Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

141

4. Якщо образить, нехай штраф буде 25.

6. Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина спричинила збитки, то закон ХII

таблиць наказував або видати потерпілому тварину, що спричинила збитки, або від-

шкодувати завдані збитки.

9. У відповідності до ХІІ таблиць смертним гріхом для дорослого було потравити

або скосити вночі врожай із обробленого плугом поля. ХІІ таблиць воліли таку прире-

чену богині Церері особу скарати на смерть. Неповнолітнього, винного у такому злочи-

ні, за рішенням претора або карали мечами, або присуджували відшкодувати спричи-

нену шкоду у подвійному розмірі.

11. У ХІІ таблицях було визначено, щоб за намір рубання дерев винний платив по

25 асів за кожне дерево.

12. Якщо злодій крав уночі і був убитий на місці, то нехай його вбивство буде вва-

жатися правомірним.

14. Децемвіри приписували вільним людям, яких було впіймано в крадіжці на гаря-

чому те, що вони підлягали тілесному покаранню і повинні були видаватись головою

тому, у кого здійснена крадіжка, рабів же карали кнутом й скидали зі скелі, а стосовно

неповнолітніх було встановлено: або підлягали, на розгляд претора, тілесному пока-

ранню або отриманню з них відшкодування збитків.

15а. За законом ХІІ таблиць було встановлено штраф у розмірі потрійної вартості

речей у тому випадку, коли річ виявлялась у когось при формальному обшукові або ко-

ли вона була принесена до сховача і знайдена у нього.

15б. Закон ХІІ таблиць визначає, щоб при проведенні обшуку, той, хто шукає, не

мав ніякого одягу, окрім полотняної пов’язки, і тримав у руках чашу.

18а. Вперше ХІІ таблицями було встановлено, щоб ніхто не брав більше одного від-

сотка на місяць, тоді, як до цього бралось за бажанням заможних.

18б. Предки наші мали звичай і поклали у законах присуджувати злодія до сплати

подвійної вартості вкраденої речі, лихваря до стягнення у чотирьохкратному розмірі

одержаних відсотків.

19. За річ, дану на зберігання, робиться позов у подвійному розмірі вартості цієї речі.

23. Викритий у неправдивому свідченні скидався з Тарпейської скелі.

246. За ХІІ таблицями, за таємне знищення врожаю наступала смертна кара... тяжча,

ніж за вбивство людини.

26. У ХІІ таблицях наказувалось, щоб ніхто не влаштовував у місті нічних зібрань.

Таблиця ІХ

3. Невже ти будеш вважати суворим постанову закону, що карає смертною карою

суддю або посередника, які були призначені для судового розгляду справи і були ви-

криті у тому, що прийняли грошову винагороду у цій справі?

5. Закон ХІІ таблиць велить карати смертною карою того, хто підбурює ворога рим-

ського народу до нападу на римську державу, або того, хто видає ворогові римського

громадянина.

6. Постанови ХІІ таблиць забороняли позбавляти життя без суду будь-яку людину.

Таблиця Х

1. Хай мерця не ховають і не спалюють у місті.

2. Хай на похоронах жінки щік не дряпають і не голосять за померлими.

Таблиця ХІ

1. Децемвіри другого призову, додавши дві таблиці лицеприємних законів, між ін-

шим, санкціонували нелюдським законом заборону шлюбів між плебеями і патриціями.

2. Децемвіри, які додали дві таблиці, пропонували народові затвердити виправлення

календаря.

142

Таблиця ХІІ

1. Законом було введено захоплення речі з метою забезпечення боргу, і за законом

ХІІ таблиць це було дозволено проти того, хто придбав тварину для принесення жерт-

ви, не заплатив за неї купівельної ціни, а також проти того, хто не дасть винагороди за

здану йому в найом тяглову тварину, з тією умовою, щоб плата за користування була

використана ним на жертовний обід.

5. У ХІІ таблицях була постанова про те, що надалі всяке рішення народних зборів

повинно мати силу закону.

Примітка:

Документи № 1, 3 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хресто-

матія для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — С. 30—31, 31—36.

Документ № 2 використаний з: 2) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін

Юре, 1998. — Т. І. — С. 75—76.

Готуйтеся до проміжного контролю

Тести для самоконтролю

1. Метою вивчення історії держави і права зарубіжних країн як науки є:

1) виявлення історичних закономірностей розвитку державно-правових інститутів і явищ, що

розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі

(зарубіжні країни);

2) пізнання, пояснення причин історичних змін у політичному устрої і праві в зарубіжних

країнах;

3) формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах.

2. Предметом вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є:

1) історичні процеси становлення та розвитку цивілізовано організованого суспільства;

2) конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розви-

ваються та проявляються в певному географічному просторі (зарубіжні країни) та в хронологіч-

ній послідовності;

3) сукупність наукових знань про історію держави і права в зарубіжних країнах.

3. Засновниками історичної школи права вважаються:

1) Кельзен, Штаммлер;

2) Гуго, Савіньї, Пухта;

3) Локк, Руссо, Монтеск’є.

4. Представниками соціологічної школи права були:

1) Ф. Гізо, О. Т’єррі, Ж. Мішлє;

2) Ф. Лассаль, П. Лафарг, К. Каутський;

3) М. Гуго, К. Ейхгорн.

5. М. Ф. Володимирський-Буданов і О. Ф. Кістяківський були представниками:

1) марксистського напрямку у вітчизняній науці історії держави та права;

2) історико-соціологічної течії історичної школи права в Україні;

3) сучасної школи істориків держави і права в Україні.

6. Суспільно-економічна формація — це:

1) період переходу людства від споживчої економіки до виробляючої;

2) історичний період розвитку культури, релігії, притаманний цивілізовано організованому

суспільству;

3) історично визначений щабель у розвитку людського суспільства, що характеризується єд-

ністю продуктивних сил і виробничих відносин, які визначають сутність надбудовних структур,

якими є, зокрема, держава і право.

143

7. Цивілізація — це:

1) відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю культур-

них, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак, з яких незмінними за-

лишаються релігія і форми її організації, територія;

2) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільст-

ва, рівень економічної та політичної свободи особистості;

3) єдиний процес прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії розвитку.

8. ІV тис. до н. е. — сер. І тис. н. е. — це період:

1) стародавньої історії;

2) існування первісного суспільства в історії людства;

3) існування рабовласницької держави та права.

9. Сер. І тис. н. е. — ХVІІ—ХVІІІ ст. — це період:

1) історії середніх віків;

2) розквіту громадянського суспільства;

3) існування феодальної держави.

10. ХVІІ—ХVІІІ ст. — поч. ХХ ст. — це період:

1) існування станово-кастового суспільства;

2) виникнення буржуазної держави;

3) нової історії.

11. Держава — це:

1) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільст-

ва, етнічні, релігійні основи, рівень гармонії людини і природи, рівень свободи особистості —

економічної, політичної, соціальної та духовної;

2) політико-правова організація суспільства, яка поширює свою суверенну владу на займану

територію, діє в інтересах усього суспільства чи окремої його частини, володіє монополією на

законотворчість, правосуддя, легальний примус;

3) впорядкована на основі права система всіх політичних явищ, які функціонують і взаємо-

діють (або протидіють) в суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній

владі; це механізм організації й функціонування політичної влади.

12. Авілум — це:

1) вільне населення Стародавнього Єгипту;

2) вища категорія вільного населення Стародавнього Вавилону;

3) раби у Стародавній Індії.

13. Аккадці це:

1) древні жителі Шумер;

2) засновники Шумеро-Аккадського царства;

3) раби в Стародавньому Китаї.

14. Амореї — це:

1) кочові племена Міжріччя;

2) раби в Стародавньому Вавилоні;

3) давньоєврейські кочові племена.

15. Брахмани — це:

1) царські служилі люди в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) найпривілейованіша варна в Стародавній Індії.

16. Вайш’ї — це:

1) третя варна в Стародавній Індії (хлібороби, ремісники);

2) кредитори, торговці в Стародавньому Вавилоні;

3) раби в Стародавньому Єгипті.

144

17. Варни — це:

1) особливі станові групи в Стародавній Індії;

2) чиновники у Стародавньому Єгипті,

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

18. Кшатрії — це:

1) воїни-правителі в Стародавній Індії;

2) друга станова група (варна) вільного населення в Стародавній Індії;

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

19. Мушкенуми — це:

1) царська служила людина нижчої категорії в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) вищі царські службовці, які володіли великими службовими наділами, общинною землею

в Стародавньому Китаї.

20. Раби в Стародавній Індії — це:

1) даси;

2) чандали;

3) шудри.

21. Об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту відбулося:

1) 1800 р. до н. е.;

2) 3200 р. до н. е.;

3) 1595 р. до н. е.;

22. 1792—1750 рр. до н. е. — це:

1) роки правління царя Хаммурапі в Стародавньому Вавилоні;

2) час царювання ХІ—ХІІ династій в Стародавньому Єгипті;

3) Магадсько-Маурійський період в історії стародавньої Індії;

23. Адміністрація ранньої держави була представлена:

1) органами управління родом, общиною, кланом;

2) общинним самоврядуванням;

3) центральною, обласною, общинною адміністраціями.

24. Значення географічного фактору в утворенні держав Стародавнього Сходу

полягає у тому, що:

1) існували сприятливі кліматичні умови;

2) існувала потреба в сильній владі;

3) досить рано проявилася тенденція централізації державної влади.

25. Об’єднання, як домінуючий фактор, мало місце при виникненні таких дер-

жав Стародавнього Сходу, як:

1) Єгипет;

2) Вавилон;

3) Китай.

26. Фактор завоювання відіграв значну роль при виникненні держави в таких

країнах Стародавнього Сходу як:

1) Китай;

2) Індія;

3) Єгипет.

27. Своєрідність соціально-класової структури давньосхідного суспільства по-

лягає в тому, що:

1) воно було однорідним;

2) поділялось на два класи — рабів і рабовласників;

3) була відсутня чіткість соціально-класових меж.

145

28. Серед основних функцій давньосхідних держав можна виокремити:

1) організаційно-господарську, охорону рабовласницької власності, утримування в покорі

рабів, оборони країни, захоплення чужих територій;

2) охорона рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, захоплення чужих тери-

торій, захист прав населення;

3) управління економікою, ідеологічну, законодавчу, мирних контактів з зарубіжними країнами.

29. Військове відомство, фінансове відомство, відомство публічних робіт — це

основні відомства:

1) країн Стародавньої Греції;

2) країн стародавнього Сходу;

3) феодальних країн Західної Європи.

30. Основою східної деспотії було:

1) чиновництво;

2) вільне населення давньосхідних країн;

3) збереження протягом тривалого часу поземельної общини і слабкий розвиток приватної

власності на землю.

31. Особливість східної деспотії в Стародавній Індії і Стародавньому Вавилоні

полягала в тім, що:

1) влада правителя була абсолютною;

2) влада правителя була обмеженою;

3) влада правителя мала божественне походження.

32. З давньосхідних країн республіки існували в:

1) Стародавньому Китаї; Стародавньому Єгипті;

2) Давньоєврейській державі; Стародавній Індії;

3) Месопотамії, Стародавній Індії.

33. Артхашастра, Веди, дхармашастра, Манавадхармашастра — джерела права:

1) Стародавнього Китаю;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавньої Індії.

34. Найдавнішими з відомих джерел права країн Стародавнього Сходу вважають:

1) Закони Урукагіни, Закони Хаммурапі;

2) Закони царя Бокхориса;

3) Закон про земельний податок в Стародавньому Китаї.

35. Загальними рисами давньосхідного права було:

1) багатоступеневість, законопослушність, зв’язок з релігією, звичаєвий, традиційний харак-

тер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

2) законопослушність, зв’язок з релігією, кодифікованість, традиційний характер, незавер-

шеність, відсутність поділу на галузі права;

3) високий рівень юридичної техніки, закріплення соціальної нерівності, кодифікованість,

традиційний характер, відсутність поділу на галузі права;

36. Особливістю давньоіндійського права був його яскраво виражений:

1) караний характер;

2) релігійний характер;

3) світський характер.

37. Майно «ілку» за Законами царя Хаммурапі — це майно, яке надавалось:

1) воїну за службу;

2) священнослужителям;

3) орендарям державної землі.

38. Левірат це:

1) земельна власність священнослужителів у стародавніх євреїв;

2) палацева земельна власність в Стародавньому Вавилоні;

3) інститут давньоєврейського шлюбного права, за яким вдову мав взяти за дружину брат

померлого або його старший родич.

39. Більш захищеною у правовому відношенні була жінка в:

1) Стародавньому Єгипті;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавній Індії.

40. Терхатум — це викупна платня батькові дівчини, що брала шлюб в:

1) Стародавній Індії;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавньому Єгипті.

41. Найбільш розвинутими кримінально-правовими інститутами в давньоки-

тайському праві були:

1) злочини і покарання;

2) крайня необхідність та необхідна оборона;

3) ордалії.

42. Судовий процес в давньосхідних країнах був:

1) публічним;

2) закритим;

3) інквізиційним.

43. «Суд божий» в давньосхідному праві отримав назву:

1) химса;

2) ордалії;

3) н’яя.

44. Вплив природно-географічних чинників на становлення державності в країнах

античної цивілізації проявився, зокрема, в тому, що держава тут виникла у вигляді:

1) номів;

2) полісів;

3) імперії.

45. Найбільшими містами-державами Стародавньої Греції були:

1) Ур, Лагаш, Ніпур, Сиппар;

2) Афіни, Спарта;

3) Наблус, Ієрусалім.

46. Базилевс — виборний вождь в:

1) Стародавньому Римі;

2) Стародавніх Афінах;

3) Стародавній Спарті.

47. Відомими реформаторами в історії становлення держави Стародавніх Афін були:

1) Тезей, Лікург, Солон;

2) Тезей, Солон, Клісфена;

3) Сервій Тулій, Солон, Клісфен.

48. Об’єднання племен, що населяли Аттику, за реформами Тезея, отримало назву:

1) синойкізм;

2) сісахфія;

3) сесітія.

49. Основними категоріями вільного населення Стародавніх Афін за реформа-

ми Тезея були:

1) фети, зевгити, вершники, пентаксиомедимни;

2) евпатриди, геомори, деміурги;

3) пеласги, мінойці.

50. Органами публічного управління в Стародавніх Афінах були:

1) рада старійшин;

2) ареопаг;

3) базилевс.

51. Реформи Солона мали місце в:

1) Стародавній Спарті, 504 р. до н. е.

2) Стародавніх Афінах, 594 р. до н. е.

3) Стародавньому Римі, 509 р. до н. е.

52. Пентаксиомедимни, вершники, зевгити, фети — категорії вільного населення:

1) Стародавнього Риму;

2) Стародавньої Спарти;

3) Стародавніх Афін.

53. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому,

що вони:

1) посилили родову аристократію;

2) завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії;

3) законсервували розклад родоплемінної організації.

54. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому,

що вони:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили тривалий час становлення держави в Стародавніх Афінах;

3) прискорили процес державотворення в Стародавніх Афінах.

55. Вищим судовим органом в Стародавніх Афінах був:

1) навкрарія;

2) геліея;

3) Рада п’ятисот.

56. Архагети, рада старійшин, народні збори — органи соціальної влади в:

1) Стародавніх Афінах;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавній Спарті.

57. Соціальний і політичний устрій Спарти VIII—VII ст. до н. е. був закріплений:

1) законами Клісфена;

2) ретрою Лікурга;

3) реформами Солона.

58. Римська община була утворена племенами:

1) ахейців і дорійців;

2) пеласгів і мінойців;

3) латинів, сабінів, етрусків.

59. Члени найстаріших римських родів називалися:

1) плебеями;

2) клієнтами;

3) патриціями.

148

60. Виборний вождь римської общини — це:

1) базилевс;

2) цар;

3) рекс.

61. Реформи Сервія Тулія поклали в основу общинної організації Риму:

1) демократичний і загальнолюдський принципи;

2) аристократичний;

3) майновий і територіальний.

62. Реформи Сервія Тулія в Стародавньому Римі:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили процес зламу основ родового ладу;

3) сприяли консолідації вільних, забезпечували їх панування над рабами.

63. 753—509 рр. до н. е.; 509—27 рр. до н. е.; 27 р. до н. е. — 476 р. н. е. — це пе-

ріодизація історії:

1) Стародавніх Афін;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавнього Риму.

64. Розподіл Римської імперії на Західно-Римську та Східно-Римську стався:

1) 395 р. н. е.

2) 476 р. н. е.

3) 509 р. до н. е.

65. Метеки, періеки, плебеї — категорії:

1) вільного повноправного населення в античних країнах;

2) обмеженого в правах особисто вільного населення;

3) особисто і спадково залежних від повноправної людини.

66. Перегрини — це:

1) неповноправні жителі Стародавніх Афін;

2) державні раби в Стародавній Спарті;

3) жителі римських провінцій.

67. Ілоти — це:

1) державні раби в Стародавній Спарті;

2) неповноправне населення Стародавнього Риму;

3) особисто вільні, але обмежені в правах жителі Стародавніх Афін.

68. Пекулій — це:

1) частина майна господаря, яка надавалась рабу для самостійного господарювання в Старо-

давньому Римі;

2) майно, що знаходилось в приватній власності в Стародавніх Афінах;

3) земельна ділянка повноправного жителя Стародавньої Спарти.

69. Колонат — це:

1) майно, яке надавалося воїну за службу в Стародавньому Вавилоні;

2) система оренди землі економічно залежних осіб в Стародавньому Римі;

3) система заходів, спрямована на утримання в покорі рабів в Стародавній Спарті.

70. Народні збори в Стародавньому Римі — це:

1) сенат;

2) Рада чотирьохсот;

3) куріатні коміції, центуріатні коміції, трибутні коміції.

149

71. Держава Стародавня Спарта виникає шляхом:

1) захоплення чужих територій;

2) об’єднання племен;

3) відокремлення і набуття незалежності.

72. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому,

що процес відбувався:

1) під впливом боротьби патриціїв і плебеїв;

2) внаслідок розкладу родоплемінних відносин;

3) захоплення чужих територій.

73. Спільним в реформах Солона і Сервія Туллія було те, що:

1) вони відбувалися в VІ ст. до н. е.;

2) поділили вільне населення за майновою ознакою;

3) здійснили територіальний розподіл населення.

74. Своєрідність соціально-правової структури античного суспільства на відмі-

ну від давньосхідного полягає в тому, що:

1) воно було соціально однорідним;

2) мало чіткий розподіл на вільних і рабів;

3) не мало чітких меж поділу на вільних і рабів.

75. Роль суб’єктивного (особистісного) чинника в становленні античної держа-

вності проявилася в:

1) особливостях кліматичних умов на цих територіях;

2) проведених реформах;

3) у використанні досвіду державотворення давньосхідних країн.

76. Менша, ніж у країнах Стародавнього Сходу, значимість організаційно-

господарської функції античної держави була обумовлена:

1) більш високим рівнем розвитку рабовласницьких відносин;

2) природно-географічними чинниками;

3) більш пізнім часом виникнення тут державності.

77. Посилення таких функцій держави, як оборона країни і мирний контакт з

іншими народами, захоплення чужих територій, управління завойованими тери-

торіями найбільший прояв мали в таких античних країнах, як:

1) Стародавня Спарта;

2) Стародавній Рим;

3) Стародавні Афіни.

78. Екклесія — це:

1) вищий судовий орган в Стародавніх Афінах;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) рада старійшин в Стародавній Спарті.

79. Апелла — це:

1) рада старійшин в Стародавній Спарті;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) народні збори в Стародавній Спарті.

80. Функції виконавчої влади в Спарті виконували:

1) архагети, ефори, герусія;

2) магістрати;

3) рада п’ятисот.

150

81. Функції виконавчої влади в Стародавніх Афінах виконували:

1) буле, магістрати;

2) герусія, ефори;

3) екклесія.

82. Призначення магістратів на посади в Стародавніх Афінах здійснювалось на

принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

83. Призначення магістратів на посади в Стародавньому Римі здійснювалось

на принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

84. Відмінність механізму формування Ради 500 (буле) в Афінах від Сенату в

Римі полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

85. Відмінність механізму формування Сенату в Римі від Ради 500 (буле) в Афі-

нах полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

86. Докімасія — це:

1) позбавлення політичних прав громадян Стародавніх Афін;

2) передвиборча перевірка кандидатів на державні посади в Стародавніх Афінах;

3) вшанування громадян Риму за особливі військові заслуги.

87. Відмінними рисами в реалізації принципу колегіальності в роботі римських

магістратів на відміну від афінських було те, що:

1) вони були рівними в своїх правах;

2) мали право самостійно ухвалювати рішення;

3) мали право відмінити рішення свого колеги (право інтерцесії).

88. Поліцейські функції в Стародавніх Афінах виконували:

1) афінські громадяни;

2) раби, метеки;

3) раби-токсоти.

89. Найбільш високого рівня організації набула судова система в:

1) Стародавній Спарті;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавніх Афінах.

90. Механізм античних держав:

1) будувався на тих же принципах, що і давньосхідних;

2) будувався на абсолютно нових принципах;

3) був поєднанням принципів побудови і діяльності як давньосхідних, так і абсолютно нових,

невідомих до того часу в історії державності.