Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

143

На матеріаловіддачу виробництва впливає низка факторів: обсяг

виробництва продукції, натуральна затрата предметів праці (насіння, кормів,

пального, мастил, добрив тощо) на виробництво даного обсягу продукції і

ціна за одиницю названих ресурсів. Щоб кількісно визначити вплив цих

факторів на матеріаловіддачу, можна скористатися формулою:

де ВП

, ВП

- вартість валової продукції сільського господарства в

звітному і базовому періодах, що в обох періодах оцінена за єдиними цінами;

і Н

- натуральні витрати предметів праці у звітному і базовому періодах

на виробництво названих обсягів продукції; Ц

і Ц

- ціна (собівартість)

предметів праці в цих періодах.

Перший частковий індекс відображає відносний вплив на ма-

теріаловіддачу обсягу виробництва продукції, другий - обсягу натуральних

затрат предметів праці, третій - вплив цінового фактора. Абсолютний вплив

цих факторів визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх

знаменників.

3.5.5. Нормування оборотних засобів

Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних

засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального

функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи

нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний, який ґрунтується на аналізі наявності оборотних

фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів належно

від потреб виробництва і вилученням з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний, що полягає в уточненні фактичних запасів товарно-

матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва,

який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства

впродовж кількох попередніх років.

3. Метод прямого розрахунку, який грунтується на розрахунках

нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів:

виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх

періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є

найпоширенішим, тому що він дає змогу точніше нормувати використання

оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та

умови його розвитку. Крім цього, він дає можливість проаналізувати,

наскільки оптимальними є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі

є.

Норматив оборотних засобів - це їх мінімальний плановий розмір,

необхідний для нормального функціонування підприємства.

Нормування оборотних засобів у виробничих запасах

144

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах у грошовому виразі

визначається як добуток щоденних планових (нормативних) витрат

матеріальних цінностей у гривнях і загальної норми запасів матеріалів у

днях:

де Q

- щоденні планові (нормативні) витрати матеріалів, грн;

N - норма запасів матеріалів, днів.

де Q

р.м

- річні витрати матеріалів за попередні періоди;

і - індекс зміни обсягів виробництва, який розраховується на основі

динаміки підприємства;

- кількість календарних днів у році.

Нормування оборотних засобів у незавершеному виробництві

виконується на тих підприємствах, де період одного виробничого циклу

більший за один день: будівництво, ремонт складної техніки, важке

машинобудування, виробництво алюмінію, виноробство та ін.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві ви-

значається так:

де Q

- середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою

собівартістю та нормою прибутку;

- тривалість виробничого циклу в днях або роках;

пв

- коефіцієнт наростаючих витрат.

3.5.6. Показники оцінювання використання оборотних засобів на

підприємстві

Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою

системою показників:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки

оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період

часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості

оборотних засобів.

п.р

річний обсяг випущеної продукції, грн;

о.з

середньорічна вартість оборотних засобів, грн.

2. Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів

145

припадає на одну гривню вартості випущеної продукції.

Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності.

3. Період обороту оборотних засобів визначає ту кількість днів, на яку

припадає один оборот оборотних засобів.

де Д

- кількість календарних днів у періоді, що розглядається.

4. Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефек-

тивність використання оборотних засобів і визначається так:

де Н

- сумарний норматив оборотних засобів.

5. Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефек-

тивність їх використання.

де П

- балансовий прибуток підприємства.

Показники ефективності використання оборотних засобів можна

визначати не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для

нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути

розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що

показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення

обороту оборотних засобів. У разі потреби такі показники можна

розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць).

Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних

засобів за рахунок таких заходів:

- зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації

робіт, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування

конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;

- зменшення виробничих запасів поліпшенням організації матеріально-

технічного постачання, зменшенням дальності їх транспортування;

- економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку,

суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;

- удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів

щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;

- упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи

економічного стимулювання.

Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку,

збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю

поточних витрат підприємства, а з іншого - дає можливість вивільнити

146

частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення

виробництва.

Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжні

періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини

оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням

обертання.

Загальний розмір зміни величини оборотних засобів за рахунок

упровадження названих вище заходів визначається за формулою

де С

о.з1

, С

о.з2

- середня величина вартості оборотних засобів за два

суміжні періоди.

Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів за

розрахунковий період визначається так:

п.р

- обсяг випущеної продукції за розрахунковий (звітний) період;

- кількість календарних днів у цьому періоді;

звіт

, Т

баз

- тривалість обороту оборотних засобів відповідно у звітному

та базовому розрахункових періодах.

За базову береться фактична оборотність оборотних засобів у році, що

передує плановому або звітному.

3.5.7. Джерела утворення оборотних засобів підприємств

Джерела утворення оборотних засобів - це фінансові ресурси, за

рахунок яких вони формуються. Процес формування оборотних засобів

показано на рис. 3.8. до яких належать власні та прирівняні до них кошти

(питома вага їх у загальній сумі всіх джерел становить приблизно 95 - 97%) і

позичені кошти (приблизно 3 - 5%).

Рис. 3.8. Джерела формування оборотних засобів підприємства

Кожне підприємство, яке створюється, формує свої оборотні засоби за

рахунок коштів засновників. У процесі виробничої діяльності додаткова

147

потреба в оборотних засобах покривається, як правило, за рахунок власних

фінансових ресурсів підприємства, основним з яких є прибуток.

Велику роль у джерелах формування оборотних засобів підприємства

відіграють прирівняні до власних фінансові кошти, до яких належать стійкі

пасиви.

Стійкі пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать

підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.

До них входять:

- мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх

платежів, що являє собою витрати, які належать до витрат виробництва, але

які не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;

- стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцептованими

розрахунковими документами;

- мінімальна заборгованість із заробітної плати та відрахування на

соціальне страхування;

- залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для

капітального ремонту, виконаного господарським способом;

- кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів

замовників;

- тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та ін.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу

підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше

використовувати оборотні засоби підприємства.

148

Тема 4. Інноваційно-інвестиційна діяльність

підприємства.

4.1. Інвестиції аграрних підприємств.

4.1.1. Поняття, склад і структура інвестицій.

4.1.2. Інвестиції, їх види та характеристика

4.1.3. Сутність та класифікація капітальних вкладень

підприємства

4.1.4. Критерії оцінки інвестиційних проектів.

4.1.5. Зовнішні джерела інвестиційних ресурсів.

4.1.6. Чинники підвищення ефективності використання

капітальних вкладень і фінансових інвестицій.

4.2. Інтенсифікація виробництва та науково-технічний прогрес.

4.2.1. Інтенсифікація як головний шлях збільшення виробництва

сільськогосподарської продукції

4.2.2. Фактори, що зумовлюють ефективність інтенсифікації

виробництва

4.2.3. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підпри-

ємств у сучасних умовах.

4.2.4. Класифікація інновацій.

4.2.5. Реінжииіринг як важливий напрямок інноваційної діяльності

на підприємстві.

4.2.6. Суть НТП та інноваційної діяльності. Загальна

характеристика напрямів НТП.

4.2.7. Основні риси НТП в ринковій економіці та важливість

переходу аграрної економіки на інноваційну модель розвитку.

4.2.8. Агрохімічний напрям НТП. Ефективність застосування

мінеральних добрив фактори її підвищення.

4.2.9. Ефективність застосування хімічних засобів захисту рослин і

тварин.

4.2.10. Біологічний напрям науково-технічного прогресу.

4.3. Розширене відтворення і нагромадження в аграрних підприємствах.

4.3.1. Суть і особливості розширеного відтворення.

4.3.2. Показники розширеного відтворення.

149

4.1. Інвестиції аграрних підприємств.

4.1.1. Поняття, склад і структура інвестицій

Розширення інвестиційних потоків є одним із ключових питань і

водночас важливим критерієм успішного реформування ринкових відносин в

економіці. Позитивна динаміка інвестиційної активності країни є найбільш

вагомим індикатором економічного становища. Приріст інвестицій в

економіку як і в окремо взяте підприємство засвідчує зростання довіри

інвесторів і їхню готовність вкладати кошти у виробництво для забезпечення

подальшого розвитку.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями

визначено всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються

в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється

прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями

можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; °>

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші

матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші

інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших Знань,

оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого

досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не

запатентованих ("ноу-хау ");

• права користування землею, будинками, спорудами, водою,

ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і для забезпечення приросту

матеріально-технічних запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Заснування нового підприємства чи розширення вже існуючого передбачає

формування початкового капіталу, без якого саме існування процесу

виробництва є неможливим. Інвестиції є першим етапом, необхідним для

створення чи розширення виробництва. Можна стверджувати, що економічна

суть інвестицій полягає в нарощенні обсягу капіталу, який функціонує в

економічній системі.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян,

юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна

діяльність може здійснюватись на основі наступних джерел:

• власних фінансових засобів громадян (заощадження);

• власних фінансових засобів суб'єктів господарювання (прибуток,

амортизаційні відрахування), інших видів активів (основні фонди, земельні

ділянки, промислово власність та ін.), залучених засобів (від продажу акцій,

150

благодійні та інші внески, засоби, що виділяються холдинговими та

акціонерними компаніями, промислово фінансовими групами на

безповоротній основі);

• ассигнування із державного та місцевих бюджетів, фондів підтримки

підприємництва, що надаються на безповоротній основі;

• іноземних інвестицій, що надаються у формі фінансової чи іншої

участі, у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих

вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій та фінансових

інститутів, держав, підприємств, організацій різних форм власності,

приватних осіб;

• різних форм позичкових засобів, в тому числі кредитів, що надаються

державою, іноземними інвесторами, облігаційних позик, кредитів банків та

інших інституційних інвесторів: інвестиційних фондів та компаній,

страхових організацій, пенсійних фондів, а також векселів та інших засобів.

Реципієнт (досл. з лат., той, що одержує, приймає) - фізична чи

юридична особа, що отримує платежі, доходи, залучає інвестиції.

Перші чотири групи зазначених джерел інвестицій утворюють власний

капітал підприємства реципієнта. Засоби, залучені підприємством з цих

джерел зовні, не підлягають поверненню. Суб'єкти, що надали засоби по цих

каналах, як правило, беруть участь в доходах від реалізації інвестиційних

проектів на правах власності або дольової участі.

П'ята група джерел становить залучений капітал реципієнта. Ці засоби

підлягають поверненню на попередньо визначених умовах (термін залучення,

умови, процентні платежі). Суб'єкти, що надавали грошові засоби по цих

каналах, не беруть участі в розподілі доходів, отриманих в результаті

діяльності підприємства реципієнта чи від реалізації окремого інвестиційного

проекту.

Суб'єктом інвестицій є реципієнт - підприємство, організація, фірма,

діюча або новостворена, які використовують залучені інвестиційні ресурси.

Інвесторами можуть виступати громадяни, юридичні особи України, а також

іноземних держав.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають

рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та

інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть

виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати

функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності також можуть бути громадяни та

юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію

інвестицій як виконавці замовлення або на підставі доручення інвестора.

Об’єкти інвестицій:

• підприємства, що створюються, будуються, реконструюються або

розширюються, метою діяльності яких є виробництво нових товарів чи

надання послуг;

• комплекси об'єктів, що створюються, будуються і орієнтовані на

вирішення однієї проблеми. У цьому випадку, під об'єктом інвестицій

151

розуміють програму територіального, регіонального чи іншого рівнів;

• освоєння виробництва нових товарів (послуг) на виробничих площах,

що є в наявності, в рамках діючих виробництв і організацій;

• запровадження нової техніки у вже існуюче виробництво.

Інвестиції можуть охоплювати як повний науково-технічний і

виробничий цикли створення продукції (ресурсу, послуги), так і окремі його

елементи (стадії): наукові і прикладні дослідження, проектно-

конструкторські роботи, розширення чи реконструкція діючого виробництва,

організація нового виробництва або випуск нової продукції, запровадження

нової техніки тощо.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних

формах. Для обліку, аналізу і планування інвестиції класифікуються за

окремими ознаками:

1. За об'єктами вкладених засобів виділяють реальні та фінансові

інвестиції.

- Під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів в реальні

активи - як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення засобів «

нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом,

характеризуються як інноваційні інвестиції).

- Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення засобів у різні

фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш вагому частку

займають вкладення засобів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі

інвестиції.

- Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора

у виборі об'єктів інвестування і вкладення засобів. Пряме інвестування

здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну

інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом

інвестування.

- Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосеред-

коване, шляхом звернення до інвестиційних або фінансових посередників.

Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору

об'єкту інвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони

купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими

фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати

інвестиційних фондів та компаній), а останні, зібрані таким чином

інвестиційні ресурси, розміщують на свій розсуд - вибирають найбільш

ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані

доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів і учасників.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та

довгострокові інвестиції.

- Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу

на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні

вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т п.).

- Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на

152

період, більше одного року. Цей критерій прийнятий на практиці обліку, але,

як показує досвід, він потребує подальшої деталізації.

У практиці провідних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції

деталізують наступним чином: а) до 2 років; б)від 2 до 3 років; в) від З до 5

років; г) більше 5 років.

4. За формами власності інвесторів виділяють інвестиції приватні,

державні, іноземні та спільні.

- Під приватними інвестиціями розуміють вкладення засобів, що

здійснюється громадянами, а також, підприємствами недержавних форм

власності, перш за все - колективної (правильно було б назвати цю форму

інвестицій "недержавними", але в економічній практиці використовують

термін "приватні").

- Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють

центральні та місцеві органи впади і управління за рахунок бюджетних

засобів, а також державні підприємства та заклади за рахунок власних та

позичкових засобів.

- Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

- Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції всередині країни

та за кордоном.

- Під інвестиціями всередині країни (внутрішніми інвестиціями)

розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені в

територіальних кордонах країни інвестора.

4.1.2. Інвестиції, їх види та характеристика

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення

конкурентоспроможності продукції, зміцнення позиції на ринку значною

мірою визначаються ефективністю здійснених ним інвестицій. Інвестиції

являють собою усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що

вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для

отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і

фізичних осіб, що його здійснюють, - інвесторами.

Для проведення обліку, аналізу, планування і контролю використання

інвестиції класифікують за певними ознаками (рис. 4.1).