Становлення та розквіт Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинське (Г-В к.) князівство - російське феодальне князівство, що виникло у результаті об'єднання Галицького та Володимиро-Волинського князівств (1199). Було розташовано на родючих чорноземних землях у верхів'ях рік Дністер, Вісла, Нарев і Прип'ять зі здавна існуючим орним землеробством. Для економіки князівства характерний розвиток ремесла, міст (у XIII в. - понад 80; найважливіші - Галич, Володимир-Волинський, Теребовль) і соляних промислів, велике феодальне землеволодіння, у зв'язку із чим боярство грало більшу політичну роль. Перший князь Роман Мстиславич (правил у 1170-1205) захопив Київ і прийняв титул великого князя (1203). Його князювання проходило у нескінченних смутах і гострій боротьбі з боярами. Після смерті Романа Г-В. к. розпалося на ряд дрібних князівств, частина земель захопили угорські і польські феодали, запрошені боярами. Феодальні звади, засилля бояр, навала іноземців викликали народні повстання. Покликаний у 1219 городянами новгородський князь Мстислав Мстиславич Відважний вигнав у 1221 з Галичини угорських феодалів. Тоді ж на Волині прийшов до влади син Романа Мстиславича Данило (правил у 1221-64), що завершив об'єднання Волині (1229), що став після смерті Мстислава Відважного (1228) князем галицьким (остаточно підкорив собі князівство після боротьби з угорськими феодалами і боярами у 1238). Талановитий і яскравий політик, Данило Романович заволодів Києвом і після запеклої боротьби з ін. князями, Угорщиною, Польщею і галицькими боярами об'єднав під своєю владою всю Південно-Західну Русь (1245). Проводив обережну політику стосовно Золотої Орди, визнавши себе номінально її васалом (1245). Він використав переговори із представниками римського папи Інокентія IV для стабілізації положення на західних границях Г.-В. к., прийняв у 1254 королівський титул, але зумів відмовитися від церковної унії. До XII – 1-й половини XIII в. ставиться культурний підйом Г-В к.: споруджуються білокамінні собори і палаци (Успенський собор 1160 у Володимирі-Волинському, палац у Галичу 12 в. і ін.), значне поширення одержують книжкову справу і особливе літописання (Галич).