Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

331

Особлива частина

ганізації та громадяни зобов’язані відшкодувати шкоду, за-

подіяну ними внаслідок порушення законодавства в галузі

охорони, використання і відтворення тваринного світу, в

порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Незаконно добуті (зібрані) об’єкти тваринного світу,

виготовлена з них продукція, знаряддя правопорушень

підлягають безоплатному вилученню в установленому за-

коном порядку.

Дикі тварини та інші об’єкти тваринного світу, що вве-

зені на територію України або вивозяться за її межі з по-

рушенням законодавства, підлягають у встановленому за-

коном порядку конфіскації або безоплатному вилученню і

реалізуються згідно з правилами, встановленими спеціаль-

но уповноваженим центральним органом виконавчої влади

з питань охорони навколишнього природного середовища

за погодженням з центральним органом виконавчої влади з

питань ветеринарної та санітарної медицини.

У разі вилучення незаконно добутих живих тварин по-

винні бути вжиті заходи щодо їх збереження, і за можли-

вості – повернення у природне середовище.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення

законодавства у галузі мисливського господарства та по-

лювання згідно зі ст. 43 Закону України «Про мисливське

господарство та полювання» здійснюється добровільно або

за рішенням суду відповідно до законодавства за затвер-

дженими в установленому порядку таксами.

Такси для обчислення розміру відшкодування збит-

ків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі

мисливського господарства та полювання, затверджуються

спеціально уповноваженим центральним органом виконав-

чої влади у галузі охорони навколишнього природного се-

редовища і спеціально уповноваженим центральним орга-

ном виконавчої влади в галузі мисливського господарства

332

Екологічне право України

та полювання за погодженням з центральним органом ви-

конавчої влади з питань фінансів.

У разі неможливості вилучення незаконно добутої

продукції полювання (якщо вона використана порушни-

ком в особистих цілях або з його вини стала непридатною

для використання) порушник відшкодовує її вартість, яка

обчислюється виходячи з ринкових цін на м’ясо, шкіря-

ну, хутрову та іншу сировину вищого сорту, що діють на

час відшкодування, у таких розмірах (не менш як): зубр:

м’ясо – 300 кілограмів, шкура – 50 кілограмів; лось: м’ясо –

130 кілограмів, шкура – 30 кілограмів; олень благородний:

м’ясо – 80 кілограмів, шкура – 20 кілограмів; олень плямис-

тий: м’ясо – 50 кілограмів, шкура – 15 кілограмів; кабан:

м’ясо – 60 кілограмів, шкура – 10 кілограмів; лань: м’ясо –

40 кілограмів, шкура – 5 кілограмів; козуля, муфлон: м’ясо –

15 кілограмів, шкура – 3 кілограми; ведмідь: м’ясо – 100 кі-

лограмів, шкура – 250 квадратних дециметрів; бобер: м’ясо

– 5 кілограмів; заєць-русак, бабак, нутрія вільна: м’ясо – 3

кілограми; лебідь, дрофа: м’ясо – 5 кілограмів; глухар, гуси:

м’ясо – 3 кілограми; тетерук, фазан, кріль дикий: м’ясо –

1 кілограм; качки, лиска: м’ясо – 0,5 кілограма; інша дрібна

перната дичина: м’ясо – 0,3 кілограма.

Кримінальна відповідальність відповідно до Кримі-

нального кодексу України застосовується за наступні злочин-

ні діяння: незаконне полювання (ст. 248); незаконне заняття

рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

(ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил

охорони рибних запасів (ст. 250); порушення ветеринарних

правил (ст. 251); жорстоке поводження з тваринами (ст. 299).

Поняттям предмета злочину сучасне кримінальне законо-

давство України охоплює хребетних, тобто живі організми, які

здатні рухатись і відчувати, мають спинний хребет, утворений

ланцюгом кісток або хрящів, що йде вздовж спини і містить у

собі спинний мозок. До них належать риби, птахи, ссавці. При

333

Особлива частина

цьому не мають кримінально-правового значення наявність чи

відсутність у таких тварин господарів, їх перебування у стані

природної свободи чи неволі, господарське призначення, стан

організму тощо

. Злочин може вчинятися як стосовно тварин,

які перебувають у власності винного, так і будь-яких інших

(належних іншим власникам, безгосподарних, диких)

Дисциплінарна відповідальність за порушення фа-

уністичного законодавства визначена ч. 1 ст. 42 Закону

України «Про мисливське господарство та полювання».

Вона наступає у разі невиконання або неналежного вико-

нання працівниками своїх посадових обов’язків щодо охо-

рони, використання і відтворення тваринного світу. При-

тягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється

на підставі норм Кодексу законів про працю України.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте тваринний світ як об’єкт правової

охорони та використання.

2. Назвіть законодавчо визначені об’єкти тваринного сві-

ту.

3. Які є форми права власності на тваринний світ?

4. Викладіть види права користування об’єктами тварин-

ного світу.

5. Відповідно до яких нормативно-правових актів здій-

снюється правове регулювання охорони, раціонально-

го використання та відтворення тваринного світу?

6. Назвіть органи управління та контролю у галузі охоро-

ни, використання і відтворення тваринного світу.

7. Які види юридичної відповідальності застосовуються

у разі порушення норм фауністичного законодавства?

Головко І. Кримінальна відповідальність за жорстоке пово-

дження з тваринами: зарубіжний досвід // Підприємництво, госпо-

дарство і право – 2008. – № 6. – С. 128.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Украї-

ни / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2007. – С. 985.

334

Екологічне право України

Розділ ХV. Право користування

природно-заповідним фондом України

§ 1. Природно-заповідний фонд як об’єкт правової охо-

рони та використання.

§ 2. Правове регулювання використання територій та

об’єктів природно-заповідного фонду.

§ 3. Управління в галузі організації, охорони та вико-

ристання природно-заповідного фонду.

§ 4. Юридична відповідальність за порушення законо-

давства про природно-заповідний фонд.

§ 1. Природно-заповідний фонд

як об’єкт правової охорони та використання

Сьогодні до складу природно-заповідного фонду України

входять понад 7300 територій та об’єктів загальною площею

2,8 млн. га, що становить 4 % території держави. Це, зокрема,

17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних

природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078

пам’яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологіч-

них садів, дендропарків та парків-пам’яток садово-паркового

мистецтва, 793 заповідних урочища. Незважаючи на це, пло-

ща природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і

залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де

середній відсоток заповідності становить 15 % території.

Природно-заповідний фонд – це ділянки суші і водного

простору, природні комплекси та об’єкти яких мають осо-

бливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну

та іншу цінність і виділені з метою збереження природної

різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рос-

линного світу, підтримання загального екологічного балансу

та забезпечення фонового моніторингу навколишнього при-

родного середовища (ч. 2 преамбули Закону України «Про

природно-заповідний фонд України»).

335

Особлива частина

Розвиток заповідної справи є одним із найважливіших

пріоритетів довгострокової державної політики України.

Правова охорона та раціональне використання терито-

рій і об’єктів природно-заповідного фонду України здій-

снюється на підставі норм законів України «Про охорону

навколишнього природного середовища», «Про природно-

заповідний фонд України» та інших нормативно-правових

актів.

Законодавством України природно-заповідний фонд

охороняється як національне надбання, щодо якого вста-

новлюється особливий режим охорони, відтворення і ви-

користання. Режим територій та об’єктів природно-

заповідного фонду – це сукупність науково-обґрунтованих

екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий

статус, призначення цих територій та об’єктів, характер

допустимої діяльності в них, порядок охорони, використан-

ня і відтворення їх природних комплексів (ч. 1 ст. 14 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду

України належать: природні території та об’єкти і штучно

створені об’єкти.

До природних територій та об’єктів природно-

заповідного фонду України відносяться:

природні заповідники - – природоохоронні, науково-

дослідні установи загальнодержавного значення, що

створюються з метою збереження в природному стані ти-

пових або унікальних для даної ландшафтної зони при-

родних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,

вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються

в них, розробки наукових засад охорони навколишньо-

го природного середовища, ефективного використання

природних ресурсів та екологічної безпеки (ст. 15 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

336

Екологічне право України

біосферні заповідники - – природоохоронні, науково-

дослідні установи міжнародного значення, що ство-

рюються з метою збереження в природному стані

найбільш типових природних комплексів біосфери,

здійснення фонового екологічного моніторингу, ви-

вчення навколишнього природного середовища, його

змін під дією антропогенних факторів (ст. 17 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

національні природні парки - – природоохоронні, рекреа-

ційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи за-

гальнодержавного значення, що створюються з метою

збереження, відтворення і ефективного використання

природних комплексів та об’єктів, які мають особли-

ву природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну,

наукову, освітню та естетичну цінність (ст. 20 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

регіональні ландшафтні парки - – природоохоронні, ре-

креаційні установи місцевого чи регіонального значен-

ня, що створюються з метою збереження в природному

стані типових або унікальних природних комплексів та

об’єктів, а також забезпечення умов для організовано-

го відпочинку населення (ст. 23 Закону України «Про

природно-заповідний фонд України»);

заказники, - якими оголошуються природні території (ак-

ваторії) з метою збереження і відтворення природних

комплексів чи їх окремих компонентів (ст. 25 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»).

Вони поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, за-

гальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіоло-

гічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні

та карстово-спелеологічні (ч. 3 ст. 3 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України»);

пам’ятки природи - , якими оголошуються окремі уні-

кальні природні утворення, що мають особливе приро-

337

Особлива частина

доохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення,

з метою збереження їх у природному стані (ст. 27 За-

кону України «Про природно-заповідний фонд Укра-

їни»). Вони поділяються на комплексні, ботанічні, зо-

ологічні, гідрологічні та геологічні (ч. 3 ст. 3 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

заповідні урочища - , якими оголошуються лісові, степо-

ві, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що

мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне

значення, з метою збереження їх у природному стані

(ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний

фонд України»).

До штучно створених об’єктів природно-заповідного

фонду України відносяться:

ботанічні сади, - які створюються з метою збережен-

ня, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціаль-

но створених умовах та ефективного господарсько-

го використання рідкісних і типових видів місцевої

і світової флори шляхом створення, поповнення та

збереження ботанічних колекцій, ведення наукової,

навчальної і освітньої роботи (ст. 31 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України»);

дендрологічні парки, - які створюються з метою збере-

ження і вивчення у спеціально створених умовах різ-

номанітних видів дерев і чагарників та їх композицій

для найбільш ефективного наукового, культурного,

рекреаційного та іншого використання (ст. 33 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

зоологічні парки, - метою утворення яких є організація еко-

логічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій

рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збере-

ження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки

наукових основ її розведення у неволі (ст. 35 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»);

338

Екологічне право України

парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, - якими

оголошуються найбільш визначні та цінні зразки пар-

кового будівництва з метою охорони їх і використання

в естетичних, виховних, наукових, природоохорон-

них та оздоровчих цілях (ст. 37 Закону України «Про

природно-заповідний фонд України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» заказники, пам’ятки природи,

ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та

парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від

їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності мо-

жуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду

України, його заповідні категорії, загалом, відповідають

міжнародним концепціям заповідної справи.

Правові засади функціонування територій та об’єктів

природно-заповідного фонду закріплені у ст. 5 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України». У да-

ній статті зазначено, що завдання, науковий профіль, осо-

бливості природоохоронного режиму та характеру функціо-

нування природних заповідників, біосферних заповідників,

національних природних парків, регіональних ландшафтних

парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних пар-

ків та зоологічних парків визначаються у положеннях про

них, які розробляються відповідно до Закону України «Про

природно-заповідний фонд України» і затверджуються:

центральним органом виконавчої влади в галузі охо- -

рони навколишнього природного середовища – щодо

територій та об’єктів природно-заповідного фонду за-

гальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в -

галузі охорони навколишнього природного середови-

ща на місцях – щодо територій та об’єктів природно-

заповідного фонду місцевого значення.

339

Особлива частина

Завдання, особливості природоохоронного режиму

пам’яток природи та заповідних урочищ визначаються на

основі Закону України «Про природно-заповідний фонд

України» безпосередньо в їх первинних облікових доку-

ментах.

Природні заповідники, біосферні заповідники, націо-

нальні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а та-

кож ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки

загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки

місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового

мистецтва відповідно до законодавства України можуть

бути визнані юридичними особами.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» для забезпечення необхідного

режиму охорони природних комплексів та об’єктів природ-

них заповідників, запобігання негативному впливу госпо-

дарської діяльності на прилеглих до них територіях уста-

новлюються охоронні зони.

У разі необхідності охоронні зони можуть установлю-

ватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок на-

ціональних природних парків, регіональних ландшафтних

парків, а також навколо заказників, пам’яток природи, за-

повідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків,

зоологічних парків та парків-пам’яток садово-паркового

мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх

цільового призначення на основі спеціальних обстежень

ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих те-

риторіях.

Важливим механізмом, спрямованим на вирішення за-

вдань заповідної справи, за достатньо скрутних економіч-

них умов в державі, як засвідчила практика, є передбачене

Законом України «Про природно-заповідний фонд Украї-

340

Екологічне право України

ни» (ст. 55) резервування цінних для заповідання терито-

рій. Таке резервування проводиться з метою недопущення

знищення або руйнування в результаті господарської ді-

яльності цінних природних територій та об’єктів до при-

йняття у встановленому порядку рішень про оголошення

цих територій та об’єктів складовими частинами природно-

заповідного фонду держави і виділення необхідних для

цього коштів.

§ 2. Правове регулювання використання територій

та об’єктів природно-заповідного фонду

Території та об’єкти природно-заповідного фонду з до-

держанням вимог, встановлених Законом України «Про

природно-заповідний фонд України» та іншими актами за-

конодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях; -

у науково-дослідних цілях; -

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; -

в освітньо-виховних цілях; -

для потреб моніторингу навколишнього природного -

середовища.

Зазначені основні види використання, а також заготів-

ля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів,

сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші

види використання можуть здійснюватися лише за умови,

що така діяльність не суперечить цільовому призначенню

територій та об’єктів природно-заповідного фонду, вста-

новленим вимогам щодо охорони, відтворення та викорис-

тання їх природних комплексів та окремих об’єктів (ст. 9

Закону України «Про природно-заповідний фонд Украї-

ни»).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» території природних заповідни-

ків, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші