Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 2. Поєднане (технологічне і кібернетичне) уявлення про систему аналізу.

У принципах аналізу реалізуються: системний підхід до вивчення об’єкта і суб’єкта

управління і особливості методу і процесу аналізу. До провідних належать такі принципи,

як: адаптивність, тобто відповідність аналізу специфіці, стану і тенденціям розвитку

керованого об'єкта; комплексність вивчення; застосування системи показників; принцип

попередньої діагностики; безперервність аналітичного процесу та ін.

Значення методів у аналізі можна порівняти зі значенням технологій у

матеріальному виробництві. У них відображені досягнення науки і передовий досвід в

справі отримання нової споживчої вартості, у ролі якої виступає вихідна інформація.

Важливе місце у системі економічного аналізу належить людському факторові, який

розуміють не лише як сукупність осіб, котрі організовують аналітичну роботу і беруть

участь у ній, а й їхню соціальну активність, кваліфікацію та інші особистісні

характеристики.

Економісти-аналітики із залученням висококваліфікованих фахівців-практиків ззовні

організовують систему аналізу: проектують його методику і процес та вводять аналіз у дію.

Їм же, як і ОПР, належить вирішальна роль в узагальненні результатів аналітичних

розрахунків. Самі ж розрахунки донині переважно здійснюють економісти, у тому числі й

ті, в яких аналіз входить до кола основних посадових обов’язків (чи є одним з основних). Із

поступовим забезпеченням виробництва обчислювальною технікою масові аналітичні

розрахунки автоматизуються.

У методиці за допомогою людського фактора поєднуються мета і завдання,

принципи і методи аналізу. Методика – це зразок проведення процесу аналізу, вказівки і

рекомендації щодо порядку і режиму його перебігу. Чим повніша і більш варіантна

розроблена методика, тим інтенсивніше і з вищою ефективністю відбувається процес

аналізу. У методиці можна передбачити багато елементів процесу, що мають творчий

характер, а саме: напрямок деталізації, критерії порівняння й оцінювання, класифікація

факторів і т. ін. Однак зафіксувати з вичерпною повнотою творчу частину процесу

неможливо і навіть шкідливо, тому що вона залежить від досвіду, інтуїції, здібностей і

кваліфікації фахівця-аналітика.

Вміст вхідної інформації визначається за допомогою завдань аналізу. Оскільки

отримання інформації потребує визначених, деколи значних витрат часу і засобів, вона

найчастіше виступає фактором, що обмежує зміст аналізу. Тому вміст вихідної інформації

переважно є результатом компромісу між потребами у вихідних даних і можливостями

їхнього забезпечення. Але при поступовій автоматизації обробки й особливо збору (повного

і вибіркового) первинної інформації про господарські явища і процеси потреби аналізу

задовольняються повніше.

На кожному підприємстві завжди наявні певні можливості для змін у побудові

господарського обліку, що забезпечать нові потреби аналізу й управління. Іншим є стан

справ при проведенні аналізу у вищестоящих і контролюючих органах. Джерела інформації

про діяльність підприємства містять лише дані звітності, склад і зміст яких суворо

регламентовані.

Процес аналізу поєднує у собі усі виділені елементи системи. Він є сукупністю,

поєднанням і взаємодією різних повторюваних аналітичних процедур і операцій,

виконуваних під час вирішення аналітичних завдань управлінськими працівниками з

використанням обчислювальної техніки.

З огляду на розглянуті елементи технологічної і кібернетичної структур аналізу та

їхнього взаємозв'язку проектування організації виконання встановленої кількості завдань

аналізу полягає у поетапній регламентації:

– процесу аналізу;

– форм подавання результатів процесу аналізу, включаючи вид (текстовий і

безтекстовий) і форму вихідних аналітичних документів, періодичність і терміни

їхнього подавання;

– джерел, періодичності і термінів отримання вхідної інформації;

– методик вирішення завдань і виконання процедур;

– способів виконання процедур (автоматизованого та неавтоматизованого),

використання обчислювальної й організаційної техніки;

– відповідальності за безперебійне функціонування процесу аналізу (структурно –

за відділами, а також персонально);

– взаємодії керівників різних рангів, кооперації праці виконавців;

– підвищення кваліфікації кадрів.

Вихідною точкою організації вирішення аналітичних завдань, як видно з переліку її

етапів, є проектування процесу аналізу. Його передумова – вивчення побудови за

елементами процесу, виділення в ньому “будівельних блоків” у вигляді процедур і операцій.

Завдяки цьому з’являється можливість поділу і кооперації праці робітників, зайнятих

аналізом; раціонального поєднання цих елементів у просторі і часі; автоматизації виконання

нетворчих операцій.

Дослідження показують, що найскладнішим елементом процесу аналізу є аналітична

процедура. При аналізі конкретного показника, тобто в ході вирішення будь-якого

аналітичного завдання, використовують три основних процедури: попереднє оцінювання,

поглиблене аналітичне вивчення, підсумкове оцінювання (див. рис. 3).

Рис. 3. С

Рис. 3. Схема технологічної будови аналітичного процесу.

Кожна процедура поєднує безліч різних операцій (вони утворюють комплекс),

необхідних для отримання вихідної інформації. Серед операцій виділяють розрахункові та

інформаційно-логічні, що можуть бути автоматизовані, а також творчі, які автоматизації не

підлягають.

Результати розрахункових операцій виражаються за допомогою аналітичних

показників виконання плану, коефіцієнтів і т. д. Інформаційно-логічні операції пов’язані з

пошуком інформації та використанням логіко-економічних прийомів аналізу. Творчі

операції полягають в якісній інтерпретації результатів обчислень.

У будь-якій аналітичній процедурі можна виділити кроки, що розкривають порядок

отримання вихідної інформації. Кожен крок процедури відображає перехід від однієї

операції комплексу однорідних операцій до іншої. Всього у процедурі є чотири кроки:

методичний інформаційний, обчислювальний і синтез. Взаємозв’язок кроків процедури й

операцій помітний при розгляді змісту процедури попереднього оцінювання на рис. 4.

Поділ аналітичних завдань на процедури, кроки й операції дає змогу визначити

потреби в ресурсах праці і скоординувати роботу виконавців різної кваліфікації. У

результаті з’являється можливість регламентувати зміст процесу аналізу за наймасовішими

завданнями періодичного аналізу, встановити періодичність і терміни їхнього виконання,

виділити осіб, відповідальних за вирішення завдань взагалі і за окремими елементами

зокрема.

Аналітичне завдання

Попереднє

оцінювання

Поглиблене аналітичне вивчення

Підсумкове

оцінювання

Методичні Інформаційні Розрахункові

Синтез

Розрахункові

Інформаційно-логічні

Творчі

Процедури

Кроки

процедури

Операції

Кроки процедури

Види операцій

Рис. 4. Схема процедури попереднього оцінювання за окремим показником.

1. 7. Інформаційна база аналізу. Вимоги до інформації

При визначенні поняття інформаційного забезпечення економічного аналізу

необхідно враховувати основні етапи процесу управління діяльністю об'єднань

(підприємств) і місце економічного аналізу в ньому. Як відомо, виділяють три основні етапи

процесу управління: збір та обробка інформації; аналіз; прийняття керівних рішень. Серед

Вибір періоду, за який проводиться аналіз

Вибір показника, який аналізують

Визначення бази порівняння

Визначення форми відображення аналітичного

показника і його формалізоване подання

Визначення критеріїв оцінювання

Пошук вихідної інформації відповідно до заданих умов

Розрахунок аналітичного показника

Оцінювання аналітичного показника шляхом

порівняння з відповідними критеріями

Методичний

Інформаційний

Розрахунковий

Синтез

них аналіз займає проміжне місце. Звідси випливає, що інформаційне забезпечення аналізу є

складовою системи інформаційного забезпечення управління, бо аналіз – елемент, сходинка

процесу управління. Беручи до уваги вищесказане, можна дати визначення поняттю

інформаційного забезпечення аналізу.

Інформаційне забезпечення економічного аналізу господарської діяльності – це

система даних і способи їх обробки, що дають змогу виявити реальну діяльність керівного

об’єкта, дію факторів, що його визначають, а також можливості здійснення необхідних

керівних дій. Його відмінність від інформаційного забезпечення управління полягає у тому,

що останнє отримує не лише дані на основі збору й обробки інформації, а й результати

аналізу. Іншими словами, інформаційне забезпечення управління є значно ширшим.

Інформаційне забезпечення економічного аналізу разом із кадровим, матеріально-

технічним та іншим створює необхідні умови для його проведення. Змістовність аналізу,

його глибина і повнота обліку всіх факторів, що впливають на об’єкт, який вивчають,

певною мірою визначає стан інформаційного забезпечення.

У структурі інформаційного забезпечення економічного аналізу розглядають два

елементи: інформаційний фонд (базу) і процеси перетворення даних, що спостерігаються в

ньому.

Формування інформаційного фонду має підпорядковуватись певним вимогам. До

загальних вимог належать: достовірність інформації, необхідність і достатність її обсягу,

своєчасність передачі і подання. Порядок переліку названих вимог не залежить від

значення. Вони рівнозначні, і недотримання кожної з них призводить до негативних

наслідків.

Закономірність економічної інформації, її адекватність господарським явищам

визначають достовірність результатів аналізу, правильність, обгрунтованість висновків і

пропозицій, що з них випливають. Використання в аналізі недостовірних даних спотворює

наше уявлення про реальну економічну дію і призводить до помилкових висновків. Тому

вся інформація, необхідна для аналізу, має підлягати ретельній перевірці.

Дотримання умов необхідності і достатності має подвійне значення. Умова

необхідності означає, що для високоякісного проведення аналізу потрібно мати всю

необхідну для цього інформацію. При недостатності даних стан керівного об’єкта буде

вивчений недостатньо, що може призвести до непідтверджених, помилкових рішень.

Небажаним також є надлишок інформації, бо, по-перше, при затратах на збір і

обробку зайвих даних зростають загальні затрати на управління, а по-друге – збільшується

період використання інформаційної бази і проведення аналізу, що також призводить до

несвоєчасності керівних дій.

Обсяг необхідної і достатньої інформації визначають залежно від завдання і виду

проведеного економічного аналізу. Так, для здійснення аналізу з метою виявлення запасів

підвищення ефективності діяльності об’єднання чи його підрозділів потрібно більше вхідної

інформації, ніж при оцінюванні стану даного об’єкта чи оцінюванні виконання плану за

будь-якими іншими показниками. Як правило, менші обсяги інформації використовують

для проведення оперативного аналізу, ніж при здійсненні періодичного кінцевого аналізу.

У теорії інформації для вимірювання її кількості як специфічної одиниці прийнято

біт. Практично виміри кількості інформації в бітах натрапляють на серйозні перешкоди.

Тому в практиці для кількісних характеристик обсягів даних використовують такі

вимірники, як кількість алфавітно-цифрових знаків, слів, показників, документів.

З цих показників найбільшого поширення при вимірюванні обсягів даних набули

техніко-економічні характеристики стану об’єкта – показники і параметри. Їх зручно

використовувати тому, що на відміну від документів вони всі однакові за обсягом (це дуже

важливо для одиниць вимірювання). На відміну від алфавітно-цифрових знаків показники і

параметри є одиницями, що мають вичерпний економічний зміст і можуть бути

незалежними носіями інформації; вони порівняно легко піддаються підрахунку.

Точних способів визначення необхідного обсягу інформації наявні методики

економічного аналізу діяльності галузей, об’єднань і підприємств не передбачають. Тому на

практиці їх підбирають емпірично, тобто враховуючи попередній досвід виконання робіт

подібного виду. Вимірниками інформації у таких випадках стають показники – економічні,

технічні та ін. Точна кількість показників, їх склад і число років, за які їх розраховують,

закладені програмою аналізу. При складанні стандартних програм економічного аналізу, що

діють у межах галузі чи промислового об’єднання, можна по-іншому вирішити питання про

встановлення оптимальних меж інформаційної бази для кожного з основних видів

періодично повторюваного аналізу.

Вимоги щодо своєчасності реєстрації і передачі економічної інформації пов’язані з

необхідністю скорочення розриву в часі між виникненням відхилень від передбаченого у

плані руху виробничих процесів, спричинених різними збуреннями у внутрішньому і

зовнішньому середовищах, керівними діями, спрямованими на встановлення втраченої

планомірності. Несвоєчасність інформації знижує або зводить нанівець їх ефективність. У

подібних випадках затрати на збір і обробку даних, на проведення аналізу і підготовку

рішень не дають належної віддачі.

Конкретні терміни збирання інформації визначають, найімовірніше, за темпами

зміни реальних процесів виробництва. Вони залежать також від способів реєстрації і

передачі даних. Найчастіше застосовують такі відрізки часу фіксації економічних

показників: дні, тижні, декади, місяці, квартали, роки.

Види інформації і її джерела

До основної інформації, яку використовують у галузі господарської діяльності

об’єднань (підприємств), належать такі її види: нормативна, планова, облікова і необлікова.

В Україні затверджена єдина система науково обґрунтованих техніко-економічних

норм і нормативів для планування економічного та соціального розвитку. Єдина система

норм і нормативів передбачає їх склад, порядок та методи формування, оновлення і

використання при розробці перспективних та поточних планів. Мета створення системи

норм і нормативів – досягнення наукової обґрунтованості, пропорційності і збалансованості

планів, повніше виявлення і використання резервів виробництва, подальше підвищення

його ефективності.

До системи норм і нормативів входять такі їх групи:

– нормативи ефективності загального виробництва;

– норми і нормативи затрат праці та зарплати;

– норми і нормативи затрат та запасу сировини, матеріалів, палива й енергії;

– норми і нормативи використання виробничих потужностей та норми

продовження освоєння проектних потужностей;

– нормативи капіталовкладень і капітального будівництва;

– норми і нормативи необхідності та запасів обладнання;

– фінансові норми і нормативи;

– норми грошових (комплексних) затрат на виробництво (обслуговування,

відрахування на цільові підприємства і т. д.);

– соціально-економічні норми і нормативи;

– норми і нормативи охорони навколишнього середовища.

Важливе місце в нормативному господарстві об’єднання (підприємства) займають

норми використання виробничих резервів, які класифікують залежно від таких ознак:

– за масштабом використання – цехові, заводські, підгалузеві, галузеві,

міжгалузеві;

– за періодом дії – часові; змінні (поточні); перспективні; довготермінові;

– за ступенем узагальнення – індивідуальні та групові;

– за виробництвом – на основному виробництві та на додаткові потреби;

– за цілеспрямованістю використання – поопераційні; подетальні; повиробничі;

постадійні та збільшені.

При аналізі обгрунтованості норм затрат сировини, матеріалів, палива, енергії і

затрат праці у виробництві промислової продукції використовують такі джерела інформації,

як: затверджені регламенти й інша технічна документація (технічні карти, креслення на

вироби); стандарти і технічні умови на сировину та готову продукцію; технічні звіти

об’єднання; плани організаційно-технічних заходів з економії сировини, матеріалів, палива,

енергії, зниження трудомісткості продукції на запланований період, дані про виконання

плану заходів за звітній період; дані звітів ідентичних підприємств і рішень галузевих

нарад; звіти науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів про науково-

дослідні роботи в даній сфері.

При оцінюванні дотримання затверджених норм витрат сировини, матеріалів,

палива, енергії і затрат використовують, як правило, нормативні, планові і звітні калькуляції

собівартості окремих виробів чи відповідних калькуляційних одиниць.

Крім цього, узагальнені нормативні показники у вартісному виразі готової продукції

(наприклад, нормативи витрат заробітної плати на вартість продукції, норми запасів

сировини, матеріалів і палива) чи в натуральних одиницях (лінії чисельності) наводяться у

певних розділах планів і форм звітності підприємств та об’єднань.

Планова інформація – це сукупність даних про склад запланованого об’єкта і

тенденцію його розвитку. Вона відображена в оперативних, змінних і перспективних

планах, а також у довготермінових прогнозах розвитку підприємств, об’єднань і галузей

промисловості.

Прогнози розвитку економіки охоплюють періоди часу від 15 до 20 і більше років.

Перспективними є плани, розраховані на 5 і 10 років. Питання про співвідношення змінних

та оперативних планів залишається й досі суперечливим, оскільки поки що не знайдено

спосіб цілеспрямованого вирішення цього питання з урахуванням не лише вищевказаного

періоду дії планів, а й рівня управління і ступеня механізації (автоматизації)

обчислювальних робіт.

При сучасному рівні механізації й автоматизації управління на підприємствах і у

виробничих об’єднаннях поточними є річні, квартальні і місячні плани. Поступово вся

щомісячна інформація належатиме до оперативної, що дасть змогу підвищити гнучкість

управління.

Більшість керівних дій у цих умовах набуватиме превентивного характеру, який

дасть можливість попередити розвиток небажаних тенденцій.

Указані вище різновиди планів розробляють на основі прийнятності показників. Так,

на даний час утворена єдина система планових показників економічності суспільного

виробництва на різних його рівнях: по народному господарству в цілому, по галузях,

об’єднаннях, підприємствах, а також визначені принципи його побудови, методи

вираховування окремих показників, порядок її використання в аналізі діяльності

господарства.

Система показників складається з шести розділів. У першому подані узагальнені

показники, що характеризують використання основних видів виробничих ресурсів; праці;

основних фондів, обігових засобів і капітальних вкладень; сировини, матеріалів, палива й

енергії. У двох останніх розділах міститься інформація про показники ефективності нової

техніки і зовнішньоекономічних зв’язків.

Крім цього, у бізнес-плані підприємства (об’єднання) наявна інформація про

показники, які планують розрахунково і які не є директивними. Це стосується, наприклад,

чисельності працюючих за їх складом і кваліфікацією, затрат на виробництво за елементами

та калькуляційними статтями, а також за групами фінансових результатів та ін.

Об’єкт поточної планової інформації такого типу в річних планах набагато більший,

ніж в оперативних чи перспективних планах. Подібний об’єкт в оперативних чи

перспективних планах містить інформацію про вужче коло покупців, хоча причини цього

для кожного з них різні. Оперативна планова інформація вже за своїм складом є поточною

(річною) через необхідність оптимізувати час, затрачений на обробку і збір інформації з

метою своєчасної підготовки оперативних керівних рішень. Перспективні дані є

своєрідними орієнтирами, і в деяких випадках їх неможливо детально розрахувати через

відсутність знань про тенденції майбутнього розвитку і недосконалість методів

прогнозування. Зазначені відмінності оперативної, поточної і перспективної планової (як, до

речі, й облікової) інформації враховують при організації та проведенні економічного аналізу

господарської діяльності підприємств і об’єднань.

Оперативний аналіз служить засобом оперативного контролю і регулювання процесу

виробництва й охоплює при цьому дуже обмежене коло важливих та оперативних даних.

Найдетальніший аналіз всіх сторін діяльності підприємств і об’єднань проводять відповідно

до наявних можливостей послідовно, як правило, за підсумками роботи за рік. Його

результати використовують для оцінювання виконання планових завдань, виявлення

напрямку мобілізації внутрішніх резервів для підвищення ефективності виробництва.

Попередній, як і перспективний, аналіз потрібен для створення бази для планових

рішень і прогнозування очікуваного виконання планових завдань.

Періодизація облікової інформації переважно є аналогічною до названих вище

різновидів планових даних.

Господарський облік організований в єдину систему контролю за виконанням

завдань і складається з трьох самостійних, але міцно пов’язаних між собою видів обліку:

оперативного, бухгалтерського і статистичного. Відповідно до цього класифікують і види

облікової інформації.

За обсягом і змістом основною є бухгалтерська інформація. Така її роль зумовлена

низкою важливих особливостей, серед яких: суцільне і безперервне відображення всіх

операцій, їх документальне оформлення й узагальнення у вартісних вимірниках, високі

аналітичні можливості врахованих реєстрів.

Взаємозв’язок між названими видами єдиної системи обліку виявляється таким

чином. Багато накопичених даних оперативного обліку використовують як первинні дані в

бухгалтерському обліку. У ряді випадків спостерігається обмежене чергування названих

вище двох видів. Найвиразніше це виявляється в оперативно-бухгалтерському (сальдовому)

обліку паперів. Дані оперативного і бухгалтерського обліку стають джерелом формування

зведених статистичних показників.

Всі види господарського обліку – це способи складання звітності, що належить до

важливих джерел інформації про діяльність підприємств і об’єднань. Саме звітність займає

головне місце в інформаційному забезпеченні економічного аналізу.

Відповідно до видів господарського обліку звітність також поділяють на оперативну,

бухгалтерську і статистичну.

Оперативна звітність (або виробничо-технічна) призначена переважно для поточного

контролю й управління усередині окремих підприємств і об’єднань. Вона містить дані про

виробництво важливих видів продукції, про хід поставок матеріалів і палива, про виконання

договорів поставок замовникам комплектуючих виробів та напівфабрикатів і т. д.

За способами складання оперативна звітність подібна до статистичної, тому на

практиці їх часто здійснюють разом.

Бухгалтерська звітність – це система пов’язаних між собою показників, що

характеризують кругообіг господарських засобів. Характерною особливістю бухгалтерської

звітності є взаємопов’язана система її показників, документально підтверджених записами

початкових господарських операцій, які відображають у різних вартісних оцінках, а за

речовими елементами (матеріальні цінності, продукція і т. ін.) – також у натуральному

виразі.

Статистичну звітність підприємств і виробничих об’єднань можна поділити на дві