Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

163

теперішньої вартості більший.

Внутрішня норма рентабельності (IRR) - це та порівняльна ставка, при

якій сума дисконтованих притоків грошових засобів дорівнює сумі витрат. При

розрахунку цього показника припускається, що здійснювалась капіталізація

одержуваних чистих доходів, тобто що всі внесені грошові засоби, які

утворилися, повинні бути або реінвестовані, або спрямовані на погашення

зовнішньої заборгованості. Внутрішня норма рентабельності звичайно

визначається методом ітераційного підбору значень ставки порівнянь при

обчисленні чистої поточної вартості проекту.

При ставці позичкового процента, рівній внутрішній нормі рентабель-

ності, інвестування фінансових засобів в проект дасть в підсумку той же

сумарний дохід, що і вкладення їх в банк на депозитний рахунок.

Інвестиційні проекти звичайно характеризуються грошовими потоками,

що мають різну інтенсивність протягом окремих інтервалів інвестиційного

періоду. Чистий грошовий потік може бути негативним на інвестиційному етапі

проекту, коли відбуваються інвестиційні витрати при започаткуванні проекту, і

приймають позитивні значення на етапі експлуатації проекту, коли поточні

надходження перевищують розміри поточних платежів.

Прогноз фінансових показників варто робити диференційовано по

інтервалах реалізації інвестиційного проекту. Як інтервал інвестиційного

періоду можуть бути прийняті місяць, квартал чи рік. При виборі конкретного

інтервалу варто виходити, по-перше, із планованої періодичності грошових

надходжень і платежів, і, по-друге, із прийнятної точності одержання прогнозів

на кожному інтервалі. Для довгострокових проектів рекомендується

використовувати різну розбивку інвестиційного періоду на інтервали. Так, за

інтервал для першого року реалізації проекту звичайно приймається місяць або

квартал, то для наступних років реалізації проекту за основний часовий

інтервал приймається рік.

При прогнозуванні економічних показників проекту необхідно вра-

ховувати невизначеність прогнозованих результатів, що випливає з наявності

ризику інвестування. Ризик полягає в можливому зменшенні фактичної віддачі

від інвестицій у порівнянні з початковими очікуванням.

4.1.5. Зовнішні джерела інвестиційних ресурсів

В економічно розвинутих країнах фондовий ринок є визначним джерелом

інвестиційних ресурсів. У важливості і широких можливостях освоєння

механізму фондового ринку в практиці господарської діяльності нікого не

потрібно переконувати. Фондовий ринок потрібно розглядати як сегмент

фінансового ринку, а тому для повнішого розуміння проаналізуємо зміст

поняття "фінансовий ринок".

Фінансовий ринок - це механізм регулювання відповідних правових і

економічних взаємовідносин між, з одного боку, підприємствами,

організаціями, іншими структурами, які відчувають потребу в фінансових

ресурсах для свого розвитку, та, з іншого боку, організаціями і громадянами,

164

які можуть надати ці ресурси на певних визначених умовах. Об'єктивною

передумовою існування фондового ринку є перевищення щорічних валових

доходів сімейних господарств, деяких суб'єктів підприємницької діяльності над

величиною їх щорічних валових витрат, тобто існування заощаджень.

Основні функції фінансового ринку:

1. Об'єднання роздрібнених заощаджень населення, приватного бізнесу,

тимчасово вільних коштів державних підрозділів, іноземних інвесторів та

концентрація значних грошових коштів.

2. Трансформація залучених грошових засобів в позичковий або інвес-

тиційний капітал, який забезпечує фінансування великої кількості каналів, по

яких грошові засоби переміщаються від власників заощаджень до користувачів

фінансовими ресурсами. Ці канали поділяються на дві групи:

- канапи прямого фінансування, тобто такі, по яких грошові засоби

надходять до позичальників безпосередньо від їх власників;

- канали непрямого фінансування, тобто такі, по яких грошові засоби

надходять від їх власників до позичальників через спеціальні інститути: банки,

страхові і фінансові компанії, інвестиційні фонди тощо.

Виходячи з основної функції цих інститутів, їх називають фінансовими

посередниками.

Фінансовий ринок включає дві основні складові:

- ринок банківських позик;

- ринок цінних паперів, тобто фондовий ринок.

Ринок банківських позик - це механізм, який дозволяє акумулювати

тимчасово вільні грошові засоби юридичних осіб і населення і в подальшому

передавати ці засоби юридичним і фізичним особам на умовах повернення,

платності і строковості, в тому числі для фінансування підприємницької

діяльності.

Особливістю цієї частини фінансового ринку є відносно короткий термін

фінансування (переважно в межах 5 років, для України в межах одного року) і

висока вартість коштів, отриманих таким шляхом.

Фондовий рийок, який ще називають ринком цінних паперів,

характеризує сукупність економічних відносин, що складаються в процесі

купівлі - продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на

грошові і фінансові активи, рух яких здійснюється за допомогою цінних

паперів.

З іншого боку, фондовий ринок - це механізм, який дозволяє суб'єктам

підприємницької діяльності залучати додаткові грошові ресурси на проміжки

часу від кількох місяців до кількох десятків років, а в переважній більшості

випадків, на весь період діяльності конкретного суб'єкта господарювання.

Даний механізм, залежно від форми залучення капіталу та способу оплати

доходу на залучений капітал, передбачає два можливих способи фінансування:

- фінансування шляхом отримання позик через емісію боргових цінних

паперів, зокрема облігацій. Таке фінансування полягає в укладенні угоди,

згідно якої підприємство отримує грошові засоби в обмін на зобов'язання

повернути ці засоби в майбутньому з виплатою обумовленого проценту,

причому прав на частку власності кредитор не отримує;

165

- капітальне фінансування шляхом випуску (емісії) акцій полягає у

випуску підприємством больових цінних паперів. Зміст капітального

фінансування полягає в укладенні угоди, згідно якої підприємство отримує,

грошові засоби для задоволення потреб а інвестиціях в обмін на право дольової

участі у власності на це підприємство.

На відміну від ринку банківських позик, на якому одержувачами

грошових засобів можуть бути і фізичні особи (громадяни), на фондовому

ринку можливим є фінансування лише юридичних осіб, це пов'язано з тим, що

лише останнім законодавчо надається право здійснення емісії (випуску) цінних

паперів.

Найбільш поширеним, зрозумілим і доступним способом залучення

грошових ресурсів для забезпечення життєдіяльності і розвитку підприємств є

одержання кредитів.

Законодавством України кредит визначається як кошти та матеріальні

цінності, які надаються резидентами (суб'єктами господарювання України) або

нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений

строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий (банківський)

кредит, товарний та кредит під цінні папери.

Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або

нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа, у позику юридичній або

фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Товарний кредит - товари, які передаються резидентом або

нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що

передбачає відтермінування кінцевого розрахунку на визначений термін та під

процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари

(результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) в момент підписання договору

або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем

(замовником) незалежно від часу погашення заборгованості.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, кошти, які

залучаються юридичною особою-боржником від інших юридичних або

фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким

боржником облігацій або депозитних сертифікатів.

Лізинговий кредит - довгострокова здача в оренду з правом викупу

основних засобів, куплених орендодавцем для орендаря з метою виробничого

використання.

У лізингових операціях беруть участь три сторони: постачальпик

(виробник) машин і устаткування, організація, що фінансує угоду

(орендодавець), та організація, що використовує орендоване майно у своїх

інтересах (орендар). організаціями, які фінансують лізингові операції, є

комерційні банки або їхні дочірні лізингові компанії.

У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми

лізингових операцій - оперативний і фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу орендного права користування

основними фондами, що належать орендодавцю, на термін, що не перевищує

терміну їхньої повної амортизації, з обов'язковим поверненням цих основних

фондів орендодавцю. Право власності на орендовані основні фонди

166

залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем основних

фондів на замовлення орендаря з наступною передачею орендареві права

користування цими основними фондами на термін, менший ніж термін повної

амортизації, з обов'язковою наступною передачею орендареві права власності.

Комерційні банки використовують в основному фінансовий лізинг.

Об'єкти лізингу - це різне рухоме (машини, обладнання, транспортні

засоби, обчислювальна техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди) майно.

Процес залучення грошових коштів через випуск акцій, облігацій і інших

цінних паперів, а також через дольову участь в підприємствах називається

фінансовим вкладенням або інвестицією. В залежності від періоду залучення

виділяють довгострокові (терміном більше одного року) і короткотермінові (до

одного року) фінансові вкладення. Особа, юридична чи фізична, яка вкладає

засоби у зазначені активи, називається інвестором, а сторона, як правило

юридична особа, яка випускає (емітує) цінні папери або підтверджує право

участі - емітентом.

З наведеного визначення видно, що емітентом цінних паперів може бути

лише юридична особа, яка від свого імені випускає цінні напери і

зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Для

здійснення емісії цінних паперів, згідно чинного законодавства, необхідно

пройти реєстрацію в Державній комісії по цінних паперах та фондовому ринку.

Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" правом

здійснення емісії акцій наділені акціонерні товариства відкритого і закритого

типу. Правом емісії облігацій наділені відповідним чином організовані

господарські товариства усіх форм власності, а також державні і місцеві органи

влади.

Щодо такого виду цінного паперу як вексель ситуація дещо інша,

оскільки виписання векселя, як свідчення безумовного боргового зобов'язання,

не передбачає його реєстрації і може виписуватись будь-якою юридичною

особою. При цьому найважливішим є питання - це забезпечення відповідної

ліквідності такого боргового зобов'язання відповідним майном, заставою або

гарантіями іншої особи.

Держава може емітувати облігації, державні позики без облігацій, а також

похідні цінні папери, зокрема приватизаційні папери і опціони.

Боргові зобов'язання, а саме муніципальні позики, можуть випускати

органи місцевої влади або адміністрації. Такі випуски здійснюються з метою

акумулювання вільних грошових коштів населення і юридичних осіб для

реалізації певних значних проектів, будівництва доріг, житла, вирішення

соціальних проблем і тому подібне.

Емітентами фінансових активів можуть бути акціонерні товариства,

підприємства і організації інших форм власності, банки, інвестиційні фонди і

компанії.

Згідно Закону "Про господарські товариства" акціонерні товариства

можуть емітувати дольові, боргові і похідні цінні папери. Акціонерні

товариства створюються шляхом об'єднання капіталів через випуск акцій, що

підтверджують дольову участь кожного акціонера у власному капіталі

167

акціонерного товариства. Позичковий капітал може формуватись не лише за

рахунок банківських кредитів, але і шляхом випуску корпоративних облігацій,

а також короткотермінових зобов'язань типу векселів. Акціонерні товариства

можуть випускати і похідні цінні папери (опціони, форвардні і ф'ючерсні

контракти).

Боргові зобов'язання, облігації і векселі можуть випускатись

підприємствами усіх форм власності, незалежно від їхньої організаційио-

правової форми. Такі зобов'язання повинні забезпечуватись матеріальними

активами і наданням відповідно оформленої застави, яка знаходиться у

кредитора до моменту погашення цінних паперів.

Активними емітентами цінних паперів виступають банки, які так само, як

і акціонерні товариства, можуть випускати всі види цінних паперів; боргові,

дольові і похідні. Створювані у формі акціонерних товариств банки емітують

акції. Залучаючи фінансові ресурси, банки випускають депозитні і ощадні

сертифікати, фінансові векселі. При укладенні термінових угод банки можуть

використовувати опціони і ф'ючерсні контракти.

Інвестиційні компанії і фонди мають право випускати дольові і похідні

цінні папери, окрім боргових. Інвестиційні фонди, створені у формі

акціонерних товариств, емітують акції серед своїх засновників, юридичних і

фізичних осіб. Окрім того, інвестиційні фонди наділені правом емітувати

інвестиційні сертифікати серед учасників з мстою залучення додаткових коштів

для формування інвестиційного портфелю з метою забезпечення учасникам

максимальних прибутків при мінімальному ризику.

Па фондовому ринку в ролі продавця цінних паперів може виступати як

емітент, так і інвестор. Перехід цінного паперу від емітента у власність

першого інвестора називається первинним розміщенням. Подальший продаж

цінних паперів інвесторами характеризують як обіг паперів на вторинному

ринку. Па вторинному ринку фінансовий актив може багато разів змінювати

свого власника.

Первинний і вторинний ринки цінних паперів існують в організованій і

неорганізованій формах. Організований фондовий ринок України

представлений фондовою і іншими біржами, на яких діють чіткі правила

торгівлі цінними паперами, позабіржовою фондовою торговою системою.

Неорганізований ринок немає чітких правил купівлі-продажу.

Держава, в особі Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку,

здійснює контроль за ринком цінних паперів шляхом ведення реєстру емітентів

цінних паперів, введення інституту депозитарію, ліцензування діяльності по

випуску і обігу цінних паперів. Таким чином, операції по залученню

фінансових ресурсів шляхом емісії цінних паперів пов'язані з наступними

циклами: емісія, первинне розміщення, обіг на вторинному ринку, погашення

або викуп емітентом. Алгоритм здійснення емісії цінних паперів включає:

- визначення обсягу емісії;

- підготовку і публікацію проспекту емісії;

- реєстрація випуску в Державній комісії по цінних паперах та фондового

ринку;

- друк бланків цінних паперів;

168

- публікація об'яви про випуск цінних паперів.

Обсяг емісії акцій визначається розміром статутного фонду акціонерного

товариства або його планованим приростом. Кількість емітованих акцій

визначається шляхом ділення розміру статутного фонду або величини його

приросту на номінальну вартість цінного паперу. Розмір емісії боргових

зобов'язань визначається шляхом ділення суми позики на номінальну ціну

облігації, сертифікату, фінансового векселя.

Операції по обігу цінних паперів регулюються Державною комісією по

цінних паперах і фондовому ринку і можуть проводитись уповноваженими

юридичними особами, торгівцями цінними паперами, які повинні мати

відповідні ліцензії, хоча покупцями і продавцями цінних паперів можуть бути

будь-які фізичні чи юридичні особи. Обов'язковою складовою операцій купівлі-

продажу іменних цінних паперів повинно бути внесення змін до реєстрів

власників цінних паперів емітентів для належного переоформлення прав

власності. На сьогоднішній день в Україні сформовані і законодавчо визначені

основні передумови функціонування фондового ринку, джерела якого

практично невичерпні. Досконале оволодіння інструментами фондового ринку

відкриває широкі можливості по мобілізації значних фінансових ресурсів для

забезпечення реалізації інвестиційних і підприємницьких проектів і програм.

4.1.6. Чинники підвищення ефективності використання капітальних

вкладень і фінансових інвестицій.

На Рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню

результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних

організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у

практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної

прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств.

Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють

групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-

відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних

методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання (рис.

4.3).

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою

пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної

їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи

оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є

віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного

економічного обгрунтування частки капітальних витрат на придбання

виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта)

інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними і

а цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури

капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням

двох головних завдань: 1) збільшення підносного обсягу інвестицій у

відшкодування {просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї

169

суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду; 2) встановлення

раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розши-

реного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих

потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання

капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-

кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної

ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення

та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів

(підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі

техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і

конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прий-

няті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних

об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реальна кошторисна вартість

усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.

Рис. 4.3. Основні організаційно-економічні чинники підвищення

ефективності використання капітальних вкладень.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищеним

ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій

інвестиційного циклу - від проектування до освоєнняі введених в дію

виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз

фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного

господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і

спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в

середньому в два рази, а проектування та освоєння - приблизно в півтора раза.

До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості; окремих

стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більшими, ніж у багатьох

зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою.

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці

170

капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть

забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть

супроводжуватись дійовими економічними методами управління

інвестиційними процесами в цілому. Від так варто наголосити, що: ці методи не

застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною

впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма

суб'єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують

методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності

капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного

процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації

інтенсивного інвестування виробництва.

Основні організаційно-економічні важелі ефективного формування і

реалізації фінансових інвестицій підприємств та організацій показано на

рис. 4.4.

Найвагомішим організаційно-економічним важелем ефективнішого

формування та використання фінансових інвестицій (цінних паперів) можна

вважати розвиток фондового ринку в Україні до масштабів, що відповідають

параметрам достатньо потужної ринкової системи господарювання. При цьому

дуже важливо дотримуватися певних (визнаних у всьому світі) принципів

функціонування такого ринку, як-от:

• правова впорядкованість (достатній розвиток правової інфраструктури

забезпечення діяльності фондового ринку);

• прозорість (надання потенційним інвесторам необхідної інформації

щодо умов випуску та обігу цінних паперів, а також щодо фінансово-

господарської діяльності їхніх емітентів);

• контрольованість (формування надійного механізму обліку та контролю,

запобігання зловживанням і злочинності на ринку цінних паперів);

• соціальна справедливість (створення однакових можливостей для

діяльності інвесторів на ринку цінних паперів, дотримання прав і свобод

суб'єктів ринку);

• ефективність (максимальна реалізація потенційних можливостей

фондового ринку для мобілізації та розміщення фінансових інвестицій у

пріоритетні галузі національної економіки).

Поліпшення організації державного регулювання фондового і пінку має

охоплювати такі організаційні заходи: 1) уточнення Функцій системи

регулювання фондового ринку, адаптованих до умов розвиненого ринкового

середовища; 2) обов'язкове оприлюднення всієї необхідної заінтересованим

особам інформації про ринок цінних паперів; 3) обов'язкові ліцензування і

нагляд за діяльністю фінансових посередників та організованих систем торгівлі

цінними паперами на фондовому ринку; 4) забезпечення в повній мірі прав

власників окремих видів цінних паперів; 5) своєчасне внесення назрілих змін до

законодавчих актів, що служать правовою базою практичного регулювання

діяльності учасників ринку цінних паперів.

171

Рис. 4.4. Організаційно-економічні важелі ефективнішого формування і

реалізації фінансових інвестицій.

Удосконалення системи обгрунтування емісії різних видів та обсягів

цінних паперів має бути спрямоване на: детальний кількісний аналіз практики

випуску й розміщення різних цінних паперів; виявлення всієї сукупності

недоліків системи емітування цінних паперів в Україні; економічне й соціальне

обгрунтування пріоритетності (черговості) випуску окремих цінних паперів та

обсягу емітування за їхніми видами з урахуванням дохідності, а також міри

впливу на розвиток виробничих та інших суб'єктів господарювання та

ефективність їхньої економічної діяльності.

Ширше залучення стратегічних інвесторів до процесу придбання цінних

паперів високодохідних і високоліквідних підприємств передбачає послідовне

здійснення таких організаційно-економічних заходів: по-перше, концентровану

в часі аналітичну оцінку виробничо-господарської діяльності всіх підприємств

та організацій, що підлягають приватизації, і виявлення всіх реально функ-

ціонуючих і потенційно ефективних підприємств з достатньо високим рівнем

рентабельності та ліквідності активів; по-друге, активний пошук за допомогою

доступних методів (включаючи й залучення засобів масової інформації)

потенційно можливих інвесторів і пропонування останнім першочергового

придбання акцій чи інших емітованих цінних паперів ефективних суб'єктів

172

господарювання. При цьому бажано застосовувати певну систему

стимулювання інвесторів для прискорення процесу реалізації випущених

цінних паперів і досягнення поставлених емітентами цілей.

Максимально можливе розширення посередницької діяльності і щодо

випуску та обігу цінних паперів через надання додаткових послуг у цій сфері

спеціалізованими інституціональними утвореннями, банківськими установами

та інвестиційними компаніями також помітно сприятиме підвищенню

ефективності формування й використання фінансових інвестицій підприємств

(організацій). Зазвичай до таких посередницьких послуг належать: брокерська й

дилерська діяльність; управління портфелями цінних паперів; реєстраційні

функції та довірчі операції; надання позик, зв'язаних із використанням цінних

паперів; поєднання функцій фінансового посередника на ринку цінних паперів

та інституціонального інвестора тощо.

Одним з важливих організаційно-економічних важелів більш ефективного

формування й використання фінансових інвестицій має стати відмова від

малоефективної сертифікатної приватизації і перехід до здійснення виключно

грошової приватизації державних підприємств та інших цілісних майнових

комплексів. Це пояснюється можливістю формування в такий спосіб реального

власника суб'єктів підприємницької діяльності, нагромадження значних

фінансових інвестицій від приватизації, підвищення ефективності виробничо-

господарської діяльності приватизованих підприємств та інших суб'єктів

господарювання.

Посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань, зокрема

умов конкурсів з продажу державного майна можна досягти через: по-перше,

установлення санкцій за порушення обумовлених термінів і форм інвестування

об'єктів приватизації; по-друге, розробку і практичне використання

економічного механізму деприватизації (націоналізації) пакетів акцій

неефективно приватизованих суб'єктів господарювання.

Неодмінною умовою ефективного функціонування фондового ринку,

використання всіх видів цінних паперів має бути постійна підготовка та

підвищення кваліфікації кадрів, які професійно займаються формуванням і

реалізацією необхідних обсягів фінансових інвестицій. Досягнення такої

важливої мети можливе з допомогою розширення мережі спеціальних

навчальних закладів відповідних рівнів, започаткування в діючих навчальних

центрах підготовки високопрофесіональних фахівців за всіма необхідними спе-

ціальностями та спеціалізаціями.

Важливим організаційно-економічним важелем ефективнішого залучення

фінансових інвестицій в економіку України треба вважати оптимізацію обсягів

купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними й зарубіжними

інвесторами. Розроблені науковцями методичні основи оптимізації

інвестиційного портфеля учасників фондового ринку (ринку цінних паперів)

полягають у тім, що потенційні інвестори: 1) розглядають кожну інвестицію як

можливий розподіл очікуваних прибутків за період володіння цінними

паперами; 2) намагаються максимально збільшити очікуваний дохід протягом

одного інвестиційного циклу; 3) оцінюють можливий ризик за інвестиційним

портфелем, ураховуючи мінливість очікуваних доходів; 4) приймають