приро д и
техніко з на в ств а —
його іма н е н т ни й
зв'язо к з і з н а н н ям
гуман і т а р ни м ,
наука м и про
людину . Звичайно,
техніка завжди має
бути людиновимірною
та людинопридатною,
всебічно орієнтованою
саме на людину —
єдино можливого її
творця та користувача.
І це означає, що за
самою суттю справи
технічне знання має
органічно включати в
себе антропометричні,
антропологічні
компоненти. Однак
мова не тільки про це.
Загальний процес
гуманізації науки в XX
ст. детермінував
методологічний
феномен значно
глибшого характеру —
прогресуюче
наповнення
технікознавства
гуманітарним змістом у
най-ширшому
розумінні. Поступово
змінювався і сам об'єкт
технічних наук: із "суто
технічного" (в
традиційному розумінні
терміна, що охоплює
машини, інструменти,
прилади, устаткування,
технологічні процеси
тощо) він щораз більше
перетворювався у
"діяльнісний". На думку
дослідників, нині він є
певним чином
організованою
сукупністю різних видів
діяльності, що
спрямовані на
розв'язання науково-
технічних завдань [1, С.
124—125]. Природно,
що таке узгодження
видів діяльності
потребує синтезу
широкого спектра
знань, у якому саме
гуманітарні ідеї нерідко
виконують функцію
методологічної основи
інтеграції. Дедалі
більшого значення
набувають, зокрема,
морально-етичні
імперативи створення
та використання
техніки.
Протягом другої
половини XX ст., як
відомо, швидко
розвивалася та
розгалужувалася
проблематика однієї з
найважливіших
гуманітарних наук —
психології. Ця
обставина була
внутрішньо пов'язана зі
зростанням уваги
науки до особистісного
змісту життя людини, її
психічної діяльності та
духовного світу.
Прогрес психології
пов'язаний з форму-
ванням її специфічного
відгалуження на
перехресті з
технікознавст-вом —