Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-301-

С. П. Капіца вводить для опису історії людства крім зов-

нішнього фізичного часу, уяву про внутрішній системний

час. «Перше розуміння часу, — зазначає С. П. Капіца, —

визначає його як зовнішній фактор, не пов’язаний із проце-

сами, що відбуваються […] Друге розуміння часу пов’язує

його з тривалістю певних процесів у розвитку суспільства

або людства, які залежать від того, що відбувається в самих

системах»

338

. Причому саморозвиток системи визначає її

внутрішній час. Відносна тривалість розвитку залежить

від структури явища, яке розглядається. По мірі набли-

ження до критичної дати відбувається скорочення трива-

лості циклів. Соціальне минуле набагато ближче до нас,

ніж календарне минуле.

У давнину, за визначенням А. Я. Гуревича, час виступав

як «конкретна предметна стихія».

Він був невіддільним від

речей та дій, котрі були включені в час. За середньовіччя

особистий ритм задавався церквою, а суб’єктивний ритм

життя перехрещувався з сезонно-природним часом, який

частково співпадав з соціально-організованим часом.

На думку російського соціолога Л. Іоніна, на цьому пере-

хресті виникає час трудових і духовних ритмів

повсякден-

ності, властивої для модерну як когнітивної епохи. Лише

наприкінці середньовіччя годинники на баштах західних

міст почали відбивати чверті годин. Як філософський фе-

номен іманентне переживання часу було зафіксовано Ав-

густином Блаженним.

Часовий характер соціальної дії проявляється в моти-

вації. У кожній дії проявляється її співвіднесеність з мину-

лим та

майбутнім, які є координатами дії. Ми погоджує-

338

Капица С. П. Об ускорении исторического времени // Новая и но-

вейшая история. — 2004. — № 6. — С.3-4.

-302-

мося з ідеєю А. Панаріна, який зазначав, що «… лінійний

час прогресу (модернізації) і циклічний час співіснують і

взаємодіють…»

339

Соціальний час є ціннісно-нормативним поняттям.

Російська соціологічна енциклопедія визначає соціальний

час як одну з форм існування та функціонування сус-

пільства, часовий простір людської діяльності та її міру.

Соціальний час характеризує послідовність різних видів

діяльності та є нематеріальною формою багатства суспіль-

ства та кожного його члена. Ритм соціального життя майже

завжди є нерівномірним, адже він складається з багатьох

ритмів своїх компонентів.

Історики роблять вигляд, що вони можуть підпорядкува-

ти чіткому ритму реальність у періодизації, яка найчастіше

є чистою умовністю. Накопичена в певному фізичному часі

інформація не передається кожній людині від народження.

Натомість, зазначену інформацію люди, перебуваючи в пев-

ній історичній ситуації

, намагаються засвоїти впродовж ці-

лого життя. Тому люди, які живуть у різні історичні епохи,

володіють якісно різними обсягами знання. Неоднаковими

також є способи оволодіння знаннями, як і темп їхнього на-

рощування. Зазначимо, що вже в античні часи грецькі іс-

торики ввели поняття «історичний час», тобто «кайрос» як

проміжок часу, сприятливий

або несприятливий для здійс-

нення певної події. Натомість, «хронос» був визначений як

фізичний час. У православній традиції «кайрос» є часом,

який має конкретний історичний смисл. Біблія пропонує

концепцію часу у вигляді лінійно-есхатологічного та теоло-

339

Панарин А. С. Політологія — М., 1999. — С.33.

-303-

гічного часу. Історичний час є локальною характеристикою

розвитку органічної частини нелінійного середовища.

Тривалий час люди жили в світі, який утікав від їхньо-

го сприйняття тому, що вони погано вміли вимірювати

час. Це був лише один з симптомів байдужого ставлення

до часу. Лише в ХІV ст. було винайдено механічний го-

динник. Збільшення

вільного часу розширило світогляд-

ні обрії. Часовий вимір будь-яких процесів розглядається

повсякденною свідомістю як очевидна даність. Але систе-

матичний аналіз іманентного змісту часу все ще не зроб-

лено. «Внутрішній» час існування певної системи харак-

теризує її функціонування. Натомість, «зовнішній» час є

часом її змін. Соціальна реальність є історичною за

своєю

суттю. На думку П. Штомпки, «внутрішній час» станов-

лять короткотермінові соціальні зміни, а «зовнішній час» і

є справжнім історичним часом, який збігає у вічність.

Американський просвітник Бенджамін Франклін свого

часу висловив думку, що час — це тканина, з якої складаєть-

ся життя. Час історії є тією плазмою, в якій знаходяться со

ціальні феномени, що їх можна адекватно зрозуміти лише

в цьому часі. Отже, історичний феномен неможливо ра-

ціонально пояснити за межами його часу. Ми знаходимось

у одному часі сучасності тому, що нам висувають однакові

вимоги, які чітко регулюють своєчасність наших дій і ду-

мок на певному етапі нашої діяльності та життя

в цілому.

Норми часу, які об’єднують соціальні спільноти, можна уя-

вити як культурну пам’ять-уявлення про час, який допома-

гає співставляти індивідуальні часові перспективи в актах

комунікації. Причому зміна коду комунікації трансформує

всю систему об’єктів, які визначаються як минуле, сучасне,

-304-

майбутнє. Суб’єктивне переживання часу відкриває перед

нами особистий час, інституційний час, культурний час.

Більша тривалість періодів давньої історії, порівняно з су-

часною, свідчить про своєрідне стискання історичного часу,

який протікає в рамках фізичного часу. А. Тойнбі пов’язував

сенс історичного часу зі зміною цивілізацій.

Поняття «соціальний час» характеризує людську діяль

ність і соціальні відносини під час певних суспільних про-

цесів. Соціальний простір має три фізичні характеристи-

ки і часову координату. Відносини відчуття попереднього

часу, слідування та одночасності дій є важливими характе-

ристиками соціального часу, як і власне уявлення про час.

Час та простір є універсальними константами соціально-

го життя. Проте

слід пам’ятати, що соціальний час завж-

ди має договірне походження. Чим складнішим за свою

структурою, мережею та функціями ставало суспільство,

тим більшою ставала потреба часового порядку та коор-

динації. Майбутнє та минуле зустрічаються в сучасному.

На минуле неможливо впливати, теперішнє само є пред-

метом впливу, а майбутнє піддається впливу лише

в потен-

ції. Час є агентом соціальних змін.

У лінійному часі майбутні стани визначені минулим,

а майбутнє детермінується стартовими умовами. Але, як

слушно зазначав O. Панарін, якби це було справді так, то «у

Історії були б вічні улюбленці — незмінні лідери, гегемони

та передовики». Втім, «… історія реалізує свої альтернати-

ви, періодично змінюючи «

лідерів прогресу» і центри сві-

тового розвитку»

340

. Соціальний час пов’язаний із соціаль-

ними змінами як іманентна онтологічна властивість подій

340

Панарин А. С. Политология. — М., 1999. — С.10.

-305-

і процесів. Причому як подія може існувати в часі, так і час

іманентно присутній у події.

Модерна особистість орієнтується на сучасне та май-

бутнє, а не минуле. Вона намагається берегти час, бути

пунктуальною. Спостерігається планування майбутніх

дій, які потрібні для досягнення соціальних та особистих

цілей. Соціальний час виконує важливі функції: синхроні

зація активності (чим сильнішою є взаємодія учасників

подій, тим необхіднішою виглядає часова синхронізація),

координація дій, послідовність, своєчасність, вимір часу,

диференціація (визначення найбільш сприятливих мо-

ментів), деспотизм часу. Час віддзеркалює ритм соціаль-

них дій, водночас сам час, регулює такі дії. Він історично

та культурно відносний. П. Сорокін та Р. Мертон наго-

лошували, що системи часу варіюються разом із соціаль-

ною структурою. Точка підрахунку виміру часу береться

в залежності від подій, які мають різне соціальне значення

для різних суспільств. Для кожного суспільства властива

власна конфігурація соціального часу.

Найбільш поширеними моделями соціального часу є

лінійна, циклічна, крапкова, фазова. У лінійній моделі час

протікає безперервно

та незворотньо від минулого до тепе-

рішнього, а потім до майбутнього. У класичній циклічній

моделі хід часу постійно повторюється і утворює замкнене

коло: минуле — теперішнє — майбутнє, де час послідов-

но та безперервно протікає в одному напрямку від мину-

лого до майбутнього, а потім знову до минулого. У моделі

крапкового часу

існує лише один модус часу — теперіш-

нє, в якому взаємопов’язані теперішнє, минуле і теперішнє

майбутнього. У фазовій моделі час складається з відносно

-306-

незалежних фаз: минулого, теперішнього і майбутнього,

зміна яких може відбуватись дискретно у будь-якій послі-

довності. Отже, соціальний час тече від майбутнього через

теперішнє до минулого, тобто спрямованість соціального

часу зворотна.

Археологія надає речові спогади про минуле. Колек-

тивна пам’ять виходить за межі спогадів певної особистості.

Водночас історичний час завдяки

механізмам пам’яті, потя-

гу до певної мети, панує над минулим і майбутнім, у твор-

чі моменти стає особливо продуктивним. Мексиканський

есеїст, лауреат Нобелівської премії з літератури Октавіо

Пас (1914-1998) слушно зазначав, що зв’язок між трьома ча-

сами: минулим, сучасним і майбутнім різниться для кож-

ної цивілізації. Зокрема, «для примітивних

суспільств

часовий архетип, модель сучасного і майбутнього, є мину-

лим. Не вчорашнє минуле, а давно минуле, джерело всього

давнього, початок всіх початків… Соціальне життя не іс-

торія, а ритуал; вона складається не з послідовних змін, а з

ритмічного повторення позачасового минулого. Минуле

— архетип, і сучасне повинно підганятись під цю модель;

крім того, минуле повертається завжди, оскільки присутнє

в обряді та святі. Таким чином, минуле, будучи зразком,

перманентно відтворюється — наскільки звичай цього

вимагає, захищає суспільство від змін. З одного боку, таке

минуле є незмінним для зміни часу, а з іншого, є не тим,

що було одного разу, а тим, що відбувається завжди

…»

341

Такий архетип часу минулого є нормою. Для нас час — це

зміни, для первинних людей — це фактор, який усуває змі-

ни. Ідеальний час, так би мовити, «позачасовий».

341

Октавио ПаС. Сыны праха. Традиция разрыва // Иностранная лите-

ратура. — 2003. — № 5. — С.173.

-307-

«Для давніх позачасова модель знаходиться не «після»,

а «до», не наприкінці часів, а на початку початків. І з са-

мого початку зазначена модель постійно відтворюється».

Натомість, «цивілізації Сходу… сприймали минуле в ко-

лах і спіралях, як різні віки світу. Дивна метаморфоза від-

бувається у них з позачасовим минулим: воно проходить,

піддається змінам, робиться часовим… Історія є деграда-

цією початкового часу, повільним, але неминучім проце-

сом розпаду, який веде до смерті». Проте «від змін рятує

повернення: минуле — це час, який знову появляється і че-

кає на нас наприкінці кожного циклу… Таким чином, май-

бутнє є і кінець часів, і їх початок, воно

— смерть архетипу

минулого, але воно і його воскресіння. Кінець циклу — це

і реставрація справжнього минулого, і початок нової неми-

нучої деградації». Натомість, «для християн здійснений

час — у вічності, де часу просто немає, а історія анулюєть-

ся; для сучасних людей досконалість, якщо вона взагалі є,

може перебувати лише в майбутньому. Інша

різниця: наше

майбутнє, за визначенням, не схоже ні на минуле, ні на су-

часне — це сфера невідомого, тоді як майбутнє Давнього

Середземномор’я та Давнього Сходу незмінно впадає в ми-

нуле. Циклічний час і є історією, але кожного разу він запе-

речує історію»

342

«Індійська цивілізація не руйнує циклічний час: не за-

перечуючи його емпіричної реальності, вона його розпо-

рошує і перетворює на субстанціональну фантасмагорію.

Критика часу зводить зміни до ілюзії, і таким чином, є

просто іншим способом, можливо, найбільш радикаль-

ним, протистояти історії. У великих цивілізаціях Сходу і

342

там само. — С.174.

-308-

Середземномор’я позачасове минуле примітивних народів

стає часовим, повертається циклічним часом; Індія роз-

миває цикли, вони буквально лише сон Брахми. Кожного

разу, коли Бог просипається, сон руйнується… небезпека

цієї метафізичної циклічності полягає в тому, що люди-

на неминуче починає заперечувати й себе»

343

. Натомість,

«Християнство обіцяло персональний порятунок, тому

його прихід здійснив суттєву зміну: головною дійовою осо-

бою космічної драми стає не світ, а людина. Вірніше, кожна

людина. Центр ваги історії змістився: круговий час первин-

них людей був безкінечним і неособистим, християнський

час став кінцевим і особистим». Отже, «розбивши кола і

ввівши ідею

кінцевого і незворотного часу, християнство

висунуло на перший план неоднорідність часу»

344

. Причо-

му «неоднорідності історичного часу протистоїть єдність

часу, яка настає після всіх часів: у вічності зникають про-

тиріччя, все замиряється з собою, і в цьому замиренні кож-

на річ досягає власної стійкої досконалості, своєї першої і

кінцевої цілісності. Повернення вічного сучасного після

Страшного суду є смерть змінам — смерть смерті»

345

Таким чином, «множині часу реального протистоїть

єдність часу ідеального, або часу архетипічного; неод-

норідності, властивій часовій послідовності, протистоїть

однорідність часу позачасового, завжди рівного самому

собі. Один полюс — це буддійська пустота або християнсь-

ка онтологія, тобто категоричне ствердження таких кон-

цепцій, у яких зміни і протиріччя, невід’ємні від поступу

часу,

зникають зовсім, лишаючи час без часу. Інший полюс

343

там само. — С.175.

344

там само. — С.176.

345

там само. — С.177.

-309-

— устремління часових архетипів примирити протиріччя,

не скасовуючи їх повністю, — так поєднуються часи в да-

лекому минулому, яке перманентно обертається сучасним,

так працює ідея циклічності світового часу»

346

«Буття і час, — зазначав М. Хайдеггер, — взаємно визна-

чають одне одного, втім, таким чином, що ані перше — буття

— не можна розглядати як тимчасове, ані друге — час — як

буттєве»

347

. Тому пророцтво, зроблене у 1989 р. Ф. Фукуямою

про «кінець історії», насправді виявилося лише наближен-

ням кінця епохи модерну

348

. Нинішній глобальний коево-

люційний перехідний період створює стан речей, за якого

«соціологія, — як зазначає Л. Іонін, — залишиться у вигляді

когнітивної соціології знання, яка тільки й буде спромож-

на описати, як (але не чому) все відбувається»

349

. Втім, істо-

ричне мислення переконує, що не треба довіряти повністю

поточним істинам історичної епохи. Адже корекції потре-

бує регулярний перегляд соціально-історичної аксіомати-

ки. Об’єктивно відбувається прискорення історичного часу

сучасності, що віддзеркалюється на тривалості циклів

350

Причому тривалість циклів визначається дією космічних і

природних механізмів, середньотермінові цикли стосують-

ся соціальних структур, короткотермінові цикли розгорта-

ються на рівні особистості та подієвої історії.

346

там само. — С.178.

347

Хайдеггер М. Время и бытие. — К., 1993. — С.392.

348

Martin Hans-Peter, Schumann Harald. Die Globalisierungsfalle. Der

Angriff auf Demokratie und Wohlstand. — Hamburg, 1998. — S.47.

349

Ионин Л. Г. Социология культуры: путь в третье тысячелетие. — М.,

2000. — С.417.

350

Капица С. П. Об ускорении исторического времени (структура вре-

мени и длительность циклов) // Новая и новейшая история. — 2004.

— № 6. — С.3.

-310-

У революційний період соціального циклу спостері-

гається проблема синхронізації соціального часу та дій, від-

бувається своєрідний розрив безперервності історичного

часу. Соціальні катастрофи зводять соціальний час до точ-

ки сучасного, яка вбирає в себе минуле та майбутнє. В ін-

волюційній стадії довготривала перспектива включається

до короткотермінової. Соціальні дії на цьому етапі розвит

ку можуть мотивуватися відкладеною винагородою.

Соціальний час рухається з майбутнього через сучасне

до минулого. Коеволюційна стадія розгортання соціально-

го циклу має за особливість наближення до нас соціального

минулого більшою мірою, ніж до календарного минулого.

Проявляється нова мотивація соціальних дій, яка повністю

розкривається вже на еволюційній фазі розгортання уні-

версального соціального

циклу.

Паралельно під час еволюційної стадії циклу послаб-

люються ціннісно-нормативні характеристики соціального

часу, який більше раціоналізується. Будь-який історичний

феномен втрачає смисл за межами свого часу. Прискорен-

ня соціально-історичного часу робить вищим темп зміни

всієї системи універсального соціального циклу. Внаслі-

док наявності зазначених соціально-історичних тенденцій

підвищується значення адекватного

прогнозування.

5.2 Межі історико-соціологічного прогнозування

Картезіанські логічні питання сформулювали класич-

ну модель прогнозу. Її можна репрезентувати у вигляді

послідовних чотирьох логічних операцій. Теорема: що від-

будеться, якщо певна подія станеться? Інверсія: Що не від-

будеться, якщо це станеться? Конверсія: Що відбудеться,