Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

161

У травні 1542 р. у Віттенберзі вийшла з друку його книга «Про

сторони і кути трикутника як плоских, так і сферичних» з додатком

докладних таблиць синусів і косинусів. Вчений не дожив до того

часу, коли його твір «Про обертання небесних сфер» розповсюдився

по всьому світу. Він вже помирав, коли друзі принесли йому

перший

примірник книги, що надрукована в одній з друкарень Нюрнберга.

Але і з виданням книги польського ученого геліоцентрична система

свiту не зразу була визнана. Для її ствердження потрiбнi були дослiди

Кеплера і Галілея, впровадження нового в шкільну освіту, виховання

з дитинства в дусi незрозумілих для емпіричного знання

уявлень.

Католицька церква одразу не надала значення революційним

поглядам у науковій праці Коперника. В 1616 р. (через 73 р. після

видання його твору) книгу «Про обертання небесних сфер» було

занесено до Індексу заборонених книг. Заборона відмiнена лише

через 212 р. (1828 р.).

Кеплер

Після смерті Коперника на основі його системи світу астрономи

почали

складати таблиці руху планет. Вони краще узгоджувались зі

спостереженнями, ніж попередні таблиці, що видавались ще з

використанням системи Всесвіту за Птолемеєм. Але згодом

астрономи вивчили розбіжності і цих таблиць з даними спостережень

руху небесних тіл. Для вчених з передовим світоглядом було

очевидним, що вчення Коперника правильне, але треба глибше

дослідити

і виявити закони руху планет. Це завдання вирішив

німецький вчений Іоганн Кеплер на початку ХVІІ ст.

Кеплер – видатний астроном i математик, сучасник Галiлея.

Народився у бiднiй нiмецькiй сiм’ї. У Тюбiнгенському унiвереитетi

професор астрономiї i математики М.Мьостлiн ознайомив його з

гел

iоцентричною системою Всесвіту Коперника. Сам Мьостлiн був

прихильником цього вчення. Але студентам на лекцiях пояснював

геоцентричну систему Птолемея, в яку сам не вiрив. На відмінність

від Мьостліна, Кеплер не приховував своїх поглядів і переконань.

Відкрита пропаганда вчення Коперника привернула до нього увагу і

ненависть місцевих богословів. Ще

до закінчення університету, у

1594 р., його посилають працювати викладачем математики у

протестанське училище невеличкого міста Граць, столицю

австрійської провінції Штірії. (Кеплер гадав, що пiсля закiнчення

унiверситету вiн займе духовну посаду).

Кеплер був твердо переконаний, що iснує зв’язок мiж

космосом i окремою особою. В зв’язку

з цим вiн писав: «Те, що небо

якимсь чином впливає на людину, є очивидним, але залишається

невiдомим, як саме це проявляється». Його не залишала думка про

162

перевагу системи Коперника над системою Птолемея. Кеплера

займали три речi, причину яких вiн намагався з’ясувати: число,

розмiри i рух небесних тiл, чому вони саме такi, а не іншi. Філософи

Стародавньої Греції думали, що коло – це найдосконаліша

геомертична форма. А якщо так, то і планети повинні рухатись тільки

по

правильним колам.

Внаслідок роздумiв Кеплер приходить до висновку: навiщо

уявляти всi рухи планет у площинi, якщо орбіти тримiрнi? Внаслiдок

таких роздумів вiн викладає свiй висновок так: орбiта 3емлi є мiрою

усiх предметiв. З часiв Платона було вiдомо п’

ять правильних

многогранникiв. Вони i були використанi Кеплером. Він

розмірковував таким чином: опишу навколо Землі додекаедр

(дванадцятигранник) i коло, яке його мiстить, буде орбiтою Марса;

опишу навколо Марса (його орбiти ) тетраедр (чотиригранник) i

коло, що його мiстить, буде Юпiтером; опишу навколо Юпiтера куб

(шестигранник) i коло, що

його мiстить, буде Сатурном. Тепер впишу

в орбiту 3емлi iкосаедр (двадцятигранник) i коло, що його мiстить,

буде Венерою; впишу всередину Венери (її орбіту) октаедр

(восьмигранник) i коло, що його мiстить, буде Меркурiєм. У ХVІІ ст.

було вiдомо тiльки шiсть планет (Уран вiдкритий

наприкiнцi ХVІІІ,

Нептун – у ХІХ, а Плутон – тiльки у ХХ ст.). Шiсть планет

визначають п’ять промiжкiв, якi, в свою чергу, вiдповiдають п’яти

правильним многогранникам.

3 приводу своїх мiркувань Кеплер писав, що йому пощастило.

Він був дуже радий вiд завершення

такої роботи. Днi i ночi дослідник

проводив за розрахунками з метою впевнитись у тому, що

коперниківськi орбiти вiдповiдають його уявленню. Протягом

декiлькох днiв Кеплер слiдкував за тим, як одне за одним небеснi тiла

займають точно визначене їм мiсце серед iнших планет. У 1596 р.

усi

свої мiркування вчений виклав у невеликiй книзi пiд назвою

«Передвiсник космографiчних компонувань, який мiстить

космографiчну таємницю вiдносно дивовижних вiдносин мiж

небесними орбiтами, а також справжнi i належнi пiдстави для їх

Числа, Величини i Перiодичних видань». «Космографiчна таємниця»

була для Кеплера необхiдним етапом на шляху до його знаменитих

законiв.

Незважаючи на те, що праця Кеплера була ще зразком

схоластичного, квазінаукового мудрування, вона принесла автору

популярність. Знаменитий датський астроном-спостерігач Браге,

який скептично поставився до схеми Кеплера, віддав належне

самостійності мислення молодого вченого, знанню ним астрономії,

мистецтву і

наполегливості в обчисленнях і висловив бажання

зустрітися з ним. Зустріч, що відбулася пізніше, мала виняткове

значення для подальшого розвитку астрономії.

163

Початок ХVІІ ст. знаменний двома подiями в історії науки.

Одна з них приголомшила цивiлiзовану Європу i на всi часи

залишилась символом боротьби мракобiсся зі знанням, старого з

новим. 17 лютого 1600 р. у Римi на Площi Квiтiв спалено на полум'ї

Джордано Бруно – фiлософа i письменника, полум

'яного

пропагандиста вчення Коперника. Друга подiя залишилась

непомiтною для сучасникiв. 1 сiчня того ж року мало кому вiдомий

викладач математики протестанського училища у Німеччині Кеплер

приїздить у Прагу на запрошення для зустрiчi з видатним датським

вченим Браге.

Хто ж такий Браге? Він вимушений був залишити

свою

батьківщину – Данію і побудовану ним там обсерваторію, де

протягом чверті століття вів астрономічні спостереження. Ця

обсерваторія була оснащена кращими вимірювальними приладами, а

сам Браге був умілим спостерігачем. Коли датський король залишив

Браге без коштів на утримання обсерваторії, він поїхав у Прагу.

Браге з зацікавленістю ставився до вчення Коперника. Він висував

таке пояснення будови світу: планети є супутниками Сонця, а Сонце,

Місяць і зірки – тілами, що обертаються навколо Землі. Таким чином

за останньою зберігалось положення центра Всесвіту.

Браге запропонував Кеплеру роботу свого помічника для

спостережень за небом і астрономічних обчислень. Так почалось

плiдне спiвробiтництво двох природодослiдникiв,

яке привело до

створення нової астрономiї. I чи мiг хто-небудь тоді уявити, що це

прокладає шлях потужному iнтелектуальному зльоту, який

завершиться в 1687 р. виданням Ньютоном «Математичних

принципів натуральної фiлософiї».

У наукових питаннях у Браге i Кеплера не було згоди. Браге не

визнавав вчення Коперника. Вiн не сприймав

його основного

положення (обертання 3емлi навколо Сонця). Намагався зберегти

єднiсть розумiння, прагнув покращати теорiю епiциклiв.

У 1601 р. Браге помер, i Кеплер займає мiсце математика i

астронома при iмператорському дворi Рудольфа II. Він ніколи не міг

добитися того, щоб йому акуратно виплачували заробіток на новій

посаді (мабуть заради

заробітку коштів для прожитку займався

астрологією, в яку, швидше всього, не вірив). Але Кеплер не залишив

роботи, оскільки вона надавала йому можливість користуватись

величезним матеріалом довголітніх астрономiчних спостережень

Браге, який залишився в рукописах останнього. 3а їх допомогою

Браге прагнув знайти закони небесної механiки i скласти зорянi

таблицi. Кеплер почав вивчати

, опрацьовувати безцiнний матерiал.

Працюючи над ним, зробив чудове відкриття: вивів закони руху

планет, які стали основою теоретичної астрономії. Це було вагомим

164

внеском у підтримку ідеї польського вченого Коперника про

геліоцентричну схему Всесвіту.

Узагальнивши данi спостережень Браге, Кеплер одержав

відомостi, з яких i народжуються його закони. Показники вимiрiв

Браго показували, що планети рухаються нерiвномiрно. Це вимусило

Кеплера вiдмовитись вiд освяченого тисячолiттями уявлення про

рiвномiрний рух

планет по коловим орбiтам. Шляхом обчислення він

довів, що планети рухаються не по колах, а по еліпсах - замкнутим

кривим, форма яких відмінна від форми кола.

При розв’язанні даної задачі Кеплер зустрівся з випадком,

який, власне кажучи, методами математики постійних величин не міг

бути вирішений. Справа зводилась до обичислення

площі сектора

ексцентричного кола. Якщо цю задачу перевести на сучасну

математичну мову, прийдемо до еліпсистичного інтегралу. Дати

розв’зок у квадратурах, Кеплер, природно, не міг, але він не

відступав перед труднощами, які виникли перед ним, і розв’язав

задачу шляхом підсумовування нескінчено великого числа

«актуалізованих нескінчених малих». Цей підхід до

розв’язання

важливої і складної практичної задачі являв собою в новий час

перший крок до передісторії математичного аналізу.

Перший закон вченим викладено так: Планети рухаються по

елiпсах, в одному з фокусiв якого знаходиться Сонце. З цього

виходить, що відстань планети від Сонця не завжди однакова. Кеплер

виявив, що швидкість

, з якою рухається планета навколо Сонця,

також не завжди однакова. Підходячи до Сонця, планета рухається

швидше, а відходячи від нього – повільніше. Ця особливість у русі

планет складає другий закон Кеплера: лiнiя, що поєднує Сонце i

планету, за рiвнi промiжки часу описує рiвнi площi. При цьому

Кеплер

розробляє принципово новий математичний апарат, роблячи

важливий крок у розвитку математики змінних величин.

До першого закону Кеплера До другого закону Кеплера

Обидва закони Кеплера стали надбанням науки. Незважаючи

на те, що Ватикан переслiдував учення Коперника, математику

взагалi, як «творiння диявола», Кеплеру все ж пощастило

опублiкувати в 1609 р. свої два закони в книзi «Нова астрономiя» –

викладення основ нової небесної механіки. Вихід цього чудового

165

твору не відразу привернув до себе увагу. Навіть Галілей, імовірно,

до кінця свого життя не сприйняв законів Кеплера. Роботи Кеплера

над створенням небесної механіки відіграли важливу роль у

ствердженні і розвитку вчення Коперника. Ним було підготовлено

грунт і для подальших досліджень, зокрема для відкриття Ньютоном

закона всесвітнього тяжіння. Закони Кеплера і

зараз зберігають своє

значення: навчившись враховувати взаємодію небесних тіл, вчені їх

використовують для розрахунків рухів природних небесних тіл, але,

що особливо важливо, і штучних, таких як космічні кораблі, свідками

появи і удосконалення яких є ми самі.

Потреби астрономії стимулювали подальший розвиток

обчислювальних засобів математики і їх популяризації. У 1615 р.

Кеплер

видав порівняно невеличку за обсягом, але змістовну книгу –

«Нова стереометрія діжок з-під вина». Тут він продовжив розробку

своїх інтеграційних методів і застосував їх для знаходження об′ємів

понад 90 тіл обертання, інколи досить складних. Там же ним були

розглянуті і екстремальні задачі, що підводило вже до другого

розділу математики нескінченно

малих – диференціальному

обчисленню.

Необхідність удосконалення засобів астрономічних обчислень,

складання таблиць рухів планет на основі системи Коперника

залучили Кеплера до питань теорії і практики логарифмів. Натхнений

роботами Непера, Кеплер самостійно побудував теорію логарифмів

на суто арифметичній базі і за її допомогою склав більш точні, ніж

Непер, логарифмічні таблиці. Вперше вони видані у

1624 р. і

перевидані у 1700 р. Кеплер і першим застосував логарифмічні

обчислення в астрономії. «Рудольфінські таблиці» планетних рухів

він зміг завершити завдяки новому засобу обчислення.

Зацікавленість вченого кривими другого порядку і проблемами

астрономічної оптики привела його до розробки загального

принципу неперервності – своєрідного еврістичного прийому, який

надав можливість знаходити властивості одного об′

єкту через

властивості другого, якщо перший виходить граничним переходом з

другого. В книзі «Додатки до Вітелло, або Оптична частина

астрономії» (1604 р.) Кеплер, вивчаючи конічні перерізи, інтерпретує

параболу або еліпс з нескінченно віддаленим фокусом – це перший в

історії математики випадок застосування загального принципу

неперервності. Уведенням поняття нескінченно віддаленої точки

Кеплер зробив важливий

крок на шляху до створення ще одного

розділу математики – проективної геометрії.

Все життя Кеплера – це відкрита боротьба за вчення

Коперника. Католицька церква переслідувала його i як проповiдника

вчення Коперника, i як протестанта. Йому доводилось часто мiняти

мiсце проживання, переносити великi труднощі. У 1617–1621 рр.,

166

коли книга Коперника вже була внесена Ватіканом до «Індексу

заборонених книг», він видає приблизно обсягом у 1000 сторінок

«Нариси коперніківської астрономії». Сонце там займає місце,

вказане Коперником, а планети, Місяць і незадовго до того відкриті

Галілеєм супутники Юпітера, обертаються за законами, що відкриті

Кеплером. Це був фактично перший підручник нової астрономії.

Видано його в період жорстокої боротьби церкви з революційним

ученням, в той час, коли вчитель Кеплера Мьостлін, коперніканець за

переконанням, видав підручник астрономії за Птолемеєм.

У 1618 р. Кеплер публікує книгу «Гармонiя свiту». До перших

двох законiв він додає третій. Виявилось, що квадрати періодів

обертання будь-яких двох планет

відносяться між собою як куби їх

середніх відстаней від Сонця.

Уся важливість законів Кеплера стала зрозумілою через 60

років, коли Ньютон зробив з них висновки, що привели його до

встановлення законів тяготіння.

Iсторiя науки i технiки – це не лише боротьба iдей. Це

боротьба, як показує приклад з Кеплером, за право

жити i працювати.

Навiть пiсля смертi вченого 73 томи його астрономiчних таблиць

були занесені до «Індексу заборонених книг» ще до виходу їх у свiт.

Пiсля вiдкриття законiв руху планет вони цiлком з наукових

мiркувань залишились поза увагою великих вчених i фiлософiв ХV

ІІ

ст. Представники механiстичного свiтогляду їх не визнавали. Не

визнавав їх i Декарт, i картезiанцi лише тому, що для пояснення

вiдкритих Кеплером законiв вони спроможнi були висунути тiльки

небесних духiв, якi доцiльно рухають свiтила у небесному просторi.

Кеплер вважав, що джерелом сили, яка рухає

планети, є Сонце. Вiн,

імовiрно, наблизився до формулювання поняття «гравiтацiйної

маси», «ваги». Цей вирiшальний крок зробив Ньютон.

Кеплеру належать також важливі результати і в оптиці.

Розроблена ним оптична схема рефрактора вже до 1640 р. стала

основною в астрономічних спостереженнях.

Кеплер розумiв, що його твори мають

цiннiсть. Тому вiн писав

з цього приводу, що йому всерiвно, хто їх буде читати: люди

теперiшнього чи майбутнього поколiнь. I додавав, що господь Бог

чекав шiсть тисяч рокiв для того, щоб хто-небудь зайнявся

спогляданням його творiнь.

Оцінюючи значення робіт Кеплера, вчені назвали

його

«законодавцем неба», оскільки саме він з’ясував ті закони, за якими

здійснюється рух небесних тіл у сонячній системі.

Галілей

Його ім′я увійшло в історію світової науки не лише як

послідовника мислителя епохи Відродження Джордано Бруно. Він є

167

Дослід Галілея з тілом,

яке вільно падає

одним з найвидатніших вчених цієї епохи в галузі фізики, астрономії,

математики. Галілея було названо «Архімедом нового часу».

Вiд Галiлея свiй початок бере

фiзика, як наука. Людство зобов’язане

йому формулюванням двох

принципiв. Перший – вiдомий

галiлеєвський принцип вiдносностi

для прямолiнiйного руху.

Другий -

принцип сталостi прискороння сил

тяжіння. У наступному, спираючись

на перший принпип, Ньютон прийшов

до усвiдомлення iнерцiальної системи

вiдлiку. Другий принцип Галiлея, що

пов’язаний з вiльним падiнням тiл,

допомiг Ньютону сформулювати

поняття “iнертної i важкої маси”.

Усе, що зроблено до нього

в науцi, являє собою тiльки її

передiсторiю. А.Ейнштейн i Л.Iнфельд з цього приводу вiдзначали,

що спроби прочитати велику повiсть про таємницi Природи так само

старi, як i саме людське мислення. Тiльки понад три столiття тому

вченi почали розумiти мову цiєї повi

стi. З часiв Галiлея i Ньютона

читання повiстi рухалось швидко. Найфундаментальніша проблема,

що протягом тисячолiть залишалась нерозв’язаною, – це проблема

руху. Вона була найскладнiшою. Це перша керiвна iдея сучасної

науки, сучасного природознавства i вона належить Галiлею. Його по

праву треба назвати одним iз засновникiв точного

, або класичного

природознавства. Роджер Бекон і Рене Декарт були теоретиками–

методологами нового природознавства. Сподівання одного і другого

органічно втілились у діяльності Галілея. Він писав: «Філософія

написана у найвеличнішій книзі, яка постійно відкрита нашим очам

(я говорю про Всесвіт), не можна її зрозуміти, не навчившись

спочатку розуміти мову і відрізняти знаки

, якими вона написана.

Написана ж вона мовою математики, і знаки її суто трикутники, кола

та інші математичні фігури». Саме мовою математики а ще

експеримента намагався він читати «велику книгу природи». Галілей

роздівав світ, коли писав, що не треба від зовнішніх тіл вимагати

чого-небудь іншого, ніж величини, фігури, кількості і

більш або

менш швидкого руху. Будучи присутнім у храмі серед прихожан, які

молились, він помітив у коливаннях люстри певну математичну

закономірність. Його думка у цей час була далеко і від Бога, і від

місця події, і від призначення предмету, який коливався і

перетворився в абстрактну точку, що описує певну криву в

абстрактному просторі.

168

Галiлей у 17 років вступив до Пізанського університету і став

готувати себе до професії лікаря. Так бажали його батьки. Медицина

зацiкавленостi у нього не викликала. 3ахопився геометрiєю,

механiкою, фiзикою, астрономiєю. Перечитав твори Архiмеда,

Євклiда i Аристотеля. Чим ближче Галiлей знайомився з творами

Аристотеля, тим

бiльше сумнiву з’являлось у нього з приводу вчення

грецького філософа. Остаточно визначились iнтереси Галілея. Вiн

залишив Пiзанський унiверситет i оселився у Флоренцiї. В 1586 р.

написав свою першу наукову роботу «Маленькі гідростатичні ваги»,

де описав спосiб визначення складу сплавiв металiв на основi

використання гiдростатичних терезiв i дав методи обчислення центру

ваги тiл рiзної форми. Ця праця принесла йому популярність і надала

можливість познайомитись з деякими вченими. Завдяки протекції він

очолив кафедру математики в Пізанському університеті, став

професором. Галілей викладав студентам математику і астрономію,

цілком зрозуміло, за Птолемеєм.

До Галiлея

в науцi загальноприйнятою точкою зору була та,

згiдно з якою швидкiсть руху тiла тим бiльша, чим бiльша сила на

нього дiє. Якщо вона перестає дiяти, то тiло зупиняється. Це

положення було чiтко сформульоване Аристотелем i на перший

погляд не викликає сумнiву.

Галiлей серiєю дослiдiв довів

помилковiсть стверджежня грецького вченого. Він проводить

дослідження, кидаючи різні тіла з похилої Пізанської вежі. Так він

перевіряв відповідність вчення Аристотеля – важкі падають швидше,

ніж легкі. У роботі «Про рух» (1590 р.) Галілей критикує

аристотелівське вчення про падіння тіл.

3амiсть аристотелiвської

точки зору – тiло рухається тiльки при

наявностi зовнiшньої на нього дiї - Галiлей увiв новий принцип, який

вiдрiзнявся вiд першого. Ось його формулювання: якщо на тiло не

здiйснюється нiякої зовнiшньої дiї, то воно або знаходиться у станi

спокою

, або рухається прямолiнiйно з постiйною швидкiстю. У

зв’язку з цим вiдкриттям Галiлея А.Ейнштейн i Л.Iнфельд писали, що

використання ним методiв наукового мiркування було одним з

найвидатніших досягнень в iсторiї людської думки. Цим зроблено

початок фiзики. Це вiдкриття

вчить нас тому, що iндуктивним

висновкам, якi базуються безпосередньо на спостереженнi, не завжди

треба довiряти, тому що вони iнколи є хибними.

Ретельно продуманий експеримент, відділення другорядних

факторів від головного в явищі, яке вивчав Галiлей − одна з істотних

сторін його практичного методу. За допомогою цього методу вчений

заклав початкові

основи динаміки, вивчав закони вiльного падiння,

руху тiл на похилiй площинi, тiла, яке кинуто пiд кутом до

горизонту.

169

Падунський період роботи Галілея, куди він переїхав,

очоливши кафедру математики у місцевому університеті -

найплідніший і найщасливіший в його житті. Тут він створив сім′ю.

Розпочав заняття астрономією, в якій величезна його заслуга. Він

збагатив прикладну оптику своїм телескопом. «Астрономічні

окуляри», які ним винайдені, одразу ж завоювали популярність серед

європейських монархів і

вчених. У 1608 р. вiн довiдався про винахiд

у Голландiї зорової (пiдзорної) труби. Власноручно сконструював i

побудував першу зорову трубу – оптичну систему з випуклих i

увiгнутих лiнз, спрямував її на небо i розпочав систематичнi

астрономiчнi спостереження. Удосконалив цей прилад i, як сам

відзначав, вiн виявився настi

льки чудовим, що за його допомогою

предмети здавались майже у тисячу разiв бiльші i понад тридцять

разiв ближче, нiж при спостереженнi звичайно без труби. За

допомогою свого винаходу Галiлей встановив, що на Мiсяцi, як i на

3емлi, є «гори» i «моря». На Сонцi вiн виявив «плями» i

те, що воно

обертається навколо своєї осi. Галілей невтомно рекламував у вищих

колах свій варіант досить потужного на той час телескопа і

одночасно проводив перші телескопічні спостереження, вивчаючи

супутники фази Венери i супутники Юпiтера, сонячні плями і

побудову поверхні Місяця. Так званими “експериментарними

ударами” він “поражав” парепатетиків і теологів про досконалість

незмінність неба, про протипоставлення земного і небесного. Виявив,

що Молочний Шлях це не «туманнiсть», як стверджував Аристотель,

не свiтла дорога до раю, як зазначалось у Святому Писаннi, а

скопичення багатьох зiрок. За допомогою механіки він розробляє

вчення Коперника і завдяки його зусиллям геліоцентрична система

Всесвіту, до

того мало відома, у першій половині ХУІІ ст. завойовує

загальне визнання. Галiлей налагодив виробництво телескопiв,

створив мiкроскоп та деякi iншi прилади, що допомогали йому

робити астрономiчнi спостереження.

Спостерігаючи зоряне небо, Галілей впевнився, що кількість

зірок набагато більша, ніж можна побачити без телескопа. Так ним

було підтверджено думку

Джордано Бруно, що простори Всесвіту

нескінченні і невичерпні. Його вiдкриття підтверджували

правильнiсть вчення Коперника, помилковiсть системи Аристотеля i

Птолемея, сприяли ствердженню гелiоцентричної системи Всесвiту,

розвитку наукового свiтогляду. Телескопічні відкриття Галілея були

зустрінуті багатьма з недовірою, навіть вороже. Про своє вiдкриття

Галiлей описав у 1610

р. у «3оряному вiснику» за 12 березня.

Цей твір ще більше популяризував ім′я Галілея в Європі,

зробив його знаменитим. Він зробив спробу поїздок зі своїми

інструментами по головних містах Італії, щоб показати всім те, що

бачив сам. Йому запропоновано посаду придворного математика у

170

Тосканського герцога Козімо ІІ Медічі і він повертається до

Флоренції, де народився. Маючи токого покровителя, Галілей

сміливіше починає пропагувати вчення Коперника. До його думки

прислуховуються. Служителі церкви стурбовані небезпекою

богословам, оскільки думки Галілея суперечать Святому Писанню.

«3оряний вiсник» з викладками i висновками астрономiчних

спостережень одержав у Празi i Кеплер. Вi

н дав високу оцiнку

спостереженням Галiлея i з цього приводу висловив свою точку зору

у творі «Роздуми про «3оряний вiсник». Галiлей листувався з

Кеплером. Коли вiн одержав у подарунок книгу «Нова астрономiя»,

то не забарився з вiдповiддю. Галiлей написав у листi, що в

iн із

задоволенням прочитає киигу. Подiляє погляди i давно став

прихильником учення Коперника. Про все це написано, але він

боїться публiкувати свої працi. Його страшить доля Бруно.

Кеплер одразу ж дав вiдповiдь на лист Галiлея. Пiдтримав його

i запевнив, що коли у того є перешкоди з

виданням праць в Італiї, то

це можна здiйснити в Нiмеччинi. Кеплер просив Галiлея сповiщати

все, що є у того на захист учення Коперника. Італiйський вчений

продовжує пропагувати iдею польського астронома. До його думки

прислуховуються iншi вченi. В 1616 р. iнквiзицiя викликала Галiлея

до Риму для звiту про його роботи, якi мали протиаристотелiвський

характер. У наступному роцi, як вже згадувалось, Конгрегацiя

Індексу прийняла рiшения про заборону книги Коперника «Про

обертання небесних сфер» i віднесла його вчення до єретичних.

Галiлей не був згаданий у цьому рiшеннi, але воно торкалось i його

дiяльностi. Вiн вимушений був вiдмовитись вiд публічної пiдтримки

вчення польського мислителя.

У 1623 р. один з флорентійських друзів Галілея Барберіні був

обраний папою під ім′ям Урбана УІІІ. Галілей отримує дозвіл на

друкування свого твору «Ваги», де веде полеміку з ієзуїтом Ораціо

Грацці з приводу трьох

комет, які з′явились у 1617 р. Знаючи

засудження католицькою церковю доктрини Коперника, Галілей не

висловився на її захист, а не без деякої іронії запропонував відшукати

третю космологічну систему.

Свою незгоду з рiшенням Конгрегацiї Індексу Галiлей проявив

виданням двох книг: «Бесiди i математичнi докази стосовно нових

галузей науки, що

вiдносяться до механiки i мiсцевого руху»; «Дiалог

про двi системи свiту – Птолемеєву i Коперникову». У 1630 р. ним

було запропоновано на розгляд Папи Римського рукописний другий

твір. У ньому співрозмовники обговорювали думки Птолемея і

Коперника, не приходячи в результаті спору до якогось конкретного

висновку. Ватікан заборонив друкування книги

Галілея. До Урбана

УІІІ з Іспанії кардиналом Гаспаром Борха було відряджено посланця