Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто, 1988. - 569+ 499 с.
Етнонім лемки (ч.р., од.— лемко, ж.р., од. — лемкиня), висунутий дослідниками і інтелегенцією в XIX ст., розповсюдився як самоназва в народному середовищі тільки в I половині XX сторіччя. До цього лемки, як і жителі Угорськой Русі (східнослов'янських етнічних територій в Угорському королівстві), найчастіше називали себе руснаками. Також стосовно них, особливо нелемками, використовувався поширеніший в інших регіонах етнонім русини. Найбільш вірогідне пояснення карпатського прізвиська лемко, що згодом послужило основою для етноніма, полягає у діалектних відмінностях лемків, які добре помітні в нелемківському середовищі. Конкретно, йдеться про частинку лем (лише, тільки), ймовірно запозичену у сусідів словаків (ср. східнословацьке sem, словацьке літ. lem).
Етнонім лемки (ч.р., од.— лемко, ж.р., од. — лемкиня), висунутий дослідниками і інтелегенцією в XIX ст., розповсюдився як самоназва в народному середовищі тільки в I половині XX сторіччя. До цього лемки, як і жителі Угорськой Русі (східнослов'янських етнічних територій в Угорському королівстві), найчастіше називали себе руснаками. Також стосовно них, особливо нелемками, використовувався поширеніший в інших регіонах етнонім русини. Найбільш вірогідне пояснення карпатського прізвиська лемко, що згодом послужило основою для етноніма, полягає у діалектних відмінностях лемків, які добре помітні в нелемківському середовищі. Конкретно, йдеться про частинку лем (лише, тільки), ймовірно запозичену у сусідів словаків (ср. східнословацьке sem, словацьке літ. lem).