарно%грошові

відносини таким же перехідним моментом у розвитку цивілі%

289

Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій

зації, як і приватну власність, а тому їх ідея не може наблизити

до сучасного економічного та соціального мислення. Застаріла

й боротьба Енгельса і з світовими грошима, і з правом робіт%

ників робити Із своїм заробітком усе, що вони хочуть, і протест

проти обов’язків батьків утримувати своїх дітей.

Застаріла також боротьба за єдину і неподільну суспільну

власність, виступи проти кооперативних, групових форм влас%

ності у майбутньому суспільстві. Соціальний утопізм марксиз%

му, відрив марксистської економічної доктрини від життя, від

психології людини особливо виявилися у праці Енгельса «Анти%

Дюрінг» (це і ідея загальної рівності, єдиної суспільної і держав%

ної власності, боротьба проти ринкових механізмів, заклики до

суспільного табірного виховання дітей, до колективного, кому%

ністичного побуту).

Класовий поділ, ідея експропріації експропріаторів, вчення

про диктатуру пролетаріату і пролетарську революцію, ідея, що

саме революції, насильство є «локомотивами історії», відкрива%

ють шлях до влади людям патологічного типу, простір низин%

ним почуттям людини.

Маркс, по суті, ніколи і не роздумував про майбутнє асоц%

ійоване суспільство предметно, ніколи не доходив у своїх мірку%

ваннях про комуністичну формацію до деталей, конкретної

живої людини. Так, він наполягав на подоланні ринку приват%

ного побуту і приватного забезпечення сім’ї. Але він не відчу%

вав, що тим самим забирав у людей первинні умови свободи,

можливості обирати предмети споживання.

Маркс не відчував, що, забираючи у людей ринок, приват%

ну торгівлю, він тим самим робить тих, які стоять знизу, коло

фундаменту суспільної піраміди, залежними від тих, хто розпо%

діляє багатства, хто вирішує, що вони повинні споживати, но%

сити, у якій кількості і в який час. Яка ж гарантія, що люди,

призначені або обрані керувати національним виробництвом,

будуть дійсно керуватись інтересами більшості? Як можна про%

тистояти можливому свавіллю? Як протистояти спробам

підмінити суспільні чекання особистими інтересами і фантазі%

ями керівників? Ці питання марксизм не ставив, а тому і не

Є. А. Подольська «Філософія»

290

шукав на них відповіді. Ігноруючи деталі, дрібниці, він ігнору%

вав життя, закони економіки.

Усі ці помилкові ідеї Маркса та Енгельса спричинилися до

того, що впродовж ста років марксистська думка тричі зазна%

вала кризи. Перший «напад ревізіонізму» відбувся на почат%

ку XX ст. Це була криза німецької соціал%демократії, головни%

ми діючими особами якої були Карл Каутський (1854–1938)

та Едуард Бернштейн (1850%1932). Обговорювалась основна

проблема: чи перетвориться капіталістична економіка таким

чином, що революція відбудеться згідно з надіями? Бернш%

тейн вважав, що класові антагонізми не загострюються, що

згуртування класу не відбувається швидко і повно, як перед%

бачалося, а тому неможливо, щоб історична діалектика спри%

яла настанню революційної катастрофи і неантагоністичного

суспільства. Сварка Каутського з Бернштейном у межах

німецької соціал% демократичної партії і II Інтернаціоналу за%

кінчилася перемогою Каутського і поразкою ревізіоністів.

Було підтримано ортодоксальну тезу.

Другою кризою марксистської думки стала криза більшовиз%

му протягом 1917–1920 рр. у партіях, які зараховували себе до

марксистських. Дискутувалось питання про те, чи є радянська

влада диктатурою пролетаріату чи диктатурою над пролетаріа%

том? Теза Леніна була простою: партія більшовиків – це про%

летаріат при владі. Оскільки влада пролетаріату є пролетарсь%

ким ладом, то, відповідно, будується соціалізм. Згідно ж з

Каутським, революція в неіндустріальній державі, де робітни%

чий клас був у меншості, не може бути соціалістичною, а дик%

татура марксистської партії є диктатурою над пролетаріатом.

Пізніше в марксизмі утворились дві школи: одна вважала,

що в СРСР втілені передбачення Маркса, а друга – що сутність

марксизму викривлена, бо соціалізм передбачає не тільки ко%

лективну власність і планування, а й політичну демократію. А

соціалістичне планування без демократії, як зазначали пред%

ставники другої школи, не є соціалізм.

Третя криза марксистської думки відбувається за наших

часів. Неясним є пункт, чи є між більшовицькою версією соціа%