Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабліна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. пос

Подождите немного. Документ загружается.

ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

5.1. Структура ринку і його значення в фінансовій системі.

5.2. Характеристика облікового ринку та його особли-

вості.

5.3. Міжбанківський ринок як складова грошового ринку.

5.1. СТРУКТУРА РИНКУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

В ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіта-

лів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня

до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують

головним чином рух обігового капіталу фірм, короткострокових

ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти є інстру-

ментами грошового ринку. Основними фінансовими інститутами

є банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми, креди-

тно-фінансові інститути, держава, населення, що беруть у позику

або надають грошові позики; забезпечують емісію і обіг різного

роду боргових зобов’язань, що реалізуються за гроші. Держава

може використовувати ресурси грошового ринку для фінансу-

вання своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту. На грошо-

вому ринку операції здійснюються в максимально короткий тер-

мін. Тому, для участі в ринкових операціях на грошовому ринку

необхідно мати ліквідні засоби.

Попит — це платоспроможна потреба або сума грошей, яку

покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них то-

вари та послуги.

Грошовому ринку властиві характеристики звичайного рин-

ку — попит, пропозиція, ціна. Попит на гроші формується з по-

питу на гроші як засобу обігу і як засобу зберігання вартості. Під

пропозицією розуміється загальна кількість грошей, що знахо-

дяться в обігу.

Розмір відсотка визначається споживчою вартістю грошей,

тобто здатністю їх надавати позичальнику потрібні блага. Розмір

відсоткового платежу залежить як від розміру позики, так і від

терміну її дії.

На грошовому ринку будь-якої країни розрізняють декілька

видів відсотків (рис. 5.1):

• облігаційний відсоток — норма доходу за цінними папера-

ми, що має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні

грошей у цінні папери. Оскільки банківські депозити ліквідніші,

ніж цінні папери, то облігаційний відсоток повинен мати вищу

ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами:

• депозитний відсоток — норма доходу, яку виплачують бан-

ки своїм клієнтам за їхніми депозитами;

• позиковий відсоток — норма доходу, яку стягує банк із по-

зичальника за користування позиченими коштами. Ставка пози-

кового відсотка завжди вища за ставку депозитного відсотка. За

рахунок цієї різниці банки одержують дохід і формують свій

прибуток;

• обліковий відсоток — норма доходу, яку Центральний банк

стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комер-

ційних векселів. Використання облікової ставки Національним

банком при видачі позик комерційним банкам, перетворює її в

офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі

суб’єкти грошового ринку.

Відсотки

обліко-

вий

обліга-

ційний

пози-

ковий

депо-

зитний

Рис. 5.1. Види відсотків на грошовому ринку

Перші два з названих відсотки визначають первинну ціну, яку

мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ри-

нок. Тому від рівня ставок залежить пропозиція грошей на ринку.

Зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому рин-

ку. Підвищення ставки відсотка тягне за собою зниження попиту

грошей на ринку і виникає надлишок грошей, що загрожує ін-

фляцією. Зниження ставки для підвищення попиту може привес-

ти до виникнення нестачі грошей, що загрожує дефляцією.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов’язані зі

ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсо-

ток Національного банку, ставка за казначейськими векселями,

міжбанківські ставки за одноденними позиками є базисними для

всієї системи відсоткових ставок.

Зазначимо що чим вищий рівень цін, тим більше необхідно

грошей для укладання угод у межах національної економіки.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий,

міжбанківський і валютний ринки. Їхня схожість полягає у функ-

ціях, які виконуються вищезгаданими ринками, а саме:

• об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, прива-

тного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних

грошових фондів;

• трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпе-

чує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

• спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що

забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розшире-

ного відтворення через видачу опосередкованих позик за схема-

ми: Центральний банк — комерційний банк; комерційний

банк — комерційний банк; комерційний банк — підприємство,

населення; надання позик державним органам для вирішення не-

відкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати нако-

пичення, обіг, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між

сферами національної економіки. Водночас це — синтез різних

ринків.

5.2. Х

АРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКОВОГО РИНКУ

ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

Обліковий ринок — частина грошового ринку, де ко-

роткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредит-

ними інститутами шляхом купівлі-продажу цінних паперів з тер-

мінами погашення, як правило, до одного року.

Інституційну структуру облікового ринку складають: Центра-

льний банк (Національний банк України); комерційні банки; спе-

ціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок

залучення онкольних кредитів (короткострокових кредитів, які

погашаються за першою вимогою) і 7-денних позик банків (під

цінні папери).

Національний банк України на грошовому ринку здійснює

наступні види операцій:

• надає кредити комерційним банкам;

• купує, зберігає і продає цінні папери;

• купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іно-

земній валюті.

Комерційні банки купують векселі до закінчення терміну дії і

на цьому отримують прибуток у вигляді дисконту.

Дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель

за іменним індосаментом, негайно його оплачує пред’явникові, а

платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну.

За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя

певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі

знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши век-

сель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу,

є дисконтом.

Основою облікового ринку є купівля-продаж комерційних ве-

кселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування,

регулювання ліквідності тощо.

Операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знахо-

диться в обігу, регулюється Національним банком.

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та ве-

ксельний кредити.

Онкольний кредит, як вже зазначалося, це короткостроковий

кредит, який видається під забезпечення комерційними, казна-

чейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами;

погашається позичальником з попередженням за 2 — 7 днів. Он-

кольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу бан-

ку після касової готівки.

На обліковому ринку здійснюється фінансування підприємств

на основі короткострокового залучення капіталу, а саме вексель-

них кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується

сировина і матеріали; погашаються ці векселі за рахунок виручки

від проданого готового товару.

Вексельний кредит — це банківська операція з урахування

(дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення

векселів.

Основними інструментами облікового ринку є різноманітні

векселі та інші види короткострокових зобов’язань.

Вексель — це письмове безумовне зобов’язання, боргова роз-

писка стандартної форми, що надає право її власникові вимагати

сплати зазначеної у векселі суми від особи, що видала вексель, у

відповідний строк й у відповідному місці.

Банківський вексель — це цінний папір, який засвідчує право

його власника одержати визначену суму грошей і зобов’язання

векселедавця сплатити її при настанні обумовленого терміну її

особі, яка дала гроші в кредит банку.

Завдяки багаторазовому обігу, а також більш високому відсо-

тку, ніж за депозитними вкладами, банківський вексель дає змогу

вигідно розмістити капітал.

Казначейський вексель — державний цінний папір, що засві-

дчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на

одержання фіксованого доходу протягом строку володіння ним.

Вони можуть бути використані:

• для здійснення розрахунків;

• для зарахування сплати податків у державний бюджет;

• як застава для забезпечення інших платежів і кредитів.

Векселедавцем й, відповідно, платником за казначейським ве-

кселем є Головне управління Державного казначейства.

Казначейський вексель є короткостроковим зобов’язанням

держави, випускається на пред’явника Національним банком

країни за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) і реа-

лізується за ціною, меншою від номіналу. Велика емісія казна-

чейських векселів сприяє виникненню інфляційних процесів,

оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись

у капітал або депозити.

Комерційний вексель — це цінний папір, який видається по-

зичальником під заставу товару, свідчить про безумовне грошове

зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити (після настання

визначеного терміну) зазначену суму грошей власнику векселя.

Розрізняють простий і переказний векселі.

Простий (соло-вексель) виписується й підписується покупцем

(векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кре-

диторові зазначену суму у встановлений час. Тобто, оформляючи

простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши прос-

тий вексель, він стає на певний строк боржником особи, зазначе-

ній у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто

сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований

час, встановлений власником векселя.

Важлива особливість векселя полягає в тому, що його можна

використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи ви-

користовують «розрахунковий» вексель — це вексель, що купу-

ють із дисконтом для покриття кредиторської заборгованості пе-

ред векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої опе-

рації в тім, що різниця між ціною покупки векселя й вексельною

сумою стає доходом. У таких операціях використовують векселі

надійних банків і підприємств. Векселя цих підприємств купують

із метою дострокового погашення кредиторської заборгованості

перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантій

листи із зобов’язанням векселедавця достроково погасити век-

сель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя

перед векселедавцем за отримані останнім товари й надані йому

послуги.

Операції з такими векселями вважають найбільш дохід-

ними.

Перевага простого векселя — у досить простих правилах його

обороту.

Переказний вексель (тратта) — це документ, що регулює

вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанту), боржни-

ка (трасата) і одержувача платежу (ремітента). Такий вексель ви-

писує кредитор (трасант).

Трасант — особа, що видає тратту, тобто переводить свій

платіж на іншу особу.

Ремітент — власник переказного векселя.

Суть цих відносин полягає в наступному: трасант виписує

(трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму

ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Переказний вексель повинен мати акцепт — зобов’язання

платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні

вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на

векселі («Акцептований») і підписом платника. За допомогою

акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептан-

том, тобто головним вексельним боржником. Акцептант відпо-

відає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати

власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцепто-

вані банками векселі використовуються при наданні банками

позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти — її про-

даж комерційному банку до настання терміну платежу. При

цьому необхідний аваль — гарантія платежу авалістом (в дано-

му випадку комерційним банком) за траттою. Оформлюється

аваль гарантійним написом або авалістом, або видачею окремо-

го документа. Передача векселів здійснюється за допомогою ін-

досаменту — передатного напису.

Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво комерційно-

го банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про

право вкладника на отримання свого депозиту (внеску).

Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На

ринку обертаються термінові депозитні сертифікати; вони мо-

жуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою

відсотків, або передані однією особою іншій за допомогою пере-

датного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускають-

ся на великі суми.

Банківський акцепт — згода банку на оплату платіжних до-

кументів, форма гарантії їх оплати; оформлюється банком-

акцептантом у вигляді відповідного напису.

Банківські акцепти — це акцептовані комерційними банками

тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів.

Чек — складений за встановленою формою документ, який

містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку

заплатити певну суму грошей чекоутримувачу.

В Україні чеки використовуються для безготівкових розраху-

нків, а також для отримання готівки з рахунка.

У розрахунках між підприємствами застосовуються рахункові

чеки. Для одержання готівки з рахунків у банківських установах

використовуються грошові чеки.

Рахунковий чек — це документ стандартної форми з дору-

ченням чекодавця своєму банку перевести кошти на рахунок

пред’явника чека (одержувача засобів). Рахунковий чек запо-

внює платник. Далі чек передається платником підприємст-

ву — одержувачеві платежу під час здійснення господарської

операції. Одержувач платежу подає чек у свій банк для

оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для одержання коштів у

банківських установах у грошовій формі для виплати заробітної

плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на

господарські витрати.

Платником за чеком завжди є банк або інша кредитна устано-

ва. Право чекодавця — звертатися в банк із вимогою щодо оплати

чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди

між банком і клієнтом.

Чеки бувають:

• ордерні — виписані на певну особу з обов’язковим попере-

дженням про наказ заплатити;

• чеки на пред’явника — без найменування отримувача;

• іменні — на певну особу.

Чекова форма розрахунків жадає від банківської установи до-

тримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися у

вірогідності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, від-

повідність підпису чекодавця зразку підпису, що є в банківській

установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, що зазначе-

но в ньому (іменний чек); або пред’явникові, якщо чек виданий

на пред’явника. Чекодавець не тільки відповідає за оплату чека

банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, за-

здалегідь надавши банку необхідні засоби для покриття своїх че-

ків (кошти на рахунку чекодавця або кредит). За видачу чека без

покриття чекодавець несе відповідальність. Платник, підпис яко-

го на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед

власником чека за його оплату, крім випадків, якщо чек банком

акцептований.

Чекодавець, як правило, пред’являє чек у свій банк на інкасо.

Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає в ролі кредитних

грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах

регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При

обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом

необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту.

Чек може бути просто переданий іншій особі.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна ма-

са короткострокових цінних паперів, головна характеристика

яких — висока ліквідність і мобільність.

5.3. М

ІЖБАНКІВСЬКИЙ РИНОК ЯК СКЛАДОВА

ГРОШОВОГО РИНКУ

Важливу роль у забезпеченні функціонування грошо-

вого ринку відіграє міжбанківський ринок. Він служить механіз-

мом впливу державних органів на діяльність комерційних банків,

стан грошово-кредитної і валютної систем і безпосередньо на

економіку в цілому.

Суб’єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які

виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі

коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через па-

сивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для

швидкого підвищення рівня ліквідності.

Міжбанківський ринок — частина грошового ринку, де тим-

часово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і

розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанків-

ських депозитів на короткі терміни.

Міжбанківські депозити пов’язані з вкладанням тимчасово ві-

льних ресурсів одних банків в інші, у тому числі, в НБУ. Тимча-

сово вільні кошти в банку виникають через відсутність необхід-

ного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення

кредитних ресурсів серед клієнтів.

Внесення депозитів комерційними банками в Центральний

банк у межах обов’язкових резервів є одним із методів регулю-

вання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного

законодавства, в Україні комерційні банки мають право на одер-

жання від НБУ, як банку останньої інстанції, кредитів через кре-

дитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах

двосторонніх угод.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспо-

ндентських відносин між банками, відіграють роль інструме-

нта налагодження тісніших і довірливіших відносин між бан-

ками.

Найпоширеніші терміни депозитів — один, три і шість мі-

сяців, граничні — від одного дня до двох років. Засоби міжба-

нківського ринку використовуються комерційними банками не

тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгостроко-

вих активних операцій, регулювання балансів, виконання ви-

мог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні

витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідно-

шення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими

при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгострокови-

ми кредитами на національному і міжнародному ринках пози-

кових капіталів.

Одним з основних джерел формування банківських кредитів

виступає міжбанківський кредит. Він дає можливість банківсь-

ким установам поповнювати власні кредитні ресурси. Кредитні

відносини між комерційними банками встановлюються шля-

хом укладання кредитних угод. У договорі визначаються права

і обов’язки сторін. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на

міжбанківському ринку, при нестачі — купує на ринку. Коме-

рційним банкам надається право самостійно встановлювати рі-

вень процентної ставки за цими кредитами в залежності від

попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня обліко-

вої ставки.

Міжбанківські позики — це форма господарської взаємодії

кредитних організацій, щодо надання позики однією банків-

ською установою іншій. Поточна ставка з міжбанківських

кредитів — найважливіший фактор, що визначає облікову по-

літику конкретного комерційного банку з інших видів креди-

тів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Національ-

ного банку, який є активним учасником і прямим ко-

ординатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність ре-

гулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських

платежів.

Кредитні відносини між комерційними банками визнача-

ються на договірних засадах шляхом укладання кредитних

угод із визначенням прав і обов’язків сторін і відповідним

оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання між-

банківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків

відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків

України. Спірні питання вирішуються за законом або через

третейський суд.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститу-

ти, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжба-

нківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжба-

нківському ринку та рівня облікової ставки.

На кредитному ринку переважають короткострокові міжбан-

ківські кредити.

Операції комерційних банків з одержання кредитів в НБУ

проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не

можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел.

Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується двора-

зовим розміром власних ресурсів банку. Таким чином комерційні

банки вирішують тактичні проблеми, пов’язані з поточними опе-

раціями.

Комерційні банки повинні використовувати отримані ресурси

за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепа-

ду ринку. За законодавством України, банки можуть брати кре-

дити на міжбанківському ринку під заставу державних цінних

паперів, що занесені до ломбардного списку НБУ.

Якщо розглядати ліквідність як потік коштів з урахуванням

можливості комерційного банку одержати кредит на міжбан-

ківському ринку і забезпечити надходження готівки від опера-

ційної діяльності, то ресурси міжбанківського ринку можна

віднести до сфери забезпечення ліквідності. Нестача ліквідних

активів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбан-

ківському ринку.