Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабліна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. пос

Подождите немного. Документ загружается.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Значення та місце облікового ринку в процесі розвитку

ринкової економіки.

2. Характеристика основних елементів облікового ринку.

3. Міжбанківський ринок як складова грошового ринку.

4. Операції з інструментами грошового ринку.

5. Організація та особливості функціонування грошового

ринку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: [15, 20, 36, 56]

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

6.1. Поняття і структура валютного ринку.

6.2. Учасники валютного ринку.

6.3. Валютні операції.

6.1. ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Валютний ринок — це сукупність економічних та ор-

ганізаційних відносин, що пов’язані з купівлею або продажем ва-

лют різних країн, банківських металів, платіжних документів та

цінних паперів в іноземних валютах, здійснення кредитно-

депозитних операцій з валютою. На рис. 6.1 надано класифікацію

валютних ринків за певними ознаками.

У залежності від учасників

Біржевий

Позабіржевий

У залежності від характер

валютних операцій

Національний

Регіональний

Міжнародний

Форвардний

Спотовий

У залежності від часових

умов проведення угод

Своповий

Валютний ринок

Рис. 6.1. Класифікація валютних ринків

Розглянемо цю класифікацію більш детально.

У залежності від обсягу та характеру валютних операцій ва-

лютні ринки поділяються на міжнародний, національні та регіо-

нальні.

На міжнародному ринку проводяться операції з валютами, які

широко використовуються в міжнародному платіжному обігу. Ці

ринки обслуговують рух грошових потоків, опосередкуя між-

країнний рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів. До світових

фінансових центрів, на сьогоднішній день, можна віднести Лон-

дон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Нью-Йорк.

Національні валютні ринки забезпечують рух потоків у межах

однієї країни і обслуговують зв’язок зі світовими валютними

центрами. Ступінь залучення того чи іншого національного рин-

ку в операції міжнародного валютного ринку залежить від ступе-

ня інтегрованості економіки цієї країни в світове господарство,

від стану її валютно-кредитної системи і системи оподаткування,

а також рівня валютного регулювання. Чим вищий ступінь кон-

вертації національної валюти, тим більшою мірою національний

валютний ринок інтегрується в міжнародний.

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля віль-

но конвертованими валютами та валютами місцевих національ-

них ринків.

Сьогодні існують такі регіональні ринки:

• Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфур-

ті, Парижі;

• Азіатський — із центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі;

• Американський — із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-

Анджелесі.

На цих ринках котируються провідні валюти світу. Регіональ-

ні ринки створюються на основі економічної інтеграції країн пе-

вного регіону.

Регіональні валютні ринки за характером операцій не відріз-

няються один від одного, національні — відрізняються за ступе-

нем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньо-

торговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інте-

грованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкрито-

сті економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулю-

вання державою валютних операцій.

У залежності від учасників валютний ринок можна поділити

на біржовий і міжбанківський. Валютна біржа, де здійснюють

операції учасники організованого ринку, має на меті організацію

торгів валютою і мобілізацію тимчасово вільних валютних ре-

сурсів. В Україні валютна біржа була створена в 1992 році як

госпрозрахунковий підрозділ НБУ з метою упорядкування опе-

рацій купівлі-продажу іноземної валюти. В 1993 році після при-

йняття постанови Правління НБУ «Про Українську міжбанківсь-

ку валютну біржу» вона була реорганізована в Українську між-

банківську валютну біржу.

Більша частина валютних операцій здійснюється на позабір-

жовому валютному ринку.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному

ринку України затверджено Постановою Правління НБУ від

18 березня 1999 р. № 127. Вони визначають структуру міжбанків-

ського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іно-

земною валютою на цьому ринку. Операції на міжбанківському

валютному ринку України дозволено здійснювати тільки суб’є-

ктам цього ринку, до яких належать Національний банк України,

уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові устано-

ви. Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України мають

право здійснювати на ринку «спот» операції з купівлі-продажу

іноземних валют за вільним договірним курсом без обмеження

розміру маржі між курсами купівлі та продажу (в разі, коли Наці-

ональним банком не встановлені граничні розміри маржі). Упов-

новажені банки та фінансово-кредитні установи можуть купувати

іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку з метою

формування резервів під заборгованість в іноземній валюті для

відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, ви-

конання власних зобов’язань за операціями, пов’язаними зі спла-

тою коштів банкам-кореспондентам, міжнародним системам

зв’язку, а також з метою виконання зобов’язань банків — членів

міжнародних платіжних систем — за операціями, пов’язаними з

організацією розрахунків з використанням платіжних карток.

У залежності від часових умов проведення операцій виді-

ляють спотовий, своповий, форвардний і ф’ючерсний валютні

ринки.

Якщо операції відбуваються за поточним ринковим курсом,

що фіксується в момент укладання угоди і розрахунки за якими

здійснюються протягом двох робочих днів, то такий ринок нази-

вається спотовим.

Своповий валютний ринок характеризується операціями, що

полягають в обміні процентних платежів та номіналу в одній ва-

люті на процентні платежі та номінал в іншій валюті. Розрізня-

ють простий валютний своп, коли відбуваютьсяобмін фіксованих

процентних виплат в одній валюті на фіксовані процентні випла-

ти в іншій валюті, процентний валютний своп, коли відбувається

обмін фіксованих процентних платежів в одній валюті на платежі

за плаваючою ставкою в іншій валюті, і базисний валютний своп,

коли відбувається обмін процентними платежами за плаваючою

ставкою в різних валютах.

За допомогою валютних свопів учасники ринку отримують

доступ до потрібної валюти за існуючим курсом. Банки можуть

використовувати валютний своп, для того щоб зрівноважити

свою валютну позицію. Укладають свопи також з тим, щоб вико-

ристати свою відносну перевагу на ринку тієї чи іншої валюти.

На форвардному і ф’ючерсному ринках здійснюються опера-

ції, що полягають в обміні визначеної суми в одній валюті на

відповідну суму в іншій валюті за попередньо визначеним кур-

сом у майбутньому, що визначається на основі принципу компе-

нсованої вартості, який гарантує, що ні одна зі сторін, які беруть

участь в обмінній операції, не надає кредит іншій стороні. Фор-

вардні угоди з купівлі-продажу валюти широко застосовуються в

міжбанківській торгівлі валютою.

6.2.

УЧАСНИКИ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Основними учасниками валютних ринків є комерційні

банки, валютні біржі, брокерські фірми, центральні банки країн,

корпорації.

Комерційні банки проводять основний обсяг валютних опера-

цій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійсню-

ють з ними необхідні конвертуємі депозитно-кредитні операції.

Банк (через операції з клієнтами) акумулює совокупні потреби

ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщен-

ні коштів і виходять з ними на інші банки. Відзначимо, що банки,

окрім задоволення заявок клієнтів, мають право проводити опе-

рації самостійно за рахунок власних коштів.

Комерційні банки проводять такі операції на валютному ри-

нку:

• купівля і продаж іноземної валюти за рахунок власних кош-

тів банку та за рахунок коштів клієнтів;

• розрахунки в іноземній валюті, пов’язані з експортом-

імпортом товарів і послуг, а також проведенням різного роду не-

товарних операцій;

• встановлення кореспондентських відносин з іноземними ба-

нками;

• пасивні й активні операції в іноземній валюті;

• депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових

ринках;

• обмін для населення іноземної валюти;

• операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній

валюті.

З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятив-

них операцій на валютних ринках банкам встановлюються відпо-

відні ліміти — так звана відкрита позиція продажу й купівлі ва-

люти від власного імені і за власний рахунок. Ліміт відкритої

валютної позиції визначається Національним банком у розрахун-

ку на кінець робочого дня уповноваженого банку. Її розмір ви-

значається як різниця між сумою іноземної валюти, купленої ба-

нком за власний рахунок, та сумою проданої банком за той же

час іноземної валюти. Ліміт встановлюється залежно від розміру

власних коштів банку.

На світових валютних ринках найбільший вплив оказують ве-

ликі міжнародні банки, щоденний обсяг операцій яких доходить

до мільярдів доларів. Це такі банки, як Deutsche Bank, Barclays

Bank, Union Bank of Switzerland, Citibank та інші. Головною від-

мінністю цих банків є великі обсяги угод, які можуть привести до

значних змін в котировці або в ціні валюти.

Валютні біржі функціонують у ряді країн з перехідною еко-

номікою. Основними функціями валютної біржі є організація то-

ргівлі і укладання угод з купівлі-продажу іноземної валюти, ви-

значення поточних курсів іноземних валют.

До функції валютних брокерських фірм входить зведення по-

купця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конве-

рсійної або позиково-депозитної операції. Вони володіють інфо-

рмацією про валютні курси і беруть участь у формуванні валют-

них курсів та процентних ставок. За своє посередництво брокер-

ські фірми отримують комісійні у вигляді відсотка від суми

угоди.

Центральні банки здійснюють регулювання на зовнішньому

ринку. З метою недопущення економічних криз, підтримки бала-

нсу експорту-імпорту Центральні банки запобігають ризьких ко-

ливань курсів національних валют. Вплив їх Центральних банків

на валютний ринок може бути як прямим — у вигляді валютної

інтервенції, так і непрямим — через регулювання обсягу грошо-

вої маси і процентних ставок. Вони, в залежності від поставлених

задач, можуть гальмувати падіння курсу національної валюти че-

рез продаж іноземної валюти (що веде до зменшення їх валютних

резервів) або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на

неї та збільшуючи свої валютні резерви. Центральний банк може

виступати на ринку самостійно (для здійснення впливу на націо-

нальну валюту) або спільно з Національним и банками інших

країн (для проведення валютної політики на міжнародному рин-

ку). Найбільший вплив на валютні ринки здійснюють центральні

банки США (Федеральна Резервна Система), Німеччини (Бунде-

сбанк). Великобританії (Банк Англії).

Корпорації, що приймають участь у міжнародній торгівлі, під-

тримують стійкий попит і пропозицію валюти, розміщують і за-

лучають вільні валютні ресурси в короткострокові депозити. При

цьому вони не мають прямого доступу на валютний ринок і про-

водять, як правило, конверсійні і депозитні операції через комер-

ційні банки. Це такі крупні міжнародні корпорації, що здійсню-

ють іноземні виробничі інвестиції, як, наприклад, Ксерокс,

Нестле, Дженерал Моторс та інші.

Фізичні особи також проводять на валютному ринку широкий

спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази

заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної

валюти.

Законодавчі та нормативні акти, пов’язані з валютним регу-

люванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті

здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають

ліцензії Національного банку на проведення валютних операцій.

Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на

генеральні, внутрішні та розширені внутрішні.[4].

Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:

• здійснення різноманітних банківських операцій в іноземній

валюті як на території країни, так і за кордоном;

• формування частини свого статутного акціонерного фонду в

іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнаро-

дних підприємств і організацій;

• створення резервного, страхового та іншого фондів із при-

бутком в іноземній валюті;

• участь у створенні банківських установ усередині країни та

за її межами у ролі засновника або пайовика з використанням для

цієї мети іноземної валюти;

• відкриття своїх філій та представництв за кордоном.

Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здій-

снення повного або обмеженого переліку банківських операцій в

іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією

банк може проводити такі операції:

• відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах юридич-

них та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), а також рахун-

ків нерезидентів у національній валюті країни перебування;

• здійснення кореспондентських відносин із банками, що ма-

ють генеральну ліцензію;

• організація через банки, які мають генеральну ліцензію, роз-

рахунків, пов’язаних з експортно-імпортними операціями клієн-

тів банку в іноземних валютах у формі документального акреди-

тива, інкасо, банківського переказу, а також інших формах, що

застосовуються в банківській практиці;

• валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, вклю-

чаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності з чин-

ним законодавством;

• залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридич-

них осіб у формі кредитів, депозитів та інших формах, а також

видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних ре-

сурсів банку в іноземних валютах.

Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку

право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за вну-

трішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обме-

жену кількість кореспондентських рахунків у конкретних інозем-

них банках.

Суб’єктів валютного ринку, згідно до закону України «Про

порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вере-

сня 1994 р., поділяють на резидентів і нерезидентів.

До резидентів на українському валютному ринку нале-

жать:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо-

би без громадянства), які мають постійне місце проживання на

території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за

кордоном;

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що

не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на те-

риторії України, які здійснюють свою діяльність відповідно до

законів України;

• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред-

ставництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні

привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій

України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльнос-

ті. Нерезидентами на українському валютному ринку є:

• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо-

би без громадянства), які мають постійне місце проживання за

межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на

території України;

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що

не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо),

з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють

відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі

юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з

участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької дія-

льності України;

• розташовані на території України іноземні дипломатичні,

консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжна-

родні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні

привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не

здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законів

України.

Такий поділ пов’язаний із різним характером регулювання ді-

яльності тих, хто здійснює свою діяльність відповідно до вітчиз-

няного законодавства, і тих, хто функціонує в законодавчому по-

лі іноземних держав.

6.3. В

АЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Валютні операції — це угоди, що укладаються суб’є-

ктами валютного ринку з купівлі-продажу, розрахунків і надання

в кредит іноземної валюти на конкретних умовах; це операції з

інвестування коштів у цінні папери, пономіновані в іноземній ва-

люті. Усі операції здійснюються між учасниками валютного рин-

ку за ринковим курсом або процентною ставкою.

Можливість обміну валюти однієї країни на валюту іншої

країни характеризується таким поняттям, як конвертованість.

Конвертованість — це здатність валюти обмінюватися на ін-

ші валюти.

За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі

типи:

вільно конвертована — валюта, що вільно та без обмежень

обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах

міжнародного обігу. У наш час лише деякі держави мають вільно

конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада,

Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполу-

чені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу

чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її еко-

номічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної ва-

люти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані ва-

люти є резервними валютами;

частково конвертована — обмінюється на обмежену кіль-

кість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовуєть-

ся з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабіль-

ністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного

балансу. Обмеження вводяться урядом або Національним бан-

ком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та ва-

лютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й

Україна, має частково конвертовану валюту;

неконвертована — не обмінюється на інші іноземні валюти і

застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті

валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезен-

ня, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні захо-

ди валютного регулювання;

клірингова — розрахункові валютні одиниці, які існують лише

як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банків-

ських операцій за взаємними поставками товарів та наданням по-

слуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиниця-

ми двох країн, яке використовується для обміну валют при здійс-

ненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій.

1) з його допомогою долається національна обмеженість гро-

шової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюєть-

ся в міжнародну;

2) валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації гро-

шових відносин, утворення цілісної світової системи грошей;

3) на основі валютного курсу зіставляються ціни на гроші

окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економі-

чного зростання, а також торговельного і платіжного балансів;

4) зниження курсу національної грошової одиниці (девальва-

ція) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і на-

впаки — зростання курсу (ревальвація) призводить до здешев-

лення обсягу імпорту і падіння обсягу експорту;

5) валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації

міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм ва-

лютних курсів відбувається перерозподіл національного продук-

ту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки;

6) валютний курс чутливий до чинників, що визначають полі-

тичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет.