Сирохман І.В Товарознавство пакувальних матеріалів і тари

Подождите немного. Документ загружается.

331

матичних режимах, а також для склеювання картонних упаковок.

Готується на водній основі, має високу швидкість схоплення, без

токсичних компонентів, і пожежобезпечний.

• Стач (порошок) — для етикетування вручну скляної і кар-

тонної тари, склеювання картону і паперу, паперових пакетів і

мішків;

• Клей-розплав КР-2 (гранули) — для склеювання паперу, кар-

тону і целулоїдно-подібних матеріалів ручним і машинним спо-

собом. Робоча температура розплаву 140—160 °С. Клей екологі-

чно безпечний.

Картонно-паперова галузь використовує декілька видів клеїв:

силікатний, полівінілацетатний, на основі модифікованого крох-

малю.

Силікатний клей відносно недорогий, але має ряд суттєвих

недоліків: при підвищенні вологості повітря луг із силікату

мігрує у товщину склеєного матеріалу і зумовлює появу плям,

зменшення проклейки та механічної міцності, негативно впливає

на барвники. При несприятливих умовах застосування він твердіє

у вигляді ламкої плівки, яка може тріскатись при згинанні.

Фізичні властивості розчинних силікатів визначаються від-

носними масовими співвідношеннями (модулями) SiO

до

O. Для клею використовуються розчини силікату натрію з

модулями від 2,0 до 4,0 і в’язкістю від 1 до 10 пуаз. Силікати з

модулем нижче 2,0 характеризується високою лужністю і ма-

лою стійкістю.

Схоплення силікатного клею відбувається внаслідок втрати

ним води. Поступове випаровування води забезпечує зростання

міцності клейкових сполук, а при вмісті вологи 40 % вона досягає

7 МПа. В’язкість рідких силікатів може бути збільшена додаван-

ням хлориду натрію. При співвідношенні Na

O : 3,8 SiO

в’язкість

силікату знижує цукор, і збільшує її для силікату Na

O : 3,2 SiO

В’язкість силікатних клеїв різко понижується з підвищенням тем-

ператури. Плівкоутворення зумовлене швидким випаровуванням

води з поверхні при підвищенні температури і малій швидкості її

просочування на поверхню із основної маси в’язкого клею. Галь-

мує плівкоутворення цукор, гліцерин, сорбіт, сульфітована олія,

яка діє як змочувач.

Клеї на основі силікату натрію не липкі, але при втраті 10—

15 % води вони твердіють і утворюють міцний адгезійний зв’я-

зок. Для забезпечення оптимального клейкового сполучення

дуже важливо утримувати склеювані поверхні разом протягом

часу, достатнього для затвердіння.

332

Додавання до розчину силікату карбаміду, бітуму, глини по-

ліпшує клейкову здатність, в’язкість змочування, схоплення і

змазуючі властивості клею.

Обмежують використання силікатного клею через відсутність во-

достійкості, гнучкості клейкової плівки. Для поліпшення водостійко-

сті силікатний клей модифікують рослинними і тваринними білками.

Силікатні сполуки стійкі до дії пліснявих грибків.

Міністерство охорони здоров’я України заборонило викорис-

тання силікатного клею у виробництві тари для харчових продук-

тів, оскільки він зумовлює подразнення верхніх дихальних шляхів.

Полівінілацетатні клеї почали використовувати з 1940 року як

синтетичні замінники тваринного клею. Полівінілацетат (ПВА) — це

продукт полімеризації вінілового ефіру оцтової кислоти (вінілацета-

ту) у водному середовищі в присутності емульгатора та ініціатора.

У США і країнах Європи близько 60 % вінілацетату використо-

вується для виготовлення емульсій. На клей і фарби використовуєть-

ся близько 80 % усього виробництва емульсії у світі, а решту — для

виготовлення паперу і текстилю. За останні роки спостерігається

значне збільшення споживання ПВА для виготовлення клеїв і фарб.

Клеї на полівінілацетатній основі можна поділити: на летких

розчинниках, без розчинників та емульговані.

Клеї на летких розчинниках — це 30 %-ві розчини ПВА в ме-

тил- або етилацетаті чи в толуолі. Концентрація ПВА в ацетоні

може становили від 35 до 70 % залежно від молекулярної маси

полімеру. Адгезія цих розчинників підвищується додаванням

гліфталевих малеїнових смол.

Клеї без розчинників отримують із полівінілацетату його роз-

плавленням у суміші зі смолами.

Клеї на основі полівінілацетатної дисперсії мають ряд переваг,

зокрема — швидке схоплення, хімічну стійкість клейкової плів-

ки, слабкий запах, білий колір, відсутність піноутворення, опти-

мальну текучість при низьких і високих температурах, збережен-

ня властивостей після замерзання — відтаювання, здатність до

склеювання при температурі навколишнього середовища, него-

рючість, стійкість при зберіганні, нетоксичність.

У пакувальній промисловості клеї на основі дисперсії ПВА

використовують для виготовлення упаковки із картону, багато-

шарових паперових мішків, картонних барабанів, комбінованих

матеріалів, конвертів тощо.

Паперова промисловість наносить ПВА-емульсії на папір для

поліпшення його жорсткості, кольору, сприйняття типографських

фарб, стійкості до жирів і старіння.

333

Додавання емульсії у паперову кульку підвищує міцність па-

перу. При виготовленні гнучкого картону з відповідною ударомі-

цністю використовують емульсію з 4 %-го дибутилфталату.

У тютюновій промисловості дисперсія ПВА використовується

для виробництва сигаретних фільтрів.

Спиртові розчини ПВА можуть наносити на поверхню фрук-

тів, овочів і яєць з метою подовження строків зберігання.

В Україні ПВА-дисперсії випускають у пластифікованому ви-

гляді трьох марок за в’язкістю: низько-, середньо- і високов’язкі.

Вміст сухого залишку становить 50—60 %.

Розрізняють два типи дисперсії: дрібнодисперсні, з розміром

частинок 0,05—0,5 мкм (латексна) і крупнодисперсні — розмір

частинок 0,5—10 мкм. Найбільше поширення в промисловості

отримали крупнодисперсні системи.

Серед співполімерів вінілацетату для виготовлення клею за-

стосовують його співполімери з етиленом, які утворюють гнучку

плівку пластифікатора.

Водостійкість полівінілацетатних клеїв досить значна. Це зу-

мовлено тим, що більша частина дисперсії містить як емульгатор

і стабілізатор полівініловий спирт, плівки якого водонепроникні.

Для підвищення водостійкості дисперсій, стабілізованих поліві-

ніловим спиртом, використовують гліоксаль.

Для ПВА-клеїв, виготовлених з додаванням казеїну, декстри-

ну, крохмалю використовують консерванти (фенол, формальде-

гід, бензоати тощо). Внесенням у ПВА-клей тонкоподрібнених

наповнювачів (крейда, каолін, алібастр) досягається відповідна

його консистенція, завдяки якій поліпшується покрівельна здат-

ність і знижується собівартість.

Клей на основі ПВА використовується також для виготовлен-

ня паперових гільз і склеювання клапанів ящиків для гофрокар-

тону. З метою попередження заморожування в зимовий період до

клею додають пластифікатор.

Крохмаль модифікований широко використовують для вироб-

ництва продукції із картону і паперу. Для поліпшення якості

склеювання частіше використовують модифікований крохмаль,

гідролізований кислотами або ферментами, окислений, заміще-

ний. Під час модифікації знижується молекулярна маса поліцук-

рів і зменшується в’язкість його дисперсії. Більшість підприємств

застосовують катіонний крохмаль, який містить іонізовану амі-

ногрупу або четвертинну амонієву групу. Катіонний крохмаль у

водному середовищі має позитивний заряд і тому легко адсорбу-

ється на целюлозному волокні, а також сприяє утворенню

334

зв’язків між волокнами гідроксильної групи крохмалю і целюлоз-

ними волокнами. За рахунок високої адгезії катіонного крохмалю

на поверхні волокна його витрати можуть бути скорочені на

20—30 % порівняно з іншими видами крохмалю.

Катіонний крохмаль середнього ступеня заміщення, переважно

картопляний, почали застосовувати при емульгуванні сумішей ди-

мер-алкілкетонів і алкілянтарних кислот з метою отримання про-

клеюваних дисперсій із катіонним зарядом. Завдяки цьому також

підвищується механічна міцність паперу, а катіонний крохмаль

утримується в паперовому полотні на 75—95 %. Цей крохмаль не

впливає на оптичний підбілювач і тому може конкурувати з полімер-

ними флокулянтами на основі акрилових мономерів.

За своїм використанням крохмаль поділяють на такі групи:

• Для введення в макулатурну масу (гарячого і холодного приго-

тування). Гаряче приготування вимагає заварювання крохмалю при

температурі 85—95 ºС, а холодного — допускає розчинення у воді

при температурі 20—25 ºС з відповідним перемішуванням.

• Для підвищення утримування наповнювача на волокні викори-

стовують такі види крохмалю, які також поліпшують показники ме-

ханічної міцності, опір продавлюванню, площинного стискання.

• При поверхневому обробітку на клейковому пресі, застосову-

ється у вигляді зв’язуючих для крейдованого складу паперу і карто-

ну різні серії крохмалю. Клеї на основі цих видів крохмалю утворю-

ють дуже пластичну плівку, збільшують міцність поверхні, підви-

щують утримання наповнювача на волокні при переробці браку.

• Для обробки поверхні шляхом розпилювання підвищують

міжшарову міцність багатошарового картону і паперу, поліпшу-

ють структурно-механічні показники картону, відрізняються низь-

ким ступенем клейстеризації.

• Для виробництва паперово-навивної тари, гільз, тубів вико-

ристовують силікатний клей і декстрини картопляного крохма-

лю. Вони розчинні у холодній воді, мають велику силу мокрого

склеювання в різних концентраціях розчинів, короткий період

висушування і невеликі витрати.

Контрольні питання

1. Яка роль етикетки для товару?

2. Які функції виконує етикетка?

3. З яких матеріалів виготовляють етикетку?

4. Які типи етикеток найбільш відомі?

335

5. Використання захисних елементів при виготовленні етикеток.

6. Основні елементи фірмових та інших етикеток.

7. Що входить до конструктивних елементів етикеток?

8. Основні переваги самоклейних і термоусадкових етикеток.

9. Які відмінні особливості захисних етикеток?

10. Які закупорювальні засоби застосовують у харчовій промисловості?

11. Які переваги і недоліки коркових пробок, металевих закупорюваль-

них засобів, кришок для скляної тари, ковпачків, полімерних пробок,

кришок для термоформованої полімерної тари?

12. Як поділяють закупорювальні засоби за призначенням, за спосо-

бом закупорювання, за способом відкриття, за ущільненням горловини

скляної тари?

13. В яких спрямуваннях удосконалюються традиційні та нові заку-

порювальні засоби?

14. Які стрічки використовують при формуванні транспортної упако-

вки?

15. Які переваги і недоліки термоусадкових, розтягувальних, клейо-

вих стрічок?

16. Для яких цілей використовують клейові стрічки і за якими озна-

ками їх класифікують?

17. Які клеї найбільш ефективні при виробництві клейових стрічок?

18. Які марки етикеткових клеїв використовують вітчизняні товаро-

виробники?

336

МАРКУВАННЯ

12.1. Маркування полімерної тари

Маркування має забезпечити повну і достовірну інформацію

про товар з метою виключення неправильної уяви щодо його вла-

стивостей або помилково прийняти певний товар за інший.

Нашими стандартами не передбачені вимоги міжнародних

стандартів і директив ЄС про виділення у маркуванні продукції,

обробленої іонізованим опроміненням, у письмовому вигляді або

використанні міжнародного символу харчового опромінення.

Маркування полімерної тари має сприяти ефективній її утилі-

зації. Згідно Директиви Європейського парламенту і Ради Європи

94/62/ЕС від 20 грудня 1994 року, пріоритетним вважається по-

передження утворення відходів упаковки, її багаторазове викори-

стання, рециркуляція, сортування і, відповідно, скорочення кіль-

кості для утилізації. Використання та переробка відходів

полімерної тари має здійснюватись з урахуванням її дії на ото-

чуюче середовище. Важливою складовою у сортуванні відходів є

рециркуляція, яка забезпечує зниження споживання енергії і пер-

винної сировини, а на завершальному етапі — утилізація від-

ходів.

Управління виробництва споживчої тари та використання її

відходів повинні передбачати створення і впровадження системи

збирання, сортування та утилізації відходів. При цьому важливо

враховувати особливості маркування, створення необхідних

умов, що залежать від складу і природи повторно використаної

упаковки.

Для забезпечення збирання, багаторазового використання та

сортування відходів упаковки її слід ідентифікувати з урахуван-

ням особливостей складу пакувального матеріалу. Для встанов-

лення природи матеріалу, який підлягає ідентифікації, вводиться

нумерація і скорочення, на яких базується ідентифікаційна сис-

тема. Маркування тари повинно бути чітке, виразне і стійке при

зберіганні.

337

Згідно з Директивою 94/62/ЄС передбачено таку нуме-

рацію:

• від 1 до 19 — для полімерів;

• від 20 до 39 — для паперу і картону;

• від 40 до 49 — для металів;

• від 50 до 59 — для деревини;

• від 60 до 69 — для текстилю;

• від 70 до 79 — для скла.

Додатково можуть використовувати скорочені назви матеріа-

лів, наприклад, НДРЕ (ПЕВГ) — поліетилен високої густини. Ча-

стина матеріалів може бути ідентифікована системою нумерації

або скороченням назви. Ідентифікаційні знаки розміщують у

центрі або нижче графічного маркування, що вказує на повторно

використану чи встановлену природу упаковки.

Встановлено номери і скорочення для різних пакувальних ма-

теріалів. Наприклад, для групи полімерів: поліетилентерефталат

— РЕТ, 1; поліетилен високої густини — НDРЕ, 2; полівінілхло-

рид — PVC, 3; поліетилен низької густини — LDPE, 4; поліпро-

пілен — РР, 5; полістирол — PS, 6 і т. д. до 19 (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Маркування полімерної тари залежно

від використаного матеріалу

Маркування пакувальних матеріалів регламентують міжнарод-

ні стандарти серії ІSO.

Упаковка з чистих матеріалів або співполімерів маркується

символами, встановленими знаками пунктуації «<», наприклад,

> PP <. Суміші полімерів або сплави маркують відповідними

скороченими термінами. На першому місці наведено символ го-

ловного компонента, а за ним наводять інші з урахуванням зни-

338

ження концентрації та їх складу. Вони відділені один від одного

одним знаком.

Матеріали зі спеціальними добавками, з окремими наповню-

вачами або із зміцнювальним матеріалом маркують скороченим

терміном для полімерів з дефісом, а потім розміщують скороче-

ний термін чи символ для добавки відповідно до ISO 1043-2, з

його відсотковим вмістом за масою. Прикладами можуть служи-

ти різні матеріали:

• > РР — MD30< — ПП (містить 30% за масою мінерального

порошку);

• > РА66 — (GF25 — МД15)< або > PA66 (GF+МД)40< (GF

— скловолокно; МД — мінеральний порошок);

• > UP — (МД50+GF25)< або > UP — (МД+GF)75, < (UP —

ненасичений поліефір, який містить 50 % мінерального порошку;

25 % скловолокна);

• > PVC — P (ДВР)< (полівінілхлорид, який містить пласти-

фікатор дибутилфталат).

Маркування виконується як символами, що включені в дизайн

форми, так і тисненням або іншими способами.

З екологічних міркувань упаковка може містити знаки, пред-

ставлені на рис. 12.2.

Рис. 12.2. Символи і знаки екологічного спрямування,

що використовуються для маркування упаковки

а — знак для позначення ре-

човин, небезпечних для вод-

ної флори і фауни;

б — знаки, що позначають

екологічність речовин і пред-

метів;

в — знаки рециклінгу (вто-

ринна переробка) упаковки,

запропоновані ЄС;

г — міжнародний знак рецик-

лінгу;

д — знаки на разовій упаковці;

е — знаки рециклінгу з указу-

ванням пакувального матері-

алу, що переробляється

а)

б)

в)

г) д)

е)

339

В Україні підготовлено проект ДСТУ «Споживча тара і паку-

вання. Маркування. Загальні вимоги». Цей документ передбачає

особливості маркування будь-якої упаковки, у тому числі і полі-

мерної, з наведенням ідентифікації пакувального матеріалу, сим-

волу кільця Мебіуса, який характеризує особливості переробки і

код підприємства.

Для ідентифікації матеріалу вводиться відповідна нумерація і

скорочення.

Додатково використовують скорочені назви матеріалу, напри-

клад, ПЕТ — РЕТ, 1; ПЕВГ — НDРЕ, 2; ПВХ — PVC, 3; ПЕНГ

— LDPE, 4; ПП — РР, 5; ПС — РS, 6 і т. д. до 19.

На кожний ящик із зовнішньої сторони наносять маркування

методом відбитку від преформи із зазначенням: назви і (чи) товар-

ного знака підприємства-виробника, місця та року виготовлення,

позначення стандарту. Допускається нанесення на транспортну

тару додаткових відомостей методом гарячого тиснення, штам-

пуванням, легкої аплікації чи іншими способами, які забезпечу-

ють чітке маркування та необхідну якість за погодженням між

виробником і замовником. Транспортне маркування вантажу (па-

кета) передбачає нанесення маніпуляційних знаків «Обережно

від нагрівання», «Крихке» тощо.

Для пакетів передбачено вкладання у кожну упаковку ярлика

або наклеюванням його на вільне місце від транспортного марку-

вання з нанесенням: найменування підприємства-виробника і йо-

го товарного знака, найменування і марка матеріалу, тип і розмір

пакета, кількість пакетів в упаковці, номер пакувальника, позна-

чення нормативно-технічної документації на пакеті. Транспортне

маркування додатково передбачає нанесення маніпуляційних

знаків: «Боїться вологи», «Боїться нагрівання», «Боїться опадів»

тощо.

На маркуванні можуть бути нанесені певні сертифікаційні

знаки, що наносять на стаціонарну частину кожної одиниці сер-

тифікаційної продукції, або на кожну пакувальну одиницю това-

ру. У випадку необхідності використовують спеціальні технічні

засоби (ярлики, стрічки тощо). Маркування товарів знаками від-

повідності здійснюється способами, які забезпечують чітке зо-

браження цих знаків, їх стійкість до зовнішніх впливів чинників,

а також довговічність протягом встановленого строку служби чи

придатності продукції. При цьому виконання знака має бути кон-

трастним на фоні поверхні, на яку він нанесений.

Особливу увагу потрібно приділяти знакам відповідності, за-

хищеним від підробки (комп’ютери, аудіо-відео товари тощо).

340

В окремих країнах для їх маркування використовують єдиний

захищений номерний голографічний знак. Для частини товарів

може застосовуватись знак відповідності вимогам пожежної без-

пеки, знак проходження гігієнічної оцінки, знак відповідності на-

ціональної системи сертифікації певної країни з наведенням аб-

ревіатур органу, який видав сертифікат.

12.2. Маркування товарів

Маркування товарів уважається невід’ємною складовою час-

тиною виробів. Воно забезпечує споживачів актуальною інфор-

мацією про відповідний товар і тару та упаковку, а також відо-

бражає якість і безпечність продуктів. При цьому обов’язковою є

інформація, передбачена законодавством, і додаткова інформація

часто рекламного спрямування. Для товарознавців цінними є ві-

домості про основні споживні властивості і характеристику това-

ру щодо складу, перелік використаної сировини, харчових доба-

вок, калорійність, вміст у них шкідливих для здоров’я речовин

порівняно з вимогами стандартів, а також протипоказання при

окремих захворюваннях.

Маркування може передбачати правила й умови безпечного

зберігання товару. В цілому маркування являє собою комплекс

відомостей у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових зна-

ків (умовних позначень) і їх комбінацій, які наносять залежно від

конкретних умов безпосередньо на товар, упаковку (тару), ярлик

(бірку) або етикетку.

Важливе місце займає якість і розміщення знаків як особливих

засобів інформації. Вони в основному базуються на текстовій ос-

нові. Це обумовлено здатністю знаків стисло представити інфор-

мацію про об’єкт з виділенням серед монотонної маси текстової

інформації. Особливе значення воно набуває при використанні

дво- і більше мовного маркування відповідно до чинного законо-

давства, а також сприяє скороченню затрат, збереженню ресурсів

і орієнтує споживачів кількох країн або регіональних просторів

залежно від типу товару.

На сучасному етапі виникає необхідність у розробленні та за-

стосуванні стандартних міжнародних вимог до маркування това-

рів і знаків, які можуть стисло і водночас досить повно передава-

ти споживачеві важливу інформацію про продукт. В окремих

випадках важливі попередження подають у формі спеціальних

знаків, які враховують особливі групи споживачів (дітей, інвалі-