Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

341

Особлива частина

природні ресурси, надані національним природним паркам,

є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони – буферна, антро-

погенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму

біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси,

включені до складу, але не надані національним природним

паркам, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища,

ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та

парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть пе-

ребувати як у власності Українського народу, так і в інших

формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні пар-

ки, створені до прийняття Закону України «Про природно-

заповідний фонд України», не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знахо-

дяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища,

парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласни-

ки зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження

з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.

Землі природно-заповідного та іншого природоохорон-

ного призначення є законодавчо визначеною категорією

земель у ст. 19 Земельного кодексу України.

На підставі ст. 7 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» землі природно-заповідного

фонду України, а також землі територій та об’єктів, що ма-

ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську

цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об’єктами

комплексної охорони, належать до земель природоохорон-

ного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного

призначення забороняється будь-яка діяльність, яка нега-

тивно впливає або може негативно впливати на стан при-

родних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи

перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

342

Екологічне право України

На використання земельної ділянки або її частини в

межах природно-заповідного фонду може бути встанов-

лено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому за-

коном або договором. Обмеження (обтяження) підлягає

державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого

законом або договором.

Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуван-

ні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним

кодексом України.

У п. 4 Положення про Зелену книгу України, яке за-

тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29

серпня 2002 року № 1286, одним із шляхів охорони при-

родних рослинних угруповань, занесених до Зеленої кни-

ги, визначено створення на місцевостях, де існують угру-

повання, біосферних заповідників, інших територій та

об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі тран-

скордонних.

У свою чергу, серед заходів щодо охорони об’єктів Чер-

воної книги України також значну роль відіграє створен-

ня заповідників, інших територій та об’єктів природно-

заповідного фонду. Так, відповідно до ст. 11 Закону України

«Про Червону книгу України» охорона рідкісних і таких,

що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного

і рослинного світу передбачає розведення їх у спеціально

створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, бо-

танічних садах, дендрологічних парках тощо).

Перебування (зростання) на певній території рідкісних

і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тва-

ринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги

України, є підставою для оголошення її об’єктом природно-

заповідного фонду України загальнодержавного значення.

Для забезпечення вирішення транскордонних та інших

проблем охорони і відтворення об’єктів Червоної книги

України здійснюється міжнародне співробітництво в цій

343

Особлива частина

сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосто-

ронніх та багатосторонніх міжнародних договорів, орга-

нізації біосферних заповідників, створення на територіях,

суміжних з іншими державами, міждержавних заповідни-

ків, національних парків, заказників та інших територій і

об’єктів природно-заповідного фонду, проведення спіль-

них наукових досліджень, обміну їх результатами.

Основні напрями розвитку заповідної справи і збере-

ження біоресурсів, а також заходи, спрямовані на їх реалі-

зацію, передбачають:

створення оптимальної репрезентативної мережі -

природно-заповідного фонду України;

резервування у процесі земельної реформи цінних -

для заповідання природних територій та об’єктів (п.

31 Основних напрямів державної політики України у

галузі охорони довкілля, використання природних ре-

сурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердже-

них постановою Верховної Ради України від 5 березня

1998 року № 188/98-ВР).

§ 3. Управління в галузі організації, охорони та

використання природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» спеціально уповноваженим ор-

ганом державного управління в галузі організації, охорони

та використання природно-заповідного фонду є централь-

ний орган виконавчої влади в галузі охорони навколиш-

нього природного середовища (Міністерство охорони на-

вколишнього природного середовища України).

У системі державного управління природно-заповідним

фондом в 1995 році було створено Головне управління на-

ціональних природних парків і заповідної справи, яке у

2001 році було реорганізоване в урядовий орган – Держав-

ну службу заповідної справи. Вона здійснює свою діяльність

344

Екологічне право України

на підставі Положення про Державну службу заповідної

справи, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів

України від 9 серпня 2001 року № 1000

Одним із визначальних факторів здійснення держав-

ними і громадськими органами контрольних повноважень

за дотриманням режиму територій та об’єктів природно-

заповідного фонду є функція обліку. Вона пов’язана із

збиранням, переданням, зберіганням, реєстрацією та гру-

пуванням даних про управлінську діяльність. У природо-

охоронній практиці функція обліку втілюється через скла-

дення та ведення кадастрів

Державний кадастр територій та об’єктів

природно-заповідного фонду є системою необхідних і до-

стовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші

характеристики територій та об’єктів, що входять до

складу природно-заповідного фонду (ст. 56 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України»).

У свою чергу, згідно з п. 1 Загальнодержавної програ-

ми формування національної екологічної мережі України

на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 21

вересня 2000 року № 1989-III

, кадастр територій та

об’єктів природно-заповідного фонду – це система обліку

й оцінки кількісного та якісного стану територій і окремих

об’єктів природно-заповідного фонду та їх територіальних

сукупностей, призначена для забезпечення органів виконав-

чої влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юри-

дичних осіб достовірними даними про правовий статус, на-

лежність, режим, географічне положення, кількісні та якісні

характеристики цих територій та об’єктів, їх природоохо-

ронну, наукову, виховну, рекреаційну та іншу цінність з ме-

Офіційний вісник України. – 2001. – № 33. – Ст. 1540.

Гетьман В. Заповідна справа потребує управління // Науковий

світ. – 2005. – № 1. – С. 30.

Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.

345

Особлива частина

тою охорони, збереження та ефективного управління функ-

ціонуванням і розвитком природно-заповідного фонду.

Державний кадастр територій та об’єктів природно-

заповідного фонду ведеться з метою оцінки складу та

перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану

територій та об’єктів, що входять до нього, організації їх

охорони й ефективного використання, планування науко-

вих досліджень, а також забезпечення державних органів,

заінтересованих підприємств, установ та організацій від-

повідною інформацією, необхідною для вирішення питань

соціально-економічного розвитку, розміщення продуктив-

них сил та в інших цілях, передбачених законодавством

України (ст. 57 Закону України «Про природно-заповідний

фонд України»).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» управління природними запо-

відниками, біосферними заповідниками, національними

природними парками, регіональними ландшафтними пар-

ками, а також ботанічними садами, дендрологічними пар-

ками і зоологічними парками загальнодержавного значен-

ня здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

Спеціальні адміністрації можуть створюватися також

для управління ботанічними садами, дендрологічними

парками, зоологічними парками місцевого значення та

парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва за рішен-

ням органів, у віданні яких вони перебувають.

До складу спеціальної адміністрації по управлінню те-

риторіями та об’єктами природно-заповідного фонду вхо-

дять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, госпо-

дарського та іншого обслуговування.

Управління територіями та об’єктами природно-

заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні

адміністрації, здійснюється підприємствами, установами

346

Екологічне право України

та організаціями, у віданні яких перебувають ці території

та об’єкти.

Нині з 40 установ природно-заповідного фонду загаль-

нодержавного значення (біосферні та природні заповідни-

ки, національні природні парки) 19 підпорядковані Мініс-

терству охорони навколишнього природного середовища

України, інші – органам виконавчої влади, вищим навчаль-

ним закладам, державним науковим організаціям (Міносві-

ти, Держкомлісгоспу, Держуправсправами, НАН України,

УААН, КНУ ім. Т.Шевченка). У більшості з них заповідна

справа не є пріоритетним напрямом діяльності. Тому Мі-

ністерство охорони навколишнього природного середови-

ща України сьогодні працює над створенням цілісної дер-

жавної системи управління природно-заповідним фондом

з метою підпорядкування всіх установ єдиному природо-

охоронному відомству.

На сучасному етапі розвитку України є нагальна потре-

ба затвердити комплекс заходів щодо забезпечення належ-

них умов для реалізації єдиної державної політики у сфері

розвитку заповідної справи. З цією метою Міністерством

охорони навколишнього природного середовища Украї-

ни було забезпечено розроблення, а Кабінетом Міністрів

України схвалено та направлено на розгляд до Верховної

Ради України проект закону України «Про затвердження

Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку

заповідної справи на період до 2020 року». Прийняття цієї

програми дасть змогу поліпшити умови розвитку заповід-

ної справи в Україні, вдосконалити управління заповідни-

ми об’єктами, підвищити їх матеріально-технічну базу, до-

вести площу природно-заповідного фонду до 10,4 відсотка

загальної площі держави, прискорити формування націо-

нальної екологічної мережі як складової Пан’європейської

екологічної мережі.

347

Особлива частина

Велику увагу Міністерство охорони навколишнього при-

родного середовища України приділяє підтримці та розвитку

існуючих природно-заповідних об’єктів, резервуванню цін-

них для заповідання територій [http://www.menr.gov.ua].

Об’єднання громадян, статутами яких передбачена ді-

яльність у галузі охорони навколишнього природного се-

редовища, мають право на участь в управлінні територіями

та об’єктами природно-заповідного фонду шляхом:

внесення пропозицій щодо організації нових територій -

та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення

їх охорони, ефективного використання і відтворення

природних комплексів та об’єктів;

сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері; -

участі у встановленому порядку у проведенні еколо- -

гічної експертизи об’єктів, що негативно впливають

чи можуть негативно вплинути на стан територій та

об’єктів природно-заповідного фонду;

участі у контролі за додержанням режиму таких тери- -

торій та об’єктів;

здійснення відповідно до законодавства України ін- -

ших заходів, передбачених їх статутами (ст. 13 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»).

§ 4. Юридична відповідальність за порушення

законодавства про природно-заповідний фонд

На підставі ст. 64 Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» порушення законодавства

України про природно-заповідний фонд тягне за собою

дисциплінарну, адміністративну, цивільну або криміналь-

ну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про

природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

1) нецільовому використанні територій та об’єктів

природно-заповідного фонду, порушенні вимог про-

348

Екологічне право України

ектів створення та організації територій природно-

заповідного фонду;

2) здійсненні в межах територій та об’єктів природно-

заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої гос-

подарської діяльності;

3) організації на територіях та об’єктах природно-

заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської

діяльності без попереднього проведення екологічної

експертизи або з порушенням її висновків;

4) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації еко-

логічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу

на території та об’єкти природно-заповідного фонду;

5) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про

створення територій та об’єктів природно-заповідного

фонду;

6) порушенні вимог щодо використання територій та

об’єктів природно-заповідного фонду;

7) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотич-

них та інших впливів і антропогенних навантажень,

порушенні вимог наданих дозволів на використання

територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

8) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комп-

лексів територій та об’єктів природно-заповідного фон-

ду та зарезервованих для включення до його складу;

9) самочинній зміні меж, відведенні територій та об’єктів

природно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена від-

повідальність і за інші порушення законодавства про

природно-заповідний фонд.

Владні приписи органів вищої ланки є обов’язковими

для виконання органами нижчої ланки і в разі невиконан-

ня чи неналежного виконання їх реалізація досягається че-

рез застосування примусових заходів. Зокрема, начальник

Державної служби заповідної справи притягає до дисци-

349

Особлива частина

плінарної відповідальності керівників структурних під-

розділів та інших працівників служби

. За вчинення дисци-

плінарних проступків до вказаного виду відповідальності

притягаються також працівники зоопарків, ботанічних са-

дів та ін. Зазначене здійснюється на підставі норм Кодексу

законів про працю України.

Адміністративна відповідальність у галузі охорони

та використання природно-заповідного фонду визначена

за наступні правопорушення: самовільне випалювання рос-

линності або її залишків (ч. 2 ст. 77

КУпАП); порушення

порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рос-

линного світу, правил утримання диких тварин у неволі

або в напіввільних умовах (ч. 2 ст. 88

КУпАП); порушен-

ня правил охорони та використання територій та об’єктів

природно-заповідного фонду (ст. 91 КУпАП).

Цивільно-правова відповідальність за порушення за-

конодавства про природно-заповідний фонд має вияв у від-

шкодуванні шкоди. Розміри шкоди, заподіяної внаслідок

порушення законодавства про природно-заповідний фонд,

визначаються на основі кадастрової еколого-економічної

оцінки включених до його складу територій та об’єктів, що

проводиться відповідно до Закону України «Про природно-

заповідний фонд України», та спеціальних такс, які за-

тверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 65 Закону

України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України

«Про затвердження такс для обчислення розміру відшко-

дування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронно-

го законодавства у межах територій та об’єктів природно-

заповідного фонду України» від 21 квітня 1998 року № 521

Кабінет Міністрів України постановив затвердити такси

Гетьман В. Заповідна справа потребує управління // Науковий

світ. – 2005. – № 1. – С. 30.

Офіційний вісник України. – 1998. – № 16. – Ст. 600.

350

Екологічне право України

для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної

природним комплексам територій та об’єктів природно-

заповідного фонду юридичними і фізичними особами вна-

слідок: незаконної рубки або пошкодження деревних видів

рослин і таких, що мають здерев’яніле стебло, до ступеня

припинення росту; пошкодження деревних видів рослин і

таких, що мають здерев’яніле стебло, до ступеня неприпи-

нення росту; знищення або пошкодження лісових культур,

молодняку природного походження, самосіву на площах,

призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у

розсадниках та на плантаціях, газонів і квітників; знищення

або пошкодження трав’яного покриву; незаконного збору

(або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав’янистих

рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, лікарської та тех-

нічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової

підстилки, другорядних лісових матеріалів, грибів; неза-

конного добування чи знищення тварин, пошкодження або

знищення їх жител, місць перебування і розмноження; по-

шкодження карстово-спелеологічних, геологічних та гідро-

логічних об’єктів; проїзду транспорту, прольоту та посадки

літальних апаратів; самовільного використання їх земель;

знищення або пошкодження інформаційно-охоронних та

інших знаків; знищення або пошкодження осушувальних

канав, дренажних і протиерозійних систем, шляхів, рекреа-

ційних об’єктів та інших споруд.

Кримінальна відповідальність у галузі охорони та

використання територій і об’єктів природно-заповідного

фонду передбачена за: порушення правил охорони надр

(ч. 2 ст. 240 КК України); незаконну порубку лісу (ст. 246

КК України); незаконне полювання (ст. 248 КК України);

умисне знищення або пошкодження територій, взятих під

охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

(ст. 252 КК України).