Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

241

Після одержання такого повідомлення суд касаційної інстанції:

 якщо касаційну скаргу не прийнято до провадження, – ви

носить ухвалу про відкладення вирішення питання щодо її

прийняття до закінчення місцевим або апеляційним госпо

дарським судом перегляду судового рішення за нововиявле

ними обставинами;

 у разі, коли касаційну скаргу вже прийнято до проваджен

ня, то це провадження зупиняється на підставі частини пер

шої статті 79 ГПК, а матеріали справи повертаються до від

повідного місцевого або апеляційного господарського суду

для здійснення перегляду судового рішення за нововиявле

ними обставинами.

Якщо касаційна інстанція за результатами розгляду касацій

ної скарги скасувала судове рішення місцевого або апеляційного

господарського суду, а в заяві йде мова про нововиявлені обстави

ни, що за своїм змістом передбачені абз. 1 та 2 п. 1.4 Роз’яснення

місцевий або апеляційний господарський суд на підставі ст. 17 ГПК

України надсилає заяву зі справою до касаційної інстанції. В інших

випадках перегляд судового рішення за нововиявленими обстави

нами здійснюється судом першої або апеляційної інстанції відповід

но до ст. 114 ГПК України.

З огляду на визначене в ГПК України повноваження Вищого

господарського суду України як касаційної інстанції слід врахову

вати, що згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція

не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду

чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи

іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати

нові докази або додатково перевіряти докази. Ці обмеження по

ширюються і на права касаційної інстанції в перегляді рішення за

нововиявленими обставинами. Отже, Вищий господарський суд

України може переглядати судове рішення за нововиявленими об

ставинами лише у випадках, коли цей перегляд не пов’язаний із

дослідженням фактичних даних, на підставі яких суд встановлює

наявність чи відсутність нововиявлених обставин. Вищий

господарський суд України може переглядати судові рішення за

нововиявленими обставинами лише у випадках, передбачених

абз. 1 та 2 п. 1.4 Роз’яснення.

Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі пи

тання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленними об

ставинами» від 21.05.2002 р. № 045/563.

242

У випадках звернення до касаційної інстанції із заявою (подан

ням) про перегляд судової рішення за нововиявленими обставина

ми, якщо за своїм змістом ці обставини не пов’язані з випадками,

передбаченими абз. 1 п. 1.4, а стосуються виключно дослідження

нововиявлених фактичних даних, Вищий господарський суд Укра

їни згідно ст. 17 ГПК України має своєю ухвалою передати заяву

(подання) зі справою до місцевого або апеляційного господарського

суду відповідно до вимог ст. 114 ГПК України.

Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, по

станови за нововиявленими обставинами розглядаються господар

ським судом на судовому засіданні в місячний строк з дня їх надхо

дження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі,

не є перешкодою для розгляду заяви.

Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за

нововиявленими обставинами не означає обов’язкового скасуван

ня чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має

випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення гос

подарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності

нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильно

го вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Госпо

дарський суд має право змінити або скасувати судове рішення за

нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впли

вають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому

рішенні, що переглядається.

Законом не передбачено здійснення перегляду судового рішен

ня за нововиявленими обставинами в повному обсязі. Отже, госпо

дарський суд вправі переглянути судове рішення за нововиявлени

ми обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають

на суть рішення.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

1) рішення – у разі зміни або скасування рішення;

2) постанова – у разі зміни або скасування постанови;

3) ухвала – у разі зміни чи скасування ухвали або залишення

рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегля

ду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються

сторонам, прокурору у п’ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегля

ду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути

переглянуті на загальних підставах. Якщо заявник, прокурор чи

інша сторона у справі не згодні з результатами перегляду судового

243

рішення за нововиявленими обставинами, вони не позбавлені права

на загальних підставах звернутися із заявою або поданням про пе

регляд судового рішення, прийнятого за результатами цього пере

гляду, відповідно, в апеляційному чи касаційному порядку згідно з

ч. 7 ст. 114 ГПК України.

У разі скасування судового рішення за результатами його пере

гляду за нововиявленими обставинами справа розглядається гос

подарським судом на загальних підставах за правилами, встанов

леними ГПК України. Якщо такий розгляд неможливо здійснити в

тому самому судовому засіданні, він відкладається в порядку, пе

редбаченому ст. 77 ГПК України.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. Які є підстави перегляду судових рішень за нововиявленими

обставинами?

2. Що розуміється під нововиявленими обставинами?

3. В яких випадках заява чи подання прокурора не приймається

до розгляду?

4. Які рішення не можуть бути переглянуті за нововиявленими

обставинами?

5. Які встановлені строки подання заяви про перегляд судового

рішення за нововиявленими обставинами? Який строк їх роз

гляду?

6. Яке рішення приймає господарський суд за результатами пере

гляду?

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíèõ äæåðåë

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001.

– № 36. – Ст. 188.

2. Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, поста

нов за нововиявленими обставинами. Роз’яснення Президії

ВГСУ від 21.05.2002 № 045/563 // Збірник поточного зако

нодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практи

ки. – 2002. – № 23–24. – С. 50–52.

3. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень,

ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Інформацій

ний лист Вищого господарського суду України від 24.03.2004 р.

№ 018/517 // Вісник господарського судочинства. – 2004. –

№ 3. – С. 81–99.

244

4. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень,

ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Інформацій

ний лист Вищого господарського суду України від 06.10.2005

р. № 018/ 1745 // Вісник господарського судочинства. – 2005.

– № 6. – С. 48–63.

Юридична література

1 . Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль

тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю

ка. – М.: ООО «Городециздат», 2002. – 480 с.

2. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.:

Юристъ, 2002. – 480 с.

3 . Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер

надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За

заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська

книга», 2006. – 331 с.

4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними

матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. –

С. 422–435.

5. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський

процесуальний кодекс України: Наук.практ. коментар. – Х.:

Консум, 2003. – 320 с.

6. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес:

Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – Ч. ІІ. – 432 с.

7. Степанова Т.В. Про деякі проблеми в реалізації стадії перегля

ду судових актів за нововиявленими обставинами у господар

ському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005.

– № 6. – С. 151–153.

8. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу

ального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Універси

тетська книга», 2003. – 220 с.

245

Ãëàâà 12

Âèêîíàííÿ ð³øåííÿ, óõâàëè, ïîñòàíîâè

12.1. Çàãàëüíà õàðàêòåðèñòèêà ³íñòèòóòó âèêîíàííÿ

ñóäîâèõ ð³øåíü

Виконання судових рішень – це самостійний, особливий інститут

господарського процесуального права. Виконання рішення госпо

дарського суду є завершальною стадією господарського процесу та

здійснюється в процесуальній формі. Згідно зі ст. 115 ГПК України

рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов’язковими

на всій території України і виконуються в порядку, передбаченому

розділом ХІV Господарського процесуального кодексу України та

Законом України «Про виконавче провадження»

. Цей Закон виз

начає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів

(посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому

виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадо

вих осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче проваджен

ня», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших

органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та

в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормати

вноправовими актами, виданими згідно з цим Законом та іншими

законами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону під

лягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження має різні тлумачення:

 як інститут адміністративного процесу, тобто сукупність

норм, що регулюють відносини, які виникають між органа

ми та посадовими особами державної виконавчої служби, та

іншими суб’єктами виконавчого провадження (наприклад,

ВВРУ. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

246

стягувачем та боржником) з приводу примусової реалізації

виконавчих документів;

 як процедуру вчинення дій державним виконавцем, розпо

чинаючи з відкриття виконавчого провадження до його за

кінчення;

 як конкретну справу, що перебуває у відділі державної ви

конавчої служби та має свій реєстраційний номер

Законом України «Про державну виконавчу службу»

визна

чені основи організації та діяльності державної виконавчої служби

і встановлене її головне завдання: повне й неупереджене примусове

виконання рішень судів та інших органів.

Виконання судових рішень, постанов, ухвал одні автори роз

глядають як завершальну стадію господарського процесу, інші –

цивільного процесу. Однак існує думка про належність виконавчо

го провадження до адміністративного процесу. Господарський про

цесуальний кодекс України взагалі обходить це питання, оскільки

відповідний розділ називається «Виконання рішення, ухвали, по

станови». Виконання судових рішень в окремих, прямо встановле

них законодавством випадках проводиться не лише спеціально

створеними органами (державними виконавцями), але й органами

банківських установ та ін.

Ураховуючи зазначене вище, М.І. Тітов визначив виконання

судових рішень як самостійне й важливе процесуальне проваджен

ня з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням),

яке має свої стадії: порушення виконавчого провадження; добро

вільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення

виконавчого провадження

Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому про

вадженні є:

 суд, судді, державний виконавець;

 сторони у справі (стягувач і боржник) та їх представники;

 інші особи, що беруть участь у справі;

 особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника;

 особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці

майна, експерти, перекладачі, представники органів внут

рішніх справ тощо.

Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче проваджен

ня: Наук.практ. коментар. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 99.

ВВРУ. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243.

Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес. – Ч. ІІ. –

С. 166.

247

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інте

ресах якої видано виконавчий документ. Як правило, стягувачем є

позивач, але ним може стати і відповідач, якщо в позові позивачу

відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відпові

дача. Стягувачем може бути й третя особа із самостійними вимога

ми на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.

Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за

рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обо

в’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У

виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або че

рез законних чи договірних представників.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду

законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів,

які лежать в їх основі, встановлені судом остаточно і ці встановлені

судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою упов

новажених осіб. Рішення, постанова, ухвала господарського суду,

що набрали законної сили, набувають таких правових наслідків,

як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність і

обов’язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадо

вих осіб і громадян.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду набирають

законної сили негайно після їх прийняття, але законодавець пе

редбачив не негайне виконання рішення, а лише негайне набрання

законної сили рішенням, ухвалою, постановою господарського суду

після їх прийняття.

Як зазначалося вище, ст. 115 ГПК України передбачає, що рі

шення, ухвали, постанови підлягають обов’язковому виконанню

на всій території України і виконуються в порядку, встановленому

Законом України «Про виконавче провадження». Ця обов’язко

вість виконання підсилюється встановленою законодавцем у ст. 83

ГПК України відповідальністю за їх невиконання.

За змістом ст. 1212 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність

органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень,

ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий

господарський суд, який відповідну справу розглянув у першій

інстанції. Слід зазначити, що виконання рішення, ухвали, поста

нови господарського суду є невід’ємною частиною судового проце

су, тому господарські суди не повинні порушувати нове проваджен

ня за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої

служби. Унаслідок цього така скарга не підлягає оплаті державним

митом. Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу

службу» державний виконавець здійснює примусове виконання

248

рішень у порядку, передбаченому законом. У той самий час відповід

но до положень ст. 1212 ГПК України представляти в судах Дер

жавну виконавчу службу мають органи, визначені у ст. 1 зазначе

ного Закону. Встановлений у ч. 1 ст. 1212 ГПК України десяти

денний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповід

но до вимог ст. 53 ГПК України може бути відновлений за наяв

ності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної

виконавчої служби господарський суд повинен зобов’язати заяв

ника надіслати копію скарги цьому органу, іншій стороні виконав

чого провадження або прокурору. Невиконання цього припису

ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути під

ставою для його відкладення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій гос

подарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залеж

но від їх змісту постанову державного виконавця щодо здійснення

заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсни

ми наслідки виконавчих дій, або зобов’язує орган Державної вико

навчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється

від їх виконання без достатніх підстав, чи визнає доводи скаржни

ка неправомірними і скаргу відхиляє.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є

невід’ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не

повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи без

діяльність органів Державної виконавчої служби. Через це така

скарга не підлягає оплаті державним митом.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче

провадження» у разі, якщо викладена у виконавчому документі

резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний вико

навець має право звернутися до суду, який видав виконавчий до

кумент, із заявою про роз’яснення такого рішення чи змісту доку

мента. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зо

бов’язаний розглянути заяву державного виконавця у 10денний

строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’

яснення рішення чи змісту наказу. Роз’яснення рішення, ухвали

здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК Укра

їни. В ухвалі про роз’яснення судових рішень господарський суд

може визначити порядок та умови здійснення виконавчого провад

ження.

249

12.2. Íàêàç ãîñïîäàðñüêîãî ñóäó ³ ïîðÿäîê éîãî

âèêîíàííÿ

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського

суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконав

чим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому

після набрання судовим рішенням законної сили. Наказ про стягнен

ня державного мита надсилається до місцевих органів державної по

даткової служби. Отже, дата видачі наказу має збігатися з датою на

брання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимога

ми статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118

ГПК, згідно з якою цей термін має становити три роки.

Проте з деяких категорій спорів, наприклад, про визнання не

дійсними актів ненормативного характеру, визнання угод недійс

ними, про визнання недійсними установчих документів, такі нака

зи не видаються. Виконання рішень про визнання та перетворення

проводиться відповідними органами та службовими особами на під

ставі копій рішень господарського суду.

Наказ видається на виконання не тільки рішення, а й ухвали

чи постанови господарського суду. Наприклад, при винесенні ухва

ли про залишення позову без розгляду та повернення державного

мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України) або постанови апеляцій

ної інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат у разі

скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України).

За змістом ст.ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази ма

ють право виключно місцеві господарські суди після вирішення

ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішен

ня місцевого господарського суду за результатами його перегляду в

апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна

інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати

господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокре

ма, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами

ст. 122 ГПК України.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомен

дованим чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного й зустріч

ного позовів згідно з ч. 3 ст. 116 ГПК України накази про стягнен

ня грошових сум видаються окремо за кожним позовом.

Якщо ж судове рішення прийнято на користь кількох позивачів

чи проти декількох відповідачів або якщо виконання має бути про

ведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї части

ни судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

250

Згідно зі ст.ст. 66 та 67 ГПК України господарський суд вживає

заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної

ухвали. Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче про

вадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підляга

ють виконанню, зокрема, ухвали господарського суду. Отже, ухва

ла господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної

інстанції) про вжиття будьякого заходу забезпечення позову, у тому

числі накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає

виконанню органами Державної виконавчої служби або іншими ор

ганами виконання судових рішень відповідно до вимог ст.ст. 2, 3, 6

і 181 Закону України «Про виконавче провадження», а наказ при

цьому не видається. У п. 4 ст. 181 цього Закону зазначено, що

виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках,

передбачених законом

Статтею 117 ГПК України визначено вимоги до наказу госпо

дарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого до

кумента, встановленим Законом України «Про виконавче прова

дження». Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому доку

менті мають бути зазначені:

1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування ор

гану (господарського суду), посадової особи (судді), що ви

дали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я

та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягува

ча і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб)

або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікацій

ний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та борж

ника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуаль

ний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його

наявності (для фізичних осіб – платників податків), а та

кож інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому орга

ну, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стя

гувача та боржника чи можуть сприяти примусовому вико

нанню, такі, як дата і місце народження боржника та його

місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна

боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення господарського суду;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Рекомендації Президії Вищого господарського суду від 10.02.2004 р.

№ 045/212.