Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

надівать стала своє. А раніш було як не в шкільному ходить,

то в платті, що справить батько (А. Тесленко).

II. Поміркуйте над тим, чи треба триматися своїх звичаїв та своєї

мови. Свої міркування запишіть. Форми дієслів, утворені від ос

нов теперішнього часу, підкресліть.

§ 123

Неозначена форма дієслова

287. Прочитайте речення. Знайдіть дієслова в неозначеній формі.

Визначте їхній вид, перехідність, будову і синтаксичну функцію.

1. Вечірнім подихом німіли рожі, щоб запахи на ранок

зберегти. 2. Думно мріє піщана стежина, по якій я ще босий

ходив позбирати на луках ожини і скупатися в сріблі води.

3. Ми стояли й дивились у дзеркало озера. Ми не хотіли ба

чити себе, боялися наполохать почуття свої. 4. Як маєш у

руці яблуко, хочеться його з’їсти або подарувати. 5. Найлег

ше — пливти за течією. 6. Перебігти життя — що вистоять

бій на полі битви. 7. Де знайти таку тишу, щоб почути, як

б’ється серце землі? (З те. Д. Чередниченка).

288. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова в неозначеній фор

мі. Визначте їхній вид і синтаксичну функцію.

В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було ба

гато між людьми малярів. Мабуть, теж через те, що край та

кий, хоч малюй: в садах та в зорях. Діти завжди люблять ма

лювати чим попало і на чому попало, а по тих селах надто:

скрізь по селу ворота вималювані крейдою, а білі стіни — уг-

линою. Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви,

дерева.

Проте справжня жага до малювання прокинулась у його

тільки тепер, коли вже він був чималим і служив у дяка.

Було так. Кирилівський дяк послав хлопця в Лисянку (до

дяка-маляра) позичити цимбали і прохати на іменини. Той

цимбалів не дав і на іменини приїхати не обіцяв. Шевченко

застав лисянського дяка-маляра за роботою: він сидів у по

вітці, і на дошці починав малювати якогось святого. Шев

ченко не йшов додому, став дивитись. І коли на мертвій дошці

188

Частини мови

з-під пензля маляра виглянули людські очі, мов із туману, по-

чало виявлятись живе обличчя, в хлопця аж мурашки пішли

поза спиною: маляр видався йому за чарівника. Він вперше од-

чув ідею творчості. Зразок її, звичайно, не блискучий, але для

цього йому не треба було бачити працю Рафаеля, в цьому ро

зумінні Рафаелева мадонна мало чим більше вплинула б на мо

лодого хлопця, ніж дякова Варвара. Головне в цьому — пер

шина, новина враження, що його сили вже не буде вдруге

навіть тоді, коли він, вирісши, матиме змогу бачити роботу

першорядних на весь світ майстрів. Головне — загальні прин

ципи, а вони одні і в кирилівського дяка, і в італійського генія.

Огонь пішов по жилах у хлопця, і він ясно одчув у собі,

ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. Аж ру

ки заворушились. Здалося йому, оддав би все на світі, не

хотів би ні слави, ні багатства, аби тільки навчитись так тво

рити. Хоч був би босий, голий. Тута ж він і почав прохати

дяка, щоб прийняв його за учня. Дяк одігнав свиню, що ню

хала вже картину, глянув на дітей, що дряпались на моріжку

і верещали, і промовив охоче:

— А чому й ні! Мені вже давно треба учня (С. Васильченко).

II. Перекажіть текст своїми словами. Переказ запишіть, дієслова

в неозначеній формі підкресліть.

Способові форми дієслова

§ 124

Способи дієслова

289. Запишіть у три колонки дієслова: 1) у дійсному способі; 2) в

умовному способі; 3) у наказовому способі.

Квітне, радіймо, цвіло б, сколихнув, плекали, творіть,

знудився б, радітимете, утішся, оснастимо, переконав би, до

кінчіть, стямиться, зичу, тримайся, з’їздив би.

Ключ. З других букв виписаних дієслів має скластися закін

чення вислову: “У гарній книзі більше думок, ніж хотів ... ”

290. Прочитайте речення. Визначте, в значенні яких форм вжи

то ті чи інші способи дієслова.

189

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

1. Хто п’є-гуляє, а сторожа стій і стережи, хто зна чого і

від кого (Леся Українка). 2. Другі бігають, кричать, а ти сиди,

пряди, вечеряти подай, посуду перемий, та тоді й лягай, а як

другі півні прокричали — вставай, світи і знову за гребінь

(Панас Мирний). 3. Часом і досі здається мені, що й зараз по

клепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зразу помолодшав

би (О. Довженко). 4. Ви б, ворони, що-небудь батькові їсти за

несли (М. Стельмах). 5. [Суспа:] Ну, то що ж, значить, їдемо.

Знаєш, що краще всього, щоб порвати одразу, їдемо сьогодні

ж укупі, а то я знаю, як тільки я виїду, ти знов загрузнеш тут

у свої перини та вареники (І. Кочерга). 6. Мати знала, що за

стукай його в хаті білі [білогвардійці] та ще довідайся, з ким

і де був, не помилують (А. Головко).

291. І. Прочитайте текст. Випишіть окремо дієслова в дійсному,

умовному й наказовому способах.

Поруч з Хмельницьким з одного боку їхав кремезний, як

дубовий пень, довговусий козак Богун та високий, мов дзві

ниця, Джеджалій. В обох запорожців були за плечима руш

ниці, біля боку шаблі, а за поясом пістолі. З другого боку від

Богдана басував конем син його Тиміш, бравий, чорновусий

парубок, у блакитному жупані, а позаду їхали: запеклої вдачі

козак Довбня, з келепом замість шаблі біля боку, та два по

сивілі вже січовики: Бурляй та Влучко.

— Про що замислився? — звернувся Богун до Хмельниць

кого. — Дасть Бог, все вийде на добре. Нам тільки б за до

помогою Орди взяти хоч одну добру перемогу над ляхами, а

там повстане вся Вкраїна, заблищать ножі та списи, і будеш

ти гетьманом.

— Або на шибениці... — обізвався Богдан. — Або жили з

мене живого тягтимуть... або спечуть, як Наливайка.

— Чи від тебе це чую, Богдане? — здивувався Богун. — Ти

страхаєшся? Ти вагаєшся?

— Ні, не страхаюся! — рішуче одповів Хмельницький. —

Хоч би воно й сталося так, то не боюся. Або смерть мені, або

воля Україні! Коли б я боявся смерті, то не поліз би в пашу

звіру, що його сам роздратував. Адже не забув ще хан того,

що я з запорожцями попалив та поруйнував береги його

Криму, а до того ще потопив п’ятнадцять бусурманських ко

раблів з крамом та військом. Чи не наготовив він задля ме

не, замість помочі, довічну неволю або й смерть!

190

Частини мови

— Ні, того не бійся! — обізвався Джеджалій. — Сміливо

го ворога хан поважає. Татарські хани завжди були лицаря

ми, і через те, що ти сам ідеш до хана своєю волею, тобі не

буде зроблено ніякого лиха

(А. Кащенко).

II. Перекажіть текст по-своєму. Переказ запишіть, способові

форми дієслів підкресліть.

§ 125

Особа, рід і число.

Безособові дієслова

292. І. Прочитайте текст. Випишіть способові форми дієслів і

проти кожного вкажіть особу, рід (якщо вони є) і число.

Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити

очі. Ніби й справді він щось таке мав.

їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще

клубками густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає:

— А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він

у поле...

Глянеш туди, очам своїм віри не доймаєш — той туман

уже не туман: все поле, скільки його очима зведеш, забито

чередами сивих кабанів...

Або так: спиниться серед двору, довго-довго дивиться на

небо.

А далі:

— Біжи сюди, я тобі загадку загадаю.

Прибіжиш.

— Яку?

— А ось яку: біжать коні вороні, на них узди порвані.

Одгадую і так і сяк — не виходить.

— Ні, — каже, — так ти не вгадаєш, глянь краще вгору.

Глянеш.

— Ну, що ти побачив там?

— Хмари, а більше нічого.

— Подивись краще, може, то й не хмари.

Тільки він скаже так, зразу ніби очі розплющаться: вже не

має хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней

скільки духу мчаться понад хатами, понад садами, понад церк

вою, хвости та гриви на вітрі порозпускавши (С. Васильченко).

191

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

II. Присмерком розгляньтеся довкола. Яких обрисів набувають

знайомі вдень предмети? Опишіть цю картину через розмову з

дитиною. Дієслова в першій і другій особах підкресліть.

293. Прочитайте текст. Випишіть безособові та вжиті в безосо

бовому значенні особові дієслова. Форму якого роду й числа во

ни мають? Чи при них в цьому контексті можна вжити підмет?

Щось насувало грізно.

Потемніло, завітрило, закрутила курява.

Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст дереви

ну, загуркотіло й покотилось у небі.

Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А

на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, тро

щило, й луною розкочувавсь гук над хмарами по широких

небесних просторах (С. Васильченко).

§ 126

Дійсний спосіб. Часи дієслова

294. І. Прочитайте текст. Випишіть окремо дієслова в минулому,

теперішньому й майбутньому часі.

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на

південь і стигне там голубим маревом; суворою лінією сто

ять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а

може, волелюбним козацтвом, що шаблею та мушкетом бо

ронило оці степи від ворожих навал; весною могили оборю

ють, і ціле літо зеленіють вони густою пахучою травою; рос

те на них подорожник, біленькі невісточки, чіпкий спориш,

розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, колючий,

з могутнім стовбуром і мохнатою червоною квіткою будяк,

скромні, лагідні незабудки, нерозлучні брат-і-сестра — і вес

няними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля,

голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і

тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що, мов черво

на діжа, викочується із-за мовчазних могил і фарбує степ в

густо-малиновий темнуватий колір. І хто зна, хто може під

слухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про

що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Мо

же, вони повідають про те, як на них зупинялися постоєм

192

Частини мови

козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір’я і

то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той

сум, під ту жалобу схиляв порубану, в шрамах, голену, з буй

ним оселедцем голову старий козак та згадував вірне товари

ство, що полягло десь під Кафою або Трапезундом. Золота

порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила

трави голубим пилом, і здавалося козакові, що там, у степу,

ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і вже не рокотання бан

дур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель, і не

сиділося старому, не їлася йому саламата, свербіла рука до

шаблюки, до бою кликало серце (Григорій Тютюнник).

II. Перекажіть текст по-своєму. Переказ запишіть, часові форми

дієслів підкресліть.

295. Прочитайте текст. Проаналізуйте вживання одних часових

форм дієслова замість інших.

Пробудившись, я тихо підвівся й сів на ліжку, як і не

спав.

Надворі осіння ніч — вітряна й видна. Низько у небі стри

мить, як золотий серп, пізній місяць — блискучий-блиску-

чий, мов недавно викуваний. Через його спотикаються хма

ринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись ота

рами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями. А

внизу видно дерево — чутке, заплакане, шумке: загуде десь

вітер — воно тремтить уже й плаче, як живе. Ущухне вітер —

і воно примовкне, дрімає, а поміж ним ходить тоді щось не

видимкою і немов руками обриває сухий лист (С. Васильченко).

§ 127

Творення форм

минулого і давноминулого часу

296. У поданих реченнях знайдіть дієслова в минулому й давно

минулому часі. Поясніть, як ці форми утворено і яке значення во

ни мають.

1. Він співав і сміявся. І голос його то лунав соловейко

вим співом, то нараз затихав... 2. І гудець по струнах вдарив!

Наче вітер у негоду, загула невпинна пісня — пісня вільного

7 Українська мова. Вправи.

193

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

народу. 3. Ріс він у мріях... І серце красу в себе вбирало, мов

квітка росу. 4. Замовк цілоденний гармидер і шум... (Зте. М. Во

роного). 5. Димні хмарини, схожі на бабине літо, заткали бу

ли сонце на одну лише мить (Г. Косинка). 6. Андрій спустив

на воду човна і вже хотів був рушати, як у вільшині затріща

ло гілля і на луку вибігла захекана дівчина (Григір Тютюнник).

7. Віл щось почав був говорити, да судді річ його спочатку

перебили (Є. Гребінка).

297. і. Прочитайте текст. Знайдіть дієслова в минулому часі.

Назвіть їхні граматичні ознаки і поясніть, як утворено ці форми.

Дивилася на осіннє листя.

Ніколи воно не є таке розкішне, як тоді, коли боїться пер

шого морозу. Ніби каже: “Дивіться, яке я гарне! Спиніть зиму!”

Веранда, на котрій сиділа, вповилася червоним виногра

дом. Він шелестів за подувом вітру, як шовкова сукня. Ніби

веранда вбралася на казковий бал.

Долом стелився муравник, обшитий вінками вербен і петуній.

За муравником корчі, а там мур. Уздовж муру перешіпту

валися білі берези і тулилися до себе молоді смереки.

За муром ліс.

З лісу летіли листки, як підстрелені птахи.

Один впав їй на коліна.

“Вже листки з грабів облітають. Осінь... А який гарний! —

І пришпилила собі на груди. — Мабуть, до лиця мені...

Осінь!..” (Б. Лепкий).

II. Опишіть картину опадання листя з дерев. Дієслова в минуло

му часі підкресліть.

§ 128

Змінювання дієслів у теперішньому

і простому майбутньому часі

298.

Поставте дієслова в 3-й особі однини (при цьому зважайте

на вид поданих дієслів) й запишіть їх у дві колонки: 1) І дієвід

міна; 2) II дієвідміна.

Квапити, скакати, здоровити, кресати, кричати, ліпити,

дихати, оббігти, пити, знаходити, стиснути, кипіти, оцінити,

тьохкати, з’явитися, встати, сісти, входити.

194

Частини мови

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися за

кінчення вислову: “Сатана ...”

299. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова в теперішньому та

простому майбутньому часі. Визначте дієвідміну кожного.

Ось ви виїхали на невисоку гору. Сірим змієм плазує шлях

з гори у долину поміж зеленою травою безкрайого степу. Яс

не сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по

зеленій долині. Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї

несподіваної краси, якою до вас усміхнулася долина!

Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих

листочках грає і сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса; то

стрельне вам у вічі тоненькою голочкою жовтого світу, то за

червоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом, то

посипле зеленими іскорками... І то ж — по праву руч і по

ліву руч. Куди ви не повернетесь — все горить-палає, вся до

лина пишається, мов зверху веселками вкрита!

Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по

вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм кра

си, та чару, та вільного пахучого повітря. Вам легко дишеться,

легко живеться. Все, що вас колись давило та смуток будило,

зникло; знову любі та милі почування почали вас огортати,

сни якісь душу колишуть; з самого глибу серця виринають

думки непримітні, гадки легкокрилі самі мчаться і вас мчать за

собою... Куди? не питайте! не шукайте! (Панас Мирний).

II. Опишіть погожий весняний або літній день. Дієслова в те

перішньому та простому майбутньому часі підкресліть.

§ 129

Визначення дієвідміни дієслова

300. Згрупуйте дієслова за дієвідмінами і запишіть їх у дві колонки:

1) І дієвідміна; 2) II дієвідміна.

Свистати, полоти, зникнути, свистіти, бігти, заволокти,

Ударити, вчинити, озватися, бурмотіти, заслати (застелю),

оживити, хлюпотати, волочити, з’їздити, белькотати, удоско

налити, гуркотіти, оживляти, знайти, змінити, скреготіти,

заскреготати, хихотіти.

195

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

Ключ. З других букв виписаних дієслів має скластися за

кінчення вислову: “Чим більше людина любить сама себе, тим

більше ... ”

301. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова у формі теперіш

нього часу й позначте їхню дієвідміну.

Привезти зі свого села вітку полину, покласти її в книж

ку між сторінками, забути ту вітку, а потім — зимою, випад

ково — натрапити. Полин висох, кришиться, вже нема того

соковитого сивого блиску, хоча й збереглося наче трохи йо

го на дрібному листі. І запах його й посеред зими невитрав-

леним зостався, тонко б’є в ніздрі, струменить, здається, по

жилах разом із кров’ю, ти вже весь просочуєшся його духом.

Й не тільки твої руки запахли гірчавиною, а й наче зір

погіркішав, і погляд, і думки твої.

1 постають у твоїй уяві рідні краї — яри та вибалки, чорні

ліси, тихенькі річечки, болота в осоках, високі горби й сірі

дороги. Все це зразу приходить до тебе, ти бачиш ці картини

чітко й опукло, бачиш у кольорах і барвах, у пахощах. І все

це наче повито для тебе полиновим духом, його гіркотою.

Приходить до тебе подільський вітер — із твоєї молодості,

а може, навіть довіває із самісінького дитинства, й ти слу

хаєш його так, як можеш слухати найрідніший голос. Бо теп

лий голос вітру розказує тобі щось трепетне й незбагненне,

він пробуджує в тобі минуле, вселяє віру, що воно таки бу

ло, що воно не приснилося, що ти пройшов по стежках і до

лах свого минулого, як пройшов по них оцей вітер...

Стривай-стривай лишень, звертаєшся сам до себе, а

звідки взялося відчуття неймовірно високого, чистого бла

китного неба? Чи воно й справді колись напиналось отаке

над твоїм життям? Що воно легке, прохолодне й безмежне,

наче його мрія твоя розсунула вгору, наче вона ж наповнила

його лагідним блакитним сяйвом, і те сяйво не давить на те

бе, а воно наче піднімає тебе вгору, надає тобі такої ж лег

кості, яку саме має, і весь ти збадьорений, і душа твоя збла-

китніла і вже не вміщується в грудях...

І справді колись було так чи це дух полину наворожив?

Дух полину, привезеного з рідного краю? (Є. Гуцало).

II. Опишіть думки, враження, картини минулого, що їх у вашій

уяві викликав якийсь віддавна збережений вами предмет.

Дієслова в теперішньому часі підкресліть.

196

Частини мови

§ 130

Зміни звуків в особових формах дієслів

302. Поясніть зміни звуків в окремих групах дієслів.

I. 1. Берегти — бережу, бережуть; волокти — волочу, воло

чуть; чесати — чешу, чешуть; тупотати — тупочу, тупочуть;

свистати — свищу, свищуть. 2. Сидіти — сиджу, сидять; ту

потіти — тупочу, тупотять; захистити — захищу, захистять;

гніздити — гніжджу, гніздять. 3. Губити — гублю, гублять;

чавити — чавлю, чавлять; терпіти — терплю, терплять.

II. 1. Шанувати — шаную; малювати — малюю. 2. Шукати —

шукаю; сідати — сідаю; розуміти — розумію. 3. Рити — рию;

крити — крию; гнити — гнию; пити — п’ю. 4. Завмерти —

завмру; стерти — зітру. 5. Плести — плету; брести — бреду;

іти — іду.

303. І. Прочитайте текст. Випишіть особові форми дієслів. Під

кресліть дієслова, у яких відбулося чергування приголосних.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зе

леним хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для

самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й ко

тять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю

окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві

половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі

сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою...

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу

рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шу

мом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять

від нього срібноволоті вівса. Йду далі — киплять. Тихо пли

ве блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених

берегах, що хочеться сісти на човен й поплисти. А там яч

мінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок.

Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибо

ко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки див

ляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Те

пер пішла пшениця. Твердий безостий колос б’є по руках, а

стебло лізе під ноги. Йду далі — усе пшениця й пшениця.

Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром немов табун ли-

197