Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на те

риторії України, так і за її межами.

Закон України “Про трубопровідний транспорт”. Прийнятий Верхов

ною Радою України 15 травня 1996 р., № 192/96ВР (ВВР України. —

1996. — № 29). Визначає правові, економічні та організаційні засади

діяльності трубопровідного транспорту. Дія Закону поширюється на

відносини в галузі трубопровідного транспорту, призначеного для

транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших про

дуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), ви

готовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, пе

ревантаження та подальшого транспортування.

Закон України “Про транзит вантажів”. Прийнятий Верховною

Радою України 20 жовтня 1999 р., № 1172ХІІ (Офіційний вісник

України. — 1999. — № 45). Визначає засади організації та здійснення

транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морсь

ким і річковим транспортом через територію України. Закон не по

ширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів,

психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції

подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення то

варів з використанням трубопровідного транспорту та ліній електро

передачі.

Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом

України. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України

від 19 березня 1997 р. № 252. Визначає загальні умови обслугову

вання громадян, які здійснюють поїздки, перевозять багаж чи ванта

жобагаж у межах України в рухомому складі залізниць України та у

вагонах суб’єктів господарської діяльності, що не входять до складу

залізниць. Є обов’язковим для залізниць, підприємств, установ і орга

нізацій незалежно від форм власності, що здійснюють підпри

ємницьку діяльність на території України у сфері обслуговування та

перевезень пасажирів, багажу і вантажобагажу та громадян. Згідно з

цим Порядком та Статутом залізниць розробляються Правила пере

везень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транс

портом, які затверджуються Мінтрансом за погодженням з Антимо

нопольним комітетом та Держстандартом України.

Інструкція про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеро0

порту призначення. Затверджена Наказом Міністерства транспорту

України від 1 листопада 1999 р. № 526, зареєстрованим у Міні

431

стерстві юстиції України 19 листопада 1999 р. № 799/4092 (Офі

ційний вісник України. — 1999. — № 47). Інструкція регламентує

порядок розшуку, доставки та відшкодування збитків у разі втрати чи

пошкодження багажу.

Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти

залізничним транспортом України. Затверджені Наказом Міністер

ства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297, зареєстрованим

у Міністерстві юстиції України 1 жовтня 1998 р. за № 620/3060. Пра

вила поширюються на працівників залізничного транспорту, фізич

них та юридичних осіб, незалежно від їх форм власності та підпоряд

кування, які:

а) користуються послугами залізничного транспорту;

б) здійснюють перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу

залізницями;

в) обслуговують пасажирів на вокзалах, у пунктах продажу

проїзних документів та в поїздах.

Правила застосовуються тільки при перевезенні пасажирів, бага

жу, вантажобагажу залізницями загального користування у межах

України та у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а

також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям,

установам або громадянам — суб’єктам підприємницької діяльності.

При перевезенні пасажирів у межах України, але у вагонах

залізниць інших держав, діють норми відповідних міжнародних

угод, а вимоги Правил поширюються тільки на положення, не вре

гульовані цими угодами.

Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження

тарифів на перевезення вантажобагажу залізничним транспортом у

міжнародному сполученні” від 11 травня 1998 р. № 180 (Офіційний

вісник України. — 1998. — № 22). Тарифи застосовуються для обчис

лення вартості проїзду вантажобагажу територією України при пе

ревезеннях у країни СНД, а також Латвію, Литву, Естонію лініями

залізниць, включених у постійну експлуатацію. Тарифи на переве

зення вантажобагажу диференційовані залежно від відстані переве

зення. Тарифи затверджені в тарифній валюті (швейцарський

франк).

Згідно з Тарифами вартість перевезення визначається множен

ням тарифу, визначеного за відповідними таблицями, на курс швей

царського франка до гривні, встановлений Національним банком

432

України, і на коефіцієнт індексації 1,0, а в прямому сполученні з

Молдовою та при оформленні перевезення вантажобагажу між

Росією і Молдовою транзитом через Україну — на коефіцієнт індек

сації 0,7. Вартість перевезення вантажобагажу визначена без ураху

вання податку на додану вартість та страхового збору. Вартість

перевезення вантажобагажу в орендованих та спеціальних багаж

них вагонах встановлюється у розмірі 0,65 швейцарського франка

за 1 вагонокілометр незалежно від завантаження вагону.

Наказ Міністерства транспорту України “Про проїзд іноземних

громадян залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполу0

ченні” від 11 травня 1998 р. № 182. Зареєстрований у Міністерстві юс

тиції України 27 травня 1998 р. за № 351/2791 (Офіційний вісник

України. — 1998. — № 22). За Наказом вартість проїзду іноземних

громадян визначається відповідно до з діючих тарифів на перевезен

ня пасажирів і багажу залізничним транспортом у внутрішньодер

жавному сполученні, затверджених згідно із чинним законодавством.

Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження

Положення про порядок підготовки та подання інформації про ван0

таж для його безпечного морського перевезення” від 14 грудня 1998 р.

№ 497 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 2). Положення вста

новлює порядок підготовки та подання інформації про вантаж, без

пека морського перевезення якого повинна забезпечуватися учасни

ками транспортного процесу при підготовці вантажу до перевезення,

здійсненні вантажних і складських операцій, перевезенні вантажів

морським та річковим транспортом.

Положення поширюється на морське перевезення таких вантажів:

1) генеральних та навалочних вантажів, які внаслідок їх особли

вої шкідливості для суден і людей перебувають на борту, потребують

особливої обережності на суднах, до яких в Україні застосовуються

вимоги глави VI Міжнародної конвенції з охорони людського життя

на морі” 1974 р., зміненої Протоколами 1978 та 1988 рр. до неї

(SOLAS74);

2) небезпечних вантажів, що класифіковані згідно з правилом 2

глави VII SOLAS74 і перевозяться в упакованому вигляді або нава

лом на суднах, до яких застосовуються вимоги глави VII SOLAS74;

3) шкідливих речовин, що ідентифікуються як забруднювачі моря

в Міжнародному кодексі морського перевезення небезпечних вантажів

і перевозяться морем в упакованому вигляді на суднах, до яких

433

застосовуються вимоги глави VII SOLAS74 та Додатка III до Міжна

родної конвенції щодо запобігання забрудненню із суден 1973 р., зміне

ної Протоколом 1978 р. до неї;

4) небезпечних хімічних вантажів, які перевозять на суднах, до

яких застосовуються вимоги Міжнародного кодексу побудови та об

ладнання суден, що перевозять небезпечні хімічні вантажі наливом;

5) скраплених газів, що перевозять на суднах, до яких застосову

ються вимоги Міжнародного кодексу будування й обладнання судів,

що перевозять зріджені гази наливом.

Положення не поширюється на:

1) вимоги до документів щодо вантажу, транспортування якого

врегульовується прикордонними, митними, санітарними, еко

логічними та іншими чинними в Україні адміністративними прави

лами;

2) імпортні та транзитні вантажі, що вивантажують у портах Ук

раїни, на які надана інформація згідно з правилами міжнародних до

говорів України з питань торговельного мореплавства;

3) морське перевезення вантажів суднами флоту рибної промис

ловості України.

Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження

тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу

залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід — Захід” від

28 квітня 1999 р. № 218 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 21).

Положення про порядок проведення конкурсу на право експлуа0

тації міжнародної повітряної лінії. Затверджене Наказом Міністер

ства транспорту України від 28 січня 1999 р. № 41. Встановлює по

рядок проведення конкурсу між експлуатантами з метою надання

права на експлуатацію міжнародної повітряної лінії. Передбачає

умови отримання експлуатантами права на експлуатацію міжнарод

ної повітряної лінії. Використовується для регулювання доступу

експлуатантів на ринок авіаційних перевезень з дотриманням поло

жень міжурядових угод про повітряне сполучення.

Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та товаробагажу

залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід — Захід.

Затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 2 грудня

2002 р. № 853, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 груд

ня 2002 р. за № 947/7235. Застосовуються при обчисленні вартості

проїзду пасажирів (на території України), перевезення багажу й това

434

робагажу (як на території України, так і за її межами) і вартості плац

карту в спальних вагонах України (за весь шлях прямування).

Інструкція про порядок реєстрації ліній закордонного плавання.

Затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 31 травня

2000 р. № 276, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13

червня 2000 р. за № 350/4571. Код нормативного акта 16086/2000

(Офіційний вісник України. — 2000. — № 24). Інструкція розроблена

відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня

1996 р. № 442 “Про затвердження Положення про портові збори” і

визначає порядок реєстрації для українських та іноземних суден ліній

закордонного плавання.

Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів”. Прийня

тий Верховною Радою України 6 квітня 2000 р., № 1644ІІІ (ВВР

України. — 2000. — № 28). Визначає правові, організаційні, соціальні

та економічні засади діяльності, пов’язаної з перевезенням небезпеч

них вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та

авіаційним транспортом.

Дія цього Закону поширюється на такі види діяльності:

• державне управління та державне регулювання безпеки у сфері

перевезення небезпечних вантажів;

• виконання робіт і надання послуг, пов’язаних з перевезенням не

безпечних вантажів;

• забезпечення міжнародних зобов’язань у сфері перевезення не

безпечних вантажів.

Закон не поширюється на перевезення небезпечних вантажів на

територіях підприємств, установ та організацій, де ці вантажі виго

товляються або утворюються, використовуються чи захоронюються,

та інші передбачені законом випадки.

Інструкція про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних

вантажів. Затверджена Наказом Міністерства транспорту України

від 25 жовтня 1999 р. № 509, зареєстрованим у Міністерстві юстиції

України 3 липня 2000 р. за № 385/4606. Код нормативного акта

16212/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27). Інструкція

встановлює вимоги та регулює взаємодію структурних підрозділів

Укравіатрансу з відповідними підрозділами Державного комітету

промислової політики України, Державної служби експортного конт

ролю, Міністерства оборони України, Міністерства закордонних

справ України, Державної митної служби України, Служби безпеки

435

України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства еко

логії та природних ресурсів України, а також з експлуатантами, які

беруть участь у перевезеннях спеціальних та небезпечних вантажів.

Положення про міжвідомчу експертну групу з питань транзитних

перевезень пасажирів та вантажів через територію України. Затверд

жене Наказом Міністерства транспорту України від 7 вересня 2000 р.

№ 496, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 1 грудня 2000

р. за № 885/5106 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 49). Екс

пертна група виконує такі завдання:

• розробляє заходи та готує пропозиції щодо розв’язання питань,

які виникають у процесі організації та виконання транзитних

перевезень пасажирів і вантажів територією України;

• вивчає стан справ у пунктах пропуску на державному кордоні

України, у першу чергу там, де виникають затримки в просуванні

транзитних вантажів чи транспортних засобів, які перевозять

транзитних пасажирів;

• вносить пропозиції щодо шляхів розв’язання проблем, які спри

чиняють зменшення обсягів транзитних перевезень;

• здійснює підготовку проектів актів законодавства з питань збіль

шення конкурентоспроможності транзитних перевезень через

територію України;

• вносить пропозиції щодо відкриття нових та зміни статусу існую

чих пунктів пропуску на державному кордоні України з метою

поліпшення стану транзитних перевезень.

Порядок митного оформлення автотранспортних засобів, що

здійснюють міжнародні перевезення. Затверджений Наказом Міністер

ства транспорту України від 10 листопада 2000 р. № 63, зареєстрова

ним у Міністерстві юстиції України 6 грудня 2000 р. за № 892/5113

(Офіційний вісник України. — 2000. — № 49). Порядок регламентує

умови переміщення суб’єктами підприємницької діяльності через мит

ний кордон України автотранспортних засобів порожніх, з пасажира

ми або з товарами.

Дія Порядку поширюється на автотранспортні засоби (автомобілі,

автобуси, тягачі з причепами й напівпричепами та ін.), що здійснюють

міжнародні перевезення пасажирів і зовнішньоторговельних ван

тажів, на автотранспортні засоби суб’єктів підприємницької діяль

ності, установ, організацій, що використовуються із службовою метою

для виїзду за кордон, крім автотранспортних засобів, що належать

436

дипломатичним представництвам та консульським установам на те

риторії України, представництвам міжнародних організацій.

Закон України “Про зв’язок” від 16 травня 1995 р. (ВВР України. —

1995 — № 20. — Ст. 143). Встановлює правові, економічні та ор

ганізаційні засади діяльності у галузі зв’язку в Україні та визначає

відносини підприємств, об’єднань, установ і організацій зв’язку з ор

ганами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і

споживачами послуг зв’язку, а також особливості галузі, пов’язані з

певними суспільними інтересами.

Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, об’єд

нань, установ і організацій, що користуються послугами зв’язку, а та

кож працівників галузі зв’язку;

Правила користування міжміським та міжнародним телефонним

зв’язком. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від

28 червня 1997 р. № 639. Визначають порядок та умови надання або

нентам послуг міжміського та міжнародного телефонного зв’язку

об’єднаннями та підприємствами (далі — підприємства) зв’язку в

Україні будьякої форми власності, є обов’язковими для цих під

приємств, а також для підприємств, установ, організацій і громадян,

які користуються послугами міжміського та міжнародного телефон

ного зв’язку. Правила поширюються тільки на надання послуг зв’яз

ку в мережах зв’язку загального користування;

Правила надання послуг поштового зв’язку. Затверджені Постановою

Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1446 у редакції

постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1515

(Офіційний вісник України. — 2000. — № 41). Правила відповідно до

Законів України “Про поштовий зв’язок”, “Про зв’язок”, “Про захист

прав споживачів” та актів Всесвітнього поштового союзу визначають

порядок надання послуг поштового зв’язку, права та обов’язки опера

торів і користувачів послуг поштового зв’язку та регулюють відносини

між ними. Правила поширюються на операторів поштового зв’язку

України всіх форм власності, які згідно із законодавством надають

послуги поштового зв’язку.

Правила користування телеграфним зв’язком. Затверджені Пос

тановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. № 208.

Визначають порядок та умови надання послуг телеграфного зв’язку

підприємствам, установам, організаціям і населенню та вимоги до

роботи підприємств зв’язку;

437

Порядок митного контролю та митного оформлення міжнарод0

них експрес0відправлень (МЕВ). Затверджений Наказом Державної

митної служби України від 26 липня 2000 р. № 405, зареєстрованим

у Міністерстві юстиції України 13 вересня 2000 р. за № 603/4824

(Офіційний вісник України. — 2000. — №38). Порядок визначає:

• організацію митного контролю МЕВ, консолідації МЕВ, а також

деконсолідації вантажів відповідно до технології експреспере

візників щодо оброблення та доставки МЕВ від відправника до

одержувача;

• здійснення контролю за переміщенням МЕВ, що перебувають під

митним контролем;

• основні права й обов’язки експресперевізників при переміщенні

МЕВ, що перебувають під митним контролем, а також при їх мит

ному оформленні.

Правила обробки та відправки міжнародної пошти в місцях

міжнародного поштового обміну України. Затверджені Наказом Дер

жавного комітету зв’язку та інформації України, Державної митної

служби України від 7 листопада 2001 р. № 165/626. Зареєстровані

в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за № 112/5303. Код

нормативного акта — 17741/2001 (Офіційний вісник України. —

2001. — № 6). Правила розроблено відповідно до актів Всесвітнього

поштового союзу, поштових правил та інших нормативноправо

вих актів, визначають порядок обробки та документального

оформлення поштових відправлень у місцях міжнародного пошто

вого обміну.

ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ

Поняття міжнародної експедиції. Процес міжнародного товар

ного обміну змушує укладати низку договорів для його обслугову

вання. Це насамперед договори перевезення, експедиції, збереження

тощо. Одним з найважливіших таких договорів є договір міжнарод

ної експедиції.

Міжнародна експедиція — обов’язок особи (експедитора) викона

ти або організувати виконання за винагороду і за рахунок іншої осо

би (замовника) послуг, пов’язаних з відправленням і/або одержан

ням вантажу в міжнародному сполученні. Сторонами такого догово

ру є суб’єкти різних держав.

438

Експедитор є посередником між комерсантом, що доручає йому

експедирування, і перевізником. У межах експедиції можуть викону

ватися такі функції:

• надання консультаційних послуг;

• вибір транспортного засобу;

• укладання договору з перевезення;

• страхування вантажу;

• підготовка документів із перевезення;

• одержання вантажу від клієнта;

• вирішення питань, пов’язаних з митним оформленням вантажу;

• передання вантажу вантажоодержувачеві;

• організація додаткових дій тощо.

Характерною рисою договору експедиції є також те, що у ньому

зазначено обов’язки інших осіб, які беруть участь у його виконанні

(як правило, участь третіх осіб є необхідною, тому що експедитор не

надає усі послуги самостійно).

Змінювана структура послуг з експедиції вантажів, а також

відмінності у вирішенні практичних питань щодо експедиції зумов

люють значні складнощі однозначного визначення експедиції та

чіткого виділення послуг з експедиції із сукупності інших послуг.

При цьому необхідно зазначити, що експедиція охоплює послуги

лише у сфері обміну і транспортування матеріальних благ (ван

тажів). Послуги, пов’язані з пасажирським транспортом, не є експе

диційними.

Розвиток міжнародних торговельних відносин і транспорту спри

яв формуванню безлічі спеціалізованих варіантів експедиції та

відповідних їм організацій з експедиції. У зв’язку зі специфікою

міжнародного обороту торговці, як правило, користуються послуга

ми саме спеціалізованих організацій з експедиції вантажів.

Міжнародний договір експедиції є підприємницьким, платним та

взаємозобов’язальними. Про першу зі згаданих ознак свідчить вимога

більшості національних правових систем, згідно з якою експедитор

повинен надавати послуги тільки в межах діяльності свого

підприємства. Внаслідок цього обмежується коло суб’єктів, які

мають право надавати послуги з експедиції вантажів. Підприєм

ницький характер експедиції також підкреслюється за договором

експедиції тим, що діяльність експедитора завжди оплачується. Екс

педитор діє на підставі замовлення. Конкретне замовлення з експе

439

диції повинне стосуватися послуг, що належать до господарської

діяльності особи, яка її здійснює.

Загалом національні законодавства практично всіх держав не пе

редбачають якихнебудь обмежень стосовно особи, яка дає замовлен

ня. Замовником може бути будьяка юридична або фізична особа.

Проте стороною укладеного з експедитором договору не може бути

перевізник того самого вантажу, на рахунок якого повинно надійти

замовлення з експедиції.

Найчастіше договір між сторонами укладається поданням замов

ником замовлення на експедицію. Воно подається в письмовій

формі, а в термінових випадках — телетайпом, телеграфом або навіть

телефоном. Поданню замовлення може передувати відповідна про

позиція експедитора.

Регулювання міжнародної експедиції. На сьогодні актів “міжна

родного законодавства” стосовно договору експедиції немає, і дого

вори, що укладаються в цій сфері, ґрунтуються, як правило, на за

гальних умовах експедиції вантажів, розроблених організаціями, які

займаються експедиціями.

Роботу над міжнародною уніфікацією регламентації відносин

щодо експедиції було розпочато ще в 1933 р. Міжнародним інститу

том уніфікації приватного права. Результатом цієї діяльності була

розробка в 1966 р. проекту Конвенції, але дотепер не було скликано

конференцію з метою її підписання, переважно через небажання де

яких об’єднань експедиторів (у 1973 р. розпочато нові роботи з про

екту конвенції).

Тому роль творців правових меж договору експедиції в міжнарод

ному обороті беруть на себе міжнародні організації або об’єднання ко

мерсантів. Прикладом таких актів є “Загальні умови експедиції, схва

лені Польською зовнішньоторговельною палатою” від 1956 р. Крім

того, принципи експедиції в міжнародному обороті можуть визнача

тися угодами, укладеними між організаціями, що займаються експе

дицією. Таку угоду було, наприклад, укладено експедиторськими ор

ганізаціями країн КЕВ у 1976 р. (так звана Веймарська угода).

Права та обов’язки сторін за договором міжнародної експе4

диції. Зміст зобов’язань з експедиції здебільшого відображає зміст

конкретного замовлення. Це зумовлено тим, що в більшості націо

нальних правових систем регламентуються лише в загальній

формі права й обов’язки сторін договору, і сторонам надано відносно

440