Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

про фактори, що визначають стан досліджуваного об’єкта, шляхи і засоби зміни стану

об'єкта у бажаному напрямку. Зміст запитань визначає заздалегідь складена програма, яку

можна уточнювати у процесі інтерв’ю. Ефективність даного й інших методів експертного

оцінювання визначається: глибиною аналізу розглянутої проблеми, який передував

опитуванню і якістю програми опитування і методики її проведення; придатністю обраних

експертів для вирішення проблеми (їхньою компетентністю, ерудованістю у суміжних

сфера діяльності, відсутністю особистої зацікавленості у певному висвітленні фактів або

розвиткові подій і деякими іншими властивостями). Успішність застосування саме методу

інтерв’ю, крім названих умов, залежить від ступеня поінформованості про досліджувану

проблему аналітика, який проводить опитування, й особливо від здатності експерта

відповідати на запитання експромтом.

Метод анкетування (аналітичного експертного оцінювання) грунтується на

самостійній підготовці експертом відповідей на запитання анкети. Однак досвід доводить,

що у письмовому викладі суті господарських ситуацій і в анкеті великого значення

набувають такі суб’єктивні фактори, як “місцевий патріотизм”, небажання виступати з

критикою товаришів по службі і керівників, скептицизм щодо значення і способів

дослідження, неправильне тлумачення чи нерозуміння запитання, звичайне небажання

займатися невластивою опитуваному роботою. Усе це негативно позначається на якості

аналізу, проведеного за допомогою анкетування.

Основні переваги індивідуальних методів полягають у можливості використання

здібностей і знань окремого експерта, а також у відносній простоті проведення цільового

аналізу. Головний їхній недолік – обмеженість знань кожного з опитуваних про стан і

розвиток суміжних сфер діяльності. Тому більшого поширення на практиці набули

колективні експертні методи, при використанні яких бере участь група експертів, добре

обізнаних у багатьох суміжних сферах діяльності. Перевага колективних методів полягає в

організації різними способами взаємодії між залученими фахівцями, що дає змогу

проаналізувати проблему різнобічно. Найпоширенішими методами колективного

експертного оцінювання є: метод комісії, у тому числі проведення виробничих нарад,

конференцій і семінарів для обміну досвідом чи для обговорення певного кола проблем за

“круглим столом”; організація роботи експертів щодо застосування методики

“відстороненого оцінювання”; метод Дельфі тощо.

Експертне оцінювання на основі методу комісій дає змогу виробити ліпшу

альтернативу для оцінювання конкретної ситуації з урахуванням дії комплексу якісно

різних факторів. Недолік методу полягає в тому, що група експертів, які беруть участь у

нарадах і висловлюють свої судження, керується переважно логікою компромісу. При

цьому в учасників остаточно сформувалися оцінки і варіанти вирішення проблеми, які не

обов'язково ліпші за ті, що висловлені на нараді.

Методика “відстороненого оцінювання” спрямована на усунення вказаного недоліку

методу комісій. Відповідно до цієї методики робота нарад поділена на два періоди: вільного

висловлення ідей і критичного аналізу. При цьому нараду організують так, щоб висловлене

експертом первинне судження не обтяжувало його, а стимулювало до подальшої роботи з

аналізу і підготовки рішень.

Відмова від незручних для експертів форм роботи (наприклад, дискусії за “круглим

столом” чи інших видів обговорення протилежних точок зору) дає можливість

застосовувати метод Дельфі. Він характеризується такими основними властивостями:

анонімністю, регульованою зворотним зв’язком, і груповою відповіддю. Анонімність

забезпечується спеціальною формою опитувального листка чи особливими прийомами

опитування, наприклад, контактами експертів через ЕОМ. Опитування проводять у 3 – 4

тури, на кожному з яких за допомогою статистичних методів визначають групову оцінку.

Регульованого зворотного зв’язку досягають завдяки тому, що учасникам експертизи після

кожного туру пропонують ознайомитися з колективним судженням, пояснити свою незгоду

з ним і переглянути власну первинну оцінку.

Психологічні методи

За допомогою психологічних методів пришвидшується вирішення нових творчих

завдань аналізу. Найпоширенішими є описані нижче методи.

Метод “мозкової атаки (штурму)” розвиває метод комісій; його відмінність від

останнього полягає у створенні на нараді експертів неформальної, невимушеної атмосфери,

яка стимулюватиме творчість. Особливостями цього методу є: обмежене коло експертів із

різних сфер знань, як правило, не пов'язаних посадовим підпорядкуванням; нетривалість

засідання; вільне висловлення ідей – критика заборонена; оцінювання ідей після зборів

групою вузьких фахівців.

Метод контрольних запитань полягає у вирішенні аналітичних завдань на основі

використання заздалегідь складеного переліку навідних запитань, що дають змогу оцінити

проблему з багатьох, у тому числі нетрадиційних, позицій.

Метод морфологічного аналізу, що має кілька різновидів, спрямований на подолання

упередженості щодо існуючих думок про можливість і шляхи вирішення проблеми. З його

допомогою поставлене завдання описують й аналізують як сукупність усіх можливих

структурних (тобто морфологічних зв’язків) і відношень між елементами. Аналізу передує

розробка морфологічних таблиць чи графіків.

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВИ АНАЛІЗУ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

2.1. Аналіз попиту і пропозиції на продукцію та послуги підприємства

Стан ринкової економіки, рівень і механізм її розвитку описують за допомогою таких

понять, як попит (demand) і пропозиція (supply), способи їх координації і пристосування

один до одного.

Величина (обсяг) попиту – це кількість товарів (послуг), яку покупець може і бажає

придбати за певних умов. Попит (шкала попиту) – це різна кількість споживчих благ

(товарів чи послуг), які споживач може і бажає придбати при різних рівнях цін.

Залежність величини попиту від ціни визначають за допомогою закону попиту, який

графічно зображають у вигляді кривої з від’ємним нахилом. Таку криву називають лінією

попиту. Абциси точок лінії попиту характеризують обсяг попиту, а ординати – ціни попиту

(рис. 5).

0 Q

Рис. 5. Лінія попиту.

При графічному зображенні функції попиту по осі абцис варто було б показати

значення цін товару (незалежна змінна), а по осі ординат – обсяг попиту на товар (залежна

змінна). Проте традиційним є обернене розміщення осей координат. Фактично на

графічному зображенню функції попиту показана функція [Р

(Q)], обернена до функції

попиту, яку позначають як: Q

= Q

(Р).

Основна властивість попиту полягає у тому, що при постійності всіх інших

параметрів зростання ціни призводить до відповідного зниження величини попиту, і

навпаки. Таким чином, існує від’ємний або зворотний зв’язок між ціною товару і

величиною попиту на нього.

Як обґрунтування для закону попиту можна назвати кілька причин. По-перше, з

точки зору здорового глузду зниження ціни збільшує кількість покупців. Для покупця ціна –

це певний бар’єр, що заважає здійснити покупку. Чим вищий даний бар’єр, тим менше

продукту реалізують, тобто ціна послаблює бажання споживача зробити покупку, і навпаки.

По-друге, оскільки споживання будь-якого товару підлягає дії принципу спадної граничної

корисності, згідно з яким подальші одиниці придбаного товару приносять все менше і

менше користі (вигоди, задоволення) покупцеві, споживачі купують додаткові одиниці

товару лише за умови, що його ціна спадає. По-третє, закон попиту можна пояснити за

допомогою ефекту доходу й ефекту заміщення. Так, ефект доходу пов’язаний з тим, що

спад цін розширює купівельну здатність споживачів і, відповідно, вони можуть купити

більшу кількість даного товару, ніж до спаду цін. Вища ціна призводить до протилежного

результату. Ефект заміщення полягає у тому, що споживачі схильні замінювати дорогі

товари дешевшими товарами-аналогами (товарами-субститутами). Насправді ефект доходу

й ефект заміщення діють разом і ведуть до виникнення у споживачів здатності та бажання

купувати більшу кількість товару за нижчу ціну.

Проте є товари, що не підлягають законові попиту, – це товари Гіффена

Таким чином, якщо змінюється ціна на товар, то (за інших рівних умов) змінюється

величина попиту на нього, і рух іде по кривій попиту. У випадку зміни нецінових факторів

(детермінант) змінюється сам попит на товар і, відповідно, розміщення кривої попиту.

Якщо попит спадає, то крива посувається вниз і вліво. Якщо попит збільшується, зсув

кривої попиту відбувається вгору і вправо.

До нецінових факторів, що впливають на зміну попиту, як правило, належать

наступні.

1. Смаки або переваги споживачів. Сприятливі зміни у перевагах споживачів ведуть

Англійський економіст Р. Гіффен (1837 – 1910) звернув увагу на те, що під час голоду в Ірландії у

середині ХІХ ст. обсяг попиту на картоплю, ціна на яку зросла, значно збільшився. Пояснення полягало у

тому, що саме картопля була основним продуктом харчування ірландських бідняків. Зростання цін на

картоплю змусило їх зменшити споживання інших, дорожчих і якісніших, продуктів. А оскільки і при високих

цінах картопля залишалася порівняно дешевим продуктом, то обсяг попиту на неї збільшився. Потрібно

зазначити, що деякі сучасні закордонні дослідники вважають, що пріоритет відкриття описаного вище

парадоксу належить іншому – англійському соціалісту С. Грею (1775 – 1840), який у своїй праці “The

Heppiness of States” (1815) описав “парадоксальний факт, що чим вища ціна на хліб і картоплю, тим більший

попит” (New Palgrave Dietionary of Economica, 1987 Vol. P. 563).

до збільшення попиту. Дія несприятливих змін протилежна.

2. Рівень грошових доходів споживачів. Тут виділяють товари вищої категорії (або

нормальні, повноцінні товари), попит на які прямо залежить від зміни рівня грошового

доходу покупців; і товари нижчої категорії (або малоцінні, неповноцінні товари), попит на

які обернено залежить від зміни рівня грошового доходу споживачів.

3. Ціни на супутні і подібні товари. Тут виділяють товари-субститути (або

взаємозамінні товари) і компліментарні товари (або взаємодоповнюючі товари). Якщо

зростає ціна на товар-субститут, то збільшується попит на товар, який розглядають, і

навпаки. Таким чином, коли два товари взаємозамінні, між ціною на один з них і попитом

на інший існує прямий зв’язок. Якщо зростає ціна на компліментарний товар, то

зменшується попит на товар, який розглядають, і навпаки. Інакше кажучи, коли два товари є

взаємодоповнюючими, між ціною на один з них і попитом на інший існує зворотний зв'язок.

4. Споживчі очікування, тобто прогнози споживачів стосовно цін на товар,

наявності товарів і рівня власного доходу. Очікування споживачів щодо підвищення цін, як

і сподівання на збільшення доходу і можливий дефіцит товарів у майбутньому, можуть

спонукати їх менше обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування зниження цін,

зменшення доходів, більшої різноманітності товарів-субститутів призводить до зменшення

поточного попиту.

5. Кількість покупців. Збільшення на ринку числа споживачів веде до підвищення

попиту, і навпаки.

Варто зазначити, що перші чотири з названих вище факторів впливають на

індивідуальний попит, а останній фактор – на ринковий попит. Для одержання кривої

ринкового попиту необхідно скласти по горизонталі криві індивідуального попиту всіх

споживачів товару, який розглядають.

З навчальною метою, як правило, криву попиту зображають у вигляді прямої лінії,

описаної за допомогою рівняння: Q

= C – kP або P = C/k – Q

/ k.

Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю цін (Р) полягає у тому, що

це ціна “відмови”, тобто при такій ціні (Р

відм.

= С/k) попит на купівлю товару проявлятися не

буде. Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю величини попиту (Q)

виражається за допомогою величини потреби (індивідуальної чи ринкової) у товарі (Q

потр.

С). Величина (обсяг) пропозиції – це кількість товарів (послуг), яку виробник може і бажає

виробити та продати за певних умов у конкретний часовий період. Пропозиція (шкала

пропозиції) – це різна кількість споживчих благ (товарів чи послуг), які виробникові

вигідно пропонувати на ринку за різні ціни.

Залежність обсягу пропозиції від цін фіксується законом пропозиції і зображається

кривою з додатним нахилом. Таку криву називають лінією пропозиції. Абсциси точок лінії

пропозиції характеризують обсяг пропозиції, а ординати – ціни пропозиції. За аналогією з

графічним зображенням функції попиту лінія пропозиції у вказаній вище системі координат

– це обернена функція пропозиції [P

(Q)] (рис. 6).

Рис. 6. Лінія пропозиції.

Закон пропозиції стверджує, що залежність величини пропозиції від рівня цін має

прямий характер, тобто виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу

кількість товарів за високою ціною, ніж вони хотіли б це зробити за низькою ціною.

Обгрунтування даної залежності полягає, по-перше? у тому, що для виробника чи

продавця ціна на товар (по суті – виручка за одиницю товару) є стимулом для збільшення

виробництва і реалізації товару на ринку. По-друге, пряму залежність величини пропозиції і

рівня цін пояснюють дією закону спадної продуктивності факторів виробництв, згідно з

яким витрати кожної наступної одиниці продукту зростають, а, відповідно, для їх покриття

виробники повинні реалізовувати дані одиниці товару (які потребують більших витрат) за

вищою ціною

Якщо змінюється ціна товару, то (за інших рівних умов) змінюється величина його

пропозиції і рух іде по кривій пропозиції. У випадку зміни нецінових факторів

(детермінант) змінюється сама пропозиція товару, що виражається у зміщенні кривої

пропозиції. Якщо пропозиція зменшується, то крива пропозиції посувається вгору і вліво. У

ситуації збільшення пропозиції крива зміщується вниз і вправо.

До нецінових факторів, що впливають на зміну пропозиції, як правило, належать

Деякі економісти вважають, що як такий загальний закон пропозиції (аналітичний до закону попиту,

що практично не містить винятків) не існує взагалі, оскільки далеко не завжди має місце пряма залежність між

змінами ціни на товар і обсягу його пропозиції.

наступні.

1. Ціни на виробничі ресурси. Зниження цін на ресурси, які використовують у

виробництві товару, що розглядається, зменшує витрати виробництва і, відповідно,

збільшує пропозицію товару, бо існує пряма залежність між витратами виробництва та

пропозицією товару (див. обгрунтування закону пропозиції), і навпаки.

2. Зміни у технології виробництва. Вдосконалювання технології дає змогу

ефективніше, тобто з меншими витратами, виробляти одиницю товару, що збільшує

пропозицію товару, і навпаки.

3. Ціни на інші товари. Тут розрізняють товари-“конкуренти” і товари, які

виробляють “спільно” з даним товаром. Зміна пропозиції товару, який розглядають,

обернено залежить від зміни цін на товари-“конкуренти” і прямо залежить від зміни цін на

товари, які випускають “спільно” з даним товаром.

4. Державна політика у сфері оподаткування. Зниження податку на даний товар (на

продаж, на власність тощо), як і введення дотації, зменшує витрати виробника чи продавця,

збільшуючи пропозицію товару, і навпаки.

5. Очікування продавців щодо майбутніх цін на товар. Тут відсутня детермінована

залежність. Як правило, вважають, що у короткотерміновий період (при незмінній величині

капіталу як фактора виробництва) існує обернена залежність між очікуваною ціною на

товар і його реальною пропозицією. У довготерміновому періоді (при зміні величини

капіталу) дана залежність має прямий характер.

6. Кількість продавців товару. Зростання на ринку кількості продавців веде до

збільшення пропозиції, і навпаки.

Потрібно зазначити, що перші п’ять із названих вище факторів діють на

індивідуальну пропозицію, а останній – на ринкову пропозицію. Для одержання кривої

ринкової пропозиції необхідно скласти по горизонталі криві індивідуальної пропозиції, всіх

виробників товару, який розглядають.

З навчальною метою, як правило, криву пропозиції зображають у вигляді прямої

лінії, описаної за допомогою рівняння: kQ

або k/Ck/QP

−

2. 2. Ринкова рівновага й аналіз її зміни

Взаємодія попиту і пропозиції, їх координація здійснюються на основі цінового

механізму і конкуренції. Дана взаємодія веде до формування рівноважної ціни, при якій

величини попиту і пропозиції збалансовані. Загалом стан ринкової рівноваги можна

означити як стан ринку

, при якому ні один з економічних агентів (за інших рівних умов) не

змінює своє рішення про заплановану величину індивідуального попиту або пропозиції і

ціну, яку заправляють чи пропонують.

Отже, ринок перебуває у рівновазі, коли при певному обсязі ринкових угод у

фізичному виразі ціна попиту дорівнює ціні пропозиції або коли при певній ціні заплановані

величини попиту і пропозиції дорівнюють одна одній.

Ринковий механізм реалізує тенденцію до рівноваги, тобто об’єктивно існує

здатність ринку, виведеного зі стану рівноваги, знову повернутися до рівноваги під впливом

лише внутрішніх сил. Це явище називають стабільністю рівноваги.

Стан ринкової рівноваги не обов’язково єдиний. Множинність станів рівноваги

визначається існуванням аномалій у формуванні ринкових попиту і пропозиції, які

полягають у тому, що на певній ділянці крива попиту може відображати пряму залежність

величини попиту від ціни, а крива пропозиції – обернену залежність величини пропозиції

від ціни. Проте якщо рівновага єдина, то умовою її досягнення є максимум ринкових угод у

фізичному виразі при заданих попиті і пропозиції. У протилежному випадку один із

досягнутих максимумів буде локальним.

У ринковій економіці, як правило, рідкісними є ситуації, при яких діють лише

фактори попиту або лише фактори пропозиції. Набагато частіше трапляються ситуації, за

яких дані фактори діють одночасно.

Розглянемо ситуацію, коли одночасний вплив факторів попиту і пропозиції

протилежний. У цьому випадку, коли одночасно діють фактори, що збільшують попит і

зменшують пропозицію, рівноважне значення ціни зростає більшою мірою, ніж під впливом

одного фактора. Аналогічно, рівноважне значення ціни зменшується більшою мірою, коли

одночасно діють фактори, що зменшують попит і збільшують пропозицію (рис. 7а).

Поняття “ринок” у даному випадку розуміємо як певну систему обмінів (угод) між економічними

агентами (покупцями і продавцями).

Р . Р

Рис. 7. Ситуації різноспрямованої дії факторів попиту і пропозиції.

Крім цього, якщо вплив факторів попиту і факторів пропозиції протилежний, зміна

рівноважного обсягу продукції залежить від відносних параметрів зміни попиту і

пропозиції. Так, при різноспрямованій дії факторів попиту і пропозиції зміна рівноважної

кількості товару, як правило, менше виражена, ніж при окремому впливові факторів попиту

або факторів пропозиції

. Як поодинокий випадок тут можлива ситуація, при якій зміна

факторів попиту нейтралізується зміною факторів пропозиції, або навпаки, що залишає

незмінною величину рівноважної кількості товарів (послуг) (рис. 7б).

У ситуації, коли одночасний вплив факторів попиту і пропозиції має однакову

спрямованість (у бік зменшення або збільшення), рівноважна кількість продукції

змінюється на величину більшу, ніж під впливом кожної групи факторів, взятої окремо. Так,

коли одночасно діють фактори, що збільшують і попит, і пропозицію, рівноважне значення

кількості зростає більшою мірою, ніж під впливом одного фактора (рис. 8а).

Аналогічно рівноважне значення кількості зменшується більшою мірою, ніж під

впливом одного з факторів, коли одночасно діють фактори, що зменшують і попит, і

пропозицію.

Проте така ситуація (див. рис. 7а) необов’язкова, бо може мати місце незначна зміна одного з факторів стосовно

дії іншого фактора. У цьому випадку твердження про певне "пом'якшення" ситуації щодо першого фактора хибне. Хоча

таке твердження щодо другого фактора, який діє у протилежному напрямку, цілком справедливе.

Рис. 8. Ситуації односпрямованої дії факторів попиту і пропозиції.

Крім цього, якщо вплив факторів попиту і пропозиції має однакову спрямованість, то

зміна рівноважної ціни продукції залежить від відносних параметрів зміни попиту і

пропозиції. Так, при односпрямованій дії факторів попиту і пропозиції зміна рівноважної

ціни товару, як правило, менше виражена, ніж при окремому впливові факторів попиту чи

пропозиції

. Як поодинокий випадок тут можлива ситуація, за якої зміна факторів попиту

нейтралізується зміною факторів пропозиції, або навпаки, що залишає незмінною величину

рівноважної ціни товару (послуги) (рис. 8б).

Розглянуті вище ситуації стану рівноваги і його зміни не враховують фактор часу,

тобто процес взаємного пристосування попиту і пропозиції, що, як правило, має місце на

практиці. У такій ситуації, коли величина пропозиції реагує на зміну цін з деяким часовим

лагом, аналіз стабільності рівноваги суттєво ускладнюється, а графік попиту і пропозиції

набуває павутиноподібного вигляду (“павутиноподібна модель”). При цьому стабільність

рівноваги визначають за допомогою величин абсолютних нахилів ліній попиту і пропозиції

(при цьому нахил ліній попиту і пропозиції має бути нормальним, тобто відображати

обернену залежність величини попиту від ціни і пряму залежність величини пропозиції від

ціни).

Перебої у механізмі координації попиту і пропозиції породжують надлишки та

дефіцити товарів (послуг), що знижує ефективність ринкової економіки.

Потреба у державному регулюванні ринку зумовлена не лише недосконалістю

окремих ринків (недосконалістю конкуренції на окремих ринках), а й необхідністю

Проте така ситуація (див. рис. 8а) необов’язкова, бо може мати місце незначна зміна одного з факторів щодо

стосовно дії іншого фактора. У такому випадку твердження про певне "пом'якшення" ситуації щодо першого фактора

хибне. Разом з цим таке твердження стосовно другого фактора, що діє у такому ж напрямку, що і перший фактор, цілком