Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

музиці, архітектурі... Краса наукового фізичного закону і мелодії класичної

симфонії зовсім недоступні для більшості людей. У нашій країні були безцільно

знищені найбільші досягнення національної культури і її представників. Війни і

репресії поглинули не одного генія. Чому б не продовжувати додержуватися

принципу власної вигоди, нехай навіть печерно-примітивної?

Справа не в красі, не в унікальності і навіть не в значенні якогось об'єкта

для соціального й економічного добробуту. Конкурентний розвиток, на жаль, не

зважає на красу: грація лані оцінюється бурчанням шлунку ситого гурмана.

Однак охорона природи як середовища життя людини соціально неминуча. її

цінність вища для людства, ніж егоїстичні інтереси окремих осіб. Тому з огляду

на закон незворотності природних процесів, збереження різноманіття й естетики

як ознаки досконалості організації має абсолютний пріоритет. Усе, що

принципово невідновне, є абсолютним табу для насильницького знищення.

Заповідь «не убий» поширюється на всю цю категорію явищ, тому що саме вона

складає основу виживання людства.

Ще один настільки ж «залізний» закон охорони природи - принцип

унікальності: неповторюване і неповторне заслуговує особливої охорони.

Унікальна краса, як відомо, зберігається в національних парках як

всесвітнє надбання. Але іноді ми не зважаємо на те, що, скажімо, унікальний

курортний район настільки ж, а можливо, і більш важливий, ніж щось інше. Так,

Катуньський каскад ГЕС знищив би не тільки унікальну красу долини ріки

Катунь, але й не менш унікальний Чемальський курортний район, де успішно

лікували від туберкульозу багато поколінь знаменитих шаманів. Втрата була б

абсолютно невідновна для всього Сибіру і Далекого Сходу, а можливо, і всієї

Північної Азії в цілому. Тут побічно виявляється та ж біблійна заповідь «не

убий» (Реймерс, 1994).

Говорячи про узагальнення, які стосуються природокористування і

поведінки людей, у їх взаємозв'язку з природою, не можна не згадати про

«закони» (афоризми) Б. Коммонера. їх чотири:

• усе пов'язано з усім;

• усе має кудись подітися;

• природа знає краще;

• ніщо не дається даром.

Сам учений назвав їх законами екології. Вони не претендують на

системологічну суворість, але виражають важливі закономірності (Акимова,

1998).

Про загальний зв'язок речей і явищ у природі й у людському суспільстві

(«Усе пов'язано з усім»). Всеохопний характер зв'язків входить у саме поняття

системи і може бути продемонстрований на будь-якому системному рівні. У світі

живих істот тотальність зв'язків проявляється особливо яскраво, тому що при

фізико-хімічній єдності всього живого живі системи характеризуються найбільш

різноманітними, розгалуженими та інтенсивними взаємопереходами речовини,

енергії та інформації. Вони утворюють екологічні мережі взаємозв'язків.

Множинність зв'язків властива не тільки локальним екосистемам. Усе

живе на Землі підкорюється космічним силам, єдиному потоку сонячної енергії,

його ритмам. Глобальні кругообіги речовини, вітри, океанські течії, ріки,

трансконтинентальні і трансокеанічні міграції птахів і риб, переноси насіння і

спор, діяльність людини і вплив антропогенних агентів - усе це тією чи іншою

мірою пов'язує просторово віддалені природні комплекси і надає біосфері ознак

єдиної комунікативної системи.

Густа й динамічна мережа зв'язків і залежностей притаманна і людському

суспільству. Порівняно з природною вона багаторазово збагачена потоками

інформації. В економіці все переплетено, будь-яка оцінка залежить від інших

економічних оцінок і у свою чергу впливає на них. Не слід уявляти собі ці

закономірності так, начебто все пов'язано з усім окремо в природі й окремо в

людському суспільстві, в економіці. Важливо підкреслити, що насправді і

природа, і суспільство знаходяться в одній мережі системних взаємодій.

Про закони збереження («Усе має кудись подітися»). Закон збереження

маси речовини одночасно є й однією з найважливіших вимог раціонального

природокористування. На відміну від людського виробництва і побуту жива

природа в цілому майже безвідхідна, у ній немає такого явища, як сміття. Опале

листя, екскременти і трупи тварин - все це стає їжею для інших організмів -

комах, хробаків, грибів, бактерій, розкладається ними до простих сполук і в

такому вигляді рано чи пізно знову споживається рослинами. При цьому в

цілому для біосфери завжди існує кількісний баланс мас і рівність швидкості

синтезу і розпаду. Це означає високий ступінь замкнутості кругообігу речовин у

біосфері.

Діяльність людини привела до змін хімічного середовища на поверхні

планети, до виникнення незвичайних для поверхні землі, води і повітря високих

концентрацій ряду елементів, до появи стійких синтетичних сполук, не

властивих хімізму живих організмів - ксенобіотиків (від грец. хепов - чужий).

Деякі з цих речовин є сильними отрутами. Оскільки з усього колосального

обсягу матеріалів і речовин, які вилучаються з надр, переробляються і

синтезуються людиною, у природний кругообіг потрапляє лише мала частина, то

з погляду живої природи людство створює в основному сміття й отруту. При

цьому істотно порушується замкнутість кругообігу речовин.

Про ціну розвитку («Ніщо не дається даром»). В екологічному контексті

за цим твердженням прихована думка про якісну спрямованість еволюції систем.

Ми вже говорили про здатність великих систем до еволюції в напрямі

ускладнення й удосконалення організації. Але розвиток відбувається за рахунок

не тільки навколишнього середовища, але і власних якісних ресурсів: будь-яке

нове надбання в еволюції системи обов'язково супроводжується втратою якоїсь

частини попереднього надбання і виникненням нових, усе більш складних

проблем.

Ось приклади плати за вдосконалення в ході біологічної еволюції.

Перші справжні клітини - прокаріоти-автотрофи, предки ціанобактерій (синьо-

зелених водоростей), які жили близько 3,5 млрд. років тому, були надзвичайно

життєстійкими, виживали в будь-якому, навіть найбільш агресивному

середовищі, і не знали природної смерті, розмножуючись простим поділом.

Слідом за ними з'явились ядерні фотосинтезуючі клітини, які одержали більш

досконалу енергетику, але заплатили за це втратою безсмертя. Виникнення

генетичного коду і механізму передачі спадкоємних програм розвитку

збільшило різноманіття форм і здатність до пристосування вільних клітин, але

зате різко знизилась їх індивідуальна фізико-хімічна, метаболічна стійкість, м

знадобилася кооперація.

З появою багатоклітинних організмів, утворенням царств грибів, рослин і

тварин та виходом їх на сушу біорізноманіття знову збільшилося багатократно.

Почалося освоєння екологічних ніш і формування біосфери Землі. Але разом із

багатоклітинністю до живих істот прийшли старість і хвороби, у тому числі

інфекції, злоякісні пухлини, паразитизм.

Рухливість тварин, їх гнучка поведінка на основі опрацювання

сигнальної інформації значно розширили сферу життя. З'явився мозок - живий

комп'ютер, який має величезний потенціал самонастроювання, збільшення па-

м'яті, самозабезпечення адаптивними програмами. Виникла чудова периферія -

органи чуттів і досконалих рухових реакцій. Але за велику кількість ступенів

свободи і багатство вибору довелося заплатити надзвичайним зростанням

напруженості життя, гостротою боротьби за існування, постійним ризиком

загибелі.

Теплокровність, термостатичність мозку у вищих тварин набагато підви-

щили точність нервових процесів, можливість їх складнорефлекторної орга-

нізації. З'явилися задатки розумової діяльності і передумови інтелекту. Уміння

переробляти інформацію, відділену від інстинктів, подарувало нашому предку

здатність до творчості, уміння створювати штучні предмети, які не

зустрічаються в природі. А матеріалізація інформації за допомогою мови,

образотворчого мистецтва і письма дозволила перебороти біологічну заборону

на спадкування набутих властивостей і забезпечила культурне спадкування у

вигляді навчання.

Людина поширила ці можливості на всі сфери свого життя, поступово

відгороджуючись і від суворих природних умов, і від законів живої природи, але

споживаючи при цьому все більше природних ресурсів, й ніщо не давалося

даром, проте вона зайняла надзвичайне місце в природі, і сьогодні ще важко

визначити ціну, яку за це доводиться платити.

Є ще одна сторона закону «Ніщо не дається даром». В економіці приро-

ди, як і в економіці людини, не існує безплатних ресурсів: простір, енергія,

сонячне світло, вода, кисень, якими б «невичерпними» не здавалися їх запаси на

Землі, неухильно оплачуються будь-якою системою, яка їх витрачає. Опла-

чуються повнотою і швидкістю повернення, обороту цінностей, замкнутістю

матеріальних кругообігів — біогенних елементів, енергоносіїв, їжі, грошей,

здоров'я... (Акимова, 1998).

Про головний критерій еволюційного відбору («Природа знає краще»).

Це твердження не настільки очевидне, але дуже важливе для розуміння взаємин

людини і природи.

Принцип «природа знає краще» визначає, насамперед, те, що може і що

не повинно мати місця в біосфері. Можливість і право такого «знання» вироблені

протягом мільярдів років у незліченному чередуванні актів добору, проб і

помилок, у прискіпливому припасуванні кожної речовини, кожної нової орга-

нічної форми до всього комплексу умов існування, до величезної безлічі інших

речовин і форм.

Усе в природі - від простих молекул до людини - мало пройти дуже

жорстокий конкурс на вакансію в біосфері. З багатьох мільйонів можливих

органічних мономерів залишено всього кілька десятків; відібрана лише одна

стомільйонна частина можливих білків; ще на багато порядків жорсткішим був

добір нуклеїнових кислот; сьогодні планету населяє лише одна тисячна частина

видів рослин і тварин, які випробувані еволюцією.

Головний критерій цього добору - здатність залучитися в глобальний

біотичний кругообіг, збільшення його ефективності, наповненість усіх

екологічних ніш, вилучення «мертвих зон» із мережі природних взаємозв'язків.

Для будь-якої речовини, яка вироблена організмами, повинен існувати фермент,

який її розкладає. І всі продукти розпаду мають знову залучатися до кругообігу.

Таке життя. Кожний біологічний вид, який порушував цей закон, зменшуючи

замкнутість біотичного кругообігу, рано чи пізно нещадно видалявся з процесу

еволюції, знаходились організми-«заступники», здатні відновити замкнутість

екологічних циклів.

Людська індустріальна цивілізація дуже швидко і грубо порушує

замкнутість біотичного кругообігу в глобальному масштабі, що не може

залишитися безкарним. У цій критичній ситуації необхідно знайти компроміс і

виробити умови його прийняття. Це можемо зробити тільки ми.

Наслідком усього циклу екологічних і близьких до них узагальнень є те,

що протягом тисячоріч всі активні дії людства були спрямовані назовні - на

перетворення природи. Внутрішні процеси відбувались як саморегуляція, а

пропозиції щодо поліпшення соціальних механізмів були утопічними

насамперед через бажання управляти жорстко, технократично-авторитарно.

Людство не створювало механізму, який би дозволив йому «вписатися» в

природу, а навпаки, робило все, щоб «піднятися» над нею, «перемогти» її.

Ставши велетнем, людина побачила, що це згубно для неї якщо не зараз, то у вже

видимій перспективі. І якщо люди екологічно не порозумнішають, вони прире-

чені. Глибоко песимістичний, але необхідний висновок. Одночасно він і

оптимістичний, тому що перспектива все-таки є.