Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-321-

Тим самим Сполучені Штати намагаються монополі-

зувати право приймати стратегічні рішення. Це дасть їм

можливість спробувати уникнути історичної долі піз-

ньої Римської імперії, яка на межі християнської ери все

це володіла економічною силою та військовою потужністю,

мала волю певних осіб до збереження імперських тради-

цій, але не мала колективної сили волі

аби активно про-

тистояти варварам.

Консолідація американської політичної еліти та гро-

мадян перед викликом терористичної загрози та з огляду

на потребу забезпечувати реалізацію американських пріо-

ритетів у глобальному світі стає реальністю. Завдяки цьо-

му США, скоріше за все, у більш сприятливих умовах оби-

ратимуть бажане для себе майбутнє, а з

іншими країнами

воно просто відбуватиметься. У цьому сенсі знання нової

соціальної інженерії дійсно стануть технологічною силою,

але це не означає, що зазначену силу використовувати-

муть, спираючись на знання та точний прогноз. Тому, аби

не знищити наш світ власними руками, світова громадсь-

кість мусить навчитись головному соціально-інженерному

завданню — керувати сучасним з

урахуванням можливих

потреб майбутнього.

Російський філософ А. П. Назаретян, говорячи про про-

блеми наявності так званої сліпої зони для прогностики,

пише, що вчені сміливо прогнозують погоду на наступ-

ний день, впевнено кажуть про перспективу наступної

геологічної фази, але середньотермінові прогнози даються

надзвичайно важко. Для соціології такою темною плямою

є період

між 10-ми та 50-ми роками ХХІ століття, коли ви-

-322-

явити стабільні тенденції, яки визначатимуть майбутнє,

буде вкрай важко

369

Дійсно, конкретика прогнозу становить серйозну про-

блему для сучасної раціональної науки. Досить загальними

є і альтернативні прогнози, які пропонують езотеристи. З

цієї точки зору знання майбутнього у всій його складності

залишається прерогативою у гегелівському розумінні Аб-

солютної ідеї, або Вищого Розуму. Крім сучасних тенденцій

розвитку глобалізації, відчувається суттєвий вплив на

нову

соціальну інженерію ідеології постмодерну. Насамперед,

це стосується сприйняття соціально-історичного часу та

технології ставлення до соціального простору.

Проект Модерну з його «родовими плямами» — роз-

винутим грошовим господарством, тотальним процесом

економічної раціоналізації та пануванням товарного фе-

тишизму зробив пріоритетною парадигму лінійного часу,

яка панує над часом циклічним

370

. Хоча постмодерн і запе-

речує важливі світоглядні постулати епохи модерну, його

світогляд ґрунтується на апології миті сучасного. За цих

обставин соціальні явища набувають характеристик емер-

джентності, тобто не завжди приємних несподіванок. Тому

особливого значення в процесі переходу від одного со-

ціального ладу до іншого набувають соціально-інженерні

чинники, такі як

конструювання політичних інститутів,

рецепція принципів правових систем розвинутих демок-

ратичних держав, формування нового типу культури

на засадах нових цінностей та соціальних пріоритетів. Го-

369

Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универ-

сальной истории: синергетика, психология и футурология. — М., 2001.

— С.205.

370

David Frisby. Fragmente der Moderne. — Rheda-Wiedenbrьck., 1989.

— S.250.

-323-

ворячи словами французького культуролога Ж. Дерріда,

«рецепція — це завжди пристосування до себе». Найбільш

гостро зазначені трансформаційні завдання стоять перед

більшістю національних держав, які вимушені адаптува-

тись до імперативів глобалізації.

Загалом у сучасній глобалістиці формуються два го-

ловних підходи до характеристики глобалізації. Перший

пов’язаний із визнанням об’єктивності процесів інтег-

рації, які на межі ХХІ століття інтенсивно розвиваються

на регіональному та субрегіональному рівнях. Прихиль-

ники цієї точки зору загалом сприймають глобалізацію як

об’єктивний процес. Натомість, антиглобалісти ідентифі-

кують глобальний проект із прагненнями вузького кола

транснаціональних корпорацій та обслуговуючих їх полі-

тиків реалізувати соціально-інженерний проект з метою

пристосувати світ до

власних інтересів. За цих обставин

втрачаються важливі моральні та демократичні засоби со-

ціального контролю за діями влади.

У цьому контексті особливого значення набувають

нові альтернативні соціально-інженерні проекти, адже, як

слушно зазначає російський політолог O. С. Панарін, пере-

магають ті, хто займаються соціально-інженерними про-

ектами впливу на суспільство, а програють

ті, хто вірять

у природний хід і тому утримуються від активності у «ви-

рішальний момент і у вирішальному місці». Найбільш

конкурентноспроможним інтелектуальним товаром най-

ближчого майбутнього стануть соціальні прогнози. При-

чому критерієм оцінки якості зазначеного товару буде

його точність. В. Я. Матвієнко, говорячи про ознаки якісно-

го прогнозу, наголошує на його

обґрунтованості. А псевдо

-324-

прогнозам властиві довільність, інформаційна прірва між

теперішнім і майбутнім і фатальна неминучість

371

Адекватність прогнозу насамперед залежить від його

методологічного забезпечення. Складність об’єкту прогно-

зу — сучасного світу, який існує в мережі різноманітних

мікро та макросоціальних структур та різних інтересів

своїх суб’єктів — обумовлює потребу в прогностичному

інструментарії, який має враховувати насамперед загаль-

носистемні соцієтальні характеристики та ґрунтуватись

на міждисциплінарному синтезі. Звичайно, навіть

за цих

обставин у парадигмі постмодерної науки ми не в змозі пе-

редбачити, які знання, здобуті вчора, будуть дезавуйовані

завтра чи післязавтра.

Зважаючи на зазначені об’єктивні методологічні про-

блеми, поступове відродження соціальної інженерії, як інс-

трументу вирішення конкретних соціальних проблем, пе-

реважно відбувається відповідно до потреб повсякденності.

Найбільш розвинутими на

сьогодні є соціально-політичні,

насамперед, виборчі технології. Під їхньою «парасолькою»

затишно почуваються різноманітні соціально-психологіч-

ні технології, сфера відповідальності яких поширюється

на актуальні питання забезпечення ефективності управ-

ління

372

Взагалі, у ХХ столітті роль Дельфійського оракулу все

частіше виконує так зване експертне співтовариство, яке

371

Матвієнко В. Я. Прогностика. Прогнозування соціальних та еконо-

мічних процесів. Теорія. Методика. Практика. — К., 2000. — С.59.

372

Бурега В. В. Адекватность социального управления как инструмент

социальных изменений // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Те-

оретичні проблеми змін структури українського суспільства. Наукові

доповіді і повідомлення ІІ Всеукраїнської соціологічної конференції.

— К., 2002. — С.245-250.

-325-

є колективним виробником різноманітних соціально-ін-

женерних проектів. Більшість з них продовжує будува-

тись у традиції лінійної соціально-історичної парадигми.

Сприйняття методологічних можливостей циклічної па-

радигми соціального прогнозування, яка, на нашу думку,

є більш адекватною логіці історичного процесу, усклад-

нюється внаслідок слабкого теоретичного обґрунтування.

Тому важливою проблемою методології прогнозування є

виявлення

чинників, які детермінують майбутнє, котре

в рамках історичного циклу має свої витоки в теперішнь-

ому і джерела в минулому. Каузальний зв’язок між причи-

ною та наслідком у межах лінійної парадигми прогнозу-

вання не завжди прослідковується. Адже одна й та сама

причина може продукувати різні наслідки. Детерміно-

вані ієрархії типу

причина — зв’язок, сутність — явище

не завжди діють у високоорганізованих системах, однією

з яких є суспільство та його соціальне життя. Крім того,

будь-який перелік апріорних причин, які ми вибудовуємо

для прогностичного висновку щодо майбутнього, завжди

є неповним. Принцип наперед невизначеного майбутньо-

го підтверджено з відкриттям стохастичних процесів. Ос-

кільки у

поворотних точках біфуркації втрачається детер-

міністська залежність між минулим та майбутнім станом

системи, механічна екстраполяція наявних тенденцій є

некоректною для тривалого прогнозу

373

Внаслідок цього «точка відліку» бажаного стану пев-

ної системи, яка є визначальною у процесі розробки біль-

шості соціально-інженерних проектів, розмивається. Отже,

подальший розвиток нової соціальної інженерії значною

373

Панарин А. С. Политология. — М., 1999. — С.399.

-326-

мірою залежить від удосконалення технологій соціального

прогнозування і, навпаки, становлення прогностики пере-

буває у залежності від «соціального замовлення» розроб-

ників певних соціально-інженерних проектів різного мас-

штабу та спрямованості.

Можливо, головним завдання стане не спроможність

передбачати майбутнє, а здатність робити його можливим.

Тим паче, що з розвитком технологій клонування люди-

ни

все більш популярними ставатимуть євгеніка та інші

соціально-інженерні проекти, які тяжітимуть до форми

«таємного знання». Відомо, що людина існує в системі ми-

нулого, сучасного й майбутнього, які характеризують нез-

воротність часового потоку. Усвідомлення цих трьох станів

часу прийшло до людства лише після винаходження пи-

семності. Адже минуле лише тоді

стає «повернутим назад»,

коли воно не лише згадується, а й є записаним. Диферен-

ціацію минулого, сучасного й майбутнього найбільш чітко

подає іудейсько-християнська традиція.

Насправді різниця між минулим, сучасним і майбутнім

не є такою чіткою. Сучасного взагалі не існує, адже, якщо со-

ціальні процеси мають певну тривалість, вони кожного мо-

менту часу безперервно переходять із минулого до майбут-

нього, тобто вони вже в минулому, або вже не в майбутньому.

Поки ми розмовляємо, кожне слово вже в минулому до того,

як ми закінчимо фразу. Загалом соціально-філософська

думка визнає, що минуле та майбутнє немов зустрічаються

у сучасному. Причому на минуле вже неможливо

вплива-

ти, сучасне само є предметом впливу, а майбутнє піддаєть-

ся впливу лише в потенції. Минуле також змінюється, адже

кожне нове покоління інтерпретує його на свій розсуд.

-327-

Людство завжди прагнуло дізнатися про своє майбут-

нє, а здібності до передбачення високо цінувалися. Про-

блема майбутнього, як свідчать етнографія та археологія,

хвилювала людей ще на ранніх стадіях розвитку суспіль-

ства. Спочатку воно фіксувалось у певних казках, міфах,

які сьогодні є важливими об’єктами для аналізу різних ар-

хетипів. Починаючи з

часів античності розвивається жанр

прогнозів у вигляді утопій (Утопія — місце, якого немає).

Серед найбільш відомих утопій назвемо уявлення Пла-

тона про суспільний лад, за якого на чолі держави стоять

філософи. У середні віки відомі утопії написали Т. Мор

«Утопія», Т. Кампанелла «Місто Сонця», Ф. Бекон «Нова

Атлантида». Головними проблемами цих

утопій були про-

екти ідеального соціального устрою, моральні цінності.

Утопії ХVІІІ ст. широко використовували ідеї доби Про-

світництва. У другій половині ХІХ ст. почався бурхливий

розвиток наукової фантастики. У 1948 р. Дж. Оруелл напи-

сав відому антиутопію «1984», де поставив соціально-філо-

софські проблеми контролю над майбутнім через маніпу-

лювання минулим.

У 60-70-ті рр. ХХ ст. із розвитком діяльності так званого

Римського клубу, створеного у 1968 р. за ініціативи італій-

ського бізнесмена та громадського діяча А. Печчеї, який

об’єднав вчених, що мали на меті привернути увагу полі-

тиків, громадськості до глобальних проблем сучасності,

робились спроби пошуку надійної методології наукового

прогнозування. У першій

доповіді Римського клубу під на-

звою «Межі росту» (1972 р.) американський професор Денніс

Медоуз робив висновок про колапс людства, пов’язаний з

виснаженням ресурсів, екологічним забрудненням. Вихід з

-328-

цього становища він пропонував шукати на підгрунті «ну-

льового зростання» населення та промисловості. Відмін-

ності глобального моделювання від футурології 60-х рр.

полягають не лише у використанні комп’ютерних моде-

лей, а й у застосуванні альтернативного, багатоваріантного

підходу до визначення тенденцій розвитку майбутнього.

Загальна інформація про майбутнє отримується через

передбачення, тобто обґрунтоване

припущення про май-

бутній стан явищ природи та суспільства та про явища,

які не відомі на цей час, але які піддаються виявленню.

При цьому прогноз є імовірним судженням про стан того

чи іншого явища в майбутньому. Прогноз є невід’ємною

функцією науки, її розвиток відбувається з посиленням

прогностичної функції. Прогнозування

має також велике

прикладне значення.

Важливою проблемою методології прогнозування є

виявлення чинників, які детермінують майбутнє, котре

витікає з теперішнього і має корені в минулому. Загалом,

домінуючим є закон причинності — причина обов’язково

зумовлює наслідок. Правда, така каузальність породжує і

головні проблеми прогностики, увагу на яких сфокусу-

вав О. Панарін. Зокрема, він

наголошує, що одна й та сама

причина може породжувати різні наслідки. Детерміновані

ієрархії типу «причина — наслідок», «сутність — явище»

не завжди діють у високоорганізованих системах, однією

з яких є суспільство та його соціальне життя. Крім того,

будь-який перелік апріорних причин, які ми вибудовуємо

для детермінованого висновку щодо майбутнього, завжди є

неповним. Також багато процесів, які відбуваються у житті

суспільства пов’язані між собою не причинно-наслідковим

-329-

зв’язком, а відносинами компліментарності (взаємодопов-

нюваності)

374

Існують різні види прогнозів. Соціальне прогнозуван-

ня здійснюється з метою розробки рекомендацій щодо оп-

тимального впливу на прогнозоване явище чи процес з ме-

тою їх реалізації чи відвернення. Залежно від часу, на який

розраховано прогнозування, відрізняють поточні, корот-

кострокові, середньострокові, довгострокові прогнози. За-

лежно від мети прогнози поділяють на пошукові,

тобто

такі, що будують передбачення на підгрунті умовної екс-

траполяції (продовження) в майбутнє тенденцій, які діяли

в минулому, та нормативний прогноз як передбачення ба-

жаного стану явищ на підставі попереднього визначення

норм, ідеалів, цілей.

Британський соціолог початку ХХ ст. Г. Спенсер, гово-

рячи про розвиток методології прогнозування, наголошу-

вав, що на

перших фазах наука досягає лише достовірності

передбачення, пізніше — ще й повноти. Нерозвинута на-

ука дає переважно передбачення якісних характеристик

певного явища, більш методологічно розвинута наука

— ще й кількісних. Між звичайним знанням і наукою різ-

ниця лише в ступені. Закон прогресивного руху не є при-

таманним окремим складовим певної науки. Прогрес

на-

уки може йти від загального до особливого і навпаки, він

водночас аналітичний і синтетичний

375

Цим вимогам, на нашу думку, відповідає концепція

універсального соціального циклу. Втім, скептики вва-

жають, що оскільки соціальні системи є нестабільними, і

374

Панарин А. С. Политология — М. — 1999. — С.399.

375

Спенсер Г. Генеза науки. — М., 1990. — С.482-549.

-330-

тому принципово неможливо спрогнозувати їхній розви-

ток. На думку К. Поппера, глобальні історичні пророцтва

стосовно ідей всесвітньої історії, яка йде уперед визначе-

ним шляхом, в принципі неможливі. Історичні тенденції

не дають підстави робити на їх підгрунті прогнози май-

бутнього. Адже історія знаходиться під потужним впливом

зростання людських знань, але ми не

можемо визначити

точне майбутнє розвитку науки. К. Поппер відстоював по-

зицію демократичних поступових соціальних перетворень

у форматі так званої «поелементарної інженерії». Такої ж

точки зору дотримувався Ф. Гайєк.

Засновник тартуської школи семантики Ю. Лотман

свого часу зазначав, що становище історика можна порів-

няти з театральним глядачем, який вдруге дивиться пос-

тановку. П’єса для нього перебуває в минулому часі, з якого

він виймає знання сюжету. Проте водночас як глядач він

знаходиться в теперішньому і нібито наново переживає не-

знання того, чим зазначена п’єса закінчиться. У свою чергу,

П. Бурдьє наголошував, що те, в якій мірі соціальний світ

здається нам наперед

визначеним залежить від тих знань,

які ми про нього маємо.

Соціальна наука отримує тим більше звинувачень

у «детермінізмі», чим більше вона просувається у пізнан-

ні. Справжня політична дія полягає в тому, аби користу-

ватись знанням про ймовірне заради збільшення шансів

можливого. У 1965 р. А. Тоффлер увів до наукового обігу

термін «

футурошок», тобто стрес, який виникає у людей,

які у короткий термін піддаються великій кількості змін.

Футурошок виникає внаслідок накладання нової культури

на стару. Нинішній момент людської історії Тоффлер роз-