Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабліна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. пос

Подождите немного. Документ загружается.

ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

3.1. Загальне поняття фінансового посередництва.

3.2. Банківська система ринку фінансових послуг в Україні.

3.3. Небанківські фінансові інститути.

3.1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО

ПОСЕРЕДНИЦТВА

На фінансовому ринку здійснює свою діяльність вели-

ка кількість посередників, які за визначну плату надають різні

види фінансових послуг. Ці послуги пов’язані з емісією і обігом

на вторинному ринку фінансових активів. На первинному ринку

посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі еконо-

міки та залученню коштів для забезпечення потреб державного

бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують

стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтере-

си юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фі-

нансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьо-

му посередники надають інформаційні, консультаційні, управлін-

ські послуги.

Фінансові посередники — це фінансові установи (фінансові

структури), до яких відносять банківську систему та небанківські

фінансові інститути. Згідно до Закону України «Про фінансові

послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фі-

нансовою установою є юридична особа, що відповідно до закону

надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відпо-

відного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансо-

вих установ відносять банки, кредитні союзи, ломбарди, лізинго-

ві компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи нако-

пичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і

компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності

яких є надання фінансових послуг [2].

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові

активи. Вони мають можливість діставати прибуток за рахунок

економії, що обумовлена збільшенням масштабу операцій, про-

водячи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів,

розробку порядку надання позик і розрахунків по них, рівномірно

розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приват-

ним особам, що мають заощадження, диференціювати їх, тобто

вкладати капітал у різні підприємства.

Переміщення капіталу від тих, хто має заощадження, до тих,

кому вони необхідні, може здійснюватися трьома різними спосо-

бами.

1. Пряме (безпосереднє) переміщення (трансферт)

Компанія Заощадження

Цінні папери

(акції або облігації)

Гроші

Безпосереднє переміщення грошей і цінних паперів відбува-

ється, якщо компанія продає свої акції або облігації власникам

коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів.

2. Непряме переміщення через інвестиційні фонди

Компанія

Інвестиційні

фонди (банки,

компанії)

Заощадження

Цінні

папери

Цінні

папери

Гроші

Компанія продає свої акції й облігації інвестиційному фонду,

який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам,

що мають заощадження. Фонд ризикує, тому що може не пере-

продати їх тим, хто має заощадження, навіть за ту суму, за яку

цінні папери були придбані. Коли нові цінні папери розміщені, і

компанія одержує свій дохід від їхнього продажу, то ця операція

є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються

два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному

ринку цінних паперів з інвестиційним фондом (банком, компані-

єю) у ролі андеррайтера, що сприяє руху (трансферу) капіталу від

тих, хто має заощадження, до підприємств.

Інвестиційний банкірський будинок — об’єднання, що га-

рантує розміщення цінних паперів і розподіляє нові цінні папери,

що рекомендуються для інвестицій, а також сприяє фінансуван-

ню компаній (підприємств).

Андеррайтинг — розміщення (підписка, продаж) цінних па-

перів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за

рахунок емітента.

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер

може брати на себе зобов’язання (за домовленістю з емітентом)

щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що

підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних па-

перів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер

може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цін-

них паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на заса-

дах комерційного представництва відповідно до взятих на себе

зобов’язань [6].

3. Непряме переміщення з використанням фінансового по-

середника

Цінні

папери

Цінні

папери

Гроші

Компанія

Фінансовий

посередник

Заощадження

Спочатку посередник купує кошти в тих, хто має заощаджен-

ня, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці

кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. На-

приклад, той, хто має заощадження, може дати банку визначену

суму, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а

потім банк може позичити гроші якої-небудь маленької компанії

у виді позики під нерухомість. Таким чином, фінансові посеред-

ники засновують нові форми капіталу (в даному випадку — де-

позитні сертифікати), які надійні і ліквідні. Це якісні цінні папе-

ри, що зберігаються у більшості осіб нарівні із заощадженнями.

Наявність фінансових посередників значно збільшує ефектив-

ність ринків короткострокового і довгострокового позикового

капіталу.

На високорозвинених ефективних ринках фінансові посеред-

ники допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оператив-

них рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забез-

печують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники

здійснюють не тільки оперативне інвестування, а й оперативне

вилучення коштів інвесторами, підтримуючи тим самим ліквід-

ність ринку. Саме фінансові посередники дають інвесторам змогу

в будь-який час вилучити кошти і (в разі потреби) знову інвесту-

вати їх на більш вигідних умовах.

В Україні фінансові послуги надаються фінансовими устано-

вами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними

особами — суб’єктами підприємницької діяльності.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посеред-

ники надають лише окремий вид послуг, який і визначає їх роль

на ринку, а інші — широкий спектр фінансових послуг. До спеці-

алізованих фінансових інститутів, які займаються переважно од-

ним видом діяльності, належать інвестиційні, лізингові, страхові

компанії, брокерські та агентські фірми та ін. До фінансових по-

середників, що надають широкий спектр фінансових послуг, на-

лежать комерційні банки, які, крім основних банківських послуг

щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здій-

снюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів

як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному

ринках.

3.2. Б

АНКІВСЬКА СИСТЕМА РИНКУ ФІНАНСОВИХ

ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Сучасна банківська система України складається з На-

ціонального банку України й інших банків, що створені і діють

на території України відповідно до Закону України «Про банки і

банківську діяльність» [4].

Національний банк України є Національним банком України,

особливим центральним органом державного управління, юри-

дичний статус, задача, функції, повноваження і принципи органі-

зації якого визначаються Конституцією України, цим законом та

іншими законами України.

У систему Національного банку входять центральний апарат,

філії (територіальні керування), розрахункові палати, Банкнотно-

монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбни-

ця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства,

банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підроз-

діли, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Задача і функції філій Національного банку визначається По-

ложенням, що затверджується Правлінням Національного банку.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у

національної, так і в іноземній валюті на фінансування витрат

Державного бюджету України.

Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяль-

ність», банк — це юридична особа, яка має виключне право на

підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в су-

купності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фі-

зичних i юридичних осiб та розмiщення зазначених коштiв вiд

свого iменi, на власних умовах та на власний ризик, вiдкриття i

ведення банкiвських рахункiв фiзичних та юридичних осiб.

Основними операціями комерційних банків є:

• приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних

осіб;

• відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-

кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих ра-

хунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування ко-

штів на них;

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних

умовах та на власний ризик;

• операції з валютними цінностями;

• емісія власних цінних паперів;

• організація купівлі та продажу цінних паперів за доручен-

ням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

• надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від

третіх осіб які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошо-

вій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на

себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто-

ринг);

• лізинг;

• послуги з відповідального зберігання та надання в оренду

сейфів для зберігання цінностей та документів;

• випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та

інших оборотних платіжних інструментів;

• випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій

з використанням цих карток;

• надання консультаційних та інформаційних послуг щодо ба-

нківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку

України банки також мають право здійснювати інвестиції у ста-

тутні фонди та акції інших юридичних осіб; довірче управління

коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та

фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з веден-

ня реєстрів власників іменних цінних паперів.

На території України залучення та розміщення грошових кош-

тів, а також розрахункове та касове обслуговування можуть здій-

снювати лише банківські установи. Проте банки не можуть здій-

снювати діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі

та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Виключенням є реалiзацiї пам’ятних, ювiлейних i iнвестицiйних

монет.

Усі комерційні банки мають тримати обов’язкові резерви в

Національному банку. При нестачі коштів для здійснення креди-

тних операцій і виконання взятих на себе зобов’язань банки мо-

жуть одержувати позички у Національному банку.

Банки в Українi створюються у формi акцiонерного товарист-

ва, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю або кооперативно-

го банку.

Державний банк — це банк, сто вiдсоткiв статутного капi-

талу якого належать державi. Державний банк створюється за

рішенням Кабінету Міністрів України,при цьому в Державному

бюджеті України на вiдповiдний рiк передбачаються витрати на

формування статутного капiталу державного банку. Держава

здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), що

їй належать у статутному капіталі державного банку, через орга-

ни керування державного банку.

Кооперативні банки створюються за принципом тери-

торiальностi i подiляються на мiсцевi та центральний коопера-

тивнi банки.

Мiнiмальна кiлькiсть учасникiв мiсцевого (у межах областi)

кооперативного банку має бути не менше 50 осiб. У разi змен-

шення кiлькостi учасникiв i неспроможностi кооперативного ба-

нку протягом одного року збiльшити їх кiлькiсть до мiнiмальної

необхiдної кiлькостi, дiяльнiсть такого банку припиняється шля-

хом змiни органiзацiйно-правової форми або лiквiдацiї.

Учасниками центрального кооперативного банку є мiсцевi ко-

оперативні банки.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно вiд розмiру

своєї участi в капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами

фiнансового року розподіляються мiж учасниками пропорцiйно

розмiру їх паю.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та

розпоряджатися майном, що перебуває у їхнiй власностi.

Держава не вiдповiдає за зобов’язаннями банкiв, а банки не

вiдповiдають за зобов’язаннями держави, якщо iнше не передба-

чено законом або договором.

Нацiональний банк України не вiдповiдає за зобов’язаннями

банкiв, а банки не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального

банку України, якщо iнше не передбачено законом або дого-

вором.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як

спеціалізовані.

Універсальні банки виконують практично всі банківські опе-

рації, не спеціалізуючись на окремих їх видах.

Банк одержує статус спеціалізованого банку у випадку, якщо

більш 50 % його активів є активами одного типу. Спеціалізовані

банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких

секторах грошового ринку і займаються вузьким колом банківсь-

ких операцій, де потрібні особливі технічні прийоми і спеціальні

знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється

невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому рин-

ку для спеціалізованих банків.

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціа-

лізацію за видах операцій. Національний банк України здійснює

регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні

нормативи і нормативно-правове забезпечення здійснюваних ци-

ми банками операцій. Спецiалiзованим банкам, за винятком оща-

дного, забороняється залучати вклади (депозити) вiд фiзичних

осiб в обсягах, що перевищують 5 вiдсоткiв капiталу банку.

За спеціалізацією банки можуть бути:

ощадні — залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та

надають позики під заставу нерухомості. Ці банки одержують

статус спеціалізованого ощадного банку у випадку, якщо більш

50 % його пасивів є внесками фізичних осіб. Ощадну справу в

Україні здійснюють Ощадний банк України та інші банки. Оща-

дний банк відповідає за ефективну організацію ощадної справи в

державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахун-

ково-кредитного та касового обслуговування населення, прово-

дить його кредитування, здійснює валютне обслуговування рези-

дентів і нерезидентів України, проводить операції з цінними

паперами;

іпотечні — займаються довгостроковим кредитуванням жит-

лового будівництва під заставу земельних ділянок (іпотеки), ін-

шими довгостроковими позичками під заставу нерухомості. Іпо-

тека надає банку право переважного задоволення його вимог до

боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку

неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора

здійснюється з виторгу від реалізованого майна. Ресурсами іпо-

течного банку є власні нагромадження й іпотечні облігації — до-

вгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення не-

рухомим майном і приносять постійний відсоток;

інвестиційні банки (компанії) — займаються мобілізацією

довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових

зобов’язань і розміщенням його в цінні папери корпорацій і дер-

жави. Інвестиційні банки можуть здійснювати: емісію і розмі-

щення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарантію

емісії — зобов’язання купити нереалізовану частину випущених

цінних паперів; надають звичайні і довгострокові кредити інвес-

торам — покупцям цінних паперів; консультаційні послуги та ін.;

банки підтримки — створюються державою чи за участю

держави для фінансування цільових програм, що вимагають осо-

бливої підтримки. Наприклад, у сільському господарстві, рестру-

ктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, відновлення

зруйнованого господарства;

банки-гаранти — беруть на себе зобов’язання погашати за

певних умов борги підприємств. Це відкриває підприємствам до-

ступ до банківських позичок. Гарантії таких банків сприяють за-

лученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий те-

рмін.

Залежно від сфери впливу банку, від того, де розміщені клієн-

ти, яких він обслуговує, банк може називатись місцевим, регіона-

льним, міжрегіональним або транснаціональним. За типом діяль-

ності банки можуть бути поділені на роздрібні та оптові. Роз-

дрібні банки обслуговують клієнтів різних категорій, а оптові за-

ймаються обслуговуванням інших банків.

Сфера діяльності банку визначає тип його діяльності. Так, мі-

сцеві банки переважно є роздрібними. Регіональні та міжрегіона-

льні банки займаються обслуговуванням як клієнтів, так і інших

банків. Транснаціональні банки, які часто називають грошовими

центрами, переважно здійснюють оптові операції, але можуть об-

слуговувати і великих клієнтів, що мають високий кредитний

рейтинг.

Фінансові установи мають право створювати об’єднання та-

ких типiв: банкiвська корпорацiя, банкiвська холдингова група,

фiнансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками

промислово-фiнансових груп з дотриманням вимог антимонопо-

льного законодавства України.

Банківська корпорація — створюється з метою концентрації

капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їхньої зага-

льної ліквідності і платоспроможності, а також забезпечення ко-

ординації і нагляду за їх діяльністю. Банкiвська корпорацiя — це

юридична особа (банк), засновниками та акцiонерами якої мо-

жуть бути виключно банки. Банківська корпорація виконує фун-

кції розрахункового центру для банків — членів корпорації і не

веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних і юри-

дичних осіб, крім банків і інших фінансових установ).

Банки, що увiйшли до банкiвської корпорацiї, передають кор-

порацiї повноваження на здiйснення окремих операцiй та забез-

печують централiзацiю виконання окремих функцiй; зберiгають

свою юридичну самостiйнiсть у межах, обумовлених їх статута-

ми та статутом банкiвської корпорацiї; вони не можуть входити

до iнших банкiвських об’єднань, крiм як за згодою корпорацiї.

Винятком є участь у професiйних асоцiацiях, створених не на

комерцiйних засадах.

Банківська холдингова група — це банківське об’єднання,

до складу якого входять виключно банки. Материнському банку

банкiвської холдингової групи має належати не менше 50

вiдсоткiв акцiонерного (пайового) капiталу або голосiв кожного з

iнших учасникiв групи, якi є його дочiрнiми банками. Дочiрнiй

банк не має права володiти акцiями материнського банку. Мате-

ринський банк банкiвської холдингової групи вiдповiдає за зо-

бов’язаннями своїх членiв у межах свого внеску в капiталi кож-

ного з них, якщо iнше не передбачено законом або угодою мiж

ними.

Фiнансова холдингова група має складатися переважно або

виключно з установ, що надають фiнансовi послуги, причому се-

ред них має бути щонайменше один банк, i материнська компанiя

має бути фiнансовою установою. Материнськiй компанiї має на-

лежати бiльше 50 вiдсоткiв акцiонерного (пайового) капiталу ко-

жного з учасникiв фiнансової холдингової групи. Вона має право

встановлювати правила, що є обов’язковими для членiв

фiнансової холдингової групи. Материнська компанiя фiнансової

холдингової групи вiдповiдає за зобов’язаннями своїх членiв у

межах свого внеску в капiтал кожного з них, якщо iнше не перед-

бачено законом або угодою мiж ними.

Банки мають право створювати неприбутковi спiлки чи

асоцiацiї. Метою спілки чи асоціації є захист та представлення

iнтересiв своїх членiв, розвиток мiжрегiональних та мiжнародних

зв’язкiв, забезпечення наукового та iнформацiйного обмiну i

професiйних iнтересiв, розробка рекомендацiй щодо банкiвської

дiяльностi. Банкiвськi спiлки та асоцiацiї не мають права займа-

тися банкiвською чи пiдприємницькою дiяльнiстю, не можуть

бути створенi з метою отримання прибутку.

Банкiвське об’єднання створюється за попередньою згодою

Нацiонального банку України та пiдлягає державнiй реєстрацiї

шляхом внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру

банкiв. Банк може бути учасником лише одного банкiвського

об’єднання. Учасники банкiвського об’єднання несуть вiдповi-

дальнiсть за зобов’язаннями iнших його учасникiв вiдповiдно до

укладеного мiж ними договору [4].

3.3. Н

ЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

У країнах з розвинутими ринковими відносинами не-

банківські фінансово-кредитні інститути представлені кредитни-

ми спілками, страховими компаніями, інститутами спільного ін-

вестування, позичково-ощадними асоціаціями та ін. Посиленню

ролі спеціалізованих небанківських інститутів на фінансовому

ринку сприяють: зростання доходів населення; активний розви-

ток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних

послуг, яких не можуть надавати банки.

Основними формами діяльності цих установ на фінансо-

вому ринку є:

• акумуляція заощаджень населення;

• надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і

державі;

• мобілізація капіталу через усі види акцій;

• надання іпотечних і споживчих кредитів;

• надання кредитної взаємодопомоги.

Розглянемо основні види небанківських фінансових інститу-

тів, що діють на території України.

Кредитна спілка — це організація, заснована фізичними осо-

бами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її

членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг

шляхом об’єднання грошових внесків [10].

Учасниками кредитної спілки є фізичні особи, об’єднані за

спільним місцем роботи, за участю в одній професійній спілці,

одній релігійній організації, спільним регіоном проживання. За-

сновуються кредитні спілки у вигляді кооперативів або взаємних

фондів. Для застосування кредитної спілки необхідно не менше