Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

сиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, са

мотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не

паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого мо

ря йде через мене кудись у безвість (М. Коцюбинський).

II. Підготуйтеся до усного докладного переказу тексту.

§ 131

Творення складної і складеної форм

майбутнього часу

304. Поставте дієслова вчити і вчитися в усіх формах складного

й складеного майбутнього часу.

305. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова в майбутньому часі.

Орють. Переорана чорна земля піднімає вище груди, звіль

на зітхає. Її огортає солодка втома: за літо вона наморилась,

вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом, лякана блискав

кою. Тепер вона позіхає, сивими ранками вкривається тума

ном, до полудня тримає на собі колючу росу, а тепло її вве

чері швидко простигає, залазячи вглиб... Земля жде на об

ложну мокву, на сірі пронизуючі вітри, на безпроглядні ночі.

Вся та негода буде їй байдужою, вона засинатиме. І коли хуґа

співатиме од яру до яру свою перемерзлу пісню, вона вже

спатиме. Все більше вкриватиметься глибокими заметами. І

снитиметься їй, мабуть, легкий весняний дощ, який лунко

стукає у її снігову хату. І так довго снитиметься їй той дощ,

аж поки справді не розбудить (Є. Гуцало).

II. Поміркуйте, що може снитися землі взимку. Свою розповідь

запишіть. Дієслова в майбутньому часі підкресліть.

§ 132

Творення форм умовного способу

306. У поданих реченнях знайдіть дієслова в умовному способі

та поясніть, як цю форму утворено й яке значення вона має.

1. Без людської праці вся земля від краю до краю заросла

б бур’янами (О. Донченко). 2. Народ сам скує собі долю, аби

198

Частини мови

тільки не заважали. 3. Жахаються, а не знають, що страх

тільки й існує на світі полохливістю других, що старий Хо

порохом розсипав би ся, коли б усе живуще хоч раз зважи

лося глянути йому в вічі. 4. — Ех, залишити б краще всі ті

мрії, — спокушає Хо (3 те. М. Коцюбинського). 5. Якби ви вчи

лись так, як треба, то й мудрість би була своя. 6. Якби зна

ла, що покине, — була б не любила (3 те. Т. Шевченка). 7. Як

би оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б

з них зробила золотую арфу {Леся Українка).

307. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова у формі умовного

способу.

По-моєму, і мовчки, і гадаючи не треба давати волі думкам,

а треба знати, де їх зупинити, бо думки таке діло, що як даси

їм волю, то певне заведуть тебе в неволю. Думкам кінця нема!

От, приміром, та ж таки купа гною; здається, що б можна про

неї гадати, а тільки почни! Коли б, мов, оцей гній у селі та в

мужика!.. Е, було б у мужика доволі худоби — був би й гній; а

він би його вивіз на ниву та такий-то підмет зробив, що на! Та

насіяв би ячменю, а ячмінь вродив би на славу: по пояс, буй

ний, та колосистий, та вмолотний! Була б у мужика і каша, і

кутя, і подать було б чим оплатити, і молодиця дробину розве

ла б... Еге! А чом же в мужика гною нема? Чом у нього худо

би нема? Чому в нього землі нема? Чого у нього податі є? От

і пйшіа гадка, і пішла, і пішла, і зупину їй нема... Заведе вона

так, що й не стямишся, як скрикнеш: “Ех, коли б мені сила та

воля!” — а тут тебе, раба Божого, зараз за лоба та на віз, та й

гайда на мочарі!.. От воно до чого можна дійти, не вміючи

мовчки гадати та язик за зубами держати (О. Кониський).

II. Поміркуйте й ви про шкідливість “давати волю думкам”. Свої

міркування запишіть, дієслова в умовному способі підкресліть.

§ 133

Творення форм наказового способу

308. Запишіть у дві колонки дієслова: 1) у наказовому способі;

2) у дійсному способі.

Узагальнимо, утворімо, прищепіть, навчить, берімо, збере

жімо, зворушить, навчіть, лящить, зворушіть, озеленимо, за-

199

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

ворожить, сушіть, озеленімо, злічіть, вивчімо, утворить, скри

шімо, накажіть, вивчимо.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня прислів’я: “Перш ніж шити, ... ”

309. Поставте дієслова в 2-й особі однини наказового способу

і запишіть їх у дві колонки: 1) з м’яким знаком; 2) без м’якого

знака.

Збільшити, перевірити, входити, стати, озвучити, підста

вити, вдарити, попередити, передбачити, ужалити, вимітити,

насипати, плавити, звузити, відрізати, зважити, переглянути.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня вислову: “Вартий жалю той, ...”

310. І. Прочитайте тексти. Випишіть усі дієслова у формі нака

зового способу. Окремо випишіть дієслова у майбутньому часі.

І. Насамперед не забувайте убогих, а яко можете, по силі го

дуйте їх і подавайте сиротам. 1 вдову захистіть, не дайте

сильним губити людину. Хто б то не був, правий чи винний

перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і за

винив хто в смерті, не губіть християнської душі...

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а

скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. Старих

шануйте, як батька, а молодих, яко братів...

При старих годиться мовчати, премудрих слухати, стар

шим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду

вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не

лютувати словом, не ганьбити нікого в слові, не сміятися ба

гато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледарюйте, а за всім приглядайте, не

покладайтесь на тіуна або на отрока, щоб не посміялися лю

ди ні над домом вашим, ні над вашим обідом...

Брехні остерігайтесь, і пияцтва, і облуди, від того душа

гине і тіло. Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не да

вайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ані посі

вам, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли і де

б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Хворого

навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми

смертні. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і

добре СЛОВО їй мовте (Володимир Мономах. “Повчання своїм дітям’).

200

Частини мови

II. Якось Хтодонька завела його в свою хату (дуже боявся

іти, аж п’яти боліли!), напоїла молоком.

— Ти хто? — як завжди спитала.

— Я — Хомко, — відповів Хомко, не в змозі відірвати пог

ляду од її темно-зосередженого виду.

— Ти дитина славна, бо в тебе очі чисті, а лоб твій бли

щить, немов на свято. Нікого не кривдь, бо хто кривдить, у

того в очах гадюки ховаються. Не обманюй, бо в голові твоїй

шуліка гніздо зів’є, пташенят висиджуватиме, й дзьобатимуть

вони твій мозок. Кого вдариш — йому добре стане, а рука

твоя всохне й одпаде. Матері своїй дулю складеш — так у те

бе кулак і закостеніє, так і зостанеться. А зазіхатимеш на чу

же, то свого позбудешся. — Вона заплющувалася, наче дрі

мала, губи в неї ледь-ледь сіпались, ніби й далі провадили

нечутну розмову, а потім раптово питала: — Ти хто?

— Я — Хомко, — шепотів Хомко.

— Не зобиджай котів і собак. Лошат не бий прутом, усе

живе люби, і воно тебе любитиме. Бо корова й кінь теж

уміють говорити, вони між собою про все своє, а ми про

своє між собою... Ти чого смієшся? — І дивилася на нього

пильно та докірливо.

— Я не сміюсь, — шепотів Хомко, який і справді не смі

явся (Є. Гуцало).

II. Використовуючи обидва тексти, складіть моральний кодекс

вихованої людини. Дієслова в наказовому способі вживайте у

формі 1-ї особи множини.

Дієприкметник

і безособова форма на -но, -то

§ 134

Дієприкметник як форма дієслова

311. Знайдіть дієприкметники і схарактеризуйте їх.

і. Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з па

нами за волю, яких він слухав, затаївши дух й не зводячи

розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові хи

мерні мрії, вояцький запал. Не раз телята й вівці, спокійно

9П1

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

пощипуючи травицю в чагарнику, були свідками козацьких

нападів або уманської різні, виконаної підпасичами під про

водом Остаповим. Воля, воля і воля! Се чарівне слово, спое

тизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а де

далі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, при

бирало більш конкретну форму, глибше значення. 2. Остап із

Соломією звернули з шляху на поле і незабаром знайшли те,

чого їм було треба. Тут, у кориті висхлого бурчака, облямова

ного по високих берегах червоним польовим маком, було без

печніше, ба навіть і деякі вигоди трапились їм: вони надиба

ли степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповня

ло природну западинку, оброслу травою... 3. Заходяче сонце

червоним світлом осявало сю картину: його, стрункого й міц

ного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим ву

сом на засмаленому обличчі, і її, що в образі білолицього чор

нявого хлопця дивилась у простір засмученими карими очи

ма. 4. Той водоспад цілком захопив танцюючих, стрепенув усі

їх жилки. 5. Врешті вони розскочились із чудово-блискучими

очима, зі схвильованими грудьми, з дихаючими вогнем ніз

дрями на блідих гордих обличчях (3 тв. М. Коцюбинського).

312. І. Прочитайте текст. Випишіть дієприкметники і прикметни

ки віддієслівного походження разом зі словами, яких вони стосу

ються, і схарактеризуйте їх.

Перед хатою цвітуть гвоздики. Насаджені дбайливою діво

чою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саран

ками — червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися

ген скрізь по схилу до річки і аж у ліс і перегукуються пиш

ними кольорами серед безлічі інших квітів у морі яскравої

зелені, буйної і соковитої. Великими суцільними масивами

рожевіє плакун. А з-за хати повиходили черемхи — повтіка

ли з тайги і стоять, як дівчата, запишались, заквітчані. Сте

режуть невеличкий город і пасіку — десятків зо два вуликів...

Перед хатою плай. Двір не двір — вибитий плай. Не обго

роджений ніяким тином і без ніяких воріт. Бо тут усе це двір

і все це господа — всі ці нетрі, що розіллялись навколо ген

сизого високого пасма гір, яке обійшло здалеку хату дугою.

Стара, але дебела ще хата, рублена з доброго дерева, з

різьбленим ганком і такими ж наличниками коло вікон, кри

та гонтом, стоїть на схилі сопки і дивиться всіма чотирма

опо

Частини мови

вікнами на річечку, що тече внизу, і далі — на синє бескет

тя Сіхоте-Аліню...

До найближчого селища, що зветься Копитонівка і скла

дається з кількох таких хат, понад 50 кілометрів. Григорій це

вже знав, і це його тішило: небезпека від людей була тут най

менша. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його

(/. Багряний).

II. Опишіть якусь садибу, подвір'я або перекажіть по-своєму

текст. Дієприкметники підкресліть.

§ 135

Творення і правопис дієприкметників

313. Від поданих дієслів у неозначеній формі утворіть дієприк

метники й запишіть їх у три колонки: 1) активні доконаного виду;

2) активні недоконаного виду; 3) пасивні.

Іти, сплатити, оніміти, сохнути, посадити, гнити, зігнити,

скам’яніти, тьмяніти, увічнити, розчервонітися, зледащіти, хо

дити, висохнути, згасати, переконати, тонути, вразити, звик

нути, зникати, стерти, ожити, перетліти, зажуритися, терпіти.

Ключ. З других букв утворених дієприкметників має склас

тися п’ять слів і частина шостого, пропущених у вислові:

“Усяка влада походить від народу. І... ється”.

314. І. Прочитайте текст. Випишіть дієприкметники разом зі сло

вами, яких вони стосуються.

Сонячного травневого дня Максим уперше сам вийшов з

хати. Постояв на сінешньому порозі і, спираючись на мили

цю, боячись торкнутися землі ще не зміцнілою, назавжди

скаліченою ногою, пройшов через подвір’я і, зраділий з пер

шої по хворобі такої довгої подорожі, розімлілий від сонячно

го тепла, сп’янілий від пахощів весняного повітря, вмостився

на низенькому дощаному перелазі.

Зір його побіг униз, уздовж городу, до річки, обійняв ши

року долину, шугнув угору, за річку — і широкий, вічно

прекрасний, неосяжний і мінливий світ розіслався перед йо

го зачарованими очима.

Вниз від вулиці, розділені ясно-зеленими смужечками ро

вів, оксамитно-темними стрічками збігали до річки городи.

203

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

По той бік річки такі ж городи підіймалися вгору, аж туди,

де поміж хатами звивалася, зникаючи за переїздом, бруківка.

За сірими дахами хаток, чітко вимальовуючись на чистій си

няві неба, біліла стіна елеватора, стриміла кругла станційна

водокачка.

Внизу широкою долиною, поміж зелено-синіх, якраво-зе-

лених і ясно-лимонних кучугур крислатих, розквітлих верб,

верболозу та густого лозняка, в’юнилась, сліпуче іскрила в

сонячних променях і рябіла на мілких перекатах Чорна Бе-

режанка (В. Козаченко).

II. Уявіть почуття людини, яка після тривалої хвороби знову гля

нула на світ. Свою розповідь запишіть, дієприкметники під

кресліть.

§ 136

Відмінювання і вживання

дієприкметників

315. Провідміняйте дієприкметники

знаний

знаючий

в чоловічо

му й жіночому роді та в множині. Перевірте, чи в усіх формах у

них однакові закінчення.

316. І. Прочитайте текст. Випишіть словосполучення з дієприк

метниками, зазначте їхні відмінок і число.

На жаль, ні економічна наука, ні економічна політика

раніше й тепер у незалежній Україні не грунтуються на

національній ідеї як організуючій силі, організуючому стри

жні, як осі мислення і діяльності. До речі, у кожній країні,

яка досягла успіхів, ця ідея не усуває суперечностей інте

ресів, різноманітності бажань, уподобань та устремлінь. Але

вона диктує те, що бідні і багаті, керівники і підлеглі,

освічені і малоосвічені, літні люди і діти — всі перебувають

під владним впливом національної ідеї, всіх так чи інакше

об’єднує почуття взаємної відповідальності, взаємної під

тримки, взаємоспівчутгя в ім’я зміцнення загального добро

буту, загальної сили людей, що проживають у цій державі,

серед конкуруючих між собою держав світу. У сильних, про

цвітаючих державах національна ідея перебуває в затінено

му стані. І тому деякі наші неофіти щодо демократії і євро-

ОПА

Частини мови

пеїзації не усвідомлюють того, що там національна ідея все

ж є, тільки вона не маячить на авансцені. А в тих країнах,

які зазнають сьогодні труднощів, а ще більш у тих, що, від

мовившись від столітньої колоніальної залежності, від влади

чужих, непрошених завойовників, хочуть стати господарями

у своїй домівці, — у них національна ідея і обов’язки, що з

неї випливають, стають визначальними для цього народу,

для цієї країни, економіки, держави. Належність до нації-

держави визначає спільність волі, зусиль мільйонів людей

цієї країни, визначає успішний економічний розвиток,

діяльність, спрямовану на довгострокові інтереси (б. Сікора).

II. Запишіть свої міркування про роль національної ідеї в зміц

ненні держави й, зокрема, в розвитку економіки. Дієприкметники

підкресліть.

§ 137

Безособова форма на -но, -то

317*. У поданих реченнях замініть пасивні дієприкметники, де

це можна, безособовими формами на -но, -то.

1. Хлопці замилувані своєю роботою. 2. Сад підготовлений

до зими. 3. Під деревами прикопаний гній. 4. Земля навколо

них спушена. 5. Стовбури дерев обгорнуті соломою. 6. Зроб

лена обрізка крон. 7. Хлопці потомлені денною працею.

318. І. Прочитайте текст. Безособові форми на -но, -то випишіть

разом з додатками.

У таку ніч не могло бути сну. Порушено всі звичаї, пола

мано регули абатства, імператор забув про своє становище,

він мовби повернувся в свою безладну молодість, коли не ви

бирав собі товаришів для застілля, весь світ йому стояв од

критий, приступний, без обмежень, умовностей і становиськ...

Були на нічній учті руські дружинники з воєводою Кирпою,

розбуджено й припроваджено до палацу обох сповідників Єв-

праксії — абата Бодо й отця Северіана, накликано знатних,

які на той час були в Кведлінбурзі... Коли ж з’явився Генріх,

У короні й горностаях, переперізаний імператорським мечем,

весь у жирному золоті, зблідлий і хижий, все заклякло, зав

205

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

мерло, імператор швидко пішов туди, де стояла Євпраксія,

взяв руську княжну за руку, підняв ту білу тонку руку, мовби

закликаючи всіх помилуватися її красою, здавленим голосом

прокричав:

— Ваша імператриця!

Не питав Євпраксії, не радився ні з ким, не ждав нічиєї

згоди. Барони й кнехти вельми гаразд знали норов свого

імператора, вони не чекали подальших його слів, покрили

Генріхову заяву радісним ревищем... Генріх повів Євпраксію

до столу, усі посунули до столів, усідалися швидко й охоче,

наливали вже самі, пили, їли, плямкали, забувши, чого сю

ди прийшли і що відбулося перед їхніми очима. Євпраксія не

могла стямитися.

— Ти не спитав мене, імператоре,— сказала вона, коли

Генріх посадовив її за стіл, тоді обережно й поштиво сів поряд.

— Імператор проголошує свою волю,— засміявся він,—

такі переваги цього високого становища.

— Мене ти не спитав,— уперто повторила вона, не дотор

куючись ні до чого.

— Питаю при всіх.

— Не знаю, що тобі відповісти.

— Відпий з келиха — це й буде твоя відповідь.

Вона поглянула на Журину, на отця Северіана, ті ждали

вирішення від неї самої. Євпраксія піднесла келих, глянула

поверх нього своїми великими очима на Генріха, надпила.

Той одним ковтком осушив свій.

Барони ревли на радощах, грали лютні, співано вояцьких

пісень (За П. Загребельним).

II. Перекажіть текст по-своєму. Переказ запишіть, безособові фор

ми на -но, -то підкресліть.

Дієприслівник

§ 138

Дієприслівник як форма дієслова

319. Запишіть дієприслівники у дві колонки: 1) недоконаного ви

ду; 2) доконаного виду.

206

Частини мови

Спізнившись, вкорінюючись, борючись, подумавши, слу

хаючи, люблячи, ушанувавши, натомившись, знайшовши,

очікуючи, скачучи, купивши, сидячи.

Кл юч. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня вислову: “Троянди прищеплюють любов до природи, а ...”

(між двома словами треба поставити тире).

320. І. Випишіть дієприслівники й дієприслівникові звороти.

Вкажіть вид і перехідність дієприслівників. Визначте межі кожно

го дієприслівникового звороту.

Весна впивалася своїм апогеєм: вдень огрівала землю ве

селим промінням, що викликало до повного життя молодо

го, заглядаючи ясним лицем своїм у кожний куточок, кличу

чи кожну комашку й кожну травицю втішатися буянням

життя, а вночі обливала сріблом прозорим замисливого міся

ця заснулу землю, тиху, повну пахощів, яка, ними впиваю

чись, урочисто, іноді з втіхи зітхаючи, слухала скрізь натх

ненний поспів солов’я, закоханого в гармонію довкола і в

своє подружжя... Хороше, вільно так стало, хороше, світло

зробилось!..

І коли зійде на землю та розкішна вкраїнська ніч майсь-

ка, коли серед неї почне розлягатися спів соловейка, змішу-

ючися з веселими, вільними співами дужими на селі, де чу

ються голосні дівчачі й парубочі голоси, і коли все те ку

пається в срібній півтемряві запашній, і на все накинений

срібний килим прозорий, що, переплівшися з світом, так яс

но сяє, і коли там, в блакитній глибині, пливе місяць, іноді

раптом поринаючи, ніби човен в хвилі, в ті хмароньки, що

шляються Подекуди в піднебесній простороні, а під ними

темряви килим густіше обгортає всю землю, — коли все се,

і співи, і запашна півтемрява срібляста, і дрижачий морок з

срібною ниткою, все-все зливається в одну цільну гармонію

граційну, що зветься весняна ніч, то, вийшовши в сад, зади-

вивщися в темряву й заслухавшись її, сієї весняної ночі уро-

чисто-прекрасної почутиш у серці невільну, але легку журбу

тиху... (О. Плющ).

Н. Опишіть весняну або літню місячну ніч. Передайте почуття, які

охоплюють вас. Одиничні дієприслівники й дієприслівникові зво

роти підкресліть.

207