Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

571

Попереднє розслідування у французькому кримінальному процесі має дві форми:

попереднє слідство й дізнання.

Попереднє слідство є обов’язковим лише у справах про злочин. В окремих випадках

воно може провадитися й у справах про делікти та проступки.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а у справах про

діяння неповнолітніх — судді у справах неповнолітніх.

Слідчий суддя може проводити слідство лише на підставі вимоги прокурора Респу-

бліки, в тому числі й у випадку явного проступку або делікту. Розслідуючи справу, він

має право висунути обвинувачення будь-якій особі, але у скоєнні діяння, вказаного ли-

ше у вимозі прокурора. Якщо ж у ході розслідування стало відомо про діяння, не вказа-

ні у вимозі прокурора, він зобов’язаний негайно повідомити його про скарги, що на-

дійшли до нього, або передати йому протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий суддя проводить усі слідчі дії, які він вважає за необхідні для встановлення

істини, пояснює обвинуваченому його права.

Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді вільно

спілкуватися зі своїм захисником, допит здійснюється у його присутності. Матеріали

справи повинні бути передані захисникові обвинуваченого та представникові цивільно-

го позивача не пізніше, ніж за 24 години до кожного допиту обвинуваченого або циві-

льного позивача.

Слідчий суддя може, залежно від обставин, видати мандат про явку, на приведення,

на затримання або арешт обвинуваченого. Мандати підлягають виконанню на території

всієї Республіки в чітко визначені терміни.

Взяття під варту — винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати чо-

тирьох місяців. Але якщо необхідно надалі тримати обвинуваченого під вартою, слід-

чий суддя має право подовжити цей термін ще до чотирьох місяців спеціальною моти-

вованою постановою, заснованою на матеріалах справи, а також за мотивованою

вимогою прокурора Республіки.

Після закінчення слідства матеріали направляються прокуророві Республіки, котрий

зобов’язаний повідомити слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного терміну.

У більшості випадків попереднє розслідування провадиться у формі поліцейського

дізнання. До складу судової поліції входять посадові особи, чиновники й агенти. Поса-

довими особами судової поліції є: мери та їх помічники, офіцери, чини жандармерії й

окремі жандарми, поліцейські комісари, офіцери та деякі чини державної безпеки, ко-

місари поліції, їх помічники й офіцери поліцейської префектури. Вони проводять усі

необхідні дії з дізнання і мають право арештувати обвинуваченого. Про всі відомі їм

злочини вони зобов’язані негайно інформувати прокурора Республіки, а після закін-

чення дізнання направити йому матеріали справи.

Органом віддання до суду є обвинувальна камера. Вона складається з голови і двох

членів апеляційного суду, які на своєму засіданні вирішують питання про те, чи достат-

ньо зібрано доказів проти обвинуваченого.

Якщо обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого не

містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, котра вчинила діяння,

залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів проти обвинуваченого, вона

оголошує про припинення кримінального переслідування, у протилежному — розпоряд-

жається про направлення справи відповідно до виправного або поліцейського трибуна-

лу. Якщо діяння обвинуваченого містить склад злочину, обвинувальна камера виносить

постанову про віддання обвинуваченого до суду присяжних.

Обвинувальна камера може за клопотанням генерального прокурора, однієї зі сторін

або з власної ініціативи дати розпорядження про проведення додаткових слідчих дій,

які вона вважає необхідними. Додаткове розслідування провадиться одним із членів

обвинувальної камери або слідчим суддею, вповноваженим нею для цієї мети.

Розгляд кримінальних справ за першою інстанцією відбувається: в судах присяжних

(справи про злочини); у виправних трибуналах (справи про делікти); у поліцейських

трибуналах (справи про проступки).

572

Справи про злочини неповнолітніх, котрі не досягли 16 років, а також про серйозні

делікти й проступки неповнолітніх розглядають суди у справах неповнолітніх, які за-

проваджені за місцем знаходження трибуналів вищої інстанції. Справи про злочини,

скоєні неповнолітніми, котрі досягли 16 років, розглядаються судами присяжних для

неповнолітніх, створеними при апеляційних судах.

Порядок розгляду справ про злочини в суді присяжних. Суд присяжних склада-

ється з суду у власному розумінні цього слова та журі. До складу суду у власному ро-

зумінні цього слова входять голова і два асесори. Журі складається з громадян, унесе-

них до списків присяжних згідно з існуючими правилами.

З числа присяжних, унесених до сесійного списку, за існуючими правилами ство-

рюється журі з 9 присяжних, яке вирішує справу. Обвинувачений, а якщо їх кілька, то

всі обвинувачені мають право у процесі формування складу присяжних відвести не

більше п’яти присяжних, а прокурор — не більше чотирьох. Журі вважається сфор-

мованим з того моменту, коли з урни будуть вибрані 9 бюлетенів з прізвищами, щодо

яких не заявлено відводу, а якщо це потрібно, то й бюлетені з прізвищами додаткових

присяжних.

Судовий розгляд проходить публічно, однак голова може заборонити всім неповно-

літнім або деяким з них доступ до залу засідань. Засідання може вестися за закритими

дверима лише у випадках, коли є небезпека, що гласність завдасть шкоди громадському

порядку або моралі. Вирок завжди проголошується у відкритому засіданні.

Голова суду має великі права. Він відповідає за дотримання порядку в судовому за-

сіданні й керує судовим розглядом. Асесори та присяжні можуть ставити запитання об-

винуваченому і свідкам лише з дозволу голови, а обвинувачений, його захисник, цивіль-

ний позивач і його представник — лише через головуючого. Однак прокурор має право

безпосередньо ставити запитання обвинуваченому та свідкам.

Голова суду наділений дискреційними повноваженнями, згідно з якими він може

«по совісті й честі» вживати будь-які заходи, корисні, на його думку, для встановлення

істини.

Обвинувачення в суді присяжних підтримує генеральний прокурор апеляційного су-

ду або прокурор Республіки особисто або через своїх заступників. Прокурор іменем за-

кону звертається до суду з усіма вимогами, які він вважає корисними. Суд зобов’язаний

вислухати, обговорити й винести щодо них рішення.

Присутність захисника обвинуваченого в судовому засіданні обов’язкова, за відсут-

ності ж обвинуваченого справа може слухатися. Після кожного засідання обвинуваче-

ному, який не з’явився, а також обвинуваченому, який видалений із залу судового роз-

гляду за порушення порядку, дається через секретаря судового засідання для ознайом-

лення протокол судового засідання і вручаються копії вимог, заявлених прокурором, та

постанови суду.

Обвинувачений, цивільний позивач та їх представники можуть заявити клопотання,

про вирішення яких суд зобов’язаний винести постанову.

Після закінчення судового слідства суд вислуховує цивільного позивача та його

представників, прокурор викладає свої вимоги, а обвинувачений і його захисник пода-

ють доводи захисту. Останній виступ у дебатах завжди належить обвинуваченому або

його захисникові.

Після цього голова оголошує судовий розгляд закінченим, дає розпорядження про

передачу секретареві суду присяжних усіх матеріалів справи, крім постанови обвину-

вальної камери про віддання до суду, оголошує запитання, на які повинні дати відпо-

відь суд і журі в дорадчій кімнаті. Якщо з приводу питань виникає суперечка, суд, ви-

слухавши думку прокурора, сторін та їх представників, вирішує її своєю постановою.

Постанова і проголошення вироку. Голосування членів суду присяжних відбува-

ється в дорадчій кімнаті шляхом подання письмових бюлетенів, у яких присяжні спочат-

ку висловлюються з питань про головний факт (тобто про винність або невинність), а

потім додаткових, якщо такі були поставлені. Результати голосування голова зазначає

на полях опитувального листа під кожним запитанням. Будь-яке несприятливе для об-

573

винуваченого рішення, в тому числі й відмова визнати наявність пом’якшуючих прови-

ну обставин, приймається більшістю не менш ніж у вісім голосів. У разі ствердної від-

повіді на запитання про винність суд присяжних відразу ж вирішує питання про міру

покарання. Після цього проводиться таємне й роздільне голосування стосовно кожного

обвинуваченого.

Якщо яке інкриміноване обвинуваченому діяння, не підпадає чи перестало під-

падати під дію кримінального закону або якщо обвинувачений оголошений невин-

ним, суд присяжних виправдовує його. Якщо на користь обвинуваченого встанов-

лені обставини, які виключають застосування покарання, суд присяжних звільняє

його від покарання.

Про прийняті рішення робиться позначка на опитувальному листі, який підписуєть-

ся в процесі засідання головою і присяжним, призначеним першим за результатами же-

ребкування. Відповіді суду присяжних на поставлені запитання є остаточними. Після

цього в залі засідань оголошуються відповіді присяжних, вирок суду й тексти законів,

які застосував суд.

Після винесення вироку голова, за наявності підстав, роз’яснює обвинуваченому йо-

го право оскаржити вирок у касаційному порядку й повідомляє йому терміни подання

касаційної скарги.

Виправдана особа не може бути знову затримана, і їй не може бути знову висунуто

обвинувачення у скоєнні того ж самого діяння, навіть якщо йому дають іншу кваліфі-

кацію. Коли ж у ході судового розгляду виявлені докази про скоєння обвинуваченим

інших діянь, ніж ті, за які він був відданий до суду, і прокурор заявляє про порушення

кримінального переслідування, то голова дає розпорядження, щоб виправданий обви-

нувачений був негайно під вартою направлений до прокурора Республіки, котрий зо-

бов’язаний негайно заявити вимогу про початок розслідування.

Порядок розгляду кримінальних справ у виправних і поліцейських трибуналах у зага-

льних рисах такий же, як і в суді присяжних, але є й багато відмінностей. Виправний

трибунал складається з голови та двох суддів. Він приймає до свого розгляду справи

про делікти. Деякі справи, зокрема про обвинувачення в автошляхових злочинах, роз-

глядаються професійним суддею одноосібно. Державне обвинувачення підтримує про-

курор Республіки або один із його помічників.

Справа може бути в окремих випадках розглянута без обвинуваченого, якщо він за-

явив про це в письмовій формі або не з’явився без поважних причин.

У випадках, коли працівники судової поліції вповноважені на основі спеціальних

вказівок закону констатувати вчинення деліктів за допомогою протоколів і рапортів,

спростування фактів, встановлених цими протоколами й рапортами, допускається лише

шляхом подання письмових доказів або показань свідків. Факти, зафіксовані у прото-

колах, вважаються достовірними, доки не заявлено про фальшивість протоколів.

Вирок виноситься того ж дня, коли було закінчено судовий розгляд, або через декіль-

ка днів. В останньому випадку голова повідомляє присутнім сторонам про день, коли

вирок буде оголошений. Вирок, винесений за відсутності обвинуваченого, доводиться

до його відома спеціальним повідомленням. Протягом 10 днів з дня повідомлення або

одного місяця, якщо він проживає за межами Франції. Обвинувачений має право пода-

ти заперечення проти виконання вироку в цілому або в частині, яка стосується долі ци-

вільного позову. У ті ж самі терміни заперечення на вирок, винесений за їх відсутності

та проти їх інтересів, можуть подати цивільний позивач і цивільний відповідач. Запере-

чення на вирок не має сили, якщо особа, котра подала його, не з’явиться в термін, вста-

новлений трибуналом для розгляду заперечення.

Поліцейський трибунал розглядає справи про проступки. Розгляд справ спрощений і

здійснюється одним суддею. Функції прокуратури в поліцейському трибуналі викону-

ють комісари або офіцери поліції, призначені генеральним прокурором при апеляцій-

ному суді, а у справах про нанесення шкоди навколишньому середовищу — спеціаліс-

ти, призначені відповідною службою, а також прокурор Республіки особисто або через

своїх заступників, якщо покарання, передбачене за проступок, перевищує 10 днів тю-

574

ремного ув’язнення або 400 франків штрафу, та в інших випадках, коли він вважає це за

доцільне.

Факти вчинення проступків доказуються протоколами або рапортами судової полі-

ції, а за їх відсутності або ж для підтвердження — показаннями свідків. Присутність

обвинуваченого при розгляді справи не обов’язкова, але обвинувачений може подати

заперечення на вирок.

Справа може взагалі не розглядатися. Не викликаючи обвинуваченого до трибуналу,

суддя на підставі поліцейського протоколу дає вказівку повідомити особі, котра вчини-

ла проступок, про її право сплатити штраф, розмір якого визначає суддя. Лише якщо

штраф не виплачено в установлений для цього строк, суддя приступає до розгляду

справи й виносить своє рішення.

Німеччина. Метою кримінального процесу в Німеччині проголошувалося здійс-

нення кримінального права держави, приведення в дію тих законів, якими це право ви-

значається. Формально кримінальний процес був побудований з обмеженням слідчого

початку на користь змагального, з незалежністю слідчого судді від прокурора і навіть

з допущенням захисника на стадії попереднього розслідування.

Право порушення публічного обвинувачення належить прокуратурі. Якщо предме-

том процесу є проступок, то прокуратура має право за згодою суду вирішити питання

про віддання до суду обвинуваченого без кримінального переслідування (якщо провина

правопорушника незначна).

У справах про малозначні діяння прокуратура може відмовитися від публічного об-

винувачення й водночас покласти на правопорушника такі зобов’язання:

а) виконати певну роботу з метою усунення шкоди, завданої діянням;

б) внести певну грошову суму на користь установи або до державної казни;

в) виконати громадсько-корисну роботу.

При цьому встановлюється певний термін (до одного року). Якщо обвинувачений

виконує ці обов’язки, то він звільняється від відповідальності.

У процесі розслідування справи прокуратура має право вимагати від усіх органів

та осіб різні відомості. Поліція зобов’язана виконувати всі вимоги й доручення про-

куратури.

Затримання громадян з метою встановлення особи не може продовжуватися більше

12 годин. Затриманий має бути негайно доставлений до дільничного судді для отри-

мання санкцій на взяття під варту. При допиті обвинуваченого суддею дозволяється

присутність представника прокуратури й захисника, свідків або експерта — представ-

ника прокуратури, обвинуваченого й захисника.

Кримінально-процесуальним кодексом передбачені посади слідчого судді вищого

земельного суду і слідчого судді Верховного суду ФРН (вони розслідують складні зло-

чини).

Суд, який компетентний розглядати справу по суті, приймає рішення про відкриття

судового розгляду. В обвинувальному висновку має бути клопотання про відкриття су-

дового розгляду, разом з обвинувальним висновком до суду направляються всі матеріа-

ли кримінальної справи.

В обвинувальному висновку мають бути відображені всі суттєві результати розслі-

дування. Вони можуть не оголошуватися, якщо справу розглядатиме суддя одноосібно.

Голова суду вручає обвинуваченому обвинувальний висновок і пропонує йому про-

тягом певного терміну заявити клопотання, подати додаткові докази.

Суд виносить ухвалу про відкриття судового розгляду, допускає обвинувачення до

розгляду справи. Суд може перекваліфікувати обвинувачення. Прокуратура може скла-

сти новий обвинувальний висновок (суттєві результати розслідування в ньому вже мо-

жуть не наводитися).

Підготовка до слухання справи. Виклик учасників судового розгляду здійснює голо-

вуючий. Він може залучати й нові докази. Прокуратура має право викликати інших осіб.

Судовий розгляд повинен розпочатися не раніше ніж через тиждень після вручення

підсудному виклику. Якщо цього не відбулося, слухання відкладається (підсудний мо-

575

же просити про дострокове слухання справи). Підсудний може вимагати виклику додат-

кових свідків, експертів, витребування додаткових доказів. Про задоволення клопотан-

ня підсудного повідомляється прокуратура. Якщо головуючий відхиляє клопотання

підсудного, то останній може сам викликати свідків.

Склад суду в земельному або у вищому земельному суді оголошується підсудному й

захисникові (оголошуються як основні, так і запасні судді та шеффени). Відводи суд-

дям можна заявляти до першого допиту підсудного.

Судовий розгляд можна зупинити на термін до 10 днів (максимум до 30 днів, якщо

він уже був продовжений до 10 днів). На клопотання підсудного, суддя може звільнити

його від явки до суду (якщо за правопорушення передбачено до 6 місяців позбавлення

волі, штраф, позбавлення прав водія тощо). Його інтереси представляє захисник на під-

ставі письмового доручення.

Свідків та експертів першим допитує той, хто їх викликав. Допит свідків до 17 років

проводить головуючий одноосібно. Сторони можуть просити суддю задати питання

свідкові. Самі можуть допитувати з дозволу судді, якщо немає загрози нанесення шко-

ди особі свідка.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор. У судових дебатах бере участь підсуд-

ний, котрий після промови захисника також може взяти слово для виступу. Підсудно-

му, який не володіє мовою судочинства, перекладається зміст промов прокурора й за-

хисника.

Про закриття справи виноситься вирок, в якому вказуються обставини, що виклю-

чають провадження справи. Рішення при винесенні вироку приймається більшістю у

2/3 голосів (якщо це рішення невигідне для підсудного). Суд не зв’язаний кваліфіка-

цією злочину, викладеною в обвинувальному висновку. Про зміну кваліфікації пові-

домляється підсудному, і йому надається слово для захисту.

Вирок проголошується ім’ям народу. Повністю вирок і протокол судового засідання

оформлюються не пізніше 5 тижнів після оголошення резолютивної частини вироку.

Вирок підписується суддями. Якщо один із суддів з якоїсь причини не може поставити

свій підпис, головуючий пояснює причину і найстаріший із суддів, які брали участь у

справі, робить відповідну позначку у вироку.

Шеффени (присяжні або засідателі) не підписують вирок. Копії вироку та випис-

ки з нього мають бути підписані секретарем судового засідання й завірені печаткою

суду.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та тер-

мінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрити зміст таких понять та тер-

мінів:

Поняття Терміни

Делеговане законодавство

Консолідований акт

Коронер

Континуітет

Місдімінор

Пробація

Тризн

Фелонія

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропо-

нованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи матеріал посібника, текст документів № 1, 4, визначте:

1) положення:

а) які відображають розуміння законодавцем сутності та цілей покарання. Порів-

няйте французькі кримінальні кодекси 1810 р. та 1992 р., зробіть висновки;

б) у яких проявився спадкоємний характер ККФ 1992 р.

в) у яких проявився еволюційний характер ККФ 1992 р.

2) особливості структурної побудови французьких кримінальних кодексів 1810 та

1992 рр.

Завдання 4. Використовуючи текст документів № 1-КК Франції 1810, скласти

юридичні казуси, відобразивши особливості регулювання відносин, пов’язаних зі зло-

чинами:

— проти держави;

— проти особи.

Завдання 5. Використовуючи текст документів № 4 (КК 1992), складіть юриди-

чні казуси, відобразивши норми:

а) у яких закріплена кримінальна відповідальність юридичних осіб;

б) у яких проявилася тенденція гуманізації сучасного кримінального законодавства

Франції.

Завдання 6. Використовуючи тексти документів № 1—5, матеріал посібника та

додаткову літературу, скласти «міні сценарій» розгляду кримінальної справи у кримі-

нальному суді Франції, США, Великобританії (на вибір).

Перевірте себе

Завдання 7. Продовжте думку:

1. Початок просвітницько-гуманістичній теорії кримінального права було покладе-

но……………………………………………………..…………………...

2. Основні положення просвітницько-гуманістичної теорії зводяться до тако-

го:……………………………………………………………………………….

3. Представниками класичної школи кримінального права були…………….

4. Теоретичним фундаментом для класичної школи кримінального права послужили

філософсько-правові конструкції відомих філософів-мислителів —

...…………………………………………………………………….

5. Основними принципами класичної школи кримінального права є:.……...

6. Засновником антропологічного напрямку в розвитку кримінального права вважа-

ється…………………………………………………………………

7. Основними положеннями антрополого-соціологічної школи кримінального права

є:…………………………………………………………..

8. Особливістю розвитку кримінального права Англії в післяреволюційний період

було те, що воно………………………………………………………....

9. Основним джерелом кримінального права післяреволюційної Англії продовжува-

ло залишатися……………………………………………………...

10. Другим основним джерелом кримінального права Англії поряд з загальним пра-

вом є..., роль якого починає помітно зростати з……..…...

11. Крім статутів, до джерел сучасного англійського кримінального права відно-

ситься... законодавство, перевага якого полягає в тому, що..……..

12. Перші спроби кодифікувати англійське кримінальне право були зробле-

ні.……………………………………………………………………………

13. Розвиток кримінального права США показує, що……...., сутність котрого поля-

гає в тому, що.…………………………….…………………………………

14. Основними джерелами федерального кримінального права США є..., які харак-

теризуються……………………………………………………………..

15. Федеральне кримінальне законодавство США вперше було кодифіковане…..

16. Основними джерелами кримінального законодавства американських штатів

є:.……………………………………………………………………………

17. У ХІХ ст., у США багато штатів прийняли кримінальні кодекси, зокре-

ма:.……………………………………………………………………………

18. До теперішнього часу реформа кримінального права проведена в більшості шта-

тів США, за різними джерелами..., і характеризується…...

19. Новими принципами кримінального права, які знайшли закріплення в першому

програмному документів Великої буржуазної революції у Франції...,

є:………………………………………………………………………..

20. Проект нового КК Франції був представлений у Державну Раду в... році, схвале-

ний у ……………., набув чинності ………......, і є відображенням ідей.……….. школи

кримінального права

21. Порівняно з дореволюційним законодавством, КК Франції 1791 р. вимагав...

і мав своєрідну особливість……………………………………….

22. Протягом ХІХ—ХХ ст. КК Франції зазнав відповідних змін, а саме:…….....

23. Поява нового сучасного КК Франції в …….. ознаменувала.………………

24. Структурно КК Франції 1992 р. представлений……………... і в цілому характе-

ризується…………………………………………………………………

25. Розробка єдиного для Німеччини кримінального законодавства була розпоча-

та…………………….. і ґрунтувалася на.……………………………

26. Джерела кримінального права Німеччини другої половини ХХ ст. репрезентова-

ні …………………………………………………………………...

27. У прийнятій у 1949 р. Конституції ФРН закріплені важливі кримінально-правові

положення:……………………………………………………………....

28. За Конституцією ФРН, кримінальне право, а також норми щодо виконання по-

карань належать до сфери …………....... законодавства, сутність якого полягає

в...……………………………………………………....

29. З 1951 р. Бундестаг (ФРН) приступив до видання так званих..., які здебільшого

стосуються...

30. Закони про реформу кримінального права у ФРН — це:…………………..

31. Велике значення в реформуванні КК ФРН мали закони..., у яких знайшли відо-

браження сучасні тенденції в розвитку кримінального права, а са-

ме:……………………………………………………………………..

32. Тривалий час в Англії зберігалася сформована ще в епоху середньовіччя три-

членна структура злочинів:……………………………....

33. У другій половині ХХ ст., у Великобританії склалося кілька видів класифікації

злочинів:…………………………………………………………...

34. Основними видами покарань в англо-американському праві є:………….

35. За англійським кримінальним правом, санкції складаються з…………….

36. Пробація — як форма..………...— з’явилася в Англії у.…………………....

37. У США, за чинним кримінальним законодавством, основними видами покарань

є:…………………………………………………………………………

38. У сучасному кримінальному законодавстві США страта як вид покарання пе-

редбачена законами …………………........штатів.

39. За французьким кримінальним законодавством, злочинне діяння визнається як

таке, що………………………………………………………......

40. Щодо класифікації злочинних діянь, історії кримінального законодавства Фран-

ції відомі різні підходи:.………………………………...

41. КК Франції 1992 р. уперше встановив …...... критерій диференціації злочинних діянь.

42. За КК Франції 1992 р., всі злочини поділяються на дві основні групи:……….......

При цьому……………………….….………………………...

578

43. Спільним у кримінальному законодавстві Франції й Німеччини є те,

що………………………………………………………………………………….

44. Сутністю та цілями покарання були: за КК Франції 1810 р……….…....; КК

Франції 1992 р., — ………..; КК ФРН — ……………………………………....

45. Основними видами покарань за КК Франції були: 1810 р......; 1992 р......

46. Система покарань у КК ФРН формувалася протягом………………......, про що

свідчить.…………………………………………………………………..

47. З прийняттям Конституції ФРН у 1949 р. почалася ……... кримінального зако-

нодавства, про що свідчать.…………………………………….…….......

48. Початок змін у кримінальному процесі, які відбулися в Англії революційного

часу, знайшов свій подальший розвиток. Свідченням цьому

є:.…………………………………………………………………………….

49. Зміст Статуту 1696 р., як джерела кримінально-процесуального права Англії

зводився до …………………………………………………………….....

50. У ХІХ—ХХ ст. в Англії відбувалася подальша демократизація процедури роз-

гляду кримінальних справ, що знайшло відображення у…………......

51. Джерелами кримінально-процесуального права в сучасній Англії є насампе-

ред,…………………………………………………………………….....

52. Особлива роль у регулюванні питань кримінального процесу у США нале-

жить......., де знайшли конституційне закріплення такі принципи:....

53. Правові основи нового, буржуазного суду, кримінального процесу у Франції

знайшли конституційне закріплення у вересні 1791 р. у……………...., а са-

ме:…………………………………………………………...

54. КПК Франції 1808 р. відіграв важливу роль у...……………………………...

55. У середині ХХ ст. кримінально-процесуальне законодавство Франції зазнало

реформування, початок якому було покладено …………....., для котрого характер-

но...……………………………………………………….

56. Кримінально-процесуальне право Німеччини початку ХІХ ст. ма-

ло.………...характер. Його основними постулатами були:…….....…....

57. Кримінально-процесуальне законодавство Німеччини кінця ХІХ — початку

ХХ ст. було представлено..……………...., які зазнали впливу КПК Франції 1808 р., а

саме:…………….………………………………..…....

58. Закон ФРН від 19 грудня 1964 р. «Про зміни кримінального судочинства та су-

доустрою», відомий під назвою..……..., закріплював.……………....

59. За формою англійський кримінальний процес є..…………………………..

60. Кримінальні справи в Англії розглядаються такими судами:.………….....

61. Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів за сучас-

ним англійським законодавством теоретично цілком належить..……….. Практично ж у

більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється...……

62. Як і в Англії, в США кримінальний процес за своєю формою склався

як.…………………………………………………………………………………...

63. У більшості випадків кримінальне переслідування, за сучасним законодавством

США, порушується і здійснюється.……………………....

64. Однією з особливостей сучасного американського змагального процесу є те, що

протягом усього судового розгляду діє…………………………....

65. Велику роль у кримінальному процесі США відіграє правило про допустимість і

неприпустимість доказів, яке було встановлене у…….....

66. Кримінальний процес сучасної Франції являє собою форму…………......

67. За кримінально-процесуальним законодавством Німеччини, формально кримі-

нальний процес побудований на………………………………………..

68. Кримінально-процесуальне право Німеччини початку ХІХ ст. мало ……….....

характер. Основними постулатами цього права були………...

69. Для сучасного кримінально — процесуального права Німеччини характер-

но………………………………………………………………………....

579

70. Загальною тенденцією у розвитку кримінально-процесуального права розвину-

тих зарубіжних країн є………………………………………………....

Завдання 8. Схарактеризуйте:

1. Просвітницько-гуманістичну теорію кримінального права.

2. Класичну школу кримінального права.

3. Антрополого-соціологічну школу кримінального права.

4. Джерела кримінального права країн англо-американської правової сім’ї.

5. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім’ї.

6. Основні інститути кримінального права країн англо-американської правової сім’ї.

7. Основні інститути кримінального права країн континентальної правової сім’ї.

8. Джерела кримінального процесу.

9. Основні риси кримінального процесу

Завдання 9. Використовуючи матеріал теми та додаткову літературу, підготуйте на

вибір тематичне повідомлення обсягом 5—8 сторінок про професійну і наукову діяль-

ність відомих західноєвропейських юристів ХІХ—ХХ століть.

Джерела

Документ № 1

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС

Франції (1810 р.)

(витяги)

Статті

Попередні постанови..................................................................................................1—5

Ст. 1. Злочинне діяння, яке закони карають поліцейськими покараннями, є

порушенням.

Злочинне діяння, яке закони карають виправними покараннями, є проступком.

Злочинне діяння, яке закони карають мученицькими або ганебними покаран-

нями, є злочином.

КНИГА ПЕРША. ПРО ПОКАРАННЯ КАРНІ

Й ВИПРАВНІ ТА ПРО ЇХ НАСЛІДКИ

Ст. 6. Покараннями кримінальними є покарання мученицькі та ганебні або

тільки ганебні.

Ст. 7. Покараннями мученицькими й ганебними є: 1) смерть; 2) каторжні ро-

боти довічні; 3) депортація; 4) каторжні роботи термінові; 5) поміщення до буди-

нку для божевільних.

У визначених законом випадках сумісно з покаранням мученицьким може

призначатися таврування і загальна конфіскація.

Ст. 9. Покараннями виправними є: 1) ув’язнення на термін у виправному за-

кладі; 2) тимчасове позбавлення деяких прав — політичних, громадянських або

сімейних; 3) штраф.

Глава I. Про покарання карні .................................................................................12—39

Ст. 12. Будь-кому з осуджених до страти відсікається голова.

Ст. 15. Чоловіки, приречені до каторжних робіт, використовуються на найтяж-

чих роботах, вони волочуть на ногах гарматні ядра або закуті по двоє ланцюгом,

якщо цьому не перешкоджає робота, яку вони виконують.

580

Ст. 26. Вирок до смертної кари приводиться до виконання на одній з публіч-

них площ місцевості, яка вказується в обвинувальному вироку.

Ст. 27. Якщо приречена до смертної кари жінка оголосить себе вагітною і це

підтвердиться, то покарання призводиться до виконання лише після народження

дитини.

Глава II. Про покарання виправні ..........................................................................40—43

Ст. 40. Приречений до покарання ув’язненням поміщається до виправного

будинку й використовується на одній з робіт, встановлених у цьому будинку, за

власним вибором. Термін цього покарання не може бути менше шести днів і біль-

ше п’яти років, за винятком випадків рецидиву.

Глава III. Про покарання й інші каральні заходи, які можуть бути призначені

за злочини та провини............................................................................................................55

Глава IV. Про покарання за рецидив злочинів та провин....................................56—58

КНИГА ДРУГА. ПРО КАРАНИХ ОСІБ, ПРО ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ

ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ АБО ВІДПОВІДАЛЬНИХ

ЗА ЗЛОЧИНИ АБО ПРОСТУПКИ

Глава єдина...............................................................................................................59—74

Ст. 59. Співучасники злочину або проступку підлягають тому ж покаранню,

що й виконавці цього злочину або проступку, за винятком випадків, коли закон

постановляє інше.

Ст. 61. Ті, хто, знаючи про злочинну поведінку зловмисників, котрі займа-

ються розбоєм або насильницькими посяганнями проти безпеки держави, гро-

мадського спокою, окремих осіб або власності, як правило, надають їм помеш-

кання, притулок, або місце збору, караються як їх співучасники.

Ст. 66. Якщо підсудний не досяг шістнадцятирічного віку і встановлено, що

він діяв без розуму, то він підлягає виправданню; але, зважаючи на обставини,

його віддають батькам або відправляють до виправного будинку для виховання й

утримання в ньому протягом числа років, визначених вироком, але не довше ніж

досягнення неповнолітнім двадцяти років.

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО ЗЛОЧИНИ, ПРОВИНИ ТА ЇХ ПОКАРАННЯ

РОЗДІЛ I. ЗЛОЧИНИ І ПРОВИНИ ПРОТИ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ..........75—294

Глава I. Злочини і провини проти безпеки держави ..........................................75—108

Ст. 91. Посягання або заколот, метою котрого є розв’язання громадянської

війни шляхом озброєння або підбурювання громадян чи жителів озброюватися

один проти одного, або здійснити погром, різанину й пограбування в одній чи де-

кількох общинах, караються смертною карою, майно ж винних конфіскується.

Ст. 102. Караються як винні у злочинах і заколотах, згадані в цьому розділі,

всі, хто у проголошуваних у публічних місцях і зборах промовах, у розклеєних

афішах або в надрукованих творах прямо закликають громадян до скоєння цих

злочинів.

Ст. 103. Всі особи, які дізналися про створені заколоти або злочини, передба-

чувані проти внутрішньої безпеки держави, й не повідомили уряд, або адмініст-

ративну владу або судову поліцію про ці факти протягом двадцяти чотирьох го-

дин після того, як вони стали їм відомі, караються, хоча було б встановлена

відсутність будь-якої співучасті з їх сторони, за одне недонесення.

Глава II. Злочини і провини проти конституційної хартії.............................109—131

Глава III. Злочини і провини проти громадського спокою..............................132—294

Ст. 177. Будь-яка публічна посадова особа адміністративного або судового

відомства, будь-який агент або довірений публічної адміністрації, які приймають

пропозиції або обіцянки, або отримують подарунки чи підношення за здійснені