Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

173

остаточне рішення щодо видів та обсягу купівлі цінних паперів на засаді

максимізації очікуваних доходів і мінімізації можливого ризику.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних

важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність

формування та реалізації фінансових інвестицій усіх суб'єктів підприємницької

(виробничо-господарської) діяльності в Україні.

Тому всі учасники ринку цінних паперів мають одночасно й комплексно

вживати конкретні заходи організаційного та економічного характеру.

4.2. Інтенсифікація виробництва та науково-технічний прогрес.

4.2.1. Інтенсифікація як головний шлях збільшення виробництва

сільськогосподарської продукції

Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського

господарства - екстенсивний та інтенсивний. При першому збільшення

виробництва продукції досягається за рахунок розширення посівних площ або

збільшення поголів'я тварин при незмінному рівні врожайності культур та

продуктивності тварин. При другому зростання виробництва продукції

відбувається за рахунок підвищення економічної родючості ґрунту і продуктив-

ності тварин.

В історичному розвитку збільшення виробництва сільськогосподарської

продукції протягом тривалого періоду відбувалось при використанні

екстенсивних факторів - розширення посівних площ за рахунок розорювання

вільних земель. Екстенсивний розвиток сільського господарства обмежується

значною мірою наявністю земельних ресурсів, придатних для використання в

сільськогосподарському виробництві.

Оскільки екстенсивні фактори збільшення виробництва

сільськогосподарської продукції обмежені, інтенсифікація сільського

господарства в умовах науково-технічного прогресу набуває виняткового

значення і є основним напрямом його розвитку.

Процес інтенсифікації сільського господарства - об'єктивний і

закономірний шлях розвитку сільського господарства, притаманий усім

цивілізованим країнам.

Інтенсифікація сільського господарства - це такий спосіб його ведення,

за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових

вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково-технічного

прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних

технологій, що забезпечує підвищення продуктивності земельних угідь і по-

голів'я худоби.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського

господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю

земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів

виробництва. У зв'язку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією

сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію

174

виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу

його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є

основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість

інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що

технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через

функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій

особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному

використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності

сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське

господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості

оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку за рахунок

збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість

землі.

У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображати якісне

вдосконалення всіх матеріальних ресурсів на основі науково-технічного

прогресу. Тому додаткові вкладення передбачають зміну способів виробництва,

вдосконалення техніки, впровадження нових систем у землеробстві і

прогресивних способів утримання худоби.

Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації

сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі,

а в тваринництві - на голову худоби для збільшення виходу продукції і

підвищення економічної ефективності її виробництва.

Сільському господарству необхідні такі трактори, комбайни і вантажні

автомобілі, які зменшували б витрати пального з розрахунку на одиницю

виконуваних робіт. Сільськогосподарська техніка повинна бути менш

металомісткою, що забезпечить економію виробничих ресурсів і сприятиме

підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Галузі машинобудування України виробляють необхідну техніку для

підприємств різних галузей сільського господарства, в т.ч. і для сільського

господарства.

Інтенсифікація як об'єктивний процес розвитку сільського господарства

має багатогранний і комплексний характер. Вона включає всі напрями розвитку

економіки сільськогосподарського підприємства на основі широкого

використання досягнень науково-технічного прогресу і безпосередньо впливає

на кінцеві результати виробництва.

Критерії інтенсифікації сільського господарства - збільшення виходу

високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі, або на

голову худоби, а також підвищення економічної ефективності сільськогос-

подарського виробництва.

У процесі інтенсифікації сільського господарства до землі прикладається

уречевлена у вигляді різноманітних речових елементів і енергій (тракторів,

комбайнів, сільськогосподарських машин, автомобілів, добрив палива,

електроенергії тощо) і жива праця, кількістю яких і розрахунку на одиницю

земельної площі характеризується рівень інтенсивності.

175

Показники рівня інтенсивності поділяють на натуральні і вартісні.

1. Вартісні:

- поточні виробничі витрати на 1 га земельної площі, грн;

- поточні виробничі витрати на умовну голову худоби, грн;

- вартість основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат

(без амортизації) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, грн;

- сума основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта

інтенсифікації, грн. Його визначають як у цілому по сільському господарству,

так і по галузях - землеробству і тваринництву, виходячи з основних засобів

виробництва сільськогосподарського призначення.

2. Натуральні:

- кількість мінеральних та органічних добрив з розрахунку на 1 га

сільськогосподарських угідь, кг;

- кількість спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на

1 га сільськогосподарських угідь, квт. год.;

- питома вага в структурі посівних площ високоінтенсивних культур

(цукрових буряків, картоплі, овочів та ін.),%;

- щільність поголів'я худоби на 100 га земельних угідь, гол.;

- структура стада, %;

- затрати праці з розрахунку на 1 га земельної площі або на 1 голову

худоби, люд.-днів, люд.-год.

Результативні показники інтенсифікація сільського господарства це:

- врожайність сільськогосподарських культур;

- продуктивність окремих видів тварин;

- вартість валової продукції на 1 та сільськогосподарських угідь.

Ці результативні показники підвищуються в міру зростання рівня

інтенсивності.

Процес інтенсифікації передбачає не тільки сукупні додаткові вкладення

в сільське господарство, а й підвищення його ефективності.

Економічну ефективність інтенсифікації сільського господарства

характеризують такі показники:

- продуктивність праці;

- фондовіддача;

- собівартість продукції;

- розмір валового, чистого доходу, прибутку на 1 га земельної площі;

- рівень рентабельності виробництва.

Інтенсифікація сільського господарства тісно пов'язана з інтенсивним

розвитком інших галузей агропромислового комплексу, об'єднаних спільною

кінцевою метою. Агропромислова інтеграція створює необхідні умови

підвищення рівня забезпечення і ефективності використання виробничих

ресурсів, що виділяються сільським господарством. Процес інтенсифікації

здійснюється в умовах оптимізації основних пропорцій між аграрним сектором

і промисловістю, яка забезпечує його засобами виробництва, а також між

галузями, які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції і

виробниче обслуговування сільського господарства. Завдяки кращій зба-

лансованості галузей агропромислового комплексу збільшується виробництво

176

сільськогосподарської продукції, значно зменшуються непродуктивні витрати.

Це сприяє підвищенню ефективності інтенсифікації сільського господарства та

ресурсозберігаючому фактору на основі економії матеріальних, фінансових

ресурсів і праці, а також соціально-економічному розвитку села.

В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним

напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності

сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки

підприємств.

4.2.2. Фактори, що зумовлюють ефективність інтенсифікації виробництва

Розвиток сільського господарства і надалі відбувається на основі

послідовної інтенсифікації. Інтенсифікація - складний комплексний процес,

який охоплює багато взаємозв'язаних один з одним факторів. Ці фактори можна

умовно розподілити на три групи: перша група - фактори, які забезпечують

зміцнення і вдосконалення матеріально-технічної бази; друга група - фактори,

зв'язані з впровадженням раціональних систем ведення господарства; третя

група - фактори, зв'язані з підвищенням культури виробництва.

На сучасному етапі вирішальними факторами і, відповідно, напрямами

інтенсифікації сільського господарства є:

- комплексна механізація і автоматизація виробництва на основі

його електрифікації;

- хімізація рослинництва і тваринництва;

- розвиток сільськогосподарської меліорації;

- організаційно-економічні заходи (спеціалізація і концентрація

виробництва);

- широке використання досягнень науки і передового досвіду.

Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва

передбачає створення високопродуктивних і досконалих систем машин з

урахуванням особливостей галузей сільського господарства. Комплексна елект-

рифікація - це вища, економічно ефективніша і раціональна стадія

електрифікації виробничих процесів. У процесі інтенсифікації сільського

господарства передбачається використання найбільш сучасних систем машин і

обладнання, здатних значно підвищити продуктивність праці і ефективність

виробництва. Створення систем машин і завершення комплексної механізації і

електрифікації в рослинницьких і тваринницьких галузях є основою

інтенсифікації сільського господарства. і Хімізація сільського господарства є

одним з основних напрямів його інтенсифікації., Особливого значення набуває

застосування мінеральних добрив з метою підвищення врожайності

сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень.

Багаторічні дослідження наукових установ засвідчують, що внесення

мінеральних добрив у господарствах Полісся забезпечує 40-50% приросту

врожайності сільськогосподарських культур, Лісостепової зони - 35-40, Степу -

30-35%. Так, внесення 1 ц аміачної селітри підвищує врожайність озимої

пшениці на 13-20 ц/га. Також восокоефективне використання хімічних засобів

177

(білково-вітамінних добавок, вітамінів, засобів захисту тварин від хвороб і

шкідників, консервантів кормів та ін.) у кормовиробництві і тваринництві.

Важливим напрямом інтенсифікації сільського господарства є меліорація

земель, яка забезпечує підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь

і економічної ефективності виробництва. Меліорація - це дійовий фактор і в

багатьох випадках необхідна умова підвищення родючості земель, що є

основою високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур.

Одним із напрямів інтенсифікації є спеціалізація і концентрація

сільськогосподарського виробництва. Спеціалізація сільського господарства

як одна із форм суспільного поділу праці вдосконалюється на основі розвитку

продуктивних сил. Тому вона є умовою широкого використання в

сільськогосподарському виробництві досягнень науково-технічного прогресу і

основою його послідовної інтенсифікації. Спеціалізація сільського гос-

подарства неодмінно супроводжується концентрацією виробництва в усіх

галузях, що сприяє підвищенню його ефективності.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства здійснюється на

основі широкого використання досягнень науки і передового досвіду. Для

подальшої інтенсифікації сільського господарства великого значення на-

бувають виведення і впровадження у виробництво більш урожайних сортів

сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід худоби,

пристосованих до інтенсивних та індустріальних технологій.

Важливим фактором інтенсивного розвитку тваринництва є

цілеспрямоване вирощування тварин, пристосованих до індустріальних

технологій і здатних забезпечити високу продуктивність за відповідних умов

утримання і годівлі.

Впровадження прогресивних форм організації і стимулювання праці є

вирішальним фактором інтенсифікації сільського господарства, який

забезпечує зростання продуктивності рослинництва і тваринництва, скорочення

матеріальних витрат та підвищення ефективності сільськогосподарського

виробництва.

Визначальним фактором інтенсифікації тваринництва є підвищення рівня

годівлі худоби на основі збільшення виробництва кормів і поліпшення їх

якості. Інтенсифікація тваринництва вимагає раціональної організації кормової

бази на основі інтенсивного вирощування високоврожайних кормових культур і

підвищення продуктивності природних кормових угідь.

Невідкладним питанням підвищення ефективності

сільськогосподарського виробництва є соціальний фактор. Насамперед це

проблеми значного поліпшення умов праці механізаторів, а також рівня

кваліфікації кадрів, які реалізують поставлені завдання.

У кожному підприємстві є багато шляхів інтенсивного розвитку

сільськогосподарського виробництва. Послідовна інтенсифікація сільського

господарства здійснюється на основі комплексного використання всіх напрямів

і факторів, що дає змогу значно підвищити його економічну ефективність.

178

4.2.3. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підприємств у

сучасних умовах

Для того, щоб результати наукових досліджень, винаходи, розробки,

проекти перетворились у фактори економічного розвитку господарських

систем, тобто стали інноваціями і були використані у виробництві, необхідна

Організація інноваційних процесів. В результаті здійснення цих процесів нові

знання трансформуються у прогресивні техніку, технології, нові товари і

послуги, більш високі кваліфікацію й навики працівників, нові організаційно-

управлінські прийоми і методи.

Сучасні підприємства, які функціонують у складному соціально-

економічному середовищі, повинні постійно створювати і впроваджувати

різного роду інновації, що забезпечують ЇХ ефективну діяльність в ринковій

економіці.

У першу чергу розглянемо найважливіші поняття, пов'язані з іннова-

ційним розвитком підприємств.

Інноваційна діяльність - це діяльність по перетворенню результатів

наукової і науково-технічної діяльності в інновації та використанню останніх

для забезпечення (або зміцнення) конкурентноздатності, успішної роботи та

економічного розвитку підприємства.

Інновації - це процес постійного оновлення в усіх сферах діяльності

підприємства. Інновації включають в себе не лише технічні й технологічні

розробки, але й усі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства

(нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т.д.). Поняття

"інновація" застосовується до всіх новин (новацій) як у виробничій, так і в

організаційно-управлінській та інших сферах діяльності підприємства, до будь-

яких удосконалень, що забезпечують економію затрат або навіть створюють

умови для такої економії.

Процеси оновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса

інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як

засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий

фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і

конкурентноздатності.

Отже, інновації орієнтовані на ринок, на конкретного споживача або

потребу. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її прак-

тичної реалізації.

Інноваційний процес - це неперервна реалізація дій, спрямованих на

використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення

прогресивних, якісних змін, що безперервно виникають в часі та просторі у

складній виробничо-господарській системі. Усю сукупність процесів (явищ),

що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства,

можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні

процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного

господарства, його галузей і підприємства, а інноваційні ~ розвиток останніх на

179

якісно новому рівні.

Результатом інноваційних процесів є новини (новації), а запровадження їх

у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси

започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері

виробництва й обігу (на ринку). Інноваційний процес включає в себе всі види

наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності в їх послідовному і

пропорційному співвідношенні.

Наукова діяльність - це діяльність, спрямована на одержання нових

знань про матеріальний світ або об'єктивну реальність (природне середовище,

суспільство, людину). Науково-технічна діяльність - спрямована на

одержання нових знань про об'єктивну реальність для вирішення технічних,

технологічних, економічних, екологічних, соціальних та ін. практичних

проблем для забезпечення функціонування науки, техніки й виробництва як

єдиної системи. Всі види наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності

повинні бути взаємопов'язані в рамках єдиних науково-відтворювальних про-

цесів, які визначаються тривалістю, високим ступенем невизначеності

(особливо на початкових стадіях) кінцевих соціально-економічних, в т.ч.

комерційних результатів (інноваційно-інвестиційні ризики), достатньо високою

в більшості своїй енергоресурсомісткістю. Ці інноваційно-відтворювальні

процеси забезпечують функціонування науки, техніки, виробництва й ринку як

єдиної системи.

Науково-відтворювальні процеси в цілому й такі їх складові, як інно-

ваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особливих регулювання,

підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому

виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням

відповідної політики (науково-технічноїта інноваційної) в мак-роекономіці,

регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою

менеджменту й, зокрема, - інноваційного менеджменту.

Науково-технічна політика - виражає відношення держави до науки,

науково-технічних факторів розвитку, науково-технічного потенціалу країни,

наукової й науково-технічної діяльності. Вона проявляється в роботі державних

органів, владних структур по визначенню, законодавчо-нормативному

закріпленню та організаційно-управлінському забезпеченню тактичних і

стратегічних цілей, принципів і завдань держави з розвитку науки, техніки,

технологій заради перетворення всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Одночасно державні органи виробляють напрямки, способи, а також

визначають ресурси досягнення цілей.

Інноваційна політика виражає відношення держави до використання

інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку.

Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур по

визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню

досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково-технічної

діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип

розвитку.

Інноваційний менеджмент - це особлива управлінська діяльність,

спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів

180

функціонування соціально-економічної системи шляхом створення (придбання)

та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в

якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці.

Соціально-економічні системи в ринкових умовах трансформуються в

напрямку інноваційного типу розвитку - особливої різновидності інтенсивного

типу розвитку. Ця еволюція об'єктивна, однак вона не здійснюється

автоматично, а потребує особливого механізму використання інноваційних

факторів.

У цих умовах управління здійснюється не тільки самими інноваціями, а їх

створенням, трансформацією та використанням, тобто інноваційними

процесами, надаючи цьому відтворювальиого характеру. Інноваційні процеси

об'єктивні, оскільки вони зумовлені логікою розвитку сучасних продуктивних

сил, отже, не лише економічними, але й природничо-науковими законами й

закономірностями.

Основне стратегічне завдання інноваційного менеджменту - переведення

соціально-економічних систем на інноваційний тип розвитку. Виділяють два

основні типи розвитку економіки різних господарських утворень -

екстенсивний та інтенсивний, а також два змішані типи - переважно

екстенсивний та переважно інтенсивний.

Екстенсивний тип розвитку - це спосіб економічного зростання,

досягнення основних цілей за рахунок кількісних факторів розвитку (залучення

додаткових ресурсів, створення нових виробництв, цехів, робочих місць)

незмінного науково-технічного рівня.

Інтенсивний тип розвитку - спосіб економічного зростання,

забезпечуваний використанням факторів більш ефективного -

ресурсоспоживання (працівників високої кваліфікації, раціональної організації

й посиленої мотивації праці, прогресивної техніки й технології, нових

предметів праці та інших).

Типи розвитку господарської системи визначаються перш за все су-

купністю переважно використовуваних ресурсних факторів, їх основними

можливостями у забезпеченні позитивної економічної динаміки.

Найбільш повна комплексна інтенсифікація виробництва і праці може

бути досягнута в тому випадку, коли підвищується ефективність використання

всіх видів ресурсів, задіяних у відтворювальних процесах господарських

систем, які можна розглядати як основні об'єктивні фактори розвитку. Це так

звані фактори першого порядку.

Факторами, що формують той чи інший тип розвитку соціально-

економічних систем, можна розглядати основні процеси, які забезпечують

певний напрямок використання факторів першого порядку. Це інноваційна,

науково-технічна, інвестиційна, підприємницька діяльність, менеджмент, вт.ч.

інноваційний менеджмент. Ці фактори по їх відношенню до перших факторів

можна назвати факторами другого порядку.

Всі фактори взаємопов'язані, взаємообумовлені та взаємодіючі між

собою, тобто вони утворюють систему, в якій кожен фактор виконує строго

свою роль, яку ніякий інший повноцінно виконати не може. З цього випливає,

що при недорозвинутості чи неповному використанні одного або кількох

181

факторів вся їх сукупність різко знижує ефективність впливу на економічну

динаміку господарської системи, її виживання в ринковому середовищі. В

цілісній сукупності об'єктивних факторів відбувається періодичне

"перегрупування сил", зумовлене логікою науково-технічного прогресу (НТП),

цілями і завданнями розвитку економічних систем, можливостями

використання тих чи інших ресурсних факторів.

Наука обґрунтувала, а економічна практика підтвердила визначальне

значення в сучасних умовах для формування інтенсивного типу розвитку

господарських систем таких факторів, як інвестиції: технічні, технологічні,

організагрйні, інформаційні та ін. їх можна розглядати як інноваційні ресурси.

Інтенсивний тип розвитку господарських систем найбільш адекватний

постіндустріальному етапу становлення суспільства, його технологічній базі,

сучасному етапу НТП, що характеризується багатьма спеціалістами як

технологічна революція. Його суть полягає у неперервному переваленому

використанні для забезпечення інтенсивного типу розвитку господарських

систем продуктових, технологічних та ін. інновацій.

На відміну від інтенсивного, інноваційний тип розвитку характеризується

не лише переважно використовуваними інноваціями - факторами, але й

виготовлюваними інноваційними товарами й послугами, а також сукупністю

умов, що гарантують відтворення інноваційної стратегічної спрямованості

розвитку господарської системи на постійній основі.

Умови відтворення інноваційної спрямованості розвитку

господарської системи:

- особлива структура-підприємства, включаючи наукові підрозділи, їх

активне забезпечення (в т. ч. венчурне);

- формування й функціонування підприємницьких господарських зон,

партнерські відносини з науковими установами;

- особлива наступальна стратегія розвитку;

- досконалий інноваційний менеджмент;

- націленість трудової мотивації на відтворення інновацій та їх ефективне

використання.

Перехід на інноваційний тип розвитку об'єктивно зумовлений рядом

обставин:

- По-перше, світовий ринок товарів і послуг заповнений. Зайняти в ньому

місце можна лише формуючи власну нішу ринку для нового товару.

- По-друге, конкурентноздатність інноваційного продукту або послуги,

технології їх виробництва - важливі складові інтегрованої властивості

господарської системи - економічної стійкості в умовах невизначеного

ринкового середовища.

- По-третє, інноваційний тип розвитку в найбільшій мірі відповідає

наростаючій світовій тенденції індивідуалізації потреб і, отже, споживчих

якостей товарів.

- По-четверте, сучасна конкуренція знаходиться в особливому

співвідношенні зі своєю протилежністю - монополією. Це співвідношення стає

все більш динамічним, що потребує інноваційної стратегії поведінки на ринку і

в значній мірі визначає стійкість на ньому господарюючого суб'єкта.

182

Інноваційний тип розвитку характеризується взаємодією різних стадій

єдиного науково-відтворювального циклу: наука - виробництво - ринок -

споживання в їх логічній послідовності та пропорційному співвідношенні,

генеральною метою якого є задоволення динамічного й постійно зростаючого

платоспроможного попиту.

Інноваційний тип розвитку накладає особливий відбиток на менеджмент,

його цілі, функції, методи, структуру тощо, формуючи в його складі ! особливе

автономне ядро - інноваційний менеджмент, що спрямовує і регулює всю

сукупність інноваційно-інвестиційних процесів у господарській системі для

забезпечення складної інтеграції науки, виробництва і ринку.

Інноваційний менеджмент забезпечує поступальний, пропорційний,

ефективний розвиток системи, її економічну стійкість і безпеку. При цьому, як

показує досвід, зокрема зарубіжний, менеджери зосереджують зусилля на

чотирьох пріоритетних напрямках:

- перетворення техніко-технологічної бази, зокрема, впровадження ком-

плексної механізації й автоматизації виробництва та управління;

- формування нового складу персоналу, зокрема, шляхом підвищення

кваліфікації й творчої активності працівників;

- інноваційне оновлення всіх сфер діяльності, напрямків організації

виробництва і праці, складових системи управління;

- посилення спрямованості діючої системи мотивації праці на

підтримання інноваційної діяльності, інноваційного клімату на підприємстві.

4.2.4. Класифікація інновацій

Існує багато напрямків класифікації інновацій, кожний з яких у великій

мірі визначається його призначенням та ознаками, прийнятими за

класифікаційні.

В залежності від призначення (сфери використання) інновацій в їх

складі виділяються:

- техніко-технологічні інновації - нові продукти, технології, джерела

енергії, конструкційні матеріали, технологічне устаткування тощо;

- організаційні інновації - нові методи і форми організації всіх видів

діяльності підприємств, удосконалення організаційної структури керуючої й

керованої підсистеми підприємств, удосконалення організації праці та

організації використання всіх видів ресурсів на підприємствах;

- управлінські інновації - удосконалення управління підприємствами

шляхом більш ефективного виконання управлінських функцій, поліпшення

використання методів управління та ін. складових системи менеджменту

підприємства;

- соціальні інновації - різні форми активізації людського чинника,

включаючи професійну підготовку й підвищення кваліфікації персоналу, перш

за все керівників усіх рівнів; мотиваційні та ін. методи забезпечення творчої

активності працівників; гуманізацію умов та постійне підтримання високого

рівня безпеки праці; охорону здоров'я працівників та охорону довкілля;