Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабліна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. пос

Подождите немного. Документ загружается.

161

державного представника на біржі або за ініціативою біржі, яка

має бути належним чином обґрунтована. Фондова біржа може

прийняти рішення про вилучення цінного паперу з офіційного

котирування у разі:

• незначного співвідношення щоденного обсягу операцій

щодо даного цінного паперу до загальної кількості цих цінних

паперів, які перебувають в обігу, та до кількості котирувань

за рік;

• відсутності виплат відсотків, дивідендів чи погашень протя-

гом останніх трьох років;

• незначного співвідношення кількості цінних паперів, які пе-

ребувають у власників невеликих пакетів, до їхньої загальної кі-

лькості;

• закінчення терміну обігу цінних паперів емітента, що коти-

руються на УФБ;

• порушення емітентом своїх зобов’язань щодо інформу-

вання власників цінних паперів і фондової біржі про свою дія-

льність;

• порушення правил фондової біржі;

• порушення умов договору про підтримання лістингу;

• ліквідації емітента.

Фондова біржа має право прийняти рішення про вилучення

з офіційного котирування одного виду цінного папера емітента

з одночасним вилученням інших видів цінних паперів того са-

мого емітента. Котирувальна комісія фондової біржі письмово

повідомляє емітента про вилучення його цінного папера з офі-

ційного котирування за один місяць до дати вилучення з ви-

кладенням причин вилучення. Рішення котирувальної комісії

про вилучення цінного паперу з офіційного котирування за-

тверджується правлінням фондової біржі. Дата фактичного ви-

лучення цінного папера публікується в офіційному виданні

фондової біржі.

До неофіційного котирування допускаються:

• цінні папери, що викликають зацікавленість в учасників тор-

гівлі, але емітенти яких не задовольняють критеріям допуску до

офіційного котирування, або не вимагають внесення їхніх цінних

паперів в офіційне котирування;

• акції відкритих акціонерних товариств, створених у процесі

приватизації державних підприємств, що належать державі або

відповідним державним органам або органам місцевої влади і

пропонуються цими органами для продажу на фондовій біржі в

процесі приватизації.

162

З 2002 р. векселя в Україні не допускаються до торгів на орга-

нізованому ринку.

Біржовими вважаються угоди, укладені на фондовій біржі

між учасниками біржових торгів з цінних паперів, внесених до

біржового реєстру, і зафіксовані на біржових торгах та зареєстро-

вані відповідно до правил біржової торгівлі.

Підставою для торгівлі є заявка. У заявці на біржову операцію

вказується точне найменування цінного паперу, вид угоди (купі-

вля, продаж), кількість запропонованих для укладення угоди цін-

них паперів, ціна, за якою повинна бути проведена операція, тер-

мін виконання угоди, вид угоди.

Угода вважається зафіксованою:

• при проведенні торгів «з голосу» — з моменту оголошення

ліцитатором «Продано» з одночасним ударом молотка в гонг, що

підтверджується відповідним записом;

• при проведенні торгів в електронних торгово-інформаційних

системах фондової біржі — з моменту фіксації такої угоди торго-

вою системою за підсумками котирування запитів, допущених

у систему, що підтверджується внесенням угоди до протоколу

торгів.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації

на фондовій біржі.

Зміст біржової угоди (біржового контракту), за винятком на-

йменування цінного папера, інформації про емітента, кількості,

ціни та суми угоди, не підлягає розголошенню. Інша інформація

може бути розкрита для третіх сторін у випадках, передбачених

чинним законодавством, за рішенням суду або на вимогу слідчих

органів.

На фондовій біржі можуть укладатись касові і термінові

договори.

Під касовими розуміють угоди, що передбачають поставку

цінних паперів і одночасну їх оплату безпосередньо в день укла-

дання угоди або протягом трьох робочих днів, починаючи з дня

укладання угоди (розрахунковий період).

Під угодами на термін розуміють такі угоди, що передбача-

ють фіксований термін виконання сторонами своїх зобов’язань,

який визначається в угоді.

Різниця між курсом угод на термін і курсом касових угод кла-

сифікується як: депорт (курс угод на термін, менший за курс ка-

сових угод); репорт (курс угод на термін, більший за курс касо-

вих угод).

163

10.2. ОПЕРАЦІЇ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

НАЦІОНАЛЬНІЙ ДЕПОЗИТАРНІЙ СИСТЕМІ

Основи обігу цінних паперів у Національній депозита-

рній системі та особливості електронного обігу ЦП визначаються

Законом України « Про Національну депозитарну систему та

особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [8].

Для забезпечення надійності угод велике значення має облік

переходів прав власності на цінні папери і можливість їхнього

швидкого «безготівкового» обертання, порівнянного зі швидкіс-

тю обертання безготівкових грошей.

Сучасні цінні папери можуть випускатися і обертатися, про

що говорилося раніше, як у документарній формі (у виді серти-

фікатів акцій), так і в бездокументарній формі — у вигляді запи-

сів на електронних рахунках. Форму документарних сертифікатів

цінних паперів, порядок їхнього виготовлення і заповнення вста-

новлює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку

своїми нормативними актами.

Бездокументарна (електронна) форма цінного папера — це

облікові записи, що здійснюють спеціалізовані депозитарні уста-

нови (депозитарії і зберігачі) щодо кількості цінних паперів ви-

значеного виду і випуску, що числяться за конкретним власни-

ком. Такі облікові записи здійснюються на «рахунках у цінних

паперах», що відкриваються кожному власнику цінних паперів,

які обертаються в електронній формі. Подальший рух бездокуме-

нтарних цінних паперів забезпечується шляхом їхнього списання

з рахунка попереднього власника і зарахування на рахунок набу-

вача в його депозитарній установі.

За винятком пред’явницьких документальних цінних паперів,

випуск і обертання інших документальних і бездокументарних

акцій, облігацій і інвестсертифікатів здійснюється в так званій

депозитарній системі. До прямих учасників Національної депо-

зитарної системи України відносяться депозитарії, зберігачі цін-

них паперів, реєстратори.

Реєстратори — це підприємницькі організації, винятковим

видом діяльності яких є здійснення на основі договорів з емітен-

тами ведення реєстрів власників іменних цінних паперів докуме-

нтальної форми випуску. Для здійснення своєї діяльності реєст-

ратори повинні одержати ліцензію Державної комісії з цінних

паперів і фондового ринку.

Система реєстру власників того або іншого випуску імен-

них документальних цінних паперів складається з особових

164

рахунків їхніх власників і власників (зареєстрованих осіб) із

указівкою кількості коштовних паперів, що числяться за ними,

комплекту журналів, у яких фіксуються всі документи, що

надходять реєстратору, запити, зроблені операції, вихідні до-

кументи. Усі первинні документи, що служать підставою для

зарахування або списання цінних паперів, залишаються в архі-

ві реєстратора.

У міру первинного розподілу й оплати, цінні папери спису-

ються з рахунка емітента і зараховуються на особові рахунки їх-

ніх набувачів. У ході вторинного обертання цінні папери спису-

ються з рахунків попередніх власників і зараховуються на

рахунки набувачів на підставі поданих цими особами комплектів

документів, у які, як правило, входять: сертифікат самого цінного

папера, що належить попередньому власникові; передатне розпо-

рядження попереднього власника про перерахування цінних па-

перів з його рахунка новому власнику; анкета акціонера (з його

основними даними); екземпляр цивільно-правової угоди, на під-

ставі якої здійснюється передача цінних паперів (або інша під-

става — наприклад, свідчення про спадкування).

За результатами операцій у реєстрі (у залежності від виду

операцій реєстратору дається від 5 до 10 днів на їхнє здійснення),

реєстратор видає новому власнику переоформлений на його ім’я

сертифікат (колишній сертифікат погашається) або, якщо серти-

фікати ще не видавалися емітентом, тимчасове свідчення про

право власності на акції. Так само сторонам операції видаються

виписки про поточний стані їхніх рахунків. Ці виписки не є цін-

ними паперами і не можуть бути самостійним предметом угод.

Якщо цінні папери якої-небудь особи обтяжені зобов’язаннями

(передані в заставу, знаходяться під арештом, обмежені в обер-

танні рішенням суду і інше), реєстратор на підставі відповідних

документів блокує їх у системі реєстру.

Роботу з формування реєстру оплачує емітент, а послуги з пе-

ререєстрації прав власності оплачують учасники угод з цінними

паперами. Ряд недоліків реєстраторського обліку документаль-

них цінних паперів (високі накладні витрати, тривалі терміни пе-

реоформлення) покликана перебороти система організації елект-

ронного обертання цінних паперів.

Депозитарії — це спеціалізовані комерційні організації у фо-

рмі відкритого АТ, винятковим видом діяльності яких є організа-

ція випуску і обертання цінних паперів у бездокументарній формі

(з урахуванням прав власності на них), здійснення клірингу і роз-

рахунків за угодами з цими цінними паперами.

165

Зберігачі (хоронителі) цінних паперів — це торговці цінни-

ми паперами або комерційні банки, що, крім основної діяльності,

мають дозвіл обслуговувати електронне обертання цінних папе-

рів на рахунках їхніх власників, а так само виконують функцію

переказу частини випуску документальних цінних паперів у без-

документарну форму (одночасно забезпечуючи збереження даної

частини документальних цінних паперів), при цьому зберігач не

може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здій-

снює угоди.

Схема організації випуску акцій ВАТ в електронній формі

спрощено представлено на рис. 10.1.

Х1 Х2Р

А1 А2

Рис. 10.1. Випуск і обертання бездокументарних цінних паперів

АТ-емітент (Э), прийнявши рішення про випуск акцій у без-

документарній формі і зареєструвавши інформацію про емісію,

укладає з депозитарієм (Д) договір про обслуговування емісії.

Депозитарій відкриває емітенту емісійний рахунок, на який

зараховує всі призначені до поширення акції. Після підтверджен-

ня результатів підписки і в міру повної оплати акцій депозитарій

списує акції з рахунка емітента і зараховує на рахунки набувачів

у зберігачів. Далі, при перепродажах акцій на вторинному ринку,

продавець електронних акцій (А1), у виконання умов угоди, на-

правляє своєму зберігачю (Х1) розпорядження про перерахуван-

ня акцій з рахунка продавця в його зберігачі на рахунок покупця

(А2) у відповідному хоронителі (Хр). Хоронитель (Х1) списує

акції з рахунка продавця і відправляє їх через депозитарій на ра-

хунок покупця в його хоронителі (Х2).

Депозитарна система так само дозволяє переводити в електро-

нну форму частину раніше випущених документарных цінних

166

паперів: акціонер передає свої сертифікати документальних акцій

зберігачю,який розміщує їх у своїх сховищах (що виключає їхній

рух, крім можливості подальшого обертання в документарній

формі); одночасно зберігачь відкриває власнику сертифікатів ра-

хунок у цінних паперах, на який зараховує ту кількість акцій, що

була нерухома; після чого власник рахунка одержує можливість

робити операції з даними цінними паперами за правилами елект-

ронного обертання. На весь період електронного обертання час-

тини акцій документарного випуску реєстратор (Р) виводить їх-

нього власника з реєстру акціонерів, а замість нього до реєстру

включається зберігачь як номінальний власник цих акцій.

При зворотному переказі цінних паперів з електронної форми

в документарну зберігачь виводиться з реєстру, а до реєстру

включають тих осіб, яким належать ці акції за підсумками їхньо-

го електронного обертання.

Депозитарна система дозволяє не тільки передавати цінні па-

пери від попереднього власника до нового, користуючись елект-

ронними каналами зв’язку, але і погоджувати їхній рух з надхо-

дженням оплати за угодами. Для цього Депозитарій укладає

договір з одним з банків, що надалі виконує функції розрахунко-

вого банку даного депозитарію. Вимоги до таких банків визна-

чають НБУ та ДКЦПФР [8].

У випадку одиничних угод депозитарій контролює грошові

розрахунки за фондовими операціями в такий спосіб (див.

рис. 10.2).

1. Відповідно до отриманого розпорядження про перераху-

вання цінних паперів проти платежу, депозитарій через розраху-

нковий банк (РБ) повідомляє комерційний банк покупця (КБ2)

про необхідність перерахування коштів за угодою. Перерахуван-

ня депозитарієм цінних паперів продавця на рахунок покупця

припиняється до одержання підтвердження про надходження

оплати (якщо оплата не надходить протягом терміну, визначено-

го регламентом, депозитарій повертає цінні папери на рахунок

продавця в його хоронителі).

2. Покупець здійснює платіж по угоді зі свого рахунка в коме-

рційному банку на рахунок депозитарія в розрахунковому банку

(із вказівкою призначення платежу).

3. Одержавши від розрахункового банку підтвердження про

надходження грошей, депозитарій переказує цінні папери на ра-

хунок покупця в його хоронителі і дає команду розрахунковому

банку перерахувати оплату за угодою на розрахунковий рахунок

продавця в його комерційному банку (КБ1). Таким чином, дося-

167

гається синхронність постачання електронних цінних паперів

проти платежу за угодою.

На біржових торгах або при роботі в ТІС між тими самими

особами протягом біржового дня може полягати безліч угод, у

ході яких у сторін виникають взаємні зобов’язання і по постачан-

ню цінних паперів, і з їхньої оплати (тому що в різних угодах ко-

жна зі сторін виступає то як продавець, то як покупець). Зустріч-

ну заборгованість, яка виникає за цінні папери, сторони можуть

погасити в порядку взаємозаліку, а борг, що залишився після вза-

ємозаліку — грошовим перерахуванням. Така форма врегулю-

вання зобов’язань за угодами з цінними паперами в депозитарній

системі називається кліринговими і розрахунками. Розрахунково-

кліринговою діяльністю можуть займатися тільки депозитарії, і

здійснюється ця діяльність тільки у відношенні угод, що уклада-

ються на організованих ринках (фондових біржах і ТІС).

Схема клірингових взаєморозрахунків реалізується в насту-

пному порядку (рис. 10.2).

1) при необхідності врегулювання зобов’язань взаємозаліком,

депозитарій відкриває сторонам угод особливі тимчасові технічні

рахунки, що мають у своїй структурі субрахунок за цінними па-

перами і субрахунок за грошовими зобов’язаннями. На початок і

кінець проведення клірингу сума залишків на технічних рахунках

сторін повинна дорівнювати нулю.

2) у випадку покупки цінних паперів технічний субрахунок

грошових зобов’язань клієнта зменшується, а субрахунок його

контрагента збільшується на суму угоди. Одночасно технічний

субрахунок за цінними паперами у покупця збільшується, а в йо-

го контрагента зменшується на загальну кількість придбаних

цінних паперів.

3) технічний субрахунок обліку зобов’язань за цінними папе-

рами ведеться в розрізі випусків цінних паперів. За даними цього

субрахунку депозитарій до закінчення клірингу виводить, вико-

ристовуючи взаємозалік, підсумковий залишок. Залишок може

бути як позитивним, так і негативним. У такий же спосіб, з виве-

денням позитивного або негативного залишку, погашаються вза-

ємні зобов’язання на грошових субрахунках.

4. По закінченні проведення взаємозаліку, з урахуванням за-

лишків на технічних субрахунках, депозитарій передає розрахун-

ковому банку платіжні документи, по яких сторона угод, що має

негативний залишок на субрахунку грошових зобов’язань, пови-

нна погасити цей залишок відповідним перерахуванням коштів.

Депозитарій також передає клієнтам, що мають негативний за-

168

лишок на субрахунку зобов’язань за цінними паперами, повідом-

лення про необхідність переказу цінних паперів для погашення

цього залишку [8].

Х1

Х2

КБ2КБ1

А1 А2

РБ

Рис. 10.2. Схема здійснення

розрахунково-клірингових депозитарних операцій

Звичайно, приведені вище схеми трохи спрощені, але дають

загальне уявлення про принципи електронного обертання цінних

паперів. На початок 2005 р. Національна депозитарна система

України складалася з 598 реєстраторів, 140 зберігачів, 80 банків,

60 торговців цінними паперами та 1 депозитарію [61].

10.3. П

ОНЯТТЯ БІРЖОВИХ ІНДЕКСІВ

І МЕТОДИ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Фондовий ринок є чуйним барометром стану справ в

акціонерному товаристві. Погіршення фінансових показників,

криза в керівництві, наявність корпоративного конфлікту серед

акціонерів, невдачі в конкурентній боротьбі, неурегульовані пре-

тензії кредиторів — усе це майже миттєво позначається на курсі

акцій і на розглянутих вище показниках інвестиційної привабли-

вості цінних паперів АТ.

169

У міру вдосконалювання інформаційної «прозорості» ринку,

фондові показники реагують не тільки на негативні події, які вже

здійснилися, але і на передбачувану можливість їхнього настання

в майбутньому.

Група показників, що характеризують положення АТ і його

акцій на ринку цінних паперів, називається показниками ринко-

вої активності емітента. Докладно порядок визначення цих пока-

зників (ринкова вартість, ціна/дохід, рентабельність акції, диві-

дендний вихід та ін.) розглянутий при аналізі інвестиційних

характеристик цінних паперів.

Для аналізу стану фондового ринку в цілому або окремих його

сегментів широко використовуються фондові індекси.

Фондовий індекс — це відношення окремого або інтегрова-

ного показника, що характеризує поточний стан ринку, до вели-

чини цього показника, визначеного як базового.

Індекси достатньо адекватно відображають кон’юнктурну си-

туацію і допомагають дати прогноз її зміни.

По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні

явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості парамет-

рів, за якими оцінюється певна сукупність об’єктів.

По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтер-

претувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визна-

чення мінімально допустимої дохідності портфеля).

По-третє, у ряді випадків індекси розв’язують проблему

«статистичної неповноти». Так, деякі об’ємні індикатори немож-

ливо використовувати щодо окремих акцій, але можна проаналі-

зувати зв’язки фондового індексу та сукупних обсягів.

Індекси використовують у таких напрямках:

1) індекс як індикатор стану економіки — має відображати

довгострокові тенденції розвитку економіки, демонструвати різ-

ницю в рівнях розвитку різних галузей промисловості. Такий ін-

декс повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна

було вибрати галузеві складові. Споживачами такого індексу є

органи державного регулювання економіки, великий бізнес, гро-

мадська думка.

2) індекс як індикатор та інструмент аналізу і прогнозу

кон’юнктури ринку цінних паперів — повинен відображати пото-

чну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання

кон’юнктури.

3) індекс як основа для інструментів хеджування на фінансо-

вому ринку ф’ючерсних і опціонних контрактів — як базовий ак-

тив із метою страхування від цінових ризиків.

170

4) індекс як індикатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці

ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі

слід говорити про індекс як індикатор стану певного портфелю

цінних паперів. Порівнюючи дохідність портфеля з «середнім»

розвитком ринку, можна зробити висновок про якість управління

цим портфелем.

Кожен індекс має такі характеристики:

• список індексу (набір акцій-представників). Головний кри-

терій відбору акцій компаній для складання списку індексів —

репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинно відо-

бражати загальну тенденцію коливання цін на акції інших еміте-

нтів у цій галузі);

• метод зведення до середнього. Це може бути метод арифме-

тичної або геометричної середньої;

• види ваг до курсових вартостей акцій. При оцінці акцій, що

входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові коефі-

цієнти: курсова вартість акцій компаній; капіталізація компанії-

емітента;

• базисне значення індексу. Це його величина за рік, узята за

базу;

• статистична база. За статистичну базу беруться результати

торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту

ринку цінних паперів, або на їх сукупності [19, 34, 35].

У світовій практиці використовують чотири методологічних

прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів

акцій. Ці проблеми зводяться до розрахунків за відповідний

період:

темпів зміни середньоарифметичної ціни акцій певної кілько-

сті обраних корпорацій (індекс Доу-Джонса);

темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю

акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індек-

си «Стандарт енд Пурз» та «Уілшир-5000»);

середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження)

цін акцій;

середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (ін-

декс «Велью Лайн»).

Базою відліку вважається день, коли значення індексу дорів-

нювало 100 або 1000. Із зростанням або падінням цін на акції їх

середнє значення також зростає або падає, відповідно й зростає

або падає значення індексу.

З точки зору методики розрахунків усі індекси можуть бути

поділені на дві групи: індекси стану (зважене — 8&Р-500 або