
514
Право утворити профспілку з метою «охорони й поліпшення умов праці та економіч-
них умов», як і відповідне право підприємців створювати свої об’єднання, закріплене в
Основному Законі (ст. 9). У свою чергу право трудящих на страйки лише виводиться з
зазначених та інших положень Конституції ФРН, але прямо в ній не згадується (це пра-
во зафіксоване в конституціях деяких земель). Критерії, за якими визначається «закон-
ність», правомірність страйку, як і реальний юридичний статус її організаторів та учас-
ників, встановилися у ФРН головним чином на основі рішень Федерального суду з
трудових справ. Ці рішення визнають незаконними страйки, що підривають «загальне
благо», політичні страйки, страйки солідарності, страйки державних службовців тощо.
Важливим елементом регулювання трудових відносин у ФРН є «заборони на профе-
сію», встановлені в урядових постановах 1972 і 1976 рр. та у Спільній заяві федераль-
ного канцлера і прем’єр-міністрів земель. Вони передбачають відмову у прийнятті на
державну службу і звільнення з неї особам, котрі належать до партій, що переслідують
«антиконституційні цілі».
Водночас з нормами, які регулювали взаємовідносини між роботодавцями і найма-
ними робітниками, в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у Німеччині розвивався особливий
комплекс норм, що отримали тут окрему назву — «соціальне законодавство». Першим
соціальним законом став Закон 1871 р. про матеріальну відповідальність, який встанов-
лював особливу відповідальність власників залізничних підприємств за нещасні випад-
ки на виробництві.
Вісімдесяті роки ХІХ ст. позначилися прийняттям цілої низки законів про соціа-
льне страхування, котрими було закладено основу для створення в Німеччині висо-
коефективного соціального законодавства й розвиненої системи страхових органі-
зацій у ХХ ст. На цьому шляху важливе місце посіла постанова про імперське
(державне) страхування, яка з’явилась у 1911 р., і пізніше отримала назву Соціаль-
ного кодексу. Значне за обсягом, це видання обіймало всі чинні на той час соціаль-
но-правові норми, в тому числі і прийнятий у тому ж році закон про пенсійне стра-
хування службовців.
Реформи соціального законодавства, проведені в 70-ті роки ХХ ст., зумовили появу
сучасного Соціального кодексу, що складається з десяти книг, які набули чинності про-
тягом 1975—1982 років. Зберігають також самостійне значення закони про соціальне
забезпечення (у редакції 1982 р.), про федеральні виплати на дітей (у редакції 1986 р.),
про соціальну допомогу (у редакції 1987 р.).
Розвинена нині система соціального страхування та забезпечення фінансується з
фондів, утворених частково з коштів державного бюджету, частково з внесків підпри-
ємців і значною мірою — шляхом утримань із заробітної плати працівників (існують
також інші, менш суттєві джерела поповнення цих фондів).
Законодавство ФРН передбачає виплату різного роду утримувань по безробіттю,
сприяння в перекваліфікації тих, хто втратив роботу, заходи заохочення для підприєм-
ців, що відкривають нові робочі місця. Діє система пенсій за віком для робітників та
службовців, а також сільських працівників, пенсій через інвалідність, професійне за-
хворювання й нещасні випадки на виробництві. Виплачуються утримання через тимча-
сову непрацездатність, вагітність і пологи, утримання на виховання дітей. За певних
умов провадяться доплати особам, котрі знімають житло, здійснюється соціальна до-
помога молодим людям і тим, хто потрапив у важкі життєві умови. Законодавство з
усіх цих питань являє собою складний конгломерат актів, серед яких і декотрі джерела
трудового права, зокрема Закон про сприяння здійсненню права на працю 1969 р. (у
ньому викладені заходи допомоги безробітним тощо).
Як можна було побачити, разом із загальними рисами в розвитку трудового
права та соціального законодавства розвинутих західноєвропейських країн у кож-
ній є свої відмінності. У той же час посилення інтеграційних процесів у світовій
економіці обумовило появу тенденції до уніфікації трудового законодавства.
У Західній Європі цей процес став більш інтенсивним у зв’язку з утворенням Загаль-
ного ринку.